Г. С. Гуріна м. Г. Луцький т. Л. Мостенська



Сторінка19/22
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.13 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

11. СТРАХУВАННЯ РИЗИКІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ




      11.1. Види ризиків та способи їх страхування

Страхування є найбільш розповсюдженим методом зменшення ризиків. Страхування - це система економічних відносин, яка полягає в утворенні за рахунок підприємств, організацій і населення спеціального фонду коштів для відшкодування збитків, завданих внаслідок стихійного лиха та інших несприятливих випадкових явищ.

У страхуванні обов'язковою умовою є наявність двох сторін: страхової організації та юридичних і фізичних осіб (які вносять до страхової організації страхові внески). Характерними рисами страхування є :


  • цільове акумулювання коштів, які використовуються тільки на покриття витрат у заздалегідь обумовлених випадках;

  • ймовірний характер відносин, оскільки заздалегідь не відомо, коли настане відповідна подія, якою буде її сила і кого зі страхувальників вона стосуватиметься;

  • зворотність коштів, оскільки вони призначені для виплати усім страхувальникам.

Сукупність розподільчих і перерозподільчих відносин, пов'язаних з уникненням чи відшкодуванням втрат, завданих виробництву та життєвому рівню населення різними надзвичайними подіями, називається страховим захистом. Специфічною ознакою страхового захисту є ознака надзвичайності, яка відображає, з одного боку, наявність певного ризику, тобто можливість виникнення страхового випадку та його руйнівних наслідків, а з іншого - об'єктивну необхідність відшкодування завданих надзвичайних збитків від вказаних наслідків випадкових дій.

Страхування зовнішньоекономічного ризику - це комплекс видів страхування, які забезпечують захист інтересів вітчизняних та іноземних учасників різних форм міжнародної співпраці. Страхування зовнішньоекономічного ризику включає страхування експортно-імпортних вантажів, засобів транспорту, які перевозять вантажі (судна, літаки, автомашини), страхування будівельно-монтажних ризиків, експортних кредитів, міжнародних торгово-промислових та інших виставок, які створюються спільно з іноземними фірмами, тощо. Такі страхові операції здійснюються у вільно конвертованій та національній валюті. У більшості видів страхування укладення таких договорів добровільне. Залежно від змісту відповідних контрактів витрати на страхування може нести будь-яка зі сторін.

Чільне місце в законодавчих і підзаконних актах у сфері страхування посідає Закон України "Про страхування" від 07.09.1996 р. за №85/96-ВР.

При здійсненні розрахункових операцій у зовнішньоекономічній діяльності ризики можна поділити на кредитні, фінансові, валютні.

Кредитний ризик - це ризик несплати позичальником основного боргу і відсотків, які належать кредитору.

Захист кредитного ризику, залежно від його різновиду, здійснюється наступними способами:



  • якщо це внутрішні ризики, то застосовуються такі методи, як лімітування (згідно з нормативними активами), створення резервів, гарантія, застава, страхування, розподіл ризику;

  • якщо це зовнішні ризики, то застосовуються такі методи, як вибір видів і режимів здійснення операцій, лімітування, диверсифікація кредитного портфеля (щодо термінів, позичальників, забезпечення, ставок відсотків та способів їх нарахування), створення резервів, здобуття додаткової інформації, моніторинг та контроль ризику.

Суть страхування кредитного ризику полягає у його зменшенні чи ліквідації. Об'єктами такого ризику є:

  • комерційні кредити, надані покупцеві;

  • банківські позики;

  • зобов'язання за кредитом;

  • довгострокові інвестиції тощо.

До кредитного страхування відносять наступні види: делькредере і гарантійне (заставне ) страхування.

Делькредере − угода, яка передбачає, що комісіонер за додаткову винагороду (плата за взяття ризику комісійної операції) гарантує комітентові, що вексель на проданий у кредит товар буде викуплений у визначений термін.

Сутність гарантійного страхування полягає в тому, що страховик, за отриманої невисокої страхової премії, бере на себе (замість боржника) роль гаранта оплати його повної заборгованості у визначених термінах на користь застрахованої особи.

Основними формами страхування кредитів є:


  • страхування товарних кредитів − це операція, яка передбачає відшкодування втрат, які настали внаслідок невиконання короткострокових кредитних вимог з товарного постачання та надання послуг. Понад 80% світової торгівлі здійснюється з наданням товарних кредитів;

  • страхування кредитів під інвестиції − здійснюється на базі операції з придбання інвестиційних засобів за рахунок наданих постачальниками кредитів. Кредити надаються як у товарній (кредитори — виробники), так і в грошовій формі (кредитори − кредитні установи). Виокремлюють лізинговий кредит;

  • страхування кредитів, виданих під заставу, здійснюється тоді, коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому нерухомим чи рухомим майном.

Різновидом страхування кредитного ризику є страхування експортних кредитів − страхування від ризику несплати іноземними фірмами за експортними боргами.

Ризики при страхуванні експортних кредитів поділяються на 2 групи:

1) суто комерційний чи економічний ризик (банкрутство приватного покупця, відмова від платежу чи прийняття товару, несплата боргу в обумовлений термін);

2) об'єднує різновиди політичного ризику (військові дії, заборона платежів за кордон, конфіскація).

До основних принципів експортного кредитування слід віднести наступні:

1) страхування кредиту повинно передувати появі конкретного ризику;

2) не може бути застрахований уже відправлений товар (головним є факт підписання контракту, де встановлюються комерційні і кредитні умови);

3) страхування кредиту повинно або передувати встановленню умов відчуження товару і його фактичного відчуження, або супроводжувати його.

Страхування фінансових ризиків охоплює усі види страхового захисту тих ризиків, які виявляються в будь-якій сфері визначених фінансових відносин або безпосередньо спричинюють фінансові втрати. Серед більше ніж 10 ризиків, об'єднаних у фінансову групу, найбільш загрозливим є ризик втрат прибутку.

Валютний ризик - це ризик, пов'язаний зі зміною реальної вартості платежу, вираженого в іноземній валюті, у зв'язку з коливанням курсу.

Іншими словами, валютний ризик - це ризик, який виникає при експортно-імпортних операціях і при реалізації товарів у кредит у зв'язку зі змінами курсу іноземної валюти по відношенню до національної або з падінням її купівельної спроможності внаслідок підвищення експортно-імпортних цін (погіршення умов торгівлі) в період між підписанням торгової угоди і платежу за нею. Валютний ризик пов'язаний зі змінами реальної вартості грошового зобов'язання за визначений період часу.

Валютні ризики поділяються на курсові, які пов'язані з втратами внаслідок коливань валютних курсів, та інфляційні, зумовлені знеціненням валют внаслідок інфляції.

Страхування валютних ризиків здійснюється наступними способами:



  • шляхом внесення в умови зовнішньоторговельного контракту захисних застережень;

  • здійснення банком або іншою кредитно-фінансовою установою операцій з метою страхування (хеджування) зміни курсу валют ціни щодо курсу валюти платежу.

У міжнародному приватному праві виділяють такі види захисних застережень.
1. Золоте застереження - являє собою включену в контракт умову, згідно з якою платіж повинен бути виконаним або прямо визначена кількість золота (в зливках, монетах), або у зазначеній валюті в золотому вирахуванні (виходячи із золотого вмісту цієї валюти), яка вказана в контракті. Таке застереження нині трапляється рідко, оскільки більшість країн світу належить до Ямайської валютної системи, яка не передбачає фіксації золотого вмісту валюти).

Розрізняють три види золотих застережень - золотозлиткову, золотомонетну, золотовалютну.



Золотозлиткова не використовується при укладенні міжнародних комерційних контрактів між юридичними і фізичними особам через відсутність вільного обігу золота на внутрішніх валютних ринках, але може застосовуватися в угодах міжурядового характеру.

Золотомонетне застереження - прирівнює ціну товару до визначеної кількості золотих монет, маси, проби, в яких здійснюється платіж.

Золотовалютне застереження - найбільш розповсюджений вид золотого застереження - включає в контракт умову, згідно з якою ціна товару має вираз у визначеній валюті, прирівняній до золота даної кількості і проби.

У сучасних міжнародних торгових відносинах застосування золотих обмежень звузилося через наявність інших видів застережень.


2. Валютне застереження - являє собою включену в міжнародний комерційний контракт умову, відповідно до якої сума платежу змінюється в тій самій пропорції, в якій проходить зміна курсу валюти платежу щодо курсу валюти застереження.

Валютні застереження бувають односторонніми, що діють в інтересах однієї сторони, або двосторонніми, коли перегляд суми платежу проходить як при підвищенні курсу валюти, так і при його зниженні. Прикладом двосторонніх валютних обмежень є ціна контракту в декількох валютах.

Коли ціна товару здійснюється в одній валюті, то застосовуються такі види валютних застережень: прямі, непрямі, мультивалютні. Ці застереження можуть бути як двосторонніми, так і односторонніми.

Пряме валютне застереження застосовується, коли валюта ціни і валюта платежу збігаються, але величина суми платежу, обумовлена в контракті, ставиться залежно від зміни курсу валюти платежу по відношенню до іншої, більш стабільної валюти - валюти застереження.

Непряме валютне обмеження застосовується в тих випадках, коли ціна товару зафіксована в одній валюті, а платіж передбачається в іншій (зазвичай у національній). Оскільки прямі і непрямі валютні застереження не є високоефективними, особливо в умовах постійного коливання валютних курсів на фінансових ринках, з'явилися мультивалютні застереження. Їх дія базується на корекції суми платежу пропорційно змінам курсу валюти платежу не до однієї, а до декількох валют, курс яких розраховується як середня величина за допомогою визначених математичних методів.
3. Індексне застереження, відповідно до якого сума платежу залежить від індексів цін на світових товарних ринках. Індексне застереження передбачає, що ціна товару і сума платежу зміниться відповідно до змін до моменту платежу визначеного індексу цін, обумовленого в контракті, порівняно з його величиною в момент укладення контракту.
4. Застереження щодо перегляду контрактної ціни передбачає, що при зміні курсу валюти ціни товару, який виходить за встановлені сторонами в угоді межі його коливання, експортер має право переглянути контрактну ціну за незакінченими поставками.
5. Різновидом вищесказаного можна назвати і ескалаторне застереження, що передбачає фіксацію в контракті умовної ціни, яка може бути переглянута залежно від зміни ціноутворюючих факторів.

У міжнародній практиці існують і інші форми страхування валютних ризиків, але, на відміну від застережень, вони мають не контрактний характер, оскільки не включаються в тексти міжнародних контрактів - форвардів, ф'ючерсів, опціонів.





      11.2. Основні ризики, що виникають при митному оформленні товарів та предметів

Однією з обов'язкових умов розвитку будь-якої країни у світовому співтоваристві є її активна участь у міжнародному розподілі праці. Як свідчить світова практика, здійснення країною своєї господарської діяльності виключно в національному просторі або слабкий розвиток зовнішньоекономічних відносин може створити для неї загрозу значного відставання в економічному, науково-технічному та соціальному розвитку, що спричинятиме зниження рівня добробуту країни. Тобто, добробут країни не тільки не повинен обмежуватися національними природними ресурсами, а йбезпосередньо залежить від її участі в міжнародному розподілі праці, від рівня науки та технологій, які матимуть свій стрімкий розвиток тільки за умови постійного обміну досвідом між державами.

Серед інших завдань, що стоять перед Україною на сучасному етапі, - завдання розроблення та втілення в життя ефективної митної політики, яка, будучи частиною зовнішньоторговельної політики, покликана захищати національні економічні інтереси та забезпечувати раціональне застосування інструментів митного регулювання на території країни.

Зазначимо, що для створення нормальних умов діяльності підприємств та організацій на зовнішньому ринку, митне регулювання повинно здійснюватися гнучкими, збалансованими методами, бути впорядкованим та відрегульованим відповідно до загальноприйнятих норм світової практики. Виконання в повному обсязі комплексу елементів митної справи, потребує наявності методології здійснення митної справи, а також постійної оптимізації її інструментів, якими є, насамперед, митний контроль та митне оформлення. Тобто, стан економіки України прямо залежить від гнучкості застосовуваних митними органами методів і форм регулювання ЗЕД, їх уніфікованості із загальноприйнятими у світовій практиці стандартами та правилами.

Українським законодавством визначено місце і роль Держмитслужби України серед органів державного регулювання ЗЕД, а також компетенція та повноваження митних органів. На митні органи покладено завдання економічного, контрольного та правового характеру, комплексне вирішення яких забезпечує здійснення митної справи. Ретельний аналіз стану митного регулювання на сучасному етапі розвитку дав можливість дійти висновку, що використовувана методологія здійснення митної справи в Україні недосконала, митними органами неефективно використовуються процедури митного контролю, а законодавчі та нормативно-правові акти з питань здійснення митної справи носять невпорядкований і суперечливий характер.

Для повноти аналізу проблем митного регулювання ЗЕД, необхідно також зазначити, що Держмитслужба України не є єдиним органом державного регулювання ЗЕД, оскільки відповідно до Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність", митне регулювання забезпечує лише регулювання питань, пов'язаних з установленням мит і митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України.

Згідно з положеннями КМУ, серед основних завдань митних органів - також завдання застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України, здійснення, спільно з іншими уповноваженими органами державної влади, заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і забезпечення додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку.

Аналізуючи наслідки застосування інструментів державного регулювання ЗЕД, можна дійти висновку, що сьогодні в Україні домінує фіскальна функція, встановлено досить високий рівень митного обкладення імпортних товарів та жорстку систему нетарифного регулювання, заходи якої поширюються переважно на імпортні товари.

Головною проблемою є невпорядкованість заходів державного регулювання: діє безліч законодавчих актів України, які не узгоджуються один з одним, через що найбільшою проблемою, з якою стикаються державні органи під час виконання покладених на них завдань і суб'єкти ЗЕД під час переміщення через митний кордон України товарів, є наявність колізій у правовому полі України.

За підсумками аналізу законодавства України та численних бар'єрів, що виникають на шляху переміщення товарів через митний кордон України, можна сформулювати основні ризики суб'єктів ЗЕД, пов'язані з митним регулюванням.

В процесі виконання зовнішньоекономічної діяльності у зв’язку з відсутністю чіткої та узгодженої нормативно-правової бази, у українських підприємців може виникнути ряд ризиків організаційно-правового характеру . В таблиці 12.1 вказані етапи здійснення зовнішньоекономічної діяльності та причини, через які виникають ризики в процесі цієї діяльності.

Таблиця 12.1.


Основні причини ризиків суб’єктів ЗЕД при переміщенні товарів та інших предметів через митний кордон України


Етапи виконання зовнішньоекономічної угоди

Причини

Правове оформлення зовнішньоекономічної угоди

  • неузгодженість дій державних органів при здійсненні контролю за зовнішньоекономічними операціями суб’єктів ЗЕД;

  • необхідність урахування вимог законодавства України щодо змісту окремих статей зовнішньоекономічного договору (контракту);

  • вплив «наповнення» зовнішньоекономічного договору (контракту) про процедуру митного оформлення.

Переміщення товарів до їх одержувачів

  • значні часові витрати на оформлення товарів в пунктах пропуску через митний кордон України;

  • необхідність попереднього декларування окремих товарів зі сплатою в установлених випадках податків та зборів, як при імпорті товарів. Необхідність отримання копій документів від відправника та з’ясування, через який пункт пропуску на кордоні переміщуватимуться товари, для здійснення їх попереднього декларування;

  • необхідність надання фінансових гарантій суб’єктами ЗЕД або супроводження митною вартою окремих видів товарів;

  • можливість переміщення через митний кордон України окремих видів товарів тільки у визначених пунктах пропуску.

Митно-тарифне регулювання

  • комплекс невпорядкованих, суперечливих законодавчих та нормативно-правових актів, що стосуються тарифного регулювання;

  • посилення в останні роки фіксальної функції митних органів;

  • відсутність механізмів впливу на рішення митних органів з питань визначення митної вартості, коду товару, країни його походження;

  • відсутність єдиного підходу Держмитслужби до встановлення переліку товарів «групи ризику», що тягне за собою застосування великої кількості листів Держмитслужби, норми яких не впорядковано, щодо віднесення товарів до «групи ризику».

Нетарифне регулювання

  • комплекс невпорядкованих, суперечливих законодавчих та нормативно-правових актів з питань нетарифного регулювання;

  • відсутність єдиної методології застосування дозвільної системи до товарів;

  • відсутність єдиної термінології в законодавчих та нормативно-правових актах України з питань нетарифного регулювання;

  • практика затвердження списків підконтрольних товарів без визначення їх кодів з УКТЗЕД;

  • часте дублювання одного виду контролю іншим;

  • значні часові та фінансові витрати на отримання дозволів держорганів.

Декларування

  • нестабільність законодавства з питань митного оформлення товарів;

  • неможливість визначення характеристик товарів (митної вартості, країни походження, коду згідно з УКТЗЕД) у разі некоректного оформлення відправником товаросупровідних документів;

  • складність заповнення ВМД, неоднозначне тлумачення декларантами та митними органами окремих положень нормативно-правових актів, що встановлюють порядок заповнення ВМД;

  • відсутність єдиної методології застосування митних режимів, характерів угод, особливостей поставки товарів.

Митне оформлення

  • нестабільність законодавства з питань митного оформлення товарів, велика кількість технологічних схем здійснення митного контролю та митного оформлення й невпорядкованість нормативно-правових актів Держмитслужби України з цього питання;

  • велика кількість невпорядкованих наказів і доручень митниць, що визначають особливості здійснення митного контролю та митного оформлення в зонах їх діяльності;

  • застосування митними органами в практичній роботі численних листів-роз’яснень Держмитслужби, які впливають на діяльність суб’єктів ЗЕД;

  • відсутність єдиного підходу митних органів до оформлення ВМД у зв’язку з недосконалістю порядку заповнення граф ВМД залежно від митних режимів;

  • відсутність методології застосування митних режимів, характерів угод, особливостей поставки товарів;

  • ускладнення процедури митного оформлення у зв’язку з вимогами окремих митниць завіряти окремі документи нотаріально.

Інформаційний ризик

  • велика кількість невпорядкованих законодавчих ьа нормативно-правових актів з питань здійснення ЗЕД;

  • нестабільність законодавства з питань здійснення ЗЕД;

  • застосування в практичній роботі численних роз’яснень Держмитслужби України, що впливають на діяльність підприємств та організації України;

  • відсутність налагодженої системи сповіщення про набрання чинності законодавчими та нормативно-правовими актами з питань митної справи;

  • використання в неповному обсязі суб’єктами ЗЕД існуючих на ринку України програмних комплексів, які несуть у собі аналітичну інформацію та узагальнений досвід суб’єктів ЗЕД.



      11.3. Транспортні ризики та особливості їх страхування

Страхування в зовнішньоекономічних зв'язках розглянемо з точки зору страхування засобів водного транспорту, засобів повітряного транспорту, засобів наземного транспорту і вантажів, які перевозяться цими видами транспорту. Взагалі, під транспортним страхуванням розуміють сукупність видів страхування від небезпек, що виникають на різних шляхах перевезення − морських, річкових, повітряних, сухопутних, змішаних.

Об'єктами страхування можуть бути як самі засоби транспорту, так і перевезені ними вантажі. Страхування вантажів часто називають карго, а страхування засобів транспорту - каско.

Особливості морського страхування. Морські перевезення є одним з найдешевших видів перевезень вантажів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Перевезення вантажів морським шляхом супроводжується різними об'єктивними (принциповими) ризиками, які непідвладні людському контролю і знеособлені, а наслідки мають широкий масштаб. До цих ризиків відносять: землетрус, повені, цунамі, урагани, виверження вулканів та інші прояви стихійних сил природи. Війни, соціальні конфлікти і політичне втручання також входять до цього типу ризиків.

До суб'єктивних (конкретних) ризиків можна зарахувати ризики, причини яких мають своєрідний характер. До цих ризиків відносять: крадіжки, пожежі, аварії та інші прояви, що базуються на запереченні або ігноруванні об'єктивного підходу до дійсності.

Морське страхування включає: страхування суден, вантажів, фрахту, відповідальності судновласників. Юридичною базою для укладення договору морського страхування є Конституція України, цивільне і господарське законодавство, Кодекс торговельного мореплавства від 23.05.1995 р. №176/95.

Об'єктом при морському страхуванні є будь-який майновий інтерес, пов'язаний з торговельним мореплавством: судно, вантаж, фрахт, орендна плата, а також ризик, прийнятий на себе страхувальником.

Торговельне мореплавство - це діяльність, пов'язана з використанням суден та перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, пошти, продуктів рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, рятувальних операцій тощо.

Розглянемо чотири типові види договору морського страхування:

1. Страхування судна, як транспортного засобу, в основі якого бувають такі типові умови договорів:


  • застереження RDC (running down clause);

  • застереження про відповідальність перед третіми особами;

  • застереження (free of particular average);

  • застереження про загальну аварію;

  • застереження про позови і трудові відносини;

  • застереження про "абандон";

  • поділ ризику між страховиком і страхувальником;

  • договірні гарантії (застереження про мореплавство; застереження про законність).

2. Страхування одержання плати за фрахт власником судна.

3. Страхування відповідальності товаровідправника або перевізника перед третіми особами.

4. Страхування вантажу.

Зупинимося на особливостях, властивих страхуванню вантажів. Страхування вантажів має три особливості, що вирізняють його поміж усіх інших видів страхування.

Перша - це вільна передача полісу, яка не потребує ніякої заяви страховику. Мається на увазі, що вантаж з моменту початку забезпечення страхового покриття (це збігається звичайно із завантаженням) вилучено з відому страхувальника; вантаж передано в розпорядження перевізника. Страхувальник фактично ним не опікується і нічого з вантажем зробити не може, отже цілком відсутня так звана "суб'єктивна небезпека", тобто та, що знаходиться в причинному зв'язку зі страхувальником. Тому для страховика не має значення, хто стає власником вантажу, і в чиїх руках знаходиться поліс.

Друга особливість - це можливість страхувати вантаж вище від його вартості в момент укладення договору страхування. Це не суперечить основному положенню, що страхова сума взагалі не може перевищувати вартості застрахованого майна. Тут це правило страхування не порушується, оскільки в пункті, куди доставляється вантаж і де він у вигляді товару буде реалізовуватися, його ціна може бути вищою.

Третя особливість - це можливість страхувати за так званим генеральним (відкритим) полісом. Генеральний поліс - це договір страхувальника зі страховиком про передачу страховику на страхування усіх відправлень вантажів даної фізичної чи юридичної особи протягом визначеного періоду (як правило не перевищує 12 місяців). Завдяки такому договору, страховик може максимально спростити формальності зі страхування. Від страхувальника потрібні щоразу тільки заявки про відправлення вантажу. Розрахунок за таким полісом виконується періодично за терміни, зазначені в договорі, а не за кожним відправленням. І в цьому випадку зручності очевидні: простота і швидкість, тобто саме те, що так необхідно для здійснення операцій у зовнішньоекономічній діяльності.

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка