Era – Європейська дослідницька асоціація



Сторінка5/8
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

5. РОЛЬ ТА МІСЦЕ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ВПРОВАДЖЕННІ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ



Ініціаторами та активними лобістами впровадження інклюзивної освіти в Україні були і є неурядові організації та батьківські об’єднання. Експерти підкреслювали, що тут немає ніякої унікальності, це - світовий тренд. Одним із завдань другого етапу дослідження було з’ясувати, наскільки громадські організації, які опікуються справами інвалідів, і, зокрема, освітою для дітей з особливими потребами, активні і послідовні у своїй діяльності; яке місце та роль вони відводять собі у подальшому процесі впровадження інклюзивної освіти, чого їм не вистачає для того, щоб ця робота стала більш професійною та ефективною.

На жаль, більшість НУО, зареєстрованих як такі, що серед завдань бачать захист прав людей з інвалідністю, виявились існуючими лише на папері (на анкету відповіли 64 з 135 організацій, які визначені у переліку). Проте відповіді цих 64 дають уявлення про те, які вони і чим займаються. Превалююча більшість (68%) опитаних мають статус міської організації, яка проводить свою діяльність на рівні певного міста чи району; 14% мають статус обласних і поширюють свою діяльність на цілий регіон. Ще менше організацій всеукраїнських і міжнародних (6% і 2% відповідно).


Основні види діяльності НУО – це просвіта та виховання (18%), медико-консультативна допомога (19%), проведення блоагодійних акцій, організація дозвілля та відпочинку інвалідів тощо. 8% організацій займаються правововим та соціальним захистом дітей з особливими потребами та збором коштів, забезпечуючи фінансову допомогу інвалідам.
Діяльність ГО на підтримку інклюзивної освіти відбувається у сфері так званої «стихійної інклюзії». Так, майже чверть опитаних свідчать про те, що надавали консультації батькам дітей-інвалідів з питань навчання у ЗОШ; 20% можуть похвалитися реабілітаційною допомогою, яку вони надають дітям-інвалідам, які навчаються в ЗОШ; 19% навіть допомагали батькам дітей-інвалідів влаштувати дітей у ЗОШ. 20% опитаних заявили про те, що брали участь у проектах, пов’язаних з інклюзивною освітою. Як правило, це проекти, які підтримували донорська спільнота.
Діаграма 5.1. Практичний досвід в сфері інклюзивної освіти, %



Питання: Чи має Ваша організація практичний досвід у сфері інклюзивної освіти дітей N=64

з особливими потребами в загальноосвітніх школах та дитячих садках?
В цілому, аналізуючи ставлення громадських організацій до впровадження інклюзії слід відзначити, що вони активно підтримують цю ініціативу: 83% опитаних заявили, що вони зацікавлені здійснювати діяльність чи проекти в цій сфері. Важливим мотивом для цього є долучення до значних загальнолюдських цінностей і європейських напрацювань в цій сфері.
28% опитаних НУО бачать свою роль у проведенні просвітницьких кампаній. 23% згодні надавати консультативно-реабілітаційну допомогу дітям з інвалідністю. 12% не проти вести громадську експертизу законопроектів, а 11% опитаних забезпечувати інформаційну підтримку впровадження інклюзії. Цей розподіл зумовлений тим, що більшість організацій вважає, що суспільство, батьки, школа ще не достатньо інформаційно і психологічно підготовлені до впровадження інклюзивної освіти, тому потрібно проводити активну просвітницьку та інформаційну кампанію, щоб підготувати широкі освітянські кола і громадську думку в цілому.

Діаграма 5.2. Можливі види діяльності НУО на підтримку інклюзивної освіти, %



Питання: Як Ви бачите роль, яку Ваша організація могла б

виконувати у проектах з впровадження інклюзивної освіти? N=64

При оцінці потреб НУО у сфері впровадження інклюзивної освіти було зафіксовано, що майже половина опитаних організацій вважають, що найбільше їм не вистачає участі у обговорення кроків про впровадженню інклюзії. Популярними (близько чверті) є консультації з боку фахівців та представників інших ГО. 11% опитаних потребують можливості вивчити досвід впровадження інклюзії в пострадянських країнах, цікавлять також навчання та тренінги з питань лобіювання та захисту прав дітей з особливими потребами.




  • Громадські організації є потужним джерелом підтримки впровадження інклюзії. Вкрай необхідним виглядає потреба створення при МОНМС громадської ради з питань впровадження інклюзивної освіти, яка б об’єднала в собі профільні НУО, представників медичних та освітніх установ. Згідно з опитуванням, НУО хочуть не просто спостерігати, а бути активними учасниками обговорення кроків по впровадженню інклюзивної освіти в Україні, які має намір або вже здійснює держава.

Демократичні Ініціативи молоді

6. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА БАР’ЄРИ НА ШЛЯХУ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ


Впровадження інклюзивної освіти в Україні - складне, неоднозначне завдання, що потребує розгляду та розробки нормативно-правових, психолого-педагогічних, програмно-змістових, соціально-психологічних засад.
Аналіз перешкод щодо впровадження інклюзивної моделі навчання свідчить, що усі вони входять до основних категорій, підтверджених результатами міжнародних досліджень. Ці категорії включають в себе: (1) законодавство; (2) фінансування, (3) зміст освіти, (4) кадрові питання, (5) питання доступності та пристосування загальноосвітніх закладів та (6) міжвідомчу співпрацю.
Експерти та дослідники, оцінюючи сучасний стан інклюзивної освіти в Україні, визначили основні проблеми та бар’єри, які перешкоджають або ускладнюють процес впровадження інклюзії.
Законодавство


  • В Україні існує безліч законів, декретів та кодексів, які до певної міри звертаються до проблем дітей з особливими потребами та їхніх сімей. В них унормовуються такі питання, як пенсії, реабілітація та освіта дітей з неповносправністю. Аналіз існуючого законодавства в Україні як засобу формування політики інклюзивної освіти є спорадичним.




  • Законодавство з питань прав інвалідів (зокрема, Закони України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні») відображають переважно пострадянські підходи до освіти інвалідів, що передбачають навчання передусім у спеціальних закладах, ізольованих від системи загальної освіти.




  • Більшість законів з питань освіти закріплюють державні гарантії щодо надання в Україні освітніх можливостей дітям з особливими потребами. Однак такі законодавчі положення у значній мірі залишаються принципами та деклараціями, не забезпеченими механізмами реалізації.




  • Єдине на сьогодні згадування інклюзивного навчання (інклюзивних класів для навчання дітей з особливими освітніми потребами) на рівні законів міститься в Законі України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу» від 06.07.2010 року № 2442-VІ. При цьому законодавець не визнає необхідними більш ґрунтовні зміни до законодавства у вказаному напрямку, свідченням чого є зняття з розгляду Верховною Радою у січні 2011 року проекту Закону України про освіту осіб, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (спеціальну освіту).




  • Основна маса норм, що врегульовують питання освіти дітей з особливими потребами, зосереджена в актах Кабінету Міністрів України та особливо в актах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади (міністерства) у сфері освіти. Низка актів, що затверджують державні програми та плани заходів, передбачають дії органів влади щодо створення умов для освіти дітей з особливими потребами. Разом з цим, планованим діям бракує цілісного, комплексного підходу, конкретизації цілей та критеріїв ефективності (зазвичай, в актах органів влади передбачається «вжити заходів», «створити належні умови», «забезпечити реалізацію»). Відсутність публічного моніторингу виконання державних програм та планів фактично унеможливлює об’єктивну оцінку ходу їх виконання.


Фінансування


  • Головним джерелом коштів місцевих бюджетів, що можуть бути спрямовані на послуги інклюзивної освіти, є дотація вирівнювання. Її обсяг розраховується на основі формули. Формула розрахунку побудована таким чином, що для усіх загальноосвітніх закладів застосовується єдиний норматив бюджетної забезпеченості одного учня. Коефіцієнти, що застосовуються до окремих категорій учнів, в основному відображають спеціалізацію таких закладів, та лише забезпечують приведення їх чисельності у відповідність з кількістю учнів загальноосвітніх шкіл. Так, і при розрахунку видатків на загальноосвітні заклади для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичного розвитку, застосовується фінансовий норматив бюджетної забезпеченості одного учня, аналогічний з іншими закладами. Таким чином, в дотації вирівнювання не враховується необхідність фінансового забезпечення особливих потреб таких дітей.




  • Іншою перешкодою для розвитку системи інклюзивної освіти може бути те, що відповідно до статей 89-90 Бюджетного кодексу України, функціонування звичайних закладів загальної середньої освіти забезпечується із районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення. Водночас спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, та будинки-інтернати для дітей-інвалідів фінансуються із бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів. Це створює підвалини до того, що владі на обласному рівні простіше та вигідніше забезпечити повну наповнюваність інтернатних закладів, що ними фінансуються. Владі на міському (районному) рівні невигідно та нецікаво створювати умови для забезпечення навчання дітей з особливими освітніми потребами у закладах, що фінансуються з їх бюджетів, оскільки у формулі такі кошти не враховуються. Для зменшення навантаження на спеціальні школи й інтернати та відповідно фінансування, яке може бути спрямовано на фінансування закладів загальної середньої освіти, вони не мають важелів.




  • Не існує оцінки вартості реформи із запровадження інклюзивної освіти, яка має ґрунтуватися на законодавчо встановленої моделі послуг такої освіти.


Зміст освіти


  • Програми ЗОШ є складними для певних категорій дітей з особливими потребами, навіть в тому випадку, коли вони будуть адаптовані під дитину, інклюзивна освіта не досягає мети. Програми ЗОШ здебільшого адаптуються вчителями за принципом значного скорочення, а не за принципами врахування індивідуальних потреб та можливостей дитини; часто така адаптація здійснюється «на власний розсуд» вчителя без використання наукових та методичних розробок.




  • Дитина з особливими потребами може потребувати формування зовсім інших навичок, ніж навчання за індивідуальною програмою ЗОШ.




  • Не визначені стандарти оцінювання навчання для дітей з особливими потребами та формат документу, який видається по закінченні ЗОШ.


Кадрові питання та організація навчання


  • Сучасний стан підготовки фахівців і спеціалістів в Україні для роботи в інклюзивному освітньому середовищі не задовольняє суспільним запитам і потребам.




  • Якість інклюзивної освіти в тих ЗОШ, які включилися в експеримент, не зважаючи на велетенський труд вчителів та вихователів, іноді не витримує критики, оскільки навіть пілотним школам бракує фахівців і ставок для них (психологів, дефектологів, логопедів); здебільшого нема асистентів, які мають з’явитися в школах тільки у 2012 році; перевантажені шкільні психологи, які не завжди можуть дати раду щодо різних нозологій.




  • Існує брак теоретичних знань та практичних навичок роботи з дітьми з особливими освітніми потребами у переважній більшості вчителів та вихователів ДС.




  • Існує проблема управління педагогічним колективом з боку керівників навчальних закладів, адже не кожен педагог сьогодні готовий працювати в класі, де є діти з особливими освітніми потребами, підтримка інклюзії з боку директорів ЗОШ досить слабка.




  • Існує методологічна та психологічна неготовність педагогічних працівників, класних керівників, учителів , як у початковій школі, так і предметників до викладання ряду дисциплін для дітей, які мають певні обмеження.

  • Демократичні Ініціативи молоді




  • Забезпеченість методичними матеріалами для дошкільної та початкової школи оцінюється на рівні 30%. Матеріали для середньої та старшої школи не розроблялись, або існують тільки як напрацювання окремих педагогів у пілотних школах.




  • Неоднорідність контингенту у класі створює проблемні ситуації, зокрема, учням, які добре навчаються, позбавляючи їх можливості просуватися у навчанні швидше, сповільнюючи зростання здібних учнів; з іншого боку діти, які мають труднощі у навчанні, перебувають у невигідних та несправедливих умовах конкуренції, вони не отримують необхідної уваги і іноді взагалі не навчаються; перед вчителями постає складна моральна проблема: кому недодати уваги, часу.




  • В ЗОШ із «стихійною інклюзією» наповнюваність класі близько 30-34 учнів, що не відповідає моделі інклюзивної освіти.




  • Зафіксоване зростання кількості дітей з особливими потребами, яких вчителі і адміністрація ЗОШ переводять на індивідуальне навчання, що спотворює саму ідею інклюзивної освіти;




  • Мотивація вчителів ЗОШ до впровадження інклюзивної освіти низька через невідповідну їх роботі зарплатню та перевантаження.




  • Не розроблені чіткі критерії для визначення рівня психофізіологічних порушень, яки не заперечують навчання у ЗОШ.




  • Не зважаючи на 10 років підтримки різних ініціатив з інклюзивної освіти, спектр діяльності в напрямку впровадження інклюзії в Україні має достатньо локальний характер: кількість навчальних закладів, що практикують інклюзивну освіту, обмежена, їх досвід недостатньо вивчається, обговорюється та поширюється у професійному колі.


Доступність та пристосування загальноосвітніх закладів


  • Готовність навчальних закладів до повноцінного забезпечення інклюзивної освіти не витримує критики. Дуже мала кількість навчальних закладів в Україні пристосована для навчання осіб з особливими потребами, а саме: обладнані пандусами, ліфтами, спеціальними гігієнічними кімнатами. На даний час в Україні тільки 11-12% від загальної кількості навчальних закладів  є повністю доступними  для  дітей-інвалідів. З них 39,2%  обладнані  пандусами,  і лише 21% цих навчальних закладів  відповідає всім  правилам  безпеки  в  плані  адаптації для  вільного  пересування  дітей з інвалідністю.


Міжвідомча співпраця


  • В Україні існує багато організацій, які опікуються справами інвалідів: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, науково-педагогічні організації, соціальні служби, громадські і батьківські об’єднання. Завдяки проектній роботі та ініціативам донорів поступово налагоджується процес міжвідомчої співпраці, хоча, на думку експертів, неузгодженість діяльності та забюрократизованість відомчих процедур гальмує процес впровадження інклюзії в Україні.




  • Державні програми та плани не містять конкретних показників, за якими можна було б виміряти реальний стан впровадження інклюзивної освіти в Україні та здійснювати незалежний моніторинг з боку громадськості.




  • Не проводиться системна послідовна робота на підтримку інклюзивної освіти з боку НУО, які надають інформаційну, медичну та консультаційну підтримку дітям з особливими потребами та їхнім батькам; слабкий зв’язок між регіональними НУО та відсутність постійних каналів обміну досвідом.


Соціально-психологічні проблеми


  • Необізнаність суспільства щодо змін у системі освіти.

  • Демократичні Ініціативи молоді




  • Проблема толерантності в школах, тобто адекватного сприйняття дитини з особливими потребами однолітками, учителями.




  • Проблеми батьків з обох сторін: батьки дітей з особливими потребами вважають, що їхніх дітей дискримінують, хоча саме участь цих батьків є одним з ключових еле­ментів для досягнення успіху при впровадженні, апробації та здійсненні інклюзивних навчальних програм; батьки здорових дітей побоюються, що інклюзія буде впроваджуватися без ретельної підготовки, а в школах можуть з’явитися діти з важкими формами психофізичних порушень.
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка