І. Програма курсу «Кримінологія» (82 години) Тема Вступ до кримінології. Злочинність: поняття, характеристики, показники та сучасний стан в Україні та світі. (6 годин)



Сторінка6/9
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 1. Вступ до кримінології. Злочинність: поняття, характеристики, показники та сучасний стан в Україні та світі. (6 годин)

  1. Місце кримінології серед суміжних галузей знань.

  2. Галузі кримінологічного знання.

  3. Кримінологія як основа розвитку наук кримінального профілю.

  4. Міжнародні та вітчизняні кримінологічні установи.

  5. Основні напрямки розвитку кримінологічної науки в Україні та світі.

  6. Кримінологічні дослідження у царській Росії: загальна характеристика.

  7. Тенденції розвитку кримінологічної науки на сучасному етапі.

  8. Географія злочинності. Регіональні особливості злочинності в Україні.

  9. Сучасні проблеми статистичного аналізу злочинності.

  10. Кримінологічний аналіз злочинності в Україні в радянський період: стан, динаміка, структура, географічні закономірності її розповсюдження.

  11. Злочинність як соціально-правовий феномен.

  12. Економічна функція злочинності.

  13. Інтегративна функція злочинності та відносна масовість злочинності.

  14. Культурологічна функція злочинності та здатність злочинності до самовідтворення.

  15. Новаторська функція злочинності.


Методичні рекомендації
При вивченні даної теми студенти повинні знати, що термін «кримінологія» походить від латинського crimen – злочин та грецького logos – наука, вчення. Виникнення та розвиток кримінології зазвичай пов’язують з трьома іменами та датами: у 1761 р. вийшла книга Ч. Бекаріа «Про злочини та покарання», в якій у тому числі містились положення щодо природи злочинності та соціального контролю над нею, хоча саме слово «кримінологія» ще не застосовувалось. Вважається, що цей термін було введено у науковий обіг антропологом Топінаром у 1879 р., а вже у 1885 р. вийшла книга Р. Гарофало під назвою «Кримінологія».

При вивченні даної теми студенти повинні засвоїти питання про природу кримінології, що є дискусійним, оскільки злочинність і злочини є соціальними і в той же час кримінально-правовими поняттями. У літературі зустрічається думка, що кримінологія – це юридична наука, з якою складно погодитися, тому що явища, що вивчаються кримінологією (детермінанти злочинності, механізм індивідуальної злочинної поведінки, загальносоціальні заходи запобігання злочинності) не вкладаються повною мірою в рамки правових, зокрема кримінально-правових відносин. Інша думка, що кримінологія є соціологічною наукою (соціологією злочинності), характерна для зарубіжної кримінології (виходячи з цього у низці держав, наприклад, у США, Великобританії, кримінологію викладають майбутнім соціологам, а не юристам). Однак при такому підході кримінологія штучно ізолюється від юридичних наук, зокрема кримінального циклу. У вітчизняній кримінології найбільш поширена думка, що кримінологія є комплексною наукою, оскільки в ній представлені і юридичний, і соціологічний, і психологічний та інші пласти теоретичних положень.

Елементами предмету кримінології є злочинність, причини та умови злочинності, особистість осіб, що вчинили злочини, а також заходи попереджувального впливу на злочинність. При цьому всі вказані чотири основні частини предмету кримінології органічно взаємозв'язані; кінцевою метою вивчення перших трьох частин є розробка ефективної системи протидії злочинності. Дискусійним у науці є питання включення проблеми жертви до предмету кримінології.

Виходячи з вищенаведеного, можна сформулювати визначення кримінології як комплексної соціально-правової науки, що вивчає злочинність, закономірності та детермінанти її розвитку, особистість особи, яка вчинила злочин з метою створення системи заходів протидії злочинам та підвищенню її ефективності.

Студенти повинні знати, що кримінологія має дві мети: теоретичну (пізнання закономірностей злочинності і вироблення на цій основі наукових теорій, концепцій, формулювання гіпотез, визначення завдань розвитку даної науки) та практичну (вироблення наукових рекомендацій і конструктивних пропозицій щодо підвищення ефективності боротьби зі злочинністю).

Завдання кримінології полягають в одержанні достовірних знань про свій предмет шляхом реалізації п’яти функцій:



  1. описової (діагностичної), що полягає у віддзеркаленні явищ і процесів, що входять до предмету кримінології, на основі збору емпіричного матеріалу;

  2. пояснювальної (етиологічної), що дозволяє з'ясувати, як протікає той або інший процес, що вивчається, і чому він протікає саме у такий спосіб;

  3. прогностичної, що пов'язана з передбаченням майбутнього розвитку явища або процесу;

  4. сигнальної, завдяки якій звертається увага на найбільш небезпечні криміногенні явища, що потребують негайного вирішення;

  5. перетворювальної (регулятивної), що дозволяє реалізувати результати здійснення вищезгаданих функцій у практичних діях, спрямованих на бажане перетворення об'єкту вивчення (управління соціальними процесами, пов'язаними із запобіганням злочинності);

При вивченні даної теми студенти повинні знати, що систему кримінології можна розглядати як систему навчальної дисципліни та як науки.

При вивченні даної теми студенти також повинні знати місце кримінології в системі наук та вміти пояснювати її зв'язок з іншими науками, зокрема з науками кримінального циклу (кримінальним правом, кримінально-виконавчим правом, кримінальним процесом, криміналістикою) та фундаментальними суспільними науками (перш за все з філософією, соціологією, психологією, економічною наукою, політологією тощо).

Поняття злочинності є центральною категорією науки кримінології. Кримінологія вивчає осіб, які вчинили злочини, криміногенні чинники, різні аспекти протидії злочинності, проте саме поняття злочинності цементує її предмет і дозволяє говорити про специфічність та самостійність даної науки. Багато наук кримінального профілю досліджують юридичні аспекти злочину, але злочинність як соціальний феномен вивчає саме кримінологія.

Слід зазначити, що серед науковців немає єдиної думки щодо сутності та визначення феномену злочинності. Дослідження різних поглядів на проблему злочинності в кримінологічній літературі радянського та пострадянського періодів дозволяє серед значної кількості підходів до її вирішення виокремити два основні (В.М. Дрьомін):

1) визначення злочинності на підставі формальних ознак злочину з метою її подальшої кількісно-якісної інтерпретації;

2) сутнісно-змістовні визначення злочинності з метою дослідження її як відносно відокремленої соціальної системи (підсистеми), якій притаманні властивості самодетермінації та самовідтворення.

Студенти повинні знати та вміти пояснювати ознаки злочинності (відносну масовість злочинності, соціальність, історичну мінливість, системність та зв'язок з нормами кримінального права), а також її специфічні характеристики (суспільну небезпечність, нормативність, здатність до розширеного самовідтворення тощо).

Для обговорення студентам пропонується визначення злочинності як відносно масової, історично мінливої деструктивної форми соціальної активності, що реалізується в системі заборонених кримінальним законом діянь, які вчиняються на певній території за певний проміжок часу.

У кримінологічній науці виділяють такі функції злочинності:


  1. економічна (полягає в перерозподілі економічних доходів на всіх рівнях існування суспільства);

  2. політична (полягає у взаємному впливі держави та злочинності);

  3. новаторська (нові суспільні відносини, досягнення науки і техніки стають об'єктом або способом злочинних посягань);

  4. інтегративна (приналежність до кримінального середовища інтегрує так само, як і прагнення громадян захиститися від злочинних посягань);

  5. культурологічна (вплив кримінальної субкультури на свідомість та світосприйняття у суспільстві, формування кримінальної психології).

При дослідженні сучасного стану злочинності в Україні та світі студенти повинні вміти аналізувати основні її показники.

Стан злочинності, як і будь-яка статистична система, визначається кількісними та якісними показниками.



Стан злочинності – кількісно-якісний показник, що характеризує розподіл злочинності в просторово-часових рамках конкретного суспільства, її основні закономірності та характеристики.

Рівень злочинності – загальна кількість скоєних злочинів та осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу в країні або в її окремому регіоні (області, районі, місті).

Уявлення про рівень злочинності в державі за роки незалежності можна скласти з таких даних:



Рік

Кількість заяв

Кількість зареєстр.злочини

(у % до заяв)



Кількість осіб, що вчинили злочини

(у % до зареєстр.злоч.)



1991

608 440

405 516 (66,6)

128 115 (31,6)

1992

1 004 626

480 478 (47,8)

145 151 (30,2)

1993

1 092 685

539 299 (49,4)

187 855 (34,8)

1994

1 144 350

571 891 (50)

-

1995

1 256 241

641 860 (51,1)

-

1996

1 816 876

617 262 (33,9)

281 164 (45,5)

1997

1 247 948

589 208 (47,2)

284 264 (48,3)

1998

1 299 712

575 982 (44,3)

272 236 (47,3)

1999

1 345 875

545 416 (40,5)

263 676 (48,3)

2000

1 409 418

553 594 (39,3)

272 931 (49,3)

2001

1 715 356

503 676 (29,4)

253 080 (50,2)

2002

1 714 724

450 661 (26,3)

254 936 (56,6)

2003

2 269 477

556351

259721 (46,7%)

2004

2 325 600

520105 (22,4)

-

2005

2 400 000

485 700 (20,2)

237 200 (48,8)

2006

2 612 190

420 900 (16,1)

214 507 (51%)

2007

2 851 384

401 293 (14,1)

214 093 (53,4%)

2008

2 874 355

384 424 (13,4)

207 740 (54%)

2009

2 907 335

434 678 (14,9)

212 090 (48,8%)

2010

3 139 173

500 902 (16)

226 385 (45,2%)

2011

3 346 539

515 833 (15,4)

225 517 (43,7%)


Коефіцієнти злочинності – співвідношення кількості злочинів і осіб, які їх вчинили, до чисельності населення країни або її відповідного регіону з розрахунку на заздалегідь обумовлену кількість населення (на 100 тис., 10 тис., або на 1 тис. осіб).

Виділяють два види коефіцієнтів злочинності:

1. Коефіцієнт інтенсивності злочинності (або коефіцієнт за фактами) – співвідношення кількості злочинів до заздалегідь обумовленої чисельності населення регіону. Визначається за формулою:

Кіззн*ЗОЧН,

де. Кз – де кількість злочинів; Чн – чисельність населення регіону; ЗОЧН – заздалегідь обумовлена чисельність населення.

2. Коефіцієнт злочинної (кримінальної) активності населення (або коефіцієнт за особами) – відношення числа осіб, які скоїли злочини, до заздалегідь обумовленої чисельності населення регіону у віці від 14 років. Визначається за формулою:

Кзлоч.актзлочн від 14 років*ЗОЧН,

де К злоч – кількість осіб, які скоїли злочини; Чн – чисельність населення регіону; ЗОЧН – заздалегідь обумовлена чисельність населення.

Обидва вказані коефіцієнти можуть бути розраховані по відношенню як до злочинності в цілому, так і до окремих видів (груп) злочинів.

Структура злочинності – співвідношення окремого виду або групи злочинів до всієї маси злочинності у тому або іншому регіоні за конкретний період. Визначає будову злочинності, її внутрішній склад і характеризує злочинність з якісного боку. Виражається у відсотках та розраховується за формулою:

Сззл/З*100%,

де З – вся злочинність, Взл – вид (група) злочинів.

Структура злочинності може бути побудована за різними груповими підставами: 1) соціально-демографічними; 2) кримінально-правовими; 3) кримінологічними.

Динаміка злочинності – показник, що відображає її рух/розподіл у часі (зростання, зниження, стабілізація). Даний показник є комплексним, що характеризує злочинність з кількісного та якісного боків, оскільки зміна злочинності впродовж певного часу визначається шляхом встановлення рівня і структури злочинності теперішнього часу або іншого періоду до рівнів і структури за попередні періоди.

При дослідженні злочинності в динаміці використовують декілька видів аналізу: поточний (співставлення даних про злочинність за рік з даними за попередні роки); систематичний (злочинність аналізується послідовно по роках, при цьому виділяються часові періоди (п'ятирічні, десятирічні) або періоди, що відповідають певним етапам розвитку суспільства, – перебудови, реформи тощо); аналіз сезонних коливань, якщо в цьому є необхідність (курортні міста, туристичні центри, поселення, для яких характерна сезонна міграція).



Географія – закономірність поширення злочинності в просторі. Студенти повинні вміти пояснювати загальну тенденцію, що склалася в Україні вже досить давно та існує зараз: рівень злочинності знижується з південного сходу до заходу.

Екологія – закономірності розподілу злочинності залежно від середовища перебування (наприклад, даний показник вивчає вплив урбанізації на рівень злочинності).

Геометрія злочинної поведінки (кримінальна топологія) – індивідуальний показник, що розглядає, як фізичні характеристики середовища, місце, час, спосіб, обстановка впливають на вчинення злочину.

Ціна злочинності – розмір шкоди, заподіяної злочинністю суспільству (це економічні, моральні, соціальні та інші небезпечні або шкідливі наслідки). Ціна злочинності виражається в прямих та непрямих збитках, що нанесено суспільству. Прямі збитки майнового (матеріального характеру) обчислюються в грошовому вираженні. До непрямих збитків від злочинності відносять кошти, що витрачає держава на протидію злочинності (наприклад, утримання місць позбавлення волі, фінансування програм запобігання окремим видам злочинності тощо).

При вивченні даної теми студенти повинні знати, що зареєстрована злочинність не відображає справжню криміногенну ситуацію в країні, оскільки більшість злочинів знаходяться поза офіційною статистикою, тобто є латентними (за даними різних вчених їх кількість сягає двох третин, а часом і трьох чвертей від загального числа зареєстрованих злочинів в країні). Латентна злочинність – це сукупність прихованих, неврахованих, незареєстрованих у встановленому порядку злочинів. У кримінології видяліють три види латентності: природну, штучну та суміжні ситуації. В залежності від рівня латентності усі злочини умовно можна розділити на три групи: 1) злочини з високим рівнем латентності (корупційні злочини); 2) злочини з середнім рівнем латентності (крадіжки); 3) злочини з низьким рівнем латентності (вбивства, тяжкі тілесні ушкодження).

Слід уміти застосовувати різні методи розрахунку латентної злочинності, зокрема: віктимологічні опитування населення; опитування експертів у галузі попередження злочинності та населення в цілому; економічний аналіз діяльності підприємств під час виробництва продукції у порівнянні з кількістю сировини та енергії, що ними споживається; статистичний (розрахунок індексу латентності) тощо.


Тема 2. Детермінація злочинності. Кримінологічні теорії пояснення злочинності. Сучасні фактори злочинності в Україні. (8 годин)


  1. Періодизація історії кримінологічних вчень про причини злочинності

  2. Кримінологічні ідеї А.Кетле.

  3. Інтеракціонізм в кримінології.

  4. Основні підходи до вивчення причин та умов злочинності у вітчизняній кримінології (А.Б.Сахаров, В.М.Кудрявцев, І.І.Карпець, А.М.Яковлев, А.І.Долгова, Н.Ф.Кузнецова, Я.І.Гілінський, А.П.Закалюк, А.Ф.Зелінський та інш.).

  5. Діалектика взаємодії причин та умов злочинності у вітчизняній кримінології.

  6. Культурологічні фактори детермінації злочинності в Україні на сучасному етапі.

Методичні рекомендації

При вивченні даної теми потрібно мати на увазі, що питання про причини та умови злочинності вважається одним із найважливіших і найскладніших у кримінології. Адже вплив на злочинність неможливий без розуміння особливостей її детермінації, тих механізмів, що зумовлюють її виникнення і розвиток. При поясненні детермінації злочинності в кримінології потрібно виходити з діалектичного положення про загальні взаємозв’язки між явищами, теоретичною базою і методологічним принципом вивчення причин злочинності, в тому числі з розуміння злочинності як продукту суспільства, що має відносну самостійність, власні закономірності розвитку і здатність зворотного впливу на соціальне середовище, яке її породило. Тому процес детермінації злочинності повинен аналізуватися як складний процес взаємодії різних форм причинних та інших (функціональних, статистичних, системно-структурних тощо) зв’язків.

При цьому потрібно розрізняти причини злочинності (деструктивні явища, які її породжують) і умови злочинності (безпосередньо не породжують злочинність (наслідок), але слугують певними обставинами, що сприяють її виникненню та існуванню, тобто в певний спосіб впливають на розвиток причинного зв'язку, сприяючи чи не перешкоджаючи породженню злочинності).

При класифікації причин та умов злочинності необхідно звернути увагу на те, що класифікація причин і умов злочинності здійснюється за декількома критеріями: за природою (об'єктивні та суб'єктивні); за рівнем функціонування (причини та умови злочинності в цілому; причини та умови окремих груп і видів злочинів; причини та умови скоєння окремого злочину); за змістом і способом дії (економічні; ідеологічні; організаційні; правові; психологічні); за джерелами.

При вивченні даної теми студентам слід звернути увагу на те, що єдності в розумінні детермінації злочинності серед дослідників немає як в процесі розвитку кримінології, так і в сучасних кримінологічних дослідженнях. Підходи до пояснення злочинності, що склалися в науці, є досить різноманітними та іноді суперечливими.

Студенти повинні засвоїти принципову різницю між підходами до пояснення детермінації злочинності. Так, з позиції розуміння причинності злочинності в межах класичної школи кримінального права (Ч. Беккаріа, І. Бентам та ін.) відбувся перехід від панівних раніше уявлень про надприродні сили, як такі, що визначають поведінку особи, в тому числі злочинну, до концепції свободної волі людини та її умислу. В її межах вперше склалася відносно повна система кримінологічних поглядів.

Позитивістська методологія в кримінології пов’язана з переходом від концепції свободної волі до концепції причинності злочину. На її базі склалися біологічний, психологічний та соціологічний підходи до пояснення криміногенної детермінації.

Зауважимо, що представники біологічного та психологічного напрямків у центр пояснення злочинності ставлять особистісні риси людини, яка вчиняє злочин, а представники соціологічного напрямку вважають злочинність продуктом соціальних передумов. Так, біологічний підхід трактує злочинність через природну, вроджену властивість певних індивідуумів (Ч. Ломброзо); конституціональну (Е. Кречмер; У. Шелдон); расову (Е. Хутен); хромосомну (П. Джекобс); ендокринну схильність і т.і. До цього ж напрямку тяжіє напрям, що отримав назву клінічної кримінології, представники якого пояснювали делінквентну поведінку особи хворобливим станом (Ж. Пінатель, Ф. Граматика, Б. ді Туліо).

Теорії соціологічного напрямку, навпаки, пояснюють походження злочинності через певні соціальні механізми. Ці соціальні механізми можуть бути різними: соціальна дезорганізація і аномія (Е. Дюркгейм; Р. Мертон); наслідування і соціальне навчання (Г. Тард; Е. Сатерленд); інтеракційні механізми стигматизації (Е. Лемерт, Г. Бекер, К. Еріксон) та конфлікту (Г. Зіммель, Д. Волд); економічні процеси (К.Маркс; Я. Тейлор, П. Валтон та Д. Янг); культурологічні фактори (Т. Селлін; А. Коен); віктимологічні умови (Г. фон Гентіг; Б. Мендельсон).

Студентам необхідно засвоїти питання про практичне значення розуміння детермінації злочинності. Адже саме теорії детермінації злочинності слугують теоретичним підґрунтям для побудови концептуальних напрямків протидії злочинності.

При характеристиці сучасних факторів злочинності корисно враховувати думки різних вчених. При цьому варто, застосовуючи системний підхід, мати на увазі, що детермінація злочинності повинна аналізуватися як взаємодія об’єктивних та суб’єктивних факторів, залежність причин та умов злочинності від конкретних соціальних умов.

Причини та умови злочинності є самі по собі системою зв’язків і знаходяться у складній взаємодії із системою злочинності як комплексного соціально-правового явища, що вивчається за певний історичний проміжок часу. У зв’язку з цим важливо з’ясувати із системних позицій поняття причин і умов злочинності та види її детермінації.

При характеристиці сучасного детермінаційного комплексу злочинності студенти повинні звернути увагу на важливі явища соціально-психологічного характеру, які мають безпосередній вплив на стан злочинності. До них відносять, наприклад, наростаючі настрої соціального відчудження, ворожого ставлення до більш заможних членів соціуму, які виникли внаслідок різких процесів розшарування суспільства внаслідок соціально-політичних перетворень, наростаюча аномічність суспільної свідомості. Депресивні настрої та високий рівень тривожності людей, зниження настроїв соціального оптимізму, велика роль у формуванні яких може бути відведена сучасним ЗМІ; деморалізація певних соціальних груп населення; розповсюдження споживацької психології; екстремістських поглядів.

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка