Екологічне виховання будь природі добрим сином!



Сторінка4/6
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.1 Mb.
1   2   3   4   5   6

Чесність, порядність

Чесність, порядність... Що це таке? «Але це вже кожна дитина знає!» — скажете ви. Говорити правду — це чесно. Не кривдити менших або слабших за себе — це також чесно. Не брати того, що тобі не належить — це теж чесно і порядно. Допомагати тим, хто цього потребує — чесно і порядно.

Але це ще не все. Поняття честі і порядності набагато глибші, вони повинні жити в людині, в її душі, стати переконанням, щоб ніколи перед людиною не стояло питання — робити це чи ні, якщо це чесно і порядно. Змалечку кожен із вас, діти, повинен засвоїти норми поведінки і моралі, за якими має жити в людському суспільстві. Це для того, щоб жити з усіма в мирі і злагоді, почуватися завжди комфортно і затишно, щоб не гризло вас сумління, не мучила совість. І хоч виховати себе таким не завжди легко, але кожна людина повинна прагнути до того, щоб стати такою у житті, бо з чесними і порядними людьми всім добре, безпечно, спокійно. Це — надійні люди.

Ти також хочеш бути надійною людиною, щоб усім з тобою було добре, чи не так? Звичайно, чому ж ні! Але щоб вирости такою людиною, треба змалечку багато знати, вчитись переборювати в собі лінь, недбальство, брехливість, заздрість, зажерливість і багато всього негативного, що може з’являтися у твоєму характері. І де воно тільки береться, — не раз думаєш ти. Чому тобі раптом стане так заздрісно, що хтось із твоїх однокласників все може, а ти ні? І ти враз подумав, що б йому таке зробити, аби він перестав усе знати, ну хоч би забув колись... Твоя голова починає гарячково працювати над тим, що б таке зробити?

Ось тут і зупинись, подумки накажи сам собі: «Не смій цього робити! Не смій навіть думати про таке! Це нечесно і непорядно!» Подихай рівніше і всю свою енергію спрямуй на те, щоб і собі знати багато. Це всім доступно, лише прожени від себе лінь, вона тобі не дає зробити з себе розумну і шановану людину. Ти ж подумай і зрозумій одне: щоб багато знати, треба дуже багато читати, цікавитись книжками, багато часу просидіти над ними, щоб зрозуміти і запам’ятати те, що там написано. Ось у той час, як ти ганяєш на подвір’ї консервну банку або бігаєш навколо будинку з палкою, той хлопчик чи дівчинка сидить, занурившись у книжку, і наповнює свою голову знаннями. То чому б і тобі не сісти і не почитати, щоб бути розумним, багато знати? І не треба буде нікому заздрити! Якщо ти зупинив себе і не дозволив розгулятися своїй фантазії, а сів за книжку, пересилив себе, прогнав лінь, то ти вчинив чесно та порядно і щодо себе, і щодо тієї людини, якій щось недобре хотів зробити, правда? Отже, ти вже на правильному шляху. Тепер ходімо далі у наших міркуваннях.

— Хто любить складати конструктори?

— Хто з вас любить гратись у комп’ютерні ігри?

— Чи хто любить майструвати сам щось цікаве?

— А як ви думаєте, діти, зробити якусь річ своїми руками — це корисно для дитини чи ні? Доведіть свої міркування.

Ось ви дивитеся на дітей, а у них яких тільки іграшок нема! Якої тільки техніки: і комп’ютери, і телевізори, і різні- різні конструктори... А в когось такого і близько нема. І раптом у нього виникає підступна думка: нехай у тих дітей все це зламається! Ну, й що? їм нове куплять, а в його серці оселиться чорна заздрість, яка буде його точити і точити, як черв’як дерево. Кому від того стане гірше? Звичайно, заздріснику, бо ростиме він тепер із заздрістю в серці і вже не буде у нього тієї радості, що колись.

Не треба заздрити! Краще придивитись до себе і прислухатися, може, в нього є щось таке, чого нема в інших? Може, у нього є до чогось хист, талант, якісь здібності? Випробувати себе, спробувати щось робити! Адже не в усіх батьків однакові можливості. Одні мають змогу купити дорогі речі, а інші — ні. То чого дивитись і заздрити? Це ж чиїсь батьки заробили і купили своїй дитині дорогі речі. А ви ще малі, ви всього не можете так, як дорослі. Тому зараз вчіться, гартуйте себе, а як виростете, то все матимете, якщо постараєтеся і працюватимете у поті чола. Життя у кожного своє, кожен має пройти на цій землі свій шлях, тому ніколи не заздріть іншим, бо ви ще не знаєте, що пережити доведеться тим, кому ти сьогодні так заздриш. А всі люди проходять через певні випробування: хтось проходить через бідність, хтось — через багатство, інші через хвороби, а ще інші — через владу. Головне — завжди залишатися ЛЮДИНОЮ! Не зламатись, не опуститись, не дати себе розтоптати. Це головне у житті.

Я пригадую своє дитинство. І завжди спливає у пам’яті один хлопчик, який ріс без батька, бо його батько не повернувся з війни. А було їх у мами троє: два хлопчики і дівчинка. Дуже бідно вони жили, мама ледве зводила кінці з кінцями, люди допомагали, хто чим міг, бо й у самих не густо було добра. Та найбільшим добром у тій родині була велика любов одне до одного. Вони жили дуже дружно. У тій хаті завжди було надзвичайно чисто, прибрано, а на білій скатертині з весни до пізньої осені стояли букети польових квітів. Коли білим снігом вкривалася земля, то на столі стояла засушена трава і безсмертники у скляній вазі. І нам завжди усім хотілось приходити в ту родину, бо там був мир, спокій, затишок. Хлопчик, який ріс у цій сім’ї, мав золоті руки, він умів, здавалось, усе на світі! З кусочків дерева, фанери він виготовляв чарівні рухливі іграшки, на які ми дивились з великим захопленням. Він ніколи нікому не заздрив і його мудрості дивувалися дорослі. Хлопчина придивлявся до роботи майстрів, переймав у них майстерність, розпитував, спостерігав і, коли виріс, то рівного йому не було, він умів усе на світі.

Придивіться до себе, у кожного з вас є до чогось талант, а його треба розвивати, щоб знати, на що ви здатні. Ось так!

— А тепер скажіть мені, що ви найбільше любите майструвати чи робити?

— Хто вже виявив у себе якісь здібності, щось таке, що завжди хочеться робити і завжди все виходить добре?

Отож рушаймо далі. Брати чуже — це не тільки нечесно і непорядно, це вже злочин, який карається законом. Адже ви розумієте, що кожна людина наживає своє добро тяжкою працею. І раптом якась людина все це забирає, як свою власність. Хто таке може стерпіти? Крадіїв ніхто не любить, їх зневажають, їх карають. І правильно. Кожен повинен заробляти собі на прожиття чесною працею.

Хіба люблять брехунів? Звичайно ж, ні! Ну, хто, скажи, любитиме тебе, якщо у твоїх словах нема правди? Ти ненадійна людина, тобі не можна довіряти, ти можеш підвести будь-кого. Краще чесно сказати правду, якою б вона не була, бо, як мовить народ, брехнею світ пройдеш, та назад не повернешся. Та й повертатися тоді буде нікуди, тебе зневажатимуть люди. Ось така слава брехунам. «Гарно пише, та брехнею дише», — кажуть про таких.

Є ще й такі люди, які, як кажуть, в очі лисицею, а поза очі — вовчицею. Одне говорять, а інше роблять. Ведуть подвійну гру. Як же це нечесно і непорядно. Такій людині теж не можна довіряти, тому що вона підступна. Гадюку як не грій, вона все одно вкусить. Таких зневажають в народі! Про них такі прислів’я склали, що прочитаєш їх, аж мурашки поза спиною. «Підлеслива людина, як гадюка під квітами» або: «Бійся цапа спереду, коня ззаду, а хитрої людини — з усіх боків», «Янгольський голосок, а чортова думка». Ось так про них кажуть, така про них слава.

Чи вони вам подобаються? Доведіть, чому так робити погано.

Наведіть приклади, якщо знаєте такі. А самі ви ніколи так не чинили?

Стежте за собою, щоб про вас так не казали. Просто завжди з усіма треба бути чесними. І вам буде легко, бо нікого ви не скривдили, нікому не збрехали, нікого не образили. Бо образливе слово, як гострий меч, воно глибоко ранить. Тому завжди думайте, що і як ви говорите, щоб не образити людину. «Шабля ранить голову, а слово — душу» або: «Вола в’яжуть мотуззям, а людину — словом». Ось як народ про це говорить. А ти, дитино, — маленька гілочка могутнього дерева життя рідного українського народу, будь мудрою і розумною, чесною і порядною. І тоді матимеш щастя і радість. Бо доброму скрізь добре, а щастя без розуму — дірява торбина.

Учень.


Стежина твоя простелилася вдаль.

Тобі і мужніти, й рости.

Ти сам у житті свого щастя коваль,

Тому-то задумайся ти,

Який собі шлях у житті обереш,

Як житимеш поміж людьми?

З добром чи з лукавством по світу підеш,

До світла чи в царство пітьми?


Дзеркало людської душі

Сьогодні, діти, поговоримо про те, коли вам краще живеться: коли ви щасливі, всім задоволені, чи тоді, коли на серці туга? Як до вас гарно звертаються, люблять, пригортають, чи коли бурчать, або й зовсім не помічають? Де вам краще бувати: там, де всі дружні, веселі, добрі, чи там, де постійно сваряться, б’ються, обзивають один одного? (Відповіді учнів).

«Сварка, лайка, суперечка заведуть нас недалечко», — стверджує народна мудрість. Бо що ж доброго дають вони кожній людині? (Взаємні образи, непорозуміння, камінь на душі, прикрощі). Але ж людина прагне жити у мирі, злагоді й любові, її душа тягнеться до добра і світла, до пізнання прекрасного, до ласки і щастя. Тільки в такому середовищі, де є повага, взаєморозуміння, людське тепло, доброта, співчуття, мир, ласка — завжди всім добре. І кожному слід прагнути до того, щоб з ним були ці найкращі якості, щоб з ним усім людям було тепло і затишно, а значить — добре. Для цього слід у своєму сердечку мати доброту і любов, бажання кожному прийти на допомогу, зробити добро людям, чимось допомогти, вміти прощати людські слабкості, з веселою усмішкою дивитися на світ. Бо в ньому всі ми недосконалі, у кожного є якісь вади, недоліки. Але людина здатна їх виправляти, може переробити свій характер, виробити гарні звички. Потрібні для цього лише бажання і сила волі. А гарні звички, так само як і погані, закладаються у дитинстві, коли дитина починає пізнавати світ. Тому ніколи не треба робити нікому нічого на зло, бо кожне зло, яке ви робите або бажаєте іншому, згодом повернеться до вас самих, тільки ще з більшою силою. Ви навіть і не здогадаєтесь, звідки воно взялось і чому. І словом, і ділом, і думкою робіть тільки добрі справи, тоді у вашому серці буде добро та щастя. «Добре слово більш досягає, ніж загін війська»; «словами можна більш досягти, ніж руками»; «краще трохи просьбою, ніж багато грозьбою», — так говорить народна мудрість. Бо «як у ліс гукнеш, так з лісу відгукнеться». Інше прислів’я доводить, що «доброму скрізь добре». Якщо в людському серці доброта і любов, то у неї добрі і лагідні очі, бо очі — це дзеркало людської душі. І риси обличчя доброї людини м’які, лагідні, нема на ньому жорстких ліній. Така людина приваблива і симпатична, вона ніби випромінює тепло.

Зараз я вам розповім одну болгарську легенду. Називається вона «Дзеркало святого Христофора».

Змолоду св. Христофор зненавидів усім серцем зло, і душа його стала непримиренною. Його виводили з себе різні прояви людського гріха, погані вчинки людей, брехня, ненажерливість. Усе це засмучувало його серце і він уже не міг терпіти зла, яке оточувало його з усіх сторін.

Сам же Христофор був наділений Богом величезною силою і стояв перед спокусами твердий, мов камінь, сильний, як лев, міцний, мов дуб. Він готовий був одним ударом здолати духа зла — Диявола. З ранку і до ночі він ходив по місту, яке дуже любив, стиснувши кулаки, в очах його горіло бажання задушити будь-яке зло у самому зародку. Роботи у нього було дуже багато, бо щодня в людських душах, мов змія, народжувалось нове зло і несло нові біди.

А в той час на Землі основним законом була сила, тому Христофор і діяв силою (а був він величезного зросту, як він ішов — під ногами у нього дрижала земля, наділений він був величезною силою). Його рука не здригалася, коли він карав хитрого продавця, який обкрадав людей, злодія, насмішника, заздрісника... У нього стало звичкою — убивати, розривати все в пориві люті, що несло дух неправди, злочину, брехні. Душа його поступово стала темнішати. Від цього красиве світле обличчя стало хмурніти і витягуватись, очі звузились і налилися кров’ю, брови насупились, рот розширився. Він втратив Божу подобу і став схожим на скаженого пса.

Діти, яких він вважав безгрішними, і які раніше його дуже любили, тепер почали втікати від нього і улюлюкали вслід. Собаки, на яких він став схожим, несамовито гавкали на нього. А жінки, які колись його любили, дали йому страшне прізвисько «Песиголовець».

Тепер він ще більше розсердився на світове зло і дав обітницю задушити в корені зло — самого Диявола. Він хотів проклясти його, але з рота вирвався лише собачий гавкіт.

Тоді він покинув своє рідне місто, яке захищав від зла, і відправився світ за очі. Святий Христофор страшенно мучився, бо знав, яке у нього собаче лице, а це ж образ його душі. Він усвідомлював те, що якби душа не стала собачою, то він ніколи б не перетворився на Песиголовця. З такими думками забрів він на далекий острів. А посередині острова протікала величезна бурхлива мутна ріка, яку не можна було ні перейти, ні перепливти. З одного боку ріки росли густі хліба, а з другого — паслися незчисленні стада тварин, але люди і там, і там страждали через те, що не мали можливості обмінюватись природними дарами. Песиголовець тут і поселився. Його душа горіла від мук і страждань. Він вирішив допомогти цим людям і почав переносити з одного берега на інший хліб і м’ясо, за що і сам одержував м’ясо, яке йому було просто необхідне, щоб годувати пса, який тепер жив у ньому. Він переносив з берега на берег і людей, які тепер могли спілкуватися. Це йому було зовсім просто, бо садовив він собі на плечі по троє — четверо людей і легко ніс через бурхливі потоки. Але й тут він продовжував знищувати тих, на кого вказували таємні сили, як на зло. Він їх просто на середині річки скидав у воду, як гнилий плід.

А вночі він падав на коліна і просив у Бога подумки розради, молився, молився, молився.

— Боже, я хотів, щоб моя душа була чистою, як сама правда, як істина, що ти заповідав. За що ж ти зробив моє обличчя таким страшним, як те зло, що оточує нас, а тебе гнівить і засмучує?

Одного разу на берег прийшов мандрівник і попросив Песиголовця перенести його. Він сказав, що за ним женеться Диявол, але в нього нема нічого, щоб заплатити за послугу, тому він дав йому маленьке дзеркальце і сказав, що Песиголовець буде бачити в ньому своє собаче обличчя до того часу, поки не звершить великого подвигу, яким догодить Богові. Песиголовець переніс мандрівника, а коли той пішов між густими житами, то над його головою світився німб, і Песиголовець зрозумів, що переніс він самого Ісуса Христа. Він упав на коліна і цілував дзеркальце. Душа його здригнулась і щось добре заговорило в ній. Він глянув у дзеркальце... На нього дивилась собача морда, яка ставала дедалі злішою...

Песиголовець впав у відчай. Йому здалося, що розум у нього помутився, що він уже не вміє відрізнити зла від добра. Він приборкав бунт своєї душі і почав на все дивитись по-іншому, не розділяючи різко зло і добро.

Одного разу до нього підійшов чоловік з дуже страшним роздратованим і злим обличчям, з очима, налитими кров’ю. Христофор здогадався, що цей розбійник є ніхто інший, як сам Диявол — найбільше зло на Землі, від якого треба звільнити людство. Він вирішив убити його і вже підняв свою сильну руку над розбійником, як той заговорив весело і з насмішкою.

— Перенеси мене на той бік ріки, ти ж такий сильний! Цим ти врятуєш тих жителів, у яких зникли всі вади, і добро не має чим живитись!

Ці слова змусили Песиголовця бути поблажливим. і поміркованим. Він посадив собі на плечі розбійника і відчув таку вагу, такий тягар, що в нього підігнулись ноги, він ледве переступав і тримався на ногах, але поніс. Він добре розумів, що несе на своїх плечах того, хто обтяжений страшним злом. Кілька разів він зупинявся, щоб скинути це зло у ріку, але не зробив цього. Ледве доніс він свій вантаж і скинув на березі. А розбійник з неймовірною легкістю піднявся, потиснув руку Песиголовцю і пішов своєю дорогою. Песиголовець з важким серцем почвалав назад через ріку, а коли оглянувся, то побачив, що по тій самій дорозі, якою йшов Ісус Христос, зараз іде темна і рогата подоба Диявола.

Христофор звів руки до неба і вигукнув:

— Господи, тепер моє обличчя гірше від собачого! Здригаючись усім тілом, Христофор дістав дзеркальце і підніс до очей... На нього дивилось прекрасне людське обличчя з ясними і добрими очима. І першою думкою, яка промайнула в освітленій людській голові, було: «Я очистився тому, що зробив добро найзлішому!»

Це був найвищий подвиг Христофора на догоду Богові. Бо доброму добро робити легко і просто, а робити добро злому — дуже важко. Та, щоб мати світлу душу, треба робити тільки добро, нести світло, а це набагато важче, ніж відповідати злом на зло. Людина не повинна втрачати людської гідності, людської подоби, відповідаючи злом на зло.

Зло має властивість пробуджувати в людській душі темні сили, піднімати і провокувати їх. Вони відразу відгукуються, і людина стає некерована, бо темні сили засліплюють розум, вони владарюють над людиною, і в пориві гніву і злості вона може вчинити злочин, наговорити поганих слів, але зла не здолає, лише себе загубить. Так робив і св. Христофор, чому і втратив людську подобу.

Завдання людини — творити добро на Землі. Скільки б зла тобі не робили, а ти вчися відповідати добром. І очистишся від того, що найзлішому зробиш добро.

Будь чистою і світлою, дитино.

Добро твори у світі кожен час.

Добро і є та категорія єдина,

Яка веде до світла кожного із нас.


Добром на доброту відповідай щоднини

Й на зло також добром відповідай.

Покликання найбільше для людини —

Добро творити! Це запам’ятай!


Запитання для бесіди.

Для чого Бог наділив святого Христофора надлюдською силою?

Як він використовував свою силу, на що витрачав?

Чи втрачав час св. Христофор, караючи злом зло?

Чому він почав втрачати людську подобу?

Який найбільший подвиг повинен був звершити св. Христофор, щоб повернути людське обличчя? Як міркував він?

Що йому про це сказав Ісус Христос?

Що зробив св. Христофор і чому це вважається подвигом?

Чи легко було здійснити йому свій подвиг?

До чого закликає людей легенда?

Яка мета людського життя на Землі?

Умій учитись, щоб уміти трудитись

Що означає вміти учитись? «А хіба ми не вміємо? — спитаєте ви. — Адже тільки те й робимо, що вчимося кожного дня!» Але ж я про те, як треба вчитись, щоб було з того більше користі, і вам було у сто разів цікавіше. Отже, ви згодні прислухатись до моїх порад? Думаю, згодні.

Отож, почнемо з самого початку, тобто з уроків у школі. Ви сидите і слухаєте вчителя, учнів, часом самих себе, коли відповідаєте. Але ж як слухаєте? Що чуєте з того, що говорять? А треба добре прислухатись, напружити свою увагу так, щоб вникнути в саму суть почутого. Для цього слід відкинути всі сторонні справи: розмови з товаришем по парті, записки, малюнки, які вам почали так гарно вдаватись, різні вигадки та ін. А всю увагу зосередити на тому, що ж говорять і чи правильно відповідають твої товариші, та й за що, зрештою, їм ставлять високі бали. Словом, треба зосередитись на головному, на самому уроці. Інакше ви просто згаєте дорогоцінний час, а вдома, замість того, щоб зайнятись улюбленою справою, муситимете знову сидіти над тим, що пропустили на уроці. На уроці можна і вчителя запитати, коли щось не зрозумієш, а вдома кого спитаєш? А ви спробуйте посидіти на уроці дуже тихенько, постарайтеся прислухатись до того, що пояснює вчитель, і зрозумієте, що саме про вас дбає вчитель, коли закликає до уваги і тиші. Бо матеріал засвоюється краще, коли дитина уважна і зосереджена, коли її думки націлені на сприйняття уроку. Отож, увага, зосередженість — найперші помічники на кожному уроці.

Та це ще не все. Є ще старанність, без якої не обійтися на жодному уроці, бо все почуте треба практично засвоїти, тобто зробити приклади, розв’язати задачу, запам’ятати правило, виконати творчу вправу... Ось тут і слід виявити знання, вміння, силу волі, старанність. А де ж воно все візьметься, якщо ви раптом розлінувалися і не хочете гарно писати, чи навіть вам читати ліньки? В цей момент треба покликати на допомогу всю свою силу волі, щоб прогнати бридку тітку Лінь і взятися до роботи, вкладаючи в неї всю свою майстерність, любов, терпіння, віддаючи всього себе. Це не завжди вдається, правда? Часом тітка Лінь так пригортає вас, так обіймає, що немає ніякої сили вирватись. А тоді бідний зошит за вас червоніє, бо в ньому стільки помилок, такий хаос, бруд, що й годі думати, що це якась дитина працювала на уроці, зразу всім відомо, що цей учень сидів, обійнявшись з тіткою Лінню. А вдома в учня будуть неприємності з батьками, йому доведеться переписувати класну роботу. Народна мудрість про це каже так: «Скупий — двічі платить, а лінивий — двічі робить». Отож запам’ятайте цю мудрість і ніколи не піддавайтесь тітці Ліні, бо вона дуже каверзна, ніколи вашого часу не пожалкує, та й вас самих збиває з пантелику.

Учень.

Тітка Лінь якось дрімала і дрімала без пуття.



Зголодніла добре, встала і пішла ловить дитя,

Щоб від нього силу взяти й волю висмоктати теж,

А тоді собі лежати й лінуватися без меж!

І прийшла вона до класу, стала діток пригортать.

Заважати їм тим часом, працювати не давать.

Діти зразу лінь відчули, проганяти почали,

А безпечні — не збагнули, себе Ліні віддали.

І тепер у них проблеми: сил нема і волі теж,

В навчанні нема системи... Думаю, не ви? Авжеж?

Будьте сильні, не піддавайтеся на спокуси, не лінуйтесь, а працюйте на уроці старанно, наполегливо. Згодом це увійде в звичку і ви зрозумієте, що виграли дуже багато часу і нервів також. Чому я кажу — нервів? А погодьтесь, коли у вас класна робота виконана не просто добре, а — класно, то всі задоволені: ви, ваші батьки, вчителька. І весь світ здається веселим і радісним, навіть, коли ллє за вікном дощ. У вас тоді настрій пречудовий, вам весело, ви — щасливі, а отже вашим нервам — спокій! Я от часом думаю, що кожного дня учні пишуть у зошитах «Класна робота», — це не просто тому, що вона виконується в класі, а тому, що повинна бути виконана — «класно»! І цей запис має зобов’язувати кожного учня виконувати кожну роботу — відмінно, якісно!

Учень.

Уроки виконав я вчасно:



І вивчив все і прочитав,

І написав завдання «класно!»,

Бо часу я не марнував.
Тож, щоб сумління чисте мати,

Роби, як слід, і не спіши.

А зараз можна йти гуляти, —

Зайнятись чимось для душі...

Але час уроків закінчився, і всі учні біжать стрімголов додому А вдома завжди дуже цікаво! У кожного є своє улюблене заняття, за яким дитина може сидіти годинами. Це різні види творчої діяльності: випалювання, вишивання, плетіння, малювання, читання художньої літератури, моделювання, заняття спортом — та хіба все перелічиш! Ще треба виконати уроки. Але і без них аж ніяк не можна, поки діти малі, їм треба вчитись, бо недаремно кажуть у народі: «Чого не навчивсь Іванко, того Іван не буде знати». От бачите, який мудрий наш народ! Прислухайтесь до народної мудрості, вона не підведе. Тому відкладемо найцікавіші справи, а візьмемося після короткого відпочинку за уроки, бо їх задали багатенько: І до них треба взятись серйозно, щоб завтра одержати найбільше балів, тому що ви не просто учень у школі, а учень, який добре знає, що знання потрібні йому самому. Без них у житті, як без води: і ні туди, і ні сюди. Бо що то за людина без знань у сьогоднішньому житті? Вона як бур’ян, від неї ніякої користі. Що вона може? У космос полетіти, відкрити новий вид енергії, лікувати людей, вчити дітей, вирощувати хліб? Та нічого сьогодні без знань людина не зможе зробити, тому вихід один — вчитися і то дуже добре, щоб потім тобі ж самому було легше і цікавіше жити. Отже, пора за уроки. В добрий час!

Учень.


Ах, скільки різної мороки:

І те зробити, й те зробить.

Та я сідаю за уроки,

Бо час, як та вода, біжить.


А треба встигнути багато,

Завдання зовсім непрості.

А завтра — в школу, бо не свято.

Знання ж потрібні у житті!


Я зосереджено працюю,

Як бджілка, вдома я труджусь.

І за столом не байдикую,

Старанно вчуся, вчусь і вчусь!

І ось ти за столом, а перед тобою щоденник, у якому написано, що ти повинен зробити на завтра. А записи теж треба робити чітко, бо пам’ять може підвести, і ти зробиш не те, що задано, а тоді знову неприємності. З чого почати? (Відповіді учнів). Можна і так, і так, а найкраще, все ж, почати з усних предметів: спочатку вивчимо правила, які полегшать нам виконання письмових вправ. Правила слід вивчати так, щоб вміти застосувати їх практично, тому зосередьтеся, подумайте, про що там написано, і добре запам’ятайте, придумайте свої приклади за аналогією до тих, які є в підручнику. А тепер можна приступати до виконання вправи. Ось зараз вправу виконувати зовсім легко і просто, бо зрозуміло, що вимагається, тільки ж напишіть дуже ретельно, кожну буквочку виводьте старанно, це привчить вас до охайності та порядку. Та й про ведення зошита не забудьте, згадайте, скільки клітинок або лінійок треба відступити від попередньої роботи, про абзаци не забудьте. Гарно і правильно виконана праця принесе радість і задоволення, та й самому на таку роботу приємно подивитись. Отже, ви підготували один урок, тепер ще раз повторіть правило, наведіть приклади (свої, а не з підручника), не забудьте повторити ще й те, що задано, і те, в чому ви сумніваєтеся. Ось тепер ви молодці! Приступайте до наступного уроку. Принцип такий же. Спочатку вивчіть правила, а тоді беріться до вправи чи завдання. А якщо ви читання відклали насамкінець — нічого страшного, почитати можна і зараз. Та добре запам’ятайте, що читати треба уважно, щоб зрозуміти зміст прочитаного. При цьому вимкніть музику, не ставте чайник, чаю поп’єте потім, як усе зробите. Починайте працювати, бо ж ви знаєте, що читання — це найголовніше в початкових класах, тут треба добре оволодіти технікою читання, щоб читати вільно і легко, та ще й виразно і свідомо. Але, крім цього, ще треба добре навчитись переказувати те, про що читали, відповідати на запитання, які стоять після тексту, коротко сформулювати зміст статті. Тут треба добре потрудитись, щоб не запинатись та не заїкатись.

Для того пропоную кожному з вас дуже цікаве заняття. Якщо ви прочитали кілька разів текст і вже готові його переказати, то станьте перед дзеркалом і уявіть, що ви стоїте перед класом і розказуєте, при тому дивіться на своє відображення у дзеркалі і стежте за дикцією, за мімікою, за своїми жестами... Що, не виходить з першого разу? Звичайно, я вам вірю, ні в кого з першого разу не виходить, бо раптом усе забуваєш, не знаєш, на чому зупинився, що далі казати. Але не занепадайте духом, прочитайте ще раз і починайте знову переказувати перед дзеркалом. Ще трохи терпіння, ну, нехай сьогодні і не вийшло так, як хотілось, то перекажіть уже без дзеркала, а назавтра повторіть знову. Ви не помітите, як навчитесь гарно вести діалог, підбирати потрібні слова, щоб висловити свою думку, ви таки навчитесь перед дзеркалом переказувати, а це додасть вам впевненості у розмові між своїми однолітками і дорослими, допоможе виробити правильну дикцію і міміку, освоїти гарні жести і ще багато чого позитивного. Ось яке воно дивовижне дзеркало — просто чарівне!

Учень.

— Дзеркальце маленьке, просто чарівне,



Говорити гарно ти навчи мене.

Щоб усім хотілось слухати розмову,

Щоб я мав прекрасну дикцію і мову.

— Щоб уміть, дитино, гарно говорити,

Треба мову рідну дуже добре вчити,

З книжкою дружити, а ще не кривлятись,

Говорити чемно і завжди всміхатись.

Учень. Відгадайте загадку: «Хто завжди каже правду?» (Дзеркало).

— Ви вже все зробили і, зрозуміло, втомились, хоч перед дзеркалом було дуже цікаво, бо ви були неначе на екрані телевізора, а це так важко. Може, хтось захотів уже зараз стати диктором на телебаченні? Тренуйтесь, це допоможе вам наблизитись до своєї мрії.

А тепер можна ввімкнути музику, тільки не дуже голосно, бо голосна музика погіршує слух, а це небажано, та й сусіди на голосне звучання з вашого магнітофона також голосно реагують, а кому це приємно? Можна чайник поставити, щоб перекусити, тепер треба підкріпитись. Бо ж ви ще не все зробили. У вашому щоденнику записано прочитати дуже цікаві твори, записати прислів’я, вірш вивчити на урок позакласного читання. І хоч це завдання і не на завтрашній урок, а лише через тиждень, все ж я раджу вам піти в бібліотеку і вибрати ці твори, а ввечері за годину до сну сісти в тиші і почитати. Бо читання — це найулюбленіше заняття вдома! Так я думаю, та й ви, діти, коли відчуєте смак до читання, теж будете уривати кожну вільну хвилинку, щоб почитати книжку. А зараз, коли ви вже поїли, послухали улюблені музичні твори, біжіть у бібліотеку, виберіть потрібні книжки, запишіть прислів’я, вірш, який учителька рекомендувала, і йдіть зі спокійною совістю додому.

Нарешті, настав час для гри, улюблених занять, спортивних секцій. Бачите, скільки ще вільного часу є у вас, коли ви все зробили так, як треба, не відволікались ні на що стороннє, а робили все правильно, старанно, своєчасно і вдумливо. Ви ж не слухали радіо, коли вчили уроки, не їли, коли читали, не слухали музики, а сиділи в тиші, працювали наполегливо і старанно, робили все ретельно, вдумливо, а не мріяли, коли вираховували приклади, не жували, коли розв’язували задачу і т. д.

Отож, запам’ятайте дуже важливі правила. Коли сідаєте за уроки, вимкніть телевізор, магнітофон, радіо, комп’ютер. У кімнаті має бути тиша, ніщо не повинно відволікати вашої уваги від занять. Працюйте дуже старанно, вдумливо. Спочатку вивчіть правила, а тоді беріться за письмові роботи. Читати треба уважно, перечитувати неодноразово ті місця, де чогось не зрозуміли, чи в чомусь засумнівались, а переказувати обов’язково кожен текст і бажано перед дзеркалом, щоб виробляти правильну дикцію, міміку, жести і почуватись впевнено серед дорослих та дітей, мати гарну, вишукану мову, вміти висловлювати свої думки. Ніколи не кидайте роботи доти, доки не закінчили її, бо потім важко до неї повертатись. Виробіть у собі звичку все доводити до завершення і лише тоді вставати із-за столу, коли вся робота виконана бездоганно. Бездоганно виконуйте кожну роботу, щоб мати від неї задоволення і радість, найбільшу кількість балів. Запам’ятайте, що це потрібно тільки вам, бо перед вами широкий світ, усе життя, і від вас самих залежить, якими ви підете у це життя — розумними, мудрими, сильними, чи неуками та недоучками. Пам’ятайте народну мудрість, яка каже: «За одного вченого сім невчених дають, та ніхто не бере». Бачите, яка вага вченої людини! Ваша наполегливість, старанність стане вам у пригоді, бо себе навчите, виробите добру звичку кожну роботу виконувати самовіддано, правильно, наполегливо і доводити її до завершення. Ці навички високо цінуються всюди — у школі і на будь-якій роботі. Таких людей завжди візьмуть на роботу, бо вони вміють працювати, не гають часу на розмови та балаканину, вони вміють робити все своєчасно і вдумливо, а також швидко і правильно, тому їх на кожній роботі цінують.

Отже, тепер ви зрозуміли, що, навчаючись у школі, ви готуєте себе до життя, для майбутнього, щоб стати гарними працівниками, щоб у вас не виникало труднощів з роботою, щоб ви могли отримати улюблену професію, добру роботу, бути кваліфікованим спеціалістом. Тому вже сьогодні запам’ятайте: щоб у житті чогось досягти, треба змалку старанно вчитись, уміти вчитись, аби потім вміти добре трудитись.

1 учень.


Перед тобою все життя, дитино!

Воно прекрасне, радісне, та все ж,

Ти змалку мусиш вчитись неупинно,

Старатись кожен час і день, без меж!

2 учень.

Потрібно це для тебе, все для тебе!

У світ без знань людина як піде?

Їй розум і знання здобути треба,

Вона без цього щастя не знайде.

3 учень.


І щоб життя твоє було цікаве,

Щоб у майбутнє впевнено іти,

Старайся, вчися і трудись на славу,

І щастя у житті здобудеш ти!


1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка