Г. С. Гуріна м. Г. Луцький т. Л. Мостенська



Сторінка9/22
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.13 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22

5. ЗУСТРІЧНА ТОРГІВЛЯ ТА ЇЇ ВИДИ В ЗОВНІШНІЙ ТОРГІВЛІ




      5.1. Поняття та форми товарообмінних операцій

Специфічною формою міжнародної торгівлі є міжнародні товарообмінні операції. Міжнародні товарообмінні операції − це транскордонний обмін товарами на еквівалентній основі згідно з конкретними цілями та умовами реалізації угод.



Міжнародні товарообмінні операції можуть здійснюватися у формі безпосереднього обміну готовою продукцією, потрібною учасникам відповідної угоди, з метою власного споживання, або у вигляді домовленостей щодо закупівлі товарів, які не обов'язково стосуються предмета первинної угоди та використовуються як засіб товарного пропорційного «балансування» угоди. Вони передбачають ввезення та вивезення товарів через кордон національної митної території, але у безгрошовій або частково безгрошовій формі. Значення міжнародних товарообмінних операцій для нашої держави велике.

Предметом товарообмінних операцій може бути як один товар (партія товару), так і різновиди товарів та їх групи, які залучаються до виконання угод лише за принципом цінового балансування. Крім того, товарообмінні операції можуть мати значний термін дії. Це операції, що пов'язані, наприклад, з технологічними процесами перероблення сировини, яка підлягає обробці та поверненню у вигляді певних продуктів, або з поставками обладнання в кредит та погашенням таких поставок і кредитів продукцією, яка буде випускатися за допомогою використання такого обладнання.

Велика частка товарообмінних операцій в експортно-імпортній діяльності є типовою для міжнародного економічного співробітництва країн, які здійснюють ринкову трансформацію економіки, причому безгрошовий товарообмін використовується й у внутрішній торгівлі.

Отже, йдеться про загальні негаразди системного та суб'єктивного кризового порядку, з якими стикаються країни в цілому та окремі господарські структури у своїй господарській діяльності.



Товарообмінні операції або зустрічна торгівля за своєю сутністю є таким поєднанням експорту й імпорту товарів, за якого в єдиних угодах у контрагентів виникають зобов'язання щодо взаємної закупівлі товарів.

Як уже зазначалося, основними видами товарообмінних операцій вважають:



  • бартер;

  • зустрічні закупівлі;

  • операції з давальницькою сировиною;

  • викуп продукції, що застаріла;

  • компенсаційні угоди;

  • поставки на комплектацію;

  • великомасштабні операції на компенсаційній основі.

Головною рисою товарообмінних операцій є повне або часткове товарне балансування міжнародного обміну. За неповного покриття товаром або товарною партією зустрічних поставок застосовуються адекватні грошові доплати.

Таким чином, обов'язковою умовою товарообмінних операцій є зобов'язання експортера, який знайшов партнера, що має закупити в нього товар, прийняти як повну або часткову плату за власні поставки товари цього партнера або забезпечити закупівлю його товарів третьою стороною.

До основних причин, що обумовили міжнародний безгрошовий товарообмін за участю українських господарських організацій, переважно у формі бартеру, в 90-х роках були віднесені:


  • нестабільність фінансової системи країни,

  • занадто жорстка монетарна політика, яка призвела до дефіциту обігових коштів у підприємств.

За теперішніх умов розвитку нашої держави, товарообмінні операції набувають сили та стають вагомим показником ефективності вектора зовнішньоекономічної політики.

Протягом останньої чверті XX ст., у світі в цілому відбувалося стрімке зростання абсолютних обсягів і частки зустрічної торгівлі в міжнародних операціях купівлі-продажу. Реальні обсяги зустрічної торгівлі точно підрахувати важко. Адже контрагенти, намагаючись уникнути митного оподаткування, а також керуючись іншими міркуваннями, далеко не завжди сповіщають про товарообмінні операції, що здійснюються ними. За таких умов приховується інформація про обсяги такої торгівлі та її цінові параметри. Крім того, зустрічні поставки часто є елементом складних виробничо-технологічних і спекулятивних операцій, отже, товари інколи без завезення до країни первинного призначення можуть знаходити нові пункти призначення. І нарешті, далеко не всі країни ретельно відстежують саме безгрошовий товарообмін і не виділяють його в окремі статті митної звітності та інших національних рахунків.

Основні методи зустрічної торгівлі представлені на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Методи зустрічної торгівлі

Відповідно до реальних господарських завдань, а також умов, у яких перебувають виробники продукції та її споживачі, розглянемо зазначенні форми зустрічної торгівлі, такі як:



  • бартерні операції;

  • торговельні компенсаційні операції:

− компенсаційні угоди;

− зустрічні закупівлі (офсетні угоди, поставки на комплектацію);

− авансові закупки; ;

− викуп застарілої продукції;

− операції з давальницькою сировиною;


  • промислові компенсаційні операції (операції «бай-бек», угоди про «розподіл продукції», «експлуатаційну компенсацію», договори цесії).

Відзначимо, що будь-яка класифікація в даному випадку, як і в багатьох інших аспектах економічної практики, є умовною. Адже не завжди можна однозначно вирішити, до якої форми економічної діяльності зараховувати ті або інші види товарного обміну. Наприклад, така форма зустрічної торгівлі, як промислові компенсаційні операції, за своєю природою межує з інвестиційною діяльністю. Тому, розглядаючи останню, ми повинні пам'ятати про таку торгівлю, яка потребує значних капітальних витрат для свого здійснення.



      5.2. Бартерні операції


Бартерна операція − це обмін певного товару (певної кількості товару або товарної партії) на інший товар без використання грошової форми розрахунків, відповідно до принципу вартісної еквівалентності обмінюваної продукції.

Згідно з цим визначенням, а також з практикою укладання бартерних угод можна назвати наступні характерні ознаки бартерної операції:



  • підписання сторонами єдиного контракту, в якому обумовлено кількість або вартість товарів, що підлягають обміну (із зазначенням найменувань, якісних параметрів товарів, а також усіх необхідних технічних характеристик поставок та юридичних наслідків);

  • відсутність грошової форми розрахунків між контрагентами, незалежно від того, були в контракті між ними чи ні грошові оцінки обмінюваних товарів;

  • 100-відсоткове взаємне покриття зустрічними поставками, внаслідок чого немає необхідності в компенсаційних грошових доплатах;

  • практична одночасність виконання зустрічних поставок (різниця в часі виконання поставок зумовлюється передусім технічними причинами).

Бартерна угода може містити додатки стосовно умов поставок товарів з обох сторін.

Грошова оцінка товарів за бартерною угодою виконує головну роль. Така оцінка потрібна для забезпечення еквівалентності обміну, митного оподаткування, оцінки можливих претензій, нарахування санкцій та страхових позовів. Інша річ, що не вся інформація стосовно бартерної угоди може розголошуватися контрагентами, що інколи є порушенням нормативно-правової регламентації відповідних країн.

Найбільш типовою є ситуація, за якої предметом бартерних контрактів є сировина, котра обмінюється на іншу сировину, або на готову продукцію, зокрема високотехнологічну продукцію. Останнє є типовим для відносин між країнами, що розвиваються, та індустріально розвинутими державами.

Перевагами бартерних операцій для їх учасників є відсутність тих ускладнень, які об'єктивно можуть виникнути при грошових розрахунках, зокрема дефіцит валютних коштів, необхідність банківського посередництва тощо.

Недоліки бартеру в значній мірі виявляються на макрорівні міжнародної економічної діяльності. Ними є:


  • обмежена здатність державних органів контролювати бартер,

  • можливість заниження цінових показників продукції, що обмінюється,

  • нездатність митних органів завжди забезпечувати адекватні надходження до державного бюджету, які були б за умови грошових розрахунків.

Крім того, відсутність грошової форми розрахунків може призводити до приблизності та неточності оцінки обмінюваної продукції.

Бартер, а точніше неадекватність методів його застосування, в більшій мірі, ніж інші форми натурального товарообміну, призводить до значних збитків у масштабах України. Є різні причини, через які виникає суперечність інтересів виробників продукції, котрі вдаються до такої форми збуту своєї продукції, а також посередників, з одного боку, та держави, суспільства в цілому, з іншого. Серед них:



  • фактори цінового та валютного характеру (заниженість цін на певну продукцію всередині країни або заниженість курсу національної валюти роблять вигідним навіть її демпінговий продаж);

  • некомпетентність або корумпованість конкретних відповідальних осіб;

  • можливість уникнення або радикального зменшення стягнень з боку Державної митної служби України (через складність контролю з боку митних органів та складність визначення ними реальних цін на обмінювані товари).

Предметами демпінгового вивезення з території України є, як правило, високоліквідна продукція чорної металургії, хімічної промисловості. Натомість, за бартером ввозяться переважно товари безпосереднього вжитку, − продукти харчування, побутові вироби, алкогольна, тютюнова продукція. Схема бартерної угоди представлена на рис.5.2.

Рис. 5.2. Схема бартерної угоди



      5.3. Торговельні компенсаційні операції


Торговельні компенсаційні операції − це такий товарообмін, за яким сторони здійснюють взаємні поставки кількох товарів (товарних партій).

Найбільш очевидною відмінністю компенсаційних операцій від бартеру є включення в операції обміну відразу кількох товарів (товарних партій) з кожного боку. Іншою відмінністю є принципова можливість використання грошової форми розрахунків, або компенсації у тих випадках, коли товарні цінності з одного боку не повністю покриваються за вартістю поставки з іншої сторони. У зв'язку з цим, інколи кажуть про повну компенсацію (коли йдеться про повне покриття імпортною закупівлею експортних поставок) або про часткову компенсацію (коли частина поставки, на яку не вистачило зустрічного товарного покриття, компенсується грошима). У випадку часткової компенсації, мова йде про неконвертоване сальдо, яке відповідно до конкретних умов угоди, можна не тільки компенсувати грошима, а й витрачати в країні кредитора.

Компенсаційні угоди.

Компенсаційні угоди означають обмін товарів відповідно до товарних списків, які готуються контрагентами. Кожний із контрагентів готує списки товарів: як тих, які він бажає продати, так і тих, які має намір купити. На переговорах сторони з'ясовують номенклатуру, кількісні параметри поставок, а також ціни обмінюваних товарів.

Типовою є ситуація, за якої фактично існують три юридичні документи, що складають контрактний пакет. Це − базовий контракт, який визначає основні положення угоди, номенклатуру товарообміну, а також два контракти-додатки, які фіксують параметри комплексних поставок з однієї країни до іншої, і навпаки, із зазначенням термінів та цін.

Зустрічні закупівлі.

Особливістю зустрічних закупівель є зобов'язання експортера закупити (самостійно або через посередника) товари в країні імпортера на певну обумовлену суму. Фактично йдеться про певний відсоток від суми контракту відповідно до прагнення імпортера зберегти якомога більший обсяг валюти у власній країні, не здійснюючи безпосередньо виплати в іноземній валюті.

Серед різновидів зустрічних закупівель можуть бути такі контракти (та навіть договірні, тобто юридично не закріплені зобов'язання), за яких експортер погоджується закупити в країні імпортера певну кількість товарів протягом певного терміну. Інколи замість двостороннього обміну товарами та послугами компенсацією за односторонні поставки може бути надання права вкладати капітал у певні проекти. Ці зустрічні угоди називаються офсетними (від англ. offset − компенсувати). Найчастіше такі різнотипні угоди укладаються у сферах торгівлі дорогою військовою продукцією, а також відповідно до потреб здійснювати поставки вузлів і деталей у сфері електроніки, телекомунікаційного обладнання, в рамках комплексних коопераційних проектів.

Згідно з умовами деяких контрактів, експортер може зобов'язатися включити в майбутню експортну продукцію елементи, які виготовляються в країні імпортера. Такі угоди називаються поставками на комплектацію. Їх можна віднести до офсетних, хоча інколи ці угоди виділяють і в окрему групу. Але, за будь-яких умов, це такі товарообмінні операції, в яких замовник наполягає на забезпеченні частини комплектуючих поставками з власної країни. Типовим прикладом подібних угод є реалізація великих технічних замовлень на виготовлення комплексного обладнання в галузях машино-, літако-, суднобудування, коли імпортер здійснює поставки стандартних вузлів і деталей − двигунів, генераторів, акумуляторів тощо.

Для України з її значними виробничими потужностями в усіх названих галузях подібна форма зустрічної торгівлі, що пов'язана зі спеціалізацією, може відкрити широкий доступ до технологічних ринків, передусім у країнах Центральної та Східної Європи, СНД і ЄС.

Особливим різновидом торговельних компенсаційних операцій, зустрічної торгівлі є авансові закупівлі. Такий тип угод має місце тоді, коли експортер здійснює попередні закупівлі продукції в майбутнього імпортера під зобов'язання останнього закупити в нього продукцію в майбутньому.


  • Викуп застарілої продукції − вид товарообмінних операцій, за яким відбувається часткова компенсація вартості нових машин і технічного обладнання застарілими аналогами. Цей вид торгівлі широко використовують виробники і споживачі автомобілів, комп'ютерів, сільськогосподарської техніки та ін. Практично йдеться про те, що в процесі переговорів щодо поставки нової техніки у покупця постає питання про необхідність з користю для себе використати однопрофільну і ще потенційно функціонуючу стару техніку. Оскільки виробник-експортер певної продукції краще володіє ситуацією на відповідному сегменті ринку і може знайти покупця на частково зношені вироби (можливість їх модернізації та ремонту), він, як контрагент, може взяти на себе зобов’язання щодо подальшої долі старих машин та обладнання, придбавши їх у власність і знизивши при цьому відповідним чином ціну на нову продукцію.

У ряді галузей цей процес достатньо регламентований: використовуються таблиці уцінення вартості зношених машин і обладнання залежно від року їх виготовлення, технічного стану, пробігу, функціональних якостей, вигляду. Переговори щодо продажу нової техніки та викуп застарілої ведуться пов'язано, а досягнуті домовленості можуть фіксуватися як в єдиному документі, так і в різних контрактах.

  • Операції з давальницькою сировиною − це такі товарообмінні операції, за якими підприємство однієї країни переробляє давальницьку сировину постачальника з іншої країни та поставляє останньому готову продукцію. Передумовами операцій з давальницькою сировиною є наявність в одній країні необхідних потужностей для її виробництва, вирощування, збору, добування, а в іншій країні − промислового потенціалу, який необхідний для її перероблення. Прикладом операції з давальницькою сировиною може бути ситуація щодо переробці українських фруктів на території Польщі з метою виготовлення кінцевої продукції – джему.

Користь від операцій з давальницькою сировиною для країни-постачальника сировини пов'язана з технічною неможливістю здійснити її перероблення (або взагалі, або достатньо ефективно). Для країни-переробника подібні операції − це можливість завантажити виробництво, отримати оплату у валюті, додатковий доступ до джерел енергії або сировини.

Підвидом операцій з давальницькою сировиною є толлінг ( від англ. tall − податок), який передбачає виготовлення виробником продукції з сировини чи матеріалів замовника. Договір толлінгу укладається або безпосередньо власником матеріалів, що піддаються переробленню, або згідно з домовленістю замовника з третьою стороною. Така модель відносин може застосовуватись у різних ситуаціях. Наприклад, у разі технічної неможливості або неефективності певного виробничого процесу в країні, де є відповідні матеріали, чи за наявності при виході на певний національний ринок ускладнень для виробника, які можна подолати, використовуючи юридичний, організаційний статус замовника.

Згідно з толлінговою угодою переробник може отримувати як фінансову винагороду, так і частину сировини. У галузевому аспекті характерним є використання такої форми співробітництва в нафтопереробці, кольоровій металургії і, особливо, в алюмінієвій промисловості, як представлено на рис. 5.3., 5.4., 5.5.

Рис. 5.3. Ввезення на митну територію України давальницької сировини з метою використання у виготовленні готової продукції



Рис. 5.4. Закупівля на митній території України давальницької стровини іноземним замовником за іноземну валюту з метою використання у виготовленні готової продукції



Рис. 5.5. Вивезення за межі митної території України давальницької сировини з метою використання у виготовленні готової продукції





      5.4. Промислові компенсаційні операції


Промислові компенсаційні операції − це поставки з однієї країни до іншої машин та обладнання, будівництво промислових об'єктів і передача технологій, які оплачуються зворотними поставками товарів, виготовленими з їх використанням.

Такі операції є особливо масштабними за обсягами залучених матеріальних цінностей, а також можуть мати тривалі терміни виконання контрактних зобов'язань (до 10 років, а в деяких випадках і до 20−25 років). Значні обсяги ресурсів і віддаленість термінів завершення виконання умов контракту від його початку, передусім мають місце при спорудженні (чи капітальній реконструкції) великого промислового об'єкта з усіма необхідними будівельно-монтажними роботами й поставками для нього комплектного обладнання. У спрощеному вигляді можливий (і достатньо поширений) алгоритм реалізації подібних операцій включає (у тій чи іншій формі) наступні етапи, або функціональні компоненти.

1. Надання виробником − виконавцем робіт довгострокового кредиту для фінансування оплати будівельних та конструкторських робіт, закупівлі машин та обладнання.

2. Власне проведення будівельно-конструкторських робіт і поставки необхідних машин та обладнання, надання інжинірингових послуг із подальшим переходом промислових об'єктів, зданих «під ключ», у власність замовника.

3. Виробництво та поставка на експорт (як кредитору, так і іншим споживачам, покупцям) продукції промислового об'єкта з відрахуваннями валютної виручки на погашення кредиту.

Звичайно, можливі й інші варіанти реалізації промислових компенсаційних операцій відповідно до фінансових можливостей замовника та виконавця робіт, конкретної галузевої, технологічної специфіки споруджуваних об'єктів. Особливо важливо залучити до реалізації такої форми міжнародного співробітництва банківсько-кредитні установи.

Отже, можливі доповнення до наведеного переліку основних етапів реалізації проекту визначаються конкретними параметрами угоди про фінансування. Враховуючи обсяги та характер великомасштабних промислових компенсаційних операцій, до їх виконання можуть залучатися урядові структури. Зокрема, це пов'язано з фінансовими та іншими гарантіями, оскільки йдеться про великі й довгострокові кредити. Навіть самі базові угоди можуть підписуватись на урядовому рівні.

Класичною формою промислових компенсаційних операцій є так звані «бай-бек» (buy-back) операції, сутністю яких є, власне, зустрічні поставки: створення однією країною в іншій промислових потужностей і компенсація витрат з боку останньої відповідною продукцією. Затримка із зустрічними поставки товарів у порядку компенсації замовником-виробником може погашатися у грошово-валютній формі або рівноцінною продукцією якогось іншого підприємства у країні замовника.

Угода про «розподіл продукції» передбачає пропорційний розподіл виробленої продукції між учасниками промислових компенсаційних операцій, причому частка, яка відшкодовується як плата за контрактними зобов'язаннями, становить 20−30, інколи до 40 %.

Ще одним варіантом промислових компенсаційних операцій є механізм «експлуатаційної компенсації», за якого структура, яка здійснювала введення промислового об'єкта, сама експлуатує його, отримуючи відповідну компенсацію, після чого об'єкт передається замовникові.

У випадку, коли структура, яка була виконавцем, підрядником під час створення промислового об'єкта, не заінтересована в такому отриманні продукції, укладається договір цесії (cession), перевідступлення права власності на кінцеву продукцію. Змістом таких операцій є перепродаж продукції або організація (передусім з боку виконавця) її збуту третій стороні.

Відповідно до наведених функціональних складових промислових компенсаційних операцій укладаються кілька контрактів, які регламентують різні етапи фінансування, виконання робіт та зустрічних поставок виготовленої продукції. Але навіть реалізація усього контрактного пакета може не означати припинення взаємодії між сторонами. Адже зворотні закупівлі продукції за своїми обсягами не обов'язково мають завершуватися після виконання контракту, а можуть мати довготерміновий характер і значно перевищувати вартість спорудженого об'єкта. Інший аспект справи − ціни. Первісно, до завершення терміну виконання базових угод, вони можуть бути пільговими для виконавця будівельно-монтажних робіт та кредитора, а по завершенні погашення зобов'язань колишнім замовником-виробником звичайно починає діяти ціноутворення світового ринку.

Вигоди, які пов'язані з реалізацією промислових компенсаційних операцій, виявляються в забезпеченні будівельникам об'єктів і постачальникам машин та обладнання доступу до сировинних ресурсів, ринків технологічної продукції та будівельно-монтажних послуг, залучення на вигідних умовах до виробничих ланок, які можуть увійти для них у більш загальний технологічний процес.

Переваги замовників об'єктів − це можливості акумуляції капіталів, відкриття додаткових резервів для промислового піднесення, створення нових робочих місць, виходу на ринки, які забезпечуються довготерміновими коопераційними контрактами та налагодженням сталих зв'язків із контрагентами.

Недоліком промислових компенсаційних операцій інколи називають негнучкість цієї форми коопераційної торгівлі, яка потребує акумуляції великих капіталів, дуже значних за обсягом і тривалих кредитів, а також масштабних урядових гарантій і страхового забезпечення.

Важливою складовою міжнародної торгівлі є безгрошові або частково безгрошові товарообміні її форми (бартер, торговельні компенсаційні операції, зокрема компенсаційні угоди, зустрічні закупівлі, авансові закупівлі, викуп застарілої продукції, операції з давальницькою сировиною, а також: промислові компенсаційні операції, зокрема операції «бай-бек», угоди про «розподіл продукції», «експлуатаційна компенсація», договори цесії).

Така торгівля поєднує в єдиній трансакції експорт та імпорт, а її характерною особливістю є те, що у контрагентів виникають зобов'язання щодо взаємної закупівлі товарів.

Для України в умовах ринкової інтеграції товарообмінні операції особливо поширені. З одного боку, в багатьох випадках це є тим рятівним інструментом для підприємств, який дає їм змогу виходити на міжнародні ринки, а з іншого − фактором тіньової економіки, способом уникати митного контролю, а відтак − причиною додаткових ускладнень із формуванням дохідної частини бюджету України.

Втім, поширення натурального товарообміну у світі спричиняють, також і діяльність ТНК, зростання спекулятивних операцій.

Потенціал товарообмінної торгівлі дає підстави вважати її одним з перспективних напрямів міжнародної економічної діяльності, причому для України важливе стратегічне значення має відновлення та подальше розширення таких раніше типових для неї промислових компенсаційних операцій, причому як у ролі реципієнта, так і донора технологій і промислового обладнання.



Ембарго − інструмент міжнародної політики держави, який забороняє ввезення на власну територію або вивезення до іншої країни товарів, послуг, технологій, валютних та інших цінностей. Ембарго має примусовий характер або стосовно внутрішніх економічних агентів певної країни (групи країн), яка запроваджує цей режим, або стосовно інших держав, якщо є відповідні важелі тиску (політичного, економічного, військового). Ембарго є репресивним засобом тиску на ті уряди та країни, які, становлять загрозу міжнародній безпеці, і застосовується як у мирний, так і у воєнний час.



ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Причини існування та сутність зустрічної торгівлі.

2. Класифікація операцій зустрічної торгівлі.

3. Товарообмінні та компенсаційні угоди на без валютній основі .

ПИТАННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

1. Компенсаційні угоди на комерційній основі .

2. Компенсаційні угоди на основі угод про промислове співробітництво.

3. Правове регулювання операцій зустрічної торгівлі

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА

1. Характеристика зустрічної торгівлі в Україні.

2. Наведіть приклад операції з викупу застарілої продукції.

3. Проаналізуйте доцільність використання бартерних операцій.

ТЕСТИ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Економічне співтовариство - це:

а) прості нерегулярні господарські зв’язки між суб’єктами міжнародних економічних відносин;

б) всебічні господарські зв’язки у всіх галузях економіки між суб’єктами міжнародних економічних відносин;

в) постійні міжнародні звязки тривалого характеру між двома чи кількома субєктами;

г) стійкі міжнародні економічні зв’язки між між суб’єктами міжнародних економічних відносин.
2. Найбільша частка в структурі зовнішньої торгівлі України належить:

а) Росії;

б) США;

в) Кіпру;

г) Великобританії.
3. Зовнішня торгівля країни ефективна, коли:

а) країна експортує більше сировини, ніж готової продукції;

б) країна експортує більше готової продукції, ніж сировини;

в) країна укладає торгівельні угоди з обмеженою кількістю партнерів з інших країн;

г) значна частка торгівельних угод - з приводу здійснення операцій з давальницькою сировиною.
4. Для зовнішньої торгівлі України характерне:

а) найбільша частка в структурі експорту належить продукції машинобудування;

б) найбільша частка в структурі експорту належить продукції чорної і кольорової металургії;

в) найбільша частка в структурі експорту належить продукції харчової і легкої промисловості;

г) найбільша частка в структурі експорту належить продукції деревообробної промисловості.
5. Оцінка обсягу експорту і імпорту у постійних цінах в межах одного періоду - це:

а) спеціальна торгівля;

б) генеральна торгівля;

в) фізичний обсяг міжнародної торгівлі;

г) зовнішньоторгівельний оборот.


6. ПОСЛУГИ ПОСЕРЕДНИКІВ У МІЖНАРОДНІЙ ТОРГІВЛІ

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ


  • Ексклюзивний агент

  • Міжнародна торгівля

  • Простий агент-посередник

  • Торгово-посередницька діяльність

  • Агент з правом «першої руки»

  • Експортно-імпортні операції

  • Комітент

  • Договір-доручення

  • Комісіонер

  • Договір-комісії

  • Консигнатор

  • Агентські угоди

  • Дистриб’ютор





ВИВЧАЮЧИ ЦЕЙ РОЗДІЛ,

Ви повинні знати:

  • Суть та особливості здійснення торгово-посередницьких операцій

  • Діяльність кожного окремого виду посередників


Ви повинні вміти:

  • Надавати стислу характеристику двох основних методів здійснення комерційних операцій

  • Наводити класифікацію посередників в зовнішній торгівлі

  • Розкривати особливості роботи кожного окремого виду посередників

ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ


6. ПОСЛУГИ ПОСЕРЕДНИКІВ У МІЖНАРОДНІЙ ТОРГІВЛІ



      6.1. Поняття торговельно-посередницької діяльності

Діяльність посередників у міжнародній торгівлі згідно з її природою слід класифікувати як таку, що належить до сфери послуг. Разом з тим, основне призначення такої діяльності − об­слуговування міжнародної торгівлі товарами, а також іншими послугами.



Торгово-посередницька діяльність − це комплекс операцій з організації та забезпечення процесу купівлі-продажу, що ре­алізується за дорученням первинних продавців (виробників) та/або кінцевих покупців (споживачів) незалежними від них торговельними посередниками на підставі окремого контра­кту або спеціального доручення.

Застосування послуг посередників є альтернативним, відносно прямого контакту, варіантом реалізації експортно-імпортних опе­рацій.

Метою залучення посередників у міжнародній торгівлі є під­вищення ефективності експортно-імпортних операцій за раху­нок використання послуг кваліфікованих фахівців, їхньої інфор­маційної бази та встановлених ними раніше господарських зв'яз­ків, прискорення обігу капіталу, отримання необхідних пра­вових, консультаційних послуг, оформлення необхідної доку­ментації.

Передусім слід відзначити, що непряма торгівля − торгівля через посередників, хоча і являє собою факультативний спосіб організації міжнародного товарообміну, є його переважною фор­мою. При цьому, в деяких напрямах (мається на увазі товарно-галузева специфіка) опосередкована через посередників торгівля є найбільш типовим способом торгівлі, наприклад при торгівлі сировиною.





      6.2. Види торгово-посередницької діяльності на міжнародних ринках

Торговельне посередництво є предметом спеціалізації для торговельних і посередницьких фірм, комерційних агентів, які діють відповідно до наявних правових рамок та згідно з базо­вими юридичними документами, що регламентують комерційну діяльність − контрактами.

Правовою підставою їх діяльності є національне та міжнарод­не законодавство. Наприклад, Цивільний кодекс України перед­бачає два види комерційного представництва − повноважень однієї особи (юридичної чи фізичної) здійснювати певні юридич­но-господарські операції замість іншої особи: по-перше, на підставі договору-доручення, а по-друге − договору-комісії.

Міжнародна регламентація посередницької діяльності здійснюється міждер­жавними, міжнародними урядовими та неурядовими структура­ми, зокрема через розроблення типових документів, форм ко­нтрактів. Серед подібних джерел можна назвати Рекомендації щодо укладання агентських угод (Guide for the Drawing up of Contract) Міжнародної торгової палати № 4100 від 1990 p.



Договір-доручення є документом, згідно з яким довіритель (принципал) доручає довіреній особі (агенту) за відповідну вина­городу здійснювати від імені принципала та за його рахунок пев­ні дії. Предметом дого­вору доручення може бути проведення рекламних кампаній, вивчення ринку, виявлення потенційних контрагентів та клієнтів, прийом від них замовлень, встановлення з ними контактів, про­ведення розрахунків).

Договір-комісії є документом, згідно з яким одна сторона (ко­мітент) доручає іншій стороні (комісіонеру) за відповідну вина­городу, за кошти комітента, але від імені комісіонера укласти для комітента одну чи кілька угод від свого імені (на купівлю-продаж товару або послуги).

Суб'єктів міжнародного то­рговельного посередництва можна розрізняти за їх правом щодо збуту товарів певного експортера, а також за обсягом їх функціональних повноважень.

Згідно з критерієм, який враховує обсяг посередницьких збу­тових прав (або обмежень прав принципала), посередників можна класифікувати на простих агентів-посередників, агентів із правом «першої руки» та ексклюзивних (або монопольних) агентів.

Прості агенти-посередники отримують право здійснювати збут продукції певного постачальника на обумовленій території за відповідну винагороду. Принципал не надає посередникові жод­них ексклюзивних прав та зберігає за собою право користуватися послугами інших посередників або самостійно здійснювати збут товарів на тому цільовому ринку, на якому працює певний посеред­ник. Щоправда, правилом є включення в угоду між принципалом та посередником зобов'язання першого не надавати іншим агентам привілеїв порівняно з умовами, зазначеними в угоді.

Обопільна свобода підприємницької діяльності, яка в багатьох випадках є вигідною сторонам (особливо принципалу), має і зво­ротний бік: принципал за таких умов не може розраховувати на дуже активну збутову діяльність агента, а останній − на гарантії збереження поставок та великі можливості отримання додатко­вих прибутків завдяки ексклюзивному статусу (взагалі подібна модель відносин часто використовується як випробувальна та підстава для укладення тіснішої угоди). Відтак контракти між принципалом та простим агентом (а їх водночас може бути чимало), як правило, не перевищують одно­го року.



Агенти з правом «першої руки» відповідно до агентської угоди мають «першочергове» право. Мається на увазі те, що принципал при виході на певний ринок зобов'язаний спочатку запропонувати для реалізації товар такому посередникові. Отже, агент з правом «першої руки» сам вирішує чи погоджуватись йому з умовами реалізації певних товарів, чи ні. Щоправда, подібне рішення має бути мотивованим не­прийнятністю ціни, несприятливістю термінів поставки, невідпо­відністю якісно-технічних характеристик товару або іншими мір­куваннями. Прин­ципал, отримавши відмову агента (у письмовому вигляді) має право виходити на цільовий ринок самостійно, або використову­ючи послуги інших агентів-посередників.

Ексклюзивні (або монопольні) агенти згідно з даним класи­фікаційним критерієм мають найбільші, виключні (за деякими винятками, як правило, обумовленими в контракті) права на збут товарів принципала певної номенклатури на певному ринку та протягом обумовленого періоду. Ця діяльність здійснюється за відповідну винагороду, і завдяки їй принципал може розрахову­вати на налагодження ефективного широкого збуту (наприклад, таким принципалом може стати виробник, який прагне закріпи­тися на новому для себе ринку та отримати весь комплекс послуг зі збуту свого товару).

Крім переваг, для принципала (розрахунок на активну діяль­ність посередника) та агента (гарантоване надходження товарів та значна свобода комерційного вибору), угоди даного типу міс­тять і низку незручностей (передусім для принципала). Адже ді­яльність агента може з тих або інших причин його не задовольня­ти, крім того, сам агент може втратити інтерес до товарів прин­ципала через погіршення кон'юнктури, переоцінку цінових кри­теріїв (не кажучи про можливість недобросовісної поведінки − монополізації права збуту конкурента та саботаж такого збуту). Небезпека принципала пов'язана передусім з тим, що він позбав­ляється права діяти на цільовому ринку самостійно або через ін­ших посередників (якщо таке право не було спеціально обумов­лене в контракті). Відтак його товар на певному ринку може бути нереалізованим, а принципал може зазнати значних збитків (як­що відповідні гарантії, наприклад, щодо кількості реалізованого товару, не були закладені в контракт).

Суб'єкти, які надають посередницькі послуги, можуть бути вузької спеціалізації або універсальними. Ними можуть бути по­вірені, комісіонери, брокери, торговельні фірми, торгові доми, експортні фірми, імпортні фірми, оптові фірми, роздрібні фірми, дистриб’ютори та інші структури та особи.

Так само і послуги можуть бути пов'язаними з однією або кі­лькома операціями, а також надаватися у «повному пакеті» для комплексного обслуговування угоди або низки пов'язаних угод.

Разом з тим, від загального статусу посередника слід відрізняти його статус у комерційній угоді.

Щодо статусу посередника у комерційній угоді, характеру йо­го посередництва та відповідного типу угоди з ним, то критерія­ми класифікації тут є обсяги прав і обов'язків посередників, їх повноваження, право підпису на контракті з третьою особою, те, за чий рахунок вони здійснюють комерційні дії: за свій чи за рахунок суб 'єкта, який залучив їх до операцій.

Посередників, залежно від обсягів повноважень, можна класи­фікувати у такий спосіб.

А. Посередники, які не підписують основних контрактів (тут і надалі йдеться про документи, заради підписання яких проводить­ся посередницька діяльність, а не про контракти, які є підставою ді­яльності самих посередників) та виконують лише представницькі функції, а також здійснюють дослідження цільового ринку та інформаційне забезпечення принципала (довірителя).

Такими посередниками можуть бути представники, агенти, брокери, маклери (терміни, особливо з урахуванням традицій рі­зних країн, можуть бути різними).

Основними критеріями, якими керуються під час вибору посередника (фізичної особи або фірми), є впливо­вість у ділових та адміністративних колах, достатня інформованість, реальна здатність допомогти принципалу налагодити необ­хідні партнерські відносини, які можуть продовжуватися і надалі. Ці посередники діють на певному ринку (такий ринок є визначе­ним територіально, а також щодо номенклатури товарів) та здій­снюють одну чи кілька функцій залежно від домовленостей, які були укладеними ними з принципалами. Типова винагорода по­середника цього типу − до 5 % суми контракту залежно від до­мовленості, характеру роботи на ринку та обсягів угоди. У можливий перелік їхніх повноважень входять такі дії:

• дослідження цільового ринку, його складу, обсягів, конку­рентних товарів, кон'юнктури та тенденцій;

• інформування принципала про якісні, метро­логічні, технічні вимоги, які пред'являються на цільовому ринку;

• організація рекламних заходів на користь принципала;

• інформування представників ділових кіл цільового ринку про товари принципала та його фірму;

• сприяння формуванню вигідного іміджу принципала та його товарів;

• організація переговорного процесу та ділових зустрічей прин­ципала з потенційними партнерами та представниками урядово-адміністративних структур у комерційних інтересах принципала;

• організація переговорів, сприяння укладенню контрактів та їх реалізації.



Б. Посередники, які підписують контракти з третіми осо­бами від імені та за рахунок принципала.

Такими посередниками можуть бути торговельні агенти, дові­рені особи, які діють відповідно до укладеної з принципалом агентської угоди (фактично − угоди-доручення. Від імені принципала та за його рахунок агенти здійснюють весь комплекс дій, пов'язаних із продажем чи купівлею, включаючи підписання контрактів.

Перелік можливих повноважень таких посередників може включати, крім тих, що є типовими для комісіонерів (проведення маркетингових досліджень, інформування принципала про якісні та кількісні вимоги, умови цільового ринку, реклама та форму­вання позитивного іміджу принципала, надання технічної допо­моги щодо укладення контрактів тощо) такі дії:

• надання принципалу комплексної допомоги щодо збуту та купівлі товарів, включаючи укладення угод від його імені;

• налагодження збутової діяльності, включаючи, залежно від характеру угоди з принципалом, організацію власної збутової мережі, тех­нічне обслуговування складних товарів, післяпродажний сервіс.

В. Посередники, які підписують контракти з третіми осо­бами від власного імені, але за рахунок принципала.

Посередники такого типу називаються комісіонерами (прин­ципал називається комітентом). Комісіонери мають право власного підпису, вони самі можуть залучати додаткових посередників, відносно яких є продавцями чи покупцями. Відносини комісійного типу набули значного поширення наприкінці XX ст., сприяючи не тільки масштабному, гуртовому збуту, а й розвиткові роздрібного товарообігу. Відносини комісіонера з комітентом регламентує договір ко­місії. Угоди комісії допускають значно більшу самостійність посе­редника, який може, в певних межах, сам проводити цінову полі­тику, укладати додаткові контракти.

У простому варіанті комісії, комісіонер як власник товару здійснює прямі поставки товару, а також прямі розрахунки з тре­тьою стороною, причому комісіонер не відповідає перед комітен­том за дії третьої сторони. Разом з тим існують різновиди дого­ворів комісії, за яких повноваження, зобов'язання та, відповідно, винагорода комісіонерів є вищою.

Одним з різновидів угод комісії є угоди типу делькредере. Це − такий договір комісії у разі продажу товарів, згідно з яким комісіонер несе майнову відповідальність за виконання третьою особою своїх конт­рактних зобов'язань. Інакше кажучи, він не тільки надає послуги щодо організації продажу товару, а й гарантує оплату товару в разі відмови або неспроможності покупця здійснити відповідний платіж. Звичайно, зобов'язання сплатити принципалу суму угоди не поширюється на випадки, коли відповідні виплати зриваються з вини самого принципала.

Іншим різновидом посередників є консигнатори. Угода консигнації є такою формою контрактних відносин між постачальником (який називається консигнант) та посередником (консиг­натором) згідно з якою перший поставляє на склад другого товари для реаліза­ції. При цьому товари залишаються у власності консигнанта до реалізації їх консигнатором, який здійснює передпродажну підготовку товару, страхує його, проводить маркетингову діяль­ність та весь комплекс операцій із продажу.

Договори консигнації бувають незворотні (за яких консигнатор зобов'язується викупити в консигнанта нереалізовані протягом певного терміну товари), частково зворотні (консигнатор зобов'язується реалізувати товари не менше певної кількості, а решту може повернути консигнанту) та зворотною (всі не­реалізовані товари підлягають поверненню консигнанту.

Така форма продажу є зручною тоді, коли на консигнацію зви­чайно поставляються вироби масового серійного виробництва, у стійкому і швидкому збуті яких експортер не впевнений, у разі по­ставок нових товарів, які ще мало відомі місцевим покупцям, а та­кож для застосування у випадках слабкого освоєння цільового ринку, її предметами стають передусім машини та обладнання, виробниче устаткування, запчастини, вузли та деталі, а також товари масового вжитку. Винагороду консигнатора становить цінова різниця між ціною реалізації та ціною договору консигнації.

Г. Посередники, які підписують угоди з третіми особами від власного імені та за власний рахунок.

Такі посередники називаються дистриб’юторами. Це торговельні посередники з найбільшим обсягом повноважень, які потенційно можуть ви­конувати найбільшу кількість функцій, беруть на себе найбільші підприємницькі ризики та мають найбільшу свободу у прийнятті комерційних рішень.

Для постачальника відносини з дистриб’юторами є вигідними у тих випадках, коли вони здійснюють вихід на нові ринки та бажають скористатися послугами потужних місцевих збутових організацій. І хоч саме за таких умов , посередник може отримувати найбільші прибутки (інколи з монопольним правом збуту товару фірми на даній території), перевагою дистриб’юторських відносин для постачальника є можливість отримувати платежі за товар відразу після його поставки, оскільки після неї власність на об'єкти продажу пе­реходить до дистриб`ютора. Він здійснює комплекс маркетингових заходів на об'єктному ринку, складування товарів, організовує пе­редпродажний сервіс та післяпродажне обслуговування.

Характерною особливістю є підписання більш тривалих дистриб’юторських ко­нтрактів, ніж в інших випадках посередництва (2−5 років) з можливим подовженням співробітництва залежно від його ре­зультатів та вигідності для сторін.



Винагородою дистриб’ютора, як і в інших випадках, достатньо автономного торговельного посередництва, є різниця в ціні пере­продажу та купівлі товару в постачальника.



ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Назвіть характерні особливості прямих звязків та сфери їх застосування.

2. Дайте стислу характеристику різних видів торгово-посередницьких фірм.

3. Охарактеризуйте роботу брокера.

ПИТАННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

1. Наведіть класифікацію посередників в зовнішній торгівлі.

2. Порівняйте роботу брокера та дистриб’ютора.

3. Розкрийте економічні переваги діяльності посередників.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА

1. Розкрийте особливості роботи дистриб’юторів.

2. Охарактеризуйте роботу агентів та особливості їх операцій на ринку.

3. Які особливості в роботі має комісіонер?

ТЕСТИ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Якого виду посередників не існує:

а) брокер;

б) агент;

в) комісіонер;

г) експортер.
2. В якому документі фіксується розмір винагороди агента:

а) поліс;

б) рахунок-фактура;

в) агентська угода;

г) декларація.
3. Посередники, які підписують угоди з третіми особами від власного імені та за власний рахунок називаються:

а) дистриб’юторами;

б) імпортерами;

в) агентами;

г) простими агентами.
4. Посередники, які підписують контракти з третіми особами від власного імені, але за рахунок принципала називаються:

а) брокерами;

б) комісіонерами;

в) маклерами;

г) представниками.
5. Які права мають ексклюзивні (або монопольні) агенти:

а) середні;

б) найбільші;

в) найменші;

г) немає вірної відповіді.
7. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ НА МІЖНАРОДНИХ ТОВАРНИХ РИНКАХ
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ


  • Біржа

  • Ф'ючерсні біржі

  • Аукціон

  • Хеджування

  • Виставки

  • Оферта

  • Ярмарки

  • Ф'ючерс

  • Брокери

  • Опціон

  • Дилери

  • Вексель


ВИВЧАЮЧИ ЦЕЙ РОЗДІЛ,

Ви повинні знати:

  • Відмінності в організації діяльності на міжнародних товарних ринках

  • Основні світові центри проведення міжнародних торгів


Ви повинні вміти:

  • Аналізувати доцільність проведення заходів на міжнародних товарних ринках

  • Відрізняти окремі види міжнародних торгів



ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка