Харківський національний університет імені в. Н. Каразіна



Сторінка1/4
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.82 Mb.
  1   2   3   4



ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА

Михайльова Катерина Геннадіївна

УДК 316.343-058.237 (043.3)
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ЕЛІТА СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Спеціальність 22.00.01 – теорія та історія соціології


Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора соціологічних наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському гуманітарному університеті «Народна українська академія», Міністерство освіти і науки України
Науковий консультант: доктор історичних наук, професор

Астахова Валентина Іларіонівна,

Харківський гуманітарний університет

«Народна українська академія», ректор

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор
Герасіна Людмила Миколаївна,
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри соціології та політології

доктор історичних наук, професор



Городяненко Віктор Георгійович,

Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри теорії та історії соціології


доктор соціологічних наук, професор

Пилипенко Валерій Євгенович,

Інститут соціології НАН України, головний науковий співробітник


Захист відбудеться 09.12.2008 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-49.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 07.11. 2008 року


Учений секретар



спеціалізованої вченої ради І. І. Шеремет

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Сучасні суспільства переживають складні трансформаційні процеси, пов’язані з новим етапом розвитку цивілізації. Соціологи у зв’язку з цим свідчать про п’ять основних принципів, що визначають своєрідність «сучасності»: індивідуалізм, диференціацію, раціональність (з її апофеозом розуму), економізм та експансивність. Ці принципи відображають можливості й обмеження особистості в сучасному світі та окреслюють контури середовища, яке висуває особливі вимоги до індивіда і має форму виклику. Одним із найважливіших проявів цього виклику, що безпосередньо стосується всіх соціальних суб’єктів, є інтелектуалізація.

Дана тенденція детермінує зростання можливостей використання творчого потенціалу особистості. Разом із тим, інтелектуалізація суспільного розвитку виводить на перший план нові соціальні сили, що має принципове значення для сучасних суспільств.

Зазначені тенденції зародились у другій половині ХХ століття і сьогодні стають чинниками, стимулюючими активізацію пошуків відповідей на поставлені світовим розвитком питання. Завдяки цьому сучасні процеси трансформацій приводять до посилення позицій постіндустріального суспільства, в якому провідне місце належить інформації і знанням. Уже сьогодні інформаційний ресурс і знання стають провідними в життєвих стратегіях і соціальних практиках соціальних суб’єктів.

Однак, кажучи про такого роду ресурси, необхідно звернути увагу не тільки на їх можливості задовольняти соціальні та індивідуальні потреби. Питання максимального виграшу для особистості, суспільства і держави лежить сьогодні в площині джерела продукування знань – інтелекту. Такий підхід обумовлює перехід на новий рівень розуміння сучасної соціокультурної динаміки.

У такому контексті, на думку П. Сорокіна, немає потреби говорити про те, що інтелект є найбільш важливою умовою існування, виживання й успіху як індивіда, так і соціальної групи.

Значущість інтелектуальних ресурсів зростає і на макро-, і на мезо-, і на мікрорівні соціального простору. Так, інтелект розглядається сьогодні і як чинник конкуренції в умовах глобалізації, і як чинник посилення та захисту національних інтересів, перш за все у сфері інтелектуального потенціалу, і як новий принципово значущий ресурс сучасної робочої сили тощо. Взагалі нова матриця сучасного світу, розширення можливостей соціальних суб’єктів актуалізують питання переосмислення вигід та ризиків, які несе інтелект як один із ключових ресурсів сучасного суспільства.

Інтелектуальні ресурси особистості і суспільства стають сьогодні як засобом адаптації до соціальних умов, що змінюються, так і засобом їх розвитку. Адже в постіндустріальному суспільстві, де домінують нові технології і канали комунікації, формуються нові принципи соціальної взаємодії, зростають вимоги до соціальних суб’єктів, до їх рівня відповідальності за ухвалювані рішення, які, у свою чергу, ускладнюються.

Природним є й те, що не всі соціальні суб’єкти однаково володіють найбільш затребуваними в суспільстві нового типу ресурсами, що конструює ще одну з сучасних ліній соціальної нерівності. Даний факт стає наслідком дії як чинників, пов’язаних із самою особистістю або групою (задатків, мотивації, характеру діяльності тощо), так і тих, які детерміновані об’єктивними умовами їх життєдіяльності. Через це особливий інтерес становлять ті групи, в яких максимально сконцентровано інтелектуальні та знаннєві ресурси і які, більш того, не просто володіють ними, а й самі їх виробляють, орієнтуючись при цьому на «вигоди» соціального характеру. У даному випадку йдеться про інтелектуальну еліту, яка існує в будь-якому суспільстві, визначає його потенціал і, відповідно, місце у світовій спільноті.

Сьогодні ця група розглядається як така, яка через зміну ключових характеристик суспільства займає визначальне місце в його життєдіяльності. Саме дана група володіє потенціалом пошуку ефективних шляхів адаптації до трансформацій, що відбуваються, і адекватного позиціонування себе в матриці цивілізаційних змін, що формується. З розвитком цієї групи пов’язуються різнорівневі рішення – від особистісного до соцієтального – які мають принципове значення в сучасному світі, оскільки саме вони визначають успішність суспільств у цілому і особистості в них.

Однак дана група займає неоднозначне становище в системі соціальної стратифікації і соціальної взаємодії в цілому. Це визначається ситуативним контекстом її взаємодії з іншими соціальними суб’єктами, що зумовлює їх взаємну орієнтацію в соціальному полі. Міра орієнтованості на інших дозволяє нам, услід за такими вченими,|ученими| як І. Гофман, Е. Гідденс, М. Хайдеггер, говорити про факти присутності, співприсутності| та соціальної інтеграції інтелектуальної еліти в сучасному суспільстві. У даному аспекті важливим|поважним| вбачається вивчення специфіки позиціонування|позиціювання| інтелектуальної еліти в даному полі.

Розгляд ролі інтелектуальної еліти вимагає аналізу і розуміння особливостей її формування. У зв’язку з цим інтересу набувають|придбаває| дослідження соціального інституту освіти|утворення|. Даний інститут завжди розглядався|розглядувався| як такий, що має особливе значення для особистості, суспільства|товариства| і держави. Разом із|поряд з,поряд із| тим, сама освіта|утворення| набула сьогодні ряд|лаву,низку| нових рис|меж| і характеристик, які виявилися як відповідь на вимоги соціального середовища|середи| постіндустріального суспільства|товариства|, що змінюються. Освітній рівень підготовки населення розглядається|розглядується| сьогодні дослідниками як одна з характеристик «якості населення», яка, у свою чергу|своєю чергою|, визначає загальний|спільний| потенціал суспільства|товариства|. Особливої значущості в його структурі у зв’язку з актуалізацією ресурсів знання та інтелекту набуває|придбаває| інтелектуальний потенціал. Значною мірою|значною мірою| можна говорити про те, що він стає критерієм позиціонування|позиціювання| країн у загальній|спільній| матриці світу|світу|.

Для України зазначене коло|коло| питань має особливе значення, оскільки в умовах трансформаційних змін сучасного українського соціального простору проблеми формування інтелектуальної еліти і розвитку інтелектуального потенціалу суспільства|товариства| значно загострюються|загостряються|. Сьогодні ми спостерігаємо дефіцит інтелекту в різних сферах суспільного життя, його низьку затребуваність.

Поряд із цим, концептуальні розробки щодо інтелектуальної еліти мають несистемний, нарізний характер, що обмежує пошук наукових та практичних рішень шляхів розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства.

Рівень наукової розробленості проблеми. Процеси, що відбуваються|походять| в сучасному світі, які ми зазначили вище, розглядалися багатьма вченими. Наприклад, питанням формування нових рис|меж| сучасних суспільств|товариств| присвячені роботи У|в,біля|. Бека,
Д. Белла, П. Бергера, З. Бжезінського, І. Валлерстайна, Т. Веблена, Е. Гідденса,
Дж. Гелбрейта, П. Друкера, Г. Кана, М. Кастельса, А. Мартінеллі, М. Платнера,
К. Поланьї, К. Субірі, Г. Терборна, О. Тоффлера, А. Турена, Ж. Фурастьє, П. Штомпки та інших. Саме цими вченими були запропоновані схеми принципових соціальних перетворень у суспільствах|товариствах|, що ведуть до зміни їх типу, які спираються|обпираються| на відмінності
в ключових|джерельних| інститутах і чинниках|факторах| розвитку соціальних систем.

У рамках|у рамках| цього напряму|направлення| досліджень важливим|поважним| вбачається акцентування уваги на нових рушійних силах життєдіяльності сучасних суспільств|товариств| – знаннях, інформації, інтелекті, які визначають не тільки|не лише| особливості цих суспільств|товариств|, а й потенціал їх розвитку. У даному випадку особливий інтерес становлять саме інтелектуальні процеси в соціумі. Їх вивчали Д. Белл, Ж. Еллюль, Г. Кан,


І. Лакатос, Дж. Нейсбіт, О. Тоффлер, Ж. Фурастьє та ін. Слід зазначити, що|слід відзначити , що,следует отметить | дослідження інтелектуальних процесів у суспільстві|товаристві| тривалий час здійснювалося в руслі соціології знання (П. Бергер, Е. Дюркгейм, Ф. Знанецький, Н. Луман, Р. Мертон, К. Маннгейм, П. Сорокін, М. Шелер, В. Штарк та ін.).

Нові рушійні сили постіндустріальних суспільств|товариств| визначаються як такі лише в системі різних ресурсів, які мають (або можуть мати) у своєму розпорядженні соціальні суб’єкти і на основі яких формуються різного роду капітали. Значний доробок у їх вивчення|товариств|, а також у вивчення ролі інтелектуальних ресурсів зробили Б. Барбер, П. Бурдьє, Д. Граскі, К. Девіс, У|в,біля|. Мур, Т. Парсонс, І. Селені, Д. Трейман, П. Штомпка та інші вчені, визначивши основи вивчення суспільств|товариств| з погляду накопичуваних|скупчуваних,нагромаджуваних| у них ресурсів і ролі різних соціальних інститутів у їх формуванні.

Однією з ознак нового типу суспільства|товариства|, що є|з'являються,являються| наслідком перерозподілу місця
і ролі різних ресурсів і соціальних інститутів у ньому, є|з'являються,являються| зміни в соціальній структурі соціуму. У контексті даного напряму|направлення| можна виділити дуже важливий|поважний| сектор наукового знання, що пов’язаний з такими перетвореннями|товариств|, які визначаються володінням ключовими|джерельними| ресурсами і виводять на лідируючі|лідерувати| позиції в соціальній структурі ті або інші групи. Перш за все|передусім|, це концепції меритократії| та технократії|. Ці концепції звертають особливу увагу на новий стан суспільства|товариства| і нові групи в ньому, чия роль значно змінюється в нових умовах суспільного|громадського| розвитку. Досить|досить| часто як такі розглядаються|розглядуються| елітні групи. Їх вивченням активно займались: Г. Моска, В. Парето, які заклали основи елітистського| аналізу; К. Фон Бейме, М. Бердяєв, Дж. Бернхем,
Ла| Валет, А. Гелен, Р. Дарендорф, Р. Міхельс, В. Ропке, К. Цу Сольмс, Г. Шредер
та інші, що розвинули ідеї елітизму| в рамках|у рамках| макіавеллістського| і ціннісного підходів;
Р. Арон, В. Гаттсмен, Е. Гольтманн, Р. Даль, С|із|. Келлер, Г. Лассуел, С|із|. Нейдел, Д. Рісмен,
Л. Уорнер, О. Штаммер та інші, що розробляли концепції плюралізму еліт; П. Бахрах, Т. Дай, П. Дрейцель, Л. Зіглер, М. Йодл, С|із|. Ліпсет, Ф. Нашольд, Д. Хіглі, Е. Етціоні-Халеві та інші, що працювали в рамках|у рамках| теорії демократичного елітизму| та елітарної демократії.

Особливу роль у формуванні еліт і розвитку суспільства|товариства| відіграє соціальний інститут освіти|утворення|, методологічні основи взаємозв’язку якого із|із| соціальною структурою формувалися і розвивалися Д. Беллом, Дж. Дьюї, Е. Дюркгеймом, С|із|. Ліпсетом, О. Тоффлером, а також у роботах Б. Барбера, П. Бергера, П. Бурдьє, Х. Гарднера, Дж. Голдторпа, Д. і Дж. Джеррі, І. Ілліча, М. Крозьє, Е. Леда, П. Уїлліса, У|в,біля|. Уорнера, Дж. Ебеглена| та ін. У результаті було визначено, що соціальне становище|становище| індивіда безпосередньо пов’язане з рівнем його освіти|утворення|.

Дослідженням вищевказаних питань активно займалися вітчизняні дослідники (як у радянський період, так і пізніше). Наприклад, питання зміни ключових|джерельних| характеристик українського суспільства|товариства| порушуються|підіймаються| в роботах
В. Астахової, В. Бакірова, Є. Головахи, С|із|. Катаєва, С|із|. Макєєва, Б. Нагорного,
І. Попової, В. Соболєва, Л. Сохань, І. Тарапова, В. Тарасенка, Л. Хижняк та ін.

Традиція вивчення соціальної структури представлена|уявлена| дослідженнями Н. Аїтова, Ю. Арутюняна, З. Голенкової, Л. Гордона, Т. Заславської, Є. Ігітханяна, Л. Когана, С|із|. Кугеля, Р. Ривкіної, В. Семенова, М. Тітми, Ф. Філіппова,


О. Шкаратана, В. Шубкіна, О. Якуби та інших авторів, у яких доведена багатовимірність|багатомірність| соціальної стратифікації|, зростання|зріст| значення в ній професійних, освітніх та інших чинників|факторів| в індустріальному суспільстві|товаристві| радянського типу. Традиція вивчення соціальної структури в Україні активно продовжується|триває|
О. Куценко, С|із|. Макєєвим, С|із|. Оксамітною, В. Паніотто, В. Хмельком,
В. Черноволенком та іншими.

Окремим блоком стоїть сьогодні вивчення еліт у пострадянському суспільстві|товаристві|. Такі дослідження ведуться Г. Ашиним (еліти в контексті загального|спільного| розвитку соціуму


і питання елітної освіти|утворення|), Л. Герасіною, В. Танчером (аналіз елітистського| підходу
в контексті демократичних змін в Україні), О. Куценко (діяльнісні| аспекти формування
і функціонування еліт та їх мереж|сітей|), Н. Лисицею, Л. Сокурянською (питання формування інтелектуальної еліти на студентській лаві|лавці|), В. Андрущенком (загальні|спільні| питання вимог до сучасних еліт), В. Пилипенком, А. Романовським (формування різних типів еліти) та іншими науковцями.

Розробці інтелектуальних аспектів діяльності в сучасному суспільстві|товаристві|, в тому числі і в рамках освіти|утворення|, присвячені роботи В. Ануріна, В. Астахової, К. Астахової, В. Бакірова, С|із|. Вовканіч, Л. Голованова, В. Городяненка, Н. Ліповської,


В. Лозового, В. Патрушева, Є. Подольської, Л. Сохань, О. Якуби та ін.

Таким чином, на сьогодні вже накопичено теоретико-методологічну базу для вивчення питань формування інтелектуальної еліти, процесів її позиціонування|позиціювання|


в сучасному суспільстві|товаристві| і можливостей|спроможностей| реалізації діяльнісного| потенціалу. Проте|однак| дані аспекти ще не досить|достатньо| повно розроблено в Україні: не сформульовано системно «проблемні зони» сучасності|сьогоденності|, що значно впливають на стратегії соціальних суб’єктів; не виявлено особливості розстановки|розставляння| різних ресурсів у сучасних суспільствах|товариствах| та їх вплив на процеси соціального стратифікування| в них; уявлення про інтелектуальну еліту мають розмитий характер|вдачу|, не визначено стратегії її поведінки в умовах формування постіндустріального суспільства|товариства|, не окреслено соціальні джерела її формування, соціальні межі|кордони|, а також сучасний стан;
не повністю продемонстровано можливості|спроможності| освіти|утворення| щодо формування інтелектуальної еліти, у тому числі і в умовах її глобалізації, тощо.

Зв’язок роботи з|із| науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках|у рамках| комплексної наукової теми ХГУ| «НУА|» «Формування інтелектуального потенціалу суспільства на межі століть: історичні, економічні, політичні, соціокультурні аспекти» (державна реєстрація №0199U004470).

Мета|ціль| роботи: на основі визначення особливостей та характерних рис сучасних суспільств здійснити концептуалізацію феномена інтелектуальної еліти і виявити специфіку її формування та діяльнісного потенціалу.

Відповідно до поставленої мети у дисертаційному дослідженні розв’язуються такі завдання:

1. Визначити систему базових характеристик сучасних суспільств та виокремити чинники, що безпосередньо впливають на їх розвиток.

2. На основі аналізу теоретико-методологічних основ вивчення трансформації сучасних суспільств та їх соціальної структури виявити ключові чинники їх структурування.

3. Проаналізувати вплив чинника інтелектуалізації на процеси структурування суспільних систем.

4. Здійснити концептуалізацію феномена інтелектуальної еліти за допомогою її базових характеристик і функцій.

5. Провести аналіз соціальних джерел формування інтелектуальної еліти.

6. Виявити базові характеристики інтелектуальної еліти України.

7. Розкрити діяльнісний потенціал інтелектуальної еліти сучасної України.

8. Визначити характер і механізми впливу освіти на процес формування інтелектуальної еліти, у тому числі в умовах глобалізації освіти.



Об’єктом дослідження виступає інтелектуальна еліта сучасного суспільства.

Предметом дослідження є особливості формування та діяльнісного потенціалу інтелектуальної еліти в умовах сучасних глобальних трансформацій.

Теоретико-методологічна база дослідження. Для досягнення мети в роботі використовувалася методологія теоретичного синтезу макро- і мікросоціологічних підходів, зокрема структурно-функціонального і системного аналізу (на соцієтальному|, груповому та індивідуальному рівнях дослідження проблеми), а також гуманістичний підхід (на особистісному рівні дослідження проблеми).

Теоретико-методологічну базу дослідження сучасних суспільств|товариств|, зокрема в умовах глобалізації, склали роботи У|в,біля|. Бека, Д. Белла, П. Бергера, І. Валлерстайна, Е. Гідденса, Дж. Гелбрейта, П. Друкера, М. Кастельса, К. Субірі, О. Тоффлера, А. Турена, Ж. Фурастьє, П. Штомпки, В. Астахової, Л. Сохань та ін. Для дослідження процесів інтелектуалізації в соціумі ми спираємося|обпираємося| на розробки Д. Белла, К. Маннгейма, О. Тоффлера, Ж. Фурастьє, В. Астахової, В. Городяненка, Н. Ліповської, В. Лозового, І. Тарапова та ін. Вивчаючи проблеми ресурсної бази сучасних суспільств|товариств|, ми спираємося|обпираємося| на концепції П. Бурдьє, М. Вебера, Д. Граскі, Р. Дарендорфа, К. Девіса, І. Селені, Д. Треймана, П. Штомпки та інших і використовуємо їх ідеї для конструювання інтелектуальної еліти з погляду її ресурсної бази. У дослідженні елітних груп ми спираємося|обпираємося| на ідеї представників ціннісної школи елітизму|, плюралізму еліт і представників функціонального напряму|направлення| дослідження еліт (Р. Арона, Р. Даля, Р. Дарендорфа, С|із|. Келлер, Г. Лассуела, Д. Рісмена, О. Штаммера та ін.). Вивчення освітніх механізмів формування інтелектуальної еліти засноване на розробках Д. Белла, П. Бурдьє, Х. Гарднера, Дж. Голдторпа, Д. і Дж. Джеррі, Дж. Дьюї, Е. Дюркгейма, І. Ілліча, М. Крозьє, С|із|. Ліпсета, О. Тоффлера, У|в,біля|. Уорнера, В. Астахової, Л. Сокурянської та ін.



Методи дослідження. Для вирішення поставлених у дисертаційному дослідженні завдань|задач| були використані загальнонаукові методи (аналізу і синтезу, логічного узагальнення, індукції і дедукції, систематизації, порівняльного аналізу), а також конкретно-соціологічні: аналіз документів (для дослідження змістовних акцентів у вивченні еліт; виявлення найбільш поширених сутнісних рис|меж| інтелігенції, визначення первинного кола|кола| інтелектуальної еліти); анкетування (для вивчення когнітивних, емоційних|емоціональних| і вольових компонентів свідомості суб’єктів освітнього простору, а також представників інтелектуальної еліти України); глибинні інтерв’ю (для опису специфіки самоідентифікації і життєдіяльності української інтелектуальної еліти).

Емпірична база дослідження. Емпіричну базу дослідження складають дослідження, проведені Лабораторією проблем вищої школи і кафедрою соціології ХГУ «НУА» за участю автора: «Викладач очима студента» – моніторингове дослідження – опитування студентів ХГУ «НУА» (2000 р. – 2008 р.); «Мотиви отримання вищої освіти» – всеукраїнське опитування студентів (2001 р., n = 864); «Мотивація і особливості уявлень про вищу освіту» – опитування учнів 11-х класів
13 шкіл Харкова і Харківської області (2001 р., n = 280); «Мотиви отримання вищої освіти» – опитування студентів провідних ВНЗ приватної форми власності Польщі, Латвії, України і Казахстану (2002 р., n = 407); «Проблеми студентського життя очима студентів» – опитування студентів харківських ВНЗ (2004 р., n = 1205); контент-аналіз бібліографії з проблем еліт (2005 р., n = 211); контент-аналіз літературних джерел, присвячених визначенню сутності інтелігенції (2006 р., n = 78); «Впровадження інновацій в освітній процес» – опитування викладачів і вчителів, працюючих в експериментальному комплексі НУА (2006 р., n = 84); цикл всеукраїнських експертних опитувань стосовно мотивації отримання вищої освіти, реформування вітчизняної вищої освіти, інтеграційних процесів у галузі освіти, вивчення стратегії вітчизняної освіти в умовах глобалізації (2001, 2002, 2003, 2004, 2007 рр.); «Сучасна освіта очима студентських лідерів» – опитування лідерів студентського самоврядування України і Росії (2007 р., n = 379); «Сучасна інтелектуальна еліта України» – опитування представників інтелектуальної еліти (2008 р., n = 35); «Моральні практики в сучасному ВНЗ» – опитування викладачів харківських ВНЗ (2008 р., n = 367); «Студент сьогодні і завтра» – опитування студентів харківських ВНЗ (2008 р., n = 975).

У роботі використано дані всеукраїнського опитування професорсько-викладацького складу щодо ставлення до реформ у вітчизняній освіті, яке проводилося за участю автора в рамках програми емпіричного забезпечення національної Доктрини розвитку вищої освіти України (2002 р., n = 562).

Емпіричну базу дослідження також складають дослідження, проведені соціологічним факультетом Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна за участю автора: «Роль класичної університетської освіти у формуванні майбутньої інтелектуальної еліти українського суспільства» (2001–2002 рр., n =1800), «Вища школа як суб’єкт соціокультурної трансформації» (2002 – 2004 рр., n = 1972).

Разом із тим, у роботі використовувалися дані цілого ряду великомасштабних досліджень, що проводилися західними, російськими і українськими соціологами, зокрема: моніторингового дослідження Інституту соціології НАН України «Українське суспільство на рубежі ХХІ століття»; дослідження Інституту соціології НАН України «Становлення національної еліти в умовах трансформації українського суспільства: соціально-психологічний аспект» (1998 р.); досліджень Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка; досліджень Східноукраїнського фонду соціальних досліджень та інших, посилання на які наведено в тексті.



Наукова новизна отриманих результатів полягає у вирішенні комплексної наукової проблеми – визначенні та характеристиці рушійних сил та механізмів розвитку інтелектуального потенціалу сучасного українського суспільства, зокрема в концептуалізації феномену інтелектуальної еліти. Наукова новизна конкретизується в таких положеннях.

Уперше:

    • сформульовано та схарактеризовано систему викликів, яка детермінує соціальні стратегії сучасних суспільств та складовими якої є просторовий, національно-державний, технологічний, аксіологічний виклики, а також виклики зростання ролі свідомості, інтелектуалізації, інвайроменталізації, ідентичності, структурації;

    • для характеристики процесів структурування сучасних суспільств із використанням категорії «ресурси» в роботі введено поняття «потенційна сила статусної позиції», яка визначається наявністю в соціальної групи або індивіда природних і штучно сформованих ресурсів, а також доступом до найбільш цінних для суспільства ресурсів;

    • виявлено особливості української інтелектуальної еліти, системи її цінностей, специфіки ідентифікації, життєвих шансів, ресурсів. Виявлено тенденцію орієнтованості представників цієї групи на суспільно значущі цінності і особистісно-орієнтовані способи їх досягнення. Обґрунтовано висновок про те, що інтелектуальна еліта у своїх соціальних практиках максимально використовує професійні й морально-етичні ресурси, а також матеріальні та освітні;

    • на основі дослідження соціальної бази формування інтелектуальної еліти доведено, що максимальні можливості для рекрутування в цю групу мають інтелігенція та інтелектуали. Доведено, що в сучасному українському суспільстві існують труднощі виокремлення інтелектуальної еліти з груп-донорів, що свідчить про незавершеність процесу формування даної групи як актора соціальних трансформацій;

    • для аналізу реалізації діяльнісного потенціалу сучасної української інтелектуальної еліти використано такі показники, як цілі, мотиви й принципи діяльності, її регулятори та результати, а також особливості реалізації функцій. Показано, що цільова спрямованість діяльності даної групи має соцієтальний характер, мотивація вибору діяльності визначається особистісними преференціями на її початковому етапі;

    • запропоновано систему показників вимірювання групової якості інтелектуальної еліти, яка включає характеристики суб’єкта діяльності, умов життєдіяльності, функціонування, самовизначення і самовираження, а також систему взаємовідносин з іншими соціальними групами і спільнотами. Аналіз індикаторів у рамках запропонованих показників дозволив зробити висновок про недостатню силу групоутворюючих факторів української інтелектуальної еліти.


Подальший розвиток дістали:

    • концепція стадійного розвитку суспільства, в рамках якої обґрунтовано висновок про перехід до суспільства інтелекту;

    • теоретичні основи аналізу інтелектуального життя суспільства як середовища реалізації діяльнісного потенціалу інтелектуальної еліти. Запропоноване авторське визначення цього поняття, під яким розуміється інтегрована система інтелектуальних потоків, що народжуються й керуються соціальними суб’єктами конкретного соціального простору, які мають як формалізовані, так і неформалізовані механізми функціонування та спрямовані на пізнання й подальший розвиток життя і його елементів в усіх формах їх існування. Доведено, що найбільш яскравими характеристиками інтелектуального життя сучасних суспільств є динамізм і прагматизм;

    • концепція плюралізму еліт, у рамках якої розкрито евристичний потенціал концепту «інтелектуальна еліта» в контексті аналізу соціальної стратифікації суспільства, що трансформується. Запропоноване авторське визначення інтелектуальної еліти за допомогою виділення двох груп характеристик – особистісних якостей (як відбиття потенціалу) і результативних характеристик діяльності представників цієї групи. Подальший розвиток набуло соціологічне осмислення інтелекту як критерію виділення еліти;

    • теоретичні розробки щодо функцій інтелектуальної еліти: запропоновано авторську систему функцій цієї групи (інтеграційна, трансляційна, ціннісно-нормативна, інноваційна, пізнавальна, консультативна, комунікативна, контролююча). Продемонстровано, що на практиці мінімально реалізуються: ціннісно-нормативна, консультативна, інтеграційна й інноваційна функції;

    • концептуальні положення про вплив освіти на формування і функціонування інтелектуальної еліти. Виявлені основні тенденції розвитку освіти в умовах сучасності в контексті принципів меритократизму. Виділені три рівні освітніх механізмів формування інтелектуальної еліти: соцієтальний, інституційний і суб’єктний. Показані особливості формування інтелектуальної еліти на цих рівнях в умовах глобалізації освіти.

Вдосконалено:

    • концепцію інтелектуального потенціалу суспільства, який розглядається
      в роботі як індикатор сформованості суспільства інтелекту. Розвинені теоретичні основи ролі й механізмів використання інтелектуальних ресурсів;

    • теоретичні положення щодо позиціювання інтелектуальної еліти
      в українському суспільстві. Доведено, що цей процес супроводжується відгороджуванням від негативних соціальних впливів за допомогою пасивних стратегій.
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка