Фізика Головна мета



Скачати 330.57 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір330.57 Kb.
Фізика
Головна мета навчання фiзики в середнiй школi полягає в розвитку особистостi учнiв засобами фiзики як навчального предмета, зокрема завдяки формуванню в них фізичних знань, наукового свiтогляду i вiдповiдного стилю мислення, екологiчної культури, розвитку в них експериментальних умiнь i дослiдницьких навикiв, творчих здiбностей i схильностi до креативного мислення. Вiдповiдно до цього змiст фiзичної освiти спрямовано на опанування учнями наукових фактiв i фундаментальних iдей, усвiдомлення ними сутi понять i законiв, принципiв i теорiй, якi дають змогу пояснити перебiг фiзичних явищ i процесiв, з’ясувати їхнi закономiрностi, характеризувати сучасну фiзичну картину свiту, зрозумiти науковi основи сучасного виробництва, технiки i технологiй, оволодiти основними методами наукового пiзнання i використати набутi знання в практичнiй дiяльностi. Його наскрiзними змiстовими лiнiями є категорiальнi структури, що узгоджуються з загальними змiстовими лiнiями освiтньої галузi “Природознавство”, а саме:

— речовина i поле;

— рух i взаємодiї;

— закони i закономiрностi фiзики;

— фiзичнi методи наукового пiзнання;

— роль фiзичних знань у життi людини i суспiльному розвитку.


В основнiй школi закладаються основи фiзичного пiзнання свiту: учнi опановують суть основних фiзичних понять i законiв, оволодiвають науковою термiнологiєю, основними методами наукового пiзнання та алгоритмами розв’язування фiзичних задач, у них розвиваються експериментальнi вмiння i дослiдницькi навички, формуються початковi уявлення про фiзичну картину свiту.

Курс фiзики основної школи ґрунтується на пропедевтицi фiзичних знань, що вiдбувається на бiльш раннiх етапах навчання. Так, у початковiй школi молодшi школярi на уроках з рiзних предметiв ознайомлюються з проявами фiзичних явищ природи, засвоюють початковi вiдомостi з фiзики, оволодiвають елементарними навичками пiзнання природи. Особливого значення тут набуває спiввiдношення сенсорного еталона величини з конкретними властивостями тiл (маса, довжина, площа, об’єм, час, температура та iн.). Змiст фiзичної складової тут вiдображується змiстовими лiнiями спорiднених до природознавства освiтнiх галузей i групується навколо таких тем: людина як жива iстота (нормальнi умови життєдiяльностi — температура, вологiсть, тиск, земне тяжiння, зiр, слух, тактильнi дiї, довжина кроку тощо); мiй будинок (умови побуту, побутовi прилади, житлова енергетика тощо); моя вулиця, моє мiсто (рух транспорту); моя планета — Земля (Сонячна система, Земля i Мiсяць, освоєння космосу тощо).

У 5—6 класах здобутi ними фiзичнi знання розвиваються в основному завдяки дослiдно-експериментальнiй дiяльностi на уроках природознавства, вивчення технологiй, математики, пiд час екскурсiй у природу; поповнюється їхнiй термiнологiчний апарат, набувають емпiричного сенсу окремi фiзичнi термiни (швидкiсть, маса, температура, час, механiчний рух, теплота, атом тощо). Змiст iнтегрованого курсу природознавства зосереджено головним чином навколо понять, якi мають загальнонауковий i мiжпредметний характер — початковi вiдомостi про будову речовини, атом i молекула, простiр i час, енергiя тощо. Навчальна дiяльнiсть учнiв спрямовується на подолання протирiччя мiж науковим сенсом фiзичного знання i буденним досвiдом учнiв, на трансформацiю їхньої буденної свiдомостi в наукову.
Завданнями курсу фiзики основної школи є:

— сформувати в учнiв базовi фiзичнi знання про явища природи, розкрити iсторичний шлях розвитку фiзики, ознайомити їх з дiяльнiстю та внеском вiдомих зарубiжних i вiтчизняних фiзикiв;

— розкрити суть фундаментальних наукових фактiв, основних понять i законiв фiзики, показати розвиток фундаментальних iдей i принципiв фiзики;

— сформувати в учнiв алгоритмiчнi прийоми розв’язування фiзичних задач та евристичнi способи пошуку розв’язку проблем;

— сформувати i розвинути в учнiв експериментальнi умiння i дослiдницькi навички, умiння описувати i систематизувати результати спостережень, планувати i проводити невеликi експериментальнi дослiдження, проводити вимiрювання фiзичних величин, робити узагальнення й висновки;

— розкрити роль фiзичного знання в життi людини, су­спiльному виробництвi й технiцi, сутнiсть наукового пiзнання засобами фiзики, сприяти розвитку iнтересу школярiв до фiзики;

— спонукати учнiв до критичного мислення, застосовувати набутi знання в практичнiй дiяльностi, для адекватного вiдображення природних явищ засобами фiзики;

— сформувати в них початковi уявлення про фiзичну картину свiту, на конкретних прикладах показати прояви моральностi щодо використання наукового знання в життєдiяльностi людини i природокористуваннi.

Засвоєння учнями системи фiзичних знань та здатнiсть застосовувати їх у процесi пiзнання i в практичнiй дiяльностi є одним із головних завдань навчання фiзики в середнiй школi. Ядро змiсту фiзичної освiти складають науковi факти i фундаментальнi iдеї, методи фізичної науки, поняття i моделi, закони i теорiї, покладенi в основу побудови шкiльного курсу фiзики. Його системоутворюючими елементами є:

— чуттєво усвiдомленi уявлення про основнi властивостi та явища оточуючого свiту, якi стають предметом вивчення в певному роздiлi фiзики (наприклад, механiчний рух у його буденному сприйняттi як перемiщення в просторi, просторово-часовi уявлення тощо);

— основнi поняття теоретичного базису (наприклад, для механiки — це швидкiсть, прискорення, сила, маса, iмпульс, енергія) та ідеї та принципи, що їх об’єднують (вiдноснiсть руху), необхiднi для усвiдомлення сутi перебiгу фiзичних явищ i процесiв;

— абстрактнi моделi, покладенi в основу теоретичної системи (матерiальна точка, iнерцiальна система вiдлiку тощо);

— формули, рiвняння i закони, що вiдтворюють спiввiдношення мiж фiзичними величинами (рiвняння руху, закони Ньютона тощо);

— рiзноманiтнi застосування фiзичних знань до розв’язання практичних завдань та наслiдки їх використання в пiзнавальнiй практицi (розрахунок гальмiвного шляху, вiдкриття планети Уран тощо).

Фiзика — експериментальна наука. Тому ця її риса визначає низку специфiчних завдань шкiльного курсу фiзики, спрямованих на засвоєння наукових методiв пiзнання. Завдяки навчальному фізичному експерименту учні оволодівають досвідом практичної діяльності людства в галузі здобуття фактів та їх попереднього узагальнення на рівні емпіричних уявлень, понять і законів. За таких умов він виконує функцію методу навчального пізнання, завдяки якому у свідомості учня утворюються нові зв’язки і відношення, формується суб’єктивно нове особистісне знання. Саме через навчальний фізичний експеримент найефективніше здійснюється діяльнісний підхід до навчання фізики.

З iншого боку, навчальний фiзичний експеримент дидактично забезпечує процесуальну складову навчання фiзики, зокрема формує в учнiв експериментальнi вмiння i дослiдницькi навички, озброює їх iнструментарiєм дослiдження, який стає засобом навчання.

Таким чином, навчальний фiзичний експеримент як органiчна складова методичної системи навчання фiзики забезпечує формування в учнiв необхiдних практичних умiнь, дослiдницьких навичок та особистiсного досвiду експериментальної дiяльностi, завдяки яким вони стають спроможними у межах набутих знань розв’язувати пiзнавальнi завдання засобами фiзичного експерименту. У шкiльному навчаннi вiн реалiзується у формi демонстрацiйного i фронтального експерименту, лабораторних робiт, робіт фізичного практикуму, позаурочних дослiдiв i спостережень тощо і розв’язує такi завдання:

— формування конкретно-чуттєвого досвiду i розвиток знань учнiв про навколишнiй свiт на основi цiлеспрямованих спостережень за плином фiзичних явищ i процесiв, вивчення властивостей тiл та вимiрювання фiзичних величин, усвiдомлення їхніх суттєвих ознак;

— встановлення i перевiрка засобами фiзичного експерименту законiв природи, вiдтворення фундаментальних дослiдiв та їхнiх результатiв, якi стали вирiшальними у розвитку i становленнi конкретних фiзичних теорiй;

— залучення учнiв до наукового пошуку, висвiтлення логiки наукового дослiдження, що сприяє виробленню в них дослiдницьких прийомiв, формуванню експериментальних умiнь i навичок;

— ознайомлення учнiв з конкретними проявами i засобами експериментального методу дослiдження, зокрема з рiзними способами i методами вимiрювань — порiвняння з мiрою, безпосередньої оцiнки, замiщення, калориметричним, стробоскопiчним, осцилографiчним, зондовим, спектральним тощо;

— демонстрацiя прикладного спрямування фiзики, розвиток полiтехнiчного світогляду i конструкторських здiбностей учнiв.

У системi навчального фiзичного експерименту особливе мiсце належить фронтальним лабораторним роботам i фiзичному практикуму, якi здiйснюють практичну пiдготовку учнiв. За змiстом експериментальної дiяльностi вони можуть бути об’єднанi в такi групи:

— спостереження фiзичних явищ i процесiв (дiї магнiтного поля на струм, броунiвського руху, iнтерференцiї та дифракцiї свiтла, суцiльного та лiнiйчастого спектрiв тощо);

— вимiрювання фiзичних величин i констант (густини та питомої теплоємностi речовини, прискорення вiльного падiння, коефiцiєнта тертя ковзання, модуля пружностi, питомого опору провiдникiв, показника заломлення свiтла тощо);

— вивчення вимiрювальних приладiв (мензурки, важiльних терезiв, термометра, амперметра, вольтметра, психрометра, омметра тощо) i градуювання шкал (динамометра, спектроскопа, термiстора тощо);

— з’ясування закономiрностей i встановлення законiв (умов рiвноваги важеля, закону збереження енергiї, закону Ома, другого закону Ньютона, закону збереження iмпульсу тощо);

— складання простих технiчних пристроїв i моделей та дослiдження їхнiх характеристик (електромагнiта, двигуна постiйного струму, напiвпровiдникового дiода i транзистора, радiоприймача, дифракцiйної ґратки, лiнз тощо).

Виконання лабораторних робiт передбачає володiння учнями певною сукупнiстю умiнь, що забезпечують досягнення необхiдного результату. У кожному конкретному випадку цей набiр умiнь залежатиме вiд змiсту дослiду i поставленої мети, оскiльки визначається конкретними дiями учнiв пiд час виконання лабораторної роботи. Разом з тим вони є вiдтворенням узагальненого експериментального вмiння, яке формується всiєю системою навчального фiзичного експерименту i має складну структуру, що мiстить:

a) умiння планувати експеримент, тобто формулювати його мету, визначати експериментальний метод i давати йому теоретичне обґрунтування, складати план дослiду i визначати найкращi умови його проведення, обирати оптимальнi значення вимiрюваних величин та умови спостережень, враховуючи наявнi експериментальнi засоби;

б) умiння пiдготувати експеримент, тобто обирати необхiдне обладнання i вимiрювальнi прилади, збирати дослiднi установки чи моделi, рацiонально розмiщувати приладдя, домагаючись безпечного проведення дослiду;

в) умiння спостерiгати, визначати мету i об’єкт спостереження, встановлювати характернi риси плину фiзичних явищ i процесiв, видiляти їхнi суттєвi ознаки;

г) умiння вимiрювати фiзичнi величини, користуючись рiзними вимiрювальними приладами i мiрами, тобто визначати цiну подiлки шкали приладу, її нижню i верхню межу, знiмати покази приладу;

д) умiння обробляти результати експерименту, знаходити значення величин, похибки вимiрювань (у старшiй школi), креслити схеми дослiдiв, складати таблицi одержаних даних, готувати звiт про проведену роботу, вести запис значень фiзичних величин у стандартизованому виглядi тощо;

е) умiння iнтерпретувати результати експерименту, описувати спостережуванi явища i процеси, вживаючи фiзичну термiнологiю, подавати результати у виглядi формул i рiвнянь, функцiональних залежностей, будувати графiки, робити висновки про проведене дослiдження, виходячи з поставленої мети.

Очевидно, що формування такого узагальненого експериментального вмiння — процес довготривалий, який вимагає планомiрної роботи вчителя і учнів протягом усього часу навчання фiзики в основнiй i старшiй школах. Перелiченi в програмi демонстрацiйнi дослiди i лабораторнi роботи є мiнiмально необхiдними i достатнiми щодо вимог Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти. Проте залежно вiд умов i наявної матерiальної бази фiзичного кабiнету вчитель може замiнювати окремi роботи або демонстрацiйнi дослiди рiвноцiнними, використовувати рiзнi їх можливi варiанти. Вiн може доповнювати цей перелiк додатковими дослiдами, короткочасними експериментальними завданнями, збiльшувати їх кiлькiсть пiд час виконання фронтальних лабо­раторних робiт або фiзпрактикуму, об’єднувати кiлька робiт в одну тощо.

Однiєю з найважливiших дiлянок роботи в системi навчання фiзики в школi є розв’язування фiзичних задач. Задачi рiзних типiв можна ефективно використовувати на всiх етапах засвоєння фiзичного знання: для розвитку iнтересу, творчих здiбностей i мотивацiї учнiв до навчання фiзики, пiд час постановки проблеми, що потребує розв’язання, в процесi формування нових знань учнiв, вироблення практичних умiнь учнiв, з метою повторення, закрiплення, систематизацiї та узагальнення засвоєного матерiалу, з метою контролю якостi засвоєння навчального матерiалу чи дiагностування навчальних досягнень учнiв тощо. Слiд пiдкреслити, що в умовах особистiсно орiєнтованого навчання важливо здiйснити вiдповiдний добiр фiзичних задач, який би враховував пiзнавальнi можливостi й нахили учнiв, рiвень їхньої готовностi до такої дiяльностi, розвивав би їхнi здiбностi вiдповiдно до освiтнiх потреб.

Розв’язування фiзичних задач, як правило, має три етапи дiяльностi учнiв:

1) аналiзу фiзичної проблеми або опису фiзичної ситуацiї;

2) пошуку математичної моделi розв’язку;



3) реалiзацiї розв’язку та аналiзу одержаних результатiв.

Програмне та навчально-методичне забезпечення навчального плану
Кількість годин на тиждень
Програма розрахована на вивчення фізики у 8 класі основної школи в обсязі 2 година на тиждень.

Реквізити програми
Фізика. Астрономія. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 7 – 12 кл. – Київ., - «Перун», – 2005 р.
Навчально-методичні комплекси
Перелік рекомендованої методичної літератури


  1. Кирик Л. А. Усі уроки фізики. 8 клас. - Х.: ВГ «Основа», 2008. – 352 с. – (Серія «12-річна школа»).

  2. Ненашев І. Ю. Фізика. 8 клас: Збірник задач. 3- тє. вид. випр. – Х.: Вид-во «Веста», 2009. – 176 с.

  3. Тарасевич В. Б. Довідник з фізики. – Дніпропетровськ, 2009. – 156 с.

  4. Кононіченко С. П. Фізика: Навч. посіб. 8 кл. – Х.: Країна мрій, 2008. – 96 с.


Підручники

1. Сиротюк В. Д. Фізика: підруч. для 8 класу загальноосвітніх навч. закл. – К.: «Зодіак-ЕКО», 2008. – 240 с.: іл.

Основні вміння та навички, які повинні бути сформовані в учнів по закінченню курсу

Учень:

  • називає види механiчного руху, одиницi часу, шляху, швидкостi, перiоду та частоти обертання (коливання), види маятникiв, характеристики звуку;

  • наводить приклади проявiв механiчного руху в природi, вiдносностi руху, обертального i коливального рухiв у природi та технiцi, джерел звуку, вiдбивання звуку, шкiдливого впливу вiбрацiй i шумiв на функцiонування живих органiзмiв;

  • розрiзняє види механiчного руху за формою траєкторiї та змiною швидкостi, поняття траєкторiї i шляху, затухаючi та незатухаючi коливання;

  • формулює означення механiчного руху, траєкторiї, швидкостi, амплiтуди, перiоду та частоти коливань, записує формули пройденого шляху, швидкостi рiвномiрного прямолiнiйного руху, середньої швидкостi, перiоду обертання, частоти коливань;

  • може описати рух Мiсяця навколо Землi, коливання математичного маятника, поширення i вiдбивання звуку; якiсно оцiнити вплив коливань на живi органiзми; класифiкувати рухи за формою траєкторiї i характером змiни параметрiв руху; характеризувати рiзнi види механiчного руху за його параметрами, сприймання звуку людиною (гучнiсть, висота тону), залежнiсть швидкостi поширення звуку вiд середовища, властивостi звуку, iнфразвуку, ультразвуку; пояснити вiдмiннiсть траєкторiї i швидкостi в рiзних системах вiдлiку; аналiзувати графiки руху тiл i визначати за ними його параметри;

  • здатний спостерiгати рiзнi механiчнi рухи i за їх параметрами визначати їх рiзновид, поширення звуку в рiзних середовищах; вимiрювати швидкiсть руху, перiод i частоту коливань, перiод обертання; користуватися приладами для вимiрювання часу i вiдстанi, камертоном; представляти результати вимiрювання у виглядi таблиць i графiкiв;

  • може розв’язувати задачi, застосовуючи формули швидкостi тiла, середньої швидкостi, перiоду i частоти коливання (обертання), будувати графiки залежностi швидкостi тiла вiд часу, пройденого шляху вiд часу для рiвномiрного прямолiнiйного руху.

  • називає види сил, способи їх вимiрювання, одиницi сили, тиску, моменту сили, причини виникнення атмосферного тиску, способи його вимiрювання, умови плавання тiл;

  • наводить приклади взаємодiї тiл, прояву iнерцiї, рiзних видiв сил, застосування важелiв i блокiв, сполучених посудин;

  • формулює умови рiвноваги тiл, закони Гука, Паскаля, Архiмеда, означення iнерцiї, сили, моменту сили, сили тиску, сили тертя;

  • розрiзняє поняття ваги i маси тiла, сили тяжiння i ваги, тиск i силу тиску;

  • дотримується правил додавання сил; записує формули моменту сили, умови рівноваги важеля, сили пружностi, сили тяжiння, ваги тiла, сили тертя ковзання, сили тиску, виштовхувальної сили;

  • може описати рiзнi прояви механiчної взаємодiї, земне тяжiння, виникнення сили пружностi при деформацiї тiла, дослiд Торрiчеллi, залежнiсть атмосферного тиску вiд висоти; зобразити силу, зазначаючи напрям, значення i точку прикладання; класифiкувати види сил за їхньою природою; характеризувати механiчнi властивостi твердих тiл, способи зменшення i збiль­шення сили тертя, залежнiсть сили пружностi вiд деформацiї, тиску рiдини на дно i стiнки посудини вiд висоти i густини; пояснити причину виникнення сили тяжiння, невагомостi, сили тертя, сили пружностi, тиску в рiдинах i газах, встановлення рiвня рiдин у сполучених посудинах, принцип дiї водопроводу, шлюзiв, гiдравлiчного пресу, насосiв; обґрунтувати iснування тиску в рiдинах i газах на основi молекулярно-кiнетичних уявлень;

  • здатний спостерiгати наслiдки механiчної взаємодiї тiл; кон­струювати динамометр; вимiрювати сили, вагу тiла, тиск, атмосферний тиск, застосовувати гiдростатичний метод для зважування тiл; користуватися динамометром, манометром, барометром;

  • може розв’язувати задачi, застосовуючи формули сил тяжiння, тертя, тиску, пружностi, моменту сил, умови рiвноваги тiл, закони Гука, Паскаля, Архiмеда.

  • називає види механiчної енергiї, одиницi роботи, потужностi, енергiї, простi механiзми;

  • наводить приклади використання машин i механiзмiв, перетворення одного виду механiчної енергiї в iнший;

  • формулює закон збереження механiчної енергiї, “золоте правило” механiки;

  • записує формули роботи, потужностi, ККД механiзму, кiнетичної енергiї, потенцiальної енергiї тiла, пiднятого над поверхнею Землi;

  • може описати перетворення кiнетичної енергiї в потенцiальну i навпаки; характеризувати машини i механiзми за їх потужнiстю; пояснити “золоте правило” механiки як окремий випадок закону збереження енергiї;

  • здатний спостерiгати перетворення енергiї в механiчних процесах; вимiрювати потужнiсть i ККД механiзмiв; користуватися простими механiзмами (важiль, блок, похила площина);

  • може розв’язувати задачi, застосовуючи формули роботи, потужностi, кiнетичної та потенцiальної енергiї, коефiцiєнта корисної дiї, закон збереження механiчної енергiї.

  • називає способи вимiрювання температури, види теплопередачi, одиницi температури, кiлькостi теплоти;

  • наводить приклади теплової рiвноваги, теплообмiну, теплових двигунiв, застосування теплотехнiки в життi людини;

  • роз­рiзняє види теплопередачi (теплопровiднiсть, конвекцiя, теплове випромiнювання);

  • формулює ознаки теплового балансу;

  • записує формули кiлькостi теплоти, що йде на нагрiвання, теплоти згоряння палива, ККД нагрівника, теплоти плавлення, теплоти пароутворення, рiвняння теплового балансу у випадку змiшування гарячої i холодної води;

  • може описати плавлення i кристалiзацiю твердих тiл, випаровування i конденсацiю рiдин, кипiння, перетворення енергiї в теплових процесах, принцип дiї теплових машин, вплив тепло- тех­нiки на оточуюче середовище; класифiкувати види теплопередачi; характеризувати напрям плину теплових процесiв у природному середовищi, умови переходу речовини з одного агрегатного стану в iнший, вплив теплотехнiки на оточуюче середовище; аналiзувати графiки теплових процесiв, зокрема пiд час плавлення твердого тiла; пояснити перебiг теплових процесiв пiд час теплообмiну, тепловий баланс як наслiдок закону збереження енергiї в теплових процесах, принцип дiї двигуна внутрiшнього згоряння, парової турбiни; обґрунтувати змiни агрегатного стану речовини на основi атомно-молекулярного вчення про будову речовини;

  • здатний спостерiгати за перебiгом рiзних теплових процесiв; вимiрювати питому теплоємнiсть речовини, ККД нагрів­ника; користуватися термометром, калориметром;

  • дотримується правил безпеки пiд час роботи з нагрівниками;

  • може розв’язувати задачi, застосовуючи формули кiлькостi теплоти, теплоти згоряння палива, ККД нагрівника, теплоти плавлення i кристалiзацiї, теплоти пароутворення i конденсацiї, рiвняння теплового балансу.


Критерії оцінювання навчальних досягнень з фізики
Під час визначення рівня навчальних досягнень з фізики оцінюється:

  • рівень володіння теоретичними знаннями;

  • рівень умінь використовувати теоретичні знання під час розв'язування задач чи вправ різного типу (розрахункових, експериментальних, якісних, комбінованих тощо);

  • рівень володіння практичними вміннями та навичками під час виконання лабораторних робіт, спостережень і фізичного практикуму.


Критерії оцінювання рівня володіння учнями теоретичними знаннями


Рівні навчальних досягнень

Бали
Критерії оцінювання навчальних досягнень

I. Початковий


1

Учень (учениця) володіє навчальним матеріалом на рівні розпізнавання явищ природи, з допомогою вчителя відповідає на запитання, що потребують відповіді «так» чи «ні»



2

Учень (учениця) описує природні явища на основі свого попереднього досвіду, з допомогою вчителя відповідає на запитання, що потребують однослівної відповіді



3

Учень (учениця) з допомогою вчителя зв'язно описує явище або його частини без пояснень відповідних причин, називає фізичні чи астрономічні явища, розрізняє буквені позначення окремих фізичних чи астрономічних величин

II. Середній


4

Учень (учениця) з допомогою вчителя описує явища, без пояснень наводить приклади, що ґрунтуються на його власних спостереженнях чи матеріалі підручника, розповідях учителя тощо



5

Учень (учениця) описує явища, відтворює значну частину навчального матеріалу, знає одиниці вимірювання окремих фізичних чи астрономічних величин і формули з теми, що вивчається




6

Учень (учениця) може зі сторонньою допомогою
пояснювати явища, виправляти допущені неточності (власні, інших учнів), виявляє елементарні знання основних положень (законів, понять, формул)

III. Достатній

7

Учень (учениця) може пояснювати явища, виправляти допущені неточності, виявляє знання і розуміння основних положень (законів, понять, формул, теорій)



8

Учень (учениця) уміє пояснювати явища, аналізувати, узагальнювати знання, систематизувати їх, зі сторонньою допомогою (вчителя, однокласників тощо) робити висновки



9

Учень (учениця) вільно та оперативно володіє вивченим матеріалом у стандартних ситуаціях, наводить приклади його практичного застосування та аргументи на підтвердження власних думок

IV. Високий


10

Учень (учениця) вільно володіє вивченим матеріалом, уміло використовує наукову термінологію, вміє опрацьовувати наукову інформацію: знаходити нові факти, явища, ідеї, самостійно використовувати їх відповідно до поставленої мети




11

Учень (учениця) на високому рівні опанував програмовий матеріал, самостійно, у межах чинної програми, оцінює різноманітні явища, факти, теорії, використовує здобуті знання і вміння в нестандартних ситуаціях, поглиблює набуті знання




12

Учень (учениця) має системні знання, виявляє здібності до прийняття рішень, уміє аналізувати природні явища і робить відповідні висновки й узагальнення, уміє знаходити й аналізувати додаткову інформацію


Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів при розв'язуванні задач
Визначальним показником для оцінювання вміння розв'язувати задачі є їх складність, яка залежить від:

1) кількості правильних, послідовних, логічних кроків та операцій, здійснюваних учнем; такими кроками можна вважати вміння (здатність):



  • усвідомити умову задачі;

  • записати її у скороченому вигляді;

  • зробити схему або малюнок (за потреби);

  • виявити, яких даних не вистачає в умові задачі, та знайти їх у таблицях чи довідниках;

  • виразити всі необхідні для розв'язку величини в одиницях СІ;

  • скласти (у простих випадках — обрати) формулу для знаходження шуканої величини;

  • виконати математичні дії й операції;

  • здійснити обчислення числових значень невідомих величин;

  • аналізувати і будувати графіки;

  • користуватися методом розмінностей для перевірки правильності розв’язку задачі;

  • оцінити одержаний результат та його реальність.

  1. раціональності обраного способу розв'язування;

  2. типу завдання (з одної або з різних тем (комбінованого), типового (за алгоритмом) або нестандартного).




Початковий рівень

(1-3 бали)

Учень (учениця) уміє розрізняти фізичні чи астрономічні величини, одиниці вимірювання з певної теми, розв'язувати задачі з допомогою вчителя лише на відтворення основних формул; здійснює найпростіші математичні дії

Середній рівень

(4 - 6 балів)

Учень (учениця) розв'язує типові прості задачі (за зразком), виявляє здатність обґрунтувати деякі логічні кроки з допомогою вчителя

Достатній

рівень


(7 - 9 балів)

Учень (учениця) самостійно розв'язує типові задачі й виконує вправи з одної теми, обґрунтовуючи обраний спосіб розв'язку

Високий

рівень

(10 - 12 балів)

Учень (учениця) самостійно розв'язує комбіновані типові задачі стандартним або оригінальним способом, розв'язує нестандартні задачі


Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів при виконанні лабораторних і практичних робіт

При оцінюванні рівня володіння учнями практичними вміннями та навичками під час виконання фронтальних лабораторних робіт, експериментальних задач, робіт фізичного практикуму враховуються знання алгоритмів спостереження, етапів проведення дослідження (планування дослідів чи спостережень, збирання установки за схемою; проведення дослідження, знімання показників з приладів), оформлення результатів дослідження - складання таблиць, побудова графіків тощо; обчислювання похибок вимірювання (за потребою), обґрунтування висновків проведеного експерименту чи спостереження.



Рівні складності лабораторних робіт можуть задаватися:

  • через зміст та кількість додаткових завдань і запитань відповідно до теми роботи;

  • через різний рівень самостійності виконання роботи (при постійній допомозі вчителя, виконання за зразком, докладною або скороченою інструкцією, без інструкції);

  • організацією нестандартних ситуацій (формулювання учнем мети роботи, складання ним особистого плану роботи, обґрунтування його, визначення приладів та матеріалів, потрібних для її виконання, самостійне виконання роботи та оцінка її результатів).

Обов’язковим при оцінюванні є врахування дотримання учнями правил техніки безпеки під час виконання фронтальних лабораторних робіт чи робіт фізичного практикуму.



Початковий рівень

(1-3 бали)

Учень (учениця) називає прилади та їх призначення, демонструє вміння користуватися окремими з них, може скласти схему досліду лише з допомогою вчителя, виконує частину роботи без належного оформлення

Середній рівень

(4 - 6 балів)

Учень (учениця) виконує роботу за зразком (інструкцією) або з допомогою вчителя, результат роботи учня дає можливість зробити правильні висновки або їх частину, під час виконання та оформлення роботи допущені помилки

Достатній

рівень


(7 - 9 балів)

Учень (учениця) самостійно монтує необхідне обладнання, виконує роботу в повному обсязі з дотриманням необхідної послідовності проведення дослідів та вимірювань. У звіті правильно й акуратно виконує записи, таблиці, схеми, графіки, розрахунки, самостійно робить висновок

Високий

рівень

(10 - 12 балів)

Учень (учениця) виконує всі вимоги, передбачені для достатнього рівня, визначає характеристики приладів і установок, здійснює грамотну обробку результатів, розраховує похибки (якщо потребує завдання), аналізує та обґрунтовує отримані висновки дослідження, тлумачить похибки проведеного експерименту чи спостереження. Більш високим рівнем вважається виконання роботи за самостійно складеним оригінальним планом або установкою, їх обґрунтування.


Календарно-тематичне планування з фізики

у 8 класі

(68 години навчального часу; 2 години на тиждень)


п/п

Зміст уроку

Дата проведення

Примітка

Механічні явища

Розділ 1. Механічний рух. (12 год.)

1

Механічний рух. Відносність руху. Траєкторія. Пройдений тілом шлях.







2

Швидкість руху та одиниці швидкості.







3

Вимірювання швидкості руху тіла. Лабораторна робота № 1 «Вимірювання швидкості руху тіла».







4

Види рухів. Середня швидкість нерівномірного руху.







5

Прямолінійний рівномірний рух. Графіки руху тіла.







6

Обертальний рух тіла. Період обертання. Місяць — природний супутник Землі.







7

Лабораторна робота № 2 «Вимірювання частоти обертання тіл».







8

Коливальний рух. Амплітуда, період і частота коливань. Маятники. Математичний маятник.







9

Лабораторна робота № 3 «Дослідження коливань маятника».







10

Звук. Джерела й приймачі звуку. Характеристики звуку. Поширення звуку в різних середовищах. Відбивання звуку. Швидкість поширення звуку. Сприймання звуку людиною. Інфразвук та ультразвук. Вплив звуків на живі організми.







11

Лабораторна робота № 4 «Вивчення характеристик звуку». Розв’язування задач.







12

Контрольна робота № 1 «Механічний рух».







Тематичне оцінювання

Розділ 2. Взаємодія тіл. (20 год.)

13

Взаємодія тіл. Результат взаємодії – деформація і зміна швидкості. Інерція.







14

Маса як міра інертності тіла.







15

Сила та одиниці сили. Графічне зображення сили. Додавання сил, що діють вздовж однієї прямої. Рівнодійна сил.







16

Прості механізми. Важіль. Момент сили. Умови рівноваги важеля.







17

Лабораторна робота № 9 «З’ясування умов рівноваги важеля».







18

Блок.







19

Деформація тіла. Сила пружності. Закон Гука. Вимірювання сил. Динамометри.







20

Лабораторна робота № 5 «Конструювання динамометра».







21

Земне тяжіння. Сила тяжіння.







22

Вага тіла. Невагомість.







23

Лабораторна робота № 6 «Вимірювання сил за допомогою динамометра. Вимірювання ваги тіла».







24

Тертя. Сила тертя. Коефіцієнт тертя ковзання.







25

Лабораторна робота № 8 «Вимірювання коефіцієнта тертя ковзання».







Тематичне оцінювання

26

Тиск і сила тиску. Одиниці тиску.







27

Тиск рідин і газів. Закон Паскаля.







28

Сполучені посудини.







29

Манометри. Насоси. Гідравлічні машини.







30

Атмосферний тиск. Вимірювання атмосферного тиску. Дослід Торічеллі. Барометри. Залежність тиску атмосфери від висоти.







31

Виштовхувальна сила. Закон Архімеда. Умови плавання тіл.







32

Гідростатичне зважування. Лабораторна робота №7 «Зважування тіл гідростатичним методом».







33

Контрольна робота № 2 «Взаємодія тіл».







34

Семестрова контрольна робота. (1 семестр).







Тематичне оцінювання

Розділ 3. Робота і енергія. (10 год.)

35

Механічна робота. Одиниці роботи.







36

Потужність та одиниці її вимірювання.







37

Кінетична та потенціальна енергії.







38

Перетворення одного виду механічної енергії в інший. Закон збереження механічної енергії.







39

Машини і механізми. Прості механізми. Коефіцієнт корисної дії (ККД) механізмів «Золоте правило механіки».







40

Лабораторна робота № 10 «Визначення ККД похилої площини».







41

Розв’язування задач.







42

Розвязування задач.







43

Узагальнення та систематизація. Підготовка до тематичного оцінювання.







44

Контрольна робота № 3. «Робота і енергія».







Тематичне оцінювання

Теплові явища

Розділ 4. Кількість теплоти. Теплові машини. (20 год.)

45

Тепловий стан. Температура тіла. Вимірювання температури.







46

Лабораторна робота № 11 «Вимірювання температури за допомогою різних термометрів».







47

Внутрішня енергія та способи її зміни.







48

Теплообмін. Види теплопередачі.







49

Кількість теплоти. Питома теплоємність речовини. Тепловий баланс.







50

Лабораторна робота № 12 «Вивчення теплового балансу при змішуванні води різної температури».







51

Теплота згорання палива. ККД нагрівника.







52

Лабораторна робота № 13 «Визначення ККД нагрівника».







53

Лабораторна робота № 14 «Визначення питомої теплоємності речовини».







54

Розвязування задач.







55

Плавлення і кристалізація твердих тіл. Температура плавлення. Питома теплота плавлення.







56

Розвязування задач.







57

Випаровування і конденсація рідин. Температура кипіння. Питома теплота пароутворення.







58

Розвязування задач.







59

Вода в різних агрегатних станах.







60

Розвязування задач.







61

Перетворення енергії в механічних і теплових процесах. Принцип дії теплових машин.







62

Теплові двигуни. Двигун внутрішнього згорання.







63

Екологічні проблеми використання теплових машин.







64

Контрольна робота № 4. «Кількість теплоти. Теплові машини».







65

Семестрова контрольна робота 2.







Тематичне оцінювання

Узагальнюючі заняття. (5 год.)

66

Енергія в житті людини. Теплоенергетика. Способи збереження енергетичних ресурсів. Енергозберігаючі технології.







67

Використання енергії людиною та охорона природи.







68

Спостереження механічного руху і взаємодії в природі та на виробництві.







69

Теплоенергетичні установки та енергогенеруючі станції.







68

Повторення.








База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка