Хтось безжальний та жорстокий, вважаючи себе Богом, склав сценарій помсти, і він не зупиниться, поки не вб’є останнього зі «списку приречених»



Сторінка3/18
Дата конвертації02.05.2016
Розмір3.13 Mb.
#34345
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
    Навігація по даній сторінці:
  • Олег


Хоча ні, не так все було. Оті думки я придумала потім, коли стояла, опершись об скляну стіну багатостраждального офіса та притискала до себе хлопчину трьох-чотирьох років, переляканого та заплаканого, у благенькій темно-синій курточці. Пригортаю оте комаша до себе так міцно, що вже потім не можу й сама розчепити руки. Їх згодом розведуть силою. Все мені здається, що тільки-но випущу малого, як він обов’язково побачить на що перетворився джип, урізавшись у стіну протилежного будинку. А на таке не можна дивитися дітям. Та й, зрештою, дорослим не варто. — Схоже, не вибухне, — якось підкреслено буденно констатує Василь. — Викликай, Олеже, еменесників. Чи, може, самі спробуємо витягти нашого Шумахера? Свою куртку Василь підклав під пораненого водія, але потерпілого на спину не перевертали, аби не зробити гірше. Цілком правильно, до речі. — Уже викликав. І батькові цього… Ілька встиг зателефонувати, поки ти у рятівника грався. Та його визволяти я б не брався, бо ще остаточно скалічимо. Може, у нього травма хребта? А охоронець як? — в голосі Олега з’являється тінь співчуття. — Та, сам бачиш: крові втратив багато. Хоча, може, й на краще, що із джипа викинуло. Бо у зім’ятому залізі застрягти, то… Біля нас якісь люди. Більшість незнайомих. Говорять, галасують, телефонують… Нічого дивного, не один же тут офіс. Охоронці там, друзі охоронців. А хто захоче пропустити таке видовище? — Ну, мала, в тебе сьогодні другий день народження. Пощастило, — це Василь вже до мене. — Ну той, ти як? От зараз «швидка» приїде й тебе також оглянуть, тож той, типу, тримайся… Олег похмуро додає: — Так, пощастило. Тобі щойно тупо пощастило. Бо вони спершу втелющилися у стіну, а потім ти малого на руки схопила. Коли б на півсекунди пізніше, то… Вони малого обминали, а не тебе. — Так? — Василь мить вагається, ніби сумнівається в почутому, а тоді, погоджуючись, киває: — Так, обминали не її, а хлопця. Йди до офіса… е-е, Руслано. І бісеня прихопи. Де тільки його матуся швендяє о шостій ранку? Йди, бо змерзнете. Справді, де мати малого? Що то за ніч така? Чи в цьому місті діти взагалі нікому не потрібні? І чому це мені пощастило? — Ага, іди. Бо зовсім не хочу, аби ти завтра помирала від застуди. А вже потім… Потім я тобі власноруч, заразо малолітня, голову відірву! Мати Тереза знайшлася, — Олег майже силою тягне мене до будинку. І ноги, котрі ще мить тому здавалися нерухомими, раптом починають рухатися. Попустило. Схоже, я от-от зможу йти сама. Це розуміє й Олег, потай зітхає із полегшенням. Потім говорить щось дивне, наче не в тему: — А ще кажуть, що блискавка двічі в одне дерево не влучає. — Влучає, — сяк-так розліплюю губи, чомусь здається дуже важливим виправити його. — Я знаю про дуб, в який блискавка сім разів била… — Так? — Він не надто вражений моїми ботанічними знаннями. Просто радіє, що я при тямі, чую його та розмовляю. — Хоча, схоже, що тут сім разів не буде. Та воно й на краще. — Про що ти? — Здається, що слова у роті замерзли на льодові кульки, але поступово починають відтавати. І вже стає легше розкочувати їх поміж розтрісканими губами, але все одно боляче. І хлопченя не плаче, тільки тулиться до мене і мовчить. Це ж як треба було дитину налякати… — Та я про те, що одного разу той самий Ілько також п’яний в драбадан сів за кермо крутої машини. Може, і цього джипа, а може, іншого… Мчав просто навіжено вуличками нашого міста. Ти, думаєш, чого Василь його Шумахером обзиває? І раптом перед ним на дорогу вискочило маля. Чи то кошеня від того малого втекло, чи м’ячик на тротуарі не втримався… Ну і… — Він ледь встиг звернути вбік й опинився у лікарні? — обриваю різко Олега тупим припущенням. Здатність розмовляти повернулася до мене. Та чомусь з’являється дуже погане передчуття. — Ні, Руслано, в лікарні він не опинився. Але й звернути убік не встиг… Частина друга
Секунди у сніжному годиннику



Олег

Руку відтягує пакунок із логотипом супермаркету. Чомусь це нервує, ніби йдеться про щось непристойне. Хоч не менш по-дурному я почувався і у крамниці, коли, деякий час вагаючись, стояв перед відділом зі спиртними напоями. Купити — не купити? Зрештою, без вина обійдеться. Нащо те вино, коли дехто може чортівню і тверезим бачити?! Різко завернув до кондитерського відділу. Нехай тільки скаже, що на дієті сидить! І так скоро крізь неї дивитися можна буде — чим не матеріал для легенди про привиденя, що відшукав на свою голову?! А все Василь! Таки втнув здивувати мене! Під кінець останньої розмови підкреслено серйозно глянув мені у вічі: — Ти б уже додому їхав: не забувай, як завів дівчину, то треба її вчасно годувати… «Ага, а також не забувати вигулювати», — ледь не кинув йому в тон. Та стримався, бо раптом зрозумів, що таки зовсім не збирався купувати провізію. Звик до іншого: зайти у кафе із вай-фаєм, замовити сяку-таку вечерю, посидіти за філіжанкою кави, розтягуючи такі посиденьки якнайдовше… От чорт, зараз навіть напитися не можна: голова потрібна у робочому стані! Так от, сидів би десь у затишному кафе і тягнув час, аби лише відсунути ту мить, коли доведеться переступати поріг квартири вже із моїми персональними привидами. Те, що крім них на мене зараз чекає цілком матеріальна істота, якось не спадало на думку. Хоча, клопотів, як не крути, із Русланою не менше ніж із середньостатистичним привидом. Щоправда, дівчина, якщо бути об’єктивним, зовсім не винна в тому, що мене осяяла геніальна ідея використати її як прикриття. Результат: наполеглива… хм… рекомендація не покидати міста не лише мені, але й Малій. Як важливому свідку, бачите. Їй вранці після тої ДТП вкололи якусь медичну гидоту. Сам я ледь не силою відбивався від такого «щастя» під акустичний супровід дурниць про можливі жахливі наслідки стресу, якщо їх вчасно не знешкодити за допомогою диво-ін’єкції. Добре, що лікарі на мене врешті забили, не до того було. Ще й порадили ментам поки не сприймати моїх свідчень цілком серйозно: будь-який адвокат зможе зіграти на шоковому стані. Ага, шок у мене таки настав, пізніше та вже з інших причин. Так от. Привів Руслану додому. Вклав у ліжко. Добре хоч, дякуючи тій ін’єкції чи вродженій вдачі, дівчина відключилася миттєво. Тільки-но голова торкнулася подушки — вже спить. Так, з подушкою окрема історія. На ній вишите хрестиком кошеня з круглими очима та величезним бантом. То — «придане», котре залишилося від старих мешканців квартири. І Лідія, і її чоловік влаштовували мене цілком як квартиронаймачі. Однак смак у Лідки… Тож коли гайнули у пошуках заморського щастя, мотлоху в квартирі достатньо залишилося, «на пам’ять». А в мене все не доходять руки зайве викинути. Кинув на соньку ще одну ковдру. Що за дурна звичка скулюватися уві сні! Не збагнеш: мерзне чи це її нормальна поза? Тоді пішов нишпорити в комірчині. Там у мене зберігається валіза зі шматтям із попереднього життя. Вихопив стару, але чисту сорочку. На диво, вона мала цілком пристойний вигляд. Нашвидкуруч поголився і заквапився у справах. А про їжу турбуватися якось і на думку не спало. Навіть до клятого пакету із Сантою зазирати не став. Хоча скільки клопотів — непомітно прихопити його із собою з офіса, тільки мені відомо! Добре, що міліція ним не зацікавилася. Хоча лежав він просто на виду, на офісному столі, коли Руслану роздягли та заходилися оглядати лікарі. Добре, що більшість подумали, ніби курка-секретарка забула якісь особисті речі, так поспішала додому готуватися до свята. І, звісно, аж ніякого відношення той пакет не має до переляканої дівчини, що судомно притискає до себе мовчазного малюка. До речі, «матусю» хлоп’яти так і не відшукали. Певно, місцева хвойда якась, привела собі під ранок клієнта, а малюка на вулицю виперла, щоб під ногами не плутався. От як у мого однокласника… Тьху ти. Знайшов час для спогадів. А може, це й на краще: он, уже й думки плутаються. Ще трохи, і мене вирубить так, що перестану перейматися — де ночувати. Аби дах якийсь над головою. А може, я даремно так? Наче нормальна квартира… Ага, для сторонньої людини. Просто забиваю собі голову хтозна-чим, аби не довелося повертатися спогадами до подій цього дня. А день видався славний, поки Мала в квартирі відсипалася.
***

Каталог: book -> romans
book -> Програма з дисципліни «педагогічна психологія» для студентів за спеціальністю
book -> Пояснювальна записка до навчальної програми курсу „Педагогічна психологія
book -> Програма для студентів спеціальності 040101 "Психологія" київ 2012 Вступ
book -> Методичні рекомендації до вивчення курсу «Психологія управління»
book -> Пояснювальна записка до навчальної програми курсу "психодіагностика" Навчальний програма курсу «Психодіагностика»
book -> Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості України
book -> Потойбiчне Українська ґотична проза XX ст. Уклав Юрiй Винничук у зачарованім люстрі
romans -> Світлана Талан


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка