Філологічні студії збірник наукових праць



Сторінка20/25
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.15 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

Марина Касьян (Ін-46)

Науковий керівник – доц. Копач О.О.

ВИКОРИСТАННЯ АНГЛІЦИЗМІВ У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ
Останнім часом у нашому мовленні з’являється все більше й більше нових, іноді навіть незрозумілих слів, адже мова жива і вона розвивається, збагачується за рахунок слів іншомовного походження. Так як в останні роки розширилися культурні, економічні та політичні зв’язки з іноземними країнами, в тому числі й англомовними, іншомовні запозичення стали використовуватися у повсякденному спілкуванні. Сучасні письменники не відстають від прогресу і в своїх творах дуже часто використовують англомовну лексику для створення художньо-стилістичних ефектів.

Складні процеси в сучасній українській мові, пов’язані з інтенсивним припливом запозичень (переважно з англійської мови), закономірно отримують неоднозначні оцінки україністів: з одного боку, дослідники відзначають певне збагачення мови, наближення за допомогою асимільованих іншомовних запозичень до світових досягнень у суспільно-політичній, економічній, управлінській, торгівельній тощо сферах, з іншого, – перевантаження й засмічення рідної мови чужими лексемами, до того ж, часто за наявності українських відповідників.

Вивченню проблеми іншомовних запозичень присвятили чимало праць вітчизняні та іноземні дослідники (Б. Ажнюк, О. Ахманова, В. Виноградов, Ю. Жлуктенко, О. Муромцева, О. Пономарьов, І. Огієнко, В. Самійленко, С. Семчинський, Д. Шмельов, А. Мартінет та інші).

В останнє десятиріччя активізувалося дослідження впливу англіцизмів на українську мову (наукові праці Ю. Безрукової, О. Бершова, О. Махньової, А. Наумовець, С. Федорець тощо). Втім, складні лексико-семантичні процеси, що відбуваються у лексичній системі української мови внаслідок мовних контактів, вимагають докладних досліджень.

Енциклопедія української мови дає таке визначення англіцизму: “англіцизм” – різновид запозичення; слово, його окреме значення, вислів тощо, які запозичені з англійської мови або перекладені з неї чи утворені за її зразком. Англіцизми переважно усвідомлюються мовцями як чужорідний елемент і зберігають ознаки свого походження: фонетичні (джем, імідж), словотвірні (смокінг, маркетинг), семантичні (яструби – політики, прихильники жорстокого агресивного курсу у різних країнах) [11, c. 15].

В. Радчук виділяє такі причини виникнення потреби запозичень англійської лексики:



  • комп’ютеризація;

  • потяг до міжнародних стандартів ділового партнерства, до науки й освіти Заходу;

  • передове товаровиробництво в англомовних країнах;

  • лідерство англійської мови як міжнародної тощo [9, c. 3].

Інші дослідники також виділяють ще такі причини, як:

  • потреба в найменуванні нових реалій життя;

  • потреби моди та науки;

  • потреби публіцистики та художньої літератури [9, c. 4].

Розглядаючи український художній текст, можна зробити висновок, що найчисленнішими виявилися запозичення, пов’язані з наступними лексико-семантичними групами:

  • музика;

  • спорт;

  • комп’ютерна техніка і технології;

  • економіка тощо [9, с. 4].

Менше автори української поезії та прози вживають англіцизми, які належать до таких тематичних груп, як:

  • автомобілі (джип, трейлер);

  • їжа та напої (гамбургер, чизбургер, сандвіч, кока-кола);

  • одяг і прикраси (смокінг, джинси, кліпси);

  • побутова техніка (тостер, телевізор);

  • зброя (вінчестер, браунінг);

  • кіномистецтво (вестерн, тріллер, хоррор-фільм);

  • свята (геловін, крісмас);

  • назви професій (спонсор, піар-менеджер, бос, бізнес-вімен, бебі-сітер) [5].

Розглядаючи сучасну українську прозу, можна зробити висновок, що найчисленнішими є запозичення у сфері музики (“Блюз інкорпорейтед”, “Зимовий ґандж”, “Хардкор мені не до душі” (І. Бондар-Терещенко) та англіцизми, які належать до таких тематичних груп, як: автомобілі, одяг і прикраси та назви осіб (партімен, сексі-беба (І. Бондар-Терещенко).

У сучасному художньому тексті письменники утворюють нові слова афіксальним способом, і такі англіцизми використовуються в українській поезії не тільки як словотворчий елемент, а й стилістичний засіб [5]:



Рік починається смертями друзів і зупинившись в очах

Лишає снайперські мітки (С.Жадан) [3, c. 214].

І світ обсеpвують з бойфpендових флетів:

уpано-, уpино- та яка інша терапія [2, c. 56].

Такі англіцизми, сформовані суфіксальним способом, як снайперські та бойфрендових – зберігають свою образність та експресивність у поезії.

Українські поети досить часто використовують варваризми – іноземні слова або вирази, не повністю засвоєні мовою, що сприймаються як чужорідні, як порушення загальноприйнятої мовної норми [11, c. 78] для посилення експресії та для створення рими:

В кінці немає напису THE END

Кіно лиш починається, а ROCK-n-ROLL вже мертвий

У вухах вклякла музика

Не жертва! Я не жертва!

Увесь цей світ – my Crazy Rainy Land! [8, c. 47].

Роздерши на грудях перкаль

вона переходить times square

і віддається кожному

хто прагне кохання

за гроші

і ТИ

самотній

також злягаєшся з нею

бо не маєш нікого

ближчого [2, c. 45].

Іноді варваризми відтворені літерами українського алфавіту:

У смаглявих парубків з ніжними рухами сили,

Андрогінну довершеність змінюють швидше, аніж дерева – листя,

Перетворюються на “чиказьких биків” (С. Поваляєва) [8, c. 112].

Останній паpтімен,

стиль “ґpандж” мене pятує взимку (І. Бондар-Терещенко) [2, c. 43].

У поезії І. Бондаря-Терещенка та В. Недоступа спостерігаємо використання назв легендарних пісень, які в свій час заполонили усі простори нашої країни та країн Європи.



Ідуть натхненні міліціонери!

Ві а де чемпіонз!” – співають.



На ремінцях ведуть собак-шукалок,

І ті безладно скавучать [7].

Дон’т край

Ми облущили яєчко і надію,

pозібpалися до тіла пеpед світом,

pоздивилися на літеpи в кльозеті щиpозлотні,

паpаходом тpидцять pоків святкували.

Гpали в шкуpників у pолі хpистиян,

шахpаїв у pолі доктоpів,

доктоpів у pолі недоуків,

заpобили вже на віллю в Аpґентині [2, c. 194].

Однією з причин запозичень на сучасному етапі розвитку української мови є досягнення певного стилістичного ефекту завдяки своєрідності, більшій виразності деяких запозичень:



ти сексі-беба,

ти спpавжня московська баба,

то є pеп, дитино,

скоpомовка моєї твеpдині,

що не скоpо впаде,

бо тpимається вуст твоїх, бімбо [2, c. 76].

Паті про кво розмовляли при чарці,

ті – про когось іще, вже не пам-

я та you розмовляли про себе:

ах, чоран, ґадамер, бонфуа… [2, c. 29].

Дуже часто у назвах творів сучасних поетів зустрічаються англійські лексеми без перекладу: LIKE A CAMEL, LIKE A WEASEL, LIKE A WHALE (О. Забужко).

Також для посилення мовленнєвої експресії сучасні українські поети вводять у свої твори неологізми (слова, утворені шляхом поєднання англійських основ з українськими афіксами):

Що робити, Сократе? Писати

для прочанок тих путівники?

В честерфілдівськім жити фотелі,

відганяючи спогадів рій? [2, c. 113].

А буває, життя, як цеберка,

повна стиглих вчорашніх помиїв,

а буває – як чарка цикути

під благбазівський огірок [2, c. 18].

У тебе тpанзистоpний сон і футбольна сієста,

спаpтовий вікенд, ящик пива і все “кpу-кpу-кpу”?

У нас на флету знов pеб’ята дpушляють***,

у нас все гол pайт [2, c. 202].

Англійські запозичення, окрім номінативної функції, виступають компонентом художнього образу, зокрема такого виду метафори, як персоніфікація [5]:



В своїх грудях носив я холодного айсберга,

заблукавшись у морі, яке ти голубила...

Айсберг полум’ям крові розцвів, як айстра,

й перекинувся в голуба [6].

Часто англіцизми використані в якості порівняння:



Куштую гріх, мов камікадзе – синь,

у бганні вітру пещену мотором [4].

Отже, український художній текст містить значну кількість англіцизмів, використання яких диктується прагненням поетів і прозаїків розширити виражально-зображальні засоби мови. Тематика творів часто вимагає широкого залучення англійських запозичень, необхідних для найменування певних понять та реалій. Лексеми англомовного походження, набуваючи в художньому тексті експресивних відтінків, розширюють семантику, виконують ряд стилістичних функцій, стають образними засобами авторського мовлення, – і це, звичайно, позитивно. Та все ж, здається, що через надмірне захоплення англіцизмами з нашого мовлення поступово можуть зникнути власне українські відповідники (якщо вони є) даних запозичень. Тож, якщо у мові-реципієнті є лексеми на позначення того чи іншого явища чи реалії, то, на нашу думку, варто вживати властиві українській мові слова.



Література

1. Англицизмы [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://ru.wikipedia.org/wiki. – Название с экрана.

2. Бондар-Терещенко І. Фібруарій. Поезій книга / П. І. Бондар-Терещенко. – К. : Престиж інформ, 1999. – 328 c.

3. Жадан С. Кращі поезії, психоделічні історії боротьби та інші інтимні колізії. Вибрані поезії 1992–2000 / С. Жадан. – Донецьк : Кассіопея, 2000. – 401 с.

4. Лазірко Ю. [Електронний ресурс] / Ю. Лазірко. – Режим доступу : http://dotyk.in.ua/lazirko.html. – Назва з екрана.

5. Лапінська О. М. Новітні англіцизми в українському художньому тексті [Електронний ресурс] / О. М. Лапінська. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/dl/2007_6/12.html. – Назва з екрана.

6. Лучук В. Голуб [Електронний ресурс] / В. Лучук. – Режим доступу : http://dotyk.in.ua/luchuk_vol.htm. – Назва з екрана.

7. Недоступ В. Святкове [Електронний ресурс] / В. Недоступ. – Режим доступу : http://ukrart.lviv.ua/biblio1/ nedostup.php. – Назва з екрана.

8. Поваляєва С. Небо кухня мертвих / С. Поваляєва. – Харків : Фоліо, 2008. – 143 с.

9. Радчук В. Мова в Україні: стан, функції, перспективи / В. Радчук // Дивослово. – № 4. – 2002. – C. 2–6.

10. Словник іншомовних слів [уклад. : С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута]. – К. : Наук. думка, 2000. – 680 с.

11. Українська мова. Енциклопедія [уклад. : Русанівський В. М., Тараненко О. О.]. – К : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 833 с.


Олеся Кісельова (Ін-38)

Науковий керівник – доц. Копач О.О.

РИСИ ГЕРОЇЧНОГО ФЕНТЕЗІ
Слово “фентезі” взято з англійської мови і в перекладі означає “вигадка, фантазія, казка” [3]. Появі цього специфічного жанру в літературі XX століття сприяла низка тенденцій розвитку західної цивілізації. Жанр сформувався як мрія про особисту свободу людини від економіки, законів та інших сторін повсякденності, увібрав у себе повчальність і гуманність від казки, епічність і трагічність від міфу, благородство лицарського роману.

Сильний вплив на майбутній жанр в цілому і особливо на такий його напрямок, як героїчний фентезі, зробили середньовічні романи, оскільки саме у них стали зароджуватися шаблони і традиції сучасного фентезі. У них вперше з’являється образ ідеального Світлого Королівства, Імперії, ведучої запеклу і приречену боротьбу з могутніми Темними силами. Стрижнем в них стає подорож лицаря задля якоїсь вищої мети. Тут же виникають і тема боротьби за володіння якимсь священним предметом (звичайно це була Чаша Грааля), і образ доброго чарівника, що допомагає героєві. Такі романи, як “Смерть Артура” Томаса Мелорі (XV ст.) і “Несамовитий Роланд” Людовіко Аріосто (XVI ст.) стали зразками для пізніших творців вигаданих світів. На жаль, цей напрям незабаром зник, і в епоху просвітництва мало хто намагався писати про інші світи. Напрям поступово перекочував у дитячі казки [1].

XVIII–XIX ст. – розквіт романтизму, період відродження інтересу до національної культури епохи середньовіччя. Саме в цей час з’являються казки братів Грімм, драматургічний роман “Фауст” Гете, філософські казки для дорослих Гофмана і Гауфа у Німеччині. У Скандинавії цей напрям знайшов втілення у казках Ганса Крістіана Андерсона, в Норвегії – у творах Генріка Ібсена, в Швеції – у казках Сельми Лагерлеф.

До кінця XIX ст. у Британії також зростає інтерес до скарбів національного фольклору [1]. Уїльям Моріс першим наново переробив історію про Нібелунгів. На початку XX ст. Джеймс Стефенс став випускати свої вільні наслідування ірландським героїчним оповідям. Справжнім прабатьком фентезі вважається співвітчизник і сучасник Стефенса, що увійшов до історії літератури під своїм спадковим титулом, – лорд Дансені. Він справив вплив на авторів у суміжних літературних напрямах – від батька літератури жахів Ховарда Філіпса Лавкрафта до класика вже цілком “світлого” фентезі Толкіна.

Подальший розвиток напряму в Америці був пов’язаний з журналістом Абрамом Меррітом. Його твори були багатші з точки зору сюжетної лінії, але витримані в традиціях “страшних розповідей”. Він також слідував неписаному правилу своїх колег, даючи реалістичні або навіть наукові пояснення деяким надприродним явищам, наприклад, появі змієподібної раси людей. Тлумачення ці були мало переконливі. Головним для Мерріта був вільний політ фантазії.

Зачинателем жанру фентезі називають Роберта Говарда. Цей американський автор став класиком жанру “героїчного фентезі”. За тридцять років свого життя, він написав безліч цікавих книг і змінив уявлення про жанр. Світ Говарда наповнений добрими і злими (частіше злими) чарами, що не мають ніяких “наукових” пояснень. У його творах, як і у Дансені, не останню роль грають стародавні язичницькі боги.

А от основоположником жанру фентезі в сучасному розумінні до цих пір традиційно вважається видатний англійський письменник, філолог-медієвіст, класик світової літератури ХХ ст. Джон Рональд Руел Толкін (1892–1973). Він створив жанр у тому вигляді, в якому ми знаємо фентезі сьогодні. Він дав уявлення про ельфів, гномів, магів, і багато про що інше, що сьогодні вважається загальноприйнятим. У своїх творах Толкін виклав найглибші філософські думки та ідеї, гуманістичні й релігійні погляди.

Як ми бачимо, кожен автор, створюючи книгу у жанрі фентезі, винаходить свій власний вимір, планету, природу, закони фізики, персонажів. Він використовує натхнення і уяву, вигадуючи певного героя, він власноруч наділяє його певною зовнішністю, властивостями і самобутнім характером. Саме ця абсолютна залежність від уяви письменника породжує жанрове розмаїття фентезі. Існують декілька основних напрямів, втім, вони часто, перемішуються між собою:

1. Високе (епічне) фентезі. Твори цього жанру витримані в серйозному тоні. Ці епічні полотна переважно описують боротьбу з надприродними силами зла. Жанр характеризується наявністю фантастичних рас (ельфи, гноми, орки), концепцій магії, докладних карт місцевостей, загрозливими пророцтвами, винайденими мовами і багатотомними розмірами. Стандартним обов’язком автора Високого фентезі стало опрацьовування найдрібніших деталей фантастичного світу, в якому відбуваються події історії. Представниками даного різновиду фентезі є Дж. Р. Р. Толкін, Джордж Мартін, Тед Уїльямс, Роджер Желязни та інші.

2. Дарк фентезі (Dark Fantasy). Буквально “темне” або “похмуре” фентезі – жанр, що знаходиться на межі між готикою і фентезі. Головна його відмінність від готики полягає у тому, що дія відбувається у фантастичному світі, що нагадує Середньовіччя.

3. Ігрове фентезі. Зазвичай книги цього жанру схожі на опис подій у грі – група героїв подорожує по світу, підкоряючись ролевим правилам (наприклад, у накладенні заклинань). Представниками цього піджанру є Маргарет Уейс, Стівен Рокс та інші.

4. Історичне фентезі. Цей жанр тісно пов’язаний з альтернативною історією. Дія зазвичай відбувається у минулому, на тлі відомих історичних місць, подій або епох, але з додаванням таких елементів фентезі, як магія або міфологічні істоти. В історичному фентезі відрізнилися Мері Стюар, Сергій Лукьяненко та інші.

5. Гумористичне фентезі. У книгах цього жанру часто висміюються штампи фентезі, пародіюються відомі твори. Представниками цього жанру є Т.Пратчетт, М.Фрай, П.Стюарт, Д.Кенні та інші.

6. Фентезі без магії. Першим твором такого жанру є “За темними лісами” Пола Стюарта і Кріса Ріддела.

7. Героїчне фентезі (фентезі меча і магії). Першим твором цього жанру вважається сага Роберта Говарда про Конана з Киммерії. Успіх цієї серії породив безліч наслідувань (Фріц Лібер, Фред Саберхаген, Ларрі Нівен), і тому майже всі герої таких книг – фізично розвинені варвари двометрового зросту, що віддають перевагу великій дворучній зброї, рідко вміють читати. Персонажі героїчного фентезі подорожують поодинці або підбираючи на час яких-небудь екзотичних супутників і вважають за краще вирішувати проблеми застосуванням грубої сили. Круг обов’язків героїв достатньо широкий: мандрування по світу, винищування різної нечисті, протистояння дрібним темним володарям, порятунок красунь, відвойовування цінних артефактів [2].

Аналізуючи історію фантастики, не можна не відмітити внесок у її розвиток британського письменника Майкла Муркока. У 60-ті роки Муркок дав англійському фентезі “друге дихання”, а фантастиці – “нову хвилю”. Він очолював журнал “Нові світи” (New Worlds), діяльність якого наприкінці 1960-х призвела до формування “нової хвилі НФ” (до неї відносили себе, зокрема, Роджер Желязни, Роберт Сілверберг, Норман Спінрад, Томас Діш). Наближаючись до епічного фентезі, Муркок включає в свої книги поняття множинності світів, нескінченніості втілень і повторюваності долі. Всі герої Муркока – Корум, Хокмун, Ерікезе, Ельрік – є різними інкарнаціями одного Вічного Героя, що пояснює схожість всіх героїв “меча і чаклунства” один на одного.

Кожний з героїв Муркока – принц, має кохану і вірного друга, б’ється особливим, йому одному призначеним мечем (зазвичай Чорний Меч, знову ж таки втілення Вічного Меча Вічного Героя) і володіє фізичною особливістю, що різко відрізняє його від всіх інших людей і додає йому відтінок приреченості. Принц Корум, наприклад, взагалі не людина, а останній принц втраченої стародавньої раси, і з цієї причини має жовті очі з червоними білками, принц Ельрік – альбінос, і т. д. Таким чином, казково міфологічна шаблонність і варіатівность стали у Муркока частиною сюжету і служать зв’язності циклу.

Отже, Вічний воїтель, а точніше, його втілення, подорожує по різним світам, служить великим цілям, б’ється на стороні Порядку, Хаосу або інших сил. Проте герої Муркока багато в чому не такі, як передуючі їм Тарзан, Конан, Джон Картер та інші завойовники. М’язисті воїни без страху і докору в романах про Вічного Воїна відсутні. Їх місце займають персонажі не настільки однозначні. Герої Муркока стоять перед глобальними питаннями, шукають людяність в світі, де володарює байдужість, намагаються усвідомити сенс свого існування, наділені безліччю страхів, слабкості і сумнівів. І справа тут не в тому, що Муркоку як авторові хотілося “різноманітності”, і він просто змінив один звичний типаж на іншій. Це заміна перш за все не холоднокровності на людяність, а однозначності на сумнів.

Незважаючи на велику кількість авторів і підходів до змалювання фантастичних подій і світів, англійський героїчний фентезі має певні загальні ознаки.

Внутрішній космос став першою спільною рисою письменників, що відносили себе до руху “Нової Хвилі НФ”. Придумана Баллардом назва передбачала не тільки психологізм, а ще й оригінальне трактування людської особистості і навколишнього світу. Відбувалося занурення у внутрішній світ, що полегшувало сприйняття ілюзорності реальності. Внутрішній космос пояснював все: культурні та гуманістичні пріоритети, заперечення усіх соціальних цінностей (політика, релігія, спосіб життя взагалі), особливу увагу до всіх факторів, що пригнічують і змінюють особистість (телебачення та інші ЗМІ, клонування і пов’язані з ним трансформації, гіпноз).

Наступна ознака обумовлена тим, що жанр фентезі виріс із казки – вічного жанру літератури. Від казок у фентезі присутні дидактичні елементи. Крім того, фентезі меча і чаклунства зробив крок вперед в тому відношенні, що в ньому тепер немає ділення на поганих і хороших.

Героїчний фентезі знаходиться у генетичній спорідненості одночасно з народною казкою і міфом. Від міфу фентезі успадкувало епічність оповідання і якусь початкову трагічність. Герой зобов’язаний здійснити призначене, хоч би це і загрожувало йому загибеллю. Проблема боротьби у безвихідній ситуації офарблює в трагічні кольори весь англійський героїчний епос. Сучасний фентезі додає до неї ідею етичного вибору. Герой фентезі не такий детермінований, як персонаж міфологічних оповідей, і тому тут відкривається простір для створення суперечливих, неоднозначних, живих людських образів.

Ідеальний світ лицарських романів, де всі неприємності вирішуються за допомогою меча і часто коня, також має якийсь зв’язок зі світом фентезі. Справедливість у фентезі цінується так само високо, як у лицарському романі, але тільки не завжди перемагає. Проте вічна боротьба із злом і брехнею має місце в обох цих жанрах. Герої фентезі, як і герої лицарського роману, прагнуть до свободи і незалежності. Вони також бажають залежати тільки від своїх рішень, бравого коня і міцної зброї.

Отже, літературний жанр героїчного фентезі зародився спочатку як мрія про світ особистої свободи, силу високоморальної людської особистості, беззаперечної перемоги добра і віру в те, що кожен повинен слідувати своєму покликанню.



Література

1. Жанр фентезі у літературі ХХ століття [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.fantasy. kharkov.ua/istoriya-fentezi.php. – Назва з екрана.

2. Класификація жанру фентезі [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.vk.kiev. ua/fantasy/class.html. – Назва з екрана.

3. Саруханян А. П. Энциклопедический словарь английской литературы ХХ века / А. П. Саруханян. – Москва : Наука, 2005. – С. 436–438.


Світлана Кобрись (Ін-38)

Науковий керівник – доц. Копач О.О.

ВИКОРИСТАННЯ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР НА УРОКАХ

АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
Проблемою гри завжди цікавилися етнологи, соціологи, правознавці, історики, педагоги та психологи, які підкреслювали складність, навіть загадковість її феномену. Вони вважали, що гра спроможна перетворитися на дещо серйозне, вона є своєрідним святом на тлі одноманітності буття, противагою утилітаризму праці, засобом самовираження і проявом свободи особистості [3, с. 63].

Про особливості гри, місце і значення її в життєдіяльності людини писали Я. Буркардт, В. Еренберг, З. Фрейд, Л. Фробеніус і багато інших науковців. Цілком закономірно, що цієї теми не оминули й педагоги. Міркування щодо гри як методу оптимізації навчання й виховання можна знайти в працях Я. А. Коменського і Ж.-Ж. Руссо, Й. Г. Песталоцці та Г. Спенсера [3, с. 63].

Про навчальну функцію гри відомо вже давно. Використовуючи її як засіб навчання, педагоги стверджували, що в ній закладені великі потенційні можливості. Ігрові форми роботи на уроці активізують діяльність учнів, дають змогу виявити розумові та творчі здібності дітей. Видатні діячі епохи Відродження (Франсуа Рабле, Еразм Роттердамський та інші) приділяли велику увагу іграм саме під час вивчення іноземних мов [2, с. 63].

Удосконалення уроку та позакласних заходів шляхом особистісно-зорієнтованої системи навчання і виховання, творчий розвиток учителя та учня – одне з найголовніших завдань сучасної школи [6, с. 2]. А однією з актуальних проблем сучасної методики викладання іноземних мов є організація навчання дітей різного віку за допомогою ігор. Саме навчальні ігри є засобом підтримки в учнів інтересу до матеріалу й активізації їхньої діяльності протягом усього заняття [4, с. 28].

Останнім часом дедалі більшого поширення набуває метод позасвідомого вивчення іноземних мов – метод так званого “25-го кадру”, за яким інформація подається часто, але ненав’язливо, майже непомітно для свідомості. Гра створює подібні умови, коли іноземні слова, літери, правила читання, звороти засвоюються мимоволі за рахунок частого повторення в той час, коли дитина захоплена самим процесом гри [8, с. 29].

Практична мета навчання іноземної мови полягає в тому, щоб навчити учнів спілкуватися нею. А одним із ефективних засобів формування мовних навичок і є гра [1, с. 39]. Вона допомагає зробити процес навчання іноземної мови цікавим і творчим. Мета кожної гри – тренування учнів у вживанні необхідних слів, виразів, фраз, формування комунікативних умінь. Гра є також засобом створення реальних ситуацій для спілкування. Тому, як форму організації комунікативного мовлення, гру необхідно розглядати в двох аспектах: як мовну вправу (з точки зору активізації лексики і граматичних структур) та як ситуативну вправу, яка багато разів програється (кожний раз у новому варіанті), і при виконанні якої учні набувають досвід спілкування [1, с. 39].

Під час гри учні невимушено використовують свій запас знань, умінь і навичок. Часто гра несе в собі елемент раптовості, з яким інколи учні стикаються в процесі реального спілкування. Під час гри діти повинні слухати один одного, тому що вони здебільшого не знають заздалегідь, що скажуть їхні партнери. Вони повинні швидко думати й адекватно реагувати на репліку своїх друзів.

І. С. Колісник у статті “Підвищуємо ефективність навчання за допомогою гри” доходить висновку, що саме гра розвиває здатність школярів вільно володіти мовою, додає навчальному спілкуванню комунікативної спрямованості та зміцнює мотивацію вивчення іноземної мови [6, с. 2–3]. Гра – природний вид діяльності, властивий дітям. Зацікавленість дітей іграми, старанність, з якою вони беруть у них участь, дозволили психологам назвати ігри дітей серйозним заняттям. У процесі гри учень формується як суб’єкт діяльності; гра на уроці викликає емоції, змушує учнів думати, вирішувати і швидко реагувати. Пошук відповіді на питання активізує мислення, розвиває кмітливість. Знання, здобуті таким чином, міцніші, ніж знання, одержані в готовому вигляді. Крім того, гра допомагає учням подолати страх, психологічний бар’єр іншомовного спілкування [1, с. 39].

Гра дає можливість боязким, невпевненим у собі учням розмовляти, і в такий спосіб долати бар’єр невпевненості. У звичайній дискусії учні-лідери зазвичай захоплюють ініціативу, а боязкі відмовчуються. А у грі кожен одержує роль і повинен бути активним партнером у мовному спілкуванні [4, с. 28]. Більш того, слабкий у мовній підготовці учень може стати першим у грі: винахідливість та кмітливість тут бувають більш важливими, ніж знання предмета. Відчуття рівності, атмосфера захоплення та радості, відчуття посильних завдань – все це дає можливість дитині здолати сором’язливість, яка заважає вживати в мовленні слова чужої мови, та благотворно впливає на результати навчання. Непомітно засвоюється мовний матеріал, а разом з цим виникає почуття задоволення.

На думку окремих учених, гра, з одного боку, – це розвага, вільне заняття, яке проводиться заради інтересу: звідси гра є розважальним видом діяльності. З іншого боку, гра – один із способів передачі знань: у цьому випадку вона є формою навчання (В. М. Чистяков). А тому, використовуючи гру як засіб збагачення учнів новими знаннями, уміннями й навичками, ми наповнюємо її дидактичним змістом, і гра-розвага перетворюється на дидактичну гру, яка використовується з метою навчання [10, с. 79].

Ігри використовують для формування та розвитку навичок і вмінь на всіх рівнях навчання. Впровадження гри на уроці може відбуватися на будь-якій його стадії. Якщо діти заінтриговані, здивовані, переживають почуття співпраці, творчості, вони більш чітко і яскраво запам’ятовують отриману інформацію (необхідну лексику та граматичні конструкції). Це означає, що незалежно від віку учнів, котрі вивчають англійську мову, ігри – основний засіб навчання [9, с. 9].

Не так давно з’явилися і дедалі активніше використовуються у навчанні комп’ютерні ігри. Вони, безумовно, цікаві для учнів і допомагають уникнути штампів та стандартів в оцінці поведінки різних персонажів у різних ситуаціях. За допомогою таких ігор діти засвоюють практично засоби комунікації, способи спілкування і вираження емоцій [4, с. 29].

Якщо завдяки іграм початковий етап вивчення англійської мови проходитиме легко і дитина не нудьгуватиме, то вона не лише не втратить інтересу до іноземної мови, а навпаки, зміцнить його, що в подальшому підштовхуватиме її до поглиблення вже здобутих знань [8, с. 28].

Але, як і для будь-якої іншої справи, для вивчення іноземної мови дитині потрібна позитивна мотивація – тобто бажання займатися, потреба у цьому, інтерес. Без неї всі зусилля батьків чи вчителів будуть приречені на невдачу: дитина або не вчитиметься, або вчитиметься лише для того, щоб її не карали (негативна, деструктивна мотивація), і в останньому випадку знання будуть поверхневі і швидко забуватимуться.

Дидактичні ігри, як форма навчання іноземної мови, використовуються на уроках та в самостійній діяльності школярів.

Їх особливість полягає в тому, що засвоєння дітьми максимального обсягу матеріалу здійснюється в практичній діяльності. При цьому увага та запам’ятовування будуть невимушеними. Дидактичні ігри розвивають розумову активність дітей.

Р. В. Макаренко вирізняє такі типи ігор:

1) лексичні ігри мають на меті:



  • тренувати учнів у використанні лексики в ситуаціях, які наближені до природних обставин;

  • активізувати мовно-розумову діяльність учнів;

  • розвивати мовну реакцію учнів;

  • ознайомити учнів із сполученням слів.

Цей тип ігор може активно використовуватися протягом усього початкового курсу навчання іноземної мови, оскільки може задовольнити потреби у поповненні активного та пасивного словників учнів, а також забезпечити тривалість їх “життя” у пам’яті дитини. А без засвоєння необхідного лексичного мінімуму процес навчання, читання та письма буде для дитини суто механічним і нудним. Використовуючи ці ігри для навчання й під час навчання, отримаємо такі результати:

  • дитина швидко й легко засвоїть лексичний мінімум обсягом до 500–1000 лексичних одиниць;

  • розвине навички подальшого самостійного поповнення свого словникового запасу;

  • звикне до вигляду літер англійського алфавіту;

  • здобуде перші навички англійської вимови;

  • засвоїть найпростіші граматичні структури;

2) ігри на розвиток усного мовлення. У ці ігри бажано грати на всіх етапах навчання, оскільки вони сприяють закріпленню нововведених лексичних одиниць, і, що важливо, не дають “випасти” з активного словника дитини словам та виразам, і особливо граматичним структурам, мовленнєвим зразкам, засвоєним раніше, не кажучи вже про вправляння вимови та подолання несміливості щодо висловлювання іноземною мовою;

3) граматичні ігри. Ці ігри ставлять за мету:



  • навчити учнів користуватися мовними зразками, які містять граматичні труднощі;

  • створити природну ситуацію для використання даного мовленнєвого зразка;

  • розвивати мовну активність та самостійність школярів.

4) фонетичні ігри. Ці ігри переслідують наступні цілі:

  • тренувати учнів у вимові англійських звуків;

  • навчити учнів голосно та виразно читати вірші;

  • розучити вірші з метою їх відтворення за ролями [7, с. 30].

До розглянутих ігор хотілося б додати орфографічні ігри, метою яких є відпрацювання правопису англійських слів та комп’ютерні ігрові програми, які останнім часом все частіше використовуються при навчанні іноземної мови.

При правильному виборі програми та методики роботи комп’ютерні дидактичні ігри можуть стати гарними помічниками вчителя, оскільки:



  • кожна дитина самостійно у зручному для неї темпі засвоює навчальний матеріал;

  • здійснюється миттєвий (але без оцінки) контроль за роботою;

  • підвищується пізнавальна активність та мотивація до навчання учня [5, с. 42–43].

Підсумовуючи, зазначимо, що ігри формують мовні навички учнів. Навчальні ігри мають на меті: практикувати вживання мовних зразків, які містять певні граматичні труднощі; створювати природну ситуацію для вживання певного мовного зразка; розвивати мовну творчу активність учнів; тренувати учнів у вживанні лексики в ситуаціях, наближених до природної обстановки; розвивати мовну реакцію учнів; ознайомити учнів зі сталими висловами, та словосполученнями.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка