І. Програма курсу «Кримінологія» (82 години) Тема Вступ до кримінології. Злочинність: поняття, характеристики, показники та сучасний стан в Україні та світі. (6 годин)



Сторінка7/9
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 3. Кримінологічна характеристика осіб, які вчинили злочини. (6 годин)

  1. Дискусія про суспільну небезпечність особистості злочинця.

  1. Соціально-рольові характеристики особи, яка вчинила злочин.

  1. Кримінально-правові характеристики особи, яка вчинила злочин

  2. Психологія осіб, які вчинили злочин.

  3. Типологія осіб, які вчиняють злочини, та її практичне значення.

  4. Вплив характеристик особистості злочинця на індивідуалізацію покарання.

Методичні рекомендації

При вивченні даної теми студенти повинні з’ясувати сутність поняття «особистість особи, яка вчиняє злочин», знати його співвідношення з такими поняттями, як «особа злочинця», «криміногенна особистість», «суб’єкт злочину», «особа винного», а також співвідносити зі специфічною якістю «суспільна небезпечність особи». У цьому зв’язку доцільно акцентувати увагу на позиції, що пов’язує розуміння особи злочинця з її провідною соціальною діяльністю (А.Ф.Зелінський, А.І.Долгова).

Вивчаючи кримінологічну характеристику осіб, які вчиняють злочини, студенти повинні диференціювати це поняття з поняттям особи злочинця як системи соціальних і психічних властивостей, що обумовлюють її суспільну небезпеку та детермінують скоєння злочину. Об'єктом кримінологічного вивчення є окремі особи, які скоюють злочини (наприклад, при біографічному їх дослідженні); різні контингенти осіб, які вчиняють злочини (неповнолітні, рецидивісти, корисливі тощо); різні кримінологічні типи осіб. При дослідженні слід враховувати осіб, які фактично вчиняють злочини, а не лише тих, відносно яких обвинувальний вирок суду набрав законної сили. Не можна забувати, що нерідко уникають кримінальної відповідальності або взагалі не виявляються найбільш досвідчені, організовані і професійні злочинці. Тому робити висновки про характеристики осіб, які вчинили злочини, лише на основі матеріалів кримінальних справ, кримінальної статистики — це означає не врахувати багато важливих моментів, що визначають фактичну злочинність у її розвитку.

Студентам слід мати на увазі, що вивчення кримінологічних особливостей осіб, які вчиняють злочини, не може бути вичерпним дослідженням всієї складної комплексної проблеми людини і її діяльності. Вивчення відбувається в рамках так званого часткового детермінізму, коли розкриття детермінант свідомо неповне з точки зору філософії, всіх наук про людину і суспільство. Повнота тут відносна, прив'язана до предмету і методів кримінології.

За допомогою аналізу спеціальної літератури студенти повинні вивчити дискусійне питання про співвідношення природного та соціального в особистості людини, яка вчиняє злочин. Через це студент повинен визначити своє ставлення до даної проблеми і уміти пояснити, яким чином властивості особи, які мають біологічний характер (ознаки статі, віку, фізичного і конституційного стану, темпераменту, здібностей та ін.) впливають на злочинну поведінку; які соціальні чинники чинять вплив на особу та її поведінку, детермінуючи злочин. При вивченні злочинної поведінки особи необхідно враховувати значення біологічних детермінант, оскільки від них теж залежить, що людина засвоїть від середовища, в якому вона перебуває і розвивається. Біологічні особливості людини мають значення для вибору нею лінії поведінки, вони можуть визначити її підвищену схильність до злочинної (антисуспільної) реакції на конкретну обстановку і при подальшому закріпленні в цілому визначити стереотип особистості та постійну лінію поведінки. Разом з тим біологічні властивості можуть взагалі не проявитись протягом цілого життя людини, якщо вона не опиниться в конкретній життєвій ситуації, що послужить поштовхом до вчинення певних дій. Значення біологічних факторів у процесі виникнення девіантної поведінки особи не слід переоцінювати.

Слід розібратися також в основних властивостях і ознаках особистості особи, яка вчиняє злочин, що становлять її структуру і виражаються в складових її кримінологічної характеристики.

Логічним завершенням вивчення даної теми повинна бути класифікація (групування осіб, які вчиняють злочини, за одним простим критерієм) та типологія (групування за складними комплексними критеріями). Це розділення осіб на певні групи (типи), кожна з яких володіє сукупністю лише для неї характерних ознак. Саме в типології відбувається конкретизація структурних особливостей особистості особи, яка вчиняє злочин.

Проблема розуміння особистості особи, яка вчиняє злочин, є проблемою, що визначає “етичне обличчя” системи кримінальної юстиції. Адже від того, яка модель буде закладена в розумінні особи злочинця, залежить не лише ефективність профілактики злочинів, але і вся спрямованість і жорсткість репресивного апарату, тому студенти повинні виразно уявляти собі, як той або інший підхід до розуміння даної проблематики відбивається на політиці боротьби із злочинністю в країні, на обмеженні прав людини.


Тема 4. Індивідуальна злочинна поведінка, її причини та механізм.

(8 годин)

  1. Генеза злочинної поведінки: кримінологічна характеристика.

  2. Класифікація мотивів: психологічний, юридичний та комплексний підходи.

  3. Поняття боротьби та конкуренції мотивів.

  4. Співвідношення етапів (стадій) механізму злочинної поведінки та стадій вчинення злочину за кримінальним правом.

  5. Посткримінальна поведінка в механізмі злочину.

  6. Особливості механізмів умисної, імпульсивної та звичної злочинної поведінки.

  7. Елементи планування злочинної поведінки


Методичні рекомендації
У теорії кримінології в якості причин та умов індивідуальної злочинної поведінки розуміють взаємодію об’єктивних обставин, які сприяють вчиненню злочину, та певних властивостей особистості злочинця і його жертви, які створюють суб’єктивні передумови для формування криміногенної ситуації (В.В. Орєхов).

Визначальною характеристикою причин та умов індивідуальної злочинної поведінки, що відрізняє їх від факторів злочинності на масовому рівні, виступає унікальність конкретного злочину. При вивченні даної теми особливу увагу слід приділити: а) умовам та інститутам соціального становлення особистості та їх значенню у формуванні негативних якостей делінквента, б) поведінці та віктимологічним особливостям жертви, характеру взаємодії зі злочинцем, в) ситуації вчинення злочину.

Зовнішній фактор механізму – конкретна життєва ситуація, у якій відбувається формування та реалізація злочинного наміру. У межах даної теми студент повинен вміти аналізувати різні види ситуацій вчинення злочину: 1) в залежності від джерела виникнення (створена злочинцем, іншими особами, зовнішніми явищами (наприклад, стихійними лихами); 2) за змістом (проблемна, конфліктна тощо); 3) за характером дії (нейтральна, провокуюча, сприятлива, несприятлива тощо).

Механізм злочинної поведінки – це зв'язок і взаємодія зовнішніх факторів об'єктивної дійсності і внутрішніх, психічних процесів і станів, що детермінують рішення вчинити злочин, направляють і контролюють виконання цього рішення.

Механізм опосередкований певною послідовністю розвитку злочинних дій (стадій або елементів):
Значення розгляду злочинної поведінки за стадіями (або ланками) полягає у можливості запобігання небажаному розвитку подій на попередніх стадіях.

Мотивація злочинної поведінки визначається як внутрішній процес виникнення та формування мотиву або як сукупність мотивів. При цьому слід пам’ятати, що злочинна активність може бути полімотивованою. Студенти також повинні вміти висловити аргументовану думку щодо так званих безмотивних злочинів.

Головна роль у формуванні мотивів злочинної поведінки належить потребам суб’єкта – матеріальним, безпеки, соціального спілкування (поваги) тощо.

Ще одна причина появи мотиву – це інтерес. Він відрізняється від потреби тим, що передбачає усвідомлення як самої потреби, так і шляху її задоволення. Поряд з потребами та інтересами людини сильне мотивуюче значення мають потяги, емоції та відчуття.

Для того, щоб потреби, інтереси, потяги та емоції переросли у мотив злочину, особа повинна подолати ще один внутрішній бар’єр – систему так званих ціннісних орієнтацій. У якості складових елементів ціннісних орієнтацій виступають моральна та правова свідомість особистості.

Потреби, інтереси, ціннісні орієнтації являють собою внутрішні компоненти особистості, під дією яких формується мотив злочину.

Виходячи із показників сучасного стану злочинності, найбільш розповсюдженим є корисливий мотив злочинної поведінки, хоча для неповнолітніх при вчиненні злочину найхарактернішим є мотив самоствердження.

Кримінологічним дослідженням мотивів злочинів осіб займався В.В. Лунєєв, який виділив шість груп мотивів: 1) політичні; 2) корисливі; 3) насильницько-егоїстичні; 4) анархістсько-індивідуалістичні; 5) легковажно-безвідповідальні; 6) боязливо-малодушні.

Слушною також вбачається класифікація, запропонована А.В. Савченко. Група мотивів злочинів, пов'язана з найважливішими сферами суспільства за критерієм їх змісту: 1) ідейні (пов'язані зі світоглядом особи); 2) політичні (пов'язані з позицією особи у ставленні до політики, як зовнішньої так і внутрішньої); 3) релігійні (пов'язані з належністю особи до тієї чи іншої конфесії); 4) націоналістичні (пов'язані з крайньою формою у ставленні особи до інших націй і народів) тощо.

Варто також пам’ятати, що у результаті систематичної безкарної діяльності виникає та закріплюється настанова (стан психологічної готовності до певної поведінкової реакції (Д.Н. Узнадзе)), що полегшує прийняття рішення та підштовхує до активного створення сприятливої кримінальної ситуації та використання будь-яких можливостей для цього.

Планування злочинної діяльності конкретизує і деталізує мету та, зокрема, включає уявлення про способи її досягнення, місце і час вчинення злочину та інші важливі з точки зору досягнення злочинного результату умови. Осмислення плану передбачає складну взаємодію всіх психічних властивостей особи (пам'яті, здібностей, сприйняття та ін.). Важливу роль при цьому відіграє колишній досвід, який дозволяє певною мірою передбачити результати власних дій та їх наслідки.

Мотивування, на відміну від мотивації, - це раціональне пояснення особою, яка вчинила злочин, причин своїх суспільно небезпечних дій або бездіяльності, шляхом висвітлення тих прийнятих для неї обставин, котрі спонукали її до вчинення суспільно небезпечного діяння (А.В. Савченко). Зрозуміло, що таке пояснення не завжди відповідає істині, може бути спрямоване на самовиправдання та ін..

На основі вивчення особливостей різних видів злочинів – звичних, імпульсивних, умисних – студент повинен вміти проаналізувати типи механізмів злочинної поведінки (повний та скорочений). Повним вважається механізм, в якому присутні усі ланки послідовності злочинної поведінки, він властивий для умисних злочинів. До скорочених належать механізми імпульсивних та звичних злочинів.

За допомогою отриманих теоретичних знань студенти повинні вміти самостійно складати програму вивчення причин та умов конкретного злочину за матеріалами кримінального провадження (кримінальної справи) та, проаналізувавши, вміти довести, чому особа вчинила злочин, та які саме передумови, причини призвели до розвитку кримінальної ситуації.



Тема 5. Прогнозування та планування у профілактичної діяльності. (4 години)

  1. Функції та завдання кримінологічного прогнозування

  2. Проблеми наукової достовірності кримінологічних прогнозів

  3. Кримінологічна експертиза та кримінологічне прогнозування.

  4. Основні принципи та етапи кримінологічного планування



Методичні рекомендації

При вивченні цієї теми слід пам’ятати, що вибір належних засобів для отримання очікуваних даних — одна з важливих передумов досягнення мети дослідження. Для вивчення та аналізу закономірностей, тенденцій та процесів соціального явища, яким є злочинність, поряд з визначенням мети, об’єктів та межі, необхідне застосування адекватних методів наукового пізнання. Від змісту, що вкладається у предмет науки, залежить вибір і застосування методів наукових досліджень.

Студентам потрібно засвоїти, що кримінологія як комплексна, цілісна наука, виникла і розвивається на межі кількох суспільних наук. Цим і визначається певна складність її методології. При цьому потрібно звернути увагу на те, що методологія кримінології розуміється в кількох значеннях: по-перше, як її загальнофілософська основа пізнання; по-друге, як вся сукупність методів, що застосовується в науці; і, по-третє, як вчення про методи. Методи кримінології – це конкретні способи, засоби та прийоми дослідження.

Суденти повинні відрізняти методологію кримінології та кримінологічну методику. Кримінологічні методики - сукупність методів, що застосовуються для здійснення конкретного дослідження.

Конкретна кримінологічна методика повинна відповідти вимогам комплексності (використовувати методи різних наук), системності (враховувати всі аспекти предмету дослідження; методи повинні доповнювати та перевіряти дані, отримані від інших методів), економічності (дані, отримані різними методами, не повинні дублюватися).

Розглядаючи методи кримінологічних досліджень, потрібно мати на увазі, що їх класифікують за різними критеріями: методи емпіричні (індуктивні) та теоретичні (дедуктивні); методи об’єктивні (тобто ті, що безпосередньо відображають дійсні факти і явища) та суб’єктивні (ті, що відбивають дійсні факти і явища за допомогою оцінок, які дають експерти). В залежності від мети застосування: 1) ті, що слугують для збору емпіричного матеріалу і 2) ті, що застосовуються для його обробки і аналізу (Тарарухін С.А.).

До групи соціологічних і одночасно найбільш представницьких методів, що застосовуються в кримінології, належать: анкетування та інтерв’ю; соціометрія; метод експертних оцінок; спостереження та його різновиди; експеримент; вивчення документів, матеріалів кримінальних проваджень (кримінальних справ); біографічний метод; метод індивідуальної бесіди; методи узагальнення та опису.

Кримінологічне прогнозування — це передбачення майбутнього стану злочинності та пов'язаних з нею явищ і чинників, а також виявлення основних тенденцій їх розвитку.

Прогнозування здійснюється на основі наявних наукових уявлень про злочинність з використанням статистичних, експериментальних методів, математичного моделювання. Для того, щоб результат прогнозу можна було використовувати в практичній діяльності, він повинен мати науковий характер, бути таким, що перевіряється.

Слід знати, що в даний час для нашої країни актуальне застосування порівняльного методу, заснованого на відносній повторюваності явищ і процесів за наявності загальних причин і умов. При цьому проводиться порівняння з тим, як розвивалося подібне явище в минулому та в інших країнах.

Студентам слід мати на увазі, що прогнозування є необхідним і початковим етапом кримінологічного планування. Кримінологічне планування – діяльність, яка виражається в процесі підготовки, складання і затвердження планів попередження злочинів. План — це окреслена система заходів, що передбачає їх певний порядок, послідовність і строки виконання, а також відповідальних виконавців.


Тема 6. Концепції протидії злочинності .(6 годин)


  1. Індивідуальна профілактика злочинів.

  2. Протидія злочинам засобами прокурорського нагляду.

  3. Спецпідрозділи МВС України як суб’єкти попередження злочинності.

  4. Координація запобіжної діяльності суб’єктів: поняття та форми.

  5. Інформаційно-аналітичне забезпечення попереджувальної діяльності.

  6. Поняття та основні принципи формування кримінологічної політики держави.

  7. Кримінально-правові заходи протидії злочинності. Альтернативи покаранню.

Методичні рекомендації

Одним із головних завдань науки кримінології є створення теоретично обґрунтованих рекомендацій щодо протидії злочинності. Відповідно, студент повинен ознайомитися з концептуальними положеннями щодо поняття, мети, об’єктів, суб’єктів, структури, принципів та заходів протидії злочинності, а також набути практичних навичок складання програм протидії різним видам злочинів.

Протидію злочинності слід аналізувати, виходячи з того, що вона є видом соціального контролю – сукупності заходів та методів впливу суспільства на небажані (відхилені) форми поведінки з метою їх мінімізації (Я.I. Гілінський).

Студенти повинні з’ясувати структуру протидії злочинності, яка складається з двох напрямків: 1) запобігання вчиненню злочинів; 2) реагування на вчинені злочини.

При розгляді теоретичних основ впливу на злочинність з метою зниження її рівня та усунення негативних наслідків використовується досить велика кількість термінів: «протидія злочинності», «запобігання», «попередження», «профілактика», «контроль», «боротьба» тощо. На основі аналізу наукової літератури студент повинен вміти обґрунтувати свою думку щодо змісту та співвідношення цих термінів.

Студенти повинні засвоїти загальну характеристику підходів до побудови стратегії протидії злочинності. Серед основних стратегій можна виділити наступні (Д. А. Шестаков):



  • психолого-виховна (пропаганда системи самообмежень);

  • соціальна (послідовне вирішення криміногенних протиріч у суспільстві);

  • репресивна (вжиття жорстких каральних заходів до осіб, що вчинили злочин);

  • реститутивна (відновлення стану потерпілого).

Характеризуючи основні положення щодо формування кримінологічної політики держави, студент повинен виходити з того, що кримінологічна політика визначається як складова частина державної внутрішньої соціально-економічної політики, яка на основі Конституції України, теорії кримінології та інтегрованих нею знань визначає методологічні засади та шляхи, якими керується держава при здійсненні нерепресивної протидії злочинності та її проявам. (В.В. Голіна)

Розглядаючи систему заходів протидії злочинності, студенту слід визначитися із змістом кожного з них, а також вміти пояснити їх відмінність один від одного на конкретних прикладах.

При розгляді питань правового регулювання діяльності щодо протидії злочинності варто приділити увагу аналізу законів, указів, програм, концепцій запобігання злочинності та окремим її видам як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівнях.

Студент повинен засвоїти поняття та систему суб’єктів протидії злочинності. В залежності від мети та завдань, які реалізуються суб’єктами протидії, їх функціональних обов’язків виділяють різні класифікації суб’єктів: загальні та спеціальні; державні, приватні та громадські; національні та міжнародні.

Студент повинен вміти охарактеризувати напрямки діяльності спеціально уповноважених державних органів протидії злочинності. Окремо необхідно зупинитись на діяльності громадськості щодо протидії злочинності.

При вивченні даної теми варто також звернути увагу на діяльність міжнародних установ та організацій у сфері протидії злочинності. Студенту також необхідно звернути увагу на основні напрямки міжнародної співпраці держав у боротьбі зі злочинністю.

Таким чином, вивчення даної теми курсу сприятиме засвоєнню студентом теоретичних положень щодо протидії злочинності на національному та міжнародному рівнях, формуванню практичних навиків складання програм запобігання злочинності та окремим злочинним проявам.

Тема 7. Вивчення та протидія корисливій злочинності Методи виявлення латентних економічних злочинів в Україні. (6 годин)


  1. Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють економічні злочини.

  2. Економічна злочинність та тіньова економіка: проблеми співвідношення..

  3. Структура економічної злочинності на сучасному етапі.

  4. Зворотній вплив економічної злочинності на суспільні відносини.

  5. Відповідальність за порушення вимог законодавства про запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, за законодавством України. .

  6. Макрорівневий аспект детермінації загальнокримінальної корисливої злочинності в контексті процесів маргіналізації (культурологічні особливості середовища; соціально-економічні умови життя населення; політична дестабілізація).

  7. Особливості групової свідомості та вчинення загальнокримінальних корисливих злочинів.

  8. Загальна характеристика системи попередження загальнокримінальної корисливої злочинності в Україні

  9. Основні суб`єкти попередження загальнокримінальної корисливої злочинності та їх компетенція.

  10. Перспективні напрямки вдосконалення системи попередження насильницької злочинності в Україні (альтернативні засоби розв’язання кримінальних конфліктів на корисливому підґрунті).

Методичні рекомендації

При вивченні даної теми студенти повинні звернути увагу на складність визначення сутності економічної злочинності, незважаючи на те, що поняття економічних злочинів уже давно увійшло в широкий науковий обіг. Використовується цей термін і в офіційних статистичних звітностях про стан злочинності.

Ґрунтуючись на даних офіційної статистики правоохоронних органів, студент повинен уміти за кримінологічними показниками визначати місце економічної злочинності в загальній структурі злочинності з урахуванням її виняткової латентності, а також у структурі тіньової економіки. За різними оцінками тінізація економіки сягає від 30 до 80 % від її легального сектора.

За офіційними статистичними даними МВС України, питома вага злочинів економічної спрямованості в Україні становить близько 10 % від загальної кількості зареєстрованих злочинів. Але враховуючи те, що економічні злочини мають високий рівень латентності, можна припустити, що їх частка значно більша.

Протягом 2002–2010 рр. щорічно викривалося близько 40 тис. економічних злочинів. У структурі економічної злочинності переважають корисливі посягання на власність (у середньому – 34,0 %), пов’язані з ними злочини у сфері службової (39,0 %) та господарської діяльності (22,0 %). Зокрема, у 2009 році виявлено 36634 злочинів у сфері економіки, з них найбільш значну частину складають злочини проти власності – 13366 та у сфері службової діяльності – 14159, злочини у сфері господарської діяльності складають 8174. Звертає на себе увагу той факт, що приблизно половина з них тяжкі та особливо тяжкі.

Станом на 2009 рік найбільш криміналізованими є бюджетна сфера (7264 злочинів), агропромисловий комплекс (2213 злочинів), сфера банківської діяльності (3300).

За географічним розподілом найбільш економічно криміналізованими класично є Дніпропетровська область, Донецька, Одеська та Луганська. Найменше виявляється економічних злочинів у Рівненській, Чернівецькій та Кіровоградській областях.

У наступні роки в офіційній статистичній звітності узагальнена кількість вчинених злочинів у сфері економіки не фігурує.

Стан кримінальної ситуації у сфері економіки багато в чому визначають організовані форми злочинної діяльності.

Враховуючи тенденцію транснаціоналізації економічної злочинності, варто проаналізувати внутрішньодержавні, а також міжнародні правові акти, які присвячені організаційним та змістовним аспектам протидії економічній злочинності.

Особливу увагу слід приділити вивченню протидії легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, адже саме можливість подальшого використання брудних коштів зумовлює «рентабельність» та привабливість вчинення економічних злочинів.

Протидія легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, в Україні здійснюється за допомогою первинного та державного фінансового моніторингу. Первинний моніторинг здійснюють банки, страхові та інші фінансові установи, платіжні організації, товарні, фондові та інші біржі, професійні учасники ринку цінних паперів, гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї тощо. Державний моніторинг уповноважені здійснювати центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, а також спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (Державна служба фінансового моніторингу України).

Активну боротьбу з відмиванням коштів ведуть такі міжнародні організації, як ООН, Організація економічного співробітництва і розвитку, Європейський Союз. Міцним інструментом міжнародного співробітництва в боротьбі з відмиванням грошей є заснована у 1989 р. «великою сімкою» Фінансова спеціальна робоча група боротьби з «відмиванням» грошей (FATF). FATF не тільки активно дає рекомендації з питань боротьби з відмиванням грошей і проводить регулярні перевірки відповідності законодавства і політики країн-учасниць цим рекомендаціям (за результатами яких робить регулярні звіти), але й активно залучає до співробітництва держави, які не беруть участі у її роботі. Дієвим заходом в такій діяльності FATF є ведення «чорного списку» країн, які «не співробітничають» з нею у боротьбі з відмиванням грошей.

Студенти повинні розрізняти загальнокримінальну корисливу злочинність та економічну злочинність, що також має корисливу мотивацію. До основних характеристик злочинності загальнокримінального корисливого типу належать:



  1. корисливий мотив та корислива мета (протиправне безоплатне вилучення чужого майна);

  2. об’єкт – право власності;

  3. предмет – чуже майно, права на майно (категорія «чуже майно» повинна оцінюватися у юридичному значенні та мати вартісно-споживче вираження);

  4. загальний суб’єкт (поза сферою економіки та службовими відносинами);

  5. «примітивні» способи вилучення майна.

Слід також розрізняти загальнокримінальну корисливу злочинність та корисливо-насильницьку злочинність, яка належить до загальнокримінальних діянь: для корисливо-насильницької злочинності характерний насильницький спосіб заволодіння майном потерпілих, тобто допоміжну функцію виконують агресивні спонукання.

В основному загальнокримінальні корисливі злочини зосереджені у розділі 6 КК України (злочини проти власності за винятком некорисливих посягань на власність).

Загальнокримінальна корислива злочинність складається зі злочинів, передбачених ст.ст.185, ч.1 ст.186, 190, 192, 289 КК України. До ядра цього виду злочинності відносяться такі злочини як крадіжки, ненасильницькі (прості) пограбування, шахрайства. Зокрема, на крадіжки припадає до половини усіх зареєстрованих в Україні злочинів (при цьому на квартирні крадіжки припадає до 22% всіх зареєстрованих крадіжок).


Роки

Крадіжки

Шахрайства

1996

307043

12092

1997

268459

19417

1998

265020

17111

1999

258191

17693

2000

271608

16050

2001

242095

16516

2002

195951

15192

2005

106690

13964

2006

131174

16160

2007

113984

15354

2008

110493

14693

2009

175582

18004

2010

254755

24879

2011

277598

24058

Статистичні дані щодо загальнокримінальної корисливої злочинності є вельми умовними, адже ці злочини мають досить високий рівень латентності. Також слід відзначити залежність коливання показників цього виду злочинності від особливостей ведення статистичного обліку злочинів та кваліфікації. Ще однією специфічною ознакою є низький рівень розкриття цих злочинів: для крадіжок – в середньому 50%, для шахрайств – в середньому 55%.

Студенти повинні пам’ятати, що особистість загальнокримінального корисливого правопорушника характеризується фрустраційним комплексом, що виникає через неможливість задовольнити споживацькі потреби. Як правило, це обумовлено низьким соціальним статусом, зокрема, маргінальністю, алкогольною та наркотичною залежністю. У більшості таких злочинів негативні особистісні характеристики формуються завчасно до вчинення злочину, підґрунтям для формування таких характеристик є впевненість, що злочинний шлях найбільш розповсюджений для забезпечення бажаного рівня життя.

Відповідно до цього саме загальнокримінальна корислива злочинність характеризується рецидивонебезпечністю, а також наявністю професійних злочинців та їх спільнот.

Корисливість як провідний мотив розглядуваних злочинів є усвідомленим прагненням до отримання безоплатної протиправної майнової вигоди та становить внутрішню, спонукаючу причину вчинення злочинів.

У межах вивчення детермінації загальнокримінальної корисливої злочинності студентам слід уміти аналізувати такі причини та умови, як аномійний стан суспільства, соціальне розшарування, споживацька психологія, кримінальна психологія, фрустрація тощо та окремі віктимологічні фактори.

Проблема попередження загальнокримінальної корисливої злочинності полягає в тому, що це один з найтиповіших та найстійкіших видів кримінальної активності, який залежить не стільки від застосування спеціально-кримінологічних заходів, скільки від загальносоціальної стабільності у суспільстві.

Студенти також повинні вміти пояснити попереджувальне значення кримінально-правових санкцій.

Серед системи суб’єктів протидії загально-кримінальній корисливій злочинності особливу увагу слід звернути на компетенцію та структуру спецпідрозділів органів внутрішніх справ України, а також засади діяльності приватних охоронних структур.


1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка