«форми міжнародних банківських розрахунків»



Сторінка1/4
Дата конвертації24.04.2016
Розмір0.6 Mb.
  1   2   3   4
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

Кафедра банківської справи


КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ»

на тему:

«ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ БАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ»

Студентки III курсу, групи БС-12

напряму підготовки «Фінанси і кредит»

(«Банківські технології і процеси»)

Голоти Л. М.

Керівник: доц. Циганюк Д. Л.

Національна шкала __________________
Кількість балів: _______ Оцінка: ECTS _______

Члени комісії:

______________

(підпис)

____________________________________
(Науковий ступінь, вчене звання, посада, прізвище та ініціали)

______________

(підпис)

____________________________________
(Науковий ступінь, вчене звання, посада, прізвище та ініціали)

______________

(підпис)

____________________________________
(Науковий ступінь, вчене звання, посада, прізвище та ініціали)

Суми– 2014 рік

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3



Розділ 1 теоретичні ЗАСАДИ організації банківських міжнародних розрахунків……………………………………5

    1. Сутність міжнародних розрахунків та їх особливості……..…….5

    2. Види та класифікації міжнародних розрахунків……………..….7

    3. Забезпечення міжнародних розрахунків……………………...…14

Висновки за розділом 1……………………………………………….16

Розділ 2 Механізм проведення банківських міжнародних розрахунків…………………………………………………….…18

2.1 Етапи здійснення міжнародних розрахунків…………………....18

2.2 Механізм проведення міжнародних розрахунків банками України…………………………………………………………….22

Висновки за розділом 2……………………………………………….27



Розділ 3 Аналіз стану діяльності банків України щодо банківських міжнародних розрахунків……………….29

3.1 Аналіз проведення міжнародних розрахунків банками України…………………………………………………………….29

3.2 Фактори, що впливають на розвиток міжнародних розрахунків в Україні……………………………………………………………..32

Висновки за розділом 3……………………………………………….38



Висновки ……………………………………………………………………..41

Список використаних джерел…………………………………...…..44

ВСТУП


Міжнародні розрахунки та основні форми є дуже актуальною темою на сьогоднішній день через те, що в сучасних умовах активна участь України в міжнародній торгівлі пов'язана із значними перевагами: воно дозволяє ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, пристосовуватися до світових досягнень науки і техніки, а також певним чином задовольняти потреби населення.

Особливу увагу слід приділити вивченню форм міжнародних банківських розрахунків, а саме використання їх при експорті та імпорті товарів, визначити переваги та недоліки окремої форм як для експортера так і для імпортера.

Міжнародні розрахунки відіграють значну роль для економіки України, а також для інтеграції її на світовий ринок.

Мета даної курсової роботи полягає в дослідженні теоретичних та практичних аспектів проведення міжнародних банківських розрахунків в Україні.

Завдання курсової роботи можна визначити в наступному:


  1. дослідити сутність міжнародних розрахунків та їх особливості;

  2. виокремити основні види та класифікації форм міжнародних

розрахунків;

  1. дослідити сутність забезпечення міжнародних розрахунків;

  2. визначити основні етапи проведення банківських розрахунків;

  3. простежити механізм проведення міжнародних розрахунків банками

України;

  1. визначити основні фактори, які впливають на розвиток міжнародних

розрахунків в Україні.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи являються економічні відносини, які виникають в процесі здійснення міжнародних банківських розрахунків.

Предметом дослідження являється безпосередньо сам механізм проведення міжнародних банківських розрахунків

Щодо методів дослідження, які використовувались в даній курсовій роботі, то основними з них є : графічний, статистичний метод, метод аналізу.

РОЗДІЛ 1

теоретичні ЗАСАДИ організації банківських міжнародних розрахунків


    1. Сутність міжнародних розрахунків та їх особливості

Міжнародні розрахунки — це система регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, які виникають між юридичними та фізичними особами різних країн у процесі їхньої діяльності у міжнародній сфері. Вони включають умови та порядок здійснення платежів, які закріплені в міжнародних нормативних документах, а також щоденну практику діяльності банків щодо їх проведення.

Переважна частина міжнародних розрахунків здійснюється у процесі міжнародних торговельних відносин.

Міжнародні розрахунки у зовнішньоторговельній сфері — це:

— комерційні платежі за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають між підприємствами, банками, установами й окремими особами різних країн, пов’язані зі світовою торгівлею товарами та послугами;

— некомерційні платежі, пов’язані з перевезенням пасажирів, страхуванням,туризмом, переказом грошей за кордон тощо.

Міжнародні розрахунки бувають двосторонніми, коли вони здійснюються між двома країнами, або багатосторонніми, коли суми, виручені від реалізації товарів в одній країні, використовуються для платежів третім країнам [1].

Більшість міжнародних розрахунків здійснюється в порядку безготівкових розрахунків, через банки різних країн, які підтримують взаємні кореспондентські зв’язки, тобто відкривають один одному рахунки, зберігають на них грошові кошти у відповідній валюті і виконують платіжні та інші доручення на засадах взаємності. Робиться це так: банк у країні імпортера списує суму платежу з рахунка свого клієнта та зараховує її (або еквівалент в іноземній валюті) на рахунок іноземного банку — кореспондента, а банк у країні експортера списує цю суму з рахунку кореспондента та зараховує її на рахунок свого клієнта, що експортував свій товар.

На стан платіжних розрахунків комплексно впливають різноманітні фактори:


  • економічні та політичні відносини між країнами;

  • становище країни на товарних і грошових ринках;

  • ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання;

  • міжнародні торговельні правила і звичаї;

  • регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;

  • відмінності в темпах інфляції в різних країнах;

  • стан платіжного балансу;

  • банківська практика;

  • умови зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод;

  • конвертованість валют тощо [2].

Говорячи про особливості міжнародних розрахунків можна виокремити основні з них:

  • імпортери та експортери, їхні банки вступають до певних

відособлених від зовнішньоекономічного контракту відносин, пов’язаних з пересиланням, обробленням товаророзпорядчих і платіжних документів, із здійсненням платежу;

  • міжнародні розрахунки регулюються національними нормативними та

законодавчими актами, міжнародними банківськими правилами та звичаями;

  • міжнародні розрахунки є об’єктом уніфікації, тобто приведення до

єдиної форми та до одної системи;

  • міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, а відтак, по

перше, на їхню ефективність впливає динаміка валютних курсів; по-друге, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн.

До основних суб’єктів міжнародних розрахунків відносяться експортери, імпортери та банки, що їх обслуговують. Вони вступають у відповідні відносини, які пов’язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів.

Провідну роль у міжнародних розрахунках відіграють великі банки.

Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від:



  • масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни базування;

  • застосування національної валюти країни базування;

  • спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації;

  • мережі банків-кореспондентів [3].



    1. Види та класифікації міжнародних розрахунків

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) та недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).

Міжнародні розрахунки, що мають документарний характер, означають, що здійснюються вони на підставі фінансових та комерційних документів. Це робить такі розрахунки надійними.

На вибір тієї чи іншої форми розрахунку впливають такі фактори:



  • вид товару (наприклад, форми розрахунків відрізняються залежно від

  • поставок: технічного обладнання, продовольчої групи товарів або медикаментів);

  • термін поставки;

  • наявність кредитної угоди;

  • платоспроможність і ділова репутація контрагента;

  • характер компромісу між контрагентами;

  • можливості банку, його надійність.

Форми міжнародних розрахунків відрізняються за розміром участі комерційних банків у їх проведенні:

  • мінімальна участь банків — при банківському переказі (виконання

платіжного доручення клієнта). Відповідно досягається і мінімальне забезпечення платежу для експортера;

  • середня участь — при інкасо (контроль за наданням, переказом

товаророзпорядчих документів і видача їх платнику відповідно до інструкції довірителя);

  • максимальна участь — при акредитиві (надання беніфіціару платіжного

зобов’язання, яке реалізується при виконанні останнім умов акредитиву). Досягається максимальне забезпечення платежу для експортера, оскільки акредитив за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив.

Країни світу застосовують як документарні, так і недокументарні форми розрахунків, оскільки їх характеризує простота та дешевизна.

Промислово розвинуті країни в розрахунках між собою застосовують переважно недокументарні форми розрахунків. Документарні розрахунки застосовуються в розрахунках з країнами третього світу, з деякими країнами Східної Європи. Це дає можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.

Та чи інша форма розрахунків може бути сприятливою для експортера та несприятливою для імпортера та навпаки, тому що містить певну частку ризику для кожного партнера. Кожний контрагент намагається наполягати на тій формі розрахунків, за якої він мав би найменший ризик.

Для оцінювання ризику для контрагентів при різних формах розрахунків використовується метод ранжування ступеня ризику: найбільшому ступеню ризику надається перший ранг, найменшому — останній ранг.
Таблиця 1.1 – Оцінювання ризику неплатежу для контрагентів при різних формах розрахунків [4].

Ранг ступеня ризику для експортера

Форми розрахунків

Ранг ступеня ризику для імпортера

1

відкритий рахунок

6

2

Документарне інкасо з розстрочкою платежу

5

3

Документарне інкасо з негайною оплатою

4

4

Непідтверджений акредитив

3

5

Підтверджений акредитив

2

6

Авансовий платіж

1

Розрахунки за інкасовим дорученням (інкасо) — це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розрахункових документів суму коштів, що йому належить, від платника (імпортера) за відвантажені йому товари чи надані послуги та зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку.

Інкасо являє собою тільки інкасування паперів, і банк не гарантує оплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги.

Експортер, щоб зменшити ризик несплати при цій формі повинен вимагати надання імпортером гарантії платежу, яку видає банк, тобто банківської гарантії.

Розрізняють два види інкасо:


  • чисте інкасо, тобто стягнення платежу за фінансовими документами,

які не супроводжуються комерційними документами. До фінансових документів належать: тратта (переказний вексель), простий вексель, чек;

  • документарне інкасо, тобто стягнення платежу за фінансовими

документами, які супроводжуються комерційними документами, або тільки за комерційними документами. До складу документів можуть входити: термінова тратта або тратта на пред’явника; коносамент або інший транспортний документ; комерційні рахунки-фактури; свідоцтво про походження; страхові поліси або сертифікати.

У практиці міжнародних розрахунків частіше використовують документарне інкасо.

Таким чином, інкасова операція полягає в отримуванні та зарахуванні

банком платежу для клієнта. Вона протилежна акредитиву, оскільки платник не має обов’язку заздалегідь перераховувати грошові кошти, їх ще тільки треба буде у нього затребувати. Банки при документарному інкасо не беруть на себе зобов’язання здійснити платіж. Їх відповідальність зводиться до переказування та вручення документів проти сплати чи акцепту, але без власного зобов’язання здійснити платіж, якщо покупець не виконає або не зможе виконати своїх зобов’язань за інкасо.

Інкасо дає менше гарантій платежу продавцю, але набагато вигідніше платнику, який не заморожує своїх оборотних коштів. При використанні документарного інкасо продавець до моменту відвантаження товару ще не може бути впевнений у тому, що покупець зробить платіж, тому ця банківська операція підходить для здійснення платежів у таких випадках:

— продавець довіряє покупцеві, що він оплатить відвантажені товари чи надані послуги;

— стабільні політичні, економічні та правові умови в країні покупця;

— країна-отримувач не має імпортних обмежень (наприклад, валютний контроль), або вона надала всі необхідні дозволи.

Учасниками інкасової операції є:

— експортер (продавець, довіритель) — сторона, що виставляє документи на інкасо;

— банк-ремітент — банк, якому довіритель доручає здійснення операцій інкасо;

— інкасуючий банк — банк (окрім банку-ремітента), який бере участь в операції щодо виконання інкасового доручення;

— імпортер (покупець, платник) — сторона, що здійснює платіж або акцепт за отриманий товар.

Витрати по здійсненню інкасових операцій включають:

1) комісійні за:

— вручення документів напроти акцепту або платежу;

— оплату акцепту;

— звільнення відвантаженого товару, який був адресований банку чи транспортному агенту, до розпорядження банку;

2) накладні витрати за:

— пролонгацію векселів;

— додаткову роботу з документами (повернення документів, протест та ін.);

— поштові збори;

— інші фактичні витрати [5].

Інкасова форма розрахунків має як певні переваги так і численні недоліки.

Серед переваг для експортера можна виділити наступні:


  • підвищення конкурентоспроможності ( експортер може продати товар

за нижчою ціною, збільшуючи свою конкурентоспроможність);

  • зручність (банк може запропонувати ефективний засіб обробки

документів та здійснення розрахунків);

  • зниження ризику довгострокової передачі товару (банк захищає право експортера на товар до моменту оплати чи акцепту документів).

Щодо недоліків інкасової форми розрахунків для експортера,

необхідно зазначити наступні:



  • великі затрати часу на проходження документів через банки і,

відповідно, періоду їхньої оплати (акцепту);

  • витрати на інкасо несе експортер ( витрати, які спричинені неплатежем

чи відмовою від акцепту з боку імпортера несе експортер);

До плюсів інкасових розрахунків для імпортера необхідно віднести:



  • імпортер оплачує вже фактично відвантажений товар, тобто платіж

здійснюється тільки проти товаросупроводжуючих документів;

комісія взагалі може не стягуватися.

Також варто зазначити і певні недоліки що виникають при інкасових розрахунках:



  • неможливість перевірити якість товару перед платежем (акцептом);

  • виникнення репутаційного ризику внаслідок неплатежу або відмови від акцепту.

Ще однією з форм міжнародних розрахунків є акредитив.

Документарний акредитив — це угода, згідно з якою банк зобов’язується на прохання клієнта-імпортера (заявника акредитиву) здійснити оплату документів, які відповідають умовам акредитиву, експортеру (бенефіціару), на користь якого відкрито акредитив.

За акредитивною формою розрахунків стоїть ціла низка умов та угод, що мають бути здійсненні контрагентами та банками. В цьому випадку банки другого рівня стають зацікавленними учасниками розрахункової операції поряд із зовнішньоторговельними партнерами, в чому і полягає специфіка акредитивної форми розрахунків.

Крім того, що акредитив виконує функцію забезпечення платежів, він також може слугувати в якості кредиту, тобто зобов’язання банку імпортера здійснити платіж допомагає експортеру одержати від свого банку кредит.

Акредитивна форма розрахунків є досить популярною, а саме близько 80% платежів з приводу міжнародної торгівлі. Така популярність викликана тим, що документарний акредитив супроводжується невеликими ризиками та є найдієвішим інструментом забезпечення платежів [6].

Головна суть акредитиву полягає в тому, що продавець одержує тверді гарантії платежу, в свою чергу покупець — повноцінні права на відвантажений товар. Це можливо, коли гроші перераховуються платником лише при виконанні його контрагентом визначених умов, що і створює переваги, які має продавець, який домовився з покупцем щодо акредитивної форми оплати. Саме через це акредитив часто розглядається не тільки як форма розрахунків, а й як певне забезпечення платежу за товари (роботи, послуги).

Відносини, що виникають між банком та клієнтом-платником (імпортером), а також між банком та одержувачем коштів (експортером), не пов’язані з договором купівлі-продажу, який укладається між експортером та імпортером. Це пояснюється тим, що банки не зобов’язані перевіряти відповідність умов акредитивного договору, та не несуть за це відповідальність.

Під час розрахунків акредитивом банк, який його виставляє, діє від свого імені, але за рахунок коштів клієнта. Тобто, можна сказати, що відносини за акредитивом розглядаються як різновид договору комісії.

Бенефіціар за акредитивом не може скористатися на свою користь договірними відносинами, що існують між банками або між стороною, яка дала наказ відкрити акредитив, і банком емітентом. Під час операцій з акредитивом зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами і/або іншими видами виконання зобов’язань, до яких можуть належати документи. Акредитиви виставляються банками на підставі доручення або заяви клієнта (імпортера), які фактично повторюють усі умови розділу контракту, що стосується платежів [7].

До учасників розрахункової операції за акредитивом відносять:

— покупець-імпортер (акредитиводавець), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитиву;

— продавець-експортер (бенефіціар), якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійснено платіж;

— банк-емітент (банк імпортера) — банк, який відкриває акредитив за дорученням клієнта або звертається з проханням до іншого банку відкрити акредитив за його дорученням і за його рахунок;

— авізуючий банк (банк експортера) — банк, що сповіщає експортера про відкриття на його користь акредитиву та передає його текст.

Під час міжнародних розрахунків можуть використовуватись різні види акредитивів, а саме:

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка