Формування патріотичного виховання на уроках художньої культури та образотворчого мистецтва Ірина Жиган, вчитель образотворчого мистецтва та художньої культури



Скачати 128.72 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір128.72 Kb.


УДК 37.035.6

Формування патріотичного виховання на уроках

художньої культури та образотворчого мистецтва

Ірина Жиган, вчитель образотворчого мистецтва та художньої культури,

комунального закладу «Навчально-виховне об’єднання

«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 17 – центр естетичного виховання «Калинка» Кіровоградської міської ради Кіровоградської області»


Анотація. У статті автором проаналізовано основні напрями патріотичного виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів, подано сутність і завдання патріотичного виховання, проаналізовано законодавчу базу щодо даної проблематики.

Ключові слова: патріотичне виховання, інтернаціоналізм, образотворче мистецтво, художня культура, учні загальноосвітніх навчальних закладів.

Annotation. In the article the author analyzes the main directions of Patriotic education of students of secondary schools, presented the essence and tasks of Patriotic education, analysis of legislative base in this field.

Key words: Patriotic education, internationalism, fine art, artistic culture, students of secondary schools.
Становлення і розвиток незалежної України, формування нових соціально-політичних відносин можливе лише за умови усвідомлення молодим поколінням особистої відповідальності за долю своєї країни. Відродження української нації у школі, зокрема на уроках образотворчого мистецтва та художньої культури відбувається за допомогою національного, патріотичного та інтернаціонального виховання учнівської молоді.

Глобальний простір, у який інтегруються наші діти, передбачає засвоєння надбань культури різних народів. Тому постає потреба в здатності учнів до входження у світовий соціокультурний простір – за умови збереження української національної ідентичності. Національне виховання має стати фундаментом становлення світогляду молодої людини.[8]

Національне виховання – це система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, створена впродовж віків українським народом і покликана формувати світоглядні позиції та ціннісні орієнтири молоді, яка реалізується через комплекс відповідних заходів.

Національне виховання школярів формує ядро української нації на основі національної ідеї, безмежної любові до своєї Батьківщини та самовідданості. Національна ідея об’єднує й консолідує суспільство, сприяє виробленню активної життєвої позиції молодої людини, становленню її як особистості.

Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, колискова пісня, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчне минуле народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості щодо матеріального та культурного збагачення своєї країни.

В арсеналі діяльності з патріотичного виховання підростаючого покоління є багато засобів і методів впливу. Однак головне – це включення кожної особистості в конкретну діяльність з творення й примноження багатства і краси своєї Вітчизни. Патріотичне виховання учнівської молоді стає важливою складовою частиною процесу формування зрілої особистості – громадянина, справжнього спадкоємця і продовжувача національних традицій з активною громадянською позицією.[9] Адже патріотизм – одне з найглобальніших людських почуттів, закріплених віками і тисячоліттями, що поєднує в собі любов до своєї Вітчизни, рідної землі, свого народу, своєї матері, бажання зберегти історично– культурну спадщину і готовність до їх захисту.

Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як зазначав В.О.Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично пов’язаний з освіченістю, етичною, естетичною й емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості.

Патріотичне виховання – процес цілеспрямованого, систематичного, організованого та планомірного впливу на свідомість і поведінку школярів, щодо формування почуття любові до Батьківщини через виховання високих громадських, моральних, психологічних, професійних і фізичних якостей, необхідних для реалізації інтелектуального та творчого потенціалу особистості в інтересах всебічного розвитку суспільства, забезпечення безумовної готовності до захисту Вітчизни. [8]

В.О. Сухомлинський підкреслював, що задовго до повноліття наш підліток має жити громадянськими думками й сприйманнями. Справжнє громадянське виховання, на думку педагога, у процесі навчання починається там, де думка надихає, пробуджує й утверджує прагнення до морального ідеалу.

Ідеалом патріотичного виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинений національно свідомий, високоосвічений, життєво компетентний громадянин, здатний до саморозвитку та самовдосконалення.

Патріотичне виховання є передумовою формування почуттів інтернаціоналізму. Український поет В. Сосюра писав: «Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!».

Інтернаціоналізм передбачає поважне ставлення до інших народів, їх історії, культури, традицій, мови, прагнення до життєдіяльності особистості у процесі безпосередньої участі людини в стосунках з представниками інших націй. Велика роль у вихованні почуттів інтернаціоналізму належить предметам художньо-естетичного циклу та засобам масової інформації. Знання історії, культури, звичаїв і побуту інших народів сприяє формуванню моральної культури взагалі і культури інтернаціональних почуттів зокрема. Це особливо суттєво, коли український народ вибудовує демократичну державу, громадянами якої є представники багатьох національностей.

Надзвичайно велика роль у вихованні справжніх патріотів належить школі. Шкільне виховання справді спрямоване на те, щоб сформувати дитину свідомим українцем. Починаючи з молодого віку, дітям прищеплюється любов до рідної мови, культури, природи, малої і великої батьківщини. Період шкільного віку характеризується тим, що дитина неусвідомлено, але міцно засвоює погляди, оцінки, манери поведінки оточуючих її людей, формуються моральні риси характеру, поведінкові стереотипи та ціннісні орієнтації, закладаються основи для формування патріотичної свідомості. [10]

Провідною формою організації навчальної діяльності в школі є урок. Але як би не змінювалася тема, мета, завдання, зміст, «незмінними залишаються наша турбота про створення найсприятливіших умов для навчання, розвитку й виховання кожної дитини». Це збагачує емоційне життя учнів, створює піднесений настрій. Принцип суспільної спрямованості діяльності учнів відповідає потребам розбудови української держави, відображає досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва.

Патріотичний напрямок виховної роботи знайшов відображення у проведення уроків з образотворчого мистецтва, інтегрованого курсу «Мистецтво» та художньої культури.

Впродовж тривалої історичної еволюції українська школа накопичила значний досвід виховання дітей та юнацтва засобами мистецтва. Естетико-виховні традиції української національної школи на сучасному етапі її реформування стають важливими орієнтирами розвитку.

Мистецька спадщина втілює і передає ціннісне ставлення до світу крізь призму етнонаціональної специфіки, тому вона є ефективним засобом виховання моральності, патріотичних почуттів, громадянської позиції. Цінності мистецтва важливі також з огляду на сучасне існування дітей і молоді в полікультурному просторі. Завдяки універсальності художньо-образної мови вони передають зрозумілу для різних народів смислову інформацію, дають змогу особистості вступати в невербальний діалог з різними культурами минулого і сучасності, розуміти інших і розширювати таким чином свій власний духовний світ, його унікальність і самобутність. [7]

Пам'ятки народного мистецтва зазвичай використовуються лише з наочно-ілюстративною метою, а не як тип художньої творчості, що об'єднує у собі матеріальне виробництво і духовну культуру. Ознайомлення з матеріальною спадщиною минулого дозволяє учням глибше зрозуміти духовний, естетичний світ тих, хто жив і творив до нас, конкретно уявити спосіб життя, думки людей, систему цінностей попередніх епох.

На уроках образотворчого мистецтва виховую в учнях цілісне сприймання дійсності за художньо-естетичними законами, розвиваю зорову культуру і творчу уяву, а також оволодіння різноманітними засобами створення художніх образів. У предметі "Образотворче мистецтво" взаємопов'язані три провідні компоненти - образне бачення світу, мистецтвознавчі знання та відповідні способи образотворчої діяльності.

Виховний потенціал образотворчого мистецтва я реалізую через такі компоненти змісту предмета, як сприймання, опанування елементів художньо-образної мови образотворчого мистецтва, художньо-творчої діяльності учнів.

Сприймання творів образотворчого мистецтва на уроках відбувається під час специфічного процесу споглядання. Він проходить стадії розвитку від первинного одномоментного враження - сприйняття до все глибшого занурення глядачем у власні переживання в контакті з художнім твором. Виховання в учнях здатність до самозаглиблення, погляду на світ через призму власної індивідуальності необхідне для повноцінного сприйняття мистецтва.

Твори образотворчого мистецтва зовнішньо нерухомі. Водночас художні образи можуть бути напрочуд динамічними, оскільки образотворчому мистецтву притаманні як зображальні, так і виражальні функції, які взаємозалежні та взаємозумовлені. [5]

Образотворче мистецтво є специфічною формою пізнання навколишнього світу. У процесі художньої діяльності, потяг до якої закладено в глибинах людської психіки, формується художній світогляд. Діапазон його виявлення досить широкий: він охоплює художні традиції, стилі, напрями, жанри, творчі манери окремих митців та індивідуальні художні смаки. Виховний потенціал інтегрованого курсу "Мистецтво" реалізую, насамперед, через художньо-тематичний зміст, високохудожні твори українського і зарубіжного мистецтва, використання яких у навчальному процесі сприяє вирішенню завдань морально-естетичного, національно-патріотичного, громадянського виховання.

Тему любові до Вітчизни на уроках образотворчого мистецтва та курсу «Мистецтво» розкриваю в кожному класі середньої ланки. Діти вивчають зразки візуального, просторового та синтетичного мистецтва, починаючи з його зародження, розглядають відомих діячів, які внесли вагомий внесок у створення саме українського мистецтва. Також відбувається вивчення культури інших народів. Наприклад, розглядаючи тему «Гімн людині» у 6-му класі, кожен урок починала з прослуховування Державного Гімну України, під час якого учні співали урочисту пісню, поклавши руку на серце. Я побачила, що такий початок уроку не залишив байдужого жодного учня, а навпаки, вони більше зрозуміли значимість Гімну не тільки для своєї держави, а й для інших країн. [6]

Одним із завдань в 7-му класі, є створення пам’ятки архітектурної споруди свого міста, де діти творчо підходять до виконання роботи, спочатку вони досліджують вибрану споруду, знаходять цікаві відомості про неї, вивчають історію створення, аж потім переносять на папір не просто побачену будівлю, а з певним переосмисленням, своїм сприйняттям та баченням в ній вже не звичайну споруду, а історичну пам’ятку архітектури.

Одним із завдань для всіх школярів середньої школи, тобто 5 – 7-их класів, було створити малюнок для учасників АТО, діти з великою відповідальністю поставились до створення малюнків та листівок, які були дійсно щирими та відвертими. Ситуація, яка склалася у нашій країні на сучасному етапі розвитку держави, змінює світогляд школярів, руйнує стереотипну свідомість.

На таких уроках формується почуття патріотизму, любові до свого народу, уміння аналізувати зовнішні та внутрішньополітичні умови та уміння самостійно адекватно оцінювати події, що відбуваються у державі і світі. Виховується почуття гордості, глибокої поваги до символів держави, іншої загальнодержавної та регіональної символіки та історичних святинь.

Обставини сьогодення підсилюють значущість, привабливість предмета художня культура, адже випускник школи розуміє, що життя сучасної людини протікає у «світі світів», де усвідомлюється самобутність й самоцінність кожної культури. Він розуміє і те, що йому треба бути жити у цьому світі саме у той час, коли сформувалися всі передумови для відчуття світу і себе єдиним соціальним організмом, а отже , ідея міжкультурного діалогу набула особливої актуальності. Для сучасного старшокласника пріоритетним стає перетворення процесу пізнання із запам’ятовування фактів і явищ у сприйняття їх смислів.

Це потрібно для того, щоб учень був підготовлений належним чином до цього процесу не тільки на рівні пасивного усвідомлення, але й на рівні активної інтерпретації. Учень повинен мати потужні джерела мотивації до навчально-творчої діяльності та на основі відомих творів створювати власні зі своїм баченням та відчуттям.

В процесі вивчення художньої культури України в 10 класі загальноосвітньої школи продовжується процес значного патріотичного виховання молоді. Таке виділення української художньої культури як окремої частини курсу зумовлює збереження національних цінностей. Національно-патріотичне виховання передбачає прилучення особистості до джерел народної культури шляхом ознайомлення з українськими традиціями, обрядами, звичаями, на основі яких формується світогляд, ціннісні орієнтації, ідеали й переконання, набувається соціальний досвід.

Уроки художньої культури у старших класах спрямовані на виховання національно свідомої, духовно багатої, зорієнтованої на творчу діяльність особистості, здатної усвідомити себе в суспільстві, створює умови для індивідуального творчого саморозвитку, саморозкриття і самореалізації.

На уроках художньої культури я прагну навчити кожного школяра вміти самостійно задовольняти власні естетичні потреби, цінувати прекрасне, використовувати набуті знання для формування себе як особистості, розвинути здатність учня розуміти задум митця, формувати думку й аргументувати її.

Урок художньої культури – це справжній театр емоцій, вражень, захоплень. Щоб зацікавити, переконати, посилити відчуття значимості збагачення емоційно - естетичного досвіду учнів, я прагну довести дітям щодо таких найбільш життєвих цінностей, як людина, її життя і здоров'я, Батьківщина, патріотизм. Суспільство, позбавлене здорових цінностей, не зможе існувати. Нова система цінностей формується болісно і суперечливо. Ось чому становлення ціннісної свідомості особистості в сучасній ситуації є однією з найбільш важливих і актуальних завдань, які спроможний виконати предмет художня культура.

Учні ознайомлені з усною народною творчістю, зі старовинними обрядами, піснями, думами, що народилися в глибині століть. Вони мають можливість збирати фольклорно-етнологічний матеріал, за допомогою звернення до цінностей, придбаних і свято збережених людством у світовій культурі. Таким чином діти створюють ґрунт для усвідомлення себе як патріота. Золоті культурні надбання народу можна знайти в музеях, які в свою чергу несуть собою соціокультурну та патріотичну функції. Музей – це фактично інститут, який склався історично, побудований за принципом діалогу культур, який зберігає в матеріальних предметах різні картини світу та способи пізнання буття, виховання патріотизму. Музей залишається місцем збереження реліквій, раритетів, він стає більш ефективною базою для спілкування, культурно-освітнім середовищем, місцем підвищення культурно-освітнього процесу, формування почуття духовного відродження. Це джерело інформації про людей і події, яка здатна впливати на учнів емоційно, викликати почуття гордості за Батьківщину та діячів, які творили власну історію рідної країни. Саме тому, я вважаю доцільним проводити деякі уроки художньої культури в музеях. Тема «Театральна культура ХІХ ст.» охоплює розвиток українського театру; театр корифеїв: представників, репертуар, значення в історії культури; творчий шлях М.Заньковецької. На цю тему можна багато що говорити, тим більше, коли йдеться про рідну місцевість, адже мова стосується саме театру ім. М.Л. Кропивницького. Та виклад сухого матеріалу у стінах кабінету не принесе ефективнішого результату, ніж похід до музею ім. І. К. Карпенка-Карого, де представлені корифеї театру та створений зал, присвячений життю та творчому шляху М.Заньковецької. Такі уроки приносять більше результативності, ніж проведення уроку в рамках школи.

Звісно, всі уроки неможливо провести в музеї, адже змінюються теми, зміст, і врешті міста та держави, та за допомогою сучасних технологій, можна і в рамках кабінету провести не менш цікавий урок. Яким чином? Відповідно до теми уроку, та країни яка розглядається (9, 11 класи) я проводжу віртуальні екскурсії, таким чином діти мають змогу подивитися не тільки музеї своєї місцевості, а й переміститися на певний час в інше місце, пройтися віртуальними коридорами будь-якого музею світу, побувати в найцікавіших точках нашої планети, та зазирнути в міжгалактичний простір (5 клас). [3]

Такий принцип викладу матеріалу стосується і тем, пов’язаних з музичним та театральним мистецтвом. Не побачивши, не почувши, не відчувши музичного твору або спектаклю, дитина не зможе проаналізувати його. На своїх уроках я демонструю кожен вид музичного мистецтва, що дає можливість дітям відразу засвоїти почуте, а в деяких випадках і наспівувати твір разом з виконавцем, адже без демонстрації, як би ти не розповідав що це за твір, дитина не зрозуміє і не відчує його красу. При цьому театральна творчість сприяє формуванню спостережливості та уважного ставлення до оточуючого світу, людей, здатності до співчуття і співпереживання, готовності до спів дії, а на основі музичних творів відразу виховується почуття прекрасного, естетичний смак, розвиток творчої особистості з високими духовними потребами, гордість за творців історії власної держави та інтернаціоналізм.

Культурна спадщина виконує роль середовища, в якому через прилучення до вічних цінностей культури формується людина. Зберігаючи спадщину, ми тим самим зберігаємо культурну пам'ять і саме середовище, в якому тільки і може зникнути ситуація спілкування, діалогу сучасної культури та культури минулого.

Навчальний матеріал викладаю так, щоб учні не тільки знали й розуміли те суспільство,в якому ми живемо й працюємо, але і вносили свою маленьку часточку в подальше його удосконалення і розвиток, постійно прагнули до покращення навколишньої дійсності. На уроках виховую в учнів духовність, плекаю творчу особистість, виховую людину, що характеризується високою емоційно-естетичною культурою. Я прагну виростити дітей справжніми громадянам та патріотами з почуттям особистої відповідальності. А бачити позитивний результат своєї праці - найкраща нагорода для мене.



Література:

  1. Апостолова Г.В. Про використання електронної техніки для розвитку здібностей дитини // Практична психологія і соціальна робота. – 2002. №9 – 10. – С.1-4

  2. Бабаева Т.Б. Развитие гуманитарной культуры школьников в условиях музея. – Автореф. Дисс.канд.пед.наук. – ПСб., 2005.

  3. Громадянин – Держава – Громадянське виховання. Антологія / Упорядники М. А. Рогозін і О. В. Сухомлинська. – Донецьк, 2001. – С.213).

  4. Масол Л. - Загальна мистецька освіта:теорія і практика. - К. : Промінь, 2006. - 432.

  5. Масол Л. - Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітній школі // Інформаційний збірник МОН України.- 2004. -№ 10.- С. 4 - 9.

  6. Музейний вісник №8-2008 Запорізький обласний краєзнавчий музей під.ред. Г.І.Шаповалова.

  7. Піщанська В. М. Методичні рекомендації щодо вивчення дисциплін художньо-естетичного циклу. - Дніпропетровськ. - 2009.

  8. Стаття – «Формування ціннісного ставлення до суспільства і держави в процесі вивчення української художньої культури України», Кондратова Л.Г. Матеріали VІ Міжнародної науково-практичної конференції з питань патріотичного виховання молоді., Запоріжжя, 2012.- С. 548

  9. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах. – наказ 25.02.2004 N151/11 Міністерства освіти і науки України академія педагогічних наук України.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка