Г. С. Гуріна м. Г. Луцький т. Л. Мостенська



Сторінка2/22
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.13 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

1. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ




      1.1. Етапи розвитку зовнішньоекономічної діяльності і управління нею в Україні

В світовій практиці менеджмент як практична діяльність, наука і навчальна дисципліна існує більше 100 років. За цей час він отримав широке розповсюдження, особливо в країнах з розвинутою ринковою економікою. Міжнародний менеджмент

та менеджмент ЗЕД виникли значно пізніше, приблизно в 60-х роках ХХ століття, під впливом бурхливого розвитку міжнародної і комерційної діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), поглиблення міжнародного розподілу праці, розвитку міжнародної економічної інтеграції.

В Україні можливість використання менеджменту, в тому числі у зовнішній сфері, з'явилася в роки перебудови, на початку переходу країни до ринкової економіки. Тому, звичайно, мова тут йде про становлення менеджменту ЗЕД, про вироблення підходів і принципів до його формування і використання на сучасному етапі розвитку країни. Щоб розуміти цей процес, вважаємо за доцільне коротко розглянути основні етапи розвитку ЗЕД в Україні.

Сучасні науковці виділяють три етапи розвитку даного процесу:

Перший етап (1918-1987рр.) - радянські роки, зокрема, післявоєнні і, особливо, десятиріччя до перебудови. Зовнішньоекономічні зв'язки колишнього Радянського Союзу в цей період розвивались по-різному: в роки "холодної" війни менш інтенсивно, а пізніше - більш інтенсивно. Але в цілому, обсяг зовнішнього торгового обігу постійно збільшувався. Так, у 1960 р. він становив 10 млрд. карбованців, у 1970р. - 22 млрд. карбованців, у 1980р. - 91 млрд. карбованців, у 1985р. - 145 млрд. карбованців.

Проте в середині 80-х років, темпи росту зовнішньоторгового обігу Радянського Союзу почали різко знижуватись. До цього часу, в розвитку зовнішньоекономічних зв'язків колишнього СРСР та інших соціалістичних країн, з'явились інші негативні фактори. А саме:



  • відстала стратегія і структура зовнішньоторгового обігу, його переважно сировинна направленість;

  • незадовільне використання експортного потенціалу переробної промисловості, особливо, машинобудування:

  • нераціональний характер імпорту: в країну ввозився дуже широкий асортимент продукції, яку можна було б виробляти і на вітчизняних підприємствах;

  • недостатнє використання нових форм зовнішньоекономічних зв'язків, основною формою міжнародного економічного співробітництва була зовнішня торгівля, а такі нові форми як міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, прямі зв'язки, компенсаційні угоди, ліцензійна торгівля та інші мали незначний розвиток;

  • спостерігалась недооцінка ролі зовнішньоекономічних зв'язків як фактора економічного росту;

  • відчуження безпосередніх виробників від зовнішніх ринків.

Підприємства не мали права безпосередньо виходити на зовнішні ринки. Всі питання (замовлення на експорт, закордонні закупки тощо) відносилися до компетентності держави та її органів, що максимально знижувало зацікавленість виробників у розвитку експортної продукції, покращенні її якості та технічних характеристик.

Багато із названих негативних факторів були зумовлені переважно екстенсивним характером економічного росту, а також специфікою відповідних механізмів управління економікою, враховуючи зовнішньоекономічні зв'язки. В умовах екстенсивного росту, головним було досягнення кількісних результатів, а витрати виробництва, якість продукції, її конкурентноздатність, технічний прогрес, соціальні проблеми відходили на другий план, що негативно впливало на соціально-економічний розвиток країни.



Другий етап (1987-1991рр.) - роки перебудови економіки, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків в Україні в складі колишнього СРСР. Цей етап характеризується ліквідацією державної монополії на зовнішню торгівлю та зміною принципів організації управління ЗЕД. В цей період вирішуються два основних завдання:

1. Розширення прав міністерств і відомств, об'єднань і підприємств для виходу на зовнішній ринок, встановлення прямих зв'язків, розвиток виробничої і науково-технічної кооперації.

2. Подальше вдосконалення державного регулювання ЗЕД.

На даному етапі було прийнято ряд важливих урядових постанов, спрямованих на вирішення даних завдань. Особливо слід відзначити постанову '' Про подальший розвиток зовнішньоекономічної діяльності державних, кооперативних та інших суспільних об'єднань і організацій" від 12.12.88 р., у відповідності з якою всі підприємства отримали право виходу на зовнішній ринок.

Велика увага на даному етапі приділяється перебудові зовнішньоторгового апарату на рівні підприємств, регіонів і країни в цілому. Створюється нова система державного регулювання ЗЕД. Проте ЇЇ формування не завжди мало поступальний рух. Підприємства, що одержали право виходу на зовнішній ринок, не володіли належним досвідом здійснення експортно-імпортних операцій, достатніми знаннями в сфері ділових відносин та етики міжнародного бізнесу.

Третій етап (з 1991 р. по теперішній час) – це період реформування та розвитку ЗЕД і управління нею в Україні, як суверенній державі.

Вступ країни на шлях самостійного розвитку вимагав розроблення нової концепції здійснення зовнішньоекономічних зв'язків з урахуванням проведення Україною самостійної зовнішньоекономічної політики. Суть прийнятої на початковому етапі концепції полягала в розвитку активного співробітництва з країнами далекого зарубіжжя, входженні в світовий інтеграційний процес; в удосконаленні і подальшому розвитку економічних зв'язків з країнами близького зарубіжжя, переведенні їх на ринкові відносини.

На даному етапі ЗЕД надається ще більшого значення. Вона розглядається не тільки як складова частина господарської діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного росту, створення передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні.

В цей період було прийнято ряд важливих законодавчих актів, зокрема:



  • Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність",

  • Закон України "Про єдиний митний тариф",

  • Закон України "Про режим іноземного інвестування".

  • Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та ін.

За цей період значно збільшилось число суб'єктів, що здійснюють ЗЕД, зріс обсяг зовнішньоторгового обігу, розширилася географія зовнішньоекономічних зв'язків. Наприклад, у 2003р. Україна здійснювала торгівлю зі 190 країнами світу. При цьому, обсяг експорту склав 12,7 млрд. дол., а імпорту 14,7млрд.дол. Найбільший обсяг експорту склав: в Росію (23% загального обсягу експорту), Китай (5,8%), Туреччину (5,5%), Німеччину (5,7%), СІІІА (4%). Найбільший обсяг імпорту був із Росії (48,1%), Німеччини (8.6%), США o (4%), Польщі (3,3%), Італії (2,8%) та ін. Основний експортний потенціал України сконцентрований на підприємствах металургійної промисловості (69% всіх експортних поставок). Активно здійснюють експортні операції: ЗЕД ВАТ "Стірол" (м. Горлівка), ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", ВАТ металургійний комбінат "Азовсталь", корпорація '"Індустріальний союз Донбасу", ЗАТ ''Артемівський завод шампанських вин", ЗАТ "А.В.К."' та інші. [65]

Проте, в організації та управлінні ЗЕД в Україні залишається ще багато невирішених проблем. А саме:



  • структура зовнішньоторгового обігу, як і раніше, має переважно сировинний характер,

  • все ще нераціональним є імпорт,

  • недостатньо ефективно функціонують СП з іноземним капіталом.

Великої уваги вимагають і такі питання, як створення стабільної правової бази, сприятливого інвестиційного клімату, ефективної системи управління ЗЕД на рівні підприємства, підвищення якості експортної продукції та багато інших.

Особливої уваги вимагає підготовка спеціалістів для сфери зовнішньоекономічної діяльності. Основи ЗЕД, як наукова і навчальна дисципліна, в Україні формується під впливом часу і подій. Тим більше, вивчення вітчизняного і закордонного досвіду в умовах глобалізації світової економіки для майбутніх спеціалістів сфери ЗЕД стає надзвичайно важливим.





      1.2. Суть, мета і принципи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Управління зовнішньоекономічною діяльністю на підприємстві багато в чому залежить від того, які умови будуть створені в країні для розвитку його діяльності в зовнішній сфері, від ролі держави в регулюванні та підтримці розвитку ЗЕД на національному рівні. Тому вивченню основ зовнішньоекономічної діяльності на рівні підприємств, організацій, фірм, передує аналіз регулювання зовнішньоекономічною діяльністю на рівні держави.

У всіх країнах без винятку, а особливо в державах з перехідною економікою, де економічні відносини нестабільні, державне втручання в розвиток ЗЕД є об'єктивною необхідністю. Це пов'язано, головним чином, з метою захисту національних інтересів при здійсненні ЗЕД, більш повного використання зовнішньоекономічної діяльності як фактору економічного росту.

В період до перебудови в Україні, економіка країни носила «закритий» характер. Управління економікою (в тому числі ЗЕД) основувалося на монополії держави і здійснювалося переважно адміністративними методами управління. В таких умовах безпосередній виробник не був зацікавлений в розвитку експортної діяльності. Прямі зв'язки між виробниками і споживачами були відсутні. Не було чіткої концепції ЗЕД, яка б відображала її мету, пріоритети і методи щодо їх досягнення.

В умовах ринкових відносин чи переходу до них, характер впливу держави на економіку країни, в тому числі на зовнішньоекономічну діяльність, докорінно змінюється. Цей вплив набуває форми державного регулювання, що означає створення відповідних умов, сприятливих для ефективного розвитку економіки країни в цілому та її складових частин.

Таким чином, державне регулювання ЗЕД підприємства в умовах переходу до ринкової економіки полягає в створенні необхідних умов і сприянні розвитку зв'язків підприємства з зарубіжними партнерами.

Слід відзначити, що термін "регулювання" економіки, в т.ч. ЗЕД, в основному, застосовується в країнах СНД. В західних країнах і документах ГАТТ/ВТО, по відношенню до зовнішньої торгівлі використовується термін "регламентування". Нами використовуються надалі обидва названі терміни.

Державне регулювання – це система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалювати зовнішньоекономічну діяльність в інтересах національної економіки.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою розробки і реалізації державної зовнішньоекономічної політики.

В сучасних умовах зовнішньоекономічна політика - це система заходів, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами з метою вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.

Зовнішньоекономічна політика – це складова частина внутрішньої економічної політики держави. Звичайно, вирішення загальних завдань зовнішньоекономічної політики в кожній країні має свої специфічні особливості. Основними складовими зовнішньоекономічної політики України є:


  • зовнішньоторгова політика;

  • інвестиційна політика;

  • політика науково-технічного співробітництва;

  • валютно-фінансова політика;

  • політика міграції робочої сили тощо.

Кожен з напрямків зовнішньоекономічної політики вирішує проблеми з урахуванням етапу розвитку країни та сучасних тенденцій розвитку світового господарства.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з метою:



  • забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку країни;

  • стимулювання прогресивних ринкових структурних змін в економіці;

  • створення сприятливих умов для входження економіки України в систему міжнародного розподілу праці.

  • Державне регулювання повинно забезпечити:

  • захист економічних інтересів України і законних інтересів суб'єктів ЗЕД;

  • створення рівних можливостей для суб'єктів ЗЕД з метою розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності;

  • розвиток конкуренції та ліквідацію монополії.

Розрізняють два типи зовнішньоторгової політики держави:

1) Фритредерство чи вільна торгівля.

2) Протекціонізм.

Політика вільної торгівлі являє собою мінімальне втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, необмежений доступ на вітчизняні ринки іноземних товарів.

Політика протекціонізму передбачає втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, введення різних обмежень по відношенню до зарубіжних товарів з метою підтримки національного виробника.

Незважаючи на переваги політики вільної торгівлі, всі держави в тій чи іншій мірі використовують протекціонізм. В реальній дійсності, в чистому вигляді ні один з цих підходів не використовується, а використовуються варіанти в тій чи іншій комбінації.





      1.3. Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Визнати необхідність державного регулювання ЗЕД в умовах ринкової економіки ще недостатньо. Масштаби і ефективність зовнішньоекономічної діяльності істотно залежать від організації її регулювання та управління як на рівні держави (регіону), так і на рівні підприємства.

Система органів регулювання зовнішньоекономічної діяльності в країнах світу має деякі загальні риси.

По-перше, в кожній країні в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності приймає участь, в першу чергу, вищий законодавчий орган. В США - це Конгрес; у Франції - Національні збори; в Японії - Парламент тощо. В Україні таким органом є Верховна Рада.

Незалежно від назви, ці органи виконують наступні функції:



  • приймають закони, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність;

  • ратифікують відповідні угоди;

  • асигнують фінансові засоби для ефективного розвитку ЗЕД.

По-друге, в кожній країні є вищий виконавчий орган, який:

  • видає розпорядження на основі прийнятих законів про розвиток ЗЕД;

  • контролює виконання цих законів;

  • контролює раціональність використання виділених коштів на розвиток зовнішньоекономічної діяльності.

В Україні таким органом є Кабінет Міністрів.

По-третє, найбільший вплив на регулювання та розвиток ЗЕД здійснюють міністерства, які безпосередньо займаються економічними зв'язками із зарубіжними країнами і питаннями реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В США - це Міністерство торгівлі і Держдепартамент, У Великобританії - Міністерство торгівлі і промисловості, в Японії - Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості та МЗС, в Україні - Міністерство економіки та з питань Європейської інтеграції, в рамках якого регулюванням ЗЕД займається безпосередньо 4 департаменти.

Схема управління центрального апарату Міністерства економіки та з питань євро інтеграції України представлена на рис. 1.1.





Міністр економіки України

Заступники міністра

8

Департамент

персоналу

  • Відділ роботи з персоналом центрального апарату

  • Відділ роботи з керівними кадрами підвідомчих організацій

  • Відділ аналітичної роботи та кадрового забезпечення торговельно-економічних місій

  • Відділ підготовки та перепідготовки кадрів
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка