Філологічні студії збірник наукових праць



Сторінка22/25
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.15 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

Література

1. Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки / В. Я Пропп . − М. : Наука, 1998. − 280 с.

2. Colbert D. The Magical Worlds of The Lord of the Rings / D. Colbert − New York : Berkley Publishing Group, 2002. − 328 p.

3. Tolkien J. R. R. Hobbit, or There and Back Again / J. R. R. Tolkien – London : George Allen & Unwin, 2000. − 286 p.

4. Tolkien J. R. R. The Lord of the Rings: The Fellowship of the Ring / J. R. R. Tolkien – London : George Allen & Unwin, 2000. − 313 p.

5. Tolkien J.R.R. The Lord of the Rings: The Return of the King / J.R.R. Tolkien – London: George Allen & Unwin, 2000. − 279 p.


Олена Кулик (Ін-46)

Науковий керівник – доц. Копач О.О.

ВІДОБРАЖЕННЯ МОВНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ДІАЛЕКТУ КОКНІ У П’ЄСІ Б. ШОУ “ПІГМАЛІОН”
Територіальні та соціальні умови життя і, навіть, клімат впливають на спілкування мовців. Ми одразу впізнаємо мешканців різних регіонів, звертаючи увагу на відмінності семантичної або синтаксичної структури, на фонетичні відхилення тощо. Кожний діалект вживається у відповідному мовному колективі. Утворенню діалекту нерідко сприяють історичні обставини. Так, у 12–13 ст. на території Британських островів існували мовні розходження, внаслідок чого з часом утворились три територіальні діалекти: Північний, Середньоострівний та Південний.

Слід відмітити, що Cockney rhyming slang з’явився в середині 19 ст. у східній частині Лондона і, на думку Д. Франкліна (“A Dictionary of Rhyming Slang”), використовувався як “таємнича” мова кримінального світу. Наступний дослідник П. Райт (“Cockney Dialect and Slang”) вважає, що творцями кокні були вуличні продавці та їхні учні [2]. Наприкінці 19 ст. в Англії існувала співдружність письменників, що писали на кокні та називали себе “Cockney School”. До її складу входили такі відомі письменники як Л. Хант, Дж. Кітс та В. Хезліт. Творчість цих письменників зазнавала нищівної критики з боку аристократичного суспільства, бо вважалась поезією нижчого, робітничого класу.

Вивчення англійських соціальних діалектів набуває великого значення у процесі навчання англійської мови як спеціальності на факультетах іноземних мов університетів. Не знаючи особливостей англійських соціальних діалектів, студент отримує дещо однобічне уявлення про будову сучасної англійської мови, її розмовні особливості та особливості мови поза Англією (американський, канадський, австралійський та інші варіанти англійської мови). Студент, не знайомий з лексичними, фонетичними та граматичними особливостями англійських соціальних діалектів, позбавлений можливості читати в оригіналі англійську літературу, як класичну, так і сучасну, в якій широко використовуються соціальні діалекти як у мовленні персонажів, так й у мові самого автора [1].

Вивчення діалектів дає безцінний матеріал не тільки для пізнання глибоких витоків мови, її історичного минулого, але й дозволяє оцінити та зрозуміти особливості становлення та розвитку літературної норми, різноманітних соціальних та професійних говорів, а також мовних варіантів, які виникли за межами основної території розповсюдження мови. Тільки з урахуванням діалектних даних можна зрозуміти не лише так звані “відхилення” від правил вимови та граматики, але й власне правила; вивчення діалектів може слугувати міцним підґрунтям для дослідження становлення та розвитку значень слів.

У творах британських авторів широко використовувалися регіональні та соціальні діалекти англійської мови. Емілі Бронте вживає йоркширський діалект у творі “Грозові перевали”, Елізабет Гаскел – регіональний ланкширський у романі “Мері Бартон”. Південний діалект графства Дорсет знайшов своє відображення у романах Томаса Гарді. У віршованих творах Альфреда Тенісона для мовної характеристики селянина автор звертається до ланкаширського діалекту. Герой Чарльза Діккенса Сем Веллер із “Посмертних записок Піквікського клубу” говорить на соціальному діалекті кокні. До цього ж соціолекту звертається Бернард Шоу у творах “Майор Барбара” та “Пігмаліон”.

Кокні – діалект, розповсюджений у східній частини Лондона. У середньовіччі це був професійний жаргон, мова таємного спілкування вуличних торгівців. Пізніше літературна англійська мова збагатилася певними зворотами і лексемами кокні, що поширилися за межі Східної Англії та в англомовному світі. Сьогодні численні вирази кокні ввійшли у повсякденне спілкування. Деякі фрази скорочені настільки, що використовується тільки перша їх частина. Наприклад, у реченні Lets have a butchers слово butchers скорочення від butchers hook, яке означає “дивись” [3].

Інші характерні особливості – уникнення h на початку слів і складів (be-ave yourself), заміна th на f, упущення g у кінці слова. Якщо людина, яка розмовляє кокні, розповідає про якусь подію, то використовує теперішній час. З усіма цими особливостями ми стикаємось при вивченні п’єси Б. Шоу “Пігмаліон”.

Мова героїні п’єси Елізи Дулітл привертає увагу перехожих своїм колоритом. Професор Хіггінз відразу визначає соціальний стан та походження квіткарки за рядом особливостей. Ознаками фонетичної своєрідності діалекту кокні у творі є:

1. Випадіння початкового h: “Professor ‘Iggins ?” = Professor Higgins? “Ow, eez ye-ooa son, is‘e?” = Oh, he’s your son, is he? (звернення квіткарки до перехожої на вулиці [4].

2. Уникнення кінцевого g, тобто вимова звуку n замість ŋ на кінці слова: “І want to be a lady in the flower shop stead of sellin at the corner of Tottenham Court Road” = “I want to be a lady in the flower shop stead of selling at the corner of Tottenham Court Road” (у розмові з професором Хіггінсом (початок другого акту). “They’ll take away my character and drive me on the streets for speakin to gentleman” = “They’ll take away my character and drive me on the streets for speaking to gentleman” (з розмови Елізи на вулиці (перший акт) [4].

3. Монофтонгізація дифтонгів та дифтонгізація монофтонгів: “Oh, sir not let him lay a charge agen me for a word like that”; “Good enough for ye-oo. I’m come to have lessons, I am for em te-oo” (благання Елізи не карати її за розмову з джентльменом на вулиці (перший акт) [4].

Граматичні особливості також знайшли яскраве відображення у мові Елізи Дулітл:

1. Використання подвійних заперечень (нараховано понад 30): “I don’t owe him nothing”; “I ain’t done nothing wrong by speaking to the gentleman”; “Ain’t no call to meddle with me, he ain’t”; “I don’t want nobody to see it”; “Of course, I haven’t none”; “I don’t want no balmies teaching me”; “I didn’t want no clothes”; “I ain’t got no parents” [4].

2. Відмінюваність правильних дієслів як неправильних і навпаки: “You just shew me what you’ve wrote about me” = “You just showed what you’ve wrote about me” [4].

3. Випущення прийменників по відношенню до місця дії: “I’m goin down the pub” = “I’m going down to the pub” [4].

4. Заміна прикметника на прислівник: “Thank you, kindly lady” = “Thank you, kind lady” [4].

5. Використання форми aint варіанту дієслова to be та is для множини в теперішньому часі: “I ain’t done nothing wrong by speaking to the gentleman”; “Well, I ain’t come here to ask for any compliment” [4].

Крім того, для кокні є характерним використання наступних лексичних одиниць: сopper (поліцейський); garn = go on (продовжувати); judy (дівчина або жінка); governor (сер) [1].

На основі проведеного дослідження ми дійшли висновку, що використання Б. Шоу діалекту кокні у п’єсі “Пігмаліон” є досить обмеженим. Головна героїня Еліза Дулітл говорить лише одну єдину фразу на чистому кокні: “Ow, eez ye-ooa son, is’e? Wai, fewd dan y’ de-ooly bawmz a mather should, eed now bettrn to spawl a pore gel’s flahrzn than ran awy aihaht payin” (перший акт). Далі в тексті знаходимо лише поодинокі випадки вживання кокні. А це свідчить про прогрес дівчини у вивченні літературної англійської вимови.

Література

1. Гаращук Л. А. Социолект кокни в произведениях английских писателей 19–20 ст. / Л. А. Гаращук // Вісник Житомирського державного університету. – 2009. – Вип. 48. – С. 160–164.

2. Градобник М. С. Соціальна стратифікація сучасної англійської літературної вимови / М. С. Градобник // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2006. – № 5. – С. 108–116.

3. Paraschuk V. Accents of English. Phonological Aspects of Varities Differentiation / V. Paraschuk // Наукові записки Кіровоградського держ. пед. університету.– Вип. 22. – 2000. – C. 162–177. – (Серія філологічні науки).

4. Show Bernard. “Pygmalion”: A romance in five acts [Електронний ресурс] / Show Bernard. – Режим доступу : http://www.literaturepage. com/read/pygmalion.html. – Назва з екрана.
Анастасія Немировська (Ін-М)

Науковий керівник – доц. Алефіренко Л.Б.

ВИКОРИСТАННЯ ПРИСЛІВ’ЇВ ТА ПРИКАЗОК НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ
Володіння англійською є невід’ємним атрибутом успішної людини, тому швидко зростає потреба у вивченні англійської мови. Перед сучасною школою стоїть завдання підготувати випускників середньої школи, що мають досить високий рівень знань та культуру спілкування іноземною мовою. І це не дивно, оскільки стрімкий розвиток сучасних технологій диктує нові вимоги для тих, хто намагається йти в ногу з часом. Отже, учні повинні оволодіти іншомовним міжкультурним спілкуванням шляхом формування і розвитку міжкультурної комунікативної компетенції. Вивчення на уроках фразеологізмів, прислів’їв сприяє частковому вирішенню цього завдання. Вивчаючи іноземну мову, учні оволодівають не тільки видами мовленевої діяльності, але й знайомляться з культурою країн, мова яких вивчається, що збагачує спосіб мислення і допомагає глибше зрозуміти своєрідність культури власного народу.

Основним положенням сучасної методики є максимальна адекватність умов, що сприяють формуванню комунікативних навичок англійською мовою, використанню мовних засобів іноземної мови у спілкуванні. Навчання мові з самого початку повинно проходити в умовах реального спілкування або якомога точніше імітувати ці умови. Тому неможна переоцінити велику методичну та практичну цінність використання прислів’їв та приказок у процесі навчання іноземній мові в середній школі.

Відомий чеський педагог Ян Амос Коменський вважав, що вивчення іноземної мови повинно йти шляхом поступового оволодіння змістом іншомовного висловлення до сприйняття краси слів, виразів, багатства всіх мовних можливостей, і нарешті, до здатності розуміти естетичну суть мови, до оволодіння мовною скарбницею. Іншими словами, вивчення іноземної мови повинно бути не лише прагматичним, але й духовним. К.Д. Ушинський, розвиваючи ідеї Я.А. Коменського, писав, що потрібно навчати не говорінню, а багатству культури країни, мова якої вивчається. Для вирішення цього завдання, учитель може використовувати на занятті прислів’я і приказки англійською мовою та порівнювати їх з українськими аналогами.

Також необхідно знайомити і самих учнів з вимогами щодо усного та писемного мовлення, готуючи, наприклад, їх до олімпіад, або при написанні творчої роботи. Під час оцінки рівня мовленнєвої компетенції враховуються знання і уміння вживати розмовні формули, епітети, порівняння, метафори, прислів’я, приказки, ідіоми. До того ж у текстах для вступу до вищих навчальних закладів і в текстах на перевірку знань англійської мови як іноземної (TOEFL) часто включаються завдання на перевірку знань англійських прислів’їв та ідіом [5, с. 36]

Використання прислів’їв та приказок в навчанні не є сучасним віянням. Їх почали вводити в процес навчання іноземній мові ще в середньовічній Європі при вивченні латини. Зараз їх використання на уроках англійської мови в середній школі допомагає учням оволодіти не тільки аспектами мови, а саме, вимовою, граматикою, лексикою, але й найважливішим видом мовленнєвої діяльності, говорінням.

Досвід педагогів показує, що одним із ефективних прийомів забезпечення зацікавленості у навчанні, активності і працездатності учнів є використання прислів’їв та приказок на різних етапах навчання.

Створити реальні умови на уроці, ввести елементи гри в процес оволодіння звуками іноземної мови допоможуть прислів’я і приказки. Окрім того, прислів’я і приказки гарно запам’ятовуються. Їх запам’ятовування полегшується різними співзвуччями, римами, ритмом. Прислів’я і приказки можна використовувати під час введення нового фонетичного матеріалу, при виконанні вправ на його закріплення та при повторенні, під час фонетичних зарядок.

Можна запропонувати такі прислів’я і приказки для відпрацювання звука [w]:



Watch which way the cat jumps.

Which way the wind blows.

звука [b]:



Don’t burn your bridges behind you.

Business before pleasure.

сполучення звуків [t] и [r]:



Don’t trouble trouble until trouble troubles you.

Treat others as you want to be treated yourself.

Часто на старших сходинках навчання більше уваги приділяється накопиченню лексичного запасу, що веде до неправильної артикуляції звуків. Досвід засвідчує, що в старших класах учні із задоволенням працюють над вимовою, повторюючи звуки, якщо вони представлені в прислів’ях та приказках. Заучування їх не викликає труднощів, вони запам’ятовуються школярами легко та швидко.

Використання прислів’їв та приказок є тим більш виправдано, що в них ідеально пов’язані вдосконалення аудіо-вимовних та ритміко-інтонаційних навичок. З одного боку автоматизуються навички вимови, з іншого – учні вчаться ділити речення на синтагми, визначати логічний наголос. Тому використання прислів’їв і приказок в навчанні вимові є доречним та ефективним [3, с. 51]

Прислів’я, приказки та ідіоми можна використовувати і під час вивчення граматики. Можна запропонувати такі вправи для введення, узагальнення, закріплення і повторення часів дієслова:



  1. Перекласти рідною мовою. Підібрати синонім.

  2. Заповнити пропуски, поставивши дієслова в необхідній часовій формі.

  3. Поставити питання до поданих прислів’їв.

  4. Прокоментувати вживання окремих граматичних явищ у прислів’ях і цитатах. Перекласти їх. Навести свої речення або ситуації.

Комунікативна методика передбачає навчання граматиці на функціональній та інтерактивній основі. Це означає, що граматичні явища вивчаються не як “форми” і “структури”, а як засоби вираження певних думок, відношень, комунікативних сподівань.

Прихильники прямих методів відстоюють позиції імпліцитного підходу до вивчення граматики, вважаючи, що багаторазове повторення одних і тих самих фраз в певних ситуаціях виробляє в решті решт здатність не робити граматичних помилок у мовленні. Прислів’я та приказки з одного боку є засобом вираження думки, а з іншого – реалізуючи форми і конструкції у мовленні, вони як найкраще сприяють автоматизації та активації поданих граматичних форм і конструкцій.



Don’t teach your grandmother to suck eggs.

Don’t burn your bridges behind you.

Можна також використовувати прислів’я та приказки при вивченні неправильних дієслів англійської мови. Сюди можна віднести такі прислів’я:



What is done can’t be undone.

If one claw is caught, the bird is lost.

Ill gotten, ill spent.

Також можливе використання прислів’їв та приказок при вивченні модальних дієслів:



Never put off till tomorrow what you can do today.

When pigs can fly.

You can’t eat your cake and have it;

артиклів:



An apple a day keeps a doctor away.

A friend in need is a friend indeed [4, с. 41].

Неможливо побудувати вивчення фонетики або граматики лише на матеріалі прислів’їв та приказок, але є дуже доцільним їх використання для ілюстрації граматичних явищ та закріплення їх у мовленні.

Для того, щоб надати мові емоційності, вчитель може використовувати прислів’я у своєму мовленні на уроці. Також це сприяє вихованню і розвитку особистості учня.

Література


  1. Коменский Я. Великая дидактика / Я. Коменский. – М. : Государственное учебно-педагог. изд-во Наркомпроса РСФСР, 1939. – 656 с.

  2. Англо-русский фразеологический словарь [Comprehensive English-Russian Phraseological dictionary : около 20 тыс. фразеологических единиц / [сост. А. В. Кунин]. – М. : Просвещение, 1984. – 944 с.

  3. Мезеника М. В. Поговорим о поговорках / М. В. Мезеника // Иностранные языки в школе. – 1993. – № 2. – С. 51–52.

  4. Палей О. И. Работа с пословицами и поговорками на уроке английского языка в IX классе / О. И. Палей // Иностранные языки в школе. – 2000. – № 1. – С. 40–42.

  5. Траіліна Л. П. Вживання прислів’їв та ідіом на уроках англійської мови / Л. П. Траіліна // Англійська мова та література. – 2010. – № 9. – С. 36–41.

  6. Мезеника М. В. Поговорим о поговорках / М. В. Мезеника // Иностранные языки в школе. – 1993. – № 2. – С. 51–52.


Катерина Палій (ІН-М)

Науковий керівник − доц. Алефіренко Л.Б.

МІСЦЕ ПАРЕМІЙ У ПАРАДИГМІ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ СУЧАСНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
Сучасна пареміологія (вивчення прислів’їв і приказок) активно розвивається в сучасній англійській мові. Тенденції розвитку фразеологічної науки, антропоцентричний підхід до мови, звернення до досягнень лінгвістичної прагматики, теорії дискурсу, когнітивної лінгвістики негайно переносяться і в сферу пареміології. Комунікативно-прагматичні аспекти функціонування прислів’їв і приказок, їх потенціал і когнітивні характеристики викликають жвавий інтерес вчених у всьому світі. Як відзначають (головним чином, проблема впливу на адресата мовного) “виходить сьогодні на перший план і знаходить статус однієї з найбільш актуальних не тільки в рамках якої-небудь науки, а й для кожного члена сучасного суспільства”. Паремії, будучи одиницями дискурсивними, вони реалізують своє значення і комунікативно-прагматичний потенціал тільки в рамках дискурсивної діяльності. Мовна діяльність друкованих засобів масової інформації, мислима як особливий вид діяльності дискурсивної, є об’єктом всебічного вивчення лінгвістів [5, с. 40–41].

Прислів’я − це історично утворені пареміологічні одиниці евфонічної структури, які відображають мовну картину світу, зберігають та передають соціальний досвід, моделюють стереотипи поведінки. Прислів’я утворюють особливу групу комунікативних одиниць у парадигмі текстів малих форм. Мала форма прислів’їв об’єктивується їх поверхневою структурою, складеною з одного простого чи складного речення.

Прислів’я належать до нетипових текстів, які відрізняються відсутністю сильних позицій, фабули, структурно-композиційних параметрів звичайних текстів, зафіксованого авторства та дійових осіб. Своєю образністю, виразністю, репродукцією, компактністю прислів’я наближаються до фразеологізмів і приказок, але відрізняються від останніх предикативністю та здатністю висловлювати закінчену думку. На синтагматичному рівні за певних умов прислів’я набувають ознак номінативних та комунікативних одиниць, тобто їм притаманне бінарне функціонування [3, с. 10].

Прислів’я, як інші комунікативні одиниці, мають поверхневу та глибинну структури. Традиційно поверхнева структура прислів’їв тяжіє до скорочення у межах пареміологічної одиниці, що має статус речення. Цьому процесу підлягають окремі блоки прислів’я. Редуковані прислів’я, перетворюючись в осколкові фрагменти, при функціонуванні набувають статусу номінативних одиниць [7, с.121].

Важливим при цьому є визначення кореляції термінів “прислів’я” та “паремія”. Деякі вчені, зокрема Е.И. Асеева, відносять до паремій лише одиниці євангельського походження. Вважаємо, що етимологічно поняття “паремія” має біблійне походження, але з плином часу воно набуло загального змісту. Біблійні прислів’я в еволюційному процесі зазнають помітних змін, набуваючи більш простої структури, конструйованої за моделями неєвангельських прислів’їв. Прислів’я та паремія співвідносяться між собою як видове та родове поняття [3, с. 70–71].

Для багатьох англійських паремій характерною є наявність алітерації, тобто повторення тотожних звуків на початку слів. Якщо в українських прислів’ях, як правило, найбільш помітними є рими, то в англомовних пареміях особливої яскравості набувають поряд з римами, й алітераційні повтори − ефект, що пояснюється О. Дубенком меншою середньою довжиною англійських слів у порівнянні зі словами української мови [6, с. 80].

О. Кунін розрізняє алітерацію з повторенням одного звука, двох і трьох звуків. Прикладами можуть бути паремії: “Money makes the mare go”; “Plenty is no plague”; “Hungry as a hunter”. Гармонія звуків сприяє милозвучності і є зручною для запам’ятовування [11, с. 325].

На думку В.А. Жукова, з давніх часів від прислів’їв відрізняють приказки. Він вважає, що зазвичай приказками іменуються широко поширені вирази − вислови, які образно визначають які-небудь життєві явища. Але є і схожість: приказки також як і прислів’я, увійшли до повсякденної мови, поза її не існують, а саме в мові розкриває свої справжні властивості. Приказка ще більшою мірою, ніж прислів’я, передає емоційно - експресивну оцінку різних життєвих явищ і існує в мовленні для того, щоб висловлювати, перш за все, почуття мовця [7, с. 123–123].

Як указує О. Кунін, серед фразеологізмів два римовані співзвуччя є особливо характерними для англійських паремій: “Birds of a feather flock together”, “Well begun is half done” [11, с. 1440]. Багато прислів’їв складаються з двох частин, римованих між собою: “East or West, home is best” [13, с. 61]; “Great boast, small roast” [13, с. 58]. Рима має важливе значення, особливо коли вона діє разом з іншими компонентами образних засобів. Вона допомагає глибше осмислити закладену в творі думку, відсвічує її, вона важлива для запам’ятовування

Лінгвісти сходяться на думці, що з самого початку вивчення і збирання прислів’їв і приказок їх публікації стали супроводжувати невеликими поясненнями: як розуміти сенс прислів’їв і приказок, до яких життєвих явищ їх відносити. Це підкреслює їх складний характер.

Т. М. Акімова вважає, що до прислів’їв в народної мови близькі приказки. Наприклад, вона говорить про те, що ці два жанри фольклору подібні за своєю стислості, силі судження, поетичної виразності, але, тим не менше, дослідник вказує і на відмінності, які існують між прислів’ями та приказками. За зауваженням Т.М. Акімової, прислів’я − закінчені судження, пропозиції, які мають підмет і присудок, а приказки представляють собою тільки влучний натяк на судження. Щоб довести цю різницю, вона подає таке порівняння: так, фраза “Чужими руками жар загрібати” − приказка, в ній немає судження, виведення, але якщо її доповнити: “Чужими руками жар загрібати легко”, то приказка перетвориться в прислів’я [1, с. 121–123] .

В.П. Анікін пише, що “цю різницю народ висловив у прислів’ї: приказка − квіточка, а прислів’я – ягідка”, вказуючи на те, що приказка − це щось незакінчене, що має натяк на судження [2, с. 48–49]. Слід зауважити, що прислів’я і приказки відрізняються як від фразеологізмів, так і від крилатих слів і виразів.

За справедливим зауваженням С.Ф. Баранова, прислів’я відрізняються від фразеологічних одиниць логічно (прислів’я адекватні думці і спонуканню, в той час як фразеологічні одиниці − поняттями); синтаксично − мають форму пропозиції, а не словосполучення; прагматично − можуть служити дидактичним цілям, що для фразеологічних одиниць не характерно. Прислів’я − це свого роду автосемантичні тексти, вбудовані у дискурс. Дослідник відзначає, що повчальність або дидактичність прислів’їв найбільш прозора в висловах спонукального характеру. Однак і в висловах розповідного характеру вона може бути виявлена, тобто можна стверджувати, що для кожної прислів’я можливий контекст дидактичного характеру [4, с. 149].

Деякі дослідники говорять, що від фразеологізмів прислів’я та приказки відрізняються в структурно-семантичному відношенні: вони є закінченим пропозицію. В основі їх цілісного смислового змісту лежать не поняття, а судження. Тому прислів’я та приказки не можуть бути носіями лексичного значення, яке притаманне фразеологізмам; сенс їх може бути переданий тільки пропозицією (нерідко розгорнутим), тоді як значення фразеологізму передається словом або словосполученням. Відмінність прислів’їв від фразеологізмів, за зауваженнями И.О. Кораблевой, полягає також у тому, що прислів’я можуть одночасно уживатися в буквальному, і в переносному значенні [9, с. 258–260].

Прислів’я, в силу своєї двоплановості, а також приказки, що вживаються в буквальному сенсі, складаються зі слів з цілком певним самостійним лексичним значенням, чого не можна сказати про фразеологізмах, компоненти яких повністю або частково позбавлені семантичної самостійності. Слова, що входять до складу прислів’їв і приказок і виражають найбільш суттєві сторони думки, нерідко виділяються або, принаймні, можуть бути виділені логічним наголосом. Майже ні на одному з компонентів фразеологізму не можна зробити логічного наголосу. Фразеологізми, таким чином, позбавлені актуального членування. В. Карабан розрізняє інтернаціональні та етноспецифічні паремії [8, с. 336]. До інтернаціональних належать, наприклад, прислів’я “All roads lead to Rome” [8, с. 51], “The end justifies the means” [8, с. 279], “While there is life there is hope” [8, с. 31]. Етноспецифічними є прислів’я, що містять власні імена та ознаки, що зберігають національний колорит, наприклад українське “Який Сава, така й слава”, англійське “Jack of all trades and master of none” [13, с. 15]. Етноспецифічними є прислів’я “ Life is not all beer and skittles” [8, с. 88] та “An empty hand is no lure for a hawk” [13, с. 108].

С.Ф. Баранов визначив відміну прислів’їв і приказок від крилатих виразів: перші мають народне, а не книжкове походження. Однак, як зауважує дослідник, далеко не завжди вдається встановити, чи належить те чи інше вираження певному автору або письменник запозичив його з народної мови [4, с. 235–240].

Характерною особливістю прислів’їв є існування їх у кількох варіантах. Наприклад, українське прислів’я “Життя прожити − не поле перейти” має кілька еквівалентів в англійській мові: “It is a great joorney to lifes end”, “Life is not a bed of roses”, “ Life is not all beer and skittles”, “ Life is not all cakes and ale”, “ Life is not all clear sailing in calm waters”, “There is a crook in the lot of everyone” [12, с. 245].

Прислів’я та приказки досить широко представлені у всіх сучасних мовах. Їх часте вживання в усній і письмовій мові пояснюється, перш за все, тим, що вони надають їй особливий колорит, роблять більш образною і виразною. Крім того, необхідно підкреслити, що прислів’я і приказки мають емоційною і стилістичною забарвленням, завдяки чому вони вдосконалюють комунікативну функцію мови. Прислів’ям притаманні типові фразеологічні властивості, а саме: стійкість відтворення, здатність до семантичних трансформацій, цілісність номінації. За законами динамічності та рекурсивності межі провербіального простору є мобільними. Деякі одиниці знаходяться у маргінальних зонах та здатні до переходу у фразеологізми. Синтаксична незавершеність останніх знаходиться в опозиції до закінченої форми речень-прислів’їв, які характеризуються комунікативною активністю та гнучкістю. Фразеологізм знаходиться між словом та приказкою/прислів’ям, а прислів’я − фразеологізмом, приказкою, з одного боку, та нетиповим текстом − з іншого [10, с. 8–10].

В. Карабан вказує на контектуальну багатозначність паремій [8, с. 186]. Так, наприклад, прислів’я “Speech is silver, silence is gold” [13, с. 242] може бути коментарем стосовно мовчання когось, наказом або проханням мовчати і обіцянкою мовчати.

Актуальним є розмежування прислів’я та приказки. Ізоморфізм приказки та прислів’я виявляється у генезисі їх становлення, репрезентації, парадигматичних реляціях, експресивно-емоційній насиченості. Спільність також виявляється у наявності архаїчних елементів у текстурі прислів’їв та приказок, в утворенні особливих парадигм (синонімії, антонімії), в образній та лаконічній реалізації. Суттєвість розбіжностей репрезентована на рівні глибинних структур, які виражають закінчену/незакінчену думку. Приказки реалізують номінативну функцію, а прислів’я − комунікативну. Приказки на відміну від прислів’їв не позначені дидактичністю та завершеністю думки. Якщо у формальному аспекті прислів’я є поліваріативними реченнями з моно- та полічасною структурою, то приказки, головним чином, фігурують як фрагменти речення, образні порівняння та фігуральні звороти. Як одночасні утворення вони є конституентами прислів’я та неприслів’я. Приказці властиві стабільність та знижена варіативність. За наявності спільної онтологічної бази, експресивних засобів вираження та парадигматичних відносин прислів’я та приказки є різностатусними лінгвістичними одиницями [2, с. 50–55].

Прислів’я як комунікативні одиниці вищого рангу належать до розряду нетипових текстів малої форми (жарти, анекдоти, лімерики, епіграми, максими, загадки, проблеми, правила, закони, аксіоми). За певних умов прислів’я може функціонувати як самостійний текст з усіма притаманними йому категоріями. Відсутність сильних позицій, фабули, дійових осіб, порушення синтезу форми та значення, композиційних аспектів стандартних текстів, особлива реалізація текстових категорій експлікує статус англійського прислів’я як нетипового тексту.

Результати комплексного дослідження системно-функціональних особливостей прислів’їв сучасної англійської мови дозволяють зробити такі висновки. Прислів’я − це історично утворені пареміологічні одиниці евфонічної структури, які відображають мовну картину світу, зберігають, передають соціальний досвід та моделюють стереотипи поведінки. Системно-функціональні особливості прислів’їв обумовлюються іманентністю мови. Біфункціональність англійських прислів’їв прослідковується в їх прерогативі реалізовувати функції номінативних/комунікативних одиниць. Своєю образністю, виразністю, компактністю прислів’я наближаються до фразеологізмів і приказок, але при цьому відрізняються від останніх здатністю висловлювати закінчену думку. Прислів’я співвідносяться з комунікативними одиницями вищого рангу, займають особливе місце у парадигмі текстів малої форми. Прислів’я − відкрита парадигматична група, в якій специфічно відображається мовна картина світу. Аналіз поверхневої та глибинної структур прислів’їв вказує на їх близьку гомогенність з іншими неприслів’ями. Семантика прислів’їв вербалізується не особливим лексичним пластом, а особливою представленістю глобальної структури. Системність прислів’їв виявляється у їх належності як субсистеми до мовної системи. В прислів’ях немає слів та кореляцій, які не були б властиві конкретній мові. Як і іншим мовним одиницям, прислів’ям притаманні синонімія, антонімія, тематична представленість. Англійські прислів’я відрізняються глибиною думки, експресивністю, емоційністю, компресією форми та специфічною реалізацією текстових категорій. Як комунікативні одиниці прислів’я суттєво відрізняються від номінативних одиниць, але поряд з цим їм, як і номінативним одиницям, властиві ізоморфні риси формальної та семантичної представленості. Прислів’я англійської мови будуються за моделями, лексичні конституенти яких підлягають, з одного боку, десемантизації, а з іншого боку, детерміновані конситуацією. Вивчення прислів’їв у тексті свідчить про те, що це − поліфункціональні одиниці, яким притаманне бінарне вживання у якості номінативних та комунікативних одиниць. Життєздатність прислів’їв виявляється у їх поліфункціональності, благозвучності та ритмі.

Вік прислів’їв, їх належність до духовних культур народів, стабільність, значний тематичний обсяг − все це дозволяє визначити прислів’я як універсальний еволюціонуючий код глобальних духовних та життєвих знань, що максимально пристосовані до активного засвоєння, запам’ятовування та вживання.

Отже, прислів’я та приказки мають смислову та інтонаційну завершеність, категорії предикативності та модальності, що відрізняють їх від фразеологічних одиниць, які найчастіше виражені словом чи словосполученням.


1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка