Грищенко Неля Іванівна



Скачати 105.12 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір105.12 Kb.
УДК 316.444 Грищенко Неля Іванівна

старший викладач кафедри соціології,

Національний авіаційний університет
Hryshchenko N.I.

senior lecturer, of the department of sociology,

National Aviation University
Грищенко Неля Ивановна

старший преподаватель кафедры социологии,



Национальный авиационный университет
Соціальна мобільність як форма відтворення та зміни соціальної

структури суспільства

Стаття присвячена проблемі соціальної мобільності як формі відтворення та зміни соціальної структури сучасного українського суспільства. Аналізуються головні тенденції соціальної мобільності. Суспільна необхідність вивчення соціальної мобільності як форми відтворення та зміни соціальної структури суспільства продиктовані не тільки (і не стільки) теоретичними, але й практичними потребами.

Ключові слова: соціальна мобільність, соціальна стратифікація, соціальна нерівність, соціальна структура, соціальні переміщення.

The article deals with the problem of social mobility as a form of play and change the social structure of modern Ukrainian society. It analyzes the main trends in social mobility. The public need to study social mobility as a form of reproduction and change of social structure dictated not only (and not only) the theoretical but also practical needs. Keywords: social mobility, social stratification, social inequality, social structure, social movement.

Статья посвящена проблеме социальной мобильности как форме воспроизведения и изменения социальной структуры современного украинского общества. Анализируются основные тенденции социальной мобильности. Общественная необходимость изучения социальной мобильности как формы воспроизводства и изменения социальной структуры общества продиктованы не только (и не столько) теоретическими, но и практическими потребностями. Ключевые слова: социальная мобильность, социальная стратификация, социальное неравенство, социальная структура, социальные перемещения.

Вступ

На сучасному етапі розвитку українського суспільства незаперечним є факт важливості дослідження у сучасній соціологічній науці соціальної мобільності як однієї з найсуттєвіших складових перебігу і наслідків соціально-стратифікаційних процесів. Проблемами дослідження та вивчення головних тенденцій розвитку різних типів соціальної мобільності, їхніх причин і наслідків як в межах окремих суспільств, так і у перспективі міжнаціональних порівнянь, займається вже не одне покоління соціологів.

Аналіз досліджень та публікацій

Для західної, а також американської соціологічної думки соціальну мобільність можна вважати традиційним предметом дослідження. У розробку цієї проблеми в різні роки значний внесок зробили Б. Бернстайн, П. Бурд’є, Е. Гідденс, Дж. Коулман, Д. Макклелланд, К. Манхейм, П.Сорокін, Р. Тернер, Я. Щепаньський  та  ін.

В сучасному українському суспільстві процеси соціальної мобільності та чинники, що її визначають, все частіше потрапляють у центр уваги вчених і дослідників різних галузей науки. В соціології дослідженнями різних аспектів соціальної мобільності займаються такі вчені, як О.Вишняк, С.Войтович, Є. Головаха, О.Куценко, С.Макеєв, С.Оксамитна, Н. Паніна, В.Паніотто, В.Тарасенко, В.Чорноволенко, Ю.Яковенко та ін.

За визначенням відомого соціолога П. Сорокіна соціальна мобільність – це переміщення індивідів всередині соціального простору, будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта (цінності), тобто всього того, що створено або модифіковане людською діяльністю, з однієї соціальної позиції до іншої [7, с. 374].


Робота П. Сорокіна заклала підвалини подальших досліджень соціальної мобільності. Зокрема одним із перших було дослідження соціальної мобільності на теоретико-емпіричному рівні у Великобританії під керівництвом Девіда Гласса (50-ті рр. ХХст.). Дослідники з дванадцяти країн організувала систематичне вивчення елементів соціальної мобільності, а також її наслідків для класової ідентифікації та класових антагонізмів; створення шкали престижу професій для виміру міжгенераційних змін в ієрархічному просторі престижу [4, c. 273].

Актуальність теми полягає в тому, що соціальна мобільність служить невід'ємною частиною культури будь-якого сучасного демократичного суспільства. Вивчення й прогнозування процесів соціальної мобільності, а також факторів, що її визначають, є собливо важливим, як для розвитку й верифікації загальної теорії, так і для вирішення конкретних завдань соціології.

Оскільки, однією з найпроблемніших галузей українського життя, що зазнала істотних змін у ході реформування всього суспільства, є соціальна мобільність, то актуальність дослідження даної проблеми є незаперечною.

Метою даної статті є спроба дослідження соціальної мобільність як форми відтворення та зміни соціальної структури сучасного українського суспільства.



Постановка завдання

Завдання статті полягає у аналізі й узагальненні основних напрямів і результатів вивчення соціальної мобільності як форми відтворення та зміни соціальної структури, визначенні системи понять, які розкривають сутність цього явища; виявленні основних тенденції соціальної мобільності у сучасному українському суспільстві.


Основна частина

В Україні дослідження соціальної мобільності хоча і проводилися, але включно до 90-х рр. ХХ ст. не були репрезентативними та не давали можливості для порівняння отриманих даних.

Сучасний стан соціології соціальної мобільності загалом характеризується наявністю численних конкуруючих теоретико-методологічних підходів, методів емпіричних досліджень та статистичних методів аналізу даних, а також накопиченням значного масиву соціологічних даних, у тому числі щодо міжнаціональних порівняльних досліджень.


Зазвичай об’єктом детального емпіричного аналізу, як зазначає Оксамитна С.М., стає міжгенераційна соціально-класова й освітня мобільність, дані щодо якої уможливлюють оцінку глибини стратифікованості суспільства, часових змін стабільності, зростання чи зменшення рівності чи нерівності можливостей, а також використовуються для опрацювання і втілення певних заходів соціальної політики у розвинених демократичних країнах. Мова йде про ті види соціальної мобільності, які умовно можна вважати об’єктивними, досліджуваними на підставі порівняння об’єктивних соціально-статусних, класових та освітніх характеристик самих респондентів та їхніх батьків [5, c. 5].

Рівень соціальної мобільності часто використовується як показник ступеня відкритості та рухливості будь-якого суспільства.


Соціальна мобільність є серйозним позитивним чинником суспільного розвитку, стабілізуючи конкретно-історичне суспільство, пристосовуючи його до змін у ситуації економічних, політичних та інших типів відносин. Але самі по собі соціальні переміщення не змінюють характеру соціальної структури суспільства.

Поняття соціальної мобільності не є тотожним поняттю соціальні переміщення. Соціальні переміщення характеризують соціальні зміни у зв`язку з міграцією, плинністю кадрів, а соціальна мобільність враховує їх лише в разі зміни статусу, позиції, яку займає індивід чи група у соціальній структурі суспільства. Основна увага при цьому акцентується на характеристиці частоти та швидкості перебігу всіх змін, тобто розглядається мобільна можливість соціальних переміщень та ступінь готовності до таких змін.

Значна кількість вчених, які вивчають процеси мобільності, сходяться на тому, що в основі системи соціальної мобільності лежать три фактори такі, як влада, дохід та освіта.

Як домінуючий у соціальній мобільності не тільки українського суспільства, а і в сучасних суспільствах загалом, можна виділити економічний фактор, який став загальновизнаним критерієм соціального успіху, соціальної захищеності й можливості просування до вищих верств. В уявленнях населення багатство також є основним чинником, що визначає відносини нерівності. Соціальне розшарування та формування різних за рівнем добробуту та соціальними ознаками груп є невід’ємною рисою перетворень, які відбуваються в сучасному українському суспільстві.

За життя одного покоління українське суспільство з переважно аграрного перетворилося на індустріальне. Якщо у 1940 р. 47% працездатного населення становили селяни, то на початку 90-х років зайнятих у сільському господарстві було тільки 14%.

До того ж статус селянина практично не успадковується. Для молодого покоління переїзд з села в місто є нормою. Свої життєві плани молодь пов'язує із зміною статусу, передбаченого народженням у певному населеному пункті. У рідній місцевості їх нічого не приваблює не тримає. Не приваблює повсякденне життя в обмеженому колі трудових занять з труднощами задоволення елементарних життєвих потреб, відсутністю сучасних засобів комунікації та навчальних закладів, низькою якістю освіти в середній школі.

За таких умов мобільність сприймається і батьками, і дітьми як життєва необхідність. Батьки, зі свого боку, не бажають дітям долі, яка навіть віддалено нагадує їх власну. З існуючими соціальними та економічними умовами життя батьки звикли, але не вважають її прийнятними для своїх дітей. Неприйняття наявних реалій, їх невідповідність домаганням і очікуванням спонукає, а частіше навіть змушує, здійснювати мобільність .

За даними дослідження Голенкової З.Т., основними факторами, що визначають соціальне розшарування суспільства, більшість респондентів (91,3% і 91,2% відповідно) назвали владу й дохід, освіта та професія посідають лише п'яте (35, 6%) і, відповідно, сьоме (30,1%) місця [2, с.80].

Професія виступає наступним фактором соціальної мобільності. У сучасному українському суспільстві відбуваються такі трансформаційні процеси, які посилюють соціальну мобільність. Розвиток різних форм власності та підприємницької діяльності підвищують рівень мобільності як добровільної, орієнтованої на досягнення, так і вмотивованої, що базується на необхідності підвищення кваліфікаційного рівня. Поступово складаються і розвиваються форми мобільності, традиційні для ринкової економіки: територіальна, галузева, внутрішня і міжфірмова та професійно-кваліфікаційна.

Для сучасної молоді країни віком 13-18 років матеріальний фактор є яскраво вираженим і домінантним у структурі складових престижності професій.

При виборі майбутньої професії учні випускних класів насамперед орієнтуються на:

- можливість реалізувати свої здібності та задовільнити власний інтерес;

- потенційну престижність і високооплачуваність професії;

- подальше працевлаштування та кар'єрний ріст.

В умовах постійних трансформацій освіта позиціонується молоддю як ресурс для соціальної мобільності і засвоєння нових соціальних ролей, капітал для інвестування при досягненні бажаного соціального статусу. Вищий навчальний заклад перетворюється в структуру, яка дає індивіду навики безперервної адаптації.

Сучасну соціальну структуру українського суспільства не можна розглядати як стабільне та стійке явище. З'явилися різні форми власності, які привели до появи нової соціальної структури з новими формами соціальної диференціації. Основною характеристикою сучасного українського суспільства є його соціальна поляризація, розшарування на більшість бідних і меншість багатих. Таким чином, виникає конфлікт між сутністю проведених економічних реформ та очікуваннями і прагненням більшості населення.

Гострою соціальною проблемою залишається значне падіння статусу інтелектуальних професій (вчителі, лікарі, інженери), інтелектуальної праці в цілому, включаючи наукову діяльність. В європейських країнах ці професійні групи відносяться до середнього класу, а професура відноситься до категорії соціальної еліти.

Висновки

Виходячи з вище сказаного, можна зробити висновок, що в українському суспільстві увесь простір соціальної стратифікації визначається все ж таки переважно одним показником, а саме матеріальним при різкому зменшенні значущості інших критеріїв диференціації, які перестають відігравати вирішальну роль.

В основі багатьох процесів, що зумовлюють функціонування та розвиток системи соціальної мобільності у суспільстві, лежить соціальна нерівність між індивідами. Соціальна нерівність — об'єктивна реальність соціального буття, джерело його розвитку, функціонування соціальної мобільності, соціальної структурованості суспільства, умова відтворення й самодостатності розвитку багатогранних соціальних зв'язків — пов'язана з нерівністю соціальних статусів індивіда. Соціальна нерівність — складне й суперечливе суспільне явище, що має багатовимірний (як конструктивний, так і деструктивний) характер (поглиблена соціальна нерівність).

Підвищення людьми свого статусу у суспільстві або висхідна соціальна мобільність - дуже важливий процес, ускладнення якого підвищує ризик конфліктів і соціальних вибухів в українському соціумі.

Підсумовуючи можна зауважити, що соціологія соціальної мобільності становить одну з найбільш розвинених галузей сучасної соціологічної науки.

Дослідження соціальної мобільності утвердилися як спосіб бачення внутрішньої будови стратифікованих суспільств, а також як процес соціального розподілу індивідів, який генерується, а також контролюється соціальними інституціями. Соціальна мобільність як міжгенераційний процес ототожнюється із змістом соціальної стратифікації, як синонім соціальної нерівності, насамперед нерівності можливостей.

Список літератури

  1. Анурин В. Ф. Проблема эмпирического измерения социальной стратификации и социальной мобильности // Социологические исследования – 1993. –№ 4. – С. 87–96.

  2. Голенкова З. Т. Динамика социоструктурной трансформации. // СОЦИС, 2006. – №10. – С. 80 – 85.

  3. Коваліско Н. В., Хоронжий А. Г. Регіональна трудова мобільність. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – 165 с.

  4. Лапин Н.И. Эмпирическая социология в Западной Европе. – М.: Издательский дом ГУ ВШЭ, 2004. 122 с.

  5. Оксамитна С. М. Суб'єктивне сприйняття соціальної мобільності: досвід міжнародного дослідження та тенденції в Україні // Наукові записки НаУКМА. 2010. Т. 109: Соціологічні науки. С. 512.

  6. Подвижность структуры. Современные процессы социальной мобильности / Макеев С.А., Прибыткова И.М., Симончук Е.В. и др. – К.: Ин-тут социологии НАНУ, 1999. – 204 с.

  7. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Наука, 1992. – 398 с.

  8. Чернуха Н. М. Інтеграційні процеси у сучасному освітньому просторі як передумова успіху соціальної мобільності сучасної особистості. Науковий часопис НПУ імені П. М. Драгоманова. Серія 11. Соціальна робота. Соціальна педагогіка: зб. наук. праць. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2012. – С. 12 –21.






База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка