Era – Європейська дослідницька асоціація



Сторінка2/8
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

2. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД СТАНУ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ


Кабінетне дослідження, проведене на початку проекту, мало на меті збір та узагальнення інформації про законодавче, наукове, методологічне та кадрове забезпечення інклюзивної освіти в Україні. Експертні інтерв’ю допомогли глибше осягнути окремі питання. Весь масив інформації став підґрунтям для змістовного наповнення інструментарію дослідження: сценаріїв фокус-групових дискусій, анкет для проведення глибинних та напівформалізованих інтерв’ю, опитувальників для громадських організацій та населення. Огляд, підготовлений за результатами кабінетного дослідження та експертних інтерв’ю, містить якісні та кількісні показники, які сьогодні характеризують стан, проблеми та перспективи інклюзивної освіти в Україні.


  • Аналіз статистичних показників вказує на серйозні проблеми соціально-економічного та демографічного розвитку країни. Демографічна ситуація в Україні, незважаючи на зростання починаючи з 2002 року абсолютного числа народжених, характеризується прискореними темпами скорочення чисельності населення та масштабною депопуляцією: за останні 20 років населення України скоротилося майже на 7 млн. людей. Невтішними також є показники захворюваності та поширеності хвороб серед дитячого населення, які збільшилися за останні 5 років на 15% та 10% відповідно.




  • Термін "діти із особливими потребами" згідно Міжнародної класифікації стандартів освіти визначається як – "особи, навчання яких потребує додаткових ресурсів", що охоплює достатньо широкі кола дитячого населення: обдаровані діти і діти із затримкою психічного розвитку, діти-інваліди і діти із вадами за станом розвитку і здоров'я, діти-сироти і безпритульні діти тощо. В Україні цей термін поширюється переважно на дітей, у яких визначаються особливості або порушення психофізич­ного розвитку, що не повною мірою відповідає змісту загальноприйнятої міжнародної термінології.




  • В освітніх Законах та нормативно-правових документах України використовується визначення: «діти-інваліди та діти з вадами розумового або фізичного розвитку», «діти, які потре­бують корекції фізичного та (або) розумового розвитку», «діти з обмеженими можливостями здоров'я», «діти з особливостя­ми психофізичного розвитку», «діти з особливими освітніми потребами» тощо. На думку експертів, законодавчі положення України з питань освіти, які закріплюють державні гарантії щодо надання освітніх послуг дітям з особливими потребами, значною мірою залишаються принципами та деклараціями, які не передбачають забезпечення реальних механізмів їх реалізації.




  • На сьогодні в Україні не має єдиної прозорої і достовірної системи обліку дітей інвалідів та дітей із обмеженими можливостями за станом здоров'я. За даними Міністерства освіти в 2010 році в Україні налічувалось понад 160 тис. дітей з особливостями психофізичного розвитку. Однак, на думку експертів, реальна кількість дітей із обмеженими можливостями за станом здоров'я в десятки разів більше. Це підтверджують дані обслідувань ПМПК (психолого-медико-педагогічних консультацій), згідно з якими в 2010-2011 навчальному році було визнано такими, що мають вади психофізичного розвитку 1194,031 тис. дітей (15% від загальної кількості). При цьому кількість встановлених випадків проблем психофізичного розвитку дітей зростає з кожним роком (на 12% у 2010/2011 в порівнянні до 2010/2009 навчального року).




  • Облікові дані ПМПК також не віддзеркалюють реальної ситуації: обслідуванню консультацій підлягають лише ті діти, батьки яких звертаються по допомогу (у 2010/2011 н.р. ПМПК було обстежено 121,378 тис. або 1,5% від загальної кількості дітей в Україні). Це означає, що велика кількість дітей із особливими потребами взагалі не підлягає статистиці. Відсутність єдиної прозорої і достовірної системи обліку дітей-інвалідів та дітей із обмеженими можливостями за станом здоров'я заважає адекватній оцінці реальних масштабів і розробці чітко сформованої стратегії впровадження інклюзивної освіти в Україні.




  • Система фінансування закладів загальної середньої освіти в Україні залишається застарілою і не враховує особливі потреби окремих дітей, що здатні навчатись у звичайних школах: при розрахунку видатків на освіту не враховується специфіка навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх закладах. Така специфіка відображена лише в підходах до фінансування окремих видів інтернатних закладів.




  • Уніфікованість, недостатня соціально-практична спрямованість, низька ефективність корекційно-розвивальних занять, недостатнє науково-методичне та навчальне забезпечен­ня закладів спеціальної освіти, незважаючи на безсумнівні досягнення та напрацювання корекційної педагогіки в Україні, вказують на необхідність значної модернізації, гуманізації та посилення інтегративних процесів в освіті, серед яких і поширення спільного навчання дітей з особливими потребами та їхніх здорових однолітків.




  • Головними ініціаторами впровадження ідей інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами в Україні, що базуються на принципах рівних можливостей в різних галузях життя, в тому числі й освіті, є батьки та громадські організації, які поширюють ідеї інклюзії серед професійного співтовариства, а також активізують і стимулюють державну діяльність в цьому напрямку. Особливу роль серед ГО в поширенні ідей інклюзії відіграють Фонд «Крок за кроком» та Національна асамблея інвалідів України.




  • Інклюзивна освіта в Україні розвивається завдяки активній участі донорських організацій, які протягом більше як 10 років допомагають розробці законодавчих та нормативних актів, методичними та наочними матеріалами, передають досвід, напрацьований в країнах Європи, США та Канаді. До розбудови освіти для дітей з особливими потребами долучались Програма TACIS  («Розвиток інституційного партнерства» Європейської комісії), Програма MATRA посольства Об`єднаного Королівства Нідерландів, Міжнародний фонд „Відродження, Канадське Агентство з міжнародного розвитку (СIDA), Агентство США з міжнародного розвитку (USAID ).




  • Завдяки діяльності Всеукраїнського фонду «Крок за кроком», заснованого у 1999 року Міжнародним фондом “Відродження” та Міжнародним центром розвитку дитини (Вашингтон, США), ідеї та принципи інклюзивної освіти активно поширювались та впроваджувались в Україні. Тренінги для вчителів і вихователів, стажування для педагогів та батьків, розробка та видання методичної літератури, літератури для дітей, проведення круглих столів, лобіювання нормативно-законодавчих змін щодо створення умов для інклюзивної освіти спільно з Національною Асамблеєю інвалідів України, а також ініціювання, організація та супровід Всеукраїнського науково-педагогічного експерименту – стали не лише важливими досягненнями діяльності фонду, але й невід'ємною частиною історії впровадження інклюзії в Україні.


На сьогодні у сфері інклюзивної освіти досягнуті певні результати:


  • У липні 2010 року до Закону України «Про загальну середню освіту» були внесені зміни, згідно з якими загальноосвітні навчальні заклади можуть створювати у своєму складі спеціальні та інклюзивні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами;

  • розроблено і затверджено МОНМС України Концепцію розвитку інклюзивної освіти (жовтень 2010 р.), «Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» (серпень 2011 р.);

  • розробляється «Індекс інклюзії»;

  • реалізується державна експериментальна програма «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання в загальноосвітніх навчальних закладах» із питань інтеграції дітей з особливими потребами на рівні дошкільних освітніх закладів та початкових класів (ініційована ВФ «Крок за кроком» спільно з Інститутом спеціальної педагогіки НАПН України за підтримки Міністерства освіти і науки), програму продовжено до 2013 року;

  • реалізуються тренінги для вчителів (ВФ «Крок за кроком», іншими громадськими організаціями, на базі 4-х обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти);

  • проведено ряд досліджень з питань ефективності інклюзивної моделі освіти, наприклад, «Оцінка впливу інклюзивної моделі освіти на учасників навчально-виховного процесу» (2003-2004), «Права дітей з особливими освітніми потребами на рівний доступ до якісної освіти» (2005-2006) та ін.;

  • видано методичні посібники для педагогічних працівників класів/груп інтегрованого навчання «Залучення дітей з особливими потребами в загальноосвітні класи», «Діти з особливими потребами в загальноосвітньому просторі»; посібник для батьків «Як досягти змін»; науково-методичний збірник «Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство»; посібник із теорії та практики виховання «Освіта та культура демократії: практика раннього дитинства» тощо;

  • розроблено і проводяться спеціальні (72-х годинні) курси з підготовки вчителів початкових класів та вихователів дошкільних груп кількох областей України до роботи з дітьми з особливими потребами в умовах загальноосвітнього навчального закладу;

  • проводились навчально-практичні тренінги, розраховані на 24 години, під час яких учасники мали змогу удосконалити знання та практичні навички роботи з дітьми цієї категорії;

  • у 13 вузах країни введений курс корекційної освіти, відкрито кафедру інклюзивної педагогіки та анрагогіки в Кримському республіканському інституті післядипломної педагогічної освіти;

  • У Львові та Полтаві створені модельні центри щодо впровадження інклюзивної освіти;

  • формування громадської думки щодо необхідності забезпечення рівного доступу до якісної освіти та деінституалізації дітей з особливими потребами - один з ключових моментів впровадження інклюзивної освіти. З цією метою проводяться міжнародні та всеукраїнські конференції, круглі столи, інші масові заходи;

  • За офіційними даними на березень 2010 року до загальноосвітніх шкіл було інтегровано 103 тисячі дітей з особливими освітніми потребами, у тому числі 45 тис. дітей-інвалідів. Інклюзивна освіта запроваджена у 22 школах. У березні 2011 року Міністерство освіти та науки, молоді і спорту (МОНМС) звітувало, що наразі вже близько 130 тисяч дітей з особливими потребами охоплені інклюзивною освітою. На 1 березня 2011 року в Україні створено близько 536 спеціальних класів в загальноосвітніх школах, які охоплюють майже 6 тисяч дітей з особливими освітніми потребами.

Подальші плани впровадження інклюзії в Україні зафіксовані "Концепцією розвитку інклюзивної освіти", затверджену Міністерством освіти і науки у 2010 році. Незважаючи на чітку постановку завдань та визначення кінцевих результатів, план дій, передбачений в цьому нормативному документі містить лише певні структурно-організаційні та деякі педагогіко-методичні заходи, не враховуючи інших важливих кроків у напрямку модернізації існуючої системи освіти.


Кабінетне дослідження та експерті інтерв’ю не тільки забезпечили ґрунтовну інформацію про досягнення та проблеми нинішнього етапу впровадження інклюзивної освіти, але й виявили досить розповсюджені уявлення та стереотипи щодо інклюзії. Серед найбільш сталих та поширених думок, які транслюються у суспільстві і експертному середовищі, виявились наступні:


  • Впровадження інклюзії відбувається для зменшення витрат на спеціальну освіту.

  • Інклюзія впроваджується лише формально.

  • Інклюзія – це мода, яка швидко пройде, але зруйнує спеціальну освіту.

  • Інклюзивна освіта – це вимога часу і ознака демократичного суспільства.

  • Спеціальні освітні заклади мають закриватися, їх кількість скорочуватися.

  • Система нормативної масової освіти важко сприймає інновації, інклюзія буде болісною для неї.

  • Вчителі загальноосвітніх шкіл не готові психологічно та методично, і тому бояться впровадження інклюзії

  • Батьки здорових дітей будуть проти, здорові діти жорстокі, тому в школах будуть конфлікти.

  • Інклюзивна освіта не відповідає українському менталітету, тому населення не готове до неї і сприйме ідею вороже.

  • Бюрократична система та відсутність координації між усіма зацікавленими сторонами може зруйнувати будь-яку найкращу ініціативу.

Тому серед завдань дослідження за результатами кабінетного дослідження (desk research) було визначено ще одне: спростувати або підтвердити ці думки/уявлення про інклюзію на основі зібраних об’єктивних даних.



Демократичні Ініціативи молоді

1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка