Філологічні студії збірник наукових праць



Сторінка23/25
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.15 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

Література

1. Акимова Т. М. Русское народное поэтическое творчество. Пособие к семинарским занятиям : учеб. пособ. для пед. ин.-тов. / Т. М. Акимова, В. К. Архангельская, Б. А. Бахтина. − М. : Высш. шк., 1983. − С. 121–123.

2. Аникин В. П. К мудрости ступенька: О русских песнях, сказках, пословицах, загадках, народном языке : очерки / В. П. Аникин. − М. : Высш. шк., 1988. − С. 48–55.

3. Асеева Е. И. Из истории французских фразеологизмов и поговорок / Е. И. Асеева. − М. : Просвещение, 1970. − С. 70–71.

4. Баранов С. Ф. Русское народное поэтическое творчество: пособ. для студентов историко-филологических факультетов пед. институтов / С. Ф. Баранов. − М.: Просвещение, 1902. − С. 149–240.

5. Волошкина И. А. Портрет человека в паремиологии: Единство системного и функционального анализа языковых единиц / И. А. Волошкина. – Белгород : Изд-во БелГУ, 2006. – Вып. 9. – Ч. 2. − С. 40–41.

6. Дубенко О. Ю. Порівняльна стилістика англійської та української мови : посібник для студентів та викладачів вищих навч. закладів / О. Ю. Дубенко. − Вінниця : Нова книга, 2005. – 224 с.

7. Жуков В. П. Семантика фразеологических оборотов: учебное пособие для студентов пединститутов по специальности “Русский язык и литература” / В. П. Жуков. − М. : Просвещение, 1978. − С. 121–123.

8. Карабан В. І. Переклад з української на англійську мову : навч. посібник-довідник для студ. вищ. закл. освіти / В. І. Карабан, Дж. Мейс. – Вінниця : Нова книга, 2003. – 608 с.

9. Кораблева И. О. Семантические свойства фразеологизмов, выражающих чувство гнева: новые парадигмы и новые решения в лингвистике / И. О. Кораблева. − М. : Юнити, 2006. − С. 258–260.

10. Магировская О. В. Когнитивные особенности пословиц и загадок как единиц вторичной номинации : мат-лы V Международ. науч. конф. 19–21 октября 2005 года / О. В. Магировская. − М. : Изд.-во ТГУ им. Г. Р. Державина, 2005. − 592 с.

Список джерел фактичного матеріалу

11. Англо-русский фразеологический словарь / [сост. А. В. Кунин]. – М. : Гос. изд-во иностр. и нац. словарей, 1956. – 1456 с.

12. Кузьмин С. Русско-английский словарь пословиц и поговорок: 500 единиц / С. Кузьмин, Н. Шадрин. – М. : Рус. яз., 1989. – 352 с.

13. Словарь употребительных английских пословиц / [М. В. Буковская, Л. П. Зайцева, Я. Г. Биренбаум и др.]. – М. : Рус. яз., 1990. – 240 с.


Оксана Пилипенко (Ін-48)

Науковий керівник – доц. Криницька Н.І.

The Monomyth in “The Magus” by John Fowles
John Fowles (1926–2005), as one of the most seductive storytellers of the late twentieth century, a magician of the English language, a pioneer of postmodern sensibility, and the stylistic inspiration for a generation of writers and poets, was an award-winning post-World War II English novelist and essayist of major importance. While his works are reflective of literary tradition reaching back to Greek philosophy and Celtic romance, he was very much a contemporary existentialist, and his writings received both popular and critical acclaim. His first novel, “The Collector” (1963), an immediate best seller, the astonishing psychological mystifications of “The Magus” (1966, revised in 1977), the haunting Victorian love story of The French Lieutenant’s Woman” (1969), the poignant short stories of The Ebony Tower” (1974), the transforming memory journey of Daniel Martin” (1977), the sizzling parable of “Mantissa” (1982), and the seventeenth-century religious puzzle of A Maggot” (1985) came from under his pen. Fowles also wrote short fiction, essays, poems and translations and a range of his non-fiction texts were to be found in introductions to other writers' books, periodicals and academic journals. “The Aristos” (1964) was a book about his personal philosophies. “Wormholes” (1998) and “The Tree” (2000) offer us his reflections on his life, art and a variety of personal concerns.

Fowles’ works have always drawn attention of foreign and domestic researchers. Such foreign researchers as J. Acheson, J. Aubrey, R. Huffaker, E. McDaniel, B. Olshen, S. Vaknin and L. Verberg studied the peculiarities of style and composition in Fowles’ novels. P. Conradi and B. Woodcock researched the problem of intertextuality in “The Magus”, and J. Smith studied the peculiarities of narrative in the novel. K. Tarbox paid attention to the art of John Fowles in general, S. Onega – to the form and meaning in his novels, B. Rommerskirchen – to the constructing reality in John Fowles’s “The Magus”, and S. Loveday – to the romances of John Fowles. The problem of postmodernism in “The Magus” was also vividly researched by E. McDaniel in “The Magus: Fowles’s Tarot Quest”, M. Salami in his work “John Fowles’s Fiction and the Poetics of Postmodernism”, S. Opperman in “John Fowles as a Postmodernist”, and also by W. Palmer, P. Lorenz, B. Rommerskirchen, K. Tarbox, P. Wolfe, B. Woodcock.

The British writer’s achievements have been the subject of research of Russian and Ukrainian philologists. V. Freybergs, I. Kabanova, A. Dolinin, V. Ivashova, A. Saruhanian, I. Spinev and V. Timofeev studied the works of John Fowles and structural, stylistic and psychological features in his novels. N. Bushmanova, S. Pavlychko, N. Zhluktenko and S. Isayenko studied the notion of intellectual game in the novel “The Magus”. The relation of Fowles to the heritage of antiquity was raised only at the end of 20th century. Such Ukrainian philologists as A. Kabkova, J. Kindzersky, A. Kychenko, S. Pavlychko, N. Zhluktenko explored the mythological space of the postmodern novel “The Magus”, but there is no fundamental and comprehensive research on this issue of characteristic features of the monomyth in “The Magus” up to now. That is why this work still has its actuality which allows us to extend the study of characteristic features of postmodern novel.

Mythological image of the hero is one of the cardinal images in the world literature. Let us focus on such element as an adventure that is central one for the formation of the archetypical image of the hero from myth to the present day.

Ihab Hassan wrote that heightened attention to the archetypes in mythology and literature of postmodernism was introduced by the interest due to the theme of finding one’s own individuality and inclination to systematization of the images. Attention to the archetypical images is caused by the fact that the literature of postmodernism expresses the crisis of society and a man in it. Such using of the archetypes allows finding something stable in a changing and fragmented world that surrounds the man. Archetype of the hero is found in every human consciousness as personified image of the human ego, which seeks for personal integrity; and adventure of the hero is understood as a process of individualization of the person, which is represented as the archetype itself [3, p. 27].

Joseph Campbell’s term “monomyth”, also referred to as the hero’s journey, refers to a basic pattern found in many narratives from around the world. This widely distributed pattern was described by Campbell in “The Hero with a Thousand Faces” (1949). Campbell held that numerous myths from disparate times and regions share fundamental structures and stages, which he summarized in the introduction to “The Hero with a Thousand Faces”: “A hero ventures forth from the world of common day into a region of supernatural wonder: fabulous forces are there encountered and a decisive victory is won: the hero comes back from this mysterious adventure with the power to bestow boons on his fellow man” [4].

In the monomyth, the hero begins in the ordinary world, and receives a call to enter an unknown world of strange powers and events. The hero who accepts the call to enter this strange world must face tasks and trials, either alone or with assistance. In the most intense versions of the narrative, the hero must survive a severe challenge, often with help. If the hero survives, the hero may achieve a great gift or “boon”. The hero must then decide whether to return to the ordinary world with this boon. If the hero does decide to return, he or she often faces challenges on the return journey. If the hero returns successfully, the boon or gift may be used to improve the world. The stories of Osiris, Prometheus, Moses, Buddha, and Jesus Christ, for example, follow this structure closely [3, p. 30].

Campbell describes some 17 stages or steps along this journey. Very few myths contain all 17 stages – some myths contain many of the stages, while others contain only a few; some myths may have as a focus only one of the stages, while other myths may deal with the stages in a somewhat different order. These 17 stages may be organized in a number of ways, including division into three sections:

1) Departure (the call to adventure, refusal of the call, the crossing of the first threshold);

2) Initiation (the road of trials, apotheosis, the ultimate boon);

3) Return (the magic flight, the crossing of the return threshold, freedom to live).

“Departure” deals with the hero’s adventure prior to the quest; “Initiation” deals with the hero’s many adventures along the way; and “Return” deals with the hero’s return home with knowledge and powers acquired on the journey [4].

The researcher selects monomyth as a myth unit that consists of exclusion, test and initiation and return. This unit is found in almost all the myths, tales, legends and romance. So let us focus on the main stages of the adventure of the main hero in “The Magus”.

1. Departure.

The first part of the novel corresponds to rejection in the structure of monomyth depicting the protagonist as a typical representative of the younger generation of intellectuals of the 20th century, alienated and embarrassed. The plot follows Nicholas Urfe, an Oxford educated British man lost in his mid-twenties. Urfe’s lack of direction echoes both Fowles’ own as well as that of his generation, one that came of age in the immediate wake of forty years of seismic world war. Nicholas Urfe, to start with, is a 25-year-old Englishman with a middle-class background and an upbringing founded on “Discipline and Tradition and Responsibility” [5, p. 15]. He has studied at Oxford, where he “began to discover I was not the person I wanted to be” [5, p. 15]. The main hero wants to start a new life and to experience the beauty of adventures. The hero starts off in a mundane situation of normality from which some information is received that acts as a call to head off into the unknown. Nicholas Urfe receives the information about the vacant place in the Lord Bryon School in Greece, on the island of Phraxos. Greece and its secret island attract him and the main hero decides he must venture away from his accustomed life in order to attain spiritual enlightenment [3, p. 31].

But nothing could have been less poetic than my pseudo-aristocratic, seeing-through-all boredom with life in general and with making a living in particular.” He starts to build up an imaginary image of himself; an image based on literary fantasies and poetic aspirations. One of his “poetic qualities” is that of not being able to love, something he proves to himself by preying on women to fulfill his massive need of self-gratification, without taking any responsibility for the other person’s feelings. Looking back on his behavior, he says: “This sounds, and was, calculating, but it was caused less by a true coldness than by my narcissistic belief in the importance of the lifestyle. I mistook the feeling of relief that dropping a girl always brought for a love of freedom” [5, p. 21]. During the last few weeks before he leaves, he meets Alison Kelly, an Australian girl who is about to begin training as an airline stewardess. They are both sophisticated about sex and somewhat cynical, but each experiences some regret as they go their separate ways.

Alison might have been “the threshold of adventure”. If Nicholas had been able to love, he would have refused this call to adventure and stayed with Alison. Nicholas decides to cross the first threshold and actually crosses into the field of adventure, leaving the known limits of his world and venturing into an unknown and dangerous realm where the rules and limits are not known. Feeling call to the adventure he sets forth for a trip. He decides to take a position as the English teacher at the Lord Bryon School in Greece, on the island of Phraxos [4, p. 325].

2. Initiation.

An action of the second part of the novel takes place in Greece, whose mythology holds an important place in the development of European cultural tradition that gave the famous mythical heroes. Greece allows to get rid of unnecessary baggage of social conventions and prejudices, because its light is the very beauty and truth itself. Attaining all the oddness of his understanding of himself and the sense of life Nicholas is ready to die in lieu of a mythical hero is ready to plunge into the world of the dead. After several calls to adventure (warning about “a waiting room”, a lost glove, a book) Nicholas is injected into the magical game space, the space of myth, into possession of Conchis, who becomes a priest and director of events and leads the hero in his adventures. Throughout the adventure Nicolas tries on the masks of heroes of the myths and past year novels: “…and what had happened, of having entered a myth; a knowledge of what it was like physically, moment by moment, to have been young and ancient, a Ulysses on his way to meet Circe, a Theseus on his journey to Crete, an Oedipus still searching for his destiny” [3, p. 29].

Nicholas is confused, being offered adventures and trials that have multivariate treatment. The hero of myth is to win all the monsters and sorcerers, presenting not only the monsters of the immature unconscious, but also dependence on discourses and text as well. The text seems to be a mysterious code that should be decoded ambiguously. Each stage of the adventure brings the hero to the new level of knowledge, which deprives Nicholas of dependence on different discourses. All the adventures of mythical characters were narrated in the direction of complexity [1, p. 10].

3. Return.

After a mock trial and other scenes of humiliation set up by Conchis, Nick returns to London with the knowledge that Alison is still alive and that he wants her back. A few months of waiting are meant to give him an opportunity to reflect over the events on Phraxos. The novel’s final scene is set in Regent’s Park, where he at last stands face to face with Alison. Her entry is one that befits not a heroine, but a Real Girl: “…this was the only possible way of return: her rising into this most banal of scenes, this most banal of London, this reality as plain and dull as wheat” [5, p. 647].

Thus, the plot and structure of the novel are constructed according to the model of mythological adventure of the hero. The novel reflects postmodern ideas about the devaluation of great stories, the world as a text, the reader as a participant in the text, the crisis of language as a tool of descriptive systems. Fowles interprets the old model of mythological hero, turning him into metahero, that hero who overcomes its dependence on the discourse system, freely interpreting everything that happens to him. According to the archetype of the hero’s adventure, the writer expresses his own vision of the way out of isolation and dependence of modern person who must know his true nature and build his life in the reality without any illusions [6, p. 175].

Literature

1. Бабушка Л. Екзистенційний психоаналіз від Фаулза / Л. Бабушка // Книжник review. – 2003. – № 6. – С. 10–11.

2. Жлуктенко Н. Ю. Інтелектуальна проза Джона Фаулза / H. Ю. Жлуктенко // Література Англії. ХХ ст. : навч. посіб. – К. : Либідь, 1993. – С. 319–349.

3. Кіндзерська Ю. Пригода як форманта образу героя в романі Джона Фаулза “Маг” / Ю. Кіндзерська // Мандрівець. – 2003. – № 2. – С. 27–31.

4. Campbell J. The Hero with a Thousand Faces / Joseph Campbell. – Princeton University Press; 2nd edition, 1972. – 464 p.

5. Fowles J. The Magus / J. Fowles. – NY : Lauel, 1985. – 668 p.

6. Woodcock B. Male mythologies: John Fowles and masculinity / B. Woodcock. – Brighton: The Harvester Press Ltd., 1984. – 176 p.
Михайло Рахно (ІН-М)

Науковий керівник – доц. Алефіренко Л.Б.

ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИЧНОЇ СТРУКТУРИ ПАРЕМІЙ СУЧАСНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
Прислів’я і приказки (або паремії), які займають особливе місце серед культурологічно значущих одиниць мови, є одним із найдавніших жанрів усної народної творчості. Незважаючи на свою стислість, у фольклористиці вони традиційно розглядаються як жанрові тексти і насправді являють собою своєрідний мініатюрний художній твір, що ємко та виразно втілює істини, пов’язані з усіма ділянками життя й діяльності людини. Протягом багатьох століть паремії виявляли здатність народу відбирати і осмислювати найхарактерніші, найтиповіші сторони явищ природи, праці, побуту, родинного і суспільного життя і в результаті ставали конденсатором багатовікового життєвого досвіду, стосунків людей між собою та навколишнім середовищем [1, с. 48; 4, с. 9]. Виникнувши на зорі зародження мови й культури, прислів’я та приказки стали невід’ємною частиною народного побуту, його словесності. Паремії культивувалися народами Стародавнього Єгипту, Ассірії, Вавілонії, Персії, Китаю та Індії.

Найдавніші прислів’я та приказки пов’язані з усвідомленням людиною свого місця в природі і своєї трудової діяльності. Багато явищ природи залишалися для людини нез’ясованими, таємничими, часто ворожими, звідси виникала віра в можливість умилостивити вищі сили, примусити їх не чинити людям зла. На цій основі з’явилися народні замовляння, заклинання, які пізніше поступово втрачали своє конкретне призначення і в формі образних висловів залишилися в мові [4, с. 9]. Як приклад можна навести застосування імені Фортуни – богині долі у давніх римлянів в прислів’ї “Fortune favours the bold” [5, с. 413], що має латинське походження (fortuna favet fortibus). Тема вірувань звучить також в прислів’ях “Fools rush in where angels fear to tread” [5, с. 404], “Curses like chickens come home to roost” [10, с. 61], “Misfortunes never come singly” [10, с. 133] та “God sends a curst cow short horns” [5, с. 244].

У процесі розвитку людства встановлювалися певні норми суспільної поведінки, етичні правила, своєрідні закони, сформовані в афористичні вислови. Як приклад можна навести прислів’я повчального характеру, що стосуються поняття “совість”: “A clear conscience laughs at false accusations”, “A good conscience is a constant feast”, “A guilty conscience is a self-accuser” [5, с. 227].

Паремійні одиниці давнього часу мали більш конкретне значення, ніж їхні пізніші зразки. Відбувався тривалий процес розширення значень, з’являлися відгалуження від першопочаткового вислову – варіанти. Розвивалася метафоризація прислів’їв, утворювалися так звані вторинні значення. Слово fortunе, наприклад, застосовується окрім вищезгаданого в ряді інших прислів’їв: “Fortune is easily found, but hard to be kept”, “Fortune is good to him who knows to make good use of her”, “Fortune knocks once at least at every mans gate” [5, с. 413–414]. Прислів’я “No longer pipe, no longer dance” [5, с. 814] є похідним від прислів’я “He dances well to whom fortune pipes” [5, с. 414]. Цей процес характерний як для давніх паремій, так і для тих, що творилися в в пізніші епохи.

У ході розвитку мови одні прислів’я виходили з ужитку, інші міняли значення. На місці старих з’являлися нові, відображаючи життя пізніших поколінь. Джерела, які живили прислів’я, весь час розширювалися. Багато прислів’їв мають біблійне походження, наприклад: “A soft answer turneth away wrath” [5, с. 45]. Статус прислів’їв і приказок в сучасній англійській мові здобула велика частина афористичних виразів із Святого Письма, які зазнали певної модифікації, наприклад: “Judge not, that ye be not judged” [1, с. 14], “No man can serve two masters” [1, с. 14] та інші. Прислів’я “Man proposes (and, but) God disposes” [8, с. 282] в художній літературі часто використовувалося таким чином, що, у відповідності з тією чи іншою метою висловлювання, компоненти man і God замінялися іншими словами і словосполученнями, і прислів’я здобували зовсім інший зміст: “But lovers propose and freakish chance disposes(R. Broughton); “The writer proposes, the readers dispose(A. Huxley) [10, с. 13]. Жанр поступово збагачувався афористичними уламками народних пісен, притч, анекдотів, бувальщин, оповідань, легенд, загадок, пісень тощо. Посилено живили прислів’я писемні художні твори та філософські трактати, де істини часто висловлювалися у формі афоризмів. Прислів’я “Anger is a short madness” походить від виразу латиною “ira furor brevis est” із “Послання І” Горація [5, с. 45]. Прислів’я “A cat may look at a king” прийшло із політичного памфлета, “Absence makes the heart grow fonder” та “Money makes the mare (to) go” – із пісень [10, с. 12].

Прислів’я і приказки широко влилися в мову художньої літератури. З часу появи перших пам’яток література вбирала в себе народну мудрість. Спочатку це засвоєння було стихійним, а згодом народні афоризми вже вводяться в текст з відповідною метою. З допомогою прислів’їв, як і інших фольклорних елементів, письменники прагнули внести в літературу дух народної мудрості, її красу та афористичність. Митці слова могли вводити народні зразки як цитати, що посилювали авторську думку, або використовувати тільки паремійні ядра, що залежало від епохи, в яку творив той чи інший письменник, від його художньої індивідуальності й завдання, яке він ставив перед собою. Поширенню паремій сприяли твори Вільяма Шекспіра, Александра Попа, Джона Мільтона, Джонатана Свіфта. Так прислів’я “Care cilled the cat” [5, с. 163] було популяризоване завдяки твору В. Шекспіра “Much Ado about Nothing”. Із популярних нині письменників слід відзначити Дж. Р. Р. Толкіна, який у романі “The Lord of the Rings” застосовує як самі прислів’я (“But handsome is as handsome does”, “But where theres life theres hope”) так і паремійне ядро (“But theres no accounting for East and West”) [11].

Найчастіше прислів’я зароджувалися в усному спілкуванні певного середовища, наприклад серед селян, ремісників, відображаючи спочатку якісь конкретні події, сфери людської поведінки, риси характеру, стосунки, а вже потім пристосовувалися до нової обстановки. Побутовою лексикою оперують паремії всіх народів [4, с. 10]. Як приклад можна навести прислів’я: українське “Кінець – ділу вінець” [4, с. 14]; російське “Конец – делу венец” [7, с. 108]; англійське “The end crowns the work” [7, с. 108]; німецьке “Das Ende krönt das Werk” [9, с. 254].

Слід зазначити, що ці прислів’я застосовують для оцінки статусу кінця роботи іменники венец, вінець та дієслова crowns (вінчає), krönt (вінчає). Тлумачний словник В. Даля пояснює: “Венец – честь, слава, почет, украшенье, почетное повершенье дела. Венчать дело – благополучноб желанно оканчивать, вершить” [6, с. 331]. Як можна побачити, кожне з цих прислів’їв-моноеквівалентів відзначає високий статус кінця роботи.

У складі прислів’їв і приказок слід окремо виділити окремі тематичні ділянки, що відбивають специфічні інтереси англомовних країн, зокрема тему медицини і здоров’я: “After dinner sit a while, after supper walk a mile”, “An apple a day keeps the doctor away”, “The best doctors are Dr. Diet, Dr. Quiet, an Dr. Merryman”, “Doctors make worst patients”, “Diet cures more than the lancet ”. Лише окремі такі англійські прислів’я мають українські пареміологічні паралелі [1, с. 54]. Майже специфічно американською є тематика успіху в прислів’ях і приказках: “Nothing succeeds like success” [5, с. 1038], “Success is never blamed” [5, с. 1038]. Як вказує О. Дубенко, приблизні українські відповідники англомовних паремій з цієї теми можна знайти тільки у дуже обмеженій кількості випадків [1, с. 55].

В. Карабан розрізняє інтернаціональні та етноспецифічні паремії [2, с. 336]. До інтернаціональних належать, наприклад, прислів’я “All roads lead to Rome” [8, с. 51], “The end justifies the means” [8, с. 279], “While there is life there is hope” [7, с. 31]. Етноспецифічними є прислів’я, що містять власні імена та ознаки, що зберігають національний колорит, наприклад українське “Який Сава, така й слава”, англійське “Jack of all trades and master of none” [7, с. 15]. Етноспецифічними є прислів’я “ Life is not all beer and skittles” [8, с. 88] та “An empty hand is no lure for a hawk” [7, с. 108].

Характерною особливістю прислів’їв є існування їх у кількох варіантах. Наприклад, українське прислів’я “Життя прожити – не поле перейти” має кілька еквівалентів в англійській мові: “It is a great joorney to lifes end”, “Life is not a bed of roses”, “ Life is not all beer and skittles”, “ Life is not all cakes and ale”, “ Life is not all clear sailing in calm waters”, “There is a crook in the lot of everyone” [8, с. 88].

Паремії, за словами Н. Мельникова, виконують ряд функцій [3, с. 121]:

1. Оцінно-характеризуюча функція полягає в тому, що текст, висловлює позитивну чи негативну оцінку людини, явища, ситуації (причому ця оцінка присутня в прислів’ї першопочатково).

Для текстів, які виконують цю функцію, характерним є:



  • закріплення за певним колом ситуацій (адресат ігнорує норми поведінки чи прийняті в даному суспільстві мовні норми, а мовець, виявивши цю невідповідність, дає оцінку комуніканту і його діям;

  • наявність оцінки і експресивності;

  • певні обмеження в застосуванні (оцінка надається, як правило, знайомим особам, до малознайомих навряд чи звертаються з прислів’ями).

Як приклад, можна навести прислів’я “Hunger is the best sauce” [7, с. 55], “Hunger breaks stone walls” [8, с. 59]. Як можна помітити, наведені прислів’я вказують на те, що голод не дає сидіти на місці, спонукає шукати виходу. Прислів’я “Aсtions speak louder than words” [7, с. 23] може оцінювати дії людини як позитивно, так і негативно в залежності від досягнутого результату. Початок і кінець дуже важливі в роботі. Прислів’я “A good beginning makes a good endng” [7, с. 58] підкреслює важливість початку. Відоме ще з античних часів прислів’я “The end crowns the work” [8, с. 108] вказує, що кінець є найважливішим в роботі.

2. Волюнтативна функція полягає в тому, що мовець за допомогою прислів’я дає адресату пораду, рекомендацію, застерігає його з метою викликати у нього зворотню реакцію (це може бути слово, дія чи думка).

Для волюнтативних текстів характерними є:


  • нерівноправність учасників ситуації (мовець потребує чогось, адресат може надати це; мовець, як більш досвідчений, дає пораду адресату, якому ця порада потрібна);

  • експресивність і внаслідок цього можливість прояву оцінного компонента.

Прислів’я “Catch the bear before you sell his skin” [7, с. 52] “Curiosity killed a cat” [7, с. 45] застерігають співбесідника від поспішних дій чи намірів. Прислів’я “Dont halloo till you are out of the wood” [7, с. 45], “Dont count your chickens before they are hatched” [7, с. 67] радять дочекатися результату, не робити скороспішних висновків. Прислів’я “Live and learn” [5, с. 659] закликає здобувати знання.

Слід зазначити, що оцінні і волюнтативні прислів’я в чистому вигляді зустрічаються не так часто, як оцінно-волюнтативні тексти, в яких складно визначити, яка із цих двох функцій є головною. Прислів’я “Never say die” [7, с. 38] оцінює результат певної події негативно, однак при цьому радить не втрачати надію. Прислів’я “A cat in gloves catches no mice” [7, с. 76] вказує на те, що існуючу проблему не можна вирішити без праці.

3. Реактивна функція полягає в тому, що мовець якимось способом реагує на зроблену йому пропозицію (відмовою чи згодою) чи на певну отриману ним інформацію.

Для реактивних текстів характерними є:



  • яскрава експресивність, оцінність, яка є зафіксованою в мові реакцією і набуває характеру формули;

  • стилістична значимість;

  • етичні обмеження в застосуванні (більшість реактивних прислів’їв не можуть бути звертанням до малознайомих людей).

Прислів’я “Dont look a gift horse in the mouth” [7, с. 9], “Nothing venture, nothing have” [7, с. 28] вказують на готовність мовця прийняти пропозицію співбесідника. Прислів’я “Forewarned is forearmed” [7, с. 25] свідчить про позитивне сприйняття мовцем інформації, отриманої від співбесідника.

4. Функція моделювання виявляється в самому факті використання прислів’їв і приказок. Вони є моделлю цілого ряду однотипних ситуацій. Застосування їх у мові говорить про те, що ми оцінюємо певну ситуацію, яка виникла, як аналогічну тій, що вже була, і даємо типову для таких випадків рекомендацію, оцінку, що зафіксовані в прислів’ї. Так прислів’я “Put not your hand between the bark and the tree” [5, с. 499] застосовується при застереженні втручання когось в сварки посторонніх. Прислів’я “All is not gold that glitters” [7, с. 28] вказує на необхідність аналізу вигляду чи поведінки якоїсь людини. Паремії про працю “Jack of all trades and master of none” [7, с. 15], “Make hay while the sun shines” [7, с. 25], “Never put off tomorrow what you can do today” [8, с. 162], “The early bird catches the worm” [7, с. 31], “Business before pleasure” [7, с. 38] вказують на працю як життєву необхідність, висміюють лінощі.

В. Карабан вказує на контектуальну багатозначність паремій [2, с. 337]. Так, наприклад, прислів’я “Speech is silver, silence is gold” [7, с. 242] може бути коментарем стосовно мовчання когось, наказом або проханням мовчати і обіцянкою мовчати.

Паремійна творчість характеризується багатими асоціативними зв’зками, образністю та семантичним наповненням. Раціональне й художнє мовлення відбилося в самій мові, в утворенні конкретних й абстрактних понять, а найбільше – в здатності надавати словам переносних значень. Поетика прислів’їв і приказок англійської мови відзначається наявністю метафор: “Gold is the devils fishhook”; художніх порівнянь: “Lost credit is like a broken mirror”; метонімії: “A dog with a bone knows no friends”; антитези: “Pretty face, poor fate”; симетричною побудовою висловлювання за принципом синтаксичного паралелізму: “For want of a nail the shoe was lost, for want of a shoe the horse was lost; for want of a the horse the man was lost ” [1, с. 49].

Вагому роль у створенні особливої поетики пареміологічних одиниць відіграє їхня звукова організація. Зокрема, наявність римування відсвічує різні форми вираження думки в пареміях. Як вказує О. Кунін, серед фразеологізмів два римовані співзвуччя є особливо характерними для англійських паремій: “Birds of a feather flock together”, “Well begun is half done” [5, с. 1440]. Багато прислів’їв складаються з двох частин, римованих між собою: “East or West, home is best” [7, с. 61]; “Great boast, small roast” [7, с. 58]. Рима має важливе значення, особливо коли вона діє разом з іншими компонентами образних засобів. Вона допомагає глибше осмислити закладену в творі думку, відсвічує її, вона важлива для запам’ятовування [4, с. 40].

Для багатьох англійських паремій характерною є наявність алітерації, тобто повторення тотожніх звуків на початку слів. Якщо в українських прислів’ях, як правило, найбільш помітними є рими, то в англомовних пареміях особливої яскравості набувають поряд з римами, й алітераційні повтори – ефект, що пояснюється О. Дубенко меншою середньою довжиною англійських слів у порівнянні зі словами української мови [1, с. 50].

О. Кунін розрізняє алітерацію з повторенням одного звука, двох і трьох звуків [5, с. 1441]. Прикладами можуть бути паремії: “Money makes the mare go” [5, с. 731]; “Plenty is no plague” [5, с. 825]; “Hungry as a hunter” [5, с. 576]. Гармонія звуків сприяє милозвучності і є зручною для запам’ятовування.

Але навіть необразні прислів’я, в яких відсутні будь-які фонетичні чи зображальні засоби мови, наприклад, “Knowledge is power” [5, с. 612] чи “A little learning is a dangerous thing” [5, с. 629], все одно не є стилістично нейтральними, тобто не обмежуються лише денотативним аспектом значення. Конотативний аспект значення у цьому випадку полягає в оцінності, без якої прислів’їв не існує. В прислів’ї не тільки зображаються типові ситуації, а й передається ставлення до них, позитивне чи негативне. При цьому одне і те ж явище може отримати в різних прислів’ях протилежну оцінку, наприклад: “Fine feathers make fine birds ” [5, с. 371]; “The tailor makes the man ” [5, с. 1052] з одного боку, а з іншого – “Fine clothes do not make a man” [10, с. 11].

Отже, джерелом англомовних прислів’їв і приказок, як і паремій інших народів, було реальне життя і побут людей, творчість народу – уривки пісень, легенд, переказів, анекдотів, літературні та філософські афоризми, вірування в прикмети, що виникли на основі спостережень над силами природи та ін. Тематикою прислів’їв і приказок є розмірковування на вічні філософські теми, пов’язані із людськими взаєминами, родинним життям, чеснотами та вадами людини, її місцем і роллю в суспільстві. В багатьох англомовних пареміях специфічною домінантою є тема здоров’я, медицини, успіху. Основу семантичної структури прислів’я складає денотативний аспект значення, референтом якого є якась подія чи ситуація. Основний денотативний аспект супроводжується конотативним, який детермінує експресивно-оцінні відтінки. Експресивність прислів’я зумовлює його виразність і його дію на комуніканта. В прислів’ях слід також відзначити дидактичність, тобто повчальний зміст, і афористичність, тобто властивість в стислій формі висловити результат спостереження, яке є узагальненням досвіду всього (і не одного) життя. Більшість прислів’їв виступають не ізольовано, а співвідносяться з іншими прислів’ями: зі своїми синонімами в плані змісту і варіантами в плані висловлювання.

1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка