Харківський національний університет внутрішніх справ



Сторінка7/9
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

2.3. Напрямки реформування органів внутрішніх справ України як складового елементу національної публічної адміністрації

Одним із стратегічних пріоритетів державної політики України є європейська інтеграція України. Необхідність здійснення країнами-претендентами на вступ до Європейського Союзу відповідних трансформаційних заходів, у тому числі в адміністративній сфері, зумовлена вимогами Європейського Союзу, які відображені у Копенгагенських та Мадридських критеріях. Одним із критеріїв, відповідати яким в обов’язковому порядку зобов’язані усі країни-претенденти на вступ до ЄС, є перебудова адміністративних структур країни-заявника.

Отже, з урахуванням нових реалій сьогодення особливого значення набуває якісно нове забезпечення гуманістичних вимог щодо діяльності держави шляхом створення такої системи органів державної влади, яка буде здатна істотно сприяти економічній стабільності в країні, підвищенню якісних стандартів життя та ефективності проведення економічних, політичних та соціальних реформ, наданню високоякісних послуг населенню. Зазначимо, що саме органи публічної адміністрації забезпечують реальне втілення у життя законів та інших нормативно-правових актів держави, впливають на найважливіші процеси суспільного розвитку, під час здійснення своїх повноважень безпосередньо взаємодіють з населенням. Саме тому, на нашу думку, структурно-функціональні та організаційні перетворення в Україні повинні торкнутися, у першу чергу, органів публічної адміністрації. Результатом реформування органів публічної адміністрації має поставати створення такої системи органів, яка надаватиме якісні публічні послуги на рівні загальновизнаних європейських стандартів, забезпечуватиме оптимальне використання публічних засобів, буде здатна своєчасно та адекватно реагувати на зовнішньополітичні, соціально-економічні виклики та загрози. Отже, реформування публічної адміністрації в Україні є однією із обов’язкових умов набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі, на виконання якої повинні бути спрямовані зусилля усіх органів державної влади в Україні.

На сьогодні питання ефективної боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення прав і свобод людини та громадянина є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики всіх держав світової спільноти. Саме стан справ у названій сфері є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави й суспільства в цілому. Важливою гарантією правопорядку та законності є правоохоронна діяльність держави, яка здійснюється через систему органів внутрішніх справ. Таким чином, зважаючи на процес реформування публічної адміністрації в України, особливої актуальності набуває необхідність дослідження пріоритетних напрямів реформування органів внутрішніх справ України – органу публічної адміністрації, на який покладено обов’язок щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадського порядку, боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Слід зазначити, що нещодавно керівництвом держави та Міністерства внутрішніх справ України було проголошено про нагальну потребу реформування всієї системи органів внутрішніх справ. Так, зокрема, колишній Міністр внутрішніх справ України Анатолій Могильов у 2011 році звертав увагу, що зараз суспільство та держава знаходяться на порозі глибинних реформ у системі МВС, і мета цих реформ одна – повернути міліцію обличчям до народу і, найголовніше, поліпшити матеріальне забезпечення працівників міліції, тобто гарантувати їм гідну заробітну платню та відповідний соціальний пакет для їхньої захищеності [220]. Слід зазначити, що Президент України доручив Міністру внутрішніх справ розробити Концепцію реформування всієї системи правоохоронних органів України. Безперечно, прийняття зазначеної Концепції стане виправданим і необхідним заходом, що визначить стратегічні завдання та головні напрями подальшого вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ України з метою досягнення сучасних демократичних стандартів ефективної діяльності ОВС [221]. Одним із кроків у напрямку розробки Концепції реформування всієї системи правоохоронних органів є перетворення Міністерства внутрішніх справ України на потужний механізм забезпечення безпечної життєдіяльності суспільства. Як зазначає Міністр внутрішніх справ України В.Ю. Захарченко створення відомства, до компетенції якого були б включені усі основні суспільні функції – це шлях розвинених держав, до числа яких прагне і Україна [223]. Таким чином, можна стверджувати, що з прийняттям рішення про необхідність розробки проекту Концепції реформування всієї системи правоохоронних органів України розпочато якісно новий етап поетапного перетворення системи МВС України у багатопрофільне відомство європейського зразка. Особливу увагу слід акцентувати на тому, що для проведення таких масштабних перетворень необхідно використовувати досвід реформування правоохоронних органів європейських країн.

Реформування органів внутрішніх справ України, яке відбувається зараз в державі, зумовлює актуальність побудови якісно нової моделі усієї системи органів внутрішніх справ відповідно до стандартів та принципів, що вироблені світовою спільнотою; пошуку та впровадження нових підходів, форм та методів діяльності органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку, забезпечення безпеки громадян, попередження та боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями, налагодження якісно нової ефективної взаємодії з населенням [224].

Головною метою сучасного етапу перетворення системи МВС України у багатопрофільне відомство європейського зразка має стати вдосконалення системи та структури органів внутрішніх справ, критичний перегляд їх функцій і повноважень, оптимізація штатної чисельності органів внутрішніх справ, налагодження ефективного контролю за діяльністю органів внутрішні справ (у тому числі громадського), упровадження нової ідеології відносин із населенням на засадах пріоритетності прав та інтересів людини, зміцнення кадрового потенціалу, розробка сучасних механізмів мотивації працівників органів внутрішніх справ, підвищення соціального статусу працівників органів внутрішніх справ, оптимізація фінансового та матеріально-технічного забезпечення.

Відповідно до проекту Концепції реформування системи правоохоронних органів України [225] оптимізацію структури органів внутрішніх справ України пропонується здійснити шляхом:

- реформування структурних ланок органів внутрішніх справ відповідно до сформованих світовою практикою засад функціонування;

- чіткого визначення функціональних обов’язків і повноважень усіх органів внутрішніх справ та їх структурних підрозділів;

- усунення дублювання та паралелізму в роботі окремих підрозділів органів внутрішніх справ, а також залучення працівників до виконання не властивих їм функцій;

- визначення оптимальної та обґрунтованої штатної чисельності служб і підрозділів органів внутрішніх справ;

- поступового запровадження диференційованих нормативів штатної чисельності та навантаження залежно від характеру покладених завдань;

- оптимізації навантаження на працівників усіх рівнів системи органів внутрішніх справ, усунення другорядних функцій, що не впливають на остаточні результати роботи.



До числа пріоритетних завдань реформування органів внутрішніх справ України відносяться такі:

  • забезпечення планомірного перетворення МВС України на загальносоціальний, сервісно-обслуговуючий орган сучасного європейського типу, орієнтований на пріоритетне забезпечення охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів особи, а також державної, економічної, екологічної та інформаційної безпеки України;

- подолання громіздкості структури органів внутрішніх справ України. На нашу думку, питання структурних змін в системі органів внутрішніх справ України є найскладнішим питанням, оскільки саме тут стикаються відомчі інтереси. Це зумовлено тим, що у зв’язку з реформуванням ОВС України до МВС України передаються нові, не властиві йому функції (зокрема: забезпечення пожежної безпеки; сприяння ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; здійснення карантинних заходів під час епідемій, епізоотій та епіфітотій; забезпечення екологічної безпеки; забезпечення захисту прав інтелектуальної власності; охорона державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії; забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; протидія злочинності на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів, а також нелегальній міграції), виконання яких на сьогодні покладено на Міністерство надзвичайних ситуацій України, Державну прикордонну службу України. Також планується шляхом об’єднання теперішніх підрозділів Державної служби по боротьбі з економічною злочинністю та податкової міліції створити поліцію економічної безпеки. На нашу думку, перетворення МВС України у багатопрофільне відомство європейського зразка шляхом передачі йому нових функцій і повноважень, розосереджених сьогодні в інших міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади є цілком обґрунтованим та випробуваним часом. Слід зазначити, що перетворення МВС України у багатопрофільне відомство європейського зразка дещо суперечить із таким завданням реформування органів внутрішніх справ як подолання громіздкості його структури. Але, у більшості країн Європейського Союзу Міністерства внутрішніх справ багатопрофільні, вони комплексно вирішують всі проблеми, які виникають у людей. Так, наприклад, у Польщі в МВС входять пожежна, пенсійна, прикордонна служби, поліція, санітарна інспекція, комісія з прав людини, департамент охорони здоров’я, департамент інформаційного суспільства та багато інших [226]. Звісно ж таке реформування має відбуватися з урахуванням національних особливостей. Таким чином, слід зазначити, що реформування органів внутрішніх справ України шляхом перетворення МВС України у багатопрофільне відомство європейського зразка з метою усунення громіздкості його структури має відбуватися таким чином, щоб унеможливити створення органів та підрозділів, що виконують дублюючі функції;

  • оновлення нормативно-правової бази, що регламентує діяльність органів внутрішніх справ України, шляхом розробки нових нормативно-правових актів та внесення змін і доповнень до чинних;

  • здійснення структурних перетворень не шляхом масштабних скорочень особового складу працівників органів внутрішніх справ України та зміни структури Міністерства внутрішніх справ України, а в результаті підвищення рівня професіоналізму працівників органів внутрішніх справ, закріплення фахівців на основних напрямках роботи, вирішення питання із плинністю кадрів, оптимізації завдань та функцій органів внутрішніх справ України.

Враховуючи стратегічну мету та пріоритетні завдання реформування органів внутрішніх справ України, можливі шляхи здійснення оптимізації структури органів внутрішніх справ України, слід зазначити, що реформування органів внутрішніх справ України, як складового елементу національної публічної адміністрації, має здійснюватися за такими напрямами:

- створення нормативно-правової бази, що регламентуватиме діяльність органів внутрішніх справ України;

- формування інститутів та організаційних структур органів внутрішніх справ України;

- формування позитивного іміджу органів внутрішніх справ України;

- кадрове забезпечення органів внутрішніх справ України;

- наукове забезпечення функціонування органів внутрішніх справ України;

- фінансове та матеріально-технічне забезпечення органів внутрішніх справ України;

- соціальний та правовий захист працівників органів внутрішніх справ України.

Зважаючи на надзвичайну важливість кожного із вище перелічених напрямів реформування органів внутрішніх справ України, що є складовим елементом національної публічної адміністрації, вважаємо за необхідне в рамках даного підрозділу розкрити зміст напрямів реформування, без втілення в життя яких досягти істотного вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ України та виведення її на якісно новий рівень у відповідності до європейських стандартів публічного адміністрування неможливо.

Розробка та прийняття відповідної нормативно-правової бази, що регламентуватиме діяльність органів внутрішніх справ України, є одним із першочергових напрямків реформування, оскільки реформування органів внутрішніх справ України має спиратися на відповідні нормативно-правові акти, які визначають завдання та функції тієї чи іншої правоохоронної структури, її місце і роль у системі органів публічної адміністрації, принципи діяльності і т.ін.

Слід звернути увагу, що останнім часом спостерігається активна законодавча діяльність, спрямована на вдосконалення чинної нормативно-правової бази регулювання діяльності органів внутрішніх справ України, приведення її у відповідність до європейських стандартів у правоохоронній сфері. Так, з метою оновлення нормативно-правової бази функціонування органів внутрішніх справ України планується розробити низку нових нормативно-правових актів та внести зміни і доповнення до чинних. На нашу думку, для здійснення якісного реформування органів внутрішніх справ України шляхом перетворення МВС України у багатопрофільне міністерство європейського зразка необхідне прийняття:

- законів України: «Про правоохоронні органи України»; «Про поліцію України»; «Про Державну міграційну службу України»; «Про органи досудового слідства України», інших законодавчих актів, які визначатимуть правовий статус, повноваження та функції органів, що будуть входити до структури органів внутрішніх справ; «Про внесення змін до Закону України «Про пожежну безпеку»; «Про протидію організованій злочинності» (нова редакція); «Про порядок проходження служби в органах внутрішніх справ»; «Про охорону громадського порядку»; «Про внесення змін до Закону України «Про Державну податкову службу в Україні»; «Про внесення змін до Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів»; «Про єдину державну систему реєстрації й обліку злочинів та адміністративних правопорушень в Україні»;

- кодексів України: Кримінального процесуального кодексу України; Кодексу України про адміністративні правопорушення; Бюджетного кодексу України (зміни та доповнення); Податкового кодексу України (зміни та доповнення); Митного кодексу України (зміни та доповнення);

- постанов Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Програми реформування системи органів внутрішніх справ України»; «Про затвердження Програми протидії злочинності на 2012-2017 рр.» і т.ін.

Одним із першочергових кроків у напрямку вдосконалення чинної нормативно-правової бази регулювання діяльності органів внутрішніх справ України можна визначити розробку та прийняття Закону України «Про поліцію». Погоджуємося з точкою зору О.С. Проневича, що перспективу перейменування міліції у поліцію не варто розглядати виключно як самоціль, оскільки перейменування повинно здійснюватися у контексті реалізації системних заходів, спрямованих на модернізацію правоохоронного органу, який не повинен абсолютизувати застосування методу примусу в оперативно-розшуковій діяльності та асоціюватися виключно з «боротьбою зі злочинністю», а має адекватно та оперативно реагувати на потреби суспільства у захисті від загроз, надавати населенню допомогу у запобіганні та усуненні потенційно загрозливих явищ [141, с. 410]. Тобто, необхідно усвідомлювати, що одне лише перейменування міліції у поліцію без проведення системних структурних та функціональних перетворень (зміни змісту та форм діяльності поліції) не призведе до бажаного результату: створення найбільш оптимальної моделі органів внутрішніх справ, здатної забезпечити виконання покладених на них завдань на рівні європейських стандартів та забезпечення соціально-сервісного характеру діяльності органів внутрішніх справ України (переходу від каральних до соціально-сервісних функцій).

Під час розробки нормативно-правової бази, що регламентуватиме діяльність органів внутрішніх справ України, особливу увагу слід звернути на необхідність подальшого підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ України щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів громадян, створення належних умов для нормального функціонування державних та громадських установ. Зважаючи на це, особливої актуальності та значущості набуває необхідність прийняття Закону України «Про охорону громадського порядку». Нормами зазначеного Закону має бути передбачено таке:



  • вичерпний перелік суб’єктів – підрозділів органів внутрішніх справ, на яких покладено обов’язок щодо охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, їх повноваження, форми та методи роботи;

  • перелік спеціальних засобів, які використовуються під час охорони громадського порядку та підстави їх застосування;

  • порядок взаємодії суб’єктів охорони громадського порядку під час виконання покладених на них обов’язків;

  • порядок залучення представників громадськості до охорони громадського порядку;

  • порядок налагодження взаємодії між суб’єктами охорони громадського порядку та іншими органами публічної адміністрації тощо.

Особливу увагу в рамках даного Закону також слід звернути на особливості охорони громадського порядку при ускладненні оперативної обстановки, зокрема під час масових заворушень. Вбачаємо за доцільне систематизувати нормативно-правові акти, які регулюють діяльність органів, підрозділів внутрішніх справ, з’єднань, військових частин внутрішніх військ щодо ліквідації масових заворушень, що дозволить покращити, а головне пришвидшити їх використання в складних, екстремальних умовах; розробити типові інструкції діяльності конкретних органів, підрозділів внутрішніх справ, з’єднань, військових частин внутрішніх військ щодо ліквідації масових заворушень. Під час розробки інструкцій враховувати, що відповідні підзаконні нормативно-правові акти мають: стати підґрунтям для правових гарантій ліквідації фактів масових заворушень; мають бути спрямовані проти можливого зловживання владою своїми дискреційними повноваженнями; мають виступати гарантією забезпечення основних прав і свобод громадян під час ліквідації масових заворушень; розробити та впровадити програми із запобігання виникненню масових заворушень та підвищення стійкості функціонування об’єктів господарювання.

Вважаємо, що врахування наведених вище пропозицій до Закону України «Про охорону громадського порядку» поставатиме одним із перших кроків у напрямку виведення діяльності органів внутрішніх справ України щодо охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки на якісно новий рівень та сприятиме досягненню європейських стандартів у галузі публічного адміністрування у сфері внутрішніх справ.

Слід акцентувати увагу, що формування інститутів та організаційних структур органів внутрішніх справ України є одним із найбільш актуальних та найважливіших напрямів реформування органів внутрішніх справ. Погоджуємося з точкою зору О.С. Проневича та А.В. Губанова, що МВС України не є класичним центральним органом виконавчої влади, що опікується сферою внутрішніх справ. З його компетенції вилучено низку питань, що традиційно входять до компетенції подібних відомств в країнах Європейського Союзу (зокрема, пожежна безпека, охорона державного кордону тощо) [141, с. 413; 227]. Як зазначається в аналітичній доповіді Національного інституту стратегічних досліджень «Український досвід реформування кримінального правосуддя та правоохоронних органів», з метою демілітаризації органів внутрішніх справ доцільно віднести до структури цивільного Міністерства внутрішніх справ України, крім поліції (зі створенням місцевої поліції в контексті подальшої адміністративної реформи та посилення значення і можливостей органів місцевого самоврядування), міграційної, слідчої служби ще і підрозділи цивільного захисту, пожежної безпеки та порятунку (нинішня назва – «з надзвичайних ситуацій» - психологічно програмує на негатив), прикордонну службу з формуванням прикордонної поліції [8, с. 30-31]. У Доповіді також вбачається доцільним реформувати внутрішні війська в Сили оперативного реагування (жандармерію) – з трансформацію від військової до правоохоронної діяльності. На часі й опрацювання питання про підпорядкування податкової міліції, яка також має стати поліцією, до системи Міністерства внутрішніх справ України. Погоджуємося з точкою зору О. Литвинова, О. Маркєєвої, О. Котелянця, О. Їжака, що є доцільним зосередити все досудове слідство в єдиному Слідчому комітеті (службі) у складі Міністерства внутрішніх справ України [228; 229, с. 31]. Таким чином, на нашу думку, результатом реформування організаційної структури органів внутрішніх справ України має поставати створення високопрофесійного та багатофункціонального міністерства, основним призначенням якого буде усунення загроз для публічної безпеки та правопорядку, надання допомоги населенню у захисті від небезпек, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, виявлення та усунення причин злочинів та адміністративних правопорушень, виявлення, припинення та розкриття злочинів та адміністративних правопорушень, а також своєчасне запобігання ним.

Відповідно до Плану дій «Україна – Європейський Союз» від 12 лютого 2005 року [230] Україна зобов’язана забезпечити повне виконання стандартів ювенальної юстиції згідно з відповідними міжнародними стандартами. Зважаючи на це, створення ювенальної поліції у складі поліції громадської безпеки є одним із першочергових кроків у напрямку запровадження ювенальної юстиції.

Діяльність підрозділів ювенальної поліції має бути спрямована на захист прав дітей, удосконалення превентивної та профілактичної роботи з метою запобігання вчиненню дітьми злочинів та інших правопорушень, створення ефективної системи реабілітації неповнолітніх правопорушників.

На нашу думку, основними напрямами діяльності ювенальної поліції мають бути:



  • проведення профілактичної роботи з метою запобігання правопорушенням у дитячому середовищі;

  • запровадження у практику новітніх методів та форм роботи з дітьми, схильними до правопорушень;

  • вдосконалення моніторингу щодо стану дитячої злочинності та злочинів, вчинених проти дітей;

  • удосконалення процедур щодо виявлення дітей, які потерпіли від сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження з ними;

  • облік осіб, які втягують дітей в антигромадську діяльність;

  • виявлення батьків або осіб, що їх замінюють, які ухиляються від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо створення належних умов для життя, навчання та виховання дітей;

  • вжиття заходів щодо зменшення кількості випадків повторного вчинення злочинів дітьми;

  • підвищення рівня обізнаності дітей шкільного віку з правових питань;

  • відвідання правопорушників, що не досягли 18 років, за місцем їх проживання, навчання, роботи, проведення бесід з ними, їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками);

  • проведення профілактичної та роз’яснювальної роботи серед батьків з метою запобігання жорстокому поводженню з дітьми;

  • створення системи реабілітації та реінтеграції дітей, які потерпіли від торгівлі ними, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження;

  • забезпечення функціонування системи захисту дітей від жорстокого поводження, проведення відповідної профілактичної роботи;

  • виявлення бездоглядних та безпритульних дітей, влаштування їх на виховання в заклади сімейного типу та соціального захисту тощо.

Також в рамках ведення профілактичної роботи з неповнолітніми вважаємо, що під час реформування органів внутрішніх справ України особливу увагу слід звернути на необхідність створення інституту пробації для неповнолітніх. На сьогоднішній день термін «пробація» застосовується у різних значеннях. Ще у 2006 році один із основних дослідників та ініціаторів запровадження пробації в Україні Д. Ягунов розробив класифікацію значень терміну пробація. За цією класифікацією термін «пробація» може вживатися у декількох значеннях:

1) як концепція соціальної роботи з правопорушниками та іншими соціально вразливими групами;

2) як ієрархічна організаційна структура;

3) як орган державної влади (служба);

4) як різновид кримінального покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, і водночас як умовне звільнення від покарання з випробуванням;

5) як специфічний процес виконання деяких альтернативних покарань;

6) стан, в якому перебуває злочинець упродовж певного терміну: злочинець (probationer) перебуває «на пробації» – тобто під пробаційним наглядом (on probation, under probation supervision);

7) як певна з’єднувальна ланка між кримінальною юстицією та соціальною роботою [231].

Погоджуємося з точкою зору І. Михайлової, що сутність пробації полягає у випробуванні певних категорій злочинців спеціальними юридичними обов’язками, поєднаними з наданням їм різної допомоги реабілітаційного характеру. Пробація має на меті ефективне виправлення засуджених і зведення до мінімуму кримінального рецидиву [232].

В країнах Західної Європи пробація розглядається як система, що надає злочинцям можливість реформуватися. Замість того, щоб бути покараними, ці злочинці умовно звільняються під дружній нагляд досвідченого соціального працівника, відомого як офіцер пробації. Впродовж певного часу він здійснює нагляд за злочинцями, намагаючись змінити певні риси останніх. Після завершення пробаційного періоду суд переглядає справу кожного злочинця. Якщо суд переконується, що злочинець виконав свої обов’язки, він звільняється від покарання [233, р. 3; 234].

Питання створення в Україні служби пробації, як органу, що буде проводити соціальну, виховну та профілактичну роботу з особами, обвинувачуваними або визнаними судом винними у вчиненні злочинів невеликої або середньої тяжкості, не є новим на сьогодні. Ще в 2006 році в оціночній доповіді експертів Європейського Союзу «Визначення пріоритетів та оцінка потреб широкомасштабного проекту реформування кримінально-виконавчої системи України» нашій державі було рекомендовано створити службу пробації [235]. З того часу були зроблені певні кроки у напрямку створення такої служби та запровадження елементів пробації в систему призначення та виконання покарань. Але, станом на сьогоднішній день питання створення служби пробації залишається актуальним.

Досвід європейських держав підтверджує, що пробація ефективна: методи її роботи надійні та перевірені [235]. Пробація відкриє можливості для забезпечення громадської безпеки новими методами. Так, зокрема, служба пробації у європейських країнах полегшує роботу правоохоронних органів, судової системи, забезпечує координацію взаємодії державних установ, місцевого самоврядування, неурядових організацій, окремих громадян (волонтерів) в процесі виконання покарань, альтернативних позбавленню волі [235]. Отже, доцільність створення цієї служби не викликає жодних сумнівів.

На нашу думку, до числа функцій, виконання яких має бути покладено на службу пробації, слід віднести такі:

- підготовка соціально-психологічної характеристики неповнолітнього правопорушника для органів системи правосуддя;

- підготовка рекомендацій органам судочинства про призначення оптимального заходу впливу (виховного та профілактичного характеру) на неповнолітнього правопорушника, а також підготовка матеріалів щодо забезпечення його цивільних прав, зокрема прав на житло;

- профілактика повторного правопорушення шляхом надання соціально-психологічної підтримки неповнолітньому правопорушнику;

- сприяння соціальній адаптації та реінтеграції неповнолітнього правопорушника.

Тобто, пробацію слід розглядати як систему наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, альтернативних покаранню, із встановленням випробувального періоду та покладенням на особу виконання певних обов’язків. Пробація – це своєрідний тест на здатність засудженого виправитися без відбування покарання, призначеного вироком суду [236]. Але, погоджуємося з точкою зору Д. Ягунова, що пробація в будь-якому разі не є звільненням від покарання або відбування покарання [234].

Таким чином, можна зробити висновок, що підрозділи ювенальної поліції поставатимуть спеціальним органом, основним призначенням якого буде проведення соціальної, виховної та профілактичної роботи з неповнолітніми правопорушниками. Зважаючи на вищевикладене, вважаємо за необхідне ще раз наголосити, що створення підрозділів ювенальної поліції (міліції) у складі органів внутрішніх справ поставатиме одним із необхідних кроків нашої держави у напрямку приведення діяльності органів внутрішніх справ України до вимог Мадридських та Копенгагенських критеріїв.

Ще одним кроком у напрямку організаційно-структурного вдосконалення побудови органів внутрішніх справ України слід вважати створення муніципальної (місцевої) поліції. На необхідності передачі (делегування) державою органам місцевого самоврядування частини повноважень щодо охорони публічного порядку у межах територіальної громади наголошують, зокрема, О.С. Проневич, І.В. Зозуля та С.М. Гусаров [141, с. 424; 237, с. 19; 238]. Вважаємо за можливе приєднатися до їх точки зору, що вдосконалення організаційної структури органів внутрішніх справ України доцільно поєднати з розширенням можливостей інститутів громадянського суспільства щодо охорони публічного порядку у межах території, на яку поширюється юрисдикція органів місцевої адміністрації. Особливістю муніципальної (місцевої) поліції те, що її особовий склад наймається на роботу органами місцевого самоврядування та утримується за рахунок місцевого бюджету. На нашу думку, однією із істотних проблем, які можуть стати на шляху до муніципалізації поліцейської діяльності, може стати недостатнє фінансування муніципальної (місцевої) поліції. Отже, необхідно на законодавчому рівні чітко визначити механізм фінансування муніципальної (місцевої) поліції, не допустити суттєвих відмінностей у розмірах заробітної плати працівників національної поліції та працівників муніципальної (місцевої) поліції, зобов’язати органи місцевого самоврядування дотримуватися термінів та розмірів фінансування.

Отже, необхідно звернути увагу, що зміни в організаційно-структурній побудові органів внутрішніх справ України є надзвичайно важливим та складним завданням, яке вимагає поетапності, послідовності, обґрунтованості та наукового підходу, критичного переосмислення напрацювань попередніх років, використання усіх раціональних та перспективних задумів і пропозицій. Вважаємо, що лише поєднання знань кращих науковців і досвідчених практиків, безпосередньо не зацікавлених у досягнення особистісних благ, може дати очікуваний результат.

Слід звернути увагу, що одним із пріоритетних завдань розвитку становлення України як правової, демократичної держави шляхом досягнення європейських стандартів у галузі публічного адміністрування є формування позитивного іміджу органів внутрішніх справ України. Саме у результаті формування позитивного іміджу працівника органів внутрішніх справ можна отримати громадську думку про ефективність (або неефективність) діяльності органів внутрішніх справ [239, с. 130]. Погоджуємося з точкою зору Н.П. Матюхіної, що негативні явища, що мають місце серед працівників органів внутрішніх справ призводять до помітного зниження їх професійної активності, знівечення образу працівників міліції, підриву довіри до органів внутрішніх справ з боку населення [240, с.11]. Таким чином, за нових реалій сьогодення особливої значущості набуває розробка цілого комплексу заходів, спрямованих на підвищення іміджу органів внутрішніх справ України. На нашу думку, з метою підвищення іміджу органів внутрішніх справ України необхідно:



  • створити умови для реалізації громадянами наданих їм конституційних прав та свобод;

  • здійснити моніторинг громадської думки про діяльність органів внутрішніх справ та розробити дієву систему заходів щодо підвищення репутації органів внутрішніх справ як всередині країни, так і на міжнародній арені;

    1. - активізувати взаємодію з редакційними колективами інформаційних агентств та друкованих періодичних видань з метою їх залучення до висвітлення діяльності органів внутрішніх справ (брифінги, прес-конференції, «круглі столи», «прямі лінії» телефонного зв’язку з громадянами, Інтернет-конференції);

    2. - запровадити систематичні виступи-звіти працівників органів, підрозділів внутрішніх справ, з’єднань, військових частин внутрішніх військ перед населенням через ЗМІ з метою об’єктивного інформування населення про причини масових заворушень, їх організаторів та активних учасників, вжиті щодо них заходи та стан обстановки;

    3. - під час стажування та навчання працівників органів, підрозділів внутрішніх справ, з’єднань, військових частин внутрішніх військ, вищих навчальних закладів МВС України особливу увагу необхідно звернути на набуття ними практичних навичок спілкування з населенням, взаємодії з громадськістю та формування позитивного іміджу.

Особливу увагу необхідно звернути на розвиток масової правової свідомості українського народу, підвищення рівня правової культури населення, подолання правового нігілізму, створення необхідних умов для набуття і використання правових знань широкими верствами населення, закріплення основних напрямів правоосвітньої діяльності і першочергових заходів щодо їх реалізації. На нашу думку, безпосередня участь органів внутрішніх справ у проведенні наведених вище заходів сприятиме формуванню позитивного іміджу органів внутрішніх справ та підвищенню рівня довіри населення до правоохоронних органів.

Кадрове забезпечення органів внутрішніх справ України є одним з основних засобів підвищення ефективності функціонування усієї системи органів внутрішніх справ. Зміст кадрового забезпечення полягає у необхідності формування кадрового ядра фахівців, які володіють професійними якостями, необхідними для здійснення ефективної охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями, дотримання прав і свобод людини та громадянина. Дослідженню проблем кадрового забезпечення правоохоронних органів присвятила увагу значна кількість науковців, зокрема, М.І. Ануфрієв, В.В. Бобырев, О.Г. Боднарчук, С.Г. Дидра, С.Ф. Зибін, П.Б. Коптєв, Ю.Ф. Кравченко, Х.Х. Лойта, Н.П. Матюхіна, А.П. Павлов, С.В. Пєтков, О.А. Плохой, А.М. Смирнов, В.В. Сухонос, В.Д. Сущенко, В.М. Чупров тощо [241-257]. У результаті аналізу зазначених наукових праць можна зробити висновок, що ефективна діяльність органів внутрішніх справ України, спрямована на забезпечення законності та правопорядку, захист прав і свобод людини та громадянина, залежить від багатьох факторів, до числа яких відноситься і кадрова політика. Основною метою кадрової політики в органах внутрішніх справ України є формування високопрофесійного персоналу органів, служби та підрозділів внутрішніх справ, здатного якісно та своєчасно виконувати покладені на нього обов’язки. З урахуванням реформування органів внутрішніх справ України, що триває наразі, одним із пріоритетних завдань цього реформування є вдосконалення кадрового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України.

Актуальність оптимізації кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України зумовлена тими змінами, що відбуваються у суспільстві та державі, які потребують від працівників освоєння нових знань, перерозподілу своїх життєвих ресурсів та резервів, розвитку потенційних здатностей, оволодіння новими методами та технологіями підготовки працівників з використанням новітніх наукових технологій. Слід зазначити, що вдосконалення кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України пов’язане з такими питаннями управління людськими ресурсами як підбір, підготовка, висунення та цільове використання кадрів.

На нашу думку, пріоритетними напрямками вдосконалення кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України є:

- формування ефективного механізму добору кадрів і роботи з ним;

- підвищення престижу державної, військової служби, служби в правоохоронних органах й авторитету фахівців, що здійснюють мобілізаційну роботу та заходи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

- удосконалення програм їх підготовки і професійного розвитку.

Реалізація зазначених пріоритетних напрямків передбачає вирішення низки завдань, а саме:



  • прогнозування та планування кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України;

  • розробки механізмів та процедур відбору та розстановки кадрів в органах внутрішніх справ України;

  • становлення гнучкого механізму управління кадровими ресурсами в органах внутрішніх справ України;

  • вдосконалення системи професійної підготовки, підвищення кваліфікації та стажування кадрів для органів внутрішніх справ України;

  • створення системи ранньої професійної орієнтації, вивчення та відбір кандидатів на навчання та службу в органах внутрішніх справ України;

  • розробки заходів щодо запобігання корупційним правопорушенням серед персоналу органів внутрішніх справ України;

  • налагодження міжнародного співробітництва у сфері навчання та перепідготовки кадрів для органів внутрішніх справ України за кордоном.

Особливу увагу під час підготовки кадрів для органів внутрішніх справ України слід звернути на необхідність забезпечення психологічної готовності працівників органів внутрішніх справ до конкретних дій в екстремальних ситуаціях, зокрема у разі введення в державі особливого періоду та під час настання надзвичайних ситуацій або під час ліквідації масових заворушень [258].

Зважаючи на курс України на європейську інтеграцію, слід також зазначити, що вдосконалення кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України вимагає забезпечення професійної підготовки персоналу органів внутрішніх справ відповідно до рівня європейських стандартів публічного адміністрування, зокрема відповідно до вимог Рекомендації Міжнародної організації праці щодо професійної орієнтації і професійної підготовки в галузі розвитку людських ресурсів [259]. Необхідно створити належні умови щодо високої мотивації працівників органів внутрішніх справ України до оволодіння знаннями, вміннями та навичками, необхідними для здійснення їх професійної діяльності у сфері охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями тощо.

Особливої уваги потребує підвищення професіоналізму працівників органів внутрішніх справ України, оскільки від його рівня залежить ефективність діяльності всієї системи органів внутрішніх справ. Відповідно до Концепції адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу [260] суттєвою умовою для забезпечення високої професійності має стати розширення можливостей для навчання майбутніх працівників органів внутрішніх справ України, зокрема на основі застосування дистанційного навчання, проведення регулярних обмінів досвідом (у тому числі і з працівниками відповідних міністерств держав-членів європейського Союзу), та обговорення актуальних проблем правоохоронної діяльності, застосування новітніх технологій у цій сфері.

Слід зазначити, що на сьогодні у Верховній Раді України зареєстрований проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про міліцію» щодо вдосконалення системи кадрового забезпечення органів внутрішніх справ» (реєстр. № 7547 від 11.01.2011 р.), запропонований народним депутатом України В. Малишевим [261]. У результаті аналізу основним положення даного законопроекту вважаємо за можливе приєднатися до точки зору В.О. Іванцова про недоцільність введення законопроекту в дію [262]. До числа основних зауважень до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про міліцію» щодо вдосконалення системи кадрового забезпечення органів внутрішніх справ» можна віднести такі:



  1. У разі прийняття законопроекту та введення його в дію понад 70 % науково-педагогічних працівників ВНЗ системи МВС України мають бути одночасно призначені на посади середнього або старшого начальницького складу слідчих, оперативних або криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ терміном на два роки, оскільки вони на даний момент вже працюють понад п’ять років на посадах науково-педагогічного складу. Одночасне переведення такої кількості науково-педагогічних працівників ВНЗ системи МВС України на посади середнього або старшого начальницького складу слідчих, оперативних або криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ терміном на два роки унеможливлює якісне продовження навчального процесу, а також викличе численні колізії у організаційно-штатній роботі кадрових підрозділів практичних органів.

  2. Слідчі, оперативні або криміналістичні підрозділи органів внутрішніх справ мають постійно тримати вакантні посади для призначення науково-педагогічного складу з ВНЗ системи МВС України, а, як відомо, постійна зміна кадрів приводить лише до зниження показників у роботі (як практичних підрозділів, так і ВНЗ системи МВС України).

  3. Проектом передбачено призначення науково-педагогічних працівників на посади середнього або старшого начальницького складу слідчих, оперативних або криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ терміном на два роки відповідно до напряму їх наукової або педагогічної діяльності. Але, не всі науково-педагогічні працівники мають напрямок науково-педагогічної діяльності, що відповідає функціональній спрямованості конкретного практичного підрозділу. Тому на практиці виникнуть колізії при вирішенні питання, на які посади мають бути призначені науково-педагогічні працівники ВНЗ МВС України, що викладають такі дисципліни, як іноземна мова, філософія, аграрне, екологічне, трудове право та інші дисципліни, що не носять практичної спрямованості, проте є необхідними для вивчення курсантами та слухачами ВНЗ МВС України, навіть за таким напрямом як «правоохоронна діяльність». Також не визначено, ким саме мають бути укомплектовані посади науково-педагогічних працівників протягом двох років, під час їх стажування у практичних підрозділах.

  4. Вбачається недоцільним встановлення строку призначення на зазначені в проекті Закону України реєстр. № 7547 посади тривалістю 2 роки. Фактично, майже 30% всього часу служби науково-педагогічні працівники виконуватимуть невластиву для них роботу.

  5. Працівники науково-педагогічного складу ВНЗ системи МВС України повинні призначатися на роботу до практичних підрозділів на рівнозначні посади. Тому реалізація вимог ч. 3 ст. 18 є неможливою, оскільки переважна кількість науково-педагогічного складу ВНЗ системи МВС України мають спеціальне звання старшого начальницького складу або перебувають на посадах, які передбачають граничне звання «полковник міліції». Фактична відсутність необхідної кількості рівнозначних посад унеможливлює призначення цієї категорії працівників у підрозділи, зазначені у законопроекті.

  6. 13. Із тексту ч. 3 ст. 18 незрозуміло чи зберігається за працівниками науково-педагогічного складу ВНЗ системи МВС України їх посада, на якій вони працювали 5 років до переведення до практичного підрозділу. Якщо ця посада не зберігається, то при поверненні на службу до ВНЗ можуть виникнути проблеми при призначенні на попередню посаду. Якщо посада зберігається, то незрозуміло, хто має виконувати обов’язки особи, яка тимчасово (на 2 роки) переведена до практичного підрозділу. Як гарантувати, наприклад, викладачу з криміналістики, який 2 роки працював у практичному підрозділі криміналістом, що він повернеться саме на цю кафедру та чи буде для нього вакансія? Якщо не на цю кафедру, а на будь-яку посаду науково-педагогічного складу не нижчу, ніж попередня, але не пов’язану саме із навичками та знаннями в сфері криміналістики, то виходить ця практика немає сенсу.

  7. Відсутнє визначення переліку посад, на які можуть бути призначені працівники науково-педагогічного складу ВНЗ системи МВС України (наприклад, посади секторів кадрового забезпечення та міліції громадської безпеки). Пропонуємо розробити та затвердити на рівні МВС України відповідний Перелік посад, на які можуть бути призначені особи науково-педагогічного складу.

  8. Якщо мета ч. 3 ст. 18 дійсно полягає в необхідності підвищення якості підготовки кадрів для правоохоронних органів, зокрема, для системи МВС України, в необхідності отримання викладачами необхідного досвіду роботи, то більш доречним було б наступне трактування статті: «на посади науково-педагогічного складу у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України можуть бути призначені особи, які мають досвід роботи у слідчих, оперативних або криміналістичних підрозділах, секторі громадської безпеки органів внутрішніх справ не менше 5 років».

  9. Щодо ч. 5 ст. 18-1 вважаємо недоцільним створення ще одного окремого навчального закладу IV рівня акредитації, оскільки на теперішній час у системі МВС України вже існує два національних ВНЗ, які спроможні на належному рівні готувати зазначених фахівців (Національна академія внутрішніх справ та Харківський національний університет внутрішніх справ). Пропонуємо не руйнувати вже ефективно працюючу систему освіти МВС України, а обмежитись оптимізацією організаційно-штатної структури вже існуючих ВНЗ.

Таким чином, погоджуємося з точкою зору В.Т. Білоуса та О.В. Литвина, що [263], що підвищення якості підготовки кадрів для органів внутрішніх справ, рівня професіоналізму працівників органів внутрішніх справ України сприятиме більш якісному виконанню працівниками покладених на них обов’язків, приведенню їх діяльності у відповідність до високих стандартів розвинутого суспільства, де забезпечення прав і свобод людини та громадянина визначає спрямованість дій держави.

Успішне досягнення мети та якісна реалізація завдань, виконання яких покладено на органи внутрішніх справ України, потребують такої організації публічної адміністрації, яка б забезпечувала істотне підвищення дієвості діяльності органів внутрішніх справ України. Як зазначає С.О. Зубченко, при формуванні та подальшій практичній реалізації гуманітарної політики вкрай важливим є правильне застосування якісного аналітичного інструментарію, для чого необхідною є інформація про сучасні наукові підходи до дослідження цієї сфери, які використовуються як на теренах України, так і за кордоном [264]. Підвищення ефективності зовнішньо-адміністративної та внутрішньо-організаційної діяльності органів внутрішніх справ безпосередньо залежить від наукового забезпечення процесу підготовки та прийняття управлінських рішень [265, с. 3]

Таким чином, слід зазначити, що провести якісне реформування органів внутрішніх справ України неможливо без широкого використання наукових підходів до реформування органів внутрішніх справ України. Тому, на нашу думку, виникла необхідність у здійснення таких заходів:


  • суттєвого поглиблення досліджень проблематики оптимізації діяльності органів публічної адміністрації, у тому числі органів внутрішніх справ. Зокрема, більшої теоретичної уваги потребує аналіз формування ефективної системи органів внутрішніх справ, яка надаватиме якісні адміністративні послуги на рівні загальновизнаних європейських стандартів, забезпечуватиме оптимальне використання публічних засобів, буде здатна своєчасно та адекватно реагувати на зовнішньополітичні, соціально-економічні виклики та загрози;

  • здійснення наукових досліджень проблематики, яка пов’язана з якісним покращенням організації та діяльності органів внутрішніх справ України, визначенням структурно-функціональних засад побудови цієї системи, шляхів оптимізації розмежування компетенції та відповідальності відповідних підрозділів органів внутрішніх справ України, а також системи контролю (у тому числі громадського) за діяльністю органів внутрішніх справ України;

  • дослідження питання підвищення ефективності боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення прав і свобод людини та громадянина; обґрунтування важливості подальшого зміцнення партнерських відносин між органами внутрішніх справ і населенням на засадах пріоритетності прав та інтересів людини;

  • вироблення системи заходів, спрямованих на підвищення рівня довіри населення до органів публічної адміністрації, у першу чергу, до органів внутрішніх справ України;

  • розробка сучасних механізмів мотивацій працівників органів внутрішніх справ та ефективної роботи зі зміцнення соціального захисту працівників органів внутрішніх справ;

  • обґрунтування напрямків реформування законодавства, що на якісно новому рівні регламентуватиме діяльність органів внутрішніх справ України. Оновлене законодавство має передбачати запровадження пріоритетності законодавчої регламентації прав, обов’язків та порядку діяльності органів внутрішніх справ України; їх відповідальності за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких було порушено, та обов’язкового відшкодування заподіяних цим громадянам збитків; можливості оскарження громадянами зазначених порушень як в межах системи органів внутрішніх справ України, так і судовим шляхом.

Вважаємо, що саме завдяки якісному науковому забезпеченню реформування органів внутрішніх справ України буде можливо досягти істотного вдосконалення діяльності зазначених органів, приведення їх структури та діяльності у відповідність до європейських стандартів публічного адміністрування у сфері внутрішніх справ.

Слід підкреслити, що жодну реформу не буде проведено успішно без належного фінансового та матеріально-технічного забезпечення. Вважаємо за доцільне продовжити роботу з удосконалення системи оплати праці особового складу. Погоджуємося з точкою зору О.М. Музичука та Д.В. Радько, що з метою підвищення ефективності роботи працівників органів внутрішніх справ України слід підвищити стимулюючу роль посадових окладів в системі оплати праці, консолідувати структуру зарплати та зменшити кількість її компонентів, усунути внутрівідомчі розбіжності в оплаті праці працівників органів внутрішніх справ України [266, с. 80]. Необхідно зазначити, що однією із важливих складових матеріально-технічного забезпечення органів внутрішніх справ України є розв’язання проблеми забезпечення житлом працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей шляхом вдосконалення механізмів його будівництва (придбання). Таким чином, оптимізація структури та функцій органів внутрішніх справ України має бути здійснена з одночасним перерозподілом фінансових та матеріально-товарних потоків.

Особливу увагу слід звернути на налагодження якісного інформаційного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України. Погоджуємося з точкою зору В.В. Конопльова, що вирішення завдань щодо охорони прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, охорони та захисту громадського порядку і громадської безпеки, боротьби з правопорушеннями неможливе без формування відповідних інформаційних систем (мереж, банків, баз даних тощо) [267]. Вважаємо, що вдосконалення інформаційного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ необхідно розпочинати з вивчення нагальних інформаційних потреб органів та підрозділів внутрішніх справ, їх посадових осіб.

І, нарешті, останній напрямок реформування органів внутрішніх справ України у напрямку досягнення європейських стандартів діяльності публічної адміністрації – посилення соціального та правового захисту працівників органів внутрішніх справ України шляхом запровадження додаткових соціально-правових гарантій. Погоджуємося з точкою зору Е.В. Охотського та В.Г. Ігнатова, що обов’язки та права працівників органів внутрішніх справ тільки тоді мають сенс і значущість, коли вони забезпечені правовими та економічним гарантіями [268, с. 476-477]. Слід зазначити, що мета встановлення гарантій діяльності працівників органів внутрішніх справ України полягає у створенні необхідних умов для більш ефективного виконання наданих працівникам органів внутрішніх справ прав і свобод, мінімізації кількості випадків порушення вимог чинного законодавства, прав, свобод та законних інтересів людини та громадянина. Таким чином, як зазначають М.І. Іншин, В.І. Олефір та І.М. Чумаченко, гарантії діяльності працівників органів внутрішніх справ України слід розглядати як умови та засоби, що забезпечують фактичне здійснення та реалізацію їх службових прав та обов’язків, охорону й захист прав, свобод і законних інтересів інших учасників правоохоронних відносин [269, с. 164].

Гарантії діяльності працівників органів внутрішніх справ України багаточисельні та різноманітні. До їх числа відносяться такі: належне правове регулювання діяльності; відповідна заробітна плата; стимули, пов’язані з кар’єрою та просуванням по службі; фінансові та економічні стимули; соціально-правовий захист [269, с. 167-168] тощо. Як зазначає А.І. Губарев, на ефективність діяльності працівників органів внутрішніх справ особливий та безпосередній вплив здійснюють оплата праці, система заходів заохочення та відповідальності, соціальне забезпечення [270, с. 14.]. Поліцейські нездатні якісно захищати права людини, якщо їх власні права не захищено [141, с. 411]. Таким чином, на нашу думку, особливе місце серед гарантій діяльності працівників органів внутрішніх справ України займає соціально-правовий захист працівників, оскільки ефективність діяльності органів внутрішніх справ досягається за рахунок формування інтересу та зацікавленості працівників до якісного виконання покладених на них обов’язків, усвідомлення ними престижності та соціальної значущості своєї діяльності.

На сьогодні під час реформування органів внутрішніх справ України першочергова увага приділяється питанням організаційної побудови органів внутрішніх справ, якісній підготовці кадрів, питанням підвищення ефективності діяльності служб та підрозділів внутрішніх справ. У той самий час спостерігається недостатня розробленість проблеми соціального забезпечення працівників органів внутрішніх справ України, відсутність закріплених на законодавчому рівні соціальних гарантій працівників. Особливу увагу також слід звернути на зростання кримінальної активності в країні та прояв у злочинності таких рис та особливостей, як агресивність, цинізм та жорстокість [271, с. 3]. Зважаючи на це, пропонуємо під час реформування органів внутрішніх справ, що наразі триває, особливу увагу звернути на підвищення соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ, оскільки це сприятиме більш якісному виконанню покладених на органи внутрішніх справ обов’язків. На нашу думку, під час запровадження додаткових соціально-правових гарантій діяльності працівників органів внутрішніх справ України необхідно враховувати вимоги Європейського кодексу соціального забезпечення від 16 квітня 1964 року (із змінами та доповненнями від 6 листопада 1990 року) [272]. Особливу увагу необхідно звернути на обсяги та зміст медичної допомоги (зокрема у випадку хвороби, в разі виробничої травми, по інвалідності), допомоги сім’ям у разі загибелі годувальника тощо.

Таким чином, з урахування точки зору М.Г. Вербенського, М.І. Іншина, Т.О. Проценка, С.М. Прилипка та О.М. Ярошенка щодо основних напрямів розвитку соціального забезпечення в Україні [273; 274, с. 21-22] вважаємо, що до числа пріоритетних напрямів оптимізації соціального та правового захисту працівників органів внутрішніх справ відносяться такі:

- створення умов для високої мотивації працівників органів внутрішніх справ до оволодіння знаннями, вміннями та навичками, необхідними для ефективного здійснення їх професійної діяльності шляхом встановлення прямого зв’язку між рівнем професійної підготовки та просуванням по службі, присвоєнням чергових спеціальних звань та матеріальним забезпеченням;

- розробка та впровадження різноманітних програм соціальної допомоги та універсальних систем соціального забезпечення (зокрема, удосконалення соціального забезпечення по старості або з причин тимчасової чи постійної непрацездатності, надання соціальної допомоги під час адаптації молодих працівників на службі, під час реабілітації працівників, що отримали поранення, травму чи професійне захворювання, посилення патронажної допомоги ветеранам, одиноким хворим і т.ін.);

- розробка соціальних стандартів (зокрема, критеріїв достатнього рівня життя та визначення перспективних шляхів їх підвищення);

- реформування системи оплати праці;

- запровадження додаткових гарантій щодо реалізації права на відпочинок, санаторно-курортне лікування;

- з метою стимулювання працівників до більш якісного виконання покладених на них завдань впровадження дієвого механізму забезпечення житлом шляхом пільгового кредитування, з обов’язковим зобов’язання виплати повної суми кредиту працівником органів внутрішніх справ, якщо його звільнено за порушення дисципліни чи законності;

- вирішення проблеми забезпечення дитячими садками працівників органів внутрішніх справ;

- реформування системи пенсійного забезпечення;

- удосконалення механізму державного обов’язкового особистого страхування працівників органів внутрішніх справ тощо.



Таким чином, реформування органів внутрішніх справ України є невід’ємною частиною демократизації суспільного життя та побудови дійсно правової, демократичної та соціальної держави. Курс нашої держави на європейську інтеграцію, а отже на чітку відповідність роботи органів внутрішніх справ європейським стандартам, детермінують відхід від радянської моделі правоохоронної діяльності і потребу в переході на якісно нові засади практичної діяльності органів внутрішніх справ України, від каральних до соціально-сервісних функцій. На нашу думку, науково обґрунтоване реформування органів внутрішніх справ України сприятиме підвищенню ефективності діяльності органів, служб та підрозділів внутрішніх справ, посиленню впливу на стабілізацію та поліпшення криміногенної ситуації в державі.
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка