Харківський національний університет внутрішніх справ



Сторінка4/9
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
1.3. Органи внутрішніх справ України як структурний елемент публічної адміністрації

Початок третього тисячоліття ознаменувався для України низкою кардинальних змін у зовнішній та внутрішній політиці держави, у ході яких пріоритетного значення набуло прагнення України отримати статус повноправного члена Європейського Союзу. Європейський вибір України обумовлюється усвідомленням необхідності загальноєвропейської інтеграції як важливого чинника державної незалежності, безпеки, політичної стабільності, економічного розвитку країни та соціальної злагоди у суспільстві. На сьогодні питання ефективного забезпечення прав і свобод людини та громадянина є найважливішим завданням внутрішньої та зовнішньої політики всіх держав світової спільноти. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод людини, створення умов для їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави й суспільства в цілому. Тому, за нових реалій сьогодення, особливої значущості та актуальності набуває забезпечення на належному рівні європейської безпеки, гарантування безпеки та добробуту громадян, забезпечення їх прав і свобод.

Потреби суспільства та інтереси держави щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і свобод громадян перетинаються, оскільки забезпечення законності та правопорядку становить одну з головних функцій держави і є запорукою стабільності суспільства. І держава, і суспільство зацікавлені в ефективному гарантуванні безпеки та добробуту громадян, належному забезпеченні їх прав і свобод, у впорядкованості внутрішніх державних відносин у правоохоронній сфері. Слід підкреслити, що важливою гарантією правопорядку та законності є правоохоронна діяльність держави, яка поміж іншим здійснюється через систему органів внутрішніх справ. У зв’язку з вищезазначеним хотілося б акцентувати увагу на необхідності дослідження основних завдань та стратегічних напрямів діяльності органів внутрішніх справ України – органу публічної адміністрації, на який покладається обов’язок щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадського порядку, боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Отже, органи внутрішніх справ України можна розглядати в якості підсистеми публічної адміністрації.

Як і будь-які інша система органи внутрішніх справ мають ієрархічну побудову, на чолі якої знаходиться Міністерство внутрішніх справ України (далі – МВС України). Зазначимо, що МВС України під час виконання покладених на нього обов’язків керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами. Слід підкреслити, що специфічні завдання, функції і методи діяльності МВС України щодо охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і свобод людини та громадянина встановлюються Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 383 «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» 106. До числа інших важливих нормативно-правових актів України, що за своєю суттю складають правові основи діяльності органів внутрішніх справ України як структурного елементу публічної адміністрації, слід віднести також Закони України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року, «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року, «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26 березня 1992 року, «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 року, «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 року № 3206, «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» від 10 січня 2002 року, Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» від 29 липня 1991 року, Наказ МВС України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 18 вересня 1991 року № 403 [107-114] тощо.

У результаті вивчення наведених вище нормативно-правових актів можна зазначити, що правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ є досить різнобічною і здійснюється водночас на трьох рівнях: центральному, регіональному та місцевому. Окрему увагу хотілося б звернути на той факт, що чинним законодавством України не визначено чітку структуру саме органів внутрішніх справ (у Законі України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» мова йде лише про структуру МВС України). Аналіз нормативно-правової бази, що регламентує діяльність органів внутрішніх справ України, дозволяє дійти висновку, що структуру органів внутрішніх справ України складають міліція; внутрішні війська; слідчий апарат (відповідно до ст. 7 Закону України «Про міліцію» підрозділи досудового слідства знаходяться в організаційній підпорядкованості у міліції, але до її структури не входять); вищі навчальні заклади системи МВС, науково-дослідні установи, інші підприємства та установи забезпечення. Зазначимо, що наведені складові органів внутрішніх справ є взаємопов’язаними та взаємодоповнюючими.

Слід підкреслити, що у науковій літературі практично відсутні дослідження, спрямовані на встановлення повного переліку органів та підрозділів, які входять до структури органів внутрішніх справ України. Більш того у переважній більшості випадків органи внутрішніх справ ототожнюються з підрозділами міліції, а завдання та правовий статус органів внутрішніх справ розкриваються лише через аналіз компетенції міліції. Звісно міліція є найважливішою складовою органів внутрішніх справ, але, без всеохоплюючого аналізу правового статусу усіх складових цієї системи важко виробити ґрунтовні пропозиції щодо підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ в цілому.

Організаційна структура органів внутрішніх справ включає в себе багаторівневу сукупність різних за своїми функціями структурних підрозділів, об’єднаних у систему. Так, О.О. Сосновик зазначає, що за функціональним призначенням структурні підрозділи органів внутрішніх справ поділяються на:


  • оперативно-слідчі підрозділи, які складаються з чергових частин, підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, внутрішньої безпеки, кримінальної міліції, слідчих підрозділів, підрозділів дізнання, Інтерполу, експертно-криміналістичних підрозділів;

  • адміністративні підрозділи, до числа яких відносяться підрозділи організаційно-аналітичного забезпечення роботи керівника (апарат Міністра, помічники, взаємодії з Верховною Радою та іншими органами); штабні (за винятком чергових частин); міліції громадської безпеки, кінологічні, у справах міграції, міжнародних зв’язків, режимно-секретні; інші спеціальні, підрозділи роботи з персоналом, Державної служби охорони, зв’язку; технічного захисту інформації, інформаційних технологій, відомчої пожежної охорони, громадських зв’язків;

  • забезпечуючи підрозділи, які поділяються на такі підрозділи: фінансово-економічні, контрольно-ревізійні; ресурсного та господарського забезпечення, медичного забезпечення та реабілітації; навчальні заклади, науково-дослідні установи; капітального будівництва та інвестицій; документального забезпечення, секретаріати, канцелярії; державного нагляду за охороною праці; ветеринарної міліції, редакційно-видавничі, з охорони та обслуговування матеріальних засобів недоторканого запасу; спортивні команди, палаци культури, клуби, музеї, оркестри [115, с. 33-34]. Діяльність зазначених підрозділів спрямована, у першу чергу, на забезпечення ефективної діяльності органів внутрішніх справ в цілому.

В цілому погоджуємося із запропонованою О.О. Сосновиком функціональною структурою органів внутрішніх справ, але, у той же час хотілося б зазначити, що вона є дещо розгалуженою. Вважаємо, що для визначення загальної структури органів внутрішніх справ України, зокрема на законодавчому рівні, достатньо класифікації органів внутрішніх справ за функціональним призначенням на міліцію; державні сили спеціального призначення (внутрішні війська); слідчий апарат; вищі навчальні заклади системи МВС, науково-дослідні установи, інші підприємства та установи забезпечення.

Слід підкреслити, що завдання ОВС України виконуються заради досягнення певної мети – забезпечення громадського порядку та безпеки громадян на всій території держави, а мета та завдання органів внутрішніх справ визначають їх функції. Основними функціями органів внутрішніх справ України є: захист прав і свобод людини та громадянина; запобігання правопорушенням та їх припинення; боротьба зі злочинністю, виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; розробка та реалізація державної міграційної політики; участь у наданні соціальної та правової допомоги в межах, встановлених законодавством, громадянам, посадовим особам, підприємствам, установам, організаціям та об’єднанням громадян у реалізації їх законних прав та інтересів; проведення досудового слідства у кримінальних справах. Слід підкреслити, що якісна реалізація функцій органами внутрішніх справ з урахуванням європейських стандартів діяльності органів публічної адміністрації вимагає чіткої організаційної побудови системи органів внутрішніх справ України, організації узгодженої взаємодії її елементів та здійснення контролю (у тому числі громадського) за результатами їх діяльності.

З метою отримання більш повного уявлення про діяльності органів внутрішніх справ України як структурного елементу публічної адміністрації вважаємо за доцільне коротко проаналізувати компетенцію усіх складових елементів органів внутрішніх справ України з метою визначення перспективних напрямків вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ України як складової публічної адміністрації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» визначено таку структуру МВС України:

- Міністерство внутрішніх справ України - центральний орган управління;

- державні департаменти у складі МВС України як урядові органи державного управління за окремими напрямами службової діяльності, визначеними Кабінетом Міністрів України;

- головні управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, управління, відділи МВС України на транспорті;

- міські, районні управління та відділи, лінійні управління, відділи, відділення, пункти;

- підрозділи судової міліції;

- підрозділи місцевої міліції;

- з’єднання, військові частини, підрозділи, установи внутрішніх військ;

- навчальні заклади, науково-дослідні установи, підприємства та установи забезпечення [112].

Слід зазначити, що наведена вище структура МВС України розроблена за адміністративно-територіальним поділом держави та частково відповідно до функціонального призначення органів внутрішніх справ. Що стосується функціональної структури органів внутрішніх справ України, яка визначається відповідно до функцій, виконання яких покладено на відповідні органи та підрозділи, то вона складається з таких елементів: міліція; внутрішні війська; слідчий апарат; вищі навчальні заклади системи МВС, науково-дослідні установи та інші підприємства та установи забезпечення. Зважаючи на вищевикладене, не зовсім зрозуміло, чому у Законі України «Про загальну структуру і чисельність МВС України» до структури МВС України відносяться тільки підрозділи судової та місцевої міліції. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про міліцію» [107] міліція складається з кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, спеціальної міліції, внутрішньої безпеки. Отже, до структури МВС України, якщо будувати її з урахуванням функцій, які здійснюють відповідні підрозділи, необхідно включати усі підрозділи міліції. Якщо ж структуру МВС України будувати за адміністративно-територіальним поділом держави, тоді не зовсім зрозуміло, навіщо до неї включати ще й частково елементи функціональної структури. На нашу думку, було б більш доцільним розробити дві структури органів внутрішніх справ: одна – за адміністративно-територіальним поділом держави, друга – відповідно до функцій, виконання яких покладено на відповідні органи та підрозділи внутрішніх справ. Також хотілося б акцентувати увагу на необхідності розробки та прийняття Закону України «Про органи внутрішніх справ України», оскільки існуючий на сьогодні Закон України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» визначає лише структуру самого Міністерства внутрішніх справ України. І вже у структурі Закону України «Про органи внутрішніх справ України» окремо виділити розділ «Загальна структура і чисельність Міністерства внутрішніх справ України».

Отже, перейдемо безпосередньо до вивчення особливостей здійснення правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ на центральному рівні, тобто аналізу основних засад діяльності МВС України як органу публічної адміністрації у сфері внутрішніх справ. З урахуванням реформування органів внутрішніх справ України, що наразі триває [116], практично неможливо надати в рамках дисертаційного дослідження чітку структуру апарату МВС України. Так, наприклад, відповідно до Наказу МВС України «Про зміни в структурі кримінальної міліції апарату Міністерства» від 26 грудня 2011 року № 941 [117] у структурі апарату МВС України ліквідовано Департамент кримінальної міліції та створено на його базі цілу низку департаментів (Департамент карного розшуку, Департамент Державної служби боротьби з економічної злочинністю, Департамент аналізу та прогнозування, Департамент оперативної служби, Департамент оперативно-технічних заходів, Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків, Управління боротьби з кіберзлочинністю, Відділ кримінальної міліції у справах дітей). Отже, в структурі апарату МВС України постійно відбуваються зміни, спрямовані на поетапне перетворення ОВС України на правоохоронне відомство сучасного європейського типу, здатне забезпечити законні права і свободи громадян, протидію злочинності та корупції, громадську безпеку. Отже, на сьогодні ще відсутня усталена структура органів внутрішніх справ України на всіх рівнях. У зв’язку з цим вважаємо за можливе в рамках даного дисертаційного дослідження основну увагу приділити не дослідженню структурної побудови сучасного МВС України, а проаналізувати діяльність органів внутрішніх справ України як єдиного органу публічної адміністрації у сфері внутрішніх справ. Більш детально основні завдання, принципи та напрями реформування ОВС України будуть розглянуті у п. 2.4 дисертації.

Згідно з Указом Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» від 6 квітня 2011 року № 383 до числа основних завдань МВС України відноситься формування та реалізація державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, власності, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, боротьби зі злочинністю, розкриття та розслідування злочинів, охорона громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, формування та реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів 106.

Зазначимо, що як складова публічної адміністрації, органи внутрішніх справ наділені державно-владними та публічно-сервісними повноваженнями, необхідними для виконання покладених на них обов’язків. Чинним національним законодавством на МВС України покладено обов’язок реалізації значної кількості завдань та пріоритетних напрямів діяльності. Вважаємо в рамках дисертаційного дослідження навести лише ті з них, що безпосередньо стосуються діяльності МВС України як органу публічної адміністрації у сфері внутрішніх справ:

- у межах компетенції, визначеної законодавством, надання соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків;

- прийом заяв, повідомлень про правопорушення, що скоєні або готуються, а також про інші події від фізичних осіб, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- організація здійснення органами внутрішніх справ заходів із виявлення, розкриття та припинення злочинів;

- у межах компетенції, визначеної законодавством, організація та здійснення оперативно-розшукової діяльності;

- у межах компетенції, визначеної законодавством, участь у боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, корупцією та у запобіганні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- організація і проведення розшуку громадян у випадках, передбачених законодавством України та міжнародними договорами;

- забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві;

- вжиття заходів щодо виявлення та припинення адміністративних правопорушень, забезпечення здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких законом покладено на органи внутрішніх справ;

- у межах компетенції участь у здійсненні державної охорони органів державної влади України та посадових осіб;

- у межах компетенції вжиття заходів щодо запобігання дитячій бездоглядності, правопорушенням серед дітей, а також здійснення розшуку дітей, які зникли безвісти;

- у межах наданих повноважень забезпечення безпеки дорожнього руху;

- у межах компетенції вжиття заходів щодо запобігання та припинення насильства в сім’ї;

- забезпечення відповідно до законодавства функціонування дозвільної системи;

- у межах своїх повноважень організація та здійснення заходів щодо рятування людей, забезпечення їх безпеки, охорони майна в разі стихійного лиха, аварій, пожеж, катастроф, а також щодо ліквідації їх наслідків тощо 106.

Таким чином, у результаті аналізу пріоритетних напрямків діяльності МВС України у сфері охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і свобод людини та громадянина можна зробити висновок, що на органи внутрішніх справ покладається виконання широкого кола завдань правоохоронного характеру у сфері публічного адміністрування. Також хотілося б зазначити, що під час виконання покладених на нього завдань МВС України, як орган публічної адміністрації у сфері внутрішніх справ, уповноважено налагоджувати конструктивну взаємодію з іншими органами публічної адміністрації, діяльність яких тією чи іншою мірою стосується охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Як вже зазначалося в рамках даного підрозділу органи внутрішніх справ України за своїм функціональним призначенням складаються з міліції; державних сил спеціального призначення (внутрішніх військ); слідчого апарату; вищих навчальних закладів системи МВС, науково-дослідних установ, інших підприємств та установ забезпечення. Розглянемо особливості діяльності кожної складової органів внутрішніх справ у сфері публічного адміністрування.

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Відповідно до чинного національного законодавства міліція в Україні – це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань 106. До числа основних завдань міліції відносяться такі:

- забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

- запобігання правопорушенням та їх припинення;

- охорона і забезпечення громадського порядку;

- виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- захист власності від злочинних посягань;

- виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

- участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам,
сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

До числа функцій міліції, під якими потрібно розуміти основні напрями її діяльності, відносяться: адміністративна; профілактична; оперативно-розшукова; кримінально-процесуальна; виконавча; охоронна 118, с. 6-7. Таким чином, характерними ознаками діяльності міліції є її виконавчо-розпорядчий, державно-владний та публічно-сервісний характер. Працівники міліції є представниками публічної адміністрації, що мають надавати обов’язкові для виконання приписи та розпорядження, застосовувати за наявності підстав заходи адміністративного примусу та надавати якісні адміністративні послуги. Окремо хотілося б акцентувати увагу на тому, що правом застосовувати заходи адміністративного примусу наділені не всі органи публічної адміністрації та не всі їх посадові особи, а лише ті з них, кому таке право надано чинними національним законодавством (зокрема, міліція). Отже, право застосовувати заходи адміністративного примусу можна виділити в якості однієї із основних ознак органів внутрішніх справ як особливого різновиду органу публічної адміністрації.

До особливостей діяльності міліції також відноситься той факт, що міліції надане право застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю для виконання покладених на неї обов’язків. Погоджуємося з точкою зору А. Т. Комзюка, який зазначає, що це є головною відмінною рисою міліції та дозволяє їй зайняти особливе місце в державній системі правоохорони 119, с. 21. Зважаючи на це, слід зазначити, що надане міліції чинним законодавством право застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю для виконання покладених на неї обов’язків відрізняє міліцію серед усіх інших органів публічної адміністрації, які не відносяться до числа правоохоронних.

З урахуванням точки зору О. М. Куракіна щодо особливостей органів внутрішніх справ 120, с. 91 можна дійти висновку, що особливе правове становище міліції як структурного елементу публічної адміністрації у сфері внутрішніх справ зумовлено, у першу чергу, значним обсягом та складністю її компетенції під час здійснення правоохоронних та організаційних функцій, зокрема тим, що на них покладається основний обсяг діяльності щодо боротьби зі злочинністю, роботі з профілактики та запобігання значній кількості злочинів та правопорушень.

Таким чином, можна зробити висновок, що міліція є найважливішою складовою органів внутрішніх справ України. На нашу думку, міліція в Україні – це складова частина органів публічної адміністрації у сфері внутрішніх справ, які здійснюють специфічну публічну діяльність та надають адміністративні послуги у сфері охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьби зі злочинністю, охорони прав і свобод громадян, охорони об’єктів, попередження злочинів та інших правопорушень, здійснення дозвільної системи, реалізації державної міграційної політики.

Складовою частиною органів внутрішніх справ України є також внутрішні війська. Відповідно до Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України (Про війська внутрішньої та конвойної охорони)» внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України (далі – внутрішні війська) входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об’єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю 109.

Внутрішні війська складаються із з’єднань, військових частин і підрозділів з охорони важливих державних об’єктів, зокрема атомних електростанцій, з супроводження спеціальних вантажів і конвоювання заарештованих і засуджених, із військових частин спеціального призначення та спеціальних моторизованих військових частин міліції, підрозділів зв’язку, військових установ, навчальних закладів та учбових частин. Місця розташування на території України зазначених з’єднань, військових частин, установ внутрішніх військ визначаються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України і погодженням з місцевими органами влади.

Відповідно до чинного законодавства України до числа основних завдань внутрішніх військ відносяться такі:

- охорона та оборона важливих державних об’єктів, об’єктів
матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства
внутрішніх справ України;

- супроводження спеціальних вантажів;

- здійснення пропускного режиму на об’єктах, що охороняються;

- конвоювання заарештованих і засуджених;

- охорона підсудних під час судового процесу;

- переслідування та затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти;

- участь в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю;

- участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на


об’єктах, що охороняються;

- охорона дипломатичних представництв і консульських установ


іноземних держав на території України 109.

Таким чином, можна зробити висновок, що діяльність внутрішніх військ носить більш охоронний характер, а не спрямована безпосередньо на боротьбу зі злочинами та їх попередженням. Зазначимо, що саме в цьому і полягає істотна відмінність внутрішніх військ від міліції.

Вважаємо за необхідне звернути увагу, що у різні часи підрозділи внутрішніх військ мали декілька назв, а саме: внутрішня військова сторожа, місцеві війська, польова жандармерія, конвойна сторожа, внутрішня та конвойна охорона, національна гвардія, але це у жодному разі не зменшувало важливості тих завдань, що ставилися перед ними 121, с. 118. У зв’язку з тим, що за нових реалій сьогодення українське суспільство усвідомлює необхідність подальшої європейської інтеграції України, зокрема шляхом реформування публічної адміністрації, реформування внутрішньої та зовнішньої політики, економіки, оборони і безпеки, реформування органів внутрішніх справ, відновилася робота з реформування внутрішніх військ. Таким чином, на нашу думку, метою реформування внутрішніх військ повинно бути приведення діяльності внутрішніх військ у відповідність до європейських стандартів діяльності публічної адміністрації, створення сучасної моделі органів публічної адміністрації правоохоронного типу, призначених для забезпечення внутрішньої безпеки України при одночасній оптимізації їх чисельності та скороченні бюджетних асигнувань на їх утримання. Більш детально необхідність та особливості реформування внутрішніх військ МВС України буде розглянуто у наступному розділі дисертаційного дослідження під час визначення особливостей реформування органів внутрішніх справ як структурного елементу публічної адміністрації.

Вважаємо за можливе коротко зупинитися за слідчому апараті, який на сьогодні є складовим елементом системи органів внутрішніх справ України. Зазначимо, що досудове слідство постає основною формою розслідування, під час якого проводиться всебічне, повне та об’єктивне дослідження обставин справи, виявляються обставини, що як викривають, так і виправдовують обвинуваченого, обтяжують або пом’якшують його вину. Метою досудового слідства не є вирішення питання про винність особи, яку було притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення злочину. Досудове слідство передує судовому розслідуванню, де винність або невинність особи визначає суд. Але, слід підкреслити, що це у жодному випадку не зменшує ролі досудового слідства.

Під досудовим слідством розуміється кримінально-процесуальна діяльність уповноважених на це органів держави (у тому числі органів публічної адміністрації) щодо збирання та перевірки доказів, встановленню факту злочину, особи, що його вчинила та інших обставин, що підлягають доказуванню у справі. На сьогодні система органів досудового слідства в Україні є різноманітною та складається з багатьох слідчих підрозділів, які утворені у різних за своїм призначенням правоохоронних органах держави [122]. Так, відповідно до ст. 102 Кримінально-процесуального кодексу України органами попереднього слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі органів безпеки та слідчі податкової міліції. Отже, можна зробити висновок, що досудове слідство уповноважені здійснювати кілька правоохоронних органів, що звісно певним чином ускладнює їх діяльність, призводить до паралелізму в їх роботі та знижує якість проведення попереднього слідства в цілому.

Таким чином, особливу увагу хотілося б звернути на той факт, що зважаючи на реформування системи органів внутрішніх справ України, яке було започатковане у 2010 році, планується створити самостійну систему досудового слідства – Слідчий комітет з його органами на місцях. Необхідність створення самостійної системи досудового слідства зумовлена тим, що серед слідчих підрозділів різних правоохоронних органів (навіть одного правоохоронного органу) не налагоджена чітка взаємодія, відсутні узгодженість та взаємодопомога в діяльності, постійно існують суперечки між слідчими підрозділами окремих правоохоронних органів (зокрема міліції та прокуратури). Зазначимо, що створення єдиного Слідчого комітету забезпечить проведення єдиної узгодженої державної політики у сфері протидії злочинності на всій території країни, виключить втручання в процесуальну діяльність неуповноважених на те законом органів публічної адміністрації та їх посадових осіб, сприятиме зміцненню дисципліни та законності в діяльності органів публічної адміністрації у правоохоронній сфері.

Наступною складовою органів внутрішніх справ України, діяльність яких у сфері публічного адміністрування буде досліджено в рамках цієї роботи, є навчальні заклади системи МВС України. Система відомчої освіти в органах внутрішніх справ України включає до себе значну кількість відомчих навчальних закладів, в яких здійснюється підготовка та підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ. Так, слід зазначити, що довузівську підготовку працівників органів, служб та підрозділів внутрішніх здійснюють юридичні ліцеї, профільні класи та училища професійної підготовки; вузівську та післявузівську (післядипломну) підготовку особового складу – відомчі вищі заклади освіти [123, с. 41.]. Чинним законодавством визначено, що до числа вищих навчальних закладів МВС України належать навчальні заклади таких типів: університети, академії, інститути, коледжі, училища [124].

Відповідно до Наказу МВС України «Про затвердження Положення про вищі навчальні заклади МВС» від 14 лютого 2008 року № 62 вищі навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ України є багатопрофільними державними навчальними закладами, які підпорядковані МВС, засновані і діють згідно із законодавством України, реалізовують відповідно до наданої ліцензії (ліцензій) освітньо-професійні програми підготовки фахівців за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечують навчання, виховання та професійну підготовку осіб з урахуванням нормативних вимог у галузі вищої освіти з метою задоволення освітніх потреб особи, суспільства і держави, а також здійснюють наукову і науково-технічну діяльність [125].

Основною метою діяльності вищих навчальних закладів системи МВС України є підготовка фахівців для органів і підрозділів внутрішніх справ, інших органів публічної адміністрації та юридичних осіб публічного права. Головними завданнями вищих навчальних закладів системи МВС є:

- освітня діяльність з підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та спеціалізації фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів згідно зі стандартами вищої освіти;

- виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою;

- наукова, науково-педагогічна, науково-практична, науково-технічна і культурно-виховна діяльність;

- підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів для органів внутрішніх справ;

- спеціальна курсова підготовка;

- довузівська профорієнтаційна підготовка учнів шкіл, ліцеїв, гімназій та інших загальноосвітніх навчальних закладів, а також інших осіб, які мають право вступу до вищих навчальних закладів [125].

Вважаємо за необхідне додати, що діяльність вищих навчальних закладів системи МВС України має бути спрямована на формування творчого мислення майбутніх працівників органів внутрішніх справ, використання в процесі освіти працівників органів внутрішніх справ сучасних технологій дистанційної, відкритої і безперервної освіти тощо.

Таким чином, у результаті аналізу основних напрямків діяльності навчальних закладів системи МВС України можна зробити висновок, що зазначені заклади, як безпосередні суб’єкти публічної адміністрації, надають послуги (у тому числі платні) у галузі вищої освіти та пов’язаних з нею інших галузях.

На органи внутрішніх справ України покладаються обов’язки щодо охорони та захисту прав і свобод особи, власності, природного середовища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, боротьби зі злочинністю, проведення досудового слідства у кримінальних справах. Складність завдань, виконання яких покладено на органи внутрішніх справ України, вимагає постійного зростання професіоналізму працівників ОВС, поглиблення їх знать у різноманітних сферах суспільного життя. У свою чергу, це вимагає належного рівня наукового забезпечення підготовки персоналу та наукового супроводження практичної діяльності органів внутрішніх справ. За нових реалій сьогодення наука в органах внутрішніх справ має бути невід’ємною, інтегрованою частиною загальної науки, яка реалізується через відповідну систему вищих навчальних закладів освіти та науково-дослідних установ. Таким чином, можна зробити висновок, що наукова діяльність є невід’ємною складовою частиною освітньої діяльності вищих навчальних закладів системи МВС України. Вона має здійснюватися за принципами органічного поєднання освіти, науки і практики, збалансованого співвідношення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, комплексного підходу до розв’язання наукових проблем правоохоронної діяльності, плановості проведення наукових досліджень, економічної доцільності та ефективності наукових досліджень [126, с. 92]. Основні завдання та напрямки наукової діяльності в системі МВС України визначені в Наказі МВС України «Про організацію наукової діяльності в системі МВС України» від 15.05.2007 р. № 154 [127].

Наукова діяльність в органах внутрішніх справ України здійснюється вищими навчальними закладами та їх науковими підрозділами (науково-дослідними інститутами, лабораторіями, відділами) та науково-дослідними установами МВС України (Державним науково-дослідним інститутом МВС України). Слід додати, що з метою наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ на рівні МВС України також створена Наукова рада МВС України, основне призначення якої полягає у науковому обґрунтуванні стратегічного розвитку МВС України; визначенні перспектив та пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ; вивченні і узагальненні позитивного досвіду боротьби зі злочинністю, визначенні форм і методів його впровадження в діяльність органів внутрішніх справ; вирішенні питань, пов’язаних з підготовкою та перепідготовкою наукових та освітніх спеціальностей, визначенні напрямів розвитку та оптимізації відомчої системи і науки; організації взаємодії і співробітництва з органами публічної адміністрації (у першу чергу, з Національною академією наук України, Національною академією правових наук України, Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерством юстиції України), правоохоронними органами та громадськими організаціями України, відповідними органами зарубіжних країн з питань наукового забезпечення правоохоронної діяльності тощо.

Вважаємо, що до числа основних проблемних питань, вивчати які мають відповідні наукові підрозділи в системи МВС України, відносяться такі:

- моніторинг і прогнозування стану правопорядку в державі, функціонування правоохоронної системи та системи ОВС зокрема, оцінка та наукове обґрунтування стратегічних та тактичних управлінських рішень, що стосуються функціонування та розвитку системи ОВС;

- дослідження причин, умов та закономірностей вчинення злочинів та інших правопорушень, міграційних процесів, форм та методів протидії протиправній поведінці, визначення оптимальних напрямів, форм та методів діяльності органів внутрішніх справ;

- розробка нових нормативно-правових актів, методик, рекомендацій, комп’ютерних програм, засобів спеціальної техніки та інших технічних пристроїв та механізмів, необхідних для підвищення ефективності діяльності ОВС для вирішення найбільш важливих проблем практичної діяльності органів і підрозділів системи МВС, що виникають при виконанні ними завдань та функцій, визначених законодавством.

У результаті проведеного дослідження можна дійти висновку, що на сьогодні в Україні відсутній єдиний нормативно-правовий акт, який би чітко визначив поняття та структуру органів внутрішніх справ України, їх завдання, функції та основні напрямки діяльності; порядок взаємодії підрозділів внутрішніх справ між собою та з іншими органами публічної адміністрації; умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї; основи проходження служби в органах внутрішніх справ; засади соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ; основи фінансово-матеріального забезпечення; порядок нагляду та контролю за діяльністю органів внутрішніх справ. На практиці, за основу для характеристики правового статусу органів внутрішніх справ береться Закон України «Про міліцію», що є необґрунтованим, оскільки міліція є лише одним, хоча і найбільшим за обсягом виконуваних завдань та функцій, кількістю працівників, служб та підрозділів, структурним підрозділом органів внутрішніх справ України [128, с. 11]. Крім міліції, структуру органів внутрішніх справ України складають державні сили спеціального призначення (внутрішні війська); слідчий апарат; вищі навчальні заклади системи МВС, науково-дослідні установи та інші підприємства та установи забезпечення. Тому, дослідження правового статусу органів внутрішніх справ виключно з урахуванням правового статусу міліції є неповним, а пропозиції щодо вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ, вироблені з урахуванням перспективних напрямків підвищення ефективності діяльності міліції, не призведуть до очікуваного ефекту. Отже, необхідно розробити та прийняти спеціальний нормативно-правовий акт, положення якого б всебічно регламентували діяльність органів внутрішніх справ України як структурного елементу публічної адміністрації. На нашу думку, прийняття Закону України «Про органи внутрішніх справ України» сприятиме усуненню прогалин в національному законодавстві, яке регламентує діяльність органів внутрішніх справ.

Необхідність прийняття зазначеного нормативного акту зумовлена цілою низкою факторів, до числа яких слід віднести такі:


  • вдосконалення нормативно-правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ;

  • курс України на європейську інтеграцію, досягненню чого має сприяти виконання Україною Копенгагенських та Мадридських критеріїв;

  • прагнення привести діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у відповідність до стандартів та принципів діяльності публічних адміністрацій європейських країн;

  • оптимізація діяльності органів публічної адміністрації, у тому числі органів внутрішніх справ;

  • вдосконалення системи та структури органів внутрішніх справ шляхом укрупнення підрозділів зі збереженням їх функціональності й одночасним виключенням необґрунтованої розрізненості, дублювання і паралелізму в роботі ряду служб, критичний перегляд їх функцій і повноважень;

  • прагнення підвищити якість надання органами внутрішніх справ адміністративних послуг;

  • прагнення підвищити рівень довіри населення до органів публічної адміністрації, у першу чергу, до органів внутрішніх справ;

  • важливість подальшого зміцнення партнерських відносин між органами внутрішніх справ та населенням на засадах пріоритетності прав та інтересів людини;

  • актуальність розробки сучасних механізмів мотивацій працівників органів внутрішніх справ та ефективної роботи зі зміцнення соціального захисту працівників органів внутрішніх справ тощо.

Слід підкреслити, що на сьогодні існує проект Закону України «Про органи внутрішніх справ України», внесений у 2008 році народним депутатом України Г.Г. Москалем. Але, нестабільна політична ситуація в країні вплинула на те, що робота над зазначеним законопроектом не отримала свого логічного завершення, запропоновані в ньому зміни не отримали підтримки з боку керівництва держави, отже документ залишився не розглянутим. У даному законопроекті (стаття 1 «Визначення основних термінів») надається визначення поняття «органи внутрішніх справ». Так, під органами внутрішніх справ України пропонується розуміти єдину систему органів державної влади, що підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України, на які Конституцією України і законами України покладені функції забезпечення правопорядку, громадської безпеки, цивільного захисту населення, охорони державного кордону та контролю за окремими сферами соціальної організації суспільства [129].

Органи внутрішніх справ являють собою складну багаторівневу організаційну систему із широко розвиненою структурою. Саме тому у проекті Закону України «Про органи внутрішніх справ України» (стаття 10) пропонується дві структури органів внутрішніх справ: за територіально-функціональним та функціональним принципом. Так, за територіально-функціональним принципом структура органів внутрішніх справ України складається з Міністерства внутрішніх справ України – центрального органу виконавчої влади; територіальних органів внутрішніх справ України; органів внутрішніх справ на транспорті; навчальних та науково-дослідних закладів і установ. Що ж стосується функціонального принципу, за яким має будуватися структура органів внутрішніх справ України, то відповідно до ст. 10 проекту Закону України «Про органи внутрішніх справ України» до системи ОВС України входять: Національна міліція; Служба досудового слідства; Національна гвардія МВС України; Державна прикордонна служба МВС України; Державна служба пожежної безпеки і порятунку МВС України; Державна міграційна служба; Антикорупційне бюро.

У результаті аналізу запропонованої у проекті Закону структури органів внутрішніх справ України можна зробити висновок, що законопроект є єдиним на даний момент документом, в якому структура органів внутрішніх справ України визначена не відповідно до адміністративно-територіального поділу України, а за територіально-функціональним та функціональним відношенням.

Одним із пріоритетних завдань розвитку становлення України як правової, демократичної держави шляхом досягнення європейських стандартів у галузі публічного адміністрування є послідовна демократизація взаємовідносин органів публічної адміністрації (їх посадових осіб) з приватними особами з метою охорони їх прав, свобод і законних інтересів, сприяння їх реалізації, а також дієвого захисту у разі порушення. Слід звернути увагу, що протягом тривалого часу діяльність органів публічної адміністрації (до числа яких входять і органи виконавчої влади), зокрема органів внутрішніх справ, мала суто розпорядницький, примусовий, а іноді й каральний характер. Але, зважаючи на стрімку демократизацію суспільних відносин в Україні, втілення в практику діяльності правоохоронних органів пріоритету прав, свобод та законних інтересів особи над державними, актуалізують перегляд основної мети їх діяльності, якою повинно стати обслуговування суспільства і його потреб 115, с. 3. Вважаємо, що досягти цього неможливо без істотної модернізації взаємовідносин громадян з державними органами, зокрема з органами внутрішніх справ, відходу від радянської моделі правоохоронної діяльності з її суто каральною, а не публічно-сервісною складовою.

У підрозділі 1.2 дисертації до числа однієї із основних ознак публічної адміністрації віднесено те, що органи публічної адміністрації мають надавати якісні адміністративні послуги населенню. Зважаючи на те, що органи внутрішніх справ є специфічною складовою публічної адміністрації, надання органами внутрішніх справ України адміністративних послуг є також однією із ознак органів внутрішніх справ як органу публічної адміністрації. На необхідність підвищення якості обслуговування населення органами внутрішніх справ постійно звертають увагу західноєвропейські вчені та посадові особи інституцій Європейського Союзу. Так, на першому Європейському конгресі з питань управління якістю роботи поліції (м. Мюнстер, Федеративна Республіка Німеччина, березень 1998 р.) акцентувалася увага, що поліція має розглядатися як сервісна служба, яка надає послуги населенню на окремій території, і повинна існувати для громадян, розвиваючи для них систему послуг [130].

Слід підкреслити, що О.О. Сосновик до числа обов’язків органів внутрішніх справ, які тією чи іншою мірою стосуються надання зазначеними органами адміністративних послуг (переважно платних), відносить такі:



  • здійснення реєстрації та обліку автомототранспортних засобів, прийом іспитів на право керування транспортними засобами і видача відповідних документів;

  • видача відповідно до законодавства дозволів на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття об’єктів, де вони використовуються;

  • охорона на договірних засадах майна громадян, колективного і державного майна, а також майна іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства;

  • забезпечення громадського порядку під час проведення масових заходів комерційного характеру на кошти організацій або осіб, які їх проводять [115, с. 48].

Вважаємо за можливе не погодитися з думкою О.О. Сосновика, оскільки не усі із наведених вище послуг, що надаються органами внутрішніх справ, відносяться до числа адміністративних. Так, наприклад, охорона на договірних засадах майна громадян, колективного і державного майна, а також майна іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства здійснюється на підставі цивільно-правових угод; забезпечення громадського порядку під час проведення масових заходів комерційного характеру на кошти організацій або осіб, які їх проводять, не має жодного відношення до адміністративно-правових відносин. Більш того, наданий О.О. Сосновиком перелік адміністративних послуг, що надаються органами внутрішніх справ, є неповним. Зважаючи на це, перш ніж надати перелік найбільш значущих адміністративних послуг, які можуть надавати органи внутрішніх справ, вважаємо за необхідне навести основні ознаки зазначених послуг.

У результаті аналізу точок зору науковців (зокрема К.А. Афанасьєва, М.А. Козіка, О.О. Сосновика) [115, с. 28-29; 131-132] щодо переліку основних ознак адміністративних послуг, які мають право надавати органи внутрішніх справ, слід зазначити, що до зазначеним послугам притаманні такі ознаки:



  • ці послуги безпосередньо пов’язані із суспільною функцією держави у сфері внутрішніх справ;

  • надання послуг пов’язане із забезпеченням створення умов для реалізації фізичними та юридичними особами прав, свобод і законних інтересів або виконання покладених на них нормативними правовими актами обов’язків у сфері внутрішніх справ держави;

  • мають оплатний характер відповідно до визначених чинним законодавством розцінок;

  • надаються конкретним приватним (фізичним і юридичним) особам, за їх ініціативою (тобто за їх зверненням) з приводу задоволення їх правомірних вимог, потреб та інтересів;

  • результатом адміністративної послуги є адміністративний акт - рішення або дія адміністративного органу;

  • безпосередньо пов’язані з реалізацією владних повноважень органами внутрішніх справ;

  • в силу важливості предмету цих послуг (зброя, вибухові пристрої, печатки, штампи, паспорта тощо), а інколи і їх небезпеки, держава має монопольний характер на їх надання;

  • наданню конкретної адміністративної послуги, як правило - реєстрації, видачі дозволу, ліцензії передує перевірка приватної особи;

  • для отримання адміністративних послуг фізичним та юридичним особам необхідно виконати певні вимоги;

  • приватні особи мають право на свій розсуд (окрім вчинення ними не правомірних дій) користуватись результатами наданих їм послуг;

  • надання цих послуг спрямоване на створення (дотримання) нормативно передбачуваних умов для належної реалізації приватними особами належних їм прав та виконання покладених на них обов’язків.

Таким чином, з урахуванням основних ознак адміністративних послуг, які мають право надавати органи внутрішніх справ та у результаті аналізу національного законодавства [106; 131; 132] можна зробити висновок, що до числа адміністративних послуг (у тому числі платних), які надаються органами внутрішніх справ, можна віднести такі:

  • забезпечення відповідно до законодавства функціонування дозвільної системи;

  • здійснення відповідно до законодавства оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності;

  • участь в межах компетенції, визначеної законодавством, у стандартизації, метрологічному забезпеченні, підтвердженні відповідності встановленим вимогам продукції спеціального призначення (робіт, послуг), яка надходить до органів внутрішніх справ;

  • супроводження в установленому порядку небезпечних, надгабаритних та великовагових вантажів, що перевозяться транспортними засобами;

  • супроводження і забезпечення безпечного руху транспортних засобів спеціального призначення;

  • державна реєстрація (перереєстрація) та облік призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортних засобів усіх типів; прийом державних іспитів на право керування транспортними засобами всіх категорій;

  • видача реєстраційних і дозвільних документів на транспортні засоби, посвідчень водія, довідок щодо стану безпеки дорожнього руху та обставин дорожньо-транспортних пригод фізичним і юридичним особам, підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів та інших документів з питань, що належать до їх компетенції;

  • надання правової допомоги і необхідної інформації про умови дорожнього руху його учасникам, особливо неповнолітнім, інвалідам, громадянам похилого віку;

  • видача в установленому порядку дозволів на рух транспортних засобів з надгабаритними, великоваговими, небезпечними вантажами та в колоні, параметри і перелік яких встановлені Правилами дорожнього руху, державними стандартами, угодами про міждержавні перевезення небезпечних вантажів і здійснення контролю за дотриманням при цьому відповідними посадовими і службовими особами та громадянами норм, правил та стандартів забезпечення безпеки дорожнього руху;

  • разом з відповідними службами Міністерства оборони України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, дорожніх, комунальних, транспортних та інших підприємств, установ та організацій здійснення невідкладних заходів щодо організації дорожнього руху на вулицях і дорогах у разі виникнення стихійного лиха, аварій та катастроф, оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, інших надзвичайних подій, а також для евакуації громадян, техніки, підприємств, установ та організацій;

- здійснення оформлення і видачі громадянам України, які постійно проживають в Україні, документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство;

- здійснення ідентифікації громадян України, які втратили документи, що посвідчують особу;



  • здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб;

  • проведення ідентифікації біженців та осіб, які звернулися за захистом в Україні, а також іноземців та осіб без громадянства, які втратили документи, що посвідчують особу, тощо.

Необхідність платного надання органами внутрішніх справ України адміністративних послуг зумовлена тим, що цей вид діяльності потребує певних матеріальних витрат, а перекладання обов’язку щодо їх оплати справедливо покласти на конкретну особу, яка бажає отримати зазначені послуги, а не на все суспільство. Також хотілося б звернути увагу, що практика надання платних адміністративних послуг органами публічної адміністрації, у тому числі органами внутрішніх справ, країн Західної Європи є надзвичайно поширеною протягом тривалого часу. Зважаючи на обраний Україною курс на європейську інтеграцію, досягненню чого має сприяти виконання Україною Копенгагенських та Мадридських критеріїв, прагнення підвищити якість надання органами внутрішніх справ адміністративних послуг, вважаємо за необхідне вивчити та врахувати досвід зарубіжних країн у сфері надання адміністративних послуг платного характеру. На нашу думку, дослідження позитивного світового досвіду надання адміністративних послуг органами внутрішніх справ сприятиме формуванню ефективної державної політики України у сфері внутрішніх справ та виведенню діяльності відповідних органів публічної адміністрації на якісно новий рівень.

Звісно на сьогодні в Україні існує значна кількість проблем у сфері надання якісних адміністративних послуг органами внутрішніх справ. У першу чергу, це зумовлено недосконалою адміністративно-правовою базою, положення якої не завжди враховують потреби та інтереси приватних осіб під час регулювання їх відносин з органами публічної адміністрації (у тому числі органами внутрішніх справ). До числа основних недоліків в організації діяльності органів внутрішніх справ щодо якісного надання адміністративних послуг слід віднести такі:



  • брак інформації про процедуру надання адміністративних послуг;

  • складність процедури надання адміністративних послуг;

  • перекладання обов’язків органів внутрішніх справ щодо збирання довідок на приватних осіб. Так, наприклад, під час оформлення закордонного паспорту обов’язок щодо надання довідки про відсутність судомисто покладається на саму приватну особу, а не на відповідні підрозділи внутрішніх справ;

  • необґрунтоване завищення ціни на окремі види адміністративних послуг;

  • обмеженість днів та тривалості прийомів громадян в органах внутрішніх справ;

  • зобов’язання приватних осіб сплачувати «добровільні» благодійні внески за надання адміністративних послуг, які не відносяться до числа платних;

  • необґрунтовано перебільшений перелік документів, які повинні надавати приватні особи в органи внутрішніх справ для отримання конкретної адміністративної послуги;

  • порушення строків надання окремих видів адміністративних послуг. Зазначимо, що задоволеність приватної особи від отриманої адміністративної послуги залежить, зокрема, від своєчасності її надання, тобто від надання адміністративної послуги у встановлений строк. Офіційно встановлюваний строк надання певного виду адміністративних послуг має бути обґрунтованим. Отже, несвоєчасне надання органами внутрішніх справ необхідної адміністративної послуги, тобто прострочення, неврахування обставин конкретної справи, якщо була потреба у прискореному вирішенні, є підставами для негативної оцінки якості надання адміністративних послуг за цим критерієм;

  • відсутність можливості заказати певну адміністративну послугу, зробивши попередньо заяву по телефону, факсу, Інтернету;

  • ставлення до приватної особи як до прохача, орієнтація не на задоволення очікувань особи, а на формальне дотримання правил [115, с. 167; 135].

На нашу думку, вирішення на законодавчому рівні наведених вище недоліків в організації діяльності органів внутрішніх справ щодо якісного надання адміністративних послуг сприятиме реальному закріпленню прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб як найвищої соціальної цінності; надасть змогу розглядати діяльність органів внутрішніх справ як публічно-сервісну, а не як карально-репресивну, що є позитивно виправданою практикою діяльності публічної адміністрації, у тому числі поліції, країн Європейського Союзу.

Таким чином, у результаті проведеного аналізу органів внутрішніх справ України, які є структурним елементом публічної адміністрації, вважаємо за необхідне надати власне визначення поняття «органи внутрішніх справ». Так, під органами внутрішніх справ пропонуємо розуміти єдину систему органів публічної адміністрації у сфері внутрішніх справ, що підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України та підконтрольні Кабінету Міністрів України, на які законодавством України покладені функції охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; попередження, виявлення, розкриття та припинення злочинів та інших правопорушень; надання якісних адміністративних послуг, зокрема надання соціальної та правової допомоги громадянам; забезпечення прав і свобод людини та громадянина; контролю за окремими сферами соціальної організації суспільства.

Зважаючи на надане визначення поняття «органи внутрішніх справ», можна зробити висновок, що органам внутрішніх справ притаманна низка ознак, які відрізняють їх від інших органів публічної адміністрації, зокрема такі:

1) це певним чином узгоджена і організована система органів, які здійснюють виконавчо-розпорядчі та публічно-сервісні функції у правоохоронній сфері;

2) працівники органів внутрішніх справ наділені правом застосовувати заходи адміністративного примусу;

3) працівники органів внутрішніх справ наділені правом застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю для виконання покладених на неї обов’язків;

4) ефективна діяльність органів внутрішніх справ України щодо охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів особи, власності, природного середовища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань значної мірою залежить від рівня взаємодії органів внутрішніх справ у населенням, від рівня довіри населення до працівника органів внутрішніх справ;

5) органи внутрішніх справ надають адміністративні послуги населенню (у тому числі платні);

6) сучасна діяльність органів внутрішніх справ характеризується відходом від радянської моделі правоохоронної діяльності та переходом на якісно нові засади практичної діяльності, від каральних до соціально-сервісних функцій;

7) неможливість використання органів внутрішніх справ у політично-партійних, групових чи особистих інтересах.



Висновки до Розділу 1


  1. Визначено, що входження України до європейського правового, політичного, економічного та інформаційного простору є необхідною передумовою інтеграції України до Європейського Союзу. З’ясовано теоретико-методологічні засади інтеграції України до європейського правового простору (зокрема, надано визначення понять «європейське право», «право Європейського Союзу», «правовий простір», «система права», «правова система», «правове поле», «європейський правовий простір», «європейське адміністративне право», «адміністративне право країн-членів Європейського союзу», «європейський адміністративний простір»).

  2. Здійснено аналіз існуючих підходів до визначення змісту поняття «європейське право». Сформульовано власну точку зору щодо розуміння поняття «європейське право» у широкому та вузькому сенсі. У широкому розумінні європейське право – це сукупність правових норм, що регулюють різноманітні інтеграційні процеси в Європі. У вузькому розумінні європейське право – це сукупність правових актів, які регулюють відносини, що складаються переважно між державами Європейського Союзу з питань європейської інтеграції та захисту прав людини.

  3. Зроблено висновок, що на сьогодні європейське право знаходиться у стадії свого формування та розвитку. Середовищем для нього є європейський правовий простір, що окреслює просторові межі майбутнього європейського права, визначає його інституційну основу та юридичні засади.

  4. Проаналізовано історію виникнення поняття «європейський правовий простір» [136]. Доведено, що реальними рамками європейського правового простору є не географічні показники, а, перш за все, правові. Акцентовано увагу на необхідності чіткого розмежування таких двох понять як «правовий простір», «правове поле», «правова сфера», «правовий простір», «правова система», «система права», «система нормативно-правових актів».

  5. Зважаючи на те, що ключова роль в понятті «європейський адміністративний простір» відводиться категорії «адміністративне право», надано характеристику європейському адміністративному праву. Під європейським адміністративним правом у загальному вигляді слід розуміти право, що регулює діяльність європейської публічної адміністрації, особливості взаємодії органів публічної адміністрації з приватними особами. Зроблено висновок, що поняття «європейське адміністративне право» можна визначати у широку та вузькому сенсі. У широкому сенсі під європейським адміністративним правом слід розуміти право, що регулює діяльність європейської адміністрації (сукупність європейських та національних адміністративних органів), а також органів, установ та агенцій європейських регіональних організацій (Європейського Союзу, Організації з безпеки та стабільності в Європі, Ради Європи, Західноєвропейського союзу, країн-членів Європейської зони вільної торгівлі). У вузькому сенсі під європейським адміністративним правом слід розуміти право, що регулює діяльність тільки європейської адміністрації, тобто сукупності інституцій Європейського Союзу та органів публічної адміністрації країн-членів Європейського Союзу, визначає порядок взаємодії органів публічної адміністрації з приватними особами.

  6. Зроблено висновок, що інтеграція України у європейський правовий простір супроводжується широкомасштабним реформуванням правової системи України, зокрема оновленням вітчизняної адміністративно-правової доктрини. Акцентовано увагу, що ефективність реформування правової системи України, у першу чергу, залежить від врахування основних правових цінностей, що були напрацьовані європейською спільнотою. Наголошено, що проведення реформи адміністративного права на основі європейських принципів та стандартів, у першу чергу, має бути спрямоване на модернізацію існуючих та запровадження якісно нових інститутів адміністративного права. Відстоюється позиція, що центральною категорією системи науки адміністративного права постає питання про організацію діяльності адміністративних установ у сфері внутрішнього управління – органів публічної адміністрації.

  1. Наголошено на необхідності врахування під час реформування системи органів виконавчої влади України шляхом створення системи органів публічної адміністрації європейських стандартів та цінностей у сфері управління державою – основних положень концепції європейського адміністративного простору.

  2. Визначено, що приведення діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у відповідність до стандартів та принципів діяльності публічних адміністрацій європейських країн означає створення ефективної та відносно стабільної системи органів виконавчої влади, розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, забезпечення ефективної діяльності інших юридичних осіб публічного права, забезпечення якісного виконання делегованих повноважень, впровадження раціональної та прозорої процедури формування державної політики із залученням громадськості, розробки та впровадження ефективних правових механізмів захисту громадян у відносинах з органами публічної адміністрації [137].

  3. Запропоновано низку заходів, впровадження яких сприятиме вдосконаленню діяльності органів місцевого самоврядування як елемента публічної адміністрації та приведенню її у відповідність до європейських норм та стандартів (зокрема наголошено на необхідності приведення чинного національного законодавства у відповідність до Європейської хартії місцевого самоврядування; передачі повноважень з надання основних адміністративних послуг на рівень органів місцевого самоврядування укрупнених територіальних громад, а повноважень з контролю за відповідністю якості надання зазначених послуг державним стандартам – місцевим органам виконавчої влади; розробки та впровадження механізмів ефективного врядування на місцевому рівні, налагодження більш активного залучення громадян до процесу підготовки та прийняття рішень на місцевому рівні). Акцентовано увагу на необхідності розмежування на законодавчому рівні повноважень місцевих органів виконавчої влади – місцевих державних адміністрацій – та органів місцевого самоврядування, що сприятиме усуненню компетенційних спорів між ними з приводу різного розуміння меж виконання своїх функцій та вдосконаленню діяльності публічної адміністрації в цілому.

  4. Надано конкретні пропозиції та рекомендації щодо підвищення якості проведення реформи публічної адміністрації в Україні [137]. Запропоновано визначити на законодавчому рівні структуру публічної адміністрації (шляхом прийняття Закону України «Про публічну адміністрацію в Україні»); наголошено на необхідності прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України або Закону України «Про адміністративну процедуру», Закону України «Про адміністративні послуги»; розробити та впровадити механізм протидії корупційним ризикам в системі публічної адміністрації; розробити єдину електронну базу даних – Реєстр адміністративних послуг органів публічної адміністрації.

  5. Наголошено, що одним із основних показників ефективності функціонування публічної адміністрації в Україні є рівень довіри громадян до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

  6. Наголошено, що одним із пріоритетних завдань розвитку становлення України як правової, демократичної держави шляхом досягнення європейських стандартів у галузі публічного адміністрування є послідовна демократизація взаємовідносин органів публічної адміністрації (їх посадових осіб) з приватними особами з метою охорони їх прав, свобод і законних інтересів, сприяння їх реалізації, а також дієвого захисту у разі порушення.

  7. Зроблено висновок, що одним із обов’язків публічної адміністрації є задоволення інтересів суспільства та громадян, у першу чергу, задоволення інтересів публічного характеру, виконання яких потребує публічного використання адміністрацією сервісних повноважень. Характерною відзнакою відносин, що виникають з приводу задоволення інтересів публічного характеру, є те, що органи публічної адміністрації виступають в них владною стороною, яка уповноважена реалізовувати покладені на неї публічні обов’язки (виконавчо-розпорядчі та публічно-сервісні).

  8. Доведено, що якісна реалізація функцій органами внутрішніх справ з урахуванням європейських стандартів діяльності органів публічної адміністрації вимагає чіткої організаційної побудови системи органів внутрішніх справ України, організації узгодженої взаємодії її елементів та здійснення контролю (у тому числі громадського) за результатами їх діяльності. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність розробки та прийняття спеціального нормативно-правового акту, положення якого б всебічно регламентували діяльність органів внутрішніх справ України як структурного елементу публічної адміністрації – Закону України «Про органи внутрішніх справ України». Враховуючи необхідність чіткого закріплення на законодавчому рівні структури органів внутрішніх справ, запропоновано у структурі Закону України «Про органи внутрішніх справ України» окремо виділити розділ «Загальна структура і чисельність Міністерства внутрішніх справ України».

  9. Підкреслено, що надане міліції чинним законодавством право застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю для виконання покладених на неї обов’язків відрізняє міліцію серед усіх інших органів публічної адміністрації, які не відносяться до числа правоохоронних.

  10. Наголошено, що реформування системи досудового слідства забезпечить проведення єдиної узгодженої державної політики у сфері протидії злочинності на всій території країни, виключить втручання в процесуальну діяльність неуповноважених на те законом органів публічної адміністрації та їх посадових осіб, сприятиме зміцненню дисципліни та законності в діяльності органів публічної адміністрації у правоохоронній сфері.

  11. Акцентовано увагу необхідності підвищення якості обслуговування населення органами внутрішніх справ, зокрема шляхом якісного та своєчасного надання адміністративних послуг.

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка