Філологічні студії збірник наукових праць



Сторінка10/25
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.15 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   25

Література

1. Дем’янівська Л. Символізм як один з напрямів української літератури / Л. Дем’янівська // Українська мова і література в школі. – 1992. – № 9. – С. 25–26.

2. Деревенко С. І. Олександр Олесь: “Ходім в мою душу, в мій храм” (урок-знайомство з життям і творчістю поета, 10 кл.) / С. І. Деревенко // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2004. – № 4. – С. 7–9.

3. Камінчук О. Неоромантик, символіст чи романтик? / О. Камінчук // Дивослово. – 2004. – № 12. – С. 46–49.

4. Олесь О. Твори : в 2 т. [упоряд., авт. приміт. Р. П. Радишевський] / О. Олесь. – К. : Дніпро, 1990. – Т. 2 : Драматичні твори. Проза. Переклади. – 683 с.

5. Олійник О. Крізь шати повсякденності / О. Олійник // Слово і час. –1994. – № 5. – C. 15–19.


Ірина Неізвідська (У-М)

Науковий керівник – доц. Сологуб Л.О.

ТЕКСТ ЯК МОВЛЕННЄВИЙ ВЗІРЕЦЬ ПРИ ВИВЧЕННІ РІДНОЇ МОВИ
Оновлення змісту навчання передбачає розв’язання багатьох завдань у галузі мовної освіти, оскільки успішна участь особистості в суспільних процесах, задоволення власних практичних потреб значною мірою залежить від її здатності до ефективної комунікації. При цьому зростає роль уроків мови, особистого внеску вчителя-словесника в процес підготовки гуманних, освічених людей, які на належному рівні вміють практично користуватися рідною мовою в найрізноманітніших життєвих ситуаціях, володіють культурою мовлення. Пріоритетними на сьогодні є комунікативно-діяльнісний, особистісно зорієнтований і компетентнісний підходи до вивчення мови [1, с. 2].

Одним із актуальних завдань сучасної загальноосвітньої школи є розвиток особистості. Оволодіння мовою є важливою складовою соціально-культурної діяльності, тому мовна освіта ставить за мету створення оптимальних умов для встановлення всебічно розвиненої, духовно багатої особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися виражальними засобами української мови, її видами, типами, стилями, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності, орієнтується у всезростаючому інформаційному потоці, уміє самонавчатися і самовдосконалюватися [1, с. 2].

Сьогодні найбільш реальною і необхідною є модель навчання української мови, що розвиває мовленнєву діяльність учнів у взаємозв’язку чотирьох її видів – слухання (аудіювання), читання, говоріння й письма – на основі текстів із виразним виховним спрямуванням.

Звідси – основна мета кожного уроку рідної мови – розвиток навичок мовленнєвої діяльності. Якщо цими аспектами (аудіювання, говоріння, читання, письмо) на заняттях займатися епізодично, то досягти результату неможливо. Саме тому кожен урок, яку б тему не вивчали, має бути спрямований на розвиток мовленнєвої діяльності.

Наслідком мовленнєвої діяльності є текст (висловлювання). Тому, на нашу думку, учителі повинні прикладати максимум зусиль, щоб правильно сформувати особистість учня, який би вільно, комунікативно виправдано користувався мовними засобами при висловлюванні, добирав відповідні мовні засоби для вираження думки, контролював правильність сказаного. Можливості щодо цього дають не окремі слова, словосполучення чи речення, а зв’язний текст. У науковій літературі визначають два основних підходи до розуміння природи тексту як комунікативної одиниці. Згідно з першим підходом текст трактується як висловлення, або їх сума чи послідовність (М. Бахтін, І. Гальперін). Другий підхід визначає текст як комунікативну одиницю, яка має власну структуру і характеризується такими основними ознаками, як зв’язність, завершеність, інформаційність тощо (Т. Ніколаєва, Ф. Бацевич та ін.) [2, c. 4]. Уважаємо найбільш прийнятим другий підхід до розкриття цього поняття, тому що навчання аналізу та побудови текстів має передбачати роботу над розвитком умінь забезпечувати цілісність викладу інформації, її зв’язність, і відповідність мовленнєвим стилям, типам і жанрам, ураховуючи комунікативну ситуацію. В. Я. Мельничайко зазначає, що текст – це завжди ідейно-тематична цілісність, яка несе певний пізнавальний і виховний заряд; текстовий матеріал забезпечує більш ефективне засвоєння мовних явищ, а це має велике значення для розвитку мовленнєвої діяльності учнів; робота з текстом дозволяє систематично вести повторення й узагальнення вивченого, здійснювати внутрішньопредметні та міжпредметні зв’язки, реалізувати принцип наступності і перспективності у навчанні [3, c. 18].

В основу роботи над формуванням мовної особистості слід закладати постійне використання на уроках української мови дидактичного матеріалу культурологічного характеру про побут, фольклорні надбання, доброзичливість, чуйність, милосердя та інші високі моральні риси народу, тобто добирати такі тексти, які б створювали умови для національно-мовного виховання школярів. Бажано, щоб, крім текстів чинних підручників, учитель послуговувався у процесі вивчення основного мовного курсу дібраними ним додатковими тематично згрупованими текстами, надаючи тим самим урокам виразного виховного і загальноосвітнього спрямування. “Лінгвістичний аналіз тексту забезпечує комунікативний та функціонально-стилістичний підходи до навчання мови: аналізуючи текст, учні створюють його комунікативні ознаки (роль у спілкуванні), стилістичну приналежність і функції мовних одиниць, а отже, формують і вдосконалюють мовну і мовленнєву компетенцію” [4, с. 39].

Уроки, на яких аналізуються тексти творів художньої літератури, спонукають учителів до творчої роботи у навчанні української мови, розвивають творчі здібності учнів, дослідницькі вміння й навички, привчають до самостійності, індивідуальної, диференційованої роботи, що допомагає краще засвоїти матеріал.

Використання на уроках мови знань із літератури виробляє в школярів навички вдумливо читати художні тексти: опрацьовуючи твір, вони звертають увагу на точність, яскравість, виразність мови, задумуються над стилістичним навантаженням. Зокрема, під час вивчення теми “Іменник” у 5 класі доцільно використати уривок із поеми І. П. Котляревського “Енеїда”. Завдання учнів – слухаючи текст, виписати слова, що відповідають на питання “хто?” або “що?”:



Як ось і море стало грати,

Великі хвилі піднялись,

І вітри зачали бурхати,

Аж човни на морі тряслись [5, c. 54].

Виписані дітьми слова (море, хвилі, вітри, човни) використовуються в бесіді про світ предметів, що оточує нас. Учитель підводить учнів до розуміння, що називається предметом у граматиці. На цій основі формулюється визначення іменника.

Слово в художньому творі має ще й ту перевагу, що мовлення тут особливе, індивідуалізоване. Саме завдяки літературі на уроках мови можна показати, що слово може змінювати своє лексичне значення залежно від контексту, модифікуючись навіть до свого протилежного поняття. Так, наприклад, під час вивчення лексики доречно використати уривки із п’єси “Наталка Полтавка” І.П. Котляревського.

При вивченні теми “Власні назви” з розділу “Лексикологія” у 6 класі доцільно запропонувати учням словниковий диктант, взявши за основу рядки з поеми “Енеїда” І.П. Котляревського:



Еней до всіх їх доглядався,

Знайшов з троянців ось кого:

Педька, Терешка, Шеліфона,

Панька, Охріма і Харка,

Леська, Олешка і Сізьона,

Пархома, Яська і Феська,

Стецька, Ониська, Опанаса,

Свирида, Лазаря, Тараса,

Були Денис, Остап, Овсій

І всі троянці, що втопились,

Як на човнах з ним волочились,

Тут був Вернигора Мусій [5, c. 114].

Здійснюючи взаємозв’язки між мовою й літературою, необхідно широко використовувати на уроках матеріали усної народної творчості. У п’єсі “Наталка Полтавка” зачинатель нової української літератури наводить велику кількість фольклорних творів. Зокрема, чимало народних пісень, використаних Котляревським, були широко відомі, навіть надруковані в різних джерелах. Так, гумористична пісня виборного “Ой під вишнею, під черешнею” уже тоді була знана з численних друкованих джерел. Котляревський використав її з незначними змінами, відкинувши два останні рядки.

Фольклорні тексти бажано опрацьовувати у багатьох розділах програми з мови. Так, наприклад, до прислів’їв та приказок слід звертатися під час вивчення іменника, дієслова, якими також рясніє п’єса “Наталка Полтавка”: “Лучче синиця в жмені, як журавль у небі”, “Знайся кінь з конем, а віл з волом” та ін.

Варто зауважити, що діти дуже люблять, коли їм під час пояснення чи закріплення пропонують пригадати народні приказки та прислів’я, які ілюструють виучуване правило. Таке завдання вони сприймають як запрошення до змагання.

Також під час вивчення нового матеріалу з теми “Дієприкметник” у 7 класі вчитель може вибрати з уривку тексту (“Наталка Полтавка” І.П. Котляревського), який попередньо був зачитаний на уроці, 10 ключових слів. Завдання школярів – спробувати самостійно визначити тему заняття.

Доцільним на уроках української мови буде проведення навчальних рольових ігор, в основі яких є текст. Зокрема, актуальність рольової гри в тому, що вона дає змогу учасникам діяти “ніби насправді”, а отже, дозволяє розкрити учням свої можливості, навчає займати активну життєву позицію.

Учителеві рольова гра допомагає створити суб’єкт-суб’єктні стосунки, підвищити інтерес учнів до вивчення мови, розкрити приховані творчі здібності школярів [6, c.18]. Одним із провідних компонентів рольових ігор є мовленнєві ситуації. Складові мовленнєвої ситуації:


  • мотив спілкування;

  • комунікативна мета;

  • учасники спілкування (соціальні ролі, тональність спілкування);

  • місце і час спілкування;

  • засоби спілкування (стиль мови, міміка, жести) [6, c.19].

Так, вивчаючи неповні речення можна запропонувати учням таке завдання:

Уявіть, що ви редактор. Вам потрібно у поданому тексті (уривок із водевілю “Москаль-чарівник” І.П. Котляревського) повні речення переробити, якщо це можливо, на неповні. Поясніть розділові знаки у відредагованому тексті.

Під час вивчення теми “Складнопідрядні речення” цікавим буде завдання:

Уявіть, що у вас є можливість отримати грант на освіту в одному із європейських вишів, але для цього потрібно скласти рекламний ролик на один із творів зачинателя нової української літератури, використовуючи складнопідрядні речення з підрядними причини.

Розвивати зв’язне мовлення учнів спонукають різновиди творчих робіт у формі листів (до письменника, героїв), інтерв’ю, а також складання власних варіантів закінчення твору тощо.

Для учнів старшої школи також буде доцільним використання творчості І.П. Котляревського на уроках розвитку зв’язного мовлення. Зокрема, на одному із занять варто запропонувати школярам написати докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням (за твором “Москаль-чарівник” І.П. Котляревського). Під час вивчення розділу “Риторика” цікавою формою роботи буде створення старшокласниками презентації літературного твору (за творчістю І.П. Котляревського). Учні мають створити проект, спробувати передати свої емоції, настрій, враження від прочитаного. Вони визначаються з планом презентації та підбирають своєрідний епіграф до неї, який мав би зацікавити. Школярі самостійно, використовуючи текст, описують власні проекти за творами і презентують їх.

Таким чином, цілеспрямований добір якісних художніх текстів і побудова системи завдань та вправ для роботи з ними дають змогу цілісно й послідовно реалізувати найважливіші завдання навчально-виховного процесу, ефективно забезпечуючи реалізацію компетентнісного підходу до вивчення української мови, формувати активну мовну особистість.

Література

1. Ярмолюк А. Удосконалення власного писемного мовлення як умова формування комунікативної компетенції учнів / А. Ярмолюк // Українська мова і література в школі. – 2010. – № 3. – С. 2–5.

2. Мамчур Л. Лінгвістичні основи формування комунікативних умінь текстотворення / Л. Мамчур // Українська мова і література в школі. – 2009. – № 2. – С. 2–5.

3. Мельничайко В. Я. Елементи лінгвістичного аналізу тексту на уроках мови / В. Я. Мельничайко // Урок української. – 1999. – № 6. – С. 18–21.

4. Лебідь Н. “Енеїда” І. П. Котляревського на уроках української мови (у контексті культурологічної змістової лінії в 9 класі) / Н. Лебідь // Іван Котляревський та українська культура ХІХ–ХХ століть. – Полтава : ПДПУ, 2005. – С. 38–41.

5. Котляревський І. П. Твори / І. П. Котляревський – К. : Просвіта, 1989. – 396 с.

6. Попова Т. Ю. Рольова гра на уроках словесності / Т. Ю. Попова // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. – № 16. – С. 18–19.
Аліна Остапенко (У-45)

Науковий керівник – доц. Ніколашина Т.І.

АБРЕВІАТУРИ В МОВІ МАС-МЕДІА ХХ СТОЛІТТЯ
Скорочування виразів і їх поєднань таке ж давнє, як і письмо, оскільки люди завжди враховували принцип економії мовних засобів. Звичай скорочування виразів і назв почав поширюватися в Європі і на початку ХХ століття, особливо під час Першої світової війни – під впливом преси й воєнних комюніке. В українській і російській мовах розвиток абревіації почався після революції 1917 року. Подальше поширення скорочень і абревіатур зареєстровано загалом після 1945 року. Основними причинами такого стану справ можна назвати суспільні зміни, розбудову державного адміністративного апарату, політичних партій, громадських організацій, утворення нових установ, поширення наукових і технічних термінів тощо. Абревіація пов’язана з інтенсивним розвитком засобів масової інформації, розширенням обсягу інформації та з тенденцією до стислості її викладу.

Скорочення й абревіатури стають зручним засобом пропанами й реклами; полегшують запам’ятовування довгих назв (мнемотехнічна функція) й одночасно функціонування в українській мові чужих назв без потреби їх розгортання й пояснення.

Незважаючи на те, що абревіатури вже були предметом вивчення вітчизняними лінгвістами як у попередні періоди розвитку української мови, так і на сучасному етапі, вони залишаються недостатньо дослідженими.

Мета наукової розвідки полягає у проведення комплексного дослідження випусків газети “Решетилівський вісник” за 2003-ий, 2004-ий, 2006-ий роки як зразка відображення використання абревіатур у мові мас-медіа ХХІ століття.

Скорочуватися можуть будь-які фрагменти слова, незалежно від морфемних кордонів. Особливість абревіації як способу словотворення полягає в тому, що вона спрямована на утворення порівняно коротших структур. Через стислість плану виразу абревіатури часто використовуються у текстах функціональних видів літератури – ділової, наукової, навчальної, ужиткової. Часто трапляються вони й у мові друкованих засобів інформації. Уживання абревіатур дозволяє економити місце на газетних та журнальних шпальтах.

Позитивною рисою цього виду лексики є те, що обсяг інформації передається значно меншою кількістю знаків, ніж у текстах без абревіації. Наприклад, замість “Українське державне об’єднання для продажу сільськогосподарської техніки, запасних частин. мінеральних добрив тв. інших матеріально-технічних засобів, організації ремонту й використання машин” уживаємо Укрсільгосптехніка. Наголосимо на тому, що абревіатурами не слід зловживати. Треба дотримуватися норм, які впорядковують використання складноскорочених слів у різних стилях мовлення. Надмірне вживання абревіатур робить мовлення штучним, а то й незрозумілим.

Абревіатура (лат. abbrevio – скорочую) – складноскорочене слово, утворене з перших літер або з інших частин слова, що входять до складу назви чи поняття. Абревіатури називають також акронімами [2, с. 105].

Помічено, що інтенсивне використання абревіатур зумовлене передусім інтралінгвальними чинниками, зокрема так званою перебудовою в колишньому СРСР, здобуттям Україною незалежності, пожвавленням зв’язків зі світовою спільнотою, глобальними змінами в її розвитку та багатьма іншими причинами. Усе це сприяло динамічним соціально-політичним, економічним і культурним перетворенням активізувало процеси номінації та комунікації [2, с. 101].

Спосіб абревіації полягає в утворенні похідних шляхом скорочення твірних слів, наприклад: педучилище ← педагогічне училище, ВНЗ ← вищий начальний заклад. Цим способом творяться тільки іменники. Абревіатури утворюються головним чином на основі словосполучень прикметника з іменником (дитбудинок, спецкор) або від словосполучень двох іменників чи іменника з прикметником (начдив, комбат).

За О. Пономаревим, лексичні скорочення бувають декількох типів:

1. Ініціальні абревіатури – утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення:

а) буквені – читаючи їх, треба вимовляти літери: МВФ – Міжнародний валютний фонд, ЛНУ – Львівський національний університет, ОП – орендне підприємство, ОБСЄ – Організація з безпеки і співробітництва в Європі, ТСН – телевізійна служба новин;

б) звукові – їх вимовляють як звуки: ЗАГС, ЦУМ, Ту-154, Ан-24, ЄШКО, НАН, ЧАЕС, ВАТ, ЗМІ та ін.;

б) буквено-звукові (змішані) – частина слова вимовляється за буквами, частина – звуками: ЖЕК, ТЕЦ та ін.

2. Абревіатури складового типу – утворені усіченням основ двох або більше слів, з початкових складів мотивуючих складного найменування: інтерпол, Бенілюкс, військкомат, нардеп, завгар, техред, лінкор, міськком та ін.

3. Абревіатури змішаного типу – утворені з початкової частини або частин слів і повного слова: держмито, госпрозрахунок, генпрокурор, держсекретар, начштабу, Нацбанк, Донвугілля, Татнафта, рембаза та ін. [6, с. 189].

Як відзначає М. Плющ, “…складовий тип абревіатур найбільш поширений в сучасній українській мові” [5, с. 160].

Комбіновані абревіатури – утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІторгмаш, НДІбудшляхмаш та ін.

На підставі зібраного матеріалу варто зазначити, що часто вживаними в мові газети “Решетилівський вісник” є абревіатури ініціального типу, складового та комбінованого. На прикладі вибірки номерів газети за 2003-ий, 2004-ий та 2006-ий роки хочемо довести вищезазначене твердження.

До складу ініціального типу входять абревіатури, створені поєднанням початкових літер або звуків конкретного словосполучення. Цей тип далі розподіляється на звуковий, буквений підтипи.

Звуковий підтип дефіновано як абревіатури, створені поєднанням початкових звуків слів; як приклади такого типу нами вибрано з аналізованого матеріалу наступні абревіатури: ЗАТ – закрите акціонерне товариство, ЦЕЗ – центр електрозв’язку, НАСК – національна акціонерна страхова компанія, МОК – міжнародний олімпійський комітет, ЗОШ – загальноосвітня школа, ООН – Організація Об’єднаних Націй, ДАІ – Державна автомобільна інспекція.

У 1991 році Україна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, згідно з якою кожна держава повинна поважати та заохочувати право дитини на всебічну участь у культурному та творчому житті, забезпечувати її повноцінне дозвілля та відпочинок, сприяти наданню їй відповідних можливостей для цього [“Решетилівський вісник”. – 1 червня. – 2006].

Буквений підтип складають абревіатури, утворені від назв початкових літер конкретних слів. Прикладами такого типу можуть бути наступні абревіатури: ПП – приватний підприємець, ПНПУ – Полтавський національний педагогічний університет, КПП – контрольно-пропускний пункт, УТН – українські телевізійні новини, ДПС – дорожньо-патрульна служба.

Близько 50 фронтовиків, які проживають на території Решетилівської селищної, Федіївської та Пащенківської сільських рад, напередодні дня перемого провідали працівники відділення грошової та натуральної допомого управління праці та соціального захисту населення РДА” [“Решетилівський вісник”. – 19 травня. – 2004].

До складового типу належать абревіатури складноскорочені слова. що виникають поєднанням усіченої початкової основи одного або двох слів із цілим словом. Відзначено активізацію використання абревіатур: технагляд – технічний нагляд, міськком – міський комітет, нардеп – народний депутат, оргтехніка – організаційна техніка, комбанк – комерційний банк, демблоь – демократичний блок. Укртелеком – Українські телефонні комунікації, першсек – перший секретар. Слід відзначити, що останні з таких утворень мають досить відчутне розмовне забарвлення.

Уроки на виробництві проходять на Решетилівському хлібозаводі, де вихованці педучилища під керівництвом досвідчених майстрів виробничого навчання вчаться готувати пшеничне та житнє тісто” [“Решетилівський вісник”. – 28 серпня. – 2003].

Комбінований тип виявився найменш продуктивним, його численність невисока, проте обмежити себе повністю їхнім використанням журналісти все ж н наважуються. серед абревіатур цього типу вживаються: РайДУ – Районне дорожнє управління, райСЕЗ – Районна санітарно-епідеміологічна станція, УкрУЦА – Українське управління цивільної авіації, ДержТБ – державне телебачення.

Шановні батьки! Піклуйтеся про здоров’я своїх дітей. М. Романенко, епідеміолог райСЕЗ” [“Решетилівський вісник”. – 3 листопада. – 2006].

Аналіз зібраних і покласифікованих абревіатур дозволяє стверджувати, що найчастіше вживаними є скорочення ініціального типу, а зокрема буквеного підтипу, тобто такі абревіатури, що виникли поєднанням перших літер конкретного словосполучення.

Варто зазначити, що у процесі аналізу було виявлено стрімкий злет у використанні абревіатур. Порівняно з роками минулого століття абревіатури набувають усе більшої популярності та стають незамінними на шпальтах газет. На основі цих відомостей чітко прослідковується велика численність абревіатур ініціального типу, серед яких найбільш уживаними є абревіатури буквеного підтипу. Їхня кількість з року в рік збільшується: у 2003-ому році їх численність становила 70 %, у 2004-ому – 79 %. пороте наявною є тенденція щодо ширшого використання абревіатур складового типу за рахунок меншого використання абревіатур буквеного підтипу у 2006-ому році. Тоді відсоток використання абревіатур складового типу зріс майже на 3 % у порівнянні з минулим роком, а вживання абревіатур буквеного підтипу зменшилося на 4 %. На жаль, досить мало на газетних шпальтах уживають абревіатури комбіновані. Зустрічаються в текстах вони вкрай рідко, і лише тоді, коли обмежитися їхнім використанням неможливо.

На прикладі абревіатур, дібраних із матеріалів газети “Решетилівський вісник”, хочемо показати, з якими типами абревіатур щодо значення та форми можна найчастіше зустрітися. Для аналізу було відібрано 176 скорочень. Критерієм вибірки послугувало утворення абревіатур від офіційних назв українських або міжнародних організацій. Таким чином, проаналізованими були наступні семантичні групи абревіатур: назви міжнародних організацій; назви підприємств і установ; назви військових угрупувань; назви телевізійних агентств та програм; назви відділів; назви літаків та машин; найменування робочих посад; назви українських політичних партій.

Процеси глобалізації, що відбуваються в сучасному світі, призвели до зростаючої інтеграції більшості країн світу, а також до їхньої спільної участі у розв’язанні світових проблем. Звідси – назви нових міжнародних об’єднань та поява відповідних абревіатур. У текстах газети зустрічаються такі абревіатури: СОТ – Світова організація торгівлі, ЧЕС – Чорноморське економічне співтовариство.

Майже всі абревіатури назв міжнародних об’єднань та організацій є ініціальними, а вживання їх чітко регламентованим.

Абревіатури назв підприємств, установ та організацій найчастіше утворюються за схемою: форма власності організації – у вигляді офіційно визнаної ініціальної абревіатури (ВАТ, ЗАТ, ТОВ, ПП) + назва організації. Абревіатури від назв підприємств, компаній або заводів. утворені від перших букв таких словосполучень.

Назви військових угрупувань застосовуються менше. Зростання небезпеки пожеж та інших стихійних лих досить помітне. Тому на шпальтах розміщуються різні статті-попередження стосовно запобігання лиха.

Таким чином, абревіатури активно вживаються на шпальтах газети “Решетилівський вісник”. Аналіз дібраних нами абревіатур дозволяє виснувати, що найчастіше вживаними є скорочення ініціального типу, а зокрема буквеного підтипу.


1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка