Формування концепту «безпека держави» в рам ках державоцентричного підходу



Скачати 269.95 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір269.95 Kb.
























Формування концепту «безпека держави» в рам

ках державоцентричного підходу

Слід констатувати, що в найближчі десятиліття національ

на держава залишиться основною одиницею світового

устрою. Це висуває потребу у ґрунтовному аналізі концепту

«безпека держави» та дослідження проблем підвищення якос

ті державного управління у сфері забезпечення національної

безпеки, розвитку добросусідських міждержавних відносин

та удосконалення міжнародних інститутів безпеки.

Як було відзначено в попередніх підрозділах, що поняття

«безпека» та «національна безпека» з часів виникнення зде

більшого використовувалося в контексті забезпечення «без

пеки держави», зокрема врахування національних інтересів

держави і в першу чергу у військовій та зовнішньополітичних

сферах. Відтак у більшості розвинутих країн «національна

безпека» розумілась саме як державна безпека, а насамперед

її воєнні та політичні аспекти. В нашому дослідженні ми тлума

чимо державну безпека як одну із складових національної

безпеки, поряд з безпекою людини та безпекою суспільства.

Серед сучасних дослідників, які працювали в даній галузі слід

назвати В. Горбуліна, О. Литвиненка, Г. Новицького, А. Качинсь

кого, С. Пирожкова, О. Бєлова, С. Селіванова, М. Сунгуровсь

кого, В. Дзоза, В. Креміня, М. Косолапова, Г. Мурашини, Є. Крав

ця, С. Гордієнко, В. Картавцева, М. Потебенька, В. Гончаренка,

А. Опальова, В. Пилипчука, інших. Так В. Пилипчук визначає такі

основні підходи до проблеми визначення даного поняття383.
382 Крисаченко В.С., Степико М.Т., Власюк О.С. та ін.Українська політична нація: генеза, стан,

перспективи. – [Електронний ресурс]. Режим доступу: old.niss.gov.ua/book/Krizachenko/

Gl%2012_cnv.htm

383 В.Г. Пилипчук. Еволюція наукових поглядів стосовно поняття «державна безпека»//

Стратегічна панорама. – 2006. – № 2. – С. 34.

329
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

• в основу визначення покладено «стан» захищеності. Зо

крема Л. Григорян зазначає, що державна безпека – це

стан непорушності основ суспільного і державного ладу.

На думку Ю. Булигіна, державна безпека – такий стан

держави, за якого забезпечено стійкість його суспільнопо

літичного ладу;

• в основу покладено поєднання понять «стан» і «здат

ність». Так, автори Контррозвідувального словника (1972 р.)

вважали, що державна безпека – це стан надійності й не

порушності суспільного і державного ладу в умовах внут

рішніх (у перехідний період) і зовнішніх ворожих сил, здат

ність держави протистояти підривній діяльності;

• визначення державної безпеки як системи суспільних

відносин. Зокрема, М. Карпушин зазначав, що державна

безпека є регулятором взаємодії сил її охорони і забезпе

чення, джерел загроз і середовища. П. Коршиков зробив

висновок, що державна безпека – певний стан системи

протиборства держави і супротивника, що визначається

порівняно високим ступенем локалізації дій супротивника

та інших джерел небезпеки. Ю. Долгополов зазначив, що

державна безпека — це система суспільних відносин, що

регулюються соціальними нормами і забезпечують

непорушність державного і суспільного ладу країни, її

військового потенціалу й суверенітету384.

Аналізуючи роботи інших дослідників, слід зазначити, що у

працях М. Потебенька і В. Гончаренка державна безпека Украї

ни визначається як стан захищеності корінних підвалин сус

пільства, державних інститутів, необхідних для виконання дер

жавою своїх функцій з управління загальнозначущими спра

вами суспільства385[с 16]. Дослідник С. Яценко визначає держав

ну безпека України як стан захищеності державної влади,

суверенітету, територіальної цілісності, обороноздатності,

спокою людей (народу), громадської злагоди, довкілля, націо

нальної і релігійної рівності386[с.111]. Дослідник А. Опальов

пропонує визначити «державну безпеку» як стан захищеності

основ конституційного ладу, політичного, економічного, обо
384 В.Г. Пилипчук. Еволюція наукових поглядів стосовно поняття «державна безпека»//

Стратегічна панорама. – 2006. – № 2. – С. 34.

385 Науковопрактичний коментар до Кримінального кодексу України / Під загальною

редакцією М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. Ч. 2. – К.: «Форум», – 2001. – С.16.

386 Науковопрактичний коментар до Кримінального кодексу України. – 2ге вид., перероблене

та доповнене / Відп. редактор Яценко С. С. – К.: «А.С.К.», – 2003. – С. 111.

330
Внутрішньополітичні аспекти політики національної безпеки

Української держави в гуманітарній сфері

ронного, науковотехнічного та інформаційного потенціалу дер

жави від зовнішніх і внутрішніх загроз, спричинених іноземни

ми спецслужбами та організаціями, злочинними структурами,

групами чи окремими особами. На думку вченого, у широкому

розумінні державна безпека — це захищеність підвалин

існування держави, тобто державна безпека є вищим зрізом

національної безпеки. А тому її не можна зіставляти з іншими

видами безпеки як рівнопорядкову. Державна безпека охоплює

всі інші види безпеки, виокремлюючи в них свій об’єкт387[с. 4].

Деякі дослідники вважають, що безпека держави і державна

безпека це різні поняття. Так С. Гордієнко безпеку держави ви

значає як спроможність системи суспільних відносин (у політич

ній, економічній, воєнній, науковотехнічній та інших важливих

сферах діяльності суспільства), що безпосередньо пов’язана із

забезпеченням оптимального функціонування її інститутів (на

самперед державної влади), забезпечити безпеку держави,

особи і суспільства за конкретного балансу їхніх життєво важ

ливих інтересів; державна безпека на його думку – форма (різ

новид) національної безпеки, що передбачає спроможність дер

жави забезпечувати стабільне функціонування державних та

суспільних інституцій, а також стан їхньої захищеності від по

тенційних і реальних загроз388[с.119]. На нашу думку ці поняття

не потрібно розділяти, так як вони тотожні. Найбільш оптималь

ним на нашу думку є таке визначення: безпека держави – це за

хищеність суверенітету, конституційного ладу, територіальної

цілісності, державних структур від зовнішніх і внутрішніх за

гроз, що досягається за рахунок наявності ефективного механіз

му управління та координації діяльності відповідних державних

та громадських інституцій.

Здійснюючи історичну ретроспективу слід зазначити, що

проблема безпеки загалом і зокрема безпеки держави почала

досліджуватися досить давно. Так у дослідженнях античних

мислителів безпека держави була тісно пов’язана з забезпе

ченням безпеки громадян і розглядалася як засіб забезпечен

ня загального блага. Власне саме виникнення держави пов’я

зувалося в першу чергу з потребою забезпечити захист грома

дян. Зокрема Аристотель у своїй теорії побудови держави,


387 Опалев А.В. О некоторых базовых категориях теории обеспечения национальной

безопасности // Вестник Российской академии естественных наук. – 2004. – № 3. – С. 4–12.

388 Гордієнко С. Г. Сутність та зміст поняття «державна безпека» // Стратегічна панорама. –

2003. – № 2.

331
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

однією із важливих її ознак висував «критерій безпеки грома

дян»389[с.509]. Цю думку підтримував і інший відомий філософ

Платон зазначаючи, що безпека це відсутності загроз або зла

для окремої людини, що є можливим у потужній державі, від

так кожна людина окремо і всі загалом повинні турбуватися

про зміцнення держави і її безпеки. Філософ намагався ство

рити концепцію ідеальної держави, яка по своїй суті була тота

літарною. Згідно з поглядами іншого давньогрецького філосо

фа Епікура держава і право виникають тоді, коли люди уклада

ють між собою угоду з метою забезпечити спільну користь –

взаємну безпеку.

У середні віки змістовне наповнення поняття «безпека» бу

ло зумовлене релігійним світоглядом того часу. Безпека розумі

лася як спокійний стан духу людей, які уповаючи на Божу волю,

вважали себе захищеними від будьяких загроз. В цей період

засуджувалося будьяке насильство, так як тоді найвищим грі

хом вважалося позбавлення людини життя (Августин Блажен

ний, Фома Аквінський). Вищим благом був мир і безпека. Без

пека земних держав залежала від дотримання ідеалів і запові

дей «Миру Божого» (Августин Блаженний) – мирного поряд

ку, безпеки й злагоди в межах християнських держав. В епоху

Відродження й Нового часу така точка зору трансформувалась

у проблему безпечних взаємостосунків між державами й пошу

ку шляхів їх нормалізації (Е. Роттердамський, Г. Гроцій).

Починаючи з періоду Нового часу (Т. Гоббс, Д. Локк, Ж.Ж.

Руссо, Б. Спіноза) поняття «безпека держави» грунтувалося на

договорній теорії. Так Т.Гоббс вважав, що прагнення до без

пеки обумовлює прогрес цивілізації та є основою державності.

Людина має постійний страх перед загрозами, що змушує її у

жити в суспільстві («у групі», «у племені», «у стаді») і шукати

засоби колективного захисту у війні «усіх проти всіх». Тобто за

Т. Гоббсом: «Людина – це істота, цивілізована страхом смер

ті»390[с. 211]. На думку Гобса найголовнішим прагненням люди

ни є прагнення до досягнення миру і безпеки. Якщо цього не

можливо досягнути, то за нею залишається природне право за

хищати себе всіма можливими засобами. Але найкращим

захистом для людини, на думку Гоббса є держава. Відтак для

досягнення миру й безпеки люди створили державу.


389 Аристотель. Политика. – Соч. в 4 т. – М.: Мысль, 1983. – Т.4. – 830 с.

390 Гоббс Т. Сочинения: В 2 т.: Пер. с англ. / Сост. В.В.Соколов. – М.: Мысль, 1982. – Т.1. – 621

с.; 1991. – Т.2. – 731 с.

332
Внутрішньополітичні аспекти політики національної безпеки



Української держави в гуманітарній сфері

Значний вклад в розробку концепту «безпека держави» вніс

німецький філософ Г.В.Ф. Гегель, який зазначав, що саме держа

ва є важливою і неомінною умовою забезпечення безпеки лю

дини. «Тільки в державі можливо розумне і безпечне існування

людини. Мета всякої освіти полягає в тому, щоб допомогти

людині подолати свою виключно суб’єктивну природу і набути

об’єктивного існування в державі ... Всім своїм існуванням лю

дина зобов’язана державі ... Вся її цінність, вся її духовна

дійсність – результат її входження в державу.»391. Хоча розви

ток держави Гегель пов’язував з становленням громадянського

суспільства, яке він визначав як зв’язок (спілкування) осіб через

систему потреб і розподіл праці та через систему правосуддя.

Так в «Філософії права» зазначено, що правовими основами гро

мадянського суспільства є рівність людей як суб’єктів права, їх

юридична свобода, індивідуальна приватна власність, непоруш

ність договорів, охорона права від порушень, а також впорядко

ване законодавство і авторитетний суд, в тому числі суд присяж

них392[с. 227]. Висновки Гегеля про самостійність громадянсько

го суспільства як сфери приватних інтересів по відношенню до

держави (втіленню публічного інтересу), про залежність сус

пільного ладу від розподілу праці і форм власності залишаються

досить актуальними і сьогодні.

Значна частина сучасних дослідників також підтримують

державоцентричний підхід, який найбільш поширений в біль

шості західних країн (США, ФРН, Франція, та інші), а також в

Китаї, Японії, Російській Федерації. І це при тому, що, біль

шість американських теоретиків в області безпеки, чітко за

значали, що в основу їхніх концепцій безпеки закладене лібе

ральне вчення Дж. Локка.

Слід зазначити, що ліберальна концепція політики будуєть

ся на розподілі безпеки держави і суспільства, чіткого розме

жування сфер публічного й приватного інтересу, забезпечен

ні при цьому національного інтересу, під яким розумівся пе

редусім державний інтерес. Саме ці положення є основною

ідеєю даного концептуального підходу. Тобто на державу по

кладалося забезпечення колективного інтересу, а на особу –

приватного.

Так відомий практик в сфері безпеки, ексміністр оборони

США Г. Браун стверджує, що національна безпека – це на


391 Гегель. Система наук. Часть первая. Феноменология духа. Перевод Г. Шпета. М., 1953.

392 Гегель Г.В.Ф. Философия права. М.: Мысль, –1990. – 526 с.

333
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

самперед здатність зберігати територіальну цілісність держа

ви, здійснювати підтримку економічних відносин з іншими

країнами світу, забезпечувати захист від зовнішніх негатив

них впливів своїх інститутів та систем управління, контролю

вати свої кордони, тобто безпека – це реалізація зовнішньо

політичних інтересів країн, це стан невразливості держави від

загроз, який досягається шляхом реалізації ряду заходів, зде

більшого стилового характеру393[с. 241].

Дослідники Європейського Центру проблем безпеки ім.

Дж.К. Маршалла (Німеччина), зазначають, що національна

безпека це «загальне поняття, категорія, що включає як питан

ня національної оборони держави так і питання формування

відносин з іноземними країнами. Зокрема це система заходів

спрямованих на формування сприятливої позиції в міжнарод

них відносинах чи загальний рівень обороноздатності, що дає

можливість протидіяти ворожим та підривним діям як всере

дині так і зовні країни»394[с.15].

Дослідник М.О. Ушаков зазначає, що національна безпека

– «це реальна здатність держави бути вільною від зовнішньої

небезпеки»395[с.15].

Інший дослідник М.В. Сунгуровський визначає національну

безпеку як такий стан суспільства і держави, коли забезпечуються

сприятливі умови для досягнення національних інтересів за наяв

ності та (або) у передбаченні дестабілізуючих чинників (загроз).

Значну увагу безпоковим аспектам процесів державотво

рення приділяє В.О. Дзоз, вказуючи на ключову роль гумані

тарної політики в стратегії розвитку незалежної Української

Держави, оскільки саме вона «верифікує пріоритети суспіль

ного розвитку відносно загальнолюдських цінностей, інтегрує

їх навколо людини як найбільш високої цивілізаційній ціннос

ті. Формування такої політики належить до стратегічних зав

дань державотворення. Дослідження цього процесу займають

центральне місце в системі гуманітарних наук будьякої демо

кратичної країни світу»396[с.63].


393 Brown H. Thinking Аbout National Security. Defense and Foreign Policy in a Dangerous World. –

Colorado, 1983. – P. 4.

394 Глоссарий терминов/Без указ. авт. – ГармишПартенкирхен (Германия), – 2002. – 30 с.

(Препр./Европейский Центр по изучению вопросов безопасности им. Джорджа К. Маршалла.

Колледж по изучению международных отношений и вопросов безопасности.

365Ушаков Н.А. Проблемы теории международного права. – М.: Наука, – 1988. – 453 с.

396 Дзоз В.О. Гуманітарна політика України в контексті суспільної модернізації (соціальнофіло

софський аналіз) : дис. ... доктора філос. наук: 09.00.03 / В. О. Дзоз / Інститут вищої освіти АПН

України. – К., – 2007. – 380 с.

334
Внутрішньополітичні аспекти політики національної безпеки



Української держави в гуманітарній сфері

Державоцентричну тенденцію підтримує і В.Г. Кремень.

Досліджуючи концепції національної безпеки, він відзначає,

що гуманітарна сфера діяльності відноситься до основних еле

ментів міжнародної та національної безпеки. Дослідник виок

ремлює в системі чинників забезпечення національної безпе

ки такі елементи, як ступінь національної єдності суспільства;

рівень дотримання прав і свобод громадян; рівень довіри до

органів державної влади; характер панівних світоглядних та

ідейнополітичних настанов; ступінь ідейної єдності суспільст

ва. В. Кремень зазначає, що в сучасному світі національна без

пека держави детермінується не тільки військовими чинника

ми, а й соціальними та гуманітарними, акцентує увагу на важ

ливості посилення міжнароднополітичного співробітництва у

безпековій сфері, використання ненасильницьких політичних

засобів397[с. 38].

Слід відзначити, що саме в рамках державо центричного

підходу сформувалася наукова школа так званого «політично

го реалізму». Згідно реалістичної концепції (Ганс Моргентау

та інші), міжнародні відносини завжди розвивалися в контекс

ті військовобезпекового концепта існування держави, тобто

всі держави існують в тіні «завтрашньої» війни, тому будьяка

держава не може (і не повинна розраховувати) на когось ще,

окрім самої себе, щоб забезпечити свою безпеку. Це важли

вий принцип самозбереження, так званий «self – help», сфор

мульований одним з представників структурного реалізму

Кеннетом Уолцом. Кожна держава прагне посилювати свій

військовий потенціал, щоб запобігти ризику нападу з боку ін

ших держав. При цьому будьяка військові підготування мо

жуть викликати в інших країнах страхи, що вони можуть бути

спрямовані проти них, відтак вони не можуть мати впевненос

ті, що істинні наміри держави, яка збільшує військовий потен

ціал, є всього лише оборонними, а не наступальними. Ці безпе

кові взаємодії Герберт Баттерфілд визначає як «страх Гоббса»,

а Джон Герц як «дилему безпеки»398. Насправді після закінчен

ня Другої світової війни ця дилема реалізувалася в гонці оз

броєнь двох найбільших держав на той момент: США і СРСР.

Крім того кожна держава трактує свої власні заходи як обо


397 Кремень В.Г. Політична безпека України: Концептуальні засади та системи забезпечення:

Монографія / В.Г. Кремень, І.Ф. Бінько, С.І. Головащенко. – К.: [б. в.], – 1998. – 92 с.

398 Rioux JeanFrancois. La securite humaine: une nouvelle conception des relations internationales,

L'Harmattan, Paris,2001, p.78

335
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

ронні, і при відсутності прагнення до діалогу та порозуміння,

активність інших країн тлумачиться нею як потенційно небез

печна, щоб вони не здійснювали, що ми й спостерігаємо на

прикладі політичних взаємин США з країнами вісі зла, зокре

ма з Сірією чи Іраном.

В рамках реалістичного підходу значна увага приділяється

зовнішньополітичним відносинам через які держава реалізує

свої національні інтереси. Так на переконання Г. Кіссінджера

і З. Бжезінського держави, як і окремі особистості, пересліду

ють раціональні цілі, особливо в тому, що стосується їх потре

би в безпеці. Тому міжнародні відносини є сума політик окре

мих суверенних держав, а світова політика інтерпретується як

система балансів сил, головним чином між великими (впли

вовими) державами399.

Розглядаючи забезпечення безпеки держави в рамках

школи «політичного реалізму», акцентується увага на враху

ванні національних інтересів держави і в першу чергу у війсь

ковій сфері. Сам термін «національний інтерес» був запозиче

ний із західної політичної літератури, де він визначався як

«державний інтерес». Саме таке розуміння є переважаючим в

західних країнах, оскільки вони собою являють здебільшого

мононаціональні держави (не стільки в етнічному аспекті,

скільки в соціальному). В західних суспільствах нація пред

ставляє собою єдність громадянського суспільства і держави,

відтак національний інтерес виконує консолідуючу функцію і

зменшує протиріччя між інтересами держави та громадянсь

кого суспільства.

В західних країнах національний інтерес розуміється на

самперед як зовнішньополітичні пріоритети держави. Для

реалістів «державні інтереси» і «інтереси національної безпе

ки» – це взаємопов’язані чи навіть тотожні поняття. Хоча на

нашу думку, дане ототожнення не є достатньо коректним, так

як при формуванні інтересів національної безпеки повинні та

кож враховуватися потреби пересічних громадян та грома

дянського суспільства.

Вітчизняні вчені також ґрунтовно досліджували дану кате

горію. Зокрема Г.В. Новицький зазначає, що національні інте

реси – це суб’єктивне усвідомлення основних, життєво важ

ливих потреб країни. Безпека є саме такою потребою. А отже
399 Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические

императивы: Моногр. – М.: Междунар. отношения, – 1999. – 256 с.

336
Внутрішньополітичні аспекти політики національної безпеки

Української держави в гуманітарній сфері

основний національний інтерес України – забезпечення її

безпеки. Відтак не національну безпеку потрібно виводити із

національних інтересів, а, навпаки, в основі національних ін

тересів знаходиться національна безпека.

З точки зору реалістів аналітичне використання поняття

«національні інтереси» підкреслює роль держави як втілення

національних інтересів. Реалісти вважають, що внутрішньопо

літичні чинники не можуть розглядатися як національні інте

реси, так як дана група питань належить до сфери «суспільно

го інтересу», тобто інтересу, обумовленого різними сегмента

ми громадянського суспільства.

Основна ідея політичних реалістів – зіткнення національ

них інтересів на міжнародній арені є неминучим явищем. Її

суть витікає із чіткої і лаконічної тези Г. Моргентау, яку наво

дить К.С. Гаджієв: «Міжнародна політика, як і всяка інша, це

боротьба за владу ... Державні діячі і народи можуть в кінцево

му рахунку шукати свободу, безпеку, процвітання або власну

силу. Вони можуть визначати свої цілі у вигляді релігійних, фі

лософських, економічних і соціальних ідеалів ... Але щоразу

вони прагнуть до досягнення своїх цілей методами міжнарод

ної політики, вони роблять це, борючись за владу ... Боротьба

за владу універсальна в часі і просторі, і це незаперечний факт

історичного досвіду»400[с.46].

Позиція Г. Моргентау майже не відрізняються від поглядів К.

Клаузевіца, якому належить загальновідоме визначення війни,

як продовження політики іншими, насильницькими засобами.

Влада і сила є категоріями одного порядку. Тому із наведе

ної цитати висновок може бути тільки один – безпека держа

ви залежить від її власної сили й боротьба за силу на міжнарод

ній арені виступає, як окремий випадок боротьби за владу все

редині держави. В уявленнях політичних реалістів суть сили

полягає в здатності опротестовувати національні інтереси ін

ших держав, навіть якщо вони життєво важливі (суверенітет,

територіальна цілісність та інші). Загроза застосування сили в

цьому випадку перетворюється в основний інструмент націо

нальної політики, а вміння маніпулювати загрозою застосу

вання сили – в основну функцію дипломатії й Стратегії НБ.

Реальність національного інтересу проявляється по мірі йо

го здійснення. Він визначається суверенною державою, пе

редбачає наявність вольового начала та засобів для його досяг

нення і не передбачає ніяких обмежень, окрім сили яку має

337
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

держава у своєму розпорядженні по відношенню до сили дер

жавпротивників реалізації її національного інтересу. При

цьому ключовим і відкритим залишається питання щодо за

конності та наслідків реалізації національного інтересу однієї

країни по відношенню до національних інтересів інших країн

або ж для системи міжнародних відносин в цілому.

Треба сказати, що прибічники теорії політичного реалізму

зберігають досить міцні позиції в міжнародній політиці, хоча

силові методи забезпечення національної безпеки і не зводять

тільки до військової сили. Політичні, економічні, моральні,

психологічні та інші форми силового впливу вони розглядають

як важливі додаткові засоби досягнення національних цілей

та інтересів, які залишаються головною домінантою зовніш

ньої політики держав.

Так, часто питання валютної стабілізації, захисту внут

рішніх ринків або просування власних товарів на зовнішні

ринки, розглядаються політичними реалістами виключно в

контексті силового протиборства («економічного проти

борства»). Водночас (особливо після відомих вересневих по

дій у 2001 році у США) політичні реалісти вимушені визнава

ти, що національні інтереси держави можуть зводитися до

забезпечення безпеки у світі, роззброєння і сталого світово

го розвитку, а не тільки до зміцнення влади, впливу і тиску

на інші країни. Але силовий фактор у вирішенні світових

проблем продовжує домінувати.

США, країни Західної Європи, а останнім часом, і Російсь

ка Федерація продовжують акцентувати увагу передусім на

забезпеченні оборони держави від зовнішнього негативного

впливу (загроз) здебільшого військовими методами.

Так, в Стратегії національної безпеки США, зазначається, що401:

– «Сьогодні потрібно знову підтвердити істотно важливу

роль військової могутності Америки» [c.35];

– «Нашою головною метою має бути забезпечення для

Президента більш широкого вибору варіантів військових рі

шень для припинення агресії або тиску в будьяких формах на

Сполучені Штати наших союзників чи друзів» [c.36];

– «Наші сили повинні володіти такою військовою міццю,

щоб у потенційного супротивника не виникало бажання

нарощувати свій військовий потенціал в надії перевершити
401 National Security Strategy of the United States. // http://www.whitehouse.gov/sites/default/files/

rss_viewer/national_security_strategy.pdf

338
Внутрішньополітичні аспекти політики національної безпеки

Української держави в гуманітарній сфері

Сполучені Штати у військовій могутності або зрівнятися з

ними»402[c.37].

Слід констатувати, що деякі країни, зокрема Російська Фе

дерація в сучасних умовах, розробляючи систему національ

них інтересів та реалізуючи захист власних зовнішньополі

тичних інтересів, створюють уявні зовнішні загрози для себе з

боку інших країн, щоб виправдати власні аморальні чи навіть

злочинні дії по відношенню до інших держав. Так під приво

дом захисту прав російськомовного населення, які нібито по

рушуються в інших країнах, Російська Федерація вводить свої

нібито «миротворчі війська» на територію інших країн, здій

снюючи анексію частини території інших держав, як це було в

Молдові, Грузії чи в Україні (Придністров’я, Абхазія, Крим).

Це є грубим порушенням міжнародного законодавства і роз

хитуванням чи початком руйнування міжнародної безпекової

системи, коли більш сильна країна, прикриваючись надумани

ми аргументами, здійснює інтервенцію на територію іншої

країни. Це може бути також небезпечним прецендентом, який

може призвести до початку переділу спірних територій (спо

чатку виникають локальні конфлікти, а в подальшому можли

вий й глобальний, що взагалі поставить людську цивілізацію

на грань виживання).

Відтак в рамках реалістичного підходу при виборі засобів,

методів і способів забезпечення національної безпеки у зов

нішньополітичному її вимірі потрібно спиратися не на уявні,

а на реальні загрози. Хоча можливість чіткого визначення ре

альних загроз для тієї ж Російської Федерації є досить пробле

матичною, так як відповідні служби формують викривлену

картину реальності. Населення Росії перебуває під потужним

ідеологічним тиском, а відтак більшість росіян та значна час

тина жителів України з південних та східних регіонів постійно

живе в уявному світі, відповідно до якого події в Україні пере

кручуються, а образ українців і особливо з західних регіонів

демонізується, що аж ніяк не відповідає дійсності.

Водночас в останнє десятиріччя в сучасних концептуаль

них підходах щодо забезпечення міжнародної та національної

безпеки в теорії міжнародних відносин отримав подальший

розвиток напрям, який прийнято називати конструктивістсь

ким. В його межах розробляються теорії світового співтова

402 National Security Strategy of the United States. // http://www.whitehouse.gov/sites/default/files/

rss_viewer/national_security_strategy.pdf

339
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

риства, в яких поняття світового співтовариства пов’язується

з уявленнями про сучасну роль національних держав у світі та

перспективах державного суверенітету.

Але й серед прихильників конструктивістського підходу,

одні дослідники, як і раніше, розглядають національні держа

ви в якості основних суб’єктів безпеки й основи міжнародних

політичних організацій, в той час як інші суб’єкти безпеки, на

їх думку, відіграють другорядну роль по відношенню до націо

нальних держав. При цьому палітра взаємовідносин у світо

вому співтоваристві розглядається ними не тільки «поверти

калі», диференційованій з точки зору нерівності та залежності

(як це прийнято у «політичних реалістів»), а й «по горизонта

лі», з точки зору переплетення міжнародних відносин. Це до

зволяє відобразити різні аспекти міжнародної безпеки: гло

бальний характер загроз безпеці, глобалізацію економічних

зв’язків, неможливість забезпечення безпеки в межах окремо

взятої держави та інші.

Інша ж група дослідників – конструктивістів у своїх концеп

туальних підходах принижує роль держави в сучасних міжнарод

них відносинах і тому знаходиться ближче до прихильників лібе

ральних концепцій, ніж до прибічників політичного реалізму.

Так, стверджується, що не державицентри сили, а їх зв’яз

ки, взаємовідносини визначають національну безпеку. Світо

ва політика трактується як політика світового співтовариства,

а не міждержавна.

Принижуючи роль держави, вони перш за все наполягають

на необхідності інтенсифікації та поглиблення взаємозв’язків

між різними неурядовими організаціями на міжнародній аре

ні. Взаємодія між партіями, профспілками, вченими, молодіж

ними та іншими організаціями, окремими громадянами оці

нюється дуже високо. Роль держави зводиться до своєрідного

ліберального «нічного сторожа», а суспільним і корпоратив

ним об’єднанням і асоціаціям надаються функції влади в ме

жах забезпечення інтересів громадян і захисту цінностей ок

ремих об’єднань і груп.

Теоретики цього концептуального напряму водночас не

відмовляються від дослідження силових факторів у світовій

політиці, але постійно підкреслюють зниження впливу воєн

ної сили в забезпеченні національної і міжнародної безпеки та

зростання інших силових факторів, за допомогою яких можна

суттєво впливати на поведінку, ідеологію та політику держав.

340
Внутрішньополітичні аспекти політики національної безпеки



Української держави в гуманітарній сфері

Використовуючи дані теоретичні концепти по відношенню

до України, слід стверджувати, що в Україні все більш очевид

ним стає необхідність реалізації концептуального підходу «по

літичного реалізму» в контексті захисту національних інтере

сів та цінностей нашої країни, водночас враховуючи і безпеку

партнерів по міжнародних відносинах. Тому традиційні підхо

ди активно переглядаються в контексті:

– усвідомлення взаємозалежності національної й міжна

родної безпеки;

– зростаючої впевненості у неможливості вирішувати

спірні питання тільки воєнним шляхом;

– необхідності створення недержавних підсистем націо

нальної і міжнародної безпеки;



– зростання вимог щодо задоволення прагнень людини до

свободи, рівності, справедливості, благополуччя.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка