«Формування духовної культури на уроках музичного та образотворчого мистецтв» Кавєріна Тамара Анатоліївна



Скачати 217.74 Kb.
Дата конвертації11.04.2016
Розмір217.74 Kb.
«Формування духовної культури на уроках музичного та образотворчого мистецтв»

Кавєріна Тамара Анатоліївна, вчитель художньої культури,

малювання, музики

ВСТУП

Проблема формування духовності учнів є актуальною, і належить до проблеми соціального характеру, оскільки пов`язана с таким поняттям, як формування особистості. В наш час дуже часто можна почути заклики про підняття національної свідомості людини, та виховання справжнього громадянина. А поштовхом і основою для цього є, в першу чергу, виховання духовної особистості. Школі потрібно змалку турбуватися про духовний світ дитини. Саме тоді країна буде бачити молодь – як майбутнє нашої нації, рушійну силу, яка спроможна вирішити проблему держави не на свою користь, молодь із своїми вищими моральними, естетичними канонами та ідеалами. Адже від її ставлення до надбань культури залежить нині духовне оновлення нашого суспільства, зміст її цінних орієнтацій і майбутнє.

Наше суспільство переживає період стрімких. далекосяжних змін: технологічний прогрес, міжнародну торгівлю, розвиток комунікацій, світову конкуренцію. Усе це вимагає дотримання високих моральних чеснот. Тому духовний розвиток молоді дуже важливий у наш час. Адже ми спостерігаємо, що світ став бездуховним. Як показали дослідження, 65% сучасних батьків не мають найменшого уявлення про педагогіку. Вся їх турбота про дітей зводиться лише до матеріальних здобутків, а звідси духовна деградація молоді. У неї зовсім немає поваги до минулого та надбань наших предків, зараз для учня вчитель не авторитет. Головне для молоді – розваги, а не прочитання книги, перегляд вистави у театрі. Сучасні учні зовсім не живуть за моральними законами, не прагнуть досягти високих цілей. І тому виховання людини, яка б протистояла економічним труднощам, духовній деградації, моральному та фізичному виснаженню має на себе взяти школа. Авжеж школа – це той єдиний осередок, який зможе вплинути на учня духовно. Проблема формування духовності учнів – одна з головних проблем нашої держави. Тому, що успішний розвиток демократичних процесів в Україні залежить від багатьох умов, серед яких провідне місце посідає духовне відродження громадян, гармонізація соціального життя нації. Адже саме духовність надає надзвичайності усім психічним характеристикам людини.

Духовність – творча спрямованість, наснага, енергія людини. Особистість має право на самостійність, на індивідуальність. Однак для пробудження і подальшого духовного розвитку індивіда потрібно створити відповідні умови. І питання це – надзвичайно важливе, оскільки духовність визначає спрямованість усіх розумових, емоційно-чуттєвих, вольових якостей людини, її здатність до самоусвідомлення себе, як особистості.

Проблема духовності належить також до числа основних психологічних проблем. Життєво важливі задачі, котрі стоять перед сучасною цивілізацією – це подолання соціальної й національної несправедливості, припинення національної кризи – а це потребує (корінного) перетворення свідомості багатьох людей, тобто нового духовного відродження суспільства. А сьогодні дуже важливо для нашої держави, щоб кожен її громадянин, піднявся над своїми власними проблемами, і намагався збагатитися духовно.

На сьогодні спостерігається процес оновлення змісту освіти й удосконалення систем духовного виховання учнів. Тому головною метою загальноосвітньої школи є переосмислення й переорієнтація та вплив на формування високоморальної громадської позиції, національної свідомості, потяг до прекрасного.

Взагалі проблеми духовності торкалися багато років тому. Про це свідчать праці педагогів минулого: Я.А.Каменського, Г.Г.Песталоці, А.Дистервега, В.О.Сухомлинського. Вони одностайно виділили головні фактори. які впливають на духовне виховання учнів: праця, сім`я, школа, вчитель.

На сучасному етапі проблемою духовності займаються багато вчених, серед яких: О.Майкіна, Г.Сагач, Т.Зазюн, С.Соловейчик, І.Зеліченко. Саме тому я обрала тему: “Формування духовності учнів”, тому ця проблема є однією з головних у нашій державі. Адже суспільство й держава не можуть існувати, нормально виконувати свої функції без певної системи гуманістичних, духовних цінностей. Оволодіння учнівською молоддю духовними цінностями підносять свідомість особистості на вищий щабель, наповнюють життя й діяльність високими громадськими цілями. Духовність зміцнює єдність усього суспільства, забезпечує подолання труднощів на шляху його розвитку. Саме школа формує майбутні покоління, а від цього залежить розвиток і розквіт нашої держави.



Об`єкт дослідження – формування духовності учнів у навчальному процесі.

Предметом дослідження є педагогічні умови, що забезпечують формування духовності у учнів.

Мета – виявити та перевірити педагогічні умови, що забезпечують формування духовності учнів у навчальному процесі.

Гіпотеза – формування духовності учнів у навчальному процесі буде успішним, при створенні таких педагогічних умов:

  • врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів;

  • організація колективної діяльності учнів;

  • врахування активності учнів;

  • застосування активних форм навчання, та різноманітних ситуацій, які формують духовність учнів;

  • використання міжпредметних зв`язків.

Висунуте припущення зумовило необхідність вирішення таких завдань:

  • Вивчити стан проблеми формування духовності учнів у науковій літературі, та в практичній діяльності учителя.

  • Теоретично розробити, та методом експерименту перевірити систему роботи по формуванню духовності учнів.

  • Виявити та експериментально перевірити комплекс педагогічних умов, що забезпечують необхідний рівень сформованості духовності учнів.

  • Розробити методичні рекомендації вчителям етики.



Методи дослідження:

  1. Емпіричні методи: бесіда, спостереження, анкетування, метод експертних оцінок, діагностика робіт.

  2. Педагогічний експеримент.

  3. Методи якісного й кількісного аналізу експертних даних

Основний метод – педагогічний експеримент.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ УЧНІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

    1. Зміст поняття “духовність”, його критерії та рівні сформованості у учнів

Проблема духовності цікавила людство в усі часи. Це проблема досліджувалась багатьма науками. До визначення цього поняття у вчених не має одностайної думки. Кожний науковець розуміє поняття “духовність” по-різному.

Поняття “духовність” завжди мало у філософії важливе значення, і відіграє визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце й призначення у світі, зміст її буття, культура, суспільне життя. І тому такі філософи: Платон, Аристотель, Юркевич, Григорій Сковорода вважали, що поняття "духовність" є похідним від слова "дух" (лат. “spirit” та грец. “pneuma”), що означає рухливе повітря, повівання дихання, носія життя.

Уже в первісну епоху складаються перші уявлення про духовність. Але це поняття ще не розмежовувалось від тілесної суті. Вперше Платон відокремив тілесне і духовне, визначив, що духовність – це специфічна людська властивість, а тілесне – це нижче, те, що закладене природою людині. Аристотель теж відокремив ці поняття, але розглядав тілесне й духовне як рівно необхідні.

Проблема духовності стала провідною і в російській релігійній філософії кінця XIX – початку XX ст. Її розробка пов'язана з іменами Федора Достоєвського, Володимира Соловйова, Івана Ільїна, Павла Флоренського, Миколи Федорова. Тут духовність розумілась подвійно. З одного боку:



Духовністьце одухотворення тваринності, сутнісна характеристика людини, що виділяє її зі світу тварин

Інше розуміння:духовністьце ідеал, до якого прагнула людина у власному розвитку, орієнтація на вищі, абсолютні цінності .

На думку вчених поняття “духовність” – це категорія етики, яка визначає моральний вимір людської життєдіяльності, це живе джерело доброчесностей людини, її моральна спроможність та вища цінність.

В сучасній некласичній та посткласичній філософії проблема духовності набуває дедалі актуальності. Це пов`язано з загальним антропологічним зворотом, що стався у сучасній філософії, і прагненням подолати раціоналізм та ірраціоналізм у розумінні людини, з обміркуванням підстав глобальної духовної кризи, що вразила людство в XX ст., пошуком шляхів її подолання. Значний внесок у розробку проблеми духовності зроблений у філософії, притаманний таким філософам, як Мартін Бубер, Макс Шелер, П`єр Тейяр де Шарден, Хосе Ортега – і – Гассет, Альберт Швейцер, Еріх Фром, Віктор Франки. Провідною ідеєю цих вчених є: людина розумна на зламі епох виявилась нездатною подолати всілякі кризи життя, зокрема глобальні, тому їй на зміну повинна прийти людина духовна. І за визначенням цих науковців:



Духовність це загальнокультурний феномен, який уміщує в собі не тільки абстрактно-теоретичні цінності й ідеали, а й вчинки по совісті, істині і красі.

Обміркування проблеми духовності стає силою і в сучасній українській філософії. Публікуються дедалі більше праць присвячених різноманітним її аспектам. Українські дослідники, як і їх попередники, наполягають, що: духовність – це спосіб розбудови особистості. На думку Бориса Кримського духовність – це зустріч з самим собою, своєю душею, внутрішнім Я. Це – вихід до вищих цінних інстанцій формування, конструювання особистістю самої себе. Це провідний фактор розумової гармонізації світу зовнішнього та внутрішнього, їх узгодження з моральними законами. Це цінний зміст та спрямованість буття людини.

Філософський словник подає нам таке поняття духовності: духовністьце ідеальний початок з якого походить творча сила, яка удосконалює і піднімає людину у світ чистий і цінний. І саме в цьому чистому і цінному світі існує любов, добро, співчуття, творчість, справедливість, свобода.

І.Д.Недальний пропонує своє бачення духовності, і вважає що духовність це:



  • світ ідеального;

  • особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний світ, духовне життя;

  • духовні цінності, світогляд;

На погляд Недальнього духовне життя – це завжди діалектична єдність індивідуального й суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне.

Філософ В.І.Вернадський як і М.Бердяєв, В.Соловйов, П.Флоренський уявляє людину сутністю Всесвіту, головною цінністю світобудови, а шлях до високої духовності, вбачає у злитті з Космосом. Духовна людина живе творчо, піднесеною діяльністю і реалізовує себе згідно з універсальними законами природи й космосу, гармонізуючи життя на планеті, прагнучи уникнути глобальної катастрофи.

Проблема духовності ще в період античності мала вагоме значення. Більшість вчених: Алкемеон, Геракліт, Демокріт, Анаксимен, Арістотель, Декарт вважали, що основою поняття духовності є душа. Поняття душі вони розуміли, як віддзеркалення історичної зміни впливу на психіку людини. У багатьох цих вчених саме душа представлялась однією із видів речовин. Для Геракліта і Демокріта – душа це вогонь. Анаксимен пов`язує душу з сонцем.

В психології проблемою “духовність” займалися такі вчені – Гордон В., Оллпорт Г., З.Фрейд, А.Маслоу, С.Рубінштейн. Наприклад вчені визначають поняття духовності так:



Духовність це пізнання світу, себе, змісту призначення себе в світі.

Психологічний словник подає нам таке визначення духовності: духовністьце індивідуальна вираженість в системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб, ідеальної потреби пізнання і соціальної потреби жити, діяти “для інших”.

Духовність характеризується добрим відношенням людини до оточуючих його людей, турботою, увагою, готовністю прийти на допомогу, поділити радість й горе. Об`єктивна користь духовної діяльності людини діалектично пов`язується з її суб`єктивною безкорисливістю, де нагородою є задоволення, під час пізнання навколишнього світу; карою цьому є почуття.

На сучасному етапі проблемою духовності займаються І.Зеліченко і Б.С.Братусь. Ці вчені – психологи вважають, що основним поняттям духовності є дух. І визначають дух – як джерело енергії і саму енергію психологічної діяльності. Дух прагне піднести світ, а психологічним органом рефлексії духу виступає свідомість.

В свою чергу за їх визначенням “духовність - це тяжіння до любові, гармонії, до прекрасного”.

О.І.Зеліченко подає оригінальну концепцію духовного світу, який є вищим щаблем у ієрархії. Духовну кризу автор розуміє як нездатність зробити наступний крок у своєму розвиткові, який виявляється перш за все у дезорієнтації та спустошенні.

Психічними проявами духовності, на думку О.І.Зеліченка, є любов, творчість, пошук, розвиток.

Б.С.Братусь правомірно визнає, що духовність – це сутнісна якість людини, яка втілює в собі активне прагнення знайти найвищий смисл свого існування, співвіднести своє життя з абсолютними цінностями, до духовного універсалу загальнолюдської культури.

Проблема духовності є однією з головних проблем сучасної педагогіки. Це питання висвітлено у працях таких вчених: С.Соловейчика, І.А.Зязюна, Г.М.Сагача, В.М.Сагоновського. Але розуміння цієї проблеми подають кожен по-різному.

С.Соловейчик стверджує, що складовою частиною “духовності” є “дух”. І зазначає, що дух, це:

- основа всього найкращого, що є в людині;

- людське в людині;

- сутність людини, прагнення до правди, добра й краси.

Педагог зазначає, що духа немає поза людиною, дух існує лише в кожній людині. І з цього основною поняття про дух ми можемо конкретно визначити, що таке духовність.

Якщо сучасний педагог С.Соловейчик обов`язково пов`язує поняття “духовність” з поняттям “духу”, то такі сучасні педагоги І.А.Зязюн, Г.М.Салач пов`язують духовну людину з розумною. На їхню думку, “людина розумна” на сучасному етапі виявилася нездатною подолати усякі кризи життя , а тому загострився інтерес до людини духовної, яка по-новому ставиться до цих проблем; усвідомлюючи необхідність абсолютних цінностей та ідеалів з метою уникнення глобальної катастрофи.

На думку цих же науковців, без культу духовності людство загине. То що ж таке духовність?



Духовність - це спосіб розбудови особистості, це, образно кажучи, зустрічі з самим собою - своєю душею, внутрішнім "я".

Духовність - це вихід до цих інстанцій формування, конструювання особистості та її менталітету.

В сучасній педагогіці виникло таке поняття, як "духовний потенціал особистості". Це поняття треба розуміти, як здатність інтегрувати дії, спрямовані на внесення гармонійної впорядкованості в оточуючий світ.

У своїй подальшій роботі я буду користуватись таким визначенням духовності.

Духовність - це індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб; ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти для інших.

З визначення можна зробити висновок про структуру духовності. Структурними компонентами духовності я вважаю:



  • індивідуальну вираженість людини;

  • духовні потреби людини;

  • пізнавальні потреби людини;

  • соціальні потреби людини;

  • потреба самоактуалізації людини;

  • потреба діяльності людини

Що ж таке "потреба"?

Потреба - це стан нужди в об`єктивних умовах, предметах, без якої неможливий розвиток та існування живих організмів, їх життєдіяльності.

Потреби людини треба розглядати як особливий психологічний стан індивіда, як не співвіднесеність в психіці особистості внутрішніх і зовнішніх умов діяльності. Потреба - це джерело активності людини.



1. Індивідуальна вираженість - це життєвий шлях людини у суспільстві, це свідомість і самопізнання людини, це коли особистість, як свідомий суб`єкт розуміє не тільки оточуючих, але й себе у своєму ставленні до оточуючих.

2. Духовна потреба людини - це внутрішній світ людини, її морально-етичні цінності. Це пошук істини і сенсу життя людиною. Це пізнання людиною свого "я", потреба людини слухати класичну музику, читати книги, ходити до театру. Вміння людини оцінювати навколишній світ, людське оточення.

3. Пізнавальні потреби - це рівень розумового розвитку особистості, її жага до пізнання, підвищення свого інтелекту. Потреба людини у навчанні.

4. Соціальні потреби - це соціальний успіх людини, а звідси впевненість в собі у суспільстві. Це ще й потреба у аффіліації, тобто прагнення людини допомогти іншим. Це вміння людини жити в суспільстві за його законами і водночас проявляти інтерес чуйність, допомогу іншим.

5. Потреба самоактуалізації - це потреба в розумінні особистого шляху, це реалізація своїх можливостей і здібностей. Людина, яка досягає рівня самоактуалізації, повністю реалізувавши свої здібності і можливості, постає як свідома особистість. Потреба самоактуалізації це і розуміння людиною своєї мети в житті і шляхів її досягнення.

6. Потреба діяльності - це потреба в організаційній роботі, розуміння задач, які ставить перед людиною суспільство, і в свою чергу виконання обов`язків, які постають перед людиною.

Таким чином, критерії духовності, це:



  • орієнтація людини на вищі естетичні цінності, вчинки по совісті;

  • ставлення людини до громадської діяльності;

  • прагнення особи до пізнання;

  • розуміння людиною сенсу буття

(Див.характеристику критеріїв у додатках табл. 1.1)

Що ж притаманно для кожного рівня сформованості духовності учнів? Якщо людина з високим рівнем сформованості духовності, то вона володіє системою умовностей та регламентацій поведінки, має такий рівень культури, при якому спрямовує свою власну природу, свої думки, дії й діяльність на збереження, створення добра, гармонії, прекрасного в житті інших людей ( тобто високий рівень сформованості).

Якщо людина з середнім рівнем сформованості духовності, то вона теж озброєна і системою регламентацій, і високим рівнем звичних потреб у їх дотриманні, але спрямовує все це та породження й реалізацію злого духу, негативної духовності (антидуховності).

І лише та людина, котра не володіє ні певною системою ні бодай мізерною кількістю умовних регламентацій, ні системою будь-яких потреб дотримуватися хоча б яких-небудь приписів в цілому (тобто людина не культурна зовсім), ні поняттям про добро та зло, про ідеал та антиідеал, прекрасне й огидне, може вважати повністю бездуховною (низький рівень сформованості).

Навіть особа, коли в арсеналі своєї свідомості й змінить певну кількість регламентації своєї поведінки (тобто, якоюсь мірою ця людина культурна), але вона діє за всіма правилами й законами на користь чи задоволення лише своїх фізичних та фізіологічних потреб, не може вважатися духовною особою. Це також по-своєму бездуховна людина.

Тобто, спираючись на попередні визначення, зрозуміло, що людина може багато читати, ходити до театру, спілкуватися з розумними людьми, мати тактовність, але її не можна назвати духовно вихованою. Тому що, весь її розум та вади свідомо направлені на користь собі, а не на альтруїстичні вчинки.

Відомий психолог, професор Московського університету Б.С.Братусь пропонує розрізняти чотири рівні сформованості духовності у учнів - принципові рівні в структурі особистості, які характеризують ступінь її моральності, духовності:


  • егоцентричний - особа прагне до власної значущості, вигоди, престижу.(Ставлення до себе є самоцінним, а до інших суто прагматичним, залежить від понять "вигідно-не вигідно".) Тут йдеться не про моральність особи, а про наявність егоцентричної моралі;

  • групоцентричний - особа ототожнює себе з певною групою (родина, народ, нація, клас, партія тощо), які є для неї цінними приналежністю до неї. Усі інші можуть сприйматися як "вороги", "опоненти", "чужі", які не варті поваги, співчуття, допомоги, любові. Тут діє не моральність, а групова мораль;

  • просоціальний (гуманістичний) - кожна людина виступає самоцінною, рівною з точки зору прав, свобод, обов`язків. Ця людина спрямована на досягнення таких результатів (продуктів праці, спілкування, пізнання), які принесуть рівне благо іншим, навіть "чужим", "далеким", "незнайомим". Лише з цього боку можна говорити, що ця особа виконує "золоте правило" етики: чини з іншими так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою;

  • духовний - людина починає усвідомлювати себе та інших не як кінцеві, смертні істоти, а як істоти особливого роду, пов`язані між собою, співвідносні з духовним світом. У цих рамках людина встановлює суб`єктивні стосунки з Богом через пошуки особистої формули зв`язку з Ним.

Усі ці рівні тим чи іншим способом властиві кожній особі, а в якісь моменти ситуативно перемагає якийсь із цих рівнів "сформування духовності". Тож не можна чітко віднести певний рівень до кожної окремої особистості.

Згідно наших спостережень щодо сформованості духовності у учнів та концепції Б.С.Братуся, ми уклали таблицю, яка є результуючим фактором існуючих поглядів на цю проблему. У педагогіці є традиційним розглядати три рівні сформованості: високий, середній, низький (див. характеристики рівнів сформованості духовності учнів в додатках . Таким чином, проведена робота забезпечила теоретичне обґрунтування оціночної системи.



1.2. Музичне та образотворче мистецтво - як важливий засіб формування духовності у учнів.

Музичне та образотворче мистецтво вивчається в усіх школах нашої держави. Тому вчителі мають чи не найбільшу можливість вплинути на формування духовного світу кожної дитини, вплинути на її емоційну сферу, а й відповідно й формування системи цінностей підростаючого покоління.

На сьогодні проблема розвитку духовності полягає в першу чергу у розумінні кожною людиною тих критеріїв, що складають основу поняття "духовна культура". Відповідно й проблема розвитку духовної особистості полягає на сьогодні не стільки в тому, що недостатньо продукується цінностей та ідеалів, скільки в їх розумінні до них кожного з нас.

Виділяються такі критерії духовності школярів, як морально-етична культура учня, ставлення його до громадської діяльності, пізнавальний інтерес, розуміння ним сенсу буття. Кожен з цих критеріїв духовності має відповідні показники, які свідчать про рівень сформованості в людини того чи іншого критерію духовності.

Так морально-етична культура учня вимірюється в першу чергу наявністю в нього морального ідеалу, вмінням давати моральну й естетичну оцінку явищам, вчинкам тощо, а також вмінням роботи самооцінку.

Ставлення учня до громадської діяльності вимірюється рівнем усвідомлення ним місця окремої людини в суспільстві, а також ставленням учня до громадських доручень, наявністю в учня внутрішньої свободи, його ставлення до батьків, однолітків та інших людей, наявністю в нього патріотичних почуттів, почуття власної гідності..

Пізнавальний інтерес вимірюється наявністю в учня інтересу до навчання рівнем загальної допитливості, загальним рівнем розумового розвитку, а відповідно до цього й рівнем усвідомлення школярем потреби у навчанні.

Одним з найважливіших і одночасно найскладнішим критеріїв духовності є розуміння людиною сенсу буття в цілому, а відповідно до цього й визначення людиною сенсу свого особистого існування. Показниками цього критерію духовності є наявність в учня суспільних якостей, прагнення знайти найвищий сенс свого існування, мету життя реалізація чи принаймні спроби реалізації учнем своїх творчих здібностей й різноманітних інших можливостей тощо.

Величезна роль у формуванні усіх цих показників і критеріїв духовності належить етиці, адже саме на уроках етики вчитель має найбільше можливостей вплинути на емоційно-оцінну сферу дитини й до того ж зробити це непомітно чи майже непомітно для неї, що має чималу вагу, адже кожен вчитель знає, що дуже важливо у вихованні дитини уникати надмірності уваги, уникати моралізаторства й відкритої та частої критики у бік тих чи інших якостей дитини. На уроці вчитель має змогу впливаючи в першу чергу на емоційну сферу дитини, коригувати її систему цінностей, розширювати її кругозір, формувати її духовну сферу. Вдало підібрані та відповідні методи й прийоми роботи над ними здатні успішно впливати на формування з кожного названих вище критеріїв духовності людини. Проте, на мою думку, вчитель на уроці музичного та образотворчого мистецтв здатен вплинути на перший і останній з названих критеріїв духовності, оскільки в дитячому та юнацькому віці людина найбільш підвладна впливу емоцій.

В істиному мистецтві зміст і форма художнього образу злиті воєдино. Художній образ виростає з образів чуттєвих, первинних, подібно тому як із них виникає поняття. Художній образ неповторний і, не дивлячись на це, являє собою стійке утворення: він живе у віках. Саме через образи люди знайомляться з минулим свого народу, з добром і злом, з красивим і потворним, з моральним і аморальним.

Тому перед педагогами на сучасному етапі стоять такі головні завдання:


  • виховання активної самостійної особистості, свідомого громадянина України;

  • формування засобами художньої літератури майбутніх матерів, батьків, чоловіків, дружин;

  • розвиток розумових сил, багатства мови, логічного мислення, відтворюючої уяви, образного мислення;

  • розвивати емоційну сферу учнів, високу культуру почуттів, цілеспрямованість і твердість переконань.

У процесі роботи на уроках ставляться завдання, пов’язані з духовним вихованням учнів, - розуміння учнем мети і сенсу буття, краси людської душі, природи, моральних ідеалів.

Виходячи з аналізу науково-педагогічної літератури, можна зробити такі висновки:



  1. Проблема, яка піднімається в роботі, має давню історію, але на сучасному етапі оновлюється і потребує подальшого дослідження.

  2. Теоретичним обґрунтуванням поняття “формування духовності учнів” присвячені праці філософів: В. Соловйова, І. Ільїна, А.Швейцара, Е. Фрома; психологів: З. Фрейд, А. Маслоу, С.Рубінштейн; педагогів: С. Соловейчик, І. Зазюна, Б Лихачова, Г.Сагача.

  3. Існує багато визначень поняття “духовність”, але ми зупинились на такому: “Духовність – це індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти для інших.”

  4. Критеріями духовної сформованості учнів є:

  • моральна етична культура (моральні норми, моральний ідеал, любов і повага до ближнього);

  • соціальний критерій (ставлення до громадської діяльності, доручень;

  • любов до батьківщини, відчуття справжнього громадянина своєї держави);

  • пізнавальний критерій (творча спрямованість, пошуковий інтерес, жага до знань);

  • розуміння сенсу буття (життєва позиція учнів, розуміння своєї мети, і свого призначення в житті).

  1. За яскравістю вираженості духовної сформованості учнів визначено 3 рівня: високий, середній, низький.

  2. Особливий вплив літератури як частини мистецтва вивчають у своїх роботах Цимбалюк Л.М., Бугайко Т.Ф., Мірошниченко Л.Ф., Степанішин В.Р., Пасічник В.А.

  3. Педагогічні умови формування духовності вивчали такі педагоги: Б. Т. Лихачов, І. П. Підласий, В. А. Сухомлинський. Кінцеву мету духовного виховання вони вбачають у високому рівні сформованості духовності учня.

  4. Аналіз наукової літератури, спрямований на визначені педагогічних умов і виховних можливостей навчальних дисциплін які впливають на формування духовності учнів, переконує у тому, що вирішення проблеми потребує застосування педагогічних умов у навчально-виховному процесі.

  5. “Виховувати через навчання” – це головний шлях вирішення проблеми.

  6. Аналіз психолого-педагогічної літератури та методичних праць дає змогу зробити висновок про те, що успішність формування духовності вимагає:

  • гуманізації навчально-виховного процесу;

  • врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів, використання міжпредметних зв’язків, врахування активності учнів;

  • поєднання репродуктивної і пошукової діяльності учнів.


ВИСНОВКИ

Духовність - це одна з характеристик людини. яка включає в себе поняття "душа", внутрішнє "я". конструювання особистості. Структура духовності відзначається:



  1. індивідуальною вираженістю людини;

  2. духовними потребами;

  3. пізнавальними потребами;

  4. само актуалізацією людини;

  5. соціальними потребами;

  6. потребою в діяльності

В основу дослідної роботи була покладена програма середньої школи для 5-х класів. Я ставила перед собою мету, сформувати духовність в учнів за допомогою вміння аналізувати ситуації "добро-зло", "милосердя - жорстокість", "гідність - приниження" та інші. Уроки будувались з погляду на формування в учнів поваги до рідної мови, національних традицій, моральних якостей українського народу. Уроки проводились у формі уроків-диспутів, уроків моделювання ігрових ситуацій, уроків рольової гри, уроків-діалогів та інші.

Отже, на основі фактичного матеріалу, можемо говорити про ефективність програми по підвищенню рівня сформованості учнів шляхом впровадження на уроках музичного та образотворчого мистецтв активних форм навчання, різноманітних ситуацій, які розкривають структуру духовності.



ДОДАТКИ

Таблиця 1.1

Критерії духовності

Критерії

Показники

Морально-етична культура

Моральні норми, моральний ідеал. Любов і повага до ближнього

Соціальний

Ставлення до громадської діяльності, громадських доручень. Ставлення до Батьківщини, відчуття людини в собі справжнього громадянина своєї держави

Пізнання

Творча спрямованість, пошуковий інтерес, жага до знань, рівень інтелектуального розвитку учня.

Розуміння сенсу буття

Життєва позиція учня, своєї мети, і свого призначення в житті


Таблиця 1.2

Рівні сформованості духовності учнів

РІВНІ

ПОКАЗНИКИ

Високий

Сформований моральний ідеал: доброта, порядність, чесність, правдивість, справедливість, працелюбність, вміння давати морально-етичну оцінку оточуючим явищам і вчинкам, активність, любов до Батьківщини, наявність мети життя, творчі здібності, рівень розумового розвитку, патріотизм,творчі здібності учнів

Середній

Сформований моральний ідеал добра, порядність, чесність, правдивість, працелюбність, активність, рівень розумового розвитку.

Низький

Не має сформованого морального ідеалу, злість, зрада, підступність, егоїзм, жорстокість, низький розумовий розвиток, не має пізнавального інтересу, патріотичних почуттів, чуйності, мети життя


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бабанский Ю. К. Проблемы повышения ефективности педагогических исследований; (Дидактический аспект). – М.: Педагогика, 1982. – с.192.



  1. Бабанский Ю. К., Сластенин Р. В., Сорокин К. А. и др.Под ред. Бабанского Ю. К. – М.: Просвещение, 1988.- 479 с.

  2. Введение в философию: Учебное пособие для вузов/Бобров В.В.-М.,2000.-288 с.

  3. Вихованець І. Р. Тайна слова. – К.: Рад. шк., 1990.- 284 с.

  4. Возврастная и педагогическая психология / Под. ред. А. В. Петровского; учебник для студентов педагогических институтов. – М.: Просвещение, 1979.- 300 с.

  5. Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. – К.: Радянська школа, 1987.- 237 с.

  6. Жарова Л. В.Теоритические основы организации самостоятельной учебно-познавательной деятельности учащихся : Межвузовский зборник научных трудов / Под ред. Г. М. Щукиной. – М.; ЛГПИ им. А. Герцена, 1985.- с 76-85.

  7. Загальна психологія: Навч. посібник для В. Н З / Максименко В. Д., Соловієнко В. О. – К.: 2000.-256 с.

  8. Загальна психологія: Навч.посібник для В. Н З Допущено Мін. освіти України / М’ясоїд П. А. – К., 2000. – 479 с.

  9. Загальна та прикладна психологія: Курс лекцій / Цигульська Т. Ф. – К., 200.- 187 с.

  10. Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник. – М.: Политиздат, 1975.- 428 с.




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка