Філологічні студії збірник наукових праць



Сторінка11/25
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.15 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   25

Література

1. Микульчик Р. Українські абревіатури: перспективи і стан дослідження / Р. Микульчик // Мовознавство. – 2002. – № 3. – С. 18–22.

2. Сучасна українська літературна мова / [за ред. М. Я. Плющ]. – К. : Вища школа, 1994. – 414 с.

3. Сучасна українська літературна мова / [за ред. О. Д. Пономарева]. – К. : Либідь, 1997. – 358 с.


Юлія Савченко (У-54)

Науковий керівник – доц. Зінченко Н.І.

КОЗАКОЦЕНТРИЗМ ЯК ВИЯВ РОМАНТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
От уже два століття незгасним вогнем усеперемагаючого патріотизму палахкотить могутня і ніжна Шевченкова поезія. І незмінно слово великого Кобзаря надихає нас, українців, на героїчні діяння в ім’я рідної землі, на подвиги заради її блага.

Історична тема має концептуальне значення для розуміння художнього світу Т. Шевченка. З цим твердженням погоджувались ще сучасники поета – П. Куліш і М. Костомаров, розділяють його і дослідники нового часу (Д. Наливайко, В. Шевчук, Ю. Барабаш, Є. Нахлік). Та й сам Т. Шевченко сутність літератури, її завдання зводив, по суті, до представлення у слові історії народу, бо минуле сприймалось ним як основа сучасного і майбутнього. Уточнимо, що йшлося про “писання по-нашому”: одзначало писати про волю, бо прагненням до неї саме і визначалась повнота самовияву його народу, як, власне, і власне самого поета. Ще з дитячих літ від свого середовища, його думно-пісенного епосу, розповідей діда Шевченко перейняв основну ідею народної історичної пам’яті, оформлену згодом у поетичній формулі-концепті: “де нема святої волі, не буде там добра ніколи” [1, с. 23]. А тому побачити “свою Україну”, представити її у слові для поета було рівнозначним оспівуванню, глоризації її “долі-волі”, січового братерства, “козачества, червоних жупанів”, тобто колишнього славного “панування”. Згодом концепція минулого України поглиблюється громадським, національно-політичним змістом, славоспів змінюється десакралізацією, але неодмінним залишається авторське почуття, суб’єктивні симпатії й антипатії як визначальний чинник добору і трансформації історичного матеріалу.



Характерно, що трьохсотлітня доба козаччини, найгероїчніша і найважливіша сторінка історії українського народу, на початку XIX сс. викликала зацікавлення у французів, німців, англійців та іспанців (праці Леруа де Флажі, К. Мальт-Брюна, Н.-Л. Піссо, В. Гюго), які в історичному минулому “екзотичної” країни вбачали матеріал, вартий художнього перетворення.

Доба козацтва стає своєрідним ключем до відмикання інших смислів, далеких від пафосного поклоніння, перетворюючись у метафоричну формулу причин сучасного національного лиха. Як і інші романтики, передусім Шевченко вдається до оскарження минулого заради оздоровлення сучасного, трактуючи націю як зв’язок поколінь.

Для Шевченка сутністю і осердям України був образ козака на вороному коні – символ волі як вищої цінності для людини. Саме до цього образу зводилося все, що надихало поета. Надзвичайно близькими Шевченку світоглядними орієнтирами поставали мотиви “традиційного селянського напів’язичництва”: непокірності долі, ставлення до Бога як до рівні, героїзації простих смертних, вивищення образу людини. Яким же зображує Шевченко козака у своїх романтичних творах? Відповідь на це питання ми і намагатимемось дати.

Образ козака носить узагальнений та романтизований характер. Це смілива, мужня людина, яка любить свою країну і готова віддати за неї усе, що має, а має часто тільки власне життя. “Козацька воля гарцювала”, вони “як та хмара, ляхів обступили” і готові пролити за народ “чисту”, “святу” свою кров.

Через образи козаків Шевченко повертає втрачене під імперським гнітом (і витравлюване імперським дискурсом) сакральне в розщеплено-знавіснілий український світ. Текстово-наративні стратегії реінтерпретації (а не “відродження”) та реінтеграції національної пам’яті у Шевченка ґрунтуються на реінтерпретації “козацької слави”. Через призму останньої козацтво як етично-екзистенційний феномен підноситься на рівень позачасової константи, що існує в певній моделі вічності, де всі є сучасниками. Поет прагне долучити український люд до цього сенсо- і себеосягнення: не через структури повсякденності, а в контексті перманентної тяглості звитяг і ганьби, перемог і поразок в боротьбі за свободу як фундаментальну цінність національного духу.

Шевченко вводить козацькі образи у силове поле безкінечної варіативності прочитань-осягнень, – і образи ці набули статусу реальних персонажів національної історії.

Тарас Шевченко як істинний патріот свого народу пишався приналежністю до “країни козаків” [2, с. 16] і натхненно оспівав славнозвісне українське козацтво. Героїчні події і характери постають у вірші “Перебендя”, “Іван Підкова”, поемах “Тарасова ніч”, “Гамалія”, “Гайдамаки”. У цих творах узагальнений образ козака, який здебільшого виступає в ролі лицаря, захисника народу, його волі та православної віри. Завдяки цьому козаки і “добували славу”, і вона ніколи “не вмре, не поляже” [5, с. 7].

Джерело сили козаків у любові до рідної землі, у вірі в Бога і високій моралі. Козак майже ніколи не плаче (“Босфор зроду не чув козацького плачу”[5, с. 7]), але коли вже не сила втримати сльози, то вони рясні і щирі. Козаки сильні духом, життєрадісні, а якщо журяться, то від того, що шляхтич “дуже звеселився” [5, с. 22] від безкарності. Козацтву притаманні такі риси, як безкорисливість, волелюбність та благородство.

У вірші “Перебендя” перед нами – постать кобзаря, наскрізь реальна, живцем вихоплена з дійсного українського життя.

Попідтинню сіромаха



І днює й ночує;

Нема йому в світі хати…” [5, с. 84].

Живе тільки піснею, нічим не журиться. Співає скрізь, де тільки збираються люди. У піснях його і радість, і смуток, вони на кожний випадок життя. У степу на могилі співає кобзар, і слухач його – тільки вітер у полі. Бо співає він для себе у хвилини високого Божого натхнення. Це великий митець, який чує все: і що вітер говорить, і про що співає море. Він одинокий, не завжди зрозумілий людям.

В образі Перебенді виразно підкреслено єднання поезії й фольклору.Це образ не тільки народного співця, кобзаря, а й натхненного поета. Він тісно зв'язаний з масами. Співає дівчатам на вигоні, парубкам на шинку, жонатим на бенкеті, на базарі тощо. Люди люблять його пісні, бо вони розганяють тугу, є виявом народних поглядів на суспільне і родинне життя.

Перебендя наділений рисами романтичного поета. Він, як двічі підкреслено у вірші, “химерний”, тобто дивний.

Заспіває, засміється, а на сльози зверне…” [5, с. 84].

Заспіває весільної, а на журбу зверне…” [5, с. 84].

Водночас Перебендя наділений і надзвичайними здібностями, він “все знає”, “все чує”, його думка намагається проникнути в таємниці всесвіту, вона “край світа на хмарі ґуля”. А в години творчого натхнення він тікає від людей і свої задушевні пісні співає:

В степу на могилі, щоб ніхто не бачив,



Щоб вітер по полю слова розмахав,

Щоб люде не чули, бо то боже слово,

То серце по волі з богом розмовля...” [5, с. 85].

Кобзар Волох – це художнє втілення козацької вольниці, героїзму і завзяття, козацького сміху, дотепу й жарту. Тарас Шевченко підніс образ кобзаря до символу. Він виразник національного болю України, захисник знедолених і глашатай волі та незалежності рідного краю.

Логічним продовженням образу Перебенді є образ кобзаря Волоха в поемі “Гайдамаки”. Це пісенна душа гайдамаків. Своїми піснями він веде їх у бій.

Сю ніч погуляєм,



Ляхів погойдаєм,

Та так погуляєм,

Що аж пекло засміється,

Земля затрясеться,

Небо запалає...” [5, с. 100].

У “Гайдамаках” кобзар співає в бойових лавах повстанців, надихає їх на визвольну боротьбу, його пісні ведуть народних месників уперед. Це кобзар Волох. Співець, який виражає погляди і прагнення народу Репертуар його, як і Перебенді, дуже широкий, про що свідчить розмова гайдамаків:

А мудро співає!

Коли не послухаєш, усе іншу” [5, с. 100].

У своїх піснях Волох прославляє боротьбу, яку вів народ в минулому проти турків і татар, проти польської шляхти. Пісні Волоха звернені не лише в минуле, а оспівують і сучасну йому боротьбу, учасником якої є він сам, прославляє ватажка повстанців Максима Залізняка. З’явившись за кілька годин до початку повстання, кобзар супроводить гайдамаків у боях, співає їм пісні, надихаючи на подвиги. Образом кобзаря Шевченко підкреслює зв’язок поезії з життям і боротьбою народу, велику силу пісні.

Образ Волоха реалістичний, взятий із дійсності. У поясненнях Шевченко засвідчив: “За гайдамаками ходив кобзар; його називали сліпим Волохом. (Дід розказував)” [4, с. 116]. Участь у повстанні 1768 року народних співців і музикантів, які виконували роль натхненників, підтверджується історичними даними. Так, у селі Кодні разом з селянами, що повстали, було страчено трьох кобзарів і одного скрипаля. Біля Канева страчений бандурист Грицько Кобзар. Волох із “Гайдамаків” був типовим для того часу.

У поезії ж “Тарасова ніч” кобзар є оповідачем минувших літ:

На розпутті кобзар сидить

Та на кобзі грає…

Вимовля словами,

Як москалі, орда, ляхи

Бились з козаками[5, с. 58].

У поемі самого бою не змальовано, але його промовисті насідки – закривавлені тіла полеглих – допомагають читачеві уявити, що віббувалося на цьому місці вночі:

Над річкою, в чистім полі,

Могила чорніє;

Де кров текла козацькая,

Трава зеленіє[5, с. 61].

Підкреслюючи, що ця війна для українців була національно-визвольна і тривала не один рік, поет згадує Северина Наливайка:

Обізвався Наливайко –

Не стало кравчини!” [5, с. 61],

Та його наступника Павлюгу:

Обізвався козак Павлюга –



За нею полинув![5, с. 61].

Обидва народних ватажки очолювали в різний час повстання проти поляків, обидва були підступно схоплені ворогами і страчені у Варшаві.

У цій поемі, як і в попередніх, Шевченко зіставляє славне минуле з підневільним становищем своїх сучасників, закликає українців здобути Україні нову славу й волю. Водночас автор і сумує за минулими часами:

Згадає козак гетьманщину,



Згада та й заплаче!

Було колись, панували,

Та більше не будем!

Тії слави козацької повік не забудем!...” [5, с. 61].

У поемi “Гамалiя” Т. Шевченко вiдтворив козаків-запорожцiв, які були мужнiми та хоробрими воïнами. Вони смiливо захищали свою землю, вiдганяючи ординцiв на пiвдень. Часто вони на човнах вирушали морем, щоб звiльнити своïх побратимiв iз рабства, щоб тяжко покарати ворогiв. Запорожцi вмiли непомiтно пiдiйти до турецьких берегiв, зненацька напасти на вороже мiсто, визволити землякiв i з великою здобиччю повернутися додому.)

Козаки відважні, мужні, сміливі, не бояться вирушити у важкий і небезпечний похід. І навіть скажене море і високі хвилі їх не лякають:

Гамаліє, серце мліє:



Сказилося море.

Не злякає! – і сховались

За хвилі за гори[5, с. 207].

Гамалiя – узагальнений образ козацького ватажка. В iсторiï вiдомо кiлька дiячiв iз цим прiзвищем, хоча походiв до Туреччини нiхто з них не очолював. Ватажок змальований таким, якими були справжнi козаки: хоробрий, смiливий, завзятий, кмiтливий. Вiн завжди там, де потребують його допомоги, своïми дiями Гамалiя здобуває славу “на весь свiт великий, на всю Украïну” [5, с. 208].)

Іван Підкова – козацький ватажок другої половини XVI ст. відомий в народі походами проти турків. Про його морський похід відомостей немає.

Поема композиційно складається з двох частин. У першій розповідається про минулі часи, які протиставляються сучасному Шевченкові становищу України. Туга за минулим, помітна деяка ідеалізація минулого.

Було колись – в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю...

Було колись добре жити

На тій Україні...[5, с. 94].

У другій частині безпосередньо відтворюється морський похід. Яскраво виділяється образ сміливого отамана – керівника походу. Він наділений надприродною силою:

А попереду отаман

Веде, куди знає.

Походжає вздовж байдака.

Підняв шапку – човни стали.

Нехай ворог гине!...



...у Царград, до султана

Подемо в гості! –

Надів шапку і знову закипіло море[5, с. 94].

Ця гіперболізація бере свій початок із фольклору, з легенд, дум, пісень.

Саме з ними пов’язував народ сподівання на кращу долю, волю, щастя і справедливість. У Шевченка запорожці виступають як втілення патріотизму народу, його сили та радості від здобутої перемоги.

Таким чином, кобзар – це художнє втiлення козацькоï вольницi, героïзму i завзяття, козацького смiху, дотепу й жарту. 

В чому секрет козацької величі і звитяги? В любові до рідної України, в прагненні до волі. Недаремно слово “козак” означало вільну людину, у якої розумна голова і сильні руки. Горді, міцні, як леви, козаки були гідним прикладом для наслідування. Слава їх оживає з кожним днем, як оживає справжня історія нашого народу без прикрас, перекручень, правдива, чесна. І проаналізовані вище твори підтверджують, що не можна знищити життєдайні джерела нашої національної духовності, не можна обрізати крила моральному відродженню українців.

Отже, у центрі романтичної творчості Шевченка – козак, який наділений кращими рисами: мужність, волелюбність, патріотизм, сила волі, героїзм, хоробрість, рішучість, справедливість.

Козаччина завжди була однією з найяскравіших сторінок української історії, на славних прикладах якої виховувалося почуття національної самоповаги багатьох поколінь українців. Козацтво – звитяжна історія і велика гордість нашого народу, душа України, її надія і оберіг. Козак – воїн за духом, який воюватиме тільки за одну річ – свободу.

Як бачимо, Т. Шевченка надзвичайно хвилювала доля Батьківщини, її майбутнє, тому він закликав сучасників пробудитися, віднайти загублене почуття власної гідності, яке було в наших пращурів - славних козаків, що ціною свого життя боронили рідну землю.



Література

1. Бородін В. С. Над текстами Т. Шевченка / В. С. Бородін. – К. : Наукова думка, 1971. – 220 с.

2. Єременко О. Художнє моделювання доби козаччини у поетичному світі романтизму 20–40-их років 19 століття / О. Єременко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2010. – № 9. – С. 16–17.

3. Задорожна С. Козакоцентризм як вияв суб’єктивізму художнього мислення Тараса Шевченка / С. Задорожна // Шевченкознавчі студії : зб. наук. пр. – Вип. 11. – К. : ВПЦ “Київський університет”, 2009. – С. 36–39.

4. Огненне слово Кобзаря : Літературно-критичні статті про Т.  Г. Шевченка [за ред. Ф. С. Кислого]. – К. : Рад. школа, 1984 – 248 с.

5. Шевченко Т. Г. Кобзар [повна ілюстр. збірка ; передм. І. Дзюби] / Т. Г. Шевченко. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2009. – 720 с. : іл.
Юлія Свічкар (У-52)

Науковий керівник – доц. Сологуб Л.О.

ОНОМАСТИЧНИЙ ГУРТОК У СЕРЕДНІХ ТА СТАРШИХ КЛАСАХ
У вирішенні складних завдань національного виховання школярів відіграє різноманітна позакласна робота з рідної мови, що закріплює, поширює й поглиблює знання учнів.

Під позакласною роботою з мови більшість методистів розуміє спеціальні заходи, які проводяться в позаурочний час і мають зміст, не завжди передбачений навчальною програмою, специфічні форми, методи та прийоми проведення й організовуються на принципі добровільної участі в них учнів [2, с. 400].

Найпоширенішими на сучасному етапі груповими формами позакласної роботи є гуртки рідної мови, що мають багато варіантних назв. Програми таких гуртків складаються вчителями відповідно до особистих інтересів, можливостей, нахилів учнів та з урахуванням їхнього віку. У практику шкіл України активно ввійшло проведення тематичних гуртків з метою глибокого вивчення окремих питань і розділів рідної мови [5, с. 47] як от гурток лексики і фразеології, культури мовлення, топоніміки, цікавої граматики тощо. На заняттях гуртка учні вдосконалюють свої знання, навички, уміння, переконуються в практичному значенні рідної мови при спілкуванні, набутті додаткової інформації, з користю проводять своє дозвілля [1, с. 62].

В організації роботи гуртка необхідно враховувати провідні стимули, що спонукають учнів відвідувати його заняття: для 5–6 класів – новизна предмета, різноманітність форм і видів діяльності; для 7–9 класів – можливість дізнатись про нові цікаві відомості з історії України, географії, її звичаїв, традицій; для 10–12 класів – можливість набути знання, уміння й навички, необхідні з обраної спеціальності, які будуть корисні на заняттях з інших предметів тощо[5, с. 47].

Дослідження географічних назв, імен людей, їх утворення й етимології має важливе значення для вивчення мови та історії народу. Тому-то в школах вивченню топонімів та антропонімів, як одному з найцікавіших і виховних позакласних заходів, учителі мови, історії, географії повинні приділяти якнайбільше уваги [1, с. 62]. Це можна зробити на заняттях ономастичного гуртка.

Заняття ономастичного гуртка не регламентовані навчальною програмою. Тому тут відкриваються необмежені можливості для дослідницької діяльності вчителя, удосконалення його методичної майстерності. У процесі підготовки і проведення занять керівник може перевірити правильність своїх передбачень та гіпотез, ефективність форм, методів, прийомів, практичне і виховне значення, підготовлених ним матеріалів (тексти, ситуації для мовних рольових ігор, засоби наочності тощо), їх уплив на формування особистості школяра [1, с. 63].

Специфіка ономастичного гуртка вимагає постійної роботи одного колективу. Найкраще, коли в гуртку працюють учні одного класу, можливо з паралельних [5, с. 48]. Заняття в такому гуртку краще розпочинати з учнями 7–8 класу. Ці діти вже мають достатньо знань і вмінь з української мови, історії, географії, але в той же час їхні знання, уміння й навички мають розширюватися.

У підготовці й проведенні занять гуртка необхідно враховувати такі вимоги:



  1. виховний і розвивальний характер матеріалів і завдань, їх практична спрямованість;

  2. спрямованість тематики роботи гуртка, його форм і методів, різних сторін пізнавальної діяльності учнів:

  • інтелектуальність (активний пошук, догадка, розуміння цільових установок і готовність до їх виконання);

  • емоційність (радість пізнання, переживання емоцій здивування, очікування нового успіху, задоволення тощо);

  • вольовий (ініціативність, здатність до постановки і вирішення завдань, готовність довести справу до кінця);

  1. творчий підхід до планування та реалізації завдань, відсутність одноманітності і шаблону в роботі;

  2. наявність логічного зв’язку між окремими заняттями гуртка; опора на заняття, уміння й навички, одержані учнями на уроках [3, с. 225].

Участь у роботі гуртка добровільна. Проте слід прагнути до утворення постійного складу, дотримання певних правил, що регулюють його діяльність. Вони виробляються спільно вчителем і учнями, доводяться до відома всіх членів гуртка.

Програму гурткової роботи учитель складає сам, спираючись на власний досвід, можливості школи, інтереси і можливості учнів.

На першому занятті гуртка потрібно дібрати влучну назву, укласти список гуртківців, визначитись із напрямком роботи.

Відомо, що матеріали топоніміки й ономастики пов’язані з історичними явищами. Учням на першому занятті можна розповісти про роботу подібних гуртків, навести приклад із якогось дослідження, прочитати статтю відомого дослідника, але цей матеріал обов’язково повинен бути цікавим, стосуватися самих дітей, місцевості, де вони живуть, чи про щось доволі знайоме їм.

Наступним етапом роботи стане визначення завдань, які поставлять перед собою гуртківці. Вони і стануть основою подальшої діяльності дітей.

Успіх роботи мовного гуртка значною мірою залежить від того, наскільки продумано й вдало організовує її керівник. Він детально планує та готує кожне засідання, добирає потрібну літературу, наочні посібники, консультує гуртківців, навчає, як треба працювати над запропонованими джерелами, як готувати реферат чи повідомлення, як добирати найбільш промовисті факти для ілюстрації теоретичних положень, де їх відшукати. Проте вчитель ні в якому разі не повинен підміняти учня, давати йому готові матеріали, інакше учень втратить інтерес і потяг до роботи [3, с. 225].

Основа такого гуртка – пошукова робота. Вона триває протягом усього навчального року як на заняттях гуртка, так і під час виконання індивідуальних та групових пошукових завдань. Значну частину роботи можна провести і під час літніх походів та екскурсій.

Перед тим як учні візьмуться до пошукової роботи, потрібно визначити райони обстежень, розподілити між гуртківцями територію, скласти анкети з запитаннями, встановити єдину систему запису, провести інструктаж щодо оформлення зібраного матеріалу [4, с. 91].

Також доцільно дати учням на базі матеріалу, опрацьованого в мовному гуртку, елементарні відомості про те, як визначити походження слова і його генетичні зв’язки з іншими словами, розказати, як етимологічні дослідження пов’язуються з дослідженнями історичними та етногенетичними [4, с. 92].

Під час дослідження топонімів для зручності роботи слід умовно поділити райони обстеження на Великий (50–80 км) і Малий (5–8 км). У Великому районі визначають виникнення назв річок, міст і великих населених пунктів, важливих шляхів, історичних місць, заповідників. У Малому районі вивчають назви кутків сіл, населених пунктів, записують найпоширеніші прізвища, прізвиська, назви балок, ярів, струмків, долин, боліт тощо [4, с. 92].

Під час пошукової роботи діти не лише опитують жителів, а й працюють з різною документацією (господарські книги сільських рад, книги обліку оприбуткування й витрачання бланків свідоцтв про реєстрацію народження, архівні документи, алфавітні книги) [1, с. 63]; літературою (книги про місцевість, у якій працюють, карти французького інженера ХV ст. Г. Боплана, дослідження відомих філологів, етнографів, фольклористів) [4, с. 92]; різноманітними довідниками (поштовими, телефонними, автомобільних шляхів); планами; мапами [3, с. 92].

Обробляючи зібраний матеріал, учні знайомляться з принципами номінації, джерелами утворення топонімів, специфікою назв населених пунктів і внутрішньоміських об’єктів. Зіставляючи старі й нові назви, важливо відзначити зміни в семантиці мотивуючих лексем (рельєф, рослинність, професійна зайнятість населення, національності людей, які мешкають у цій місцевості) [5, с. 48]. Ураховуючи велике значення назв, необхідно залучити учнів до їх популяризації, познайомивши попередньо з життям і діяльністю тих людей, чиїм іменем названі певні об’єкти. Вибір топонімічних матеріалів для вивчення в гуртку можна обмежити не територіально, а тематично (“Назви вулиць пов’язані з природою”, “Назви, пов’язані з родом занять жителів”, “Назви вулиць пов’язані з іменами історичних осіб” тощо), а доповіді, сторінки усного журналу, бюлетені про ці топоніми приурочити до відповідних знаменитих дат, Дня міста, Дня села тощо [2, с. 415].

Використовуючи відомості топоніміки, можна колективно створити топонімічну карту досліджуваної території, де позначити ті історичні назви, які знайшли і дослідили [3, с. 228].

Потрібно щоб робота гуртка не залишалася у вузьких рамках, а ставала набутком школи, тому робота його повинна популяризуватися оголошеннями, виступами гуртківців у стінній пресі, по радіо. Із зібраного матеріалу учні складають невеликі словнички [1, с. 63], разом з учителем виготовляють про кожний населений пункт топонімічний нарис [4, с. 94].

Важливого значення слід надати оформленню зібраних матеріалів. Якщо записи зберігатимуть в окремих зошитах, то їх важко буде використовувати в роботі. Тому вважаємо за краще всі дані топоніміки чи антропоніміки виносити на окремі картки, з яких буде складена картотека з ономастики.

Члени гуртка можуть видати журнал, випуски якого найчастіше приурочуються до знаменитих дат. У журналі вміщуються матеріали, що характеризують ці події, пов’язані з ними цікаві історичні довідки походження назв, окремих слів, кращі твори учнів [3, с. 228]. Наприклад, у журналі, підготовлену гуртківцями з нагоди 1500-річчя Києва, уміщено матеріал з історії міста, твори учнів, вірші, нариси. Цікавий матеріал гуртківців розміщені в розділі “Місто розповідає”, у якому даються роз’яснення топонімів часів Київської Русі (Хрещатик, Золоті ворота, Аскольдова могила, Батиєва гора), походження назв (Станція метро “Арсенал”, вулиця Артема тощо) [2, с. 416].

Протягом року гуртківці проводять одне-два відкритих заняття, на які запрошують і не членів гуртка, збуджують інтерес до вивчення і дослідження онімів в інших учнів.

У позакласній роботі практикують проведення мовних вечорів. Такий вечір може підбивати підсумки роботи гуртка. Тоді основна роль в проведенні його належить гуртківцям, які виступають на вечорі з найцікавішими повідомленнями, підготовленими і прослуханими на гуртку, а тепер тематично об’єднаними і відповідно скомпонованими [1, с. 63].

Крім цього гуртківці можуть виступати на тижнях мови зі своїми роботами, а також брати участь у районних та обласних конкурсах серед пошукових груп. Перемога у таких конкурсах стимулюватиме дітей до подальшої плідної праці.

Ономастичний гурток – важлива й ефективна форма групової позакласної роботи, перевага якої у тому, що на заняттях гуртка діти займаються переважно пошуковою та дослідницькою роботою з мови. Це підтвердив експеримент, проведений під час проходження виробничо-педагогічної практики у Багачанській Першій ЗОШ І–ІІ ступенів.

Мета експерименту: навчати дітей навичкам дослідницької діяльності, самостійно здійснювати пошук матеріалу та робити висновки; розвивати творчий потенціал, аналітично-синтетичне мислення; сприяти саморозвитку і самореалізації учня.

У школі ми створили творчу групу з восьми учнів восьмого класу. Оскільки члени цієї групи відвідують ономастичний гурток “Onoma”, ми обрали таку тему дослідження: “Роль “офіційних” і “народних” мікротопонімів у житті населення сіл Багачанської Першої сільської ради”.

До Багачанської Першої сільської ради належать три села: Багачка Перша, Широке, Пушкареве, вулиці яких і стали об’єктом нашого дослідження.

Елементи соціалістичного ладу відображено до цього часу у назвах вулиць наших сіл. Найчастіше вони пов’язані з іменами діячів радянської епохи: політичних лідерів, космонавтів, полководців.

У Багачці Першій вулиці називаються: Леніна, Гагаріна, Жовтнева.

У Пушкаревому – Жовтнева, Леніна, Комарова, Чапаєва.

У Широкому – Комарова, Чапаєва.

Офіційні найменування вулиць майже не використовуються жителями сіл у повсякденному житті, частіше послуговуються стародавніми назвами “кутків” села.

У Широкому – Грабці, Гавели, Кості, Гора, Новоселиця.

У Багачці Першій – Богданівщина, Кобеляки, Жабокрики, Сторона, Завгороди, Новоселиця.

У Пушкаревому, яке перебудовувалося як зразково–показове село Сталіно, з того часу вулиці носять не назви, а номери: Перша, Друга, Третя, Четверта. До сьогодні у Пушкаревому кажуть : “Живе на Першій”, “Підемо на Четверту”.

Бажаючи дослідити ставлення наших односельців до близьких їм мікротопонімів, ми провели власне опитування. Для цього створили відповідні анкети. Дітей поділили на три групи, і за допомогою цих анкет вони опитали жителів сіл нашої сільради.

На етапі підбиття підсумків досліджень, кожен із членів групи прозвітував про свою ланку роботи. Увесь зібраний матеріал ми структурували в одну таблицю.

Наші дослідження показали, що більше половини жителів вулиць Леніна в селі Багачка Перша, Комарова в селах Широкому і Пушкаревому, Чапаєва в селі Пушкаревому не задоволені назвою вулиці, на якій проживають. Вони вважають, що ці мікротопоніми належать до минулого і в нинішніх соціально-історичних умовах є не актуальними.

Натомість вони запропонували власні варіанти змін: Тиха, Вишнева, Садова, імені Миколи Терентійовича Шаповала (письменника, вихідця з села), імені Олександра Радченка (героя-афганця), Весняна.

На етапі підбиття підсумків дослідження та планування подальшої навчально-дослідницької діяльності учнів ми вирішили оприлюднити результати наших досліджень на відкритому засіданні ономастичного гуртка “Onoma”, присвяченому топоніміці Багачанщини та підготувати за результатами нашого дослідження інформаційну довідку для депутатського корпусу та виконкому Багачанської Першої сільської ради.

Отже, працюючи над цим дослідженням, учні навчилися збирати інформацію, складати анкети, структурувати й аналізувати зібраний матеріал, будувати таблиці, робити висновки зі своєї роботи.

Найпоширенішими на сучасному етапі формами позакласної роботи залишаються гуртки рідної мови. Шкільні мовні гуртки допомагають не тільки підвищити успішність учнів, глибше зацікавити їх мовою як навчальним предметом, а й виявити обдарованих дітей. Надзвичайно важливим завданням на сьогодні є організація самостійної дослідницької роботи школярів на краєзнавчому матеріалі. Це завдання найкраще реалізовувати через роботу ономастичного гуртка.


1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка