«Форми та методи організації взаємодії школи з батьками»



Скачати 268.15 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір268.15 Kb.
«Форми та методи  організації взаємодії школи з батьками»

      Сім'я, родина - найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним. Сім'я - це особливого роду колектив, який грає у вихованні основну, довгострокову і найважливішу роль. Довіра і страх, впевненість і боязкість, спокій і тривога, сердечність і теплота у спілкуванні на противагу відчуженню та холодності - всі ці якості набувається в сім'ї. Вони виявляються і закріплюються у дитини задовго до вступу до школи і надають тривалий вплив на його розвиток.

         Сімейне виховання - загальна назва для процесів впливу на дітей з боку батьків та інших членів сім'ї з метою досягнення бажаних результатів.

Соціальне, сімейне і шкільне виховання здійснюється у нерозривній єдності. Проблеми сімейного виховання в тій частині, де вони стикаються зі школою, вивчаються загальною педагогікою, в інших аспектах - соціальної. Визначальна роль сім'ї обумовлена ​​її глибоким впливом на весь комплекс фізичного і духовного життя  людини. Родина для дитини є одночасно і середовищем проживання, і середовищем виховання. Сім'я відображає  школу,  засоби масової інформації, громадські організації, трудові колективи, друзів, вплив літератури і мистецтва. Це дозволило педагогам вивести досить певну залежність успішності формування особистості. Обумовлюється вона, перш за все, родиною. Чим краще сім'я і чим краще впливає вона на виховання, тим вище результати фізичного, морального, трудового виховання особистості



Особливості й перспективи розвитку сучасної сім'ї

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благополучні та неблагополучні.Благополучна сім'я - сім'я з високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем. Її благополуччя забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням любити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при вирішенні внутрісімейних проблем, взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну моральну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейному колективі: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливому спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти цінують поради батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній атмосфері дитина росте доброзичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. В неї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємоповага, почуття впевненості. Сучасні благополучні сім'ї мають і певні особливості: деякі батьки намагаються не стільки “формувати” особистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати в її індивідуальному розвитку, добиватися емоційної єдності, розуміння, співчуття; в інших батьків мета - підготувати дитину до життя за допомогою тренування її волі, навчання на їх погляд необхідним та корисним навичкам. Є батьки, які, крім цього, ще й прагнуть жорстко контролювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ дитини, її думки, бажання тощо. Це призводить до глибоких сімейних криз, конфліктів, втрати навіть зовнішніх ознак благополучної сім'ї. Душевний дискомфорт змушує дитину шукати притулку в різних соціальних середовищах.

Неблагополучна сім'я - сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних належать:

- сім'ї, де батьки - алкоголіки, наркомани - ведуть аморальний спосіб життя. У таких сім'ях формування дитини спотворюється. Вона народжується слабкою, хворобливою, страждає на нервово-психічні захворювання, росте без турботи, опіки, немає найнеобхіднішого;

- сім'ї асоціальні. Члени конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;

- сім'ї конфліктні. У них відбуваються постійні конфлікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляються у сварках, суперечках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках. Тут панують грубість, чвари, взаємні погрози, стійке незадоволення, що призводить до сімейної кризи. У дітей формуються підвищена збудливість, страх, невпевненість у своїх силах. Нестачу позитивних емоцій вони компенсують пошуком їх у вуличних компаніях, бродяжництві, вживанні алкоголю, наркотиків;

- сім'ї неповні. У них дитину виховує один з батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого внаслідок: розлучення подружжя, смерті одного з батьків, позбавлення батьківських прав тощо. У таких сім'ях спілкування з дітьми збіднене, часто вони відчувають труднощі побутового характеру, психологічний дискомфорт, тому нерідко їм не вистачає врівноваженості, доброзичливості, натомість виявляють надмірну роздратованість, байдужість;

- сім'ї, зовні благополучні. Систематично припускаються серйозні прорахунки у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість;

- сім'ї соціального ризику. Це - соціально незахищені сім'ї, які потребують соціальної допомоги та підтримки (малозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, неповні). Вони не можуть повноцінно виконувати свої функції внаслідок складних соціальних умов. Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може система регулювання сімейного виховання. Організацію допомоги батькам, якщо вони мають бажання нею скористатися, здійснюють вчитель, школа на основі формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

         Отже, педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання, залежить від типу сім'ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглибленню зв'язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагополучної сім'ї.

Розуміння та врахування особливостей сучасної сім'ї вчителями і батьками сприяють реалізації її виховних можливостей.

Ширшим за сім'ю виховним середовищем є родина (подружжя та інші близькі родичі, які живуть разом).

Родинне виховання - це виховання дітей в родині батьками, родичами, опікунами або особами, які замінюють батьків.

Таке виконання не належить до окремих педагогічних явищ, а відбувається в контексті життя родини, на основі внутріродинних стосунків, трудових і опікунських обов'язків, родинно-побутової культури. Рівень його зумовлений станом родини.

Перспективним для новітнього родинного виховання є відродження традиційного високого статусу української родини, її авторитету, подружньої вірності, любові до дітей і обов'язку щодо їх виховання, поваги до батьків, піднесення ролі подружжя у створенні, зміцненні, збереженні й розквіті сім'ї, забезпечення на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. Честь родини, єдність, наступність, спадкоємність поколінь, родинна і подружня злагода - пріоритети родинного виховання.

Необхідною умовою правильного виховання дітей є тісний контакт між сім’єю і школою, взаєморозуміння і взаємоповага між учителями і батьками. Якщо батьки поважають школу і прислухаються до порад учителів зокрема класного керівника, підносять в очах дітей авторитет школи й вчителів, діти краще вчаться, старанно виконують свої шкільні обов’язки. Таких дітей легше виховувати і батькам, і школі.

Одним із засобів зв’язку з школою, класним керівником є щотижневий перегляд і підписування батьками щоденників школярів Батьки зобов’язані цікавитись поточними оцінками і зауваженнями, які заносяться вчителями чи класним керівником до щоденників. За встановлено практикою в житті шкіл батьки щотижня переглядають щоденники дітей і підписують їх, щоб бути в курсі та своєчасно реагувати на кожне незадовільну оцінку і на кожне зауваження вчителя.

Але знати про діяльність дітей у школі лише по щоденниках зовсім недостатньо. Діти проводять у школі 4-6 годин у напруженій праці. Праця в колективі ставить дітей у складні взаємини з товаришами і вчителями. У цих взаєминах виявляються внутрішні якості дітей, їх старанність, правдивість, уміння жити в колективі, ділитися з товаришами, відповідати за доручену справу. 

Форми й методи роботи вчителя з батьками учнів

Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи є співробітництво школи і сім'ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому підпорядковані програми школи молодих батьків та педагогічної культури молодої сім'ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сімейних цінностей . Ці програми ґрунтуються на особистісно-орієнтовному підході, найбільш коректному та ефективному в роботі з сім'єю, який враховує конкретні життєві та індивідуальні особливості. Відповідно орієнтовані й програми з етно- та родинної педагогіки. Тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної роботи.



Педагогічна освіта батьків

Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім'ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже завжди, на сучасному етапі особливо, у зв'язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також із процесами глобалізації, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому класні керівники  нашої школи   постійно дбають про розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи, найпоширенішими серед яких є:

Педагогічний лекторій. Передбачає надання батькам систематизованих знань з теорії виховання, привернення їх уваги до актуальних проблем виховання з допомогою лекцій, бесід.

Позакласний педагогічний всеобуч. Спрямований на ознайомлення батьків з проблемами виховання дітей різних вікових груп, починаючи роботу з першого класу. Заняття проводять керівники школи.

Університет педагогічних знань. Передбачає більш серйозну підготовку з теорії виховання. Заняття відбуваються у формі лекцій та семінарів. Батьки беруть участь в обговоренні проблем.

Підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання.

 День відчинених дверей. Головна мета - показати роботу школи, привернути увагу батьків до проблем виховання.

Класні батьківські збори. Традиційна форма роботи.

Відвідування батьків вдома. Це сприяє налагодженню контактів із сім'єю, з'ясуванню її загальної та педагогічної культури, умов життя учня, консультуванню щодо єдиних вимог до дитини, обговоренню відхилень в її поведінці, вжиттю необхідних заходів щодо їх запобігання, залученню батьків до участі в роботі школи тощо.

Консультації батькам. Вчителі  надають  конкретні рекомендації, порад з актуальних для батьків питань.

Запрошення батьків до школи. Найчастіше це роблять для конфіденційної розмови про шкільні проблеми дитини (погана поведінка, неуспішність тощо). Під час бесіди важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу довіри. Педагог висловлює свої міркування, відповідає на запитання батьків, надає корисні поради. Необхідно пам'ятати, що надмірне звертання уваги на недоліки учня викликає в батьків неприязнь, насторогу, навіть якщо учитель має рацію.

Залучення батьків до виховної роботи

У виховному процесі школи, крім педагогів, беруть участь батьки, працюючи в класних та загальношкільних батьківських комітетах, виконуючи рекомендації, прохання вчителів.

На сучасному етапі виділяють наступні види залучення батьків до виховної роботи:

Батьківський комітет класу створюють з метою демократизації управління виховним процесом, налагодження зворотного зв'язку сім'я - школа, для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення єдності педагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім'ї у вихованні та навчанні дітей. Діє відповідно з положенням про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. До роботи в ньому залучають найактивніших батьків, авторитетних людей з високою громадянською свідомістю, які виявляють інтерес до справ класу, школи, їх обирають на батьківських зборах класу. На засіданні батьківського комітету обирають голову, відповідальних за окремі види роботи. Батьківський комітет працює у тісному контакті з класними керівниками. Загальношкільний батьківський комітет обирають на загальношкільних батьківських зборах із представників батьківських комітетів класів. Тоді ж обирають голову батьківського комітету школи, створюють комісії: навчальну, культурно-масової роботи, господарську, трудового виховання і професійної орієнтації, педагогічної пропаганди. Комітет пропонує рішення, які потім обов'язково розглядаються адміністрацією школи.

До сфери його діяльності входять піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомога в ремонті школи, організація літнього відпочинку дітей, їх харчування та ін.

Виконання батьками практичних рекомендацій, прохань сприяє підвищенню культури батьків, озброєнню їх педагогічними знаннями і досвідом. Налагодження контактів, спілкування батьків з дітьми, класним керівником у процесі виконання педагогічних рекомендацій сприяє зближенню дітей з батьками.

Адресовані батькам рекомендації, прохання найчастіше стосуються таких аспектів шкільного життя:

—      проведення безпосередньої роботи з дітьми: індивідуальної (наставництво, шефство), групової (керівництво гуртком за інтересами);

—      надання організаційної допомоги вчителю: наприклад, сприяння в проведенні екскурсій (надання транспорту, забезпечення путівками), організація зустрічей з цікавими людьми, комплектування класної бібліотеки, клубу аматорів книги тощо;

—      участі у зміцненні матеріальної бази школи, вирішенні господарських питань (допомога в обладнанні кабінетів, виготовлення обладнання, приладів, ремонт школи тощо).

В організації такої роботи з батьками важливо знайти їх можливості (чим вони можуть допомогти школі), коректно висловити свої пропозиції у письмовій формі (найкраще це робити на класних батьківських зборах).

Взаємодія вчителів з батьками

Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, учитель повинен враховувати важливість таких чинників:

1. Запрошення батьків до співробітництва. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх боку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками - перший крок до співпраці з ними.

 2.Дотримання позиції рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок. 3.Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.

4.Вияв любові, захопленості їх дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.

5. Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.

Процес налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом психолого-педагогічних правил та вимог. До них належать:- використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку як учителів, так і батьків; довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей;- педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім'ї. Класний керівник - особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сім'я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім'ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;- життєстверджуючий, мажорний настрій при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на успішний розвиток особистості. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога.

Напрями впливу сім”ї та школи на виховання  школярів

Вплив родини та класного керівника на виховання учнів

На розвиток дитини помітно впливає зацікавленість батьків шкільним життям. Самі дорослі не завжди розуміють, яким чином їхні особистісні якості стають надбанням дітей, як своєрідно, відповідно специфіці дитячого віку вони інтерпретуються, яке значення набувають для дитини.

Усвідомлена або неусвідомлена батьківська й педагогічна авторитарність породжує в молодших школярів дефіцит неординарності, почуття власного достоїнства, невпевненість у собі й багато інших якостей, що ускладнюють сприятливе становлення особистості .

Стиль відносин дорослих до дитини впливає не тільки на становлення тенденції до певного стилю дитячого поводження, але й на психічне здоров'я дітей; так, невпевненість дитини в позитивному відношенні до себе дорослого або, навпаки, упевненість саме в неактивній оцінці її як особистості провокує подавлену агресивність, якщо дитина сприймає відношення дорослого до себе як негативне, то спроби дорослого спонукати дитину до спілкування викликають у неї стан зніяковілості й тривоги. Тривалий дефіцит емоційного співзвучного спілкування навіть між одним з батьків і дитиною породжує невпевненість останньої в позитивному відношенні до неї дорослих взагалі, викликає почуття тривоги й відчуття емоційного неблагополуччя.

Під впливом досвіду спілкування з батьками в дитини не тільки формуються критерії оцінки себе й інших, але й зароджується дуже важлива здатність - співчувати іншим людям, переживати чужі прикрості й радості як власні. У спілкуванні з дорослими й однолітками вона вперше усвідомлює, що потрібно враховувати не тільки свою, але й чужу точку зору. Саме з налагодженої системи взаємин дитини з дорослим і починається орієнтація дитини на інших, тим більше що вона також потребує визнання оточуючих людей.

Відомо чимало прикладів, коли діти, за якимись причинами позбавлені можливості спілкуватися з дорослими перші кілька років свого життя, потім так і не змогли навчитися «по-людськи» мислити, говорити, не змогли адаптуватися в соціальному середовищі.

Настільки ж яскравим прикладом є феномен «госпіталізації», при якому взаємодія дитини з дорослим обмежується лише формальним доглядом за дітьми й виключається можливість повноцінного емоційного спілкування між дитиною й дорослою людиною (це відбувається при переміщенні дитини раннього віку в будинок дитини).

Доведено, що такі діти багато в чому відстають від своїх однолітків як у фізичному, інтелектуальному, так й в емоційному розвитку: вони пізніше починають сидіти, ходити, говорити, їхні ігри бідні й одноманітні й часто обмежуються простою маніпуляцією із предметом. Такі діти, як правило, пасивні, недопитливі, не володіють навичками спілкування з іншими людьми. Безумовно, описані приклади представляють крайні, нетипові явища, але вони є яскравою ілюстрацією до того факту, що спілкування дитини з дорослими є основною детермінантою психічного розвитку й психічного здоров'я дітей.

У нормальному повсякденному житті дитина оточена увагою й турботою найближчих дорослих, і, здавалося б, не повинно бути приводів для занепокоєння. Однак і серед дітей, що виховуються в родині, спостерігається досить високий відсоток психічних захворювань, у тому числі неврозів, поява яких обумовлена не спадкоємними, а соціальними факторами, тобто причини захворювання лежать у сфері людських взаємин.

Діти занедужують неврозами під впливом несприятливих обставин, до яких неможливо адаптуватися і які неможливо перенести безболісним чином. Подібно цьому дитина не може перенести розлуку з матір'ю й звикнути до ясел, конфлікти в родині й блокаду емоційних потреб, напруги в результаті надмірної стимуляції, інтенсивних обмежень або непослідовного відношення дорослих. Виникаючий у цих умовах невроз як психогенне захворювання особистості, що формується, означає на психологічному рівні морально-етичну несумісність із подібним відношенням батьків, несумісність, що дитина не може перебороти через особливості своєї психіки й тиску обставин, що перевищують межу її психофізіологічних можливостей. Інакше кажучи, вона не настільки погана, наскільки її роблять такими відносини в родині й несприятливі особливості особистості батьків.

Таким чином, формується внутрішній, нерозв'язний і невротизуючий дитину конфлікт, що має тісно зв'язані один з одним рівні:

- соціально-психологічний, мотивований невдачами спілкування й утрудненнями в досягненні соціально значимої позиції;

- психологічний, обумовлений несумісністю з деякими сторонами відносин батьків і погрозою втрати «я»;

- психофізіологічний, як наслідок неможливості відповідати підвищеним вимогам та очікуванням дорослих .

При наявності нерозв'язних для дітей переживань варто говорити про хронічну психотравмуючу ситуацію як джерелі постійної психічної напруги. На цьому тлі додатково діючі психічні травми - емоційні потрясіння підсилюють патогенність життєвої ситуації, оскільки дитина не може впоратися з ними, пережити їх. Разом із внутрішнім конфліктом, проблемами в області спілкування та несприятливим збігом життєвих обставин у цілому, це дозволяє говорити про появу невдалого, травмуючого життєвого досвіду, стану хронічного стресу, як основного джерела патогенної (хворобливої) напруги при неврозах.

Положення ускладнюється тим, що діти з неврозами не можуть через своє обмеження і вже психогенне деформованого життєвого досвіду, умов виховання й відносин у родині, емоційно відреагувати на нервово-психічну напругу, що накопичується. Вони змушені придушувати її, що перевищує межу адаптаційних можливостей і змінює нервово-психічну реактивність організму. Коли довгостроково діючий стрес перевершує пристосовані можливості дітей, не дає їм виразити себе, затвердитися в життєво важливих позиціях, вчасно дозволити ситуацію, що травмує, то вона підриває здатність адекватно сприймати себе, супроводжуючись зниженням самооцінки, непевність у своїх силах і можливостях, страхами й тривогою, почуттям безпорадності й безсилля, тобто розвитком ідей самознищення, неповноцінності, ущербності, нездатності бути собою серед інших однолітків .

При невротичному захворюванні відбувається непродуктивна втрата наявних психічних засобів, ресурсів і можливостей, їхня подальша перенапруга й хворобливе ослаблення в цілому. При цьому наростають занепокоєння й емоційна нестійкість, з'являються або підсилюються вегето-судинні та соматичні порушення, знижується витривалість та опірність організму.

У психологічній літературі виділені, і досить глибоко проаналізовані фактори, що роблять вплив на психічне здоров'я дитини й, зокрема, на виникнення невротичних реакцій. Більшість із цих факторів носять соціально-психологічний, соціально-культурний і соціально-економічний характер.

Соціально-культурний характер факторів, що роблять несприятливий вплив на психічне здоров'я, обумовлений прискоренням темпу сучасного життя, дефіцитом часу, недостатніми умовами для зняття емоційної напруги й для розслаблення. Наслідком цього є надмірна завантаженість батьків, їхня невротизація, поява безлічі особистісних проблем у сполученні з недостатньою поінформованістю про шляхи вирішення внутріособистісних конфліктів і про можливості психологічної й психотерапевтичної допомоги. Подібна особистісна дисгармонія батьків знаходить своє відбиття в розвитку дітей і впливає на їхню психіку .

На емоційну атмосферу в родині й на психічний стан її членів впливають також соціально-економічні фактори, серед яких можна виділити такі, як:

- незадовільні житло-побутові умови;

- зайнятість батьків;

- ранній вихід матері на роботу й переміщення дитини в ясла.

До соціально-психологічних факторів, що впливають на психічне здоров'я дітей, психологи відносять насамперед такі, як дисгармонія сімейних відносин і дисгармонія сімейного виховання або порушення в сфері дитяче - батьківських відносин.

Проблеми подружніх і дитяче - батьківських відносин приділяється пильна увага як у вітчизняній, так і у закордонній літературі. Виділяються причини й характер внутрісімейних конфліктів, розглядаються шляхи їхньої корекції.

Психічне здоров'я або нездоров'я дитини нерозривно зв'язані також зі стилем батьківського виховання, залежать від характеру взаємин батьків і дітей.

Виділяються наступні стилі батьківського виховання:

- демократичний.

- контролюючий.

- змішаний.

Демократичний характеризується високим рівнем прийняття дитини, добре розвиненим вербальним спілкуванням з дітьми, вірою в самостійність дитини.

У результаті такого виховання діти відрізняються вмінням спілкуватися з однолітками, активністю, агресивністю, прагненням контролювати інших дітей (причому самі не піддаються контролю), гарним фізичним розвитком.

При контролюючому стилі виховання батьки беруть на себе функцію контролю за поводженням дітей: обмежують їхню діяльність, але пояснюють суть заборон. У цьому випадку дітям бувають властиві такі риси, як слухняність, нерішучість, неагресивність.

При змішаному стилі виховання діти найчастіше характеризуються як слухняні, емоційно чутливі, неагресивні, але з бідною фантазією.

Особливий інтерес представляють вивчення й класифікація неправильних типів виховання, які приводять до формування різних неврозів. Виділяється три типи неправильного виховання.

1. Неприйняття, емоційне відкидання дитини (усвідомлене або неусвідомлене), присутність твердих регламентуючих і контролюючих мір, нав'язування дитині певного типу поводження відповідно до батьківських понять про «гарних дітей». Інший полюс відкидання характеризується повною байдужістю і відсутністю контролю з боку батьків.

2. Виховання, що гіперсоціалізує, - тривожно - недовірливе відношення батьків до здоров'я, успіхів у навчанні своєї дитини, її статусу серед однолітків, а також надмірна заклопотаність її майбутнім.

3. Езопове - надмірна увага до дитини всіх членів родини, присвоєння йому ролі «кумира родини», «сенсу життя» .

Безумовно, найкращим профілактичним засобом є гарні відносини батьків з дітьми, розуміння батьками внутрішнього світу своєї дитини, її проблем і переживань, уміння поставити себе на місце своїх дітей.

Форми роботи з батьками               

         Форми роботи педагогів з батьками — це способи організації спільної діяльності та спілкування. Робота педагогічних колективів шкіл з батьками здійснюється в двох напрямках: організаційна робота школи із сім'єю та підвищення педагогічної культури батьків. В організаційній роботі школи з батьками доцільним є поєднання індивідуальних, групових, колективних та масових форм роботи. Індивідуальнимиформами роботи вчителя з батьками є: відвідування сімей учнів удома, бесіди з батьками учня, листування тощо.

         Відвідування сім'ї учня вчителем. Учитель відвідує сім'ю учня з метою налагодження контактів з батьками, з'ясування загальної та педагогічної культури сім'ї, умов життя учня, консультування щодо єдиних вимог до дитини, обговорення відхилень у її поведінці, вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання, залучення батьків до участі в роботі школи тощо. Відвідувати батьків учнів можна, маючи запрошення від них або домовившись заздалегідь. Несподіваний візит учителя викликає ніяковість, збентеження батьків. Під час зустрічі педагог має підкреслити позитивне в дитині, тактовно звернути увагу на недоліки, разом поміркувати над тим, як їх усунути. Дуже важливо створити атмосферу довіри і доброзичливості.

Перше відвідування сім'ї класним керівником є дуже відповідальним моментом, який найчастіше вирішує, чи будуть батьки прислухатися до порад учителя, співпрацювати зі школою в питаннях навчання та виховання дітей. До відвідування тієї чи іншої сім'ї вихователь готується заздалегідь: дізнається про її склад, матеріальне становище, освіту батьків, місце роботи, обмірковує можливі питання та відповіді на них, визначає, які дані про дитину потрібно отримати насамперед. Звичайно, за один візит класний керівник не зможе отримати відповіді на всі питання, що його цікавлять. Тому не слід виявляти нетерпіння, переривати розповіді батьків та інших членів сім'ї. Бесіда з батьками має проходити у доброзичливому, спокійному тоні.

         Індивідуальні бесіди з батьками відбуваються як за ініціативою самих батьків, так і за ініціативою педагога. Інтерес батьків до питань виховання, їхню ініціативу щодо бесіди з класним керівником на педагогічні теми потрібно заохочувати та стимулювати.

Не можна проводити бесіду з батьками у присутності дитини, якщо ви не впевнені, що ваше схвалення чи осуд школяра будуть сприйняті дорослими так, як ви цього бажаєте.

         Не завжди бесіда з батьками має бути тривалою. Іноді буває достатньо короткої розмови, кількох вагомих слів.

Перевагою індивідуальної роботи є те, що наодинці з учителем батьки відвертіше розповідають про свої проблеми та труднощі у вихованні дітей. Дорослі мають бути переконані, що їхня бесіда з учителем залишиться між ними, що жодна їхня відверта думка не буде розголошена.

Індивідуальне спілкування з батьками дає вчителю можливість вибрати правильний підхід до дитини.

         Листування передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та відповідальність. Можна повідомити про певні труднощі дитини, попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за гарне виховання дитини. Лист передають батькам через дитину, попередньо ознайомивши її зі змістом. Найчастіше листування використовують, коли класний керівник не може зустрітися з батьками у них удома або запросити їх до школи.

         До групових форм роботи належать засідання батьківського комітету, робота з групами батьків тощо. Батьківський комітет  класу обирається на батьківських зборах у серпні-вересні. Зазвичай він складається з 3—5 осіб. Створюють батьківський комітет з метою демократизації управління виховним процесом, налагодження зворотного зв'язку сім'я — школа, для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення єдності педагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім'ї у вихованні та навчанні дітей. Комітет діє відповідно до положення про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. До роботи в ньому залучають найактивніших батьків, авторитетних людей з високою громадянською свідомістю, які виявляють інтерес до справ класу, школи. Батьківський комітет обирається на весь термін навчання учнів у початковій школі. Залежно від потреб класу, він змінюється: чи за кількістю, чи за розподілом обов'язків. Класний керівник скеровує діяльність батьківського комітету на розв'язання навчально-виховних завдань, що стоять перед класом. Члени батьківського комітету встановлюють контакт з громадськими організаціями, беруть участь в організації дозвілля дітей (прогулянок, екскурсій, походів у театри та кіно), допомагають класному керівникові проводити педагогічну пропаганду тощо.

         Роботу з групами батьків класному керівнику доцільно починати зі спостереження за навчанням та поведінкою учнів та вивчення їхніх сімей. Застосування методів анкетування, опитування, вивчення шкільної документації, спостереження дозволить вчителю отримати потрібну інформацію та розподілити батьків на групи (за типом сім'ї, за помилками батьків у сімейному вихованні, за проблемами учня, що виникають у навчанні, спілкуванні з товаришами тощо). Деякі батьки можуть входити до кількох груп. Соціально-педагогічна робота вчителя з групами батьків сприяє активнішій участі батьків у взаємодії зі школою.

         Основними колективними формами роботи з батьками є класні батьківські збори, лекції, бесіди, конференції, сімейні свята в класі

         На класних батьківських зборах заслуховуються повідомлення з різних питань виховання (доповідь, інформація вчителя, лікаря чи повідомлення батьків про досвід виховання дітей у сім'ї), підбиваються підсумки роботи з учнями за семестр, рік; вирішуються організаційні та господарські питання.

Тематика педагогічних бесід та доповідей на класних зборах визначається вчителем відповідно до річного плану роботи з батьками. При цьому неодмінно мають враховуватись інтереси та побажання батьків. Зміст такої бесіди повинен містити не тільки теорію питання, але й конкретні рекомендації. Бесіда з батьками передбачає жвавий обмін думками, участь у ній кожного з батьків.

Класні батьківські збори слід проводити двічі на семестр. Якщо є необхідність, можна організувати додаткові батьківські збори. Особливо це стосується батьків першокласників, які більшою мірою потребують педагогічних порад щодо організації життя, навчання та виховання дитини.

Класні батьківські збори можна організовувати по-різному.

         Перед проведенням батьківських зборів класний керівник має потурбуватися, щоб у класі було прибрано, провітрено. Бажано посадити батьків на місця, де сидять їхні діти — таким чином вони побачать робоче місце сина чи доньки, матимуть можливість познайомитися з батьками сусіда по парті.

Можна покласти перед батьками складений аркуш паперу, всередині якого написати індивідуальне звернення до батьків. Класні батьківські збори мають тривати не більше ніж 1 год. — 1 год. 30 хв. Невимушене, емоційно забарвлене вступне слово вчителя створює доброзичливу атмосферу.

Після короткого вступу вчитель проводить бесіду на педагогічну тему. Зупиняючись на теоретичних та методичних аспектах проблеми, він обов'язково розкриває її стосовно конкретної ситуації життя даного класу, складу учнів та їхніх батьків. Характеризуючи учнів, потрібно відзначити успіхи тих, чиї батьки прислухалися до порад учителя.

         Вчителю дуже важливо продумати проведення тієї частини зборів, що стосується організаційних питань. Якщо не приділити їй належної уваги, то батьки будуть поспішати, записувати тільки те, що безпосередньо стосується Їхньої дитини, намагатимуться уникнути доручень.

Батьківські збори за проблемами, що на них вирішуються, поділяються на організаційні, тематичні та підсумкові. Але більш раціональною та дієвою формою цієї роботи є комбіновані збори, які комплексно розв'язують завдання, поставлені перед школою в соціально-педагогічній роботі з батьками.

Для ефективної організації батьківських зборів доцільно періодично проводити анкетування.

         Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, при використанні різних форм роботи учитель має враховувати важливість таких чинників:

1. Запрошення батьків до співпраці. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками — перший крок до співпраці з ними.

2. Дотримання позиції рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок.

3. Визнання важливості ролі батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.

4. Вияв любові, захоплення їхньою дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатію до неї, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, охочіше спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.

5. Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши Їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.

         Макаренко зазначав: «Виховання є процес соціальний… Виховує все: люди, речі, явища, але перш за все і більше всього – люди. З них на першому місці – батьки і педагоги ». Лише у співпраці з батьками можна досягти поставленої виховної мети - виховання особистості, високоморальної, творчої та здорової людини.

                  Як видно з вищесказаного, сімейне виховання, взаємодія батьків з школою є досить складним багатокомпонентним явищем. Велике місце у правильній взаємодії у спільному виховному процесі займає саме школа та розроблені методи взаємодії. Також успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя.      Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті. Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

         Школа має можливість залучати до виховної роботи з учнями їх батьків, окремі з яких можуть керувати роботою гуртків за інтересами, адже серед них є люди різних спеціальностей, або взяти шефство над учнями, які виявляють особливий інтерес до певних галузей знань, чи бути наставниками педагогічно занедбаних учнів. Батьки можуть брати участь у проведенні з учнями екскурсій, обладнанні школи, допомоги в профорієнтаційній роботі. Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.

         Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків.

АНКЕТА


Стиль сімейного виховання

Батькам пропонується вибрати відповідь на запитання, яка найбільш всього відповідає стосункам між ними та дітьми.



1. Ви дуже переживаєте через погану поведінку дитини. При розмові з ним з цього приводу

а) вимагаєте негайно стати слухняною, при цьому ставите відповідні вимоги,

б) закликаєте її бути дисциплінованою,

в) критикуєте її та себе під час суперечки.



2. Ви збираєтеся з дитиною на свято, перед цим Ви

а) суворо наказуєте, як поводити себе на святі, погрожуючи покаранням,

б) просите вести себе виховано, підкреслюючи, що саме маєте на думці,

в) не звертаєте увагу на його поведінку.



3. Ваша дитина любить дивитися телевізор, але бажає проглянути програму для дорослих. Ви

а) категорично їй забороняєте,

б) не дозволяєте, але намагаєтеся пояснити, чому,

в) дозволяєте, вважаючи, що дитина нічого не зрозуміє та не запам’ятає.



4. Ваша дитина частину вільного часу проводить за межами родинного помешкання. Чи знаєте Ви де та чим вона займається?

а) знаю, де та чим,

б) знаю, де, але не знаю, чим,

в) не знаю, де та чим.



5. Якщо дитина відмовляється виконати Ваш наказ Ви

а) змушуєте її виконати наказ,

б) намагаєтеся зрозуміти причину неслухняності та приходите до взаєморозуміння,

в) відміняєте свій наказ.



6. Якщо Ви хочете, щоб дитина допомогла Вам у справі, Ви

а) даєте їй відповідне завдання,

б) намагаєтеся просто залучити її до спільної праці,

в) надаєте їй можливість самостійно визначити, в якій формі Вам допомогти.



7. Ви вважаєте, що у майбутньому Ваша дитина стане людиною, яка

а) досягне гарної кар’єри,

б) зуміє подолати будь-які життєві труднощі,

в) зуміє уникнути конфліктів та навчиться отримувати від життя задоволення.



Вибір варіантів відповідає:

а) – авторитарний стиль виховання,

б) – демократичний,

в) – потуральний.





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка