Гончаренко Л. О. Освіта як чинник формування особистості



Скачати 48.65 Kb.
Дата конвертації11.04.2016
Розмір48.65 Kb.
Інноваційні технології в системі професійної підготовки студентів в ХНМУ: матеріали XLVIII навч.метод. конф. (10 груд. 2014 р., м. Харків)/ ред. кол. : В.Д. Марковський та ін. – Харків : ХНМУ, 2014. – Вип. 5. – 252 с.

Гончаренко Л.О.

ОСВІТА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
Велика мета освіти – це не знання, а дії. Герберт Спенсер, англійський філософ XIX ст.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Сучасний соціум демонструє нескінченний калейдоскоп ідей, концепцій, теорій, напрямків, в яких проглядається намагання осмислити кардинальні зміни в житті суспільства. Нові умови існування людини піддали сумніву традиційні гуманістичні принципи. Суспільство у своїх освітніх, культурних програмах докладає величезних зусиль щодо подолання незнаних раніше проблем, але що далі, то більше вони загострюються. Тому осмислення місця і ролі освітнього простору у формуванні особистості актуалізує наше завдання.

Аналіз публікацій даної проблематики свідчить про те, що питання впливу освіти на формування особистості постійно знаходяться в центрі уваги наукової спільноти. Ці аспекти знайшли своє відображення в працях зарубіжних (М. Бахтін, Д. Белл, В. Біблер, А. Виговський, Б. Гершунський, С. Гессен, І. Кон, О. Лосєв, Х. Ортега-і-Гасет, А. Печеї, О.Тофлер та ін.) та вітчизняних (В. Андрущенко, С. Вітвицька, І. Зязюн, В. Кремень, М. Култаєва, В. Лутай, І. Предборська, В. Сухіна, В. Табачковський, Н. Чибісова та ін.) авторів. Але в умовах стрімкого розвитку глобалізаційних процесів у світі, загострення соціально-політичних і економічних проблем українського суспільства, розриву етико-гуманістичного поля освіти та культури означена проблема не позбавлена свого важливого значення.

Метою і завданням статті є аналіз тенденцій впливу освітнього простору на формування особистості, визначення ролі та місця в цьому процесі університетської освіти.

Виклад основного матеріалу. Історія розвитку суспільства свідчить, що однією із пріоритетних цінностей, які забезпечують його прогрес, є освіта. Вона має практичну значущість для всіх сфер життєдіяльності людини – від засвоєння зразків культури до професійного використання в різних формах праці. Призначення освіти в суспільстві в цілому лежить у руслі культури, оскільки освіта є одним із її елементів. Поняття «освіта» тісно пов’язане з поняттям «культура» і означає специфічний людський спосіб розвитку природних задатків і можливостей. У процесі освіти людина освоює культурні цінності. Оскільки досягнення пізнавального характеру є сукупністю матеріального і духовного надбання людства, остільки освоєння початкових знань так само є отриманням культурних цінностей.

Завдання будь-якої освіти – це залучення людини до культурних цінностей, науки, мистецтва та ін. Культура транслює накопичений соціальний досвід, універсалії культури забезпечують відтворення певного образу соціального життя і типів особистості. У освіті закладаються механізми життєдіяльності, соціалізації особистості, підготовки до буття в сучасній культурі. Нарешті, освіта формує людину.

Сучасна ситуація дезадаптує людину, змінює основи організації її життя, висуваючи на передній план проблему захисту цілісного «Я». За такої історичної кризи, вказував Х. Ортега-і-Гасет, «світ не просто модифікується, його, або систему переконань попереднього покоління, змінює такий життєвий стан, коли людина виявляється без переконання, а значить і без світу. Вона знову не знає, що робити, оскільки не знає, що думати про світ» [6, с. 295-297]. Детальна характеристика кризового стану розвитку суспільства, яку дав Х. Ортега-і-Гасет, значною мірою стосується й українського суспільства, системна криза якого є передумовою кризи в розвитку особистості. Ця проблема набула особливої гостроти в доробках Б. Гершунського, І. Предборської, В. Табачковського та інших [2;8;9], в яких акцентується увага на кризовому потенціалі особистості, що виявляється в різних сферах культури і освіти. У кінцевому рахунку, результатом деперсоналізації особистості може бути ситуація, коли, на думку А. Печеї, «людська істота... може просто захлинутись, розчинитися або загубитись як анонімна безлика частка бездушної системи» [7, с. 243].

Ціннісна картина світу молодої людини найефективніше формується в період інтенсивної соціалізації. У цей життєвий період у індивіда посилюється зацікавленість до знань, формуються ціннісні установки, життєві орієнтири. І тут на перший план виходить освіта, яка в якості своєї мети розглядає самоактуалізацію, яка можлива за умов, коли людина свідомо і глибоко вірить у своє індивідуальне, неповторне призначення; відчуває свої здібності, інтереси, життєві переваги та мотиви поведінки, усвідомлює себе частиною природи та людської спільноти; здатна до цілеспрямованих зусиль, необхідних для повноцінної самореалізації [2, с. 6].



Між тим, незважаючи на певні зрушення, багато фактів свідчать про недооцінку значення освіти, а її якість не завжди відповідає характеру тих труднощів, що стоять перед сучасним українським суспільством [9, с. 73]. По-перше, йдеться про суперечливість стосунків між суспільством та освітою. По-друге, це недостатня адекватність освіти потребам цивілізаційних і культурних процесів. Фрагментарність освіти веде до деформованого бачення реальності та не дозволяє людині адекватно реагувати на кризу у всіх природних та соціальних сферах. Переважно лінійний, детермінований характер сучасної освіти уніфікує освітній процес, робить його відірваним від реалій сьогодення, зорієнтованим на дисциплінарне розгалудження. У ситуації, коли кожний викладач несе відповідальність лише за свою ланку вузько наукової підготовки, кінцевий результат виявляється втраченим. Така освіта сприяє становленню особистості, котра зорієнтована на те, що вже було в минулому.

Висновки.

  1. Людство прагне скорегувати нову освітню парадигму з тим, щоб підтримати входження нових поколінь у бурхливий світ, допомогти їм придбати “символічний капітал” (П. Бурд’є) та забезпечити “м'яку посадку” у майбутньому (О. Тофлер).

  2. Освіта є соціальним мікрокосмом соціального макрокосму, відносин рівності та ієрархії водночас, що мають вирішальне значення для життєвої та професійної інтеграції особистості в суспільство.

  3. Університетська освіта повинна активно формувати гуманістичний світогляд, толерантну ментальність, виховувати творчу активність громадян країни й майбутніх лікарів.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури / С.С. Вітвицька. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.

  2. Гершунский Б.С. Философия образования для ХХІ века. (В поисках практико-ориентированных концепций) / Б.С. Гершунский. – М.: Совершенство, 1998. – 608 с.

  3. Гессен С.И. Основы педагогики: введение в прикладную философию / С.И. Гессен. – М.: «Школа-Пресс», 1995. – 448 с.

  4. Кремень В.Г. Філософія людиноцентризму в освітньому просторі / В.Г. Кремень. [2-е вид.]. – К.: Т-во “Знання України”, 2010. – С. 282.

  5. Образование, общество, культура: Монография / Нар. укр. акад.; под общ. ред. В.Ф. Сухиной. – Х.: Изд-во НУА, 2006. – 252 с.

  6. Ортега-и-Гассет Х. Избранные труды / Х. Ортега-и-Гассет. – М.: Весь мир, 1997. – 704 с.

  7. Печчеи А. Человеческие качества / А. Печчеи. – 2-е изд. – М.: Прогресс, 1985. – 312 с.

  8. Табачковський В. Антропокультурне та соціокультурне у людському світовідношенні / В. Табачковський. // Філософська і соціологічна думка. – 1996. – № 3-4. – С. 240-244.

  9. Філософські абриси сучасної освіти: Монографія / За заг. ред. І. Предборської. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 226 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка