Харківський національний університет внутрішніх справ



Сторінка6/9
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

2.2. Принципи діяльності органів внутрішніх справ як складового елементу публічної адміністрації
Курс України на європейську інтеграцію шляхом політичного, економічного, соціального та культурного оновлення суспільства, зокрема у процесі розбудови демократичної системи публічної адміністрації, зумовлює необхідність приведення правових, організаційних, структурних та інших засад функціонування органів публічної адміністрації в Україні у відповідність до нових умов їх діяльності та розвитку. Необхідність здійснення країнами-претендентами на вступ до Європейського Союзу відповідних трансформаційних заходів, у тому числі в адміністративній сфері, зумовлена вимогами Європейського Союзу, які відображені у Копенгагенських та Мадридських критеріях. Одним із критеріїв, відповідати яким в обов’язковому порядку зобов’язані усі країни-претенденти на вступ до ЄС (у тому числі і Україна), є перебудова адміністративних структур країни-заявника. Під перебудовою адміністративних структур розуміється впорядкування (реформування) системи центральних органів виконавчої влади, підвищення ефективності їх функціонування, формування, у разі необхідності, нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління у сфері публічної влади. Отже, процес демократизації системи публічної адміністрації та вдосконалення діяльності її окремих складових неможливий без удосконалення організаційної структури окремих органів публічної адміністрації та приведення основних засад їх діяльності у відповідність до сучасних умов.

Зважаючи на те, що за нових реалій сьогодення, особливої значущості та актуальності набуває забезпечення на належному рівні європейської безпеки, гарантування безпеки та добробуту громадян, забезпечення їх прав і свобод, саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод людини, створення умов для їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави й суспільства в цілому. Необхідно звернути увагу, що важливою гарантією забезпечення правопорядку та законності є правоохоронна діяльність держави, яка здійснюється, у тому числі, і через систему органів внутрішніх справ. Підкреслимо, що з урахуванням євроінтеграційних прагнень України ефективність діяльності органів внутрішніх справ значною мірою залежить від основних засад побудови та функціонування органів внутрішніх справ, їх організаційної побудови, яка враховує специфіку діяльності та завдань, що стоять перед цими органами публічної адміністрації, дотримання принципів демократії та верховенства права, пріоритету прав людини і громадянина у відносинах з органами публічної адміністрації. Таким чином, у зв’язку з вищезазначеним особливої актуальності набуває необхідність дослідження з урахуванням європейського досвіду публічного адміністрування основних принципів діяльності органів внутрішніх справ – органу публічної адміністрації у сфері охорони громадського порядку, забезпечення громадського порядку, боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і свобод людини та громадянина. У підрозділі 1.2 дисертації було надано перелік принципів та стандартів діяльності органів публічної адміністрації, які використовуються в державах-членах Європейського Союзу. В рамках даного підрозділу вважаємо за доцільне визначити ті принципи та стандарти, які доцільно впровадити в основу побудови та діяльності органів внутрішніх справ України.



З урахуванням точок зору науковців (зокрема, В.Б. Авер’янова, О.М. Бандурки, О.І. Безпалової, Н.А. Гнидюка, В.А. Дереця, Ю.Д. Кунєва, А.А. Пухтецької, А.М. Школика) та європейського досвіду щодо визначення переліку принципів та стандартів діяльності публічної адміністрації [31, с. 15; 34, с. 26, 27; 36, с. 16–17; 40, с. 51-52; 104, с. 8-13; 105, с. 8; 162, с. 171-195; 163] вважаємо, що до числа принципів та стандартів, які мають визначати основи побудови та діяльності органів внутрішніх справ України як елементу публічної адміністрації, необхідно віднести такі:

  1. верховенства права. Принцип верховенства права є одним з найцінніших здобутків людства, про що неодноразово наголошено у документах Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи,Європейського Союзу, відображено у доктринах та актах багатьох держав [164]. Безумовною новацію права Європейського Союзу є новий принцип – «верховенство права ЄС», зміст якого полягає в тому, що перевага права Європейського Союзу над колізійною національною нормою забезпечується однаково й ефективно, а також прямо і безпосередньо [165, c. 117]. Таке тлумачення принципу верховенства права свідчить про те, що ідея верховенства права є пріоритетною в діяльності органів публічної адміністрації в європейських країнах. Зміст поняття саме «верховенства» (стосовно права) Європейський суд з прав людини розкрив у цілій низці ознак, які було сформульовано ним у рішеннях, ухвалених з конкретних справ [166]. До числа основних ознак та характеристик верховенства права Європейський суд з прав людини відносить наступні:

  • визнання пріоритетності, домінування, визначальної ролі прав людини у діяльності держави, оскільки принцип верховенства права втілено в усіх статтях Конвенції, якої зобов’язались дотримуватись держави-члени Ради Європи;

  • поширюваність цієї пріоритетності, цього принципу на діяльність усіх без винятку органів держави, включаючи, зокрема, й органи прокуратури;

  • правова певність, визначеність (legal certainty) становища людини у тій ситуації, в якій вона перебуває;

  • неприпустимість затримання особи на невизначений і непередбачуваний термін, якщо воно не ґрунтується на законі чи судовому рішенні;

  • обсяг будь-якого правового розсуду й спосіб його здійснення мають бути з достатньою ясністю визначені законом;

  • наявність громадської довіри до судів як до гарантів справедливості;

  • майже безвиняткова можливість доступу до суду; наявність судового контролю за втручанням виконавчих органів у права людини;

  • підпорядкованість судовому рішенню усіх органів держави, безвиняткова обов’язковість його виконання будь-якими органами і посадовцями;

  • можливість скасування вищим судом рішення нижчого суду, яке не набрало чинності;

  • незмінність, неоспорюваність остаточного судового рішення, яке набрало чинності;

  • невтручання законодавчої влади у відправлення правосуддя;

  • секулярність (світський характер) держави;

  • забезпечення державою, у разі застосування смертельної зброї, швидкого й ефективного розслідування справи її органами, «аби підтримувати громадську довіру у дотримання ними верховенства права» [166].

Що стосується України, то в ч.1 ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні діє принцип верховенства права [88]. Зважаючи на те, що у Конституції України не розкрито зміст принципу верховенства права, його визначенню присвячено увагу значної кількості науковців, зокрема В. Б. Авер’янова, В.О. Гергелійніка, А.С. Довгерта, В. М. Кампо, В.Ф. Погорілка, А.О. Селиванова [34; 164; 167-171]. Але, слід зазначити, що ця проблема й досі залишається актуальною. Більш того, окремі наукові дослідження виконуються на замовлення певних антиправових кіл, що призводить до систематичних порушень прав і свобод громадян, підвищенню рівня правопорушень, злочинності та, у першу чергу, корупції. Отже, звернемося до тлумачення принципу верховенства права, наданому Конституційним судом України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) від 02.11.2004 року № 15-рп верховенство права - це панування права в суспільстві [172]. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України [172]. Таким чином, можна зробити висновок, що Конституційний суд України визначає верховенство права виключно як панування права у суспільстві та не враховує ключові ознаки верховенства права, що були визначені Європейським судом з прав людини. Зважаючи на прагнення України досягти європейських стандартів діяльності публічної адміністрації, вважаємо, що з метою поступового утвердження в Україні верховенства права було б доцільно врахувати практику Європейського Суду з прав людини.



Також слід зазначити, що низка європейських держав занепокоєна тим фактом, що у результаті судового переслідування колишніх урядових лідерів в Україні принцип верховенства права знаходиться під загрозою, що, у свою чергу, створює низку суттєвих перешкод для європейської інтеграції України [173]. Таким чином, слід зазначити, що за нових реалій сьогодення особливого значення набуває питання реального забезпечення дотримання принципу верховенства права в діяльності усіх органів державної влади України, у першу чергу, органів внутрішніх справ. На нашу думку, гарантування на практиці верховенства права є однією з проблем, які потребують свого невідкладного розв’язання. Отже, у зв’язку з реформування органів внутрішніх справ України особливу увагу необхідно звернути на створення необхідних умов для дотримання працівниками органів внутрішніх справ України під час виконання покладених на них обов’язків принципу верховенства права;

  1. законності. Зазначений принцип слід розглядати як утвердження верховенства вимог і положень Конституції та законів України у ході адміністративно-правового регулювання суспільних відносин [110, с. 82-83]. З урахуванням точки зору О.М. Бандурки щодо визначення змісту забезпечення законності в адміністративній діяльності міліції [174, с. 157] можна зробити висновок, що відповідно до принципу законності органи внутрішніх справ України мають виконувати покладені на них обов’язки щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьби зі злочинністю, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів особи, власності, природного середовища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань у суворій відповідності до чинного національного законодавства, здійснювати контроль та нагляд за дотриманням вимог закону іншими органами публічної адміністрації, посадовими особами та громадянами. Так, наприклад, чинним національним законодавством визначено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом [107]. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Погоджуємося з точкою зору О.М. Бандурки [174, с. 157], що особливу увагу необхідно звертати на точне виконання та дотримання працівниками органів внутрішніх справ вимог чинного законодавства, особливо з питань використання засобів адміністративного примусу, дотримання службової дисципліни, вимог Присяги, статутів, наказів начальників. Так, слід звернути увагу, що з метою дотримання працівниками органів внутрішніх справ України в своїй діяльності принципу законності було прийнято низку наказів МВС України, до числа яких можна віднести такі: «Про заходи щодо зміцнення дисципліни і законності в органах внутрішніх справ та попередження надзвичайних подій, пов’язаних із загибеллю й травмуванням особового складу» від 16 березня 2007 року № 81, «Про додаткові заходи щодо дотримання працівниками органів внутрішніх справ принципів законності, забезпечення прав і свобод громадян» від 15 травня 2007 року № 157, «Про стан дисципліни і законності в діяльності органів та підрозділів органів внутрішніх справ та заходи щодо його покращення»від 26 березня 2010 року № 90, «Про оголошення рішень судів щодо притягнення до кримінальної відповідальності колишніх працівників міліції» від 28 січня 2011 року №19, Вказівку МВС України «Про незадовільний стан службової дисципліни та законності серед особового складу підрозділів карного розшуку» від 24 січня 2011 року № 63 [175-179].

З метою дотримання під час своєї діяльності принципу законності працівник органів внутрішніх справ України не повинен допускати впливу на виконання своїх службових обов’язків особистих (приватних) інтересів, інтересів членів своєї сім’ї або інших осіб, якщо ці інтереси не співпадають із завданнями МВС [180].

Принцип законності також зобов’язує органи внутрішніх справ України розробляти та приймати відомчі нормативно-правові акти, які мають відповідати Конституції України та законам України. Прийняття відомчих нормативно-правових актів, положення яких суперечать Конституції та законам України, недопустимо, оскільки може завдати істотної школи інтересам держави та суспільства, зумовити необґрунтоване обмеження прав і свобод людини та громадянина;



  1. демократії. Відповідно до ст. 1 Основного закону Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава [88]. Забезпечення прав людини та основних свобод, включаючи право на розвиток, є безумовним свідченням того, що в державі дотримується принцип демократії. Як зазначається у Декларації тисячоліття Організації Об’єднаних Націй, затвердженій резолюцією Генеральної асамблеї 8 вересня 2000 року, [181] у третьому тисячолітті усі держави світу мають дотримуватися принципу демократії, спрямовувати зусилля на зміцнення правопорядку, забезпечувати дотримання усіх визнаних міжнародними нормативно-правовими актами прав людини та основних свобод. Таким чином, діяльність усіх органів державної влади має бути спрямована на захист громадянських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав громадян, перетворення у життя принципів та практики демократії та поваги прав людини, у тому числі прав меншин. Зважаючи на те, що органи внутрішніх справ України є тим органом публічної адміністрації, який створений з метою захисту прав і свобод людини та громадянина, слід звернути увагу, що дотримання принципів демократії в діяльності органів внутрішніх справ є одним із кроків у напрямку реалізації соціально-сервісних функцій. Вважаємо, що у цьому напрямку органи внутрішніх справ України мають здійснювати такі кроки: вживати заходів щодо боротьби з усіма формами насильства (особливо по відношенню до жінок та дітей); ліквідації усіх форм дискримінації; забезпечення захисту прав мігрантів, мігрантів, що працюють, та членів їх сімей; протидії проявам расизму та ксенофобії; забезпечення проведення вільних та чесних виборів до органів державної влади та місцевого самоврядування; сприяння участі громадськості у формуванні державної політики у правоохоронній сфері; надання допомоги представникам громадськості у здійсненні моніторингу законодавства, судової та адміністративної практики в контексті дотримання прав людини в діяльності ОВС; врахування результатів громадської експертизи проектів законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, рішень, програм правоохоронного спрямування тощо.

З метою забезпечення дотримання принципів демократії в діяльності органів внутрішніх справ України прийнято відповідні нормативно-правові акти, зокрема, Наказ МВС України «Про організацію діяльності постійно діючих мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ» від 31 серпня 2006 року № 894; спільний Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства фінансів України, Головного управління державної служби України, Адміністрації державної прикордонної служби України «Про затвердження Кодексу поведінки працівників, до функціональних обов’язків яких належить здійснення управління кордонами» від 5 липня 2011 року № 330/151/809/434/146, Наказ МВС України «Про внесення змін до Положення, затвердженого Наказом від 31.08.2006 р.» від 11 серпня 2008 року № 389 [182-184]. Відповідно до зазначених нормативно-правових актів працівники органів внутрішніх справ України з метою дотримання принципу демократії зобов’язані поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення та повагу, створювати умови для подальшої демократизації та прозорості діяльності органів внутрішніх справ, попередження і недопущення порушень конституційних прав і свобод людини та громадянина, захисту їх законних інтересів;

  1. пріоритету прав та свобод людини і громадянина. Цей принцип закріплений у ст. 3 Конституції України: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність є найвищою соціальною цінністю [88]. Відповідно до Указу Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» від 6 квітня 2011 року № 383 [106] МВС України є головним органом у системі органів публічної адміністрації у сфері формування та реалізації державної політики щодо захисту прав і свобод людини та громадянина. Отже, безумовним пріоритетом діяльності органів внутрішніх справ України (основним завданням діяльності) є дотримання прав і свобод людини та громадянина. Зазначимо, що діяльність органів внутрішніх справ України має бути спрямована, у першу чергу, на утвердження максимально широкого кола прав та свобод громадян, забезпечення якісного рівня захищеності їх інтересів, створення таких умов, за яких кожна особа мала можливість реалізовувати наданій їй права та свободи. До числа основних напрямків діяльності органів внутрішніх справ України у сфері забезпечення пріоритету прав та свобод людини і громадянина відносяться такі: надання у межах компетенції, визначеної законодавством, соціальної та правової допомоги громадянам; запобігання та припинення насильства в сім’ї; запобігання дитячій бездоглядності; контроль за дотриманням вимог законодавства щодо опіки, піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування; інформування щодо здійснення державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина; здійснення в межах наданої компетенції державного нагляду за охороною праці в органах внутрішніх справ; розгляд звернень громадян з питань, пов’язаних з діяльністю МВС України, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються. Працівник органів внутрішніх справ не повинен допускати формалізму в роботі, особливо під час розгляду звернень громадян; у межах визначеної законом компетенції сприяти повному та оперативному розв’язанню питань, з якими звертаються громадяни [183]. Також, на нашу думку, органи внутрішніх справ України з метою приведення своєї діяльності у відповідність до принципів діяльності публічних адміністрацій європейських країн мають особливу увагу приділяти посиленню соціально-сервісного характеру діяльності органів внутрішніх справ України, створенню умов для отримання громадянами України та іншими особами якісних послуг, що надаються органами внутрішніх справ;

  2. рівності (заборони дискримінації). Зміст зазначеного принципу полягає в тому, що не може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних переконань, етнічного та соціального походження та іншими ознаками [185, с. 83; 186]. У законодавстві Європейського Союзу (зокрема у Договорі про заснування Європейської Спільноти та Європейській конституції) оголошено поза законом будь-яку дискримінацію: поряд із обмеженням прав за національністю встановлено заборону дискримінації за статтю, расою, кольором, етнічним або соціальним походженням, генетичними властивостями, мовою, релігією чи віруванням, політичними або іншими поглядами, приналежністю до національних меншин, власністю, народженням, неспроможністю, віком або сексуальною орієнтацією [152, с. 232-233; 187].

Відповідно до зазначеного принципу органи внутрішніх справ України мають уникати будь-якої необґрунтованої дискримінації по відношенню до громадян на основі їх національності, статі, освіти, расової належності, кольору шкіри або соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії або вірувань, політичної позиції, належності до національної меншини, майнового стану, місця народження, віку або сексуальної орієнтації.

Однією із найбільш поширених форм дискримінації людини є дискримінація громадян на основі їх національності, расової належності, кольору шкіри, мови та релігії. У зв’язку з цими особливої значущості набуває вироблення дієвої системи заходів з боку органів внутрішніх справ України щодо протидії цим явищам. До числа основних напрямків діяльності органів внутрішніх справ України щодо забезпечення рівності усіх громадян та заборони їх дискримінації відносяться такі: боротьба з дискримінацією національних меншин в Україні та забезпечення їх прав і свобод; проведення постійного моніторингу стану забезпечення прав іноземців в Україні; проведення ретельних перевірок кожного повідомлення про утиск прав і свобод іноземців та представників етичних груп працівниками органів внутрішніх справ, забезпечення всебічної і об’єктивної перевірки таких фактів; регулярне проведення оперативно-розшукових заходів щодо виявлення місць виготовлення та припинення розповсюдження печатної та іншої продукції, направленої на розповсюдження національної, расової та релігійної ворожнечі; розслідування та розкриття протиправних дій, пов’язаних з проявами вандалізму, що містять ознаки розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі та гідності або образи почуттів громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями; посилення профілактичної діяльності серед молоді з метою протидії розповсюдження ідей расизму та ксенофобії, особливо в її найбільш радикальних формах, які призводять до вуличного насильства; контроль за реалізацією заходів щодо протидії расизму та ксенофобії, визначених Планом заходів МВС України щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 року [188]; активізація роботи із засобами масової інформації з метою поширення інформації щодо недопущення ксенофобії тощо. Особливу увагу необхідно звернути на дотримання органами внутрішніх справ України у своїй діяльності принципу рівності громадян (недискримінації) під час проведення міжнародних спортивних змагань. Цей принцип набуває особливої актуальності у зв’язку з проведенням в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Слід підкреслити, що саме завдяки дотриманню органами внутрішніх справ України принципу рівності громадян перед законом стає можливим створення для кожного громадянина умов, за яких він зможе ефективно реалізувати себе як особистість.

Останнім часом свого масового поширення набувають випадки порушення принципу рівності (заборони дискримінації). В контексті обговорення цієї проблематики почав згадуватися відносно новий для України термін «етнічний профайлінг» [189]. Під етнічним профайлінгом розуміється будь-яка дія, вчинена представником влади відносно особи, або групи осіб з метою забезпечення безпеки або громадського порядку, яка базується на її фактичному або уявному членстві в групі, визначеної за расовою ознакою, кольором шкіри, етнічним чи національним походженням, або релігією без фактичних підстав чи обґрунтованої підозри, що призвело до нерівного поводження з цією особою або групою [190, с. 13]. В своїй 11-й загальнополітичній рекомендації Європейська комісія проти расизму та нетерпимості визначає расовий (етнічний) профайлінг як використання правоохоронними органами, без об’єктивних та розумних підстав, таких ознак як раса, колір шкіри, мова, релігія, громадянство, національне чи етнічне походження при контролі, стеженні чи проведенні розслідування [191, с. 4]. Таким чином, етнічний профайлінг базується на припущені працівниками правоохоронних органів наявності зв’язку між схильністю до вчинення правопорушень та етнічним походженням, а не залежить від об’єктивної схильності особи до вчинення злочинів та правопорушень. З метою недопущення поширення випадків етнічного профайлінгу в діяльності правоохоронних органів вбачається за доцільне, у першу чергу, заборонити на законодавчому рівні використання працівниками правоохоронних органів оперативних орієнтувань, які вказують на расову приналежність;


  1. заборони зловживання владою. Як зазначає Р.С. Мельник, використання повноважень з неналежною метою за своїм змістом є зловживанням ними: використання їх нечесно, зі спотворенням тлумачення мети, з якою надано повноваження, з наявність особистого інтересу у прийнятті рішення або вчиненні дії [152, с. 233-234]. Якщо рішення було прийнято для досягнення результатів, на які повноваження суб’єкта владних повноважень аж ніяк не спрямоване, таке рішення повинно бути визнано протиправним [192, с. 383].

Відповідно до чинного законодавства (зокрема, Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року № 3206 та Кодексу поведінки працівників, до функціональних обов’язків яких належить здійснення управління кордонами від 5 липня 2011 року) працівнику органів внутрішніх справ України забороняється використовувати свої службові повноваження та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв’язку з прийняттям обіцянки або пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:

а) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);

б) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи;

в) неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;

г) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв’язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків [183; 193].

Останнім часом у суспільстві широко обговорюється інформація про те, що в Україні збільшилася кількість випадків катування та жорстокого поводження з людьми, які утримуються під вартою в органах внутрішніх справ, з метою отримання від них необхідних зізнань та свідчень. Це свідчить про суттєві зловживання владою з боку працівників органів внутрішніх справ. Так, лише протягом 9 місяців 2011 року було засуджено 320 працівників органів внутрішніх справ України за перевищення влади, зловживання владою та нанесення тілесних ушкоджень [194]. Також було зафіксовано 195 кримінальних справ, порушених органами прокуратури стосовно працівників ОВС у 2011 році за таким статтями Кримінального кодексу України: ст. 115 «Умисне вбивство», ст. 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження», ст. 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження», ст. 125 «Умисне легке тілесне ушкодження», ст. 127 «Катування», ст. 146 «Незаконне позбавлення волі або викрадення», ст. 296 «Хуліганство», ст. 364 «Зловживання владою або службовим становищем», ст. 365 «Перевищення влади або службових повноважень», ст. 371 «Завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою».

З урахуванням того резонансу, якого набули випадки катування та жорстокого поводження з людьми, які утримуються під вартою в органах внутрішніх справ, слід наголосити, що керівництво МВС України повинно ясно дати зрозуміти усім працівникам, що зловживання владою шляхом катувань та жорстокого поводження з людьми, позбавленими волі, або загроза такого поводження, є абсолютно заборонені, а якщо будь-хто скоїть такі дії, то він буде підлягати суворому покаранню [195, с. 29]. Працівники органів внутрішніх справ України зобов’язані застосовувати силу до затриманих та заарештованих осіб виключно у разі необхідності в рамках, визначених чинним законодавством. Також особливу увагу слід звернути на те, щоб усі особи, які позбавлені волі, трималися в умовах, що відповідають міжнародним стандартам.

З метою попередження випадків катувань та жорстокого поводження працівників органів внутрішніх справ з громадянами прийнято низку відомчих нормативно-правових актів, зокрема, Розпорядження МВС України від 31.03.2011 №329 «Про додаткові заходи щодо недопущення випадків катування та жорстокого поводження в діяльності органів внутрішніх справ», Наказ МВС України «Про створення спеціальної спостережної комісії МВС України з питань дотримання прав людини» від 21 квітня 2011року №154, Вказівка МВС України «Про облік порушень прав людини в діяльності органів внутрішніх справ» від 29 квітня 2011 року №405, Наказ МВС України «Про організацію роботи та затвердження складу Громадської ради при МВС України» від 28 квітня 2011 року №164 [196-199]. У результаті аналізу зазначених нормативно-правових актів можна дійти висновку, що в МВС України значна увага приділяється організації та проведенню роботи з виявлення порушень прав людини в діяльності органів внутрішніх справ з ознаками системності, виявлення випадків зловживання владою з боку працівників органів внутрішніх справ, установлення причин та умов, що сприяють таким порушенням, розробці дієвих заходів стосовно їх усунення. Також слід акцентувати увагу, що керівництву МВС України необхідно вживати системних заходів щодо своєчасного виявлення випадків зловживання владою працівниками органів внутрішніх справ, вживати заходів щодо усунення причин та умов, які породжують ці правопорушення; забезпечити створення у всіх територіальних ОВС слідчих кімнат, обладнаних апаратурою відеозапису, заборонити проведення будь-яких дій із затриманими поза межами такої кімнати; запровадити відеоспостереження в основних адміністративних приміщеннях з метою попередження жорстокого поводження з громадянами і т.ін.;



  1. справедливості та неупередженості. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) від 02.11.2004 року № 15-рп справедливість  одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню [172]. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Працівник органів внутрішніх справ України повинен постійно вдосконалювати організацію своєї роботи на засадах справедливості, своїми вчинками, діями, поведінкою зміцнювати віру громадян у законність дій та рішень органів державної влади, сприяти добровільному дотриманню ними вимог законодавства [183]. На нашу думку, саме приділення такої значної уваги вивченню питань дотримання прав людини і громадянина під час підготовки персоналу для органів поліції свідчить про соціально-сервісну спрямованість діяльності поліції в європейських країнах. Погоджуємося з точкою зору О.І. Ульянова, що принцип справедливості також поширює свою дію на осіб, які вчинили правопорушення: заходи, що застосовуються до них, повинні ґрунтуватися на законі, бути справедливими, відповідати тяжкості проступку і ступеню провини [200, с. 124];

  1. етичності. Держава та громадянське суспільство останнім часом особливу увагу приділяють етичним аспектам управлінської діяльності поліції (міліції). Розділяємо точку зору О.С. Проневича, що важливість розвитку та закріплення етичних принципів зарубіжними поліцеїстами пояснюється особливостями службової діяльності персоналу поліції (міліції). У багатьох європейських країнах утвердилася традиція закріплення в деонтологічних кодексах (своєрідних стандартах морально-етичної надбудови поліції) етичних принципів поводження службовців поліції з громадянами та регулювання стосунків безпосередньо між службовцями [201]. Зміст принципу етичності полягає в тому, що в міру розвитку демократичних засад нашої держави органи внутрішніх справ повинні не просто демонструвати високий професіоналізм своїх працівників, а й перетворюватися у відкриту організацію, що служить українському суспільству, виконувати свої завдання прийнятними з етичної точки зору способами для зміцнення демократичних цінностей. За такої умови населення зможе розглядати органи внутрішніх справ не як нав’язувану йому силову структуру, але як службу, що знаходиться в його розпорядженні [202].

Принцип етичності полягає в поважному відношенні працівників органів внутрішніх справ до громадян під час виконання покладених на них обов’язків щодо підтримання правопорядку та боротьби зі злочинністю. Особливу увагу слід звернути на сумлінне дотримання вимог Етичного кодексу органів внутрішніх справ України, норми якого створюють єдину моральну основу діяльності працівників органів внутрішніх справ, забезпечують адекватну професії етичну регламентацію, слугують базовим критерієм для визначення професійної придатності працівників, гарантують отримання прав, свобод та законних інтересів громадян, підвищують та вдосконалюють моральний авторитет працівників органів внутрішніх справ, стандартизують поведінку працівників шляхом вироблення єдиних етичних вимог. Відповідно до зазначеного кодексу працівники органів внутрішніх справ України мають відстоювати честь і гідність правоохоронця як посадової особи, уповноваженої державою і народом України, захищати законні права і інтереси громадян, всіляко сприяти підвищенню авторитету органів внутрішніх справ серед населення [203]. Також слід зазначити, що працівники органів внутрішніх справ під час виконання покладених на них обов’язків мають виявляти стійкість, принциповість, непримиренність у боротьбі зі злочинністю, мужність і сміливість, високу фізичну, вольову та інтелектуальну готовність до дій у складних нестандартних ситуаціях;

  1. професіоналізму. Принцип професіоналізму державної служби створює основи забезпечення реалізації принципів надійності та передбачуваності, визначаючи за необхідне дотримання державними службовцями та іншими особами, уповноваженими реалізовувати повноваження органів державного управління, відповідати визначеним в законі вимогам [204]. Спробуємо розкрити зміст принципу професіоналізму, особливо в діяльності органів внутрішніх справ, шляхом аналізу існуючих наукових праць у цій сфері.

Так, наприклад, О.О. Макєєв та О.Ю. Синявська пропонують під професіоналізмом розуміти сукупність особистісних якостей, навичок та вмінь, які забезпечують успішне виконання професійної діяльності [205; 206]. Відповідно до точки зору С.В. Коваленка професіоналізм можна визначити як таку якісну характеристику суб’єкта діяльності – представника даної професії, що визначається мірою володіння їм сучасним змістом і сучасними засобами рішення професійних задач, продуктивними способами її здійснення [207]. Відповідно до точки зору С. Г. Дидри, професіоналізм є результатом реалізації професійної культури на рівні суспільства, групи чи особистості [208].

На нашу думку, принцип професіоналізму є одним із основних принципів організації діяльності органів внутрішніх справ України, оскільки саме від рівня професіоналізму працівників залежить ефективність виконання завдань, покладених на ці органи. Зважаючи на це, працівник органів внутрішніх справ України повинен мати високий рівень професійної підготовки, знати вимоги законодавства за посадою та вміло застосовувати їх під час виконання службових обов’язків. Також слід зазначити, що працівник органів внутрішніх справ повинен постійно працювати над удосконаленням свого професійного рівня. Європейські стандарти правоохоронної діяльності також передбачають, що прийнятий на службу поліцейський повинен пройти в повному обсязі не тільки загальну, професійну та службову підготовку, але й отримати також відповідний інструктаж з соціальних проблем, демократичних свобод, прав людини, ознайомитися з Європейською конвенцією з прав людини [209, с. 18]. Таким чином, вважаємо за доцільне запропонувати запровадити під час проведення занять зі службової підготовки в органах внутрішніх справ України вивчення вимог міжнародного законодавства з питань охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина;



  1. розумного проміжку часу для прийняття рішень (своєчасності). Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 04.11.1950 року гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною [210].

Принцип своєчасності забезпечує реалізацію принципів передбачуваності та надійності шляхом запобігання заподіяння шкоди публічним та приватним інтересам, яка може виникнути через несвоєчасність або невиправдані відкладання прийняття рішень [39; 40, с. 135; 204].

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). До числа зазначених критеріїв відносяться наступні: складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд [211].

Слід звернути увагу, що задоволеність громадянина від діяльності органів внутрішніх справ України, зокрема від отриманої адміністративної послуги, залежить від своєчасності її надання, тобто від надання адміністративної послуги у встановлений строк. Офіційно встановлюваний строк надання певного виду адміністративних послуг має бути обґрунтованим. Отже, несвоєчасне надання органами внутрішніх справ необхідної адміністративної послуги, тобто прострочення, неврахування обставин конкретної справи, якщо була потреба у прискореному вирішенні, є підставами для негативної оцінки якості надання адміністративних послуг за цим критерієм;


  1. захисту даних та поваги приватної інформації, дотримання вимог конфіденційності інформації під час виконання запитів. Як зазначає А.В. Пазюк, захист приватної сторони життя людини є тією правовою цінністю, яка дозволяє людині відчути свою індивідуальність у суспільстві, що поважає цю індивідуальність [212, с. 16].

З метою виконання покладених на нього обов’язків працівник органів внутрішніх справ України повинен забезпечувати неухильне дотримання вимог законів України «Про захист персональних даних» та «Про доступ до публічної інформації» [213; 214]. Відповідно до зазначених нормативно-правових актів використання персональних даних працівниками органів внутрішніх справ України, діяльність яких пов’язана із отриманням та використанням персональних даних, повинна здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов’язків. У будь-якому випадку працівники зобов’язані не допускати розголошення персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв’язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов’язків. Особливу увагу необхідно звернути на недопустимість розголошення інформації з обмеженим доступом; порушення правил використання інформації з обмеженим доступом тягне за собою визначену відповідними нормативно-правовими актами відповідальність. Також слід підкреслити, що працівник органів внутрішніх справ зобов’язаний дотримуватися комерційної та службової таємниці, не має права поширювати інформацію про особисте та сімейне життя, місце проживання та телефони фізичних осіб, у тому числі інших працівників, без їх дозволу, крім випадків, передбачених Конституцією України та законами України [183].

Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій дозволяє ефективно вирішувати якісно нові завдання щодо отримання та обробки інформації, суттєво збільшує швидкість та якість обробки інформації і виконання різноманітних запитів, але водночас створює нові види загроз інформаційній безпеці. За сучасних умов стан нормативно-правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ України щодо захисту даних та поваги приватної інформації, дотримання вимог конфіденційності інформації під час виконання запитів є таким, що не відповідає вимогам Європейського Союзу. Як наслідок, невідповідність національного законодавства з питань захисту персональних даних світовим стандартам унеможливлює інтеграцію України до світового та європейського інформаційного простору, оскільки для країн з недостатнім рівнем відповідного законодавчого забезпечення неможливим є доступ до міжнародних інформаційних систем [215]. Таким чином, з метою надання можливості органам внутрішніх справ України користуватися відповідними європейськими ресурсами, унеможливлення зловживань у сфері дотримання вимог конфіденційності інформації особливого значення набуває приведення національного законодавства у сфері інформаційного забезпечення правоохоронної діяльності у відповідність до європейських стандартів;



  1. прозорості. Зміст зазначеного принципу полягає у висвітленні органами внутрішніх справ України у засобах масової інформації відомостей про заходи, які здійснюють ці органи, для формування в свідомості громадськості поваги до їх діяльності; забезпеченні діалогу органів внутрішніх справ України з громадськістю на всіх етапах прийняття рішень щодо підтримання правопорядку, боротьби зі злочинністю та у сфері надання адміністративних послуг; проведенні різноманітних опитувань громадської думки щодо оцінювання ефективності діяльності органів внутрішніх справ за усіма напрямками; огляді інформації, яка надається в засобах масової інформації стовно діяльності органів внутрішніх справ тощо.

Вимоги прозорості стосуються також технічних вимог до умов роботи органів внутрішніх справ. Так, більшість європейських підрозділів намагається розміщувати працівників поліції у максимально прозорих робочих приміщеннях, що дозволяє керівнику здійснювати контроль за діяльністю підлеглих [209, с. 16]. На думку європейських колег такий дизайн створює робочу, ділову атмосферу, дисциплінує та підвищує відповідальність кожного працівника за власну поведінку, ускладнює вчинення поліцейськими корупційних дій;

  1. відкритості для зовнішньої перевірки, прозорості для перевірок та нагляду. Відкритість передбачає підлеглість публічної адміністрації зовнішньому контролю, а прозорість вимагає, щоб діяльність останньої «прозиралася наскрізь» для проведення контролю або нагляду [34, с. 106; 152, с. 234-235; 216, с. 93; 217].

Слід зазначити, що працівник органів внутрішніх справ України під час виконання покладених на нього обов’язків повинен взаємодіяти з органами державної влади, органами місцевого самоврядування та об’єднаннями громадян, дотримуватися принципу відкритості для демократичного громадського контролю. Працівник органів внутрішніх справ України не повинен приховувати від громадян інформацію, яка відповідно до нормативно-правових актів поширюється належним чином, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію. Особливо важливим для реалізації принципу відкритості є обов’язок публічної адміністрації (у тому числі органів внутрішніх справ) вказувати причини (підстави) ухвалення тих чи інших рішень [152, с. 235].

  1. спрощення організації діяльності органів внутрішніх справ, адміністративних процедур та вимог щодо оформлення документів. Зазначимо, що у переважній більшості випадків органи внутрішніх справ ставляться до приватної особи як до прохача, у своїй діяльності вони зорієнтовані не на задоволення очікувань особи та надання якісних адміністративних послуг, а на формальне дотримання правил. Як зазначає О.О. Сосновик, до числа основних недоліків в організації діяльності органів внутрішніх справ щодо якісного надання адміністративних послуг відносяться такі: перекладання обов’язків органів внутрішніх справ щодо збирання довідок на приватних осіб; обмеженість днів та тривалості прийомів громадян в органах внутрішніх справ; необґрунтовано перебільшений перелік документів, які повинні надавати приватні особи в органи внутрішніх справ для отримання конкретної адміністративної послуги; порушення строків надання окремих видів адміністративних послуг; відсутність можливості заказати певну адміністративну послугу, зробивши попередньо заяву по телефону, факсу, Інтернету [115, с. 167]. Вважаємо, що вирішення наведених вище недоліків в організації діяльності органів внутрішніх справ щодо якісного надання адміністративних послуг сприятиме реальному закріпленню прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб як найвищої соціальної цінності; надасть змогу розглядати діяльність органів внутрішніх справ як дійсно публічно-сервісну, а не як карально-репресивну, що є позитивно виправданою практикою діяльності публічної адміністрації, у тому числі поліції, країн Європейського Союзу;

  2. доступності адміністративної влади та адміністративних послуг, електронного урядування та використання електронної пошти. Зміст зазначеного принципу полягає у запровадженні такої форми організації публічного адміністрування як «електронне врядування». Погоджуємося з точкою зору А.В. Манойла, що «електронне врядування» за умов високорозвиненого інформаційного суспільства, загальної комп’ютерної грамотності населення та розвиненої мережевої інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури забезпечує достатньо високий ступінь інформаційної прозорості діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування (але з огляду на прагнення самого органу бути відкритим до громадськості та надання доступу до інформації) [218, с. 297]. Одним із кроків у напрямку до запровадження «електронного врядування» в органах внутрішніх справ можна вважати відкриття на офіційному сайті МВС України блогу Міністра внутрішніх справ генерала внутрішньої служби України В. Захарченка, в якому, крім звернень Міністра, публікуються також звернення працівників органів внутрішніх справ та громадян з найбільш актуальних питань. Отже, зважаючи на прагнення України досягти європейських стандартів публічного адміністрування, слід зазначити, що запровадження «електронного врядування» сприятиме спрощенню процедури спілкування населення з органами внутрішніх справ України, своєчасному наданню якісних адміністративних послуг населенню та забезпеченню достатньо високого ступеня інформаційної прозорості діяльності органів внутрішніх справ;

  3. ефективності та результативності. Зазначений принцип прийшов до нас з європейського адміністративного права, тому певним чином відрізняється від традиційного для України уявлення про зміст принципів «ефективність» та «результативність». Закордонні дослідники під ефективністю розуміють належну міру виконання, яка може бути виражена як співвідношення між докладеними зусиллями і ресурсами, з одного боку, та отриманими результатами, – з іншого [152, с. 236]. Під результативністю як принципом адміністративного права розуміється забезпечення досягнення поставлених цілей та вирішення державних питань, визначених у законах та актах уряду [217]. Таким чином, слід зазначити, що рівень ефективності та результативності діяльності органів внутрішніх справ України є індикатором, який впливає на оцінку населенням стану їх діяльності.

З метою досягнення належного рівня ефективності та результативності своєї діяльності працівники органів внутрішніх справ України повинні виконувати службові обов’язки, виявляючи ініціативу, творчість і принциповість, та ефективно використовувати робочий час. Також працівники повинні мати високий рівень професійної підготовки, знати вимоги законодавства за посадою та вміло застосовувати їх під час виконання службових обов’язків [183].

  1. взаємної відповідальності держави і людини, зміст якого полягає в тому, що і держава, і особа тісно пов’язані між собою взаємно кореспондуючими правами та обов’язками, порушення яких тягне за собою настання юридичної (кримінальної, адміністративної, цивільної, дисциплінарної чи матеріальної) відповідальності. Так, наприклад, відповідно до ст. 56 Конституції України держава зобов’язана відшкодовувати людині завдану їй матеріальну та моральну шкоду. Що стосується органів внутрішніх справ України, то слід підкреслити, що їх працівники міліції під час виконання покладених на них обов’язків межах повноважень, наданих нормативно-правовими актами, самостійно приймають рішення і несуть за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. Більш детально порядок відшкодування громадянам шкоди, завданої незаконними діями працівників органів внутрішніх справ, визначається Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року № 266 [219]. Так, наприклад, при порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов’язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися (ст. 25 Закону України «Про міліцію» [107]). Зазначимо, що працівник міліції, який виконує свої обов’язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки; такі збитки компенсуються за рахунок держави.

Зважаючи на те, що нещодавно керівництвом держави та Міністерства внутрішніх справ України було проголошено про нагальну потребу реформування всієї системи органів внутрішніх справ [220; 221], погоджуємося з точкою зору М.І. Іншина [222, с. 115], що до числа основних принципів організації діяльності органів внутрішніх справ України також відносяться такі:

  • удосконалення системи управління органами внутрішніх справ України;

  • забезпечення планомірного переходу від виконання органами внутрішніх справ України притаманних радянському періоду каральних функцій до соціально-сервісних, орієнтованих на пріоритетне забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення безпечних умов життя;

  • розробка та затвердження системи заходів щодо підвищення ефективності діяльності окремих підрозділів органів внутрішніх справ України, зокрема розширення прав начальників міськрайлінорганів у вирішенні оперативно-службових і кадрових питань;

- визначення оптимальної та обґрунтованої штатної чисельності служб і підрозділів органів внутрішніх справ;

- поступове запровадження диференційованих нормативів штатної чисельності та навантаження залежно від характеру покладених завдань;



  • оптимізація навантаження на працівників усіх рівнів системи органів внутрішніх справ, усунення другорядних функцій, що не впливають на остаточні результати роботи;

  • подолання громіздкості структури органів внутрішніх справ України, спрощення структури галузевих служб Міністерства внутрішніх справ України, зокрема закріплення за ними в основному нормативних, контрольно-методичних та аналітичних функцій;

  • здійснення структурних перетворень не шляхом масштабних скорочень особового складу працівників органів внутрішніх справ України, а в результаті оптимізації завдань та функцій органів внутрішніх справ України.

Більш детально наведені принципу будуть проаналізовані у підрозділі 2.3 дисертації під час дослідження основних напрямків реформування органів внутрішніх справ України.

Вважаємо, що врахування наведених вище принципів побудови та функціонування органів внутрішніх справ України сприятиме узгодженню і формуванню спільної та зрозумілої для усіх політики у правоохоронній сфері, підвищенню ефективності діяльності органів внутрішніх справ як органу публічної адміністрації у сфері внутрішніх справ, орієнтації органів внутрішніх справ на реалізацію соціально-сервісних функцій, наближенню якості надання адміністративних послуг громадянам до європейського рівня, підвищенню рівня довіри населення до органів внутрішніх справ, а також підвищенню рівня правової культури працівників органів внутрішніх справ України. У зв’язку з викладеним, необхідним виглядає обов’язкове закріплення у межах майбутнього Закону України «Про органи внутрішніх справ України» переліку визначених вище принципів.



1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка