Філологічні студії збірник наукових праць

Редколегія:

Степаненко М.І.	– д. філол. н., професор – голова редколегії;
Ніколенко О.М.	– д. філол. н., професор;
Мацапура В.І.	– д. філол. н., професор;
Баландіна Н.Ф.	– д. філол. н., професор;
Тарасова Н.І. Король Л.Л.	к. філол. н., доцент – відповідальний секретар; к. педаг. н. – відповідальний секретар.

Рецензенти:

Рекомендовано до друку вченою радою Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (протокол № 6 від 26 листопада 2011 р.).

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ мови ТА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Національна символіка України в історичній пам’яті народу символізує державну, політичну, економічну і національну незалежність України. Важливе значення у дослідженні проблеми мають загальнотеоретичні і практичні роботи Ю. Азарова, О. Богданової, Г. Ващенка, Д. Донцова, О. Духновича, М. Красовицького, А. Макаренка, І. Мар’єнка, О. Огієнка, С. Русової, В. Сухомлинського. Методологічні та теоретичні основи формування особистості з глибоким почуттям патріотизму, любові до Батьківщини розкриті у працях Г. Біленької, А. Бойко, М. Боришевського, Ю. Завалевського, П. Ігнатенка, Б. Кобзаря, В. Коваля, М. Левківського, О. Сухомлинської, Д. Чижевського.

Кожна держава має свою символіку, пов’язану з її історією. Має їх і Україна. Наш народ виробив багатющу символіку, яка виникла та вдосконалювалася протягом століть і стосується істотних сторін, доленосних подій у житті української нації, держави, духовності. Символіка містить у собі важливий філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст та спрямованість. Українська символіка виконує історично важливу функцію консолідації нації в єдину етнографічну, культурно-історичну спільноту, об’єднання споконвічних українських земель в єдину суверенну державу.

Національні символи постають внаслідок історичного та культурного розвитку народу і тісно пов’язані з його духовністю, з його прагненням до єднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпечення національних інтересів. Єдиним надійним засобом захисту національних інтересів є створення національної держави. Природно, що в разі поневолення нації насамперед ліквідуються традиційні національні символи, а замість них нашвидкуруч фабрикується і нав’язується нації інша символіка.

Українська національна символіка веде свій початок з Київської Русі. Вона є своєрідним відображенням самобутності національної культури на всьому терені історичного розвитку за всіх суспільних формацій. Її праобразами були тотемні знаки. Запорожці дотримувались звичаїв і символіки: зодягались у червоно-малиновий одяг і мали, крім мирного жовто-блакитного, бойовий, червоно-малиновий одяг; гетьман мав срібно-білого прапора, військово-магнатські формування – червоно-білого, а військово-народні – червоно-чорного. Оскільки гетьман у певних ситуаціях мав виступити то від старшини, то від козацтва, то від селян, а то й від усіх зразу він мав бунчуки білого, червоного, та чорного кольорів.

Важливими є символи, пов’язані з козацтвом, Запорозькою Січчю, гетьманщиною. Такі поняття, як Запорозька Січ, Хортиця, булава, бунчук, пернач, козацький прапор, образи вічно живих у пам’яті народній козаків-витязів Байди, Мамая, Тараса Бульби символізують незламність, стійкість у відстоюванні свободи народу.

Дослідник українського фольклору Петро Білоус зазначає: “Народна символіка за останні десятиліття втратила свою актуальність, усе важче і важче вдається розшифрувати безпосередньо з тексту старовинні символи, ледь-ледь означені міфологеми, важче розуміти історичну наповненість самого тексту” [1, с. 36]. На цій проблемі акцентувала увагу і Надія Пастух: “Розвиток цивілізації все гостріше ставить проблему вмілого прочитання, збереження і застосування українських символів як “емблем станів народного духу” (М. Максимович) [2, с. 4].

Як у кожної держави є у нас державна символіка. Державна символіка – це зовнішня атрибутика країни у формі знаків, символів, кольорів тощо, яка репрезентує національно-державницьку ідею. Основними атрибутами державності є герб, гімн та прапор.

Державним гербом України є золотий тризуб на синьому фоні. Тризуб – родовий знак родини князя Володимира Святого. Тризуб – це умовна геометрична фігура, орнамент, який був закличним знаком княжої династії Рюриковичів.

2 вересня 1991 року над будинком Верховної Ради України було піднято синьо-жовтий прапор – символ незалежності та суверенітету нашої держави, 28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила Державним прапором – синьо-жовтий. Прапор – полотнище певного кольору чи поєднання кольорів, часто з певним зображенням, прикріплене до держала чи шнура. Це офіційна емблема, символ суверенітету, державності та національної незалежності. Крім містичного знака-тризуба, українська державна символіка включає жовто-блакитні барви. Вибір кольорів зумовлюється такими міркуваннями: жовтий колір – це колір пшеничної ниви, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущому на землі, це колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б хліб. Це символ достатку українського народу. Блакитний, синій колір – це колір ясного, чистого, мирного неба. Це колір води. І ще – це колір миру.

Народні символи – це наші святині. Державну символіку, затверджену Конституцією України, має поважати і шанувати кожен громадянин, незалежно від віку чи походження. Символами суверенності держави є герб, прапор і гімн. Національні символи – не випадкові значки і барви. “Вони постають внаслідок історичного та культурного розвитку народу і пов’язані з його духовністю і прагненням до єдности [3, с. 234]”, – зазначає А. Проба.

Пісня – окраса української нації – завжди була з людьми: у години радості і горя, під час роботи і відпочинку, в свята і в будні. Яскравим виявом національно-патріотичних почуттів українців нашої землі став вірш поета і етнографа Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна”. Гімн поряд із Державним гербом – тризубом і синьо-жовтим прапором, є офіційним символом держави. Гімн – це головна пісня, яка виконується в державі під час усіх урочистих подій.

Українська символіка різноманітна. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях, їх вишивають на сорочках, рушниках. Називаючи певний символ, можна дізнатися, про яку країну іде мова. Наприклад, коли ми говоримо – клен, то знаємо, що це символ Канади. Символікою Росії є береза, ромашка, ведмідь, горобина. У поляків, кримських татар є власні традиції, які становлять величезний культурний пласт поліетнічного суспільства України. І без опертя на ці традиції повноцінного національно-патріотичного виховання у нас не буде. “Національне виховання, – писала українська громадська, культурно-освітня діячка, педагог Софія Русова, – забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів...” [4, с. 139 ].

Базовий компонент шкільної освіти в Україні орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Учні мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам’ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Завдяки етнічним символам (берегиня, обереги пам’яті, калина, верба тощо) у свідомості кожного українця виникають дорогі серцю образи дитинства, рідного краю, батьківської хати, родинного вогнища. Народна символіка має велике значення в етнічному вихованні дітей, формуванні історичної пам’яті і національної свідомості молоді.

У сучасних умовах розбудови України шкільна освіта має створювати передумови для формування національно свідомого громадянина, розвитку в підлітків національних світоглядних позицій і патріотизму. Реформування шкільної освіти вимагає пошуку нових шляхів удосконалення національно-патріотичного виховання підлітків. Успішне його здійснення неможливе без переосмислення традиційних теоретико-методичних засад діяльності шкільного навчального закладу, ґрунтовного дослідження засобів та методів національно-патріотичного виховання.

Отже, національно-патріотична символіка – яскравий художній світ, характеристика народного світогляду, морально-етичних ідеалів – щільно насичена універсальним культурним змістом. Виявлення цього змісту і надає можливість здійснення виховної роботи у напрямку національно-патріотичного виховання молоді.