І. В. Литовченко



Скачати 120.45 Kb.
Дата конвертації09.09.2017
Розмір120.45 Kb.
Наукова стаття

Литовченко І.В. Функціональність соціального виховання в процесі формування соціально здорової особистості // Вісник Національного авіаційного університету. Соціологія. Політологія. Історія: Зб. наук. пр. – К. : НАУ, 2013. - № 1. – С. 18 – 22.

УДК 316.612:37.035(045)

І. В. Литовченко, кандидат філософських наук, доцент кафедри соціології та

соціальних технологій НАУ


ФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО ЗДОРОВОЇ ОСОБИСТОСТІ
У статті розглядається проблема соціального виховання в процесі соціалізації людини. Досліджується вплив та значення інститутів виховання на формування соціально здорової особистості, а також пропонуються рекомендації щодо вдосконалення, оновлення державної системи виховання.

Ключові слова: соціальне виховання, соціалізація, соціальне здоров’я особистості, система виховання, інститути виховання, сім’я, виховні організації, школа, державна система виховання.
Вступ. Сприятлива та благополучна атмосфера життєдіяльності людини є запорукою успішної соціалізації, фундаментом формування соціально здорової особистості. Соціальне здоров’я особистості, в свою чергу, характеризується рівнем її соціалізації, ставленням до норм і правил, прийнятих у суспільстві, соціальними зв’язками з оточуючим середовищем, набутим соціальним статусом та прагненням до його підвищення в межах чинних законів і моральних традицій тощо. Соціальне здоров’я обумовлене рівнем розвитку суспільства й соціальної справедливості в певному середовищі, які відображаються в конкретних життєвих проявах у економічній, соціальній, політичній, духовній сферах [5, с.78]. Виховання є важливим фактором у процесі формування та розвитку особистості. Навчально-виховні впливи в кожний конкретний момент життєдіяльності дитини взаємодіють із тим образом соціального світу, який складається в неї під впливом навколишнього середовища. І саме тут важливим постає питання сприятливого, систематичного, цілеспрямованого впливу виховання всіх інститутів соціалізації в процесі формування соціально здорової особистості.

Аналіз досліджень і публікацій

Дослідження проблеми соціального виховання сягають корінням в давні часи. Так, в античні часи Платон розглядав у своїх працях питання гармонізації особистісного та суспільного ідеалів виховання. У своєму трактаті «Держава - ідеал громадського життя» він обґрунтував сутність виховання через розвиток соціальних здібностей особистості. Проблему соціального виховання розглядали і філософи, педагоги ХІХ століття: Руссо, Песталоцці, Гребель [6, с. 11]. Е.Дюркгейм доводив у своїх працях соціальність виховання і стверджував, що сутність виховання полягає саме в соціалізації індивідів, підготовці до життя, до взаємодії в групах, суспільстві [4, с. 74]. На початку ХХ століття теорії соціального виховання простежуються в ідеях П. Наторпа, Дж. Дьюї, А. Дістеверга, С. Русової, Е. Яновської. 20-ті роки створили підґрунтя для розквіту ідеї активного виховання, про що яскраво свідчать праці А. Макаренка, Н. Крупської, С. Шацького. Ідея активного виховання знайшла підтримку та обґрунтування в теоріях В. Сухомлинського, І. Лійметс, Л. Новікової тощо [6, с. 12]. Сьогодні проблему соціального виховання досліджують у своїх працях багато українських вчених: О. Максимович, А. Іванченко, Н. Калашник, М. Лукашевич, Н. Слюсаренко, О. Балакірєва, О. Сердюк та багато ін.



Постановка завдання

Метою даної статті є визначення та обґрунтування сприятливого впливу соціального виховання як фактора формування й розвитку соціально здорової особистості.



Основна частина

Соціальне виховання, що здійснюється в процесі взаємодії людей у різних сферах життєдіяльності, створює відносно сприятливі умови й можливості для оволодіння людиною необхідними, з точки зору суспільства, соціальними й духовними цінностями (знаннями, переконаннями, нормами, правилами, зразками поведінки), а також для формування самосвідомості, самовизначення та самоствердження [6, с. 12]. Завданням соціального виховання в будь-якому суспільстві є створення умов для досягнення його членами успішної соціалізації, формування соціально здорової особистості.

Виховання як формування в індивідів цінностей, навичок та правил поведінки згідно з усталеними нормами та вимогами є спільним для всіх інститутів соціалізації – сім’ї, системи освіти, засобів масової інформації тощо. Система виховання відіграє суттєву роль в процесі формування та розвитку соціально здорової особистості, виконуючи низку важливих функцій: культурологічну, соціалізовану, адаптаційну, ціннісноутворюючу, нормативну, функцію соціального контролю та інтегративну [4, с. 84]. Культурологічна функція передбачає формування особистої культури індивіда – сукупності його особистих взірців поведінки, методів діяльності, його ідей та думок; в результаті практичного та вибіркового засвоєння індивідом культури оточуючого середовища і виникає особиста культура. Соціалізована функція відтворюється в координації та керуванні шляхом виконання, спрямованістю та ефективністю перебігу процесу соціалізіції людини. Адаптаційна функція проявляється в навчанні ефективним моделям освоєння людиною нових життєвих ситуацій. Ціннісноутворююча функція – закріплення суспільних цінностей у свідомості та поведінці індивідів. Вона сприяє утворенню особистої системи цінностей. Нормативна функція передбачає закріплення в поведінці індивіда соціально схвалюваних норм та правил поведінки. Функція соціального контролю проявляється в прищепленні соціально схвалюваних звичок та моделей поведінки, а також у формуванні норм та звичаїв, що ґрунтуються на суспільних цінностях; створенні системи групових реакцій, санкцій, заохочень, покарань, відповідно до поведінки індивіда, що адекватні соціальним цінностям, які панують у суспільстві. Інтегративна функція – об’єднання людей шляхом опанування взірців та правил поведінки, в основі яких лежить усвідомлення потреби враховувати при досягненні своїх інтересів цілі та інтереси інших людей; сприяє взаєморозумінню людей, поліпшенню взаємин, об’єднанню зусиль у суспільно корисній діяльності [4, с. 84-85].

Невід’ємними елементами системи виховання виступають соціальні інститути виховання. Як соціальний інститут виховання покликане виконувати функцію організації та контролю соціалізації молодого покоління, а також створювати відповідні умови задля задоволення потреб суспільства – осмисленого, цілеспрямованого виховання індивідів. Основними складовими соціального інституту виховання є сукупність сімейного, соціального, релігійного, колекційного і дисоціального виховання, набір соціальних ролей (вихованці, вихователі, волонтери, члени сім’ї, священнослужителі, керівники державного, релігійного, муніципального рівнів, адміністрація виховних організацій, лідери кримінальних угруповань); виховні організації різних видів і типів; системи виховання; набір позитивних і негативних санкцій (формальних і неформальних); ресурси (особистісні: якісні характеристики суб’єктів виховання, рівень освіти і професійної підготовки вихователів; духовні: цінності і норми; інформаційні, фінінсові, матеріальні: інфраструктура, обладнання, навчально-методична література та ін.) [1, с. 26].

Як соціальний інститут виховання виконує низку важливих функцій, серед них такі: створення сприятливих умов для відносно цілеспрямованого виховання і розвитку членів суспільства; забезпечення стабільності суспільного життя через трансляцію культури, сприяння її спадкоємності, оновленню; сприяння інтеграції прагнень, дій і відносин між членами суспільства та гармонізації інтересів статево-вікових, соціально-професійних груп; адаптація членів суспільства до постійно змінюваної соціальної реальності [1, с. 26].

Найпершими агентами соціального виховання виступають сім’я і школа – це саме те соціальне середовище, узгоджені та цілеспрямовані дії якого значною мірою впливають на процес формування та розвитку особистості.

Сім’я є першим та найближчим оточенням людини ще з народження, а тому повною мірою і відповідає за якість її духовного та соціального здоров’я. Суттєве значення в процесі соціалізації дитини має характер спілкування та стосунків із близькими і рідними. Виховання в сім’ї поваги до старших, однолітків, доброзичливе ставлення, взаєморозуміння, вміння піти на поступки, гнучкість у стосунках допоможе дитині легко адаптуватися до соціальних умов та їх вірогідних змін. Формування соціально здорової особистості в умовах сімейно-побутового середовища можливе при дотриманні таких умов: об’єктивна вимогливість батьків у поєднанні з любов’ю, турботою та повагою; відвертість, щирість спілкування; роз’яснення причин соціальних, психологічних, економічних проблем та негараздів; формування морально-етичних норм спілкування; формування вольової сфери та почуття відповідальності за свої вчинки [5, с. 79].

Вирішальну роль у процесі соціалізації виконує система освіти і виховання. Так, зокрема, виховання в школі виступає провідним і визначальним фактором формування соціально здорового молодого покоління. Школа має сприяти утвердженню людини як найвищої соціальної цінності, розкриттю її здібностей, задоволенню різноманітних освітньо-виховних потреб, забезпеченню пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища тощо.

Сучасне ефективне виховання в школі сприяє соціалізації, цілеспрямовано впливає на успішну адаптацію молоді в суспільстві. Школа покликана сприяти усвідомленню світу соціальних відносин – основ конституційного ладу, прав, свобод та відповідальності людини і громадянина, закономірностей функціонування економічної системи, ролі сім’ї в житті суспільства тощо. Однією з функцій виховання в школі є формування в молодого покоління певних життєво необхідних навичок – співпраці, поваги, подолання скрутних ситуацій, а також вибору життєвих цілей та побудови реальних життєвих планів тощо [3, с. 67]. Також слід відзначити, що особливої ваги сьогодні в школі набуває морально-духовне виховання особистості дитини, спрямоване на цілісне формування і розвиток особистості дитини, який передбачає становлення її світоглядних орієнтацій та ставлення до суспільства, людей, культури, навчання, праці, своїх обов’язків та до самої себе, внаслідок чого формуються почуття патріотизму, дружби, поваги, відповідальності тощо.

До основних взаємопов’язаних напрямків діяльності школи та інших соціальних інститутів в системі соціального виховання належать:

- передача соціального досвіду об’єктам виховання та створення всіх необхідних умов для повноцінної самореалізації в найближчому оточенні самовиховання в бажаному для суспільства напрямку, активізації всіма наявними в суспільстві засобами інтелектуального, емоційного, морального, культурного, фізичного та інших факторів виховання та розвитку особистості;

- створення в сім’ї та найближчому оточенні сприятливого середовища виховання, основою якого виступає мікроклімат в групі, доброзичливе ставлення, довіра, повага, взаємодопомога, роз’яснення та підтримка соціально значущих норм, орієнтацій, цінностей та правил;

- подолання соціальних відхилень та профілактика правопорушень, забезпечення соціальної допомоги з метою подолання соціальної дезадаптації молоді здійснюється в процесі ресоціалізації та соціальної реабілітації. Сім’я та школа – соціальні інститути, об’єднанні спільними зусиллями задля ефективного впливу на формування моральних та соціальних якостей молоді, а також становлення та розвитку соціально здорової особистості, гідного члена суспільства [2, с. 58-59].

Процес виховання в школі здійснюється цілеспрямовано, системно, на відміну від позашкільних закладів та інших громадських об’єднань, де цей процес відбувається стихійно. Тому школа має бути своєрідним теоретичним, методичним і практичним центром взаємодії всіх суспільно-державних інститутів, які впливають на процеси формування та розвитку особистості.

Виконуючи низку важливих функцій, школа та сім’я покликані, насамперед, виховувати і всебічно розвивати особистість: формувати світоглядні переконання, морально-етичні цінності, норми та правила поведінки, розвивати індивідуальні якості, стимулювати творчу та фізичну діяльність, прищеплювати любов та повагу до навколишнього світу, залучати до різноманітних соціальних заходів тощо.

Державна система виховання – це сукупність державних організацій, діяльність яких спрямована на реалізацію виховної політики держави. Вона включає в себе загальнодержавний, регіональний і муніципальний рівні, що передбачає функціонування різноманітних виховних організацій: навчально-виховні заклади (дитячі садки, загальноосвітні і профільні школи, ліцеї, гімназії, ПТУ, технікуми, коледжі тощо), заклади для дітей, підлітків та молоді з фізичними вадами; заклади для обдарованих дітей; організації, які займаються соціально-культурними, фізичними та іншими видами оздоровлення молодого покоління; організації, які займаються перевихованням і реабілітацією молоді тощо [1, с. 27].

Виховання – це дискретний процес, що здійснюється в певних виховних організаціях і обмежений місцем і часом. Виховні організації – це державні і недержавні організації, основною метою яких є соціальне виховання певних вікових груп населення. За ознакою входження людини до складу виховної організації виділяють обов’язкові організації (школи), добровільні (клуби, гуртки, об`єднання), примусові (спецзаклади для дітей та молоді з відхиленнями в поведінці, психічними та іншими порушеннями). За юридичним статусом виховні організації бувають державні, громадські, комерційні, конфесійні, приватні. За ступенем відкритості-закритості вони поділяються на відкриті (школи), інтернатні, закриті (спецзаклади) [1, с.44].

Основними функціями виховних організацій у процесі формування соціально здорової особистості є приєднання, залучення людини до культури суспільства; створення сприятливих умов для індивідуального розвитку і духовно-ціннісних орієнтацій особистості; автономізація підростаючих поколінь від дорослих; диференціація вихованців відповідно до їх особистісних ресурсів щодо реальної соціально-професійної структури суспільства [1, с.44]. Завдяки функціонуванню системи виховних організацій держава і суспільство намагаються забезпечити рівні можливості у вихованні молоді, задоволенні її позитивних потреб і інтересів, а також розвитку здібностей та можливостей.

На даному етапі розвитку українського суспільства основними завданнями державної політики щодо виховання молодого покоління має стати створення в країні єдиної матеріальної, правової, соціально-психологічної, педагогічної та організаційно-методичної системи, яка б забезпечувала високий рівень життєдіяльності сім’ї та функціонування навчально-виховних закладів, що значною мірою сприяло б фізичному, інтелектуальному, морально-етичному, освітньому та духовному розвитку дітей в їх межах; високу психолого-педагогічну культуру української сім’ї та складу фахівців навчально-виховних закладів на засадах національних традицій, педагогічної науки та кращих виховних стратегій світового досвіду; всебічну державну підтримку зусиль сім’ї, батьків, викладачів, вихователів тощо, спрямованих на забезпечення сприятливих умов для виховання, освіти і розвитку дітей [7, с. 208]; психолого-педагогічне діагностування стану молоді та індивідуальну роботу; підвищення рівня інформованості дітей та молоді щодо наслідків соціальних відхилень, виховання мотивації до здорового способу життя, безпечної та соціально схвалюваної поведінки тощо.

Ефективність державної системи виховання значною мірою залежить від того, наскільки в змісті, формах, методах і стилі виховання реалізується принцип культуровідповідності виховання, який ґрунтується на загальнолюдських цінностях культури й будується відповідно до цінностей та норм тих або інших національних культур та специфічних особливостей, характерних для тих або інших регіонів [1, с. 27]. Раціональна державна система виховання є невід’ємною складовою частиною процесу соціалізації людей, а також життєдіяльності та життєтворчості суспільства.



Висновки

Проаналізувавши низку соціально-філософських і психолого-педагогічних джерел, можна зробити висновок, що виховання – це соціальний процес, який визначається цілеспрямованими впливами на ціннісні орієнтації, переконання, поведінку і дію особистості. Соціальний характер виховання обумовлений тим, що цей процес відбувається у формі спілкування та взаємодії між суб’єктами-об’єктами виховання і практично неможливий без їх спільної діяльності. Також виховання нерозривно пов’язане з безперервним порівнянням та оцінюванням суб’єктів-об’єктів виховання один одного на предмет відповідності нормам та вимогам суспільства, на ступінь засвоєння суспільних цінностей, на взаємозв’язок вихованості індивідів з їх суспільним становищем, місцем, яке вони посідають у соціальній структурі суспільства. Ефективність і зміст виховання дзеркально відображають стан культури в суспільстві, моральну, духовну, соціальну, політичну атмосферу суспільного життя, які в сукупності становлять своєрідний соціальний простір виховання [4, с. 75]. А тому важливим завданням перед сім’єю, школою та іншими навчально-виховними закладами, державою, зокрема, постає питання розвитку та вдосконалення системи виховання в українському суспільстві. Активізація, системність, узгодженість, цілеспрямованість та креативність виховних процесів є запорукою формування соціально здорової особистості в суспільстві.


Список літератури

1. Іванченко А. В. Соціалізація і соціальне виховання. – Житомир: Полісся, 2006. – 216 с.

2. Кривоконь А. Г. Факторы социального формирования личности – Х.: Факт, 2005. – 240 с.

3. Личность, семья, школа (проблемы социализации учащихся). – СПб.: Российская академия образования, Институт образования взрослых, 1996. – 220 с.

4. Лукашевич М. П. Соціалізація: Виховні механізми і технології. – К.: Інститут змісту і методів навчання, 1998. – 112 с.

5. Роль сім’ї у формуванні здорового способу життя дітей та молоді. – К.: Державний ін.-т проблем сім’ї та молоді, Український ін-т соціальних досліджень, 2004. – Кн. 12. – 196 с. – (Серія «Формування здорового способу життя молоді»: у 14 кн., кн. 12).

6. Сердюк О. С. Змістовний аналіз соціального виховання учнів як педагогічна проблема. // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2006. - № 3. – С.11–13.

7. Сім’я в умовах становлення незалежної України (1991–2003 роки): Державна доповідь про становище сімей в Україні за підсумками 2003 року. – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2004. – 254 с.


В статье рассматривается проблема социального воспитания в процессе социализации человека. Исследуется влияние и значение институтов воспитания на формирование социально здоровой личности, а также предлагаются рекомендации по совершенствованию, обновлению государственной системы воспитания.
In the article it is dedicated to the problem of social education in the process of individuality socialization. It is investigated the influence and importance of education institutions on the formation of socially healthy individuality and there are offered some recommendations of improvement and update of State System of Education.





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка