Era – Європейська дослідницька асоціація



Сторінка4/8
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

4. ДОСВІД ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ: ОЦІНКА ЗАДОВОЛЕНОСТІ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ


Гіпотетичне уявлення та позитивне сприйняття населенням змін, які принесе в освіту та суспільство впровадження інклюзії, пов’язано насамперед із світоглядними, віковими та гендерними відмінностями опитаних. Адже населення висловлювалось, не маючи досвіду реальної інклюзії. Цим досвідом в даному дослідженні ділились вчителі/вихователі та представники адміністрації пілотних (експериментальних) шкіл / НВК, де інклюзивна освіта впроваджується вже протягом багатьох років, а також педагоги звичайних ЗОШ, де існує «стихійна інклюзія». Про реальний досвід інклюзивної та спеціальної освіти розповідали на фокус-групових дискусіях і під час глибинних інтерв’ю батьки дітей з особливими потребами та звичайних дітей.
Досвід вчителів/вихователів та адміністрації шкіл/НВК
Як свідчать респонденти, в цілому не існує особливих складностей для того, щоб дитина із особливими потребами могла стати учнем загальноосвітньої школи. На шляху до ЗОШ іноді постають об’єктивні медичні, інтелектуальні та організаційні бар’єри (архітектурно-будівельні).
Оцінка. Ситуація стихійної інклюзії дуже добре знайома вчителям загальноосвітніх шкіл і дошкільних навчальних закладів, а необхідність надавати освітні послуги всім, хто звертається із такою потребою (здебільшого, за місцем проживання), змушує вчителів/вихователів та адміністрацію загальноосвітніх шкіл/садочків включатися до процесу інклюзії самостійно. Представники спеціальних шкіл відзначають, що все частіше батьки переводять своїх дітей до загальноосвітніх шкіл – принаймні, кожним із опитаних були наведені непоодинокі приклади таких випадків.
Експеримент по впровадженню інклюзивної освіти супроводжувався позитивами, які здебільшого стосувались професійно-методичних (навчання та доплата вчителям) та кадрових (збільшення кількості ставок фахівців) змін. Дієву допомогу школи, що взяли участь в експерименті, отримали від фонду "Крок за кроком": методичну та спеціалізовану літературу, кошти для придбання технічного обладнання. Основним же напрямком підготовки учасників експерименту стало проведення семінарів та тренінгів спеціалістами фонду "Крок за кроком" та Інституту спеціальної освіти НАПН України.
Серед основних досягнень експерименту і в цілому процесу впровадження інклюзивної освіти в навчальний процес освітяни визначають: підвищення рівня толерантності серед всіх учнів; підвищення активності дітей та батьків; зміну ставлення до дітей з особливими потребами в суспільстві; формування моральних цінностей здорових дітей і соціалізація дітей із особливими потребами.
Як доводить досвід пілотних шкіл, всі внутрішні перешкоди і бар’єри на шляху впровадження інклюзивної освіти, можуть бути досить оперативно подолані для сторін-учасниць експерименту. Залучення спеціалістів і фахівців із спеціальних шкіл та академічних інституцій, взаємодія і підтримка комунікації із батьками як здорових дітей, так і дітей із особливими потребами, а також дієве ставлення і оперативна реакція педагогічного персоналу на проблеми, що виникають в навчальному процесі та учнівському колективі, дозволяють поки що долати перешкоди на шляху впровадження інклюзивної освіти, оскільки експеримент має локальний характер.
Проблеми. На думку вчителів загальноосвітніх шкіл, найбільш суттєвими перепонами в навчальному процесі та середовищі загальноосвітніх шкіл виявляються для дітей з особливими потребами (1) навчальні (проблеми із засвоєнням програми та відсутність індивідуальних програм) та (2) матеріально-технічні (відсутність в школі спеціальної літератури та обладнання). Представники спеціальних шкіл вказують на можливість появи у дітей із особливими потребами психологічних проблем у ЗОШ.
Рис.4.1. Оцінка проблем впровадження інклюзивної освіти (пілотні школи та пілотні дитячі садки, за 10-бальною шкалою)

Педагоги/вихователі та адміністрація пілотних закладів серед головних проблем експерименту визначили додаткове психологічне навантаження на вчителів, брак спеціальних знань та досвіду роботи із дітьми з особливими потребами, нестачу методичних матеріалів (особливо для початкової школи та НВК). Менш серйозними проблемами впровадження інклюзивної освіти, на думку учасників експерименту, є нестача спеціального персоналу, проблеми із батьками та організаційні проблеми. Таким чином, найбільш складними і важливими в ході експерименту виявились проблеми, що стосувались скоріше самих вчителів та вихователів, що обов’язково має бути враховано при подальшому поширенні інклюзії.


  • Досвід пілотних шкіл доводить, що вчителі та адміністрація освітніх закладів спроможні подолати всі внутрішні бар’єри, якщо буде забезпечено науково обґрунтовану та скоординовану психологічну та методичну підготовку освітян до впровадження інклюзії.




  • Подолати «зовнішні» бар’єри - матеріальні та конструктивні проблеми - учбові заклади самостійно і самотужки не зможуть. Потрібні і фінансування, і матеріально - технічна підтримка, яку навіть пілотні школи за час експерименту здебільшого не отримали.


Ефективність інклюзії з точки зору батьків

Оцінка. Інклюзивна освіта здається ефективною або потенційно ефективною системою освіти батькам здорових дітей або дітей з легкими психофізіологічними порушеннями, які спроможні навчатись у інклюзивних школах, навіть у таких, якими вони є зараз (без матеріальної бази, без спеціальних підручників тощо). Ці батьки вважають інклюзивну освіту значним кроком у плані розвитку дітей з особливими потребами, їх соціалізації, а українське суспільство – більш готовим до цього явища, ніж кілька років тому.

Інклюзивна освіта у дошкільних навчально-виховних закладах (НВЗ) однозначно оцінюється батьками як ефективна для дітей з особливими потребами, оскільки вони відзначають значні позитивні зміни у характері та знаннях своїх дітей.



Батьки дітей, які навчаються у спецшколах і мають серйозні проблеми із здоров’ям, з пересуванням і спілкуванням, – найгостріші критики інклюзивної освіти. Вони сприймають саму ідею інклюзивної освіти як таку, яку неможливо (і непотрібно) реалізувати в Україні, таку, що не підходить для українських реалій та менталітету.
Проблеми. Аналіз проблем, на які вказують батьки дітей з пілотних шкіл, свідчить, що батьки, на відміну від вчителів/вихователів значно менше зосереджуються на методичних проблемах, нестачі учбових матеріалів та приладдя, і переважно не помічають професійну неготовність вчителів до роботи з особливими дітьми. І це абсолютно зрозуміло, оскільки батьки не знають, якою є «класична» модель інклюзивної освіти, і якими критеріями визначається «інклюзивність» освітнього закладу (в деяких випадках батьки висловлювали здивування щодо обов’язковості асистента в класі тощо).
Батьки виходять із того, як ставляться до їхньої дитини, з яким настроєм йде дитина до школи і, головне, як вона змінюється в середовищі однолітків. І тому на перше місце у переліку проблем експериментальних ЗОШ виходить недостатнє медичне забезпечення, неможливість комбінування повноцінного лікування дитини з навчанням у інклюзивній школі та відсутність (недостатня кількість) всіх необхідних спеціалістів у школі (логопеди, дефектологи тощо). Для батьків, діти яких відвідують інклюзивні НВК, проблемою є саме влаштування до садочка, оскільки існує обмеженість у виборі НВК через скорочення дитячих дошкільних закладів і брак місць в них; існує невелика кількість тих НВК, що впроваджують інклюзивну освіту.
Особливо хвилює батьків дітей з особливими потребами майбутнє їхніх дітей, після дитячого садочка та молодшої школи, оскільки інклюзивна освіта в середній та старшій школі поки що очікує своєї розробки та науково-методичного обґрунтування.
Батьки дітей з особливим потребами, які навчаються у спецшколах, мають ряд усталених упереджень щодо освіти у загальноосвітніх школах, навіть інклюзивних. Одне з основних – негативне ставлення до дітей з особливими потребами з боку вчителів ЗОШ, батьків здорових дітей та самих дітей. На загал панівною є думка, що соціум не готовий до адекватного сприйняття дітей з особливими потребами. Що значнішою є проблема дитини, тим більше вона та її батьки стикаються з негативним ставленням з боку як дорослих, так і дітей. Саме тому батьки намагаються вберегти своїх дітей від психологічних травм і не хочуть, аби вони виконували роль «тренажерів» для формування суспільної толерантності. І вони мають певну рацію, що підтвердило спілкування із деякими батьками здорових дітей.
Здебільшого батьки здорових дітей з пілотних шкіл транслюють прийнятні для суспільства думки і впевнені, що вони самі і їхні діти ставляться до дітей з особливими потребами позитивно. З їхньої точки зору те, що діти відчувають «жалість», «співчуття», «не чіпають» дітей з особливими потребами – це норма і особливості дитячої поведінки. Деякі батьки здорових дітей поблажливо сприймають «незначні» уколи та негатив з боку своїх дітей, їхню зверхність до дітей з особливими потребами, і оцінюють це як нормальну ситуацію, коли діти не приймають того, хто не схожий на них. Таким чином, психологічні проблеми сприйняття дитини зі спеціальними потребами у колективі із здоровими однолітками існують, хоча конфліктних ситуацій вчителі не засвідчують.
Ще однією проблемою не тільки інклюзивної, але й школи в цілому, є її матеріально-технічне забезпечення. Батьки настільки звикли, що всі матеріальні проблеми школи вирішуються за їхній рахунок (від ремонту до придбання учбових матеріалів), що не уявляють, що матеріальна база експериментальних шкіл мала б бути іншою, з урахуванням нестандартних вимог дітей з особливими потребами. Переважна кількість не вірить у покращення матеріально-технічного стану шкіл.


  • Побоювання батьків дітей з особливими потребами щодо несприйняття спільного навчання соціумом та батьками здорових дітей мають певне підґрунтя: толерантність поки що не є глибинним переконанням і принципом суспільного життя, хоча готовність до визнання рівних прав всіх людей вже існує. Існуючі батьківські стереотипи та побоювання можуть бути подолані через постійну просвіту та поширення інформації про принципи та можливості інклюзії.

  • Інклюзія – це доведений українською практикою крок до виховання толерантності як у дітей, так і у дорослих. Інклюзивна освіта – це не мода, а вимога часу, і її необхідно впроваджувати, але не поспішати, аби не забалакати і не сплюндрувати ідею.

  • Демократичні Ініціативи молоді


1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка