Філологічні студії збірник наукових праць



Сторінка14/25
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.15 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25

Література

  1. Боровиковський Л. І. Твори / Л. І. Боровиковський. – К. : Радянський письменник, 1957. – 287 с.

  2. Історія української літератури (20-ті – 40-ві роки ХІХ століття) : підруч. [за ред. проф. Г. Ф. Семе­нюка]. – К. : Київський університет, 2009. – С. 129–137.

  3. Нудьга Г. А. Українська балада. З історії жанру / Г. А. Нудьга. – К. : Дніпро, 1970. – 258 с.

  4. Приходько П. Г. Шевченко й український романтизм 30–50 рр. ХІХ ст. / П. Г. Приходько. – К. : Наукова думка, 1963. – С. 194–199.

  5. Шамрай А. П. Левко Боровиковський як поет-романтик // Матеріали до вивчення історії української літератури. – Т. 2. – К. : Радянська школа, 1961. – С. 281–301.


Юлія Хорошун (У-43)

Науковий керівник – доц. Єрмак В.М.

МОВОЗНАВЧА СПАДЩИНА ІВАНА ФРАНКА
Постать Івана Франка, безумовно, і дотепер, як і понад сто років тому, залишається однією з найхаризматичніших і впливових, хоча й досі не пізнаних і не вельми глибоко інтерпретованих геніального обдарування творчих особистостей України. Широкому загалові він відомий, за висловом П. Кононенка, насамперед як “митець титанічної праці”, “митець-реформатор”. Вражають і “…масштаби інтересів, творчих шукань, ідейно-естетичних відкриттів: в обсязі його творчої обсервації – народ, характер і долі різних поколінь, верств, літературних традицій України, а водночас – історія і доля людства, переклади творчості найвидатніших митців світової літератури” [1, с. 324–327]. Не менші масштаби розмаху думки притаманні і знаному вже значно вужчому колу втаємничених – Франкові-мовознавцю. Врешті, цей спектр експлікації творчого й водночас аналітичного трибу мислення художника і науковця не випадковий, що видно навіть з традиційного короткого та енциклопедично сухого життєпису (а ще питоміше й безпосередніше виявився він у, сказати б, практичній словесній діяльності поета, прозаїка й драматурга).

Коло мовознавчих інтересів І. Франка доволі широке й багатопланове. Велику увагу Франко-вчений приділяв питанням унормування української літературної мови. Сьогодні відомо понад 20 лінгвістичних праць, заміток та рецензій І. Франка українською, польською, німецькою мовами, а також майже 150 праць, які безпосередньо стосуються мовознавства. Вважаючи мову “способом комунікації людей з людьми”, І. Франко відзначав, що її виникнення має реальний ґрунт – здатність людського горла творити звуки. Широко висвітлювались і коментувались лінгвістами теоретичні положення вченого у галузі поетики слова, що відобразились зокрема у праці “Із секретів поетичної творчості” та у багатьох літературно-критичних статтях.

Уже на початку наукової діяльності І. Франко виявляв інтерес до суто мовознавчих питань, наслідком чого була його студія над процесом засвоєння мови дитиною, її спонтанним, зумовленим підсвідомим сприйняттям, системних відношень елементів мовної структури словотворенням (“Дітські слова в українській мові”, 1811 р.). Розвідка того ж періоду “Наука і її становище щодо працюючих класів” (1878 р.) мала на меті розгляд питань виникнення людської мови та її комунікативних функцій, а також утвердження ролі винаходу письма й друку для цивілізаційного розвою. У статті “Мислі о еволюції в історії людськості” (1881 р.) І. Франко відзначає залежність появи феномена мови від еволюційної потреби людських індивідів у спілкуванні. Поділяючи біологічну концепцію німецького славіста А. Шлейхера, І. Франко розглядав мову як рухливий живий організм, що постійно розвивається, але аж ніяк не як стагнаційно застиглу конструкцію. В центрі уваги наукових пошуків І. Франка були питання історії української літературної мови 2-ї половини ХІХ – початку ХХ століття.

Діалект, а ми його надишем

Міццю духу і огнем любови

І нестертий слід його запишем

Самостійно між культурні мови [5, с. 155–156].

Потребували науково-теоретичного та практичного опрацювання і наріжні питання багатофункціональності й нормативності для всієї мовно-етнічної території, наукового і термінологічного словникового апарату. Адже нова українська літературна мова розвивалася здебільшого у художньому стилі, почасти в епістолярному та публіцистичному, але не в науковому та офіційно-діловому. Не була вона на той час і загальнонаціональною, виконуючи лише функції різновиду місцевих писемних мов. Не була вона і повністю кодифікованою і не обслуговувала всі сфери суспільного життя. А саме ці ознаки складають критерії визначення загальнонаціональної літературної мови. Тож І. Франко запропонував нове тлумачення поняття “науковий термін” і фактично став основоположником науково-публіцистичного стилю української мови, сприяв утвердженню новітньої мовознавчої термінології. Одним з перших він увів в українську мову терміни “арго”, “фонетична альтернація”, “ономастика”, “синтаксична конструкція”, “суфікс”, “означення” тощо.

Питаннями граматичної будови української мови І. Франко не займався, однак присвятив низку статей проблемам правопису і суперечок навколо його принципів: “Етимологія і фонетика в южноруській літературі” (1894 р.), “Наські українські казки” Бодянського (1903 р.), “Азбучна війна в Галичині 1859 р.” (1913 р.) тощо. У полеміку із захисниками етимологічного правопису письменник увійшов і віршованою пародією “Марш галицько-руських “твердих”. Завдяки працям І. Франка етимологічний принцип поступово зникає з наукового обігу мовознавства.

Виступив І. Франко і проти намагань “латинізувати” українську графіку, заявивши у праці “Азбучна війна в Галичині 1859 р.”, що такий крок був би найтяжчим ударом не лише по мові, а й по всій українській культурі. Він дав досить повну і загалом об’єктивну картину розвитку літературно-писемної мови XVI – XVIII ст.

Великі заслуги вченого і в галузі лексикографії – у тритомник “Галицько-руські народні приповідки” (1901 – 1910 рр.) увійшли записані з народних уст І. Франком матеріали, рукописні та друковані збірки інших фольклористів. Праця налічує понад 8000 фразеологічних одиниць та їх структурних варіантів, поданих в автентичних діалектних формах, але в літературній транслітерації. Кожна словникова одиниця супроводжується семантичною розробкою з поясненням незрозумілих слів, лінгвістичною інтерпретацією висловів і з вказівкою на джерела та паралелі в інших слов’янських мовах.

І. Франко був незрівнянним практиком і теоретиком перекладу. Праця “Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання” (1912 р.) є енциклопедією перекладознавчої думки і справи того часу в Україні. І. Франка знали й шанували відомі філологи-сучасники (В. Ягич, О. Потебня, О. Шахматов, А. Кримський тощо).

У полі зору дослідника завжди були питання єдиної у майбутньому загальнолітературної і загальнонаціональної української мови. Поборовши мовні вагання перших років літературної праці, І. Франко рішуче заперечував право на існування москвофільського язичія, доводячи, що літературна мова повинна формуватися на народній основі. Еталоном її мала б стати мова письменників Наддніпрянщини разом із численними елементами західної літературно-мовної практики. У відомій статті “Літературна мова і діалекти” (1907 р.) І. Франко висловив переконання, що український народ повинен мати одну літературну мову, в основі якої лежать говори Середньої Наддніпрянщини, мова І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, бо “у мові тих письменників лежить основа того типу, яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців”, бо “та мова на величезному просторі від Харкова до Кам’янця-Подільського виявляла таку одностайність, такий брак різкішних відмін, який вповні відповідав українському національному типові” [6, с. 206–209].

Діалектологічні погляди І. Франка також викладено у статтях “Літературна мова і діалекти” (1907 р.), “Говоримо на вовка, скажімо і за вовка” (1881 р.) та інших працях. Він чітко розрізняв і послідовно вивчав територіальні й соціальні діалекти, визначив їх особливості, вказав на характер взаємодії літературної мови і діалектів, дав класифікацію західноукраїнських говорів, яка майже не відрізняється від сучасної.

Франко розрізняє діалектизми акцентуаційні, фонетичні, словотвірні, граматичні, лексичні, семантичні, фразеологічні. Акцентуаційні діалектизми широко представлені в усному літературному мовленні, у художній літературі, наявні переважно у поетичних текстах з фіксованою ритміко-акцентною структурою (“Хоч не зверхý, то в серці ще Він носить”. [4, с. 27–28] ). До фіксованих фонетичних діалектизмів належать словоформи з відмінними від літературної мови чергуваннями о, е, з і, о з нулем звука, е з о (война, крів’ю, хтіти, меї, свеї), е на місці а після м’яких приголосних (житє, дєкувати), збереження о у словах (богатий, горячий), заміна ф на x, хв (рихметика – арифметика, шкахва – шафа), наявність p замість р’ (горувати – горювати), а також використання словоформ з лексикалізованою звуковою структурою (матюнка – матінка, кождий – кожний). Зрідка у художніх творах використовуються словотвірні діалектизми, відмінність яких від нормативних для літературної мови дериватів полягає в іншій комбінації афіксів з твірними основами (оспалий – заспаний, поранок – ранок, дружитися – одружуватися). Серед граматичних діалектизмів найпоширенішими є такі, які відрізняються від нормативних для літературної мови віднесеністю до інших граматичних підкласів, парадигм (баче, просе замість бачить, просить; їсиш, дасиш замість їси, даси; межою замість межею), збереженням давніх типів відмінювання форм (любови, радости; сей, сього, сего цей, цього) та синтаксичних конструкцій: з прийменниками к, ік [берегу] до берега, о, об [світі] про світ, об [дорогу] замість до дороги, меж, межи, між; сполучниками котрий – який, кóби, гéйби – якби, а також відбиттям наслідків аналогійних змін (наприклад, його, род. в. > до його; їх, род. в. > до їх). Лексичні діалектизми – найчисельніша група діалектизмів. Серед них розрізняють власне лексичні діалектизми і етнографізми. Лексичні діалектизми становлять дублети до літературних відповідників (леґінь – парубок, тáйстра – торба, пéрун – грім, фудýльний, бітний – гордий, мова – чайка) або синоніми часто з виразним експресивним забарвленням (баскали́читися – посміхатися, голінний – охочий до чого-небудь, єретувáтися – сердитися, наобíсити – набриднути). Семантичні діалектизми відрізняються від нормативно вживаних у літературній мові слів лише своїм значенням (чýдно – незручно, тісний – сутужний, ризи – дерев’яні лотоки для спускання зрубаних колод з гір). Фразеологічні діалектизми у своїй структурі відбивають фонетичні, граматичні, лексичні. особливості різних діалектів, тому в літературних джерелах виступають як варіантні (не розумітися з ким: ні в кут, ні в двері – ні в ліс, ні в поле – ні горі, ні долів – ні берегом – ні водою).

Усталення вживання слів і словоформ як діалектизмів, їх відповідне опрацювання у нормативних словниках і граматиках кваліфікаціями є передумовою поступового переходу цих діалектизмів до нормативних, збагачення за їхній рахунок структури і виражальних можливостей літературної мови.

Мова Т. Шевченка була еталоном для І. Франка, який першим дослідив мовну лабораторію поета. Він вважав, що українська літературна мова може й повинна обслуговувати всі сфери людської діяльності. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. їй, за словами І. Франка, “приходилось здобувати нові поля невідомих досі понять”. Як письменник і вчений, І. Франко робив усе, щоб в українській літературній мові для нових понять з’являлися відповідні слова й терміни, взяті з народної мови, інших мов, інтернаціоналізми, утворені діячами науки і культури. На відміну від І. Нечуя-Левицького, він вважав, що джерела збагачення літературної мови повинні бути як власні, так і чужомовні.

Дослідженням “Причинки до української ономастики” (1906 р.) І. Франко започаткував українську ономастику, а тритомною працею “Галицько-руські народні приповідки” (1901–1910 рр.) дав неперевершений зразок лексикографічної розробки української фразеології. Не втратили наукової цінності й текстологічні його праці, у галузі старослов’янського і староукраїнського письменства й текстології, які містять чимало зауваг щодо характерних мовних особливостей окремих пам’яток: “Увага про назву “Палінодія” (1903р.), “Кінцеві записки в староруських рукописах” (1906р.), “Причинок до українського віршописання ХVІІІ в.” (1906 р.), “Дві замітки до тексту найдавнішої літописі” (1908 р.) та інші.

Ще одним мовознавчим напрямом дослідницької діяльності І. Франка є його численні літературно-критичні статті. Розглядаючи творчість того чи того автора, він завжди давав оцінку його мовній практиці і того нового, яскраво індивідуального, що було в ній. Так, у статті “Михайло Старицький” він звернув увагу на “ковані слова” як новаторський прийом письменника. Цікавими видаються думки І. Франка про мову В. Самійленка – як “один великий комплімент для будущої національної і літературної мови України, нехибна вказівка, куди мусить іти її розвій … вона вже тепер зв’язує вузлом співчуття та симпатії всі частини нашого народу” [3, с. 204–206].

Таким чином, українська мова як явище духовного життя народу завжди була для І. Франка об’єктом вивчення окремих елементів її структури, ключем для пізнання історії країни, першоелементом художньої творчості.



Література

1. Кононенко П. П. Франко Іван / П. П. Кононенко // Українська література у портретах і довідках. – К. : Освіта, 2000. – С. 324–327.

2. Українська мова. Енциклопедія. – К. : Освіта, 2000. – С. 713–714.

3. Франко І. Володимир Самійленко. Проба характеристики / І. Франко // Зібрання творів : в 50-ти т. – К. : Академія, 1976. – Т. 37. – С. 204–206.

4. Франко І. Зібрання творів : в 50-ти т. / І. Франко. – К. : Радянська школа, 1976. – Т. 3. – С. 155–156.

5. Франко І. Літературна мова і діалекти / І. Франко // Зібрання творів : в 50-ти т. – К. : Радянська школа, 1976. – Т. 37. – С. 206–212.


Віра Шелудько (У-32)

Науковий керівник –ст. викл. Галаур С.П.

ВТОРИННІ ВЛАСНЕ-ЧАСОВІ ПРИЙМЕННИКИ

В СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІЙ СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ
Дослідження категорії часу та засобів її вираження в мові має давню традицію як у вітчизняній, так і в зарубіжній лінгвістиці. Синтаксичний аспект цієї проблеми висвітлений у працях О.В. Бондарка [1], М.В. Всеволодової [5], Г.О. Золотової [7], О.В. Падучевої [10] та ін. Однак поза належною увагою опинилися питання вторинних прийменників як виразників темпоральності в семантико-синтаксичній структурі речення.

Метою пропонованої розвідки є з’ясування участі вторинних власне-часових прийменників у формуванні плану змісту речення. Об’єктом дослідження послугували синтаксичні структури, дібрані з художніх і публіцистичних текстів.

Вторинні темпоральні прийменники становлять досить значну групу. Їм властива кількісна характеристика одночасності / різночасності [9, с. 88]. Відповідно до цього І.Р. Вихованець розмежовує такі семантичні групи прийменників та прийменникових зворотів: 1) прийменники неозначеної одночасності; 2) прийменники означеної одночасності; 3) прийменники недиференційованої різночасності; 4) прийменники часової попередності; 5) прийменники початкової часової межі; 6) прийменники кінцевої часової межі; 7) прийменники часової наступності [3, с. 243].

Із 107 вторинних прийменників із темпоральним значенням можна виокремити 50 власне-часових прийменників. Вони являють собою складну систему, основні протиставлення якої є своєрідною семантичною репрезентацією таких ознак реального часу, як послідовність перебігу подій чи явищ та їхня тривалість. Вторинні власне-темпоральні прийменники можуть бути репрезентовані своєрідними семантико-синтаксичними рядами. Це прийменники неозначеної одночасності: в епоху, в еру, за час, за часів, на завершення, на закінчення, на кінець, на початку, наприкінці, на світанку, на стадії, на схилі, на час, під кінець, під час, по ходу, у / в період, у ході, часів, під час пробування, одночасно з / із / зі, під час перебування … на, під час перебування в / у, під час пробування у / в, під час пробування на; прийменники означеної одночасності: на рубежі, протягом; прийменники недиференційованої різночасності: у / в період між, у період від … до, у період з … до, у період з … по; прийменники часової попередності: в переддень, напередодні, незадовго до, перед початком, раніше, у / в період до, не пізніше, незадовго перед, на … раніше (від), (не) пізніше (а)ніж за … до; прийменники часової наступності: відразу після / зразу після / одразу після, невдовзі після, незабаром після, після завершення після закінчення, потому, не … пізніше (від); прийменники початкової часової межі: з / із часів, з / із часу. Одиниць зі значенням кінцевої часової межі серед вторинних власне-темпоральних прийменників нами не спостережено.



Зв’язки прийменника з тим або тим відмінком зумовлені відповідністю значень прийменника й відмінкової форми. Прийменники часу, що поєднуються з місцевим відмінком (під час перебування … на, під час перебування … в / у, під час пробування на, під час пробування у / в), указують на час перебування якогось предмета в певному місці; прийменники часу, які переважно поєднуються із знахідним відмінком (не … пізніше, не … раніше (від), (не) пізніше (а)ніж за … до, потому, у період з … по), охоплюють рух у часі, пов’язаний із деяким предметом; прийменники часу, що поєднуються з орудним відмінком (незадовго перед, у / в період між, під час перебування, одночасно з / із / зі), указують на суміжність, супровідність дії в часі; прийменники часу, що поєднуються з родовим відмінком (в епоху, в еру, в переддень, відразу після / зразу після / одразу після, з / із часів, з / із часу, за час, за часів, на кінець, на завершення, на закінчення, напередодні, на початку, наприкінці, на … пізніше, на … раніше (від), (не) пізніше (а)ніж за … до, на світанку, на стадії, на схилі, на рубежі, на час, незадовго до, незабаром після, невдовзі після, не пізніше, перед початком, під кінець, під час, після завершення, після закінчення, по ходу, протягом, раніше, у / в період, у / в період до, у період з … по, у період від … до, у період з … до, у ході, часів), означають відділення, відокремлення часової дії чи джерело руху в часі. Еволюція прийменникової системи засвідчує, що відмінкова флексія в прийменниково-відмінкових формах дедалі більше послаблюється і смисловим центром стає прийменник [2, с. 41–42; 4, с. 184].

Найчисельнішу групу з-поміж вторинних власне-часових прийменників становлять ті, які мають значення неозначеної одночасності. Вони активно функціонують у сучасному українському реченні: Бо, понад усе, саме в епоху глобалізації віра може представляти здоровий глузд і прогрес (День, 28 грудня 2010); Ми зараз живемо в еру телебачення, а ера телебачення потребує людей, які є харизматичними на екрані (День, 31 серпня 2007); За час роботи уряду Юлії Тимошенко виявлено втрат фінансових і матеріальних ресурсів на десятки мільярдів гривень (День, 9 лютого 2011); У фільмі мешканці села Перемога, яке за часів війни називалося Ярлівка, розповідають про пережите (Українська правда, 8 лютого 2011); Парламент внесе зміни до Конституції в частині призначення дати наступних парламентських виборів на кінець 2012 року (Українська правда, 22 січня 2011); На завершення привітання над Майданом пролунали акорди Гімну, який одразу ж підхопили тисячі молодих голосів (День, 4 лютого 2011); Я взялася за неї, тому що мій син хотів на закінчення гімназії написати роботу, в якій би порівнювалися “Енеїди” Вергілія та Котляревського (День, 18 червня 2011); На початку грудня в Києві відбудеться “Балканфест” (День, 15 червня 2001); Трубно-колісна компанія “Інтерпайп” планує почати холодні випробування сталеплавильного комплексу “Дніпросталь” наприкінці 2011 року, зазначено в повідомленні компанії (День, 24 лютого 2011); На світанку ХХI століття Організація Об'єднаних Націй стала як ніколи важливою в житті ще більшої кількості людей (День, 14 жовтня 2000); За його словами, ця робота практично на стадії завершення (День, 9 лютого 2011); Прийшовши в журналістику на схилі літ, яких висот вона досягла! (День, 21 січгня 2011); Намагаючись зняти напругу, Валерій Павлович миролюбно пообіцяв призупинити членство в партії на час перебування на посаді, а щодо адміністративно-територіальної прив'язки по-простому заявив, що він тут узагалі ні при чому, це все дружина, котра, вийшовши за нього заміж, перевезла його в дніпропетровські прийми. (День, 23 липня 1997); Під кінець свята хороводи, які водили його учасники й гості, – а їх були тисячі – злилися в єдиний “ланцюг єднання” – символ єдності українців (День, 8 липня 2010); Під час великої перерви вибігали ми з школи на толоку (О. Гончар); По ходу репетицій декілька разів мінялися склади виконавців (День, 3 листопада 2004); у / в період: Але в період передвиборних кампанії його традиційно піднімають на щит і перетворюють на дестабілізуючий та деформуючий економічну систему фактор, забуваючи, що підвищення мінімальної заробітної плати та інших соціальних виплат – це не відокремлений захід, який може існувати поза економічними реаліями (День, 3 березня 2010); У ході засідання К. Грищенко провів низку двосторонніх зустрічей (Урядовий кур’єр – № 57. – 2010); Біля узбережжя Нідерландів в Північному морі був виявлений німецький підводний човен часів Першої світової війни. (День, 8 квітня 2011); Забігаючи наперед, слід відзначити, що відвідини храмів різних церков і конфесій під час пробування глави держави на Волині мало системний характер, що напередодні візиту в Україну Папи Римського може свідчити про велику увагу, яку приділяє світська влада духовним запитам своїх громадян. (День, 19 червня 2001); Одночасно з цим ведеться підготовка до початку видобутку нетрадиційних корисних копалин (День, 3 лютого 2011); Популяція гусей під час перебування на території нашої країни й без того чимало страждає – від браконьєрів і селян, які палицями захищають поля, що їх об’їдають птахи (минулого року масове смертовбивство птахів через озимі сталося, наприклад, у Херсонській області) (День, 25 березня 2003); Історія цього кохання розпочалася взимку 1847 року під час перебування Ференца Ліста в Києві (День, 20 лютого 2009); Гостре відчуття справедливості, завдяки якому Шостакович під час пробування на керівних посадах (наприклад, будучи головою Спілки композиторів) всіляко намагався вберегти від переслідування своїх талановитих колег, і його благородство нерідко оберталося проти нього. (День, 15 лютого 2006); Одного разу під час пробування в словацькій Ораві, один тамтешній житель показав художнику місцевість, яка мала панорамний вигляд (День, 24 вересня 2010). Прийменники в епоху та в еру вказують на акт, що відбувається у якийсь із періодів або на тлі певного проміжку часу з визначними подіями, явищами або процесами, що може бути відмінний від попереднього. Ці прийменники сполучаються лише з іменниками нечасової семантики. Прийменники за час, за часів, на час і часів відображають певний час або деякий проміжок часу, цілком заповнений дією, що відбувається на фоні іншої чинності, яка протікає значно довше. Прийменники на кінець, на завершення, на закінчення, під кінець, наприкінці мають синонімічне значення, форми на кінець + Р.в., на завершення + Р.в. та на закінчення + Р.в. мають однакове призначення, поєднуючись переважно з іменниками нечасової семантики. Прийменник на світанку виражає значення одного з моментів певного проміжку часу, а саме ранній період. У сполученні з назвами конкретних вимірів часу він вказує на дію, що відбувається під час зародження чогось більш глобального. Прийменники під час, по ходу та у ході виражають один із часових моментів до внутрішніх меж часового проміжку або ж окремі точки в його межах. Прийменник під час досить широко використовується, вступаючи у зв’язки із субстантивами як часової, так і нечасової семантики. З. І. Іваненко вважає, що цей прийменник також функціонує і зі знахідним відмінком, виступаючи з “назвами вікових періодів у житті людини, стану, обстановки, в якій вона перебуває” [8, с. 32]. Прийменник одночасно з / із / зі чітко вказує на одночасний перебіг повідомлюваного явища щодо часового орієнтира, їхній збіг у часовому плані [3, с. 177]. Проте ця одночасність точно не розмежована в часі і не визначена часовими межами. Прийменникові звороти під час перебування … на + М.в., під час перебування в / у + М.в., під час пробування у / в + М.в. і під час пробування на + М.в. виражають дію, стан чи процес, що відбувся в момент перебування суб’єкта в певному місці, оскільки часові відношення тісно переплітаються з відношеннями місця, сфери поширення дії, сполучаючись із прийменниками на та у [8, с. 34].

Прийменників, які мають значення означеної одночасності, з-поміж власне-часових небагато: На рубежі 1988–1989 років давати в борг перестали. (День, 8 листопада 2006); Вселившись у свої квартири, мешканці протягом двох місяців повинні провести збори й вирішити всі питання, пов’язані зі створенням обєднання (Полтавський вісник. – №32. – 2010). Ці прийменники вказують на час, у який відбувається дія, але на відміну від неозначеної одночасності, чітко окреслюють період, протягом якого протікає інша чинність. Прийменник на рубежі має значно вужчу лексичну базу, ніж прийменник протягом, оскільки останній поєднується із широким колом іменників як часового, так і нечасового значення.

Значення недиференційованої різночасності або поєднання часової попередності і часової наступності репрезентують різні прийменники з власне-часовою семантикою: У період між Різдвяним та Великоднім постами балів проводиться чи не найбільше – майже кожні вихідні: оперний бал, бал мисливців, кондитерів, медиків, пожежників... (День, 12 лютого 2010); Детективам було відомо лише те, що крадіжка сталася у період від 12 години 12 червня до 11 години 13 червня (День, 17 червня 2005); Учені проаналізували 150 найкасовіших голівудських фільмів, знятих у період з 1935 до 2005 року (День, 24 лютого 2010); У період з 1950 року по 1974 рік середнє щорічне економічне зростання в Японії становило вражаючі 10% (День, 23 листопада 2010). Значення конструкції у / в період між виражає дію, що відбувається в один із моментів проміжного часу. Дослідження З.І. Іваненко дають можливість констатувати, що цей прийменник у реченні керує іменниками часової і нечасової семантики [9, с. 110].

Значення початкової та кінцевої межі часового проміжку виражають прийменнки у період від … до, у період з … до, у період з …по. У формуванні першої прийменниково-відмінкової форми “беруть участь усі семантичні підгрупи іменників часового і нечасового значення” [9, с. 109].



Конструкції зі значенням часової попередності відображають час, що відбувається незадовго до початку якогось часового відрізку чи події: У переддень Великої перемоги в Києві побачила світ унікальна брошура, яка є фототипічним відтворенням примірника “Кобзаря”, виданого у 1942 році (Військо України. – № 5. – 2010); Польова доріжка сіріє поміж стернями, дядько Роман повагом наближається, напередодні свята він і вуса підстриг і через те здається нам відмолоділим, ступаючи краєм дороги, де менше пилюки, він удає, що зовсім не помічає хлоп’ячих голів, занурених у полин, причаєних то за кураїною, то за клубом заячого холодку, нікого з нас для Романа зараз нема, він проходить тут ніби як зовсім один під цим розсяяним небом, під супровід весело розтеленьканих дзвонів (О. Гончар); Незадовго до Дня працівників телебачення, радіо та зв’язку (16 листопада) вийшла у світ нова книга відомого експерта з питань ТБ і РМ Івана Мащенка – “Радiо і телебачення: вiд джерел – до космiчних висот” (День, 14 листопада 2003); Їхнє звернення до стилів і тем жанрового живопису ХVIII та ХІХ ст. та до американського фігуративного живопису в період до утвердження формалізму, поряд із використанням типових елементів коміксів та книжкової ілюстрації, зумовлене тим же бажанням, що й в інших сучасних японських художників – увійти до історії мистецтва у ролі змішувачів стилів (День, 17 вересня 2010); Зал перед початком фільму був заповнений вщент (День, 15 вересня 2010); Отже, постріли пролунали раніше 11-тої години вечора (День, 27 серпня 2010); Вибори проводяться за новим законом, який вже традиційно для всіх українських виборів був прийнятий незадовго перед початком виборчої кампанії (Кореспондент, 31 жовтня 2010); На день раніше від офіційного терміну в Києві розпочався опалювальний сезон (Україна молода, 15 жовтня 2005); Закон визначає, що кандидата у депутати може висувати партія, яка зареєстрована не пізніше ніж за рік до дня виборів (День, 14 вересня 2001); 2099 школяриків не пізніше 1 вересня пересядуть за парти вже в нових для них місцях, поповнивши шкільні колективи, яким пощастило більше (День, 8 лютого 2011). Семантика прийменників напередодні, у / в переддень (поєднується з іменниками нечасової семантики) може вказувати на дію, що відбувається за день до проміжку часу, позначеного іменником із часовим значенням. Проте І.Р. Вихованець наголошує на нейтралізації первинного значення прийменника напередодні, його спроможність передавати значення “незадовго перед чимось” [3, с. 128]. Прийменник раніше вказує на недиференційовану попередність щодо часового орієнтира. Вторинний власне-часовий прийменник незадовго перед звужує семантику прийменника перед, якому властиві, окрім темпорального, ще й просторове та об’єктне значення. Прийменник перед початком вказує на конкретизацію періоду найближчої часової попередності, поєднуючись з іменниками часової і нечасової семантики. Значення прийменника незадовго до конкретизується спрямованістю дії до часової межі. Що ж до прийменників на … раніше (від) і (не) пізніше (а)ніж за … до, то вони вказують на точний передчас. Прийменник не пізніше вказує на чинність, яка повинна відбутись до того, як почнеться наступна, виражена іменником або часового, або нечасового значення.

Конструкції із значенням часової наступності використовують для означення післячасу, тобто передають дію чи стан, що відбуватиметься пізніше проміжку часу, вираженого залежним словом: Я впевнений в тому, що дуже системно відразу після виборів повинні підійти до прийняття всіх необхідних законів виборчих і зібрати їх до Виборчого кодексу (Українська правда, 8 жовтня 2010); Невдовзі після отримання Україною незалежності у нас з’явилися культурні центри — Німеччини, Франції, Польщі... (День, 2 липня 1998); На початку 2005 року, незабаром після поразки Віктора Януковича на президентських виборах в Україні, представники оточення Л.Кучми вийшли із числа бенефіціарів “РосУкрЕнерго” (Українська правда, 21 березня 2006); На практику, котра оплачується, майбутніх моряків запрошують саме на ті судна, де вони працюватимуть після завершення навчання (День, 1 березня 2011); Рівно через десять днів потому, як голова Фонду держмайна Олександр Бондар публічно радів, що в Україні силові структури ще не використовуються, “невідомі в масках” удруге атакували офіс Полтавської газонафтової компанії й об’єкти, що належать їй (День, 29 березня 2001); Цього року вони почали цвісти минулими вихідними, що на десять днів пізніше, ніж торік (День, 22 квітня 2009). Прийменник відразу після / зразу після / одразу після вказує на дію, яка відбувається в момент закінчення попередньої дії або розпочинається негайно після її завершення. Конструкції з прийменниками після закінчення і після завершення відображають акт, який почався і відбувається після завершення чинності, яка була перед цим. Вони поєднуються з іменниками нечасової семантики. Прийменники незабаром після і невдовзі після вказують на чинність, що почалась і відбувається через короткий час, трохи згодом після закінчення дії, що їй передувала. На противагу іншим словам цієї семантико-синтаксичної групи, вони сполучаються з іменниками часової і нечасової семантики.

Конструкції зі значенням початкової часової межі представлені в сучасній українській літературній мові лише двома прийменниково-відмінковими формами: Із часів помаранчевої революції минуло вже майже шість років (День, 10 червня 2010); Цього року минає 185 років із часу повстання декабристів (День, 23 листопада 2010). Прийменники з / із часів, з / із часу відображають початковий момент дії, яка в своєму перебігові цілком заповнює подальший проміжок часу.

Отже, вторинні власне-часові прийменники є продуктивним засобом вираження темпоральності в реченні. На відміну від первинних, вони є семантично прозорими й достатньо чітко окреслюють різні параметри часу.


1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка