І. Програма курсу «Кримінологія» (82 години) Тема Вступ до кримінології. Злочинність: поняття, характеристики, показники та сучасний стан в Україні та світі. (6 годин)



Сторінка9/9
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 10. Вивчення та протидія злочинності неповнолітніх. (6 годин)

  1. Стан, структура та динаміка злочинності неповнолітніх.

  2. Групова злочинність неповнолітніх. Особливості створення та функціонування злочинних груп неповнолітніх.

  3. Класифікація особистості неповнолітніх, які вчиняють злочини.

  4. Детермінації злочинності неповнолітніх в Україні та світі.

  5. Відповідальність осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності за КК України.

  6. Проблеми становлення системи ювенальної юстиції в Україні.

  7. Правовий аналіз Мінімальних стандартних правил ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх.

Методичні рекомендації
При вивченні теми студентам слід виходити з того, що злочинність неповнолітніх – це система злочинів, які вчиняються особами від 14 до 18 років. Все більшого розвитку набуває окрема галузь кримінологічних знань – ювенальна (від лат. juvenalis – юнацький) кримінологію, що вивчає злочини, як вчинені неповнолітніми, так і злочини проти них, їх причини й умови, психологічні особливості неповнолітніх правопорушників, а також заходи протидії таким злочинам.

Міжнародно-правові документи, присвячені правам дітей, до яких відносять осіб до 18 років (зокрема, Декларація прав дитини 1959 р. і Конвенція про права дитини 1989 р.), націлюють усі держави на допомогу дітям та їх захист, на створення здорових умов життя та своєчасне розв’язання їхніх проблем. Але відсутність соціально сприятливих умов для саморозвитку дитини в сучасному українському суспільстві часто призводить до девіацій (відхилень) у поведінці підлітка, а потім і до вчинення злочинів.

Спостерігається стійка тенденція до зниження кількості злочинів, вчинених неповнолітніми: у 1999 р. – 37017; у 2000 – 37239; у 2001 р. – 36218; у 2002 – 32335; у 2003 р. – 31500; у 2004 р. – 21806; у 2005 – 26147; у 2006 р. – 19639; у 2007 – 18755; у 2008 р. – 15707; у 2009 – 12 596; у 2010 – 17230; у 2011 – 17800. Таким чином, злочинність неповнолітніх у середньому становить приблизно 3,6 % від всієї зареєстрованої в країні злочинності. Вказане, окрім суто кримінологічних фаторів, пов’язане із зменшенням загальної кількості неповнолітніх громадян в Україні у зв’язку із демографічною кризою та зниженням народжуваності.

Із загальної кількості вчинених неповнолітніми злочинів більше 68 % — тяжкі та особливо тяжкі. У структурі злочинів спостерігаються досить небезпечні процеси. Вони переважною більшістю мають корисливий і груповий характер. Насильницькі посягання підлітків все частіше мають імпульсивний характер з елементами жорстокості та цинізму. Найчастіше неповнолітні вчиняють такі види злочинів: крадіжки, грабежі, розбої, хуліганство, незаконне заволодіння транспортними засобами, зґвалтування, злочини у сфері обігу наркотичних засобів, тілесні ушкодження.

Слід звернути увагу на те, що у 80 % випадків злочинам передує девіантна поведінка: вживання алкоголю, наркотиків, ранні сексуальні стосунки, прояви вандалізму.

Злочинність неповнолітніх може бути охарактеризована такими тенденціями: 1) стрімко зростає рівень вживання наркотичних та інших токсичних речовин і, як наслідок, кількість злочинів, пов’язаних із наркотиками; 2) злочинність неповнолітніх стала жорстокішою. Багато в чому це пов’язано з тим, що досить часто агресивна та кримінальна поведінка позитивно відображається у засобах масової інформації, створюючи картину прийнятних норм у межах певних молодіжних субкультур; 3) аналогічно до загальної злочинності рівень злочинності неповнолітніх є в декілька разів вищим в урбанізованих регіонах; 4) спостерігається помітне зростання кількості насильницьких злочинів та злочинів, скоєних за обтяжуючих обставин, зокрема, злочинність неповнолітніх дедалі набуває більш організованого характеру. Понад 70 % неповнолітніх осіб вчиняють злочини у складі груп, у тому числі за участю дорослих.

Особистість неповнолітньої особи, яка вчинила злочин, слід розглядати як сукупність стійких, кримінологічно значущих властивостей особи у віці від 14 до 18 років, що обумовили вчинення нею злочину.

Протиправна поведінка неповнолітніх пов'язана насамперед з такими особливостями їхньої психіки, як підвищена навіюваність, не сформованість життєвих орієнтацій, юнацький негативізм, наслідування.

Процес становлення особистості одержав назву «соціалізація». Сутність цього процесу полягає в набутті неповнолітнім соціального досвіду позиціонування себе як члена суспільства та малих соціальних груп, а також адекватного сприйняття статусів та поведінки інших.

Для неповнолітніх правопорушників характерними є такі риси морально-психологічної та емоційно-вольової сфери: скептичність і байдужість щодо інших, відсутність інтелектуальних інтересів, емоційна нестійкість, дуже низький рівень законослухняної поведінки, жорстокість, підозрілість, тривожність, депресивність, низький самоконтроль, гіперзбудженість, фрустрація і низька самооцінка.

Поширеними є орієнтація на зовнішню підтримку і тенденція перекласти відповідальність за вчинки на інших. Це обумовлює домінування таких особистісних рис, як емоційна напруга, невпевненість у собі, підвищена чутливість до думок оточуючих, а також залежність від їх впливу.

При характеристиці причин і умов злочинності неповнолітніх на сучасному етапі розвитку нашого суспільства необхідно розглядати особливості дії загальних криміногенних процесів, явищ і ситуацій з урахуванням соціального статусу підлітків і їх соціально-психологічної характеристики як контингенту, що знаходиться в процесі активного формування особистості і в специфічних умовах життєдіяльності.

Одним із найважливіших етапів протидії злочинності неповнолітніх вважається її рання профілактика, оскільки вона є найбільш ефективною, оскільки спрямована на усунення і нейтралізацію джерел криміногенного впливу, які ще не встигли згубно вплинути на неповнолітню особу, або на зняття відносно слабких дефектів її особистості, що ще не перетворилися в стійку позицію (О.Г. Кальман).

В Україні діє достатня нормативно-правова база попередження злочинності неповнолітніх, функціонують необхідні органи та служби відповідно до Закону України «Про органи та служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей».

У 2009 році була прийнята Загальнодержавна програма «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року. В якій, зокрема, визначені основні напрями профілактичної діяльності з метою запобігання правопорушенням у дитячому середовищі, а саме: профілактика правопорушень з боку дітей, значне зменшення кількості злочинів, вчинених дітьми, приведення умов їх утримання у спеціальних установах для дітей у відповідність до міжнародних стандартів, зокрема положень Мінімальних стандартних правил ООН щодо здійснення правосуддя відносно неповнолітніх. З метою належного виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов'язань у частині забезпечення дітям особливого піклування та допомоги з боку держави, а також з огляду на рівень злочинності неповнолітніх у 2011 році була схвалена Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні.
Тема 11. Вивчення та протидія злочинності жінок. (6 годин)


  1. Злочинність жінок та її вивчення в історії розвитку кримінологічної науки

  2. Соціально-демографічна характеристика засуджених жінок корисної направленості.

  3. Причини та умови злочинності жінок на сучасному етапі в Україні.

  4. Віктимологічні фактори детермінації злочинності жінок.

Методичні рекомендації

Особливості жіночої злочинності значною мірою визначаються специфікою способу життя жінок, своєрідністю їх діяльності, соціальних позицій та ролей. Разом з тим, ця злочинність відображає загальні закономірності в цілому та її зміни. Вона може розглядатися як самостійний вид або підсистема загальної злочинності.

При вивченні жіночої злочинності студентам слід використовувати загальноприйняту в кримінології методику вивчення злочинності, аналізуючи стан, рівень, структуру та динаміку.

Рівень жіночої злочинності завжди залишається нижчим від чоловічої, а її питома вага у структурі злочинності в цілому не перевищує 17 %.

Для структури жіночої злочинності характерними є корисні діяння, а в групі корисних – ті, що пов’язанні з професійною діяльністю. Більшість зазначених злочинів має безпосереднє відношення до тієї роботи, яку виконують жінки.

При вивченні даної теми студенти повинні приділити увагу негативним тенденціям жіночої злочинності, до яких належать:

1) збільшення питомої ваги жіночої злочинності у загальній структурі злочинності до рівня, типового для економічно розвинених країн;

2) зростання жіночої злочинності більшими темпами, ніж зростання населення жіночої статі;

3) фемінізація традиційно чоловічих видів тяжких насильницьки злочинів;

4) вчинення жінками найжорстокіших «немотивованих і витончених» злочинів;

5) поширення змішаних злочинних груп, де провідну роль виконує жінка, а також груп, до складу яких входять тільки жінки.

Аналіз причинності жіночої злочинності пов'язаний в основному з такими явищами, як:

1) активна участь у суспільному виробництві (включаючи економіку, політику);

2) істотне послаблення основних соціальних інститутів, в першу чергу сім’ї, а також соціального контролю;

3) зростаюча напруга в суспільстві, тривожність людей, конфлікти і ворожість між ними;

4) зростання таких антисуспільних явищ, як наркотизм, алкоголізм, проституція, бродяжництво.

Проблема попередження жіночої злочинності – це частина попередження в цілому, але вона має і певну специфіку, цілий комплекс спеціальних заходів, спрямованих на захист прав жінок. Оскільки у генезисі протиправної поведінки чоловіків і жінок нерідко наявні різні фактори соціального, соціально-психологічного характеру, а також з урахуванням того, що одні й ті ж явища соціального життя по-різному впливають на поведінку чоловіків і жінок, запобігання злочинам, вчиненим жінками, повинно мати певну специфіку, відрізнятися від загальної системи профілактичних заходів, оскільки і об’єкт впливу – жіноча злочинність – специфічний.
Тема 12. Вивчення та протидія злочинності у сфері обігу наркотиків. (6 годин)


  1. Наркотизм: соціальні, медичні, правові аспекті.

  2. Поняття наркотичних засобів. Поняття «обіг наркотичних засобів», «наркобізнес».

  3. Рівень, структура, динаміка, географія злочинів, пов’язаних з незаконнім обігом наркотиків, в Україні й в світі.

  4. Рівень, структура, динаміка, географія злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків, в Україні й у світі.

  5. Наркотизм і злочинність.

  6. Антинаркотичне законодавство України.

  7. Наркомафія: можливості протидії.

Методичні рекомендації

При вивченні кримінологічного поняття наркотизму необхідно пам’ятати, що наркотизм – це складне комплексне явище, яке характеризується медичними, соціальними та правовими аспектами. При цьому, з медичної точки зору, його визначає немедичне вживання наркотиків та наркоманія – важке, прогресуюче захворювання, яке полягає в хронічній інтоксикації та формуванні стійкої психічної та фізичної залежності від вживання наркотичних засобів. Характеризуючи наркотизм як соціальне явище, говорять про втягнення у наркозалежну поведінку значних верств населення, набуття нарковживанням масових форм та трансформація певних соціальних відносин під впливом наркотизму. Говорячи про правові аспекти наркотизму, мають на увазі порушення певних правових норм (з яких найбільш соціально шкідливі ті, які лежать в сфері дії кримінального права).

При характеристиці показників злочинності, пов’язаної з незаконним обігом наркотиків у світі, слід звернути увагу насамперед на аналітичні матеріали міжнародних організацій, які свідчать про деякі світові тенденції у розповсюдженні наркотиків та протидії йому. Аналізуючи ситуацію з незаконним обігом наркотиків у світі, потрібно виходити із змісту загальних закономірностей розвитку бізнесу, яким підкоряється і незаконний наркобізнес. Так, на глобальній карті визначаються регіони, які характеризуються виготовленням тих чи інших наркотичних засобів, а також регіони, які традиційно визначаються як такі, що мають високий рівень споживання. У зв’язку з цим, можна визначити деякі традиційні шляхи їх переміщення. Ці процеси зумовлюються низкою геополітичних, економічних, соціальних, культурних факторів, які актуальні для тих чи інших регіонів. Роль України характеризується як країни-транзитера, споживача, виробника.

При характеристиці стану злочинності, пов’язаної з незаконним обігом наркотиків, потрібно пам’ятати, що ці злочини поділяють на декілька груп, в залежності від детермінаційних взаємозв’язків: такі, що характеризуються провокативним зв’язком (вчинюються в стані наркотичного збудження); мотиваційним (пов’язані з потребою в придбанні наркотиків); віктимним (велику роль відіграє асоціальний образ життя та поведінки жертви-наркомана, або жертви, яка знаходиться з ним у близьких стосунках); деградаційним (злочини, пов’язані зі змінами в психіці особи і соціальною деградацією); генетичним (пов’язані із задоволенням попиту: розповсюдженням наркотиків, в тому числі наркобізнесом).

Багато років в країні фіксується стабільно високий рівень наркозлочинності. Зростає число злочинів, які вчиняються організованими групами. Значно збільшилася кількість злочинів, пов’язаних з незаконним придбанням, зберіганням та збутом наркотиків.

Студенти повинні засвоїти загальну характеристику основних підходів до побудови стратегій протидії незаконному обігу наркотиків, які склалися в світовій практиці (заборонної, або репресивної; ліберальної, або «зменшення шкоди»; рестриктивної, або стримуючої). Їх пов’язують з двома основними політичними лініями, спрямованими на проблему наркоманії, що історично склалися: політика суспільної безпеки та політика суспільного здоров'я.

На міжнародному рівні політику в галузі боротьби з наркотиками визначають конвенції ОО Н, що стосуються контролю над наркотиками: Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 р. (з виправленнями, внесеними відповідно до Протоколу 1972 p.), Конвенція ОО Н про психотропні речовини 1971 p., Конвенція ОО Н про боротьбу протии незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 p., інші документи ОО Н, договори між державами про співробітництво в зазначеній галузі.

Аналіз міжнародних документів дозволяє виділити два основні напрямки політики попередження поширення наркотиків та їх немедичного вживання:

1. Рішуча, жорстка боротьба з незаконним розповсюдженням наркотиків та їх нелегальним ринком.

2. Гуманізація ставлення до осіб, що страждають на наркоманію.


Тема 13. Вивчення та протидія пенітенціарній злочинності. (6 годин)

  1. Стан пенітенціарної злочинності в Україні

  2. Умови, які сприяють злочинам засуджених

  3. Латентна пенітенціарна злочинність

  4. Основні причини латентності пенітенціарної злочинності

  5. Профілактика пенітенціарної злочинності

  6. Заходи нейтралізації причин та умов пенітенціарної злочинності.


Методичні рекомендації

Проблема пенітенціарної злочинності є однією з найбільш складних в кримінології. Труднощі у вивченні пенітенціарної злочинності пов'язані, перш за все, із специфічними умовами вчинення злочинів – закритістю пенітенціарних установ від суспільства. Фактична неможливість широкого соціального контролю істотно ускладнює вивчення осіб, що вчиняють повторні злочини, причин злочинів, ролі адміністрації у протидії злочинним проявам.

Умови соціальної ізоляції, в яких відбувають покарання засуджені і працюють співробітники установ, формують особливу систему правил поведінки і культурологічних традицій, що отримали назву «тюремна субкультура». Особливі взаємовідносини між засудженими, а також між адміністрацією і засудженими, не завжди сприяють встановленню істини у тому або іншому кримінальному випадку.

Ці та інші обставини виокремлюють пенітенціарну злочинність в особливу категорію кримінології і визначають її специфіку. При вивченні даної проблеми студенти повинні засвоїти основні поняття і їх зміст, які дозволяють відмежувати пенітенціарну злочинність від суміжних соціально-правових явищ.

Центральним в даній темі є поняття «пенітенціарна злочинність». У вітчизняній кримінології пенітенціарна злочинність визначається як сукупність (система) злочинів, вчинених за певний період часу особами, які відбувають кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі.

Iнколи поняттям «пенітенціарна злочинність» охоплюється будь-яка повторна злочинність осіб, засуджених до кримінального покарання (як у вигляді позбавлення волі, так і без ізоляції від суспільства).

Думається, що перша точка зору точніше відображає особливості пенітенціарної злочинності, яка обумовлена специфікою кримінального покарання (позбавлення волі).

Деякі вчені та практики пропонують включати у зміст пенітенці арної злочинності також злочини, вчинені співробітниками виправних установ, пов'язані з виконання ними своїх службових функцій. Такий підхід не набув поширення, хоча на наш погляд, заслуговує на увагу, оскільки багато правопорушень, що допускаються співробітникамиорганів виконання покарань, фактично мають ознаки злочинів і впливають на криміногенну ситуацію у виправних установах. У той же час слід відзначити надзвичайно високу латентність таких діянь. Як приклад, можна привести багаточисельні факти перевищення службових повноважень, порушення прав і застосування насильства до засуджених, ненадання медичної допомоги, незаконне використання праці засуджених, привласнення зароблених ними коштів тощо. Подібні правопорушення співробітників відображуються на рівні конфліктності у відносинах між персоналом і засудженими та провокують відповідну реакцію з боку засуджених.

Особливості пенітенціарної злочинності зумовлені двома обставинами: 1) суб'єктами кримінальної активності є особи, що відбувають кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі; 2) має місце повторний злочин (рецидив). Рецидив характеризує пенітенціарну злочинність як явище, яке має підвищену суспільну небезпеку, оскільки злочини вчиняються безпосередньо в процесі виконання покарання за попередній злочин, в умовах ізоляції від суспільства і посиленого нагляду за ними.

З метою більш глибокого вивчення причин і заходів протидії пенітенціарній злочинності студенти повинні ознайомитися зі статистичними даними, що характеризують судову практику і діяльність органів, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі.

Більшість усіх учинених злочинів становлять такі злочини, як втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, злісна непокора вимогам адміністрації кримінально-виконавчої установи. Другу за кількісними показниками групу складають злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних чи інших заборонених речовин, предметів, зброї. Рівень таких злочинів зростає. Слід вважати, що статистичне зниження свідчить про високу латентність цих злочинів. Меншу за кількісними показниками групу складають насильницькі злочини – умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, погроза вбивством та ін.

Злочинність засуджених у виправних установах обумовлюється наступним комплексом детермінант: недостатнє фінансування виправних установ з бюджету і низька трудова зайнятість засуджених; нецільове використання грошових коштів адміністрацією виправних установ; відсутність державних замовлень на продукцію, що випускається виправними установами; відсутність ефективної системи інформаційного забезпечення; неоптимальність рішень, що приймаються керівниками виправних установ; зловживання персоналу; недосконалість системи професійної підготовки співробітників; переповнення ліміту вмісту засуджених; недоліки в забезпеченні режимних вимог адміністрацією установ, які виконують покарання; недоліки в організації нагляду за засудженими; недоліки в оперативно-розшуковій і виховній роботі адміністрації виправних установ; зайве зосередження в одній установі засуджених, схильних до вчинення протиправних дій; певна ієрархія засуджених, що існує в місцях позбавлення волі; соціально-психологічна напруженість у виправних установах; суб'єктивні негативні переживання засуджених, ворожість середовища, що відчувається ними; особистісні зміни засуджених, які відбуваються під час відбування покарання тощо.

Специфіка умов, які сприяють злочинності серед засуджених у виправних установах, і, відповідно, заходів протидії їй обумовлюється: 1) штучно створюваним в них середовищем, тобто концентрацією осіб з антигромадською спрямованістю або установкою, що сприяє формуванню «тюремної» субкультури; 2) постійними змінами в контингенті засуджених; 3) значним збільшенням у виправних установах засуджених за насильницькі злочини, бандитизм, злочини терористичної спрямованості і на тривалі терміни покарання; 4) зростаючим деструктивним впливом учасників організованої, корупційної злочинності на обстановку у виправних установах.

Заходи профілактики пенітенціарної злочинності здійснюються на рівні загальносоціального попередження, пов'язаного з діяльністю держави по створенню економічних (матеріальних), організаційно-технічних і правових умов для виконання кримінальних покарань. Спеціальний рівень передбачає діяльність персоналу виправних установ по впливу на конкретні криміногенні чинники. Iндивідуальний рівень протидії пенітенціарній злочинності заснований на роботі з засудженими, схильними до вчинення правопорушень і злочинів.



При здійсненні заходів протидії злочинам засуджених необхідно враховувати: характер вчинених злочинів, термін покарання, особистісні якості, які мають значення для проведення виховного процесу; результати психологічного дослідження і вікові характеристики кожного засудженого; професійну підготовку співробітників виправних установ, що безпосередньо працюють із засудженими; перспективи життя засуджених на волі після звільнення з місць позбавлення волі, схильність до виправлення.

Для підвищення ефективності виховної дії на засуджених застосовуються такі заходи як: навчання засуджених; проведення психологічного моніторингу особи і врахування його результатів; участь засуджених у самодіяльних організаціях, культурно-масових і спортивних заходах; усунення негативного впливу алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, психічних аномалій в середовищі засуджених шляхом їх лікування; тримання злісних порушників режиму в малих групах (по 2-3 особи) у спеціально виділених приміщеннях, що може забезпечити зміну вектора соціалізації у напрямку гуманізації мислення; формування стандартів позитивної поведінки, коли на перший план виходить дотримання закону, повага прав людини.
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка