Донецьке відділення Наукового



Скачати 363.5 Kb.
Дата конвертації11.04.2016
Розмір363.5 Kb.
Донецьке відділення Наукового

Товариства ім. Шевченка

Віталій Білецький

дослідження

пенітенціарного

психолога

Друкується за рішенням Вченої ради

Донецького державного

університету управління,

протокол № 8 від 24.02.2005 р.

Донецьк

Східний видавничий дім



2005

ББК 88.471

Б 43

Білецький Віталій.

Б 43 Дослідження пенітенціарного психолога. Наукове видання - Донецьк: Східний видавничий дім, 2005 р. - 40 с.

ISBN 966-7804-85-2
У праці викладені результати польових психологічних досліджень, які були виконані автором під час роботи у якості пенітенціарного психолога. Задачами їх було виявлення у спецконтингенту засуджених психологічних і моральних особливостей.

Крім того, автор акцентує увагу на особливостях застосування типових психодіагностичних методик серед засуджених та службовців установ з виконання покарань.

Книга орієнтована на працівників пенітенціарних установ, науковців-пенологів, студентів, які опановують фах психолога та правознавця.
ISBN 966-7804-85-2

Донецьке відділення Наукового



Товариства ім. Шевченка

Віталій Білецький

дослідження

пенітенціарного

психолога

Друкується за рішенням Вченої ради

Донецького державного

університету управління,

протокол № 8 від 24.02.2005 р.

Донецьк

Східний видавничий дім



2005

ББК 88.471

Б 43
Білецький Віталій.

Б 43 Дослідження пенітенціарного психолога. Наукове видання - Донецьк: Східний видавничий дім, 2005 р. - 40 с.



ISBN 966-7804-85-2
У праці викладені результати польових психологічних досліджень, які були виконані автором під час роботи у якості пенітенціарного психолога. Задачами їх було виявлення у спецконтингенту засуджених психологічних і моральних особливостей.

Крім цього автор акцентує увагу на особливостях застосування типових психодіагностичних методик серед засуджених та службовців установ з виконання покарань.

Книга орієнтована на працівників пенітенціарних установ, науковців-пенологів, студентів, які опановують фах психолога та правознавця.
This brochure contains the results of “field” psychological researches, which were executed by author during the work as a penitentiary psychologist. Tasks of these researches were: a disclosure of especially psychological and moral qualities of prisoners.

Author also indicates on apply peculiarities of typical psychological tests among prisoners and punishment service wokers.

A Book is recommended on workers of punishment service, scientists- penologists, students, which learn a psychology and law.
ББК 88.471
Р е ц е н з е н т и:
Бурега В.В. доктор соціологічних наук, професор, завідувач кафедри соціології управління Донецького державного університету управління

Кадикова Т.А. кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри загальної та соціальної психології Донецького інституту соціальної освіти

Безродний В.І. кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психології Донецького національного університету

© В.В.Білецький

© Макет, «Східний видавничий

дім», 2005

ЗМІСТ


Вступ 4

1. Сучасні реалії психологічного стану засуджених....... 6

1.1. Дослідження динаміки акцентуацій

характеру і складових тривожності 6

1.2. Дослідження динаміки вольових

якостей засуджених 10

2. Суб’єктивне сприймання засудженими

процесу покарання 16

3. Дослідження моральнісних якостей засуджених 19

4. Особливості проведення соціометрії у колективі

службовців виправної установи 24

Підсумки 34

Використана література 36

ВСТУП
Сучасна система вітчизняних установ з виконання покарання, ставлячи перед собою ціль “виправлення” злочинців, є суттєво обмеженою у її здійсненні. На думку дослідників, це пояснюється, по-перше, невизначеністю загальнонаукової стратегії виправлення, по-друге, моральним старінням методів поводження з засудженими, по-третє, браком у суто карної системи необхідного інструментарію для реконструкції криміногенної особистості, і, по-четверте, практичною відсутністю наукових досліджень, які б відбивали стан особистості засуджених [1-21].

Деякі з цих проблемних позицій перебувають у сфері компетентності українського Уряду та Парламенту і стосуються докорінної перебудови Державного департаменту України з питань виконання покарань. Разом з тим, задача конкретизації особистісних якостей засуджених, на які повинен бути спрямований виправний вплив, цілком може бути вирішена пенітенціарними психологами та соціологами.

Дослідники-гуманітарії вже доволі тривалий час не зверталися до практичного дослідження значимих для пенітенціарного процесу особистісних якостей спецконтингенту. Останні масштабні наукові роботи, присвячені цій меті, були виконані у 70-90 х роках ХХ сторіччя і належать теоретикам радянської виправної психології - Глоточкіну ОД Пірожкову БФ, Платонову КК Ігошеву КЄ, Костицькому МВ та іншим [22-25, 30] Щоправда і вони мають майже виключно теоретичний характер – результати конкретних досліджень в них не подаються, що пояснюється, імовірно, ідеологічною “закритістю” цієї теми для широкого кола науковців.

Враховуючи це, поновлення науково-практичних досліджень особистісних якостей спецконтингенту є важливою задачею, яка все більш актуалізується тими суспільними, політичними, економічними перетвореннями, які тривають у нашій державі.

З цього випливає і загальна мета цієї роботи – дослідити на практиці значимі для пенітенціарного процесу психологічні та моральнісні особливості сучасних засуджених громадян. У контексті цього автором було проведено діагностику: акцентуацій характеру, складових тривожності засуджених, їх вольових якостей, рис моральності, суб’єктивного сприймання спецконтингентом процесу покарання.

Об’єктом дослідження слугувала асоціальна девіантна особистість, а предметом – ряд її особистісних (у тому числі, психологічних) ознак.

Дослідження, результати яких викладено у цій роботі, були проведені у 1998-2000 рр. під час служби автора на посаді психолога в одній з установ по виконанню покарань. Зазначимо, що вони здійснювалася за власною ініціативою.

Згідно до своїх функціональних обов’язків, автор виконував роботу з адаптації осіб, які перебувають у карантині установи, психопрофілактику та облік засуджених, які класифікуються як схильні до самогубства, а також досліджував соціально-психологічний клімат деяких колективів службовців. За даними напрямками було виявлено ряд “ноу хау”, що пояснює включення до цієї роботи четвертого розділу, який, на сподівання автора, буде цікавий для тих, хто опановує фах пенітенціарного психолога, соціолога.

Будучи відкритим до конструктивних зауважень, автор висловлює подяку за увагу до даної роботи.

1. Сучасні реалії психологічного стану

засуджених


1.1. Дослідження динаміки акцентуацій характеру

і складових тривожності


Динаміка вибіркової психічної вразливості (акцентуацій) відслідковувалася шляхом проведення дослідження з двома групами респондентів – щойно прибулих до установи по виконанню покарань (далі – УВП) - група 1 і тих, які за півроку його мали залишити, а строк відбування покарання отримали не менше 5 років - група 2. Генеральна сукупність складала 2500 чоловік, репрезентативна група включала 80 засуджених (вимоги до репрезентативності враховувалися), гранична похибка репрезентативності становила 0,03, а достовірність висновків складала близько 95%.

Акцентуації характеру, як на початковому етапі відбування покарання, так і в кінці терміну діагностувалися за допомогою широко відомої та адаптованої психодіагностичої методики Schmieschek, побудованої на основі теорії К.Леонгарда про гіпертрофовано розвинені риси особистості, які відбивають вибіркову психологічну вразливість людини. Попри певні дискусії, за цією методикою загалом розрізняють 10 основних типів акцентуації: гіпертимія, застрягання, емотивність, педантизм, тривожність, дистимія, циклотимність, демонстративність, збудливість та екзальтованість.

Складові тривожності (ситуативна та особистісна) діагностувалися за відомою методикою Спілбергера,

Крім цього, нами була здійснена спроба діагностики психічної патології шляхом проведення адаптованого варіанту Мінесотського мультифакторного особистісного опитника ММРІ (Minnesota Multiphasic Personality Inventory), який був розроблений Hathaway & McKinley в 1941 році і успішно адаптований вітчизняними психологами.

Практика показала, що групове, але контрольоване психологом опитування спецконтингенту є продуктивним способом збору даних. Разом з цим складання так званої “батареї тестів” виявилося недоцільним з-за ряду факторів, серед яких найвагомішими є: слабкість і нестійкість довільної уваги аудиторії, низький загальний рівень словарного запасу (а значить і інтелекту), обмеженість респондентів у часі з-за вимог режиму, Правил внутрішнього розпорядку УВП. Сукупно це утруднює тривалу роботу пересічного засудженого зі стимульним матеріалом – тому ми опитували групи респондентів окремо по кожній з наведених методик.

Дослідження показало, що вищевказані параметри психічного стану засуджених на етапі закінчення відбування покарання (група 2) мають певні відмінності від тих, які мали місце у респондентів групи 1 (див. Рис. 1.1.).







Рисунок 1.1. Динаміка акцентуацій характеру засуджених
Як бачимо з наведеної гістограми, на початкових етапах відбування покарання переважна більшість акцентуацій (крім тривожності) значно перевищують гранично допустимий поріг умовної норми (13 балів). Це переводить кожну конкретну акцентуацію у «передпатологічний» стан. Слід відзначити, що найбільш вираженими є такі види акцентуацій, як екзальтованість, емотивність, гірпертимність, збудливість та циклотимія, які свідчать про високу перманентну афективно-емоційну активність (установку) засуджених.

Дослідження рівня акцентуацій характеру на кінцевому етапі відбування покарання свідчить про зменшення їх загального кількісного рівня, але афективно-емоційна (а не усвідомлена і конструктивна) установка зберігається в них як якісна сторона реагування на подразники.

Дослідження ситуативної складової тривожності показує (рис.1.2), що засуджені як на початкових, так і на кінцевих етапах відбування покарання характеризуються низьким порогом виникнення реакції тривоги - недостатньо мотивованого і малоадекватного неспокою, недовірливості, комплексу неповноцінності, зосередження на своїх недоліках. Міра центральної тенденції даних (М) обох виборок перевищує рівень “помірна” і знаходиться у секторі “висока”.


Рисунок 1.2. Стан ситуативної тривожності
Особистісна ж складова тривожності характеризує схильність індивіда перебувати в більшості навіть звичайних ситуацій у стані хвилювання, тривоги, побоювання, страху.

На початковому етапі перебування у пенітенціарній установі вона є однозначно високою (рис.1.3.), на кінцевому ж М дещо зміщується у сектор “помірна”, що говорить про те, що основна маса засуджених у кінці строку більш врівноважена ніж на початку, але слід відзначити, що  (середнє квадратичне відхилення) цього показника у вибірки свідчить про можливість високої особистісної тривожності у деяких осіб.





Рисунок 1.3. Стан особистісної тривожності
Спроба дослідження наявності у засуджених психічної патології шляхом застосування методики ММРІ показала, що близько 30% засуджених на початку відбування покарання і близько 20% у його кінці виявляють різноманітну патопсихологічну симптоматику (переважно ознаки психопатії, гіпоманії та іпохондрії), що загалом підтверджує висновок про високу подразливість, “експлозивність” психіки частини респондентів.

Слід також відзначити, що в умовах УВП дослідження психічної сфери засуджених за цією методикою виявилося не досить інформативне - 46,25% відповідей першої вибірки і 45% другої виявилися не достовірними з-за перевищення ґраничних балів за шкалами L, F, K.


* * *

Підсумовуючи вищевикладене, ми можемо бачити, що у якісній стороні психологічного реагування респондентів на різноманітні подразники присутня певна розбалансованість між емоціями та раціо. Іншими словами, у значної частини респондентів домінує афективно-емоційний (а не когнітивний) психологічний вектор рефлексії.

Разом з цим психологічний стан засуджених під час перебування в установах сучасної пенітенціарної системи все ж має деякі риси позитивної динаміки, однак її показники залишаються недостатніми для однозначного твердження про сталий прогрес соціально схвалюваних особистісних рис.
1.2. Дослідження динаміки вольових якостей засуджених
Аналіз психологічних характеристик особистості засудженого повинен передбачати дослідження її вольових якостей, оскільки саме воля є енергетичною складовою психіки, яка уможливлює будь-які усвідомлені вчинки людини.

Ознайомлення з методиками дослідження вольових якостей особистості [26] показало, що на сьогодні не існує єдиного способу їх діагностики (стосовно специфіки засуджених вітчизняних або адаптованих методик не існує взагалі). Цей стан можна пояснити, очевидно, науковою дискусією щодо зовнішніх проявів вольових якостей, а також певною неоднозначністю визначення критеріїв волі з позицій різних авторів [26, 27].

Вивчивши вітчизняний та зарубіжний досвід дослідження вольових якостей серед звичайних громадян, ми прийшли до висновку, що в умовах вітчизняних УВП найбільш зручним є факторно-критеріальний метод їх оцінки.

Перший етап дослідження полягав у визначенні факторів, які могли б найповніше характеризувати вольові риси особистості. Визначаючи їх, ми виходили з теоретичних позицій науковців, які у свій час досліджували особистість засуджених – О.Д.Глоточкіна, Б.Ф.Пірожкова, Л.В.Васильєва та інших [23, 26 - 33]. Аналізуючи їх погляди на вольові риси, ми прийшли до висновку, що у якості критеріїв повинні стати: стійкість волі, цілеспрямованість, рішучість, енергійність, наполегливість, витримка, ретельність, хоробрість, самостійність та мужність засуджених.

Враховуючи специфічність контингенту, імовірну тенденційність відповідей, було прийнято рішення про опитування не лише самих засуджених, але й експертів, у якості яких виступили співробітники відділу соціально-психологічної роботи (ВСПР).

Вибір експертів пояснюється тим, що саме ці службовці протягом довгого часу зобов`язані спілкуватися з засудженими, відслідковувати стан їх особистості.

Наступний етап дослідження полягав у створенні анкет для опитування спецконтингенту та експертів.

Вимоги до репрезентативності вибіркової сукупності засуджених дотримувалися (характристики груп засуджених тотожні наведеним раніше), службовці ВСПР були опитані всі.

Далі засудженим обох контрольних груп було запропоновано визначити за 10-ти бальною шкалою наявність в них простих та складних вольових якостей. При цьому ми прагнули уникнути їх додаткового розтлумачення, щоб нівелювати суб`єктивний чинник анкетування. Проте при нерозумінні респондентом поняття, його значення доводилося зачитувати зі словника. Підсумки відповідей проілюстровані на рисунку 1.4.


Рисунок 1.4. Результати самооцінки вольових якостей
Як бачимо, засуджені на початковому етапі відбування покарання вважають, що більшість їх вольових якостей, як простих (стійкість волі, цілеспрямованість, рішучість, енергійність, наполегливість, витримка, ретельність, хоробрість), так і інтегральних (самостійність, мужність) розвинуті на високому рівні (середній бал оцінок 7,4). Слабко розвиненими були названі лише такі риси як ініціативність та дисциплінованість. Інтроспективна оцінка вольових рис засудженими на кінцевому етапі відбування покарання (група 2) суттєво відрізняється від попередньої. Тут ми спостерігаємо менший середній рівень оцінок - 6,4. Разом з цим респонденти групи 2 оцінюють власну дисциплінованість та ретельність вище, ніж респонденти групи 1.

Опінії експертів можна простежити на рис. 1.5.



Рисунок 1.5. Результати експертних оцінок

Експерти-службовці оцінюють рівень вольових якостей засуджених групи 1 середнім балом 3,1, а групи 2 - 4,1. Тобто загальна оцінка вольових якостей засуджених експертами на початку та в кінці строку покарання в цілому протилежна оцінці самих засуджених – службовці вище оцінюють вольові якості спецконтингенту в кінці строку покарання, а самі засуджені навпаки – на початку цього терміну. Також зазначимо, що рівень експертних оцінок вольових якостей засуджених значно нижчий, ніж рівень їх власних інтроспективних оцінок.

Виходячи з такої неузгодженості, доцільно зупинитися на більш детальному порівнянні інтроспективних та експертних оцінок (рис. 1.6. і 1.7.).

Рисунок 1.6. Порівняльні гістограми інтроспективних та експертних оцінок вольових якостей засуджених групи 1



Рисунок 1.7. Порівняльні гістограми інтроспективних та експертних оцінок вольових якостей засуджених групи 2
Різниця у опініях засуджених та експертів, яка наочно простежується гістограмах, на нашу думку, свідчить, принаймні, про завищену самооцінку і слабкість самокритики засуджених.

Разом з цим, загалом інтроспективні та експертні оцінки у випадку групи 2 дещо зближуються (якщо інтегральна різниця цих оцінок для групи 1 складає 7,4-3,1 = 4,3 бали, то для групи 2 вона становить: 6,4-4,1 = 2,3 бали). В ряді позицій (“витримка”, “цілеспрямованість”, “стійкість волі”) оцінки службовців-експертів для групи 2 також дещо наближаються до інтроспективних оцінок респондентів-засуджених, залишаючись нижчими за них всього на 1,2-2,0 бали, а оцінка якості “енергійність” практично однакова. Цікавим фактом є те, що службовці більш високо, ніж респонденти-засуджені групи 2 оцінюють таку вольову рису як “ретельність”.

Підсумовуюч викладене, зазначимо, що на думку як засуджених, так і експертів, протягом відбування покарання відбуваються процеси зниження, збереження та розвитку тих або інших вольових характеристик.

Респонденти-засуджені вважають, що в них зменшуються цілеспрямованість, рішучість, енергійність, наполегливість, ви-тримка, стійкість волі, самостійність, рівень же таких харак-теристик як мужність та ініціативність залишається незмін-ним, а ретельність та дисциплінованість зростають.

Експерти частково поділяють думку респондентів і вважають, що деякі якості волі (рішучість, наполегливість, самостійність, ініціативність) дійсно знижуються з часом перебування у ВК. Проте, на їх думку, такі вольові характеристики особистості, як ціле-спрямованість, хоробрість не знижуються, а енергійність, витримка, стійкість волі, ретельність, мужність і дисциплінованість з часом зростають, хоча, за оцінками експертів, розвиток цих параметрів є незначним.
* * *

Простежені при аналізі тенденції зростання рис енергійності, витримки, стійкості волі, ретельності, мужності та дисциплі-нованості можуть, на нашу думку, свідчити про те, що особистість засуджених з часом прагне набути деяких корисних вольових якостей або виявляє тенденцію до цього. Однак, приймаючи до уваги їх незначний прогрес, перспективи соціально-бажаної реконструкції вольових рис криміногенної особистості у сучасній пенітенціарній системі є доволі слабкими.


2. Суб’єктивне сприймання засудженими процесу покарання


Управління будь-якими складними системами, а тим паче, особистістю людини, повинно передбачати необхідність існування постійного зворотнього зв`язку між об`єктом і суб`єктом впливу.

Пропрацювавши в УВП доволі тривалий час, ми можемо стверджувати, що сучасна карна система не створює умов для виконання цього принципу. У ній не існує служб чи підрозділів, обов`язком яких було б постійне та детальне слідкування за позицією широкого кола засуджених щодо впливу, який на них здійснюється.

Ця серйозна вада карної системи призводить до розгляду особи засудженого лише у якості сталого об’єкту традиційно жорсткого впливу. Таке ставлення до неї з філософської точки зору є помилковим і неграмотним, бо нівелює діалектику суб’єкт-об’єктних відносин. Результатом такої концептуальної помилки є негнучкість чинної карної формації, яка на практиці (попри формальні декларації) не диференціює вплив на засуджених.

З цієї логіки випливає актуальність наступного етапу дослідження - аналіз суб’єктивного сприймання спецконтингентом процесу покарання.

Застосувавши спеціально створену анонімну анкету з різними категоріями відповідей (закритими і відкритими), ми прагнули дослідити оціночні позиції спецконтингенту щодо:

- наявних і бажаних методів виправного впливу;

- ефективності сучасного пенітенціарного процесу.

Процедура дослідження проводилася, як і у попередніх випадках, на двох репрезентативних групах засуджених, характеристика яких тотожна попереднім. Анкетування здійснювалося індивідуально.

Аналіз результатів опитування показав, що практично всі представники контрольних груп активно висловлюються за обмеження практики тотальної і тривалої соціальної ізоляції, яку вони одностайно вважали несумісною з метою виправлення.

Що стосується найбільш раціональних і бажаних для себе методів пенітенції, то опінії респондентів розділилися, що ілюструє діаграма на рисунку 2.1.



Рисунок 2.1. Відношення засуджених до методів виправлення
Як бачимо, ніхто з респондентів не назвав ізоляцію як таку дієвим засобом реконструкції їх особистості. Відносно невеликою (9-10%) також виявилася кількість засуджених, які вважають процес пенітенції в принципі неможливим ні за яких умов.

Опитані переважно (74-88%) впевнені, що найефективнішим методом позитивної реконструкції особистісних рис може стати постійне мешкання та трудова діяльність людини у нормальному (некримінальному) соціальному середовищі. Частина респондентів (26-50%) надає перевагу комплексним методам впливу (активній роботі психологів, соціальних працівників, представників релігійних конфесій, громадських організацій), а також методам виправлення засуджених працею у звичайному середовищі (43-47% опитаних), під час якої вони б зкомпенсовували спричинену суспільству шкоду. Відносно невелика частина засуджених (14-31%) вважають, що виправлення може відбуватися у трудовому колективі під впливом авторитетних товаришів по роботі. Важливо відмітити, що переважна більшість засуджених обох груп (91-90%) вказують одночасно на небхідності декількох з вищевказаних методів пенітенціарного впливу.

Суб’єктивна оцінка засудженими ефективності сучасної карної системи, в тому числі у контексті виправлення асоціальної девіантної особистості, переважно різко негативна. 83-81% опитаних вважають, що тривале (понад один рік) перебування в сучасних установах по виконанню покарань не тільки не сприяє формуванню у спецконтингенту соціально корисних моральнісних якостей, а, навпаки, розвиває та закріплює асоціальну спря-мованість особистості, є причиною втрати корисних соціальних зв’язків (наприклад, з рідними), руйнування сімейних відносин, деградації професійних та інших нечисленних соціально корисних навичок.

Разом з тим 35-23% засуджених вважають, що нетривала (у межах декількох місяців) і нетотальна соціальна ізоляція може мати певний дисциплінуючий та виправний ефект на осіб, які засуджені вперше. Відносно невелика частина респондентів (3-4%) переконана, що перебування в УВП ніяк не впливає на якості особистості (рис. 2.2.).




Рисунок 2.2. Відношення засуджених до перебування в УВП
* * *

На основі проведеного аналізу результатів опитування ми можемо зробити висновок про існування певних відмінностей між існуючими вітчизняними методами пенітенції та суб’єктивним сприйманням засудженими їх корисності з точки зору досягнення каяття, реконструкції рис моральності.

Перебування у сучасних установах по виконанню покарання переважна кількість засуджених вважає неприйнятним та шкідливим з мети виправлення. Принципово не виступаючи проти поміркованого застосування соціальної ізоляції, респонденти вважають її другорядною у порівнянні з іншими заходами пенітенціарної практики. Наведені факти, за суттю, є сигнальними - вони додатково свідчать про слабку ефективність існуючої карної парадигми та недієвість її інструментарію.

3. ДОСЛІДЖЕННЯ МОРАЛЬНІСНИХ ЯКОСТЕЙ

засуджених
Враховуючи результати викладеного вище дослідження, ми розуміємо, що аналіз різноманітних психологічних особливостей поведінки респондентів показує, як правило, лише певні кількісні характеристики їх психіки, відносно слабко заторкуючи якісний стан особистості, знання параметрів якого є надзвичайно важливим для суспільного інституту, який намагається виправити людину.

Тому ми вважаємо особливо актуальним для реалій сучасної системи по виконанню покарань дослідження моральнісної сфери засудженого. Це пояснюється тим, що саме моральність є головною соціально актуальною якістю будь-якої людини, яка сукупно зі станом інтелекту показує, наскільки особа наближається до ознаки “особистість”.

Для того, щоб прослідкувати динаміку ознак моральності, нами було досліджено дві групи респондентів, які за кількісними характеристиками не відрізнялися від наведених у попередніх розділах роботи.

Вивчивши вітчизняний та зарубіжний досвід дослідження моральнісних якостей особистості та проаналізувавши ряд методик [27], ми можемо стверджувати, що вони не можуть бути використані в силу специфіки контингенту наших респондентів. Так, досить очевидним є те, що для засуджених, які перебувають в установах Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі ДУПВП) прямі запитання щодо оцінки власних моральнісних якостей (доброти, вихованості, культурності, ввічливості, ідеологічного розвитку, поваги до старших тощо) не будуть адекватно сприйняті і відповіді на них будуть щонайменше нещирими та тенденційними.

Разом з цим гуманітарна наука показує, що моральність якісно виявляється у спрямованості особистості, яка віддзеркалюється у мотивації людини, визначає комплекс першочергових життєвих потреб, його збалансованість.

Одним з найконструктивніших для діагностики якісних сторін особистості є метод інтроспекції, який вирішено було застосовувати з врахуванням специфічності контингенту. Як показала практика, найбільш продуктивним шляхом самодіагностики рис моральності стало вживання не прямих питань щодо оцінки моральних якостей, а опосередкованих.

Таким чином, за визначеними принципами була створена спеціальна анкета для анонімного письмового опитування респондентів за багатьма позиціями. До неї були включені як закриті, так і відкриті запитання, відповіді на які прямо чи опосередковано віддзеркалили ставлення засуджених до суспільної, зокрема християнської, моралі, спрямованість їх особистості, систему першочергових життєвих потреб, наявність смислових утворень, у яких проявляються мотиваційні позиції.

Під час інтерпретації результатів опитування з’ясувалося, що для засуджених взагалі характерна низьке визнання авторитетності загальносуспільної, у тому числі, християнської моралі. При цьому наочно простежена негативна динаміка ставлення до моральнісних нормативів поведінки.

Аналіз результатів анкетування показав, що лише 25,6% засуджених групи 1 та 15,6% групи 2 вважають ці норми обов’язковими для постійного дотримання - тобто для новоприбулого спецконтингенту авторитетність моралі на 10% вища ніж для засуджених, які перебувають в кінцевому терміні відбування покарання (рис. 3.1).

Ставлення до моральнісних норм за типом ситуативного ігнорування домінувало у респондентів як на початку, так і у кінці терміну відбування покарання, залишаючись практично незмінним на рівні 62-63%.




Рисунок 3.1. Динаміка ставлення засуджених до моральнісних норм під час перебування у карній установі

Крім того, у групі 2 на 3% збільшується число засуджених, які вважають суспільні норми застарілими і необов’язковими для дотримання (позиція “Дотримуватися не обов’язково”), а також на 19% зростає число респондентів, які стверджують, що не знайомі з поняттям “мораль” і не визнають його як таке.

У контексті поставленої задачі доволі інформативним виявилося дослідження потребової сфери засуджених. Щодо респондентів групи 1, то 73,2% з них вказали першочерговими для себе фізіологічні, утилітарні потреби та потреби безпеки, причому 43,3% опитаних найважливішим вважають задоволення саме фізіологічних потреб. У 15,7% групи 1 відмічена збоченість потребової сфери – при опитуванні вони висловили переконання, що у житті людини взагалі цілком достатньо задовольняти лише фізіологічні потреби.

Якісна сторона потребової сфери у групі 2 подібна до наведеної. Підвищення рейтингу “вищих” потреб практично не простежується. “Нижчим” (фізіологічним, безпеки та матеріальним) надають перевагу 71,4% респондентів, збочена сфера потреб має місце у 14,28% випадках.

Таким чином, стан потребової (а значить, і мотиваційної) сфери засуджених як на початкових етапах, так і в кінці відбування покарання вкрай незбалансований, потреби “вищого” рівня – самоактуалізації, естетичні, пізнавальні, соціально-корисні, належності до людського суспільства визначаються більшістю засуджених як другорядні та незначущі, в цілому для них характерна гіпертрофія потреб так званого “нижчого” рівня (рис. 3.2.).


Рис. 3.2. Порівняльний аналіз потребової сфери засуджених

Таким чином, негативним моментом динаміки моральнісної сфери є те, що для засуджених, які готуються до виходу на волю, характерним є падіння інтересу до актуалізації власної особистості, до естетичних та пізнавальних потреб. Натомість досить відчутно (на 7,4%) актуалізуються потреби матеріального плану.

Дослідження також показало, що важливою особливістю, яка характеризує моральнісну сферу засуджених, є наявність у їх свідомості ряду смислових утворень (самовиправдовувальних мотивів), які певною мірою нівелюють соціальні цінності та суб’єктивно “знімають” з засуджених відповідальність за скоєні злочини. Найбільш поширеними з таких мотивів виявилися: невірна спланованість власних дій (1), перебільшення та спотворення винуватості жертви (2), підміна норм суспільної моралі шляхом протиставлення їм норм асоціальних референтних груп (3), “жорстокість” та “неправильність” чинного законодавства (4) та несприятливі обставини (5) (рис.3.3.).

Рис. 3.3. Самовиправдовувальні мотиви засуджених
Важливо відмітити, що на початку відбування покарання певна частина засуджених (11,4%) ще не сформувала самови-правдовувальних мотивів і повністю визнає свою провину у скоєнні злочину, у кінці ж строку число таких респондентів зменшується (до 1,8%). Більше того, якщо на початку відбування покарання респонденти висувають лише одиничні самовиправдовувальні мотиви, то у кінці строку у 20 % вибірки має місце сформована комплексна самовиправдовувальна мотивація декількома мотивами одночасно.

Віднайдені смислові утворення, за своєю суттю є компенсацією відчужених соціальних цінностей - призводячи до їх псевдо-заміщення у свідомості засуджених, самовиправдовувальні мотиви дозволяють респондентам перебувати у певному комфортному душевному стані.


* * *

Загалом підсумовуючи викладене вище, ми на основі емпіричних досліджень можемо стверджувати, що як психологічна, так і загальноморальнісна сфера громадян, які перебувають сьогодні в УВП, цілком адекватна меті цього суто правничого інституту, яка демонструється вже у самій його назві – “Державний департамент України з питань виконання покарань”. Іншими словами, спецконтингент досить слабко зазнає на собі пенітенціарний виправний вплив. З цього випливає і специфіка особистісної сфери, яку повинен враховувати пенітенціарний психолог.


4. Особливості проведення соціометрії у колективі службовців виправної установи
Професійна діяльність пенітенціарного психолога формально включає не лише роботу з різними групами спецконтингенту, але і з службовцями УВП. Зокрема вона полягає у вивченні соціально-психологічної атмосфери у колективах і підрозділах службовців, роботу з новоприбулими, контроль за їх професійною адаптацією.

Спираючись на наш досвід, можна стверджувати, що більшість з цих завдань пенітенціарний психолог у спромозі вирішити шляхом проведення соціометричного дослідження (соціометрії).

Соціометрія є одним з головних соціально-психологічних методів, які призначені для дослідження структури міжособової взаємодії у стійких і тривалих колективах, виявлення у їх структурі малих неформальних груп, діагностики психологічного клімату у колективі тощо. Соціометрія, як показала практика, є найбільш зручною діагностичною методикою для роботи пенітенціарного психолога.

Дослідження за цим методом має включати декілька головних етапів: 1) Підготовча фаза (визначення об’єкта та предмета дослідження, встановлення соціометричних критеріїв); 2) Збір інформації - створення і тиражування соціометричних карток, заповнення їх членами ко­лективу (власне опитування), збір карток; 3) Фаза обробки - обробка інформації, створення соціометричної матриці (таблиці) і соціограми, обчислення соціометричних індексів – індивідуальних та групових; 4) Створення звіту і архівація отриманих даних.

Нижче читач познайомиться з рядом практичних порад щодо проведення соціометрії.

Об’єктом соціометрії, як правило, є соціально-психологічні аспекти взаємин співробітників досліджуваного колективу, а предметом - почуття їх взаємної трудової симпатії і антипатії, психологічний статус кожного з них.

На фазі підготовки психологу вкрай бажано повідомити адмі-ністрацію (начальника відділу тощо) про намір провести дане дослідження, роз’яснивши мету, майбутній хід його проведення, висвітливши специфіку очікуваних результатів і спосіб поводження з ними. Як показує практика, грамотний керівник, знайомий принаймні з елементами знань щодо психологічної культури у колективі, після бесіди з психологом сам буде зацікавлений у регулярній соціометрії довіреного йому структурного підрозділу. Це у свою чергу дасть психологу змогу заручитися формальною підтримкою процедури, що вкрай важливо для специфіки пенітенціарної установи.

Наступним кроком соціометрії є визначення критерію, за яким повинне проводитися подальше вивчення об’єкту та предмету дослідження. Частіше за все соціометричним критерієм виступає пріоритетність у обиранні товариша (колеги) по роботі. Відзначимо, що критеріїв може бути декілька, проте вже при двокритеріальному дослідженні (здійснювалася спроба паралельно продіагностувати пріоритетність вибору товариша при неформальному спілкуванні поза службою) ми (і респонденти також) зустрілися з певними семантичними і когнітивними труднощами їх розмежування.

Далі психолог, послуговуючись визначеним критерієм, повинен розробити і розмножити персональні соціометричні картки для інтерв’ювання співробітників. При їх складанні слід уникати прямих запитань, які наведені у загальній літературі з психологічної діагностики (на кшталт “Хто тобі більше подобається у якості колеги?” тощо) і визначати критерій опосередковано, завуальовано задаючи інші запитання (див. Рис. 4.1.) - інакше існує ризик виникнення комічних ситуацій, які у тому числі підривають авторитет дослідника.

Досвід також показав, що опитування необхідно проводити наодинці з респондентом, гарантуючи йому сувору конфі-денційність інформації і дійсно дотримуючись її (!). Кількість пріоритетних осіб (прізвищ) чітко встановлюється інструкцією до методики – у даному випадку вона складала 3 людини (чисельність колективу – близько 30 чоловік).

Термін збору результатів, як правило, складає 8-9 робочих днів без значних втрат робочого часу на інші види роботи.

Практика показала, що у загальному списку осіб, серед яких респондент повинен здійснити вибір, не повинно бути прізвищ представників адміністрації – інакше формальні ньюанси відносин перешкоджатимуть щирому виразу суб’єктивного ставлення. У нашому випадку ми виключили начальника та інспекторів відділу соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом.




Рисунок 4.1. Приклад соціометричної картки

Відзначимо, що для респондентів може стати проблемою вказання антипатій (з різних причин), проте, гарантуючи конфіденційність відповідей, це утруднення можна подолати.

На основі відповідей на питання соціометричних карток дослідник формує дані соціометричної таблиці (соціоматриці), в якій відмічає, кому даний респондент віддає перевагу (напроти певного прізвища доцільно ставити “+”), а кого наділяє ознакою антиавторитетності (відповідно, знак “-“) (див. Рис 4.2.).

Після заповнення соціометричної таблиці соціометричні картки рекомендується знищити – архівувати і зберігати їх недоцільно, бо збільшується ризик випадкового порушення конфіденційності, до того ж матриця (таблиця) є більш зручною для архівації і компактною формою, що сукупно відбиває зміст всіх карток.





Рисунок 4.2. Фрагмент соціометричної таблиці.
Як бачимо, до наведеної на прикладі матриці крім знаків вибору включені дані про експансивність кожного члена колективу (останній стовпець), зазначена сума позитивних, негативних і обох виборів, які отримав кожний з респондентів (три нижніх рядка) – ці дані будуть необхідні психологові при визначенні ряду показників предмета дослідження.

Наступним кроком аналізу отриманої інформації є створення соціограми. Цей етап є одним з найцікавіших, бо готова соціограма нагадує “моментальне фото” взаємин у колективі. Складається вона доволі просто - на великому аркуші паперу (доцільно брати папір стандарту А3) малюють невеликі нумеровані кола – номер на кожному колі повинен співпадати з номером по порядку члена колективу у соціоматриці. Між колами за допомогою лінійки і лекала, креслять стрілки, які відбивають симпатії та антипатії суб’єктів вибору – для розрізнення цих двох якостей доцільно користуватися олівцями двох контрастних кольорів або двома типами ліній, наприклад, суцільною та штрих-пунктиром. При створенні соціограми слід звертати особливу увагу на взаємні симпатії та взаємні антипатії, які потрібно виділяти на малюнку більш широкою суцільною лінією. Таке виділення взаємних виборів дозволить дослідникові зокрема ідентифікувати неформальні групи, їх структуру, лідерів та динаміку. На рисунку 4.3. наведено приклад фрагменту соціограми довільного типу, який, на нашу думку, є найпростішим та наприйнятнішим для психолога пенітенціарної установи.

Вже з наведених фрагментів добре видно, як формуються малі неформальні групи, виникають феномени лідерства та аутсайдерства.






Рисунок 4.3. Фрагменти соціограми довільного типу
За рівнем емоційної експансивності (кількості виборів кожного члена групи) можна робити висновки щодо згуртованості колективу, його зрілості, перспектив.

Ясна річ, повна соціограма дає цілісну картину по усьому колективу на даний момент часу. Її аналіз – надзвичайно цікава, але доволі кропітка робота, утруднити яку може брак досвіду. Зокрема до плутанини у соціограмі може призвести її неохайний вигляд. Цього можна запобігти, створивши “чорнову версію” соціограми, а вже потім – “чистову”, у якій неформальних лідерів доцільніше поміщати ближче до центру аркушу, а аутсайдерів – ближче до його краю (можна й по центру, але нижче за лідерів - див. рисунок 4.3.) – це значно поліпшить зовнішній вигляд готового продукту, а також помітно полегшить інтерпретацію рисунка, зробивши її практично наочною.

Слід відзначити, що важливим видом соціометричного дослідження одного й того ж колективу є лонгетюд - тивале за часом простеження одних і тих же параметрів.

При дотриманні постійності шаблону рисунка соціограми і проведенні досліджень через однакові проміжки часу (скажімо, щокварталу), експериментатор легко отримає цікавий муль-типлікаційний ефект. Крім цього психолог здобуде нову інформацію, яка особливо важлива для соціо-психологічних прогнозів при перестановці кадрів тощо.

Якщо аналіз соціограми має певний елемент суб’єктивності, то більш об’єктивну інформацію про стан об’єкту дослідження психолог отримає при обчисленні соціометричних статусів (індексів) співробітників за формулою:


Нагадаємо, що соціометричний статус - індивідуальний індекс, що показує в числовому вираженні ступінь авторитетності певного члена колективу або ступінь негативного відношення до нього. Числове значення індексу показує приблизну частку членів колективу, які віддають співробітнику вибір певної якості. Так індекс «+», який дорівнює 0,1 показує, що в даному колективі приблизно кожний десятий вважає дану людину авторитетною для себе. Наведемо приклад оформлення даних щодо соціометричного статусу членів колективу.
Таблиця 4.1. Приклад оформлення даних щодо соціометричного статусу службовця

Ясна річ, неформальні лідери малих неформальних груп отримають більші позитивні статуси авторитетності, а в аутсайдерів будуть мати місце або значні негативні або надзвичайно низькі позитивні і негативні індекси.

Подальшою роботою у межах соціометричного дослідження є підрахування групових індексів колективу. У спеціальній літературі наведена велика їх кількість, проте найбільш важливими для колективів пенітенціарних службовців є, на наш погляд, індекси згуртованості групи, взаємності симпатії та взаємності антипатії.

Індекс згуртованості групи показує відносне число взаємних позитивних виборів групи, іншими словами, він показує, на скільки відсотків група є згуртованою (від максимального стану згуртованості). Цей індекс підраховується за формулою:


Gg - взаємність групи за результатами позитивних взаємних виборів;

А ji - число позитивних взаємних зв’язків в групі;



N - кількість членів групи

Індекси взаємності симпатії та антипатії показують “щільність” цих почуттів у даному колективі. Вони підраховуються за формулами:






відповідно, де Р-і та Р+і - персональні статуси службовців

Визначення наведених індексів дозволить дослідникові здобути значиму для соціально-психологічного аналізу інформацію.

Наступним етапом соціометричного дослідження є складання звіту і архівація даних.

Практика показала, що найбільш прийнятною формою звітності є друкований текст, який має включати дані про досліджуваний колектив, а також термін, підставу, мету дослідження. На початку звіту слід зазначити, що він, як і переважна більшість психологічної документації, має обмежений доступ (є конфіденційним).

Далі слід подати стислу формальну характеристику колективу, яка б відбивала його структуру, підлеглість, чисельність тощо. У кінці звіту мають бути зазначені дані про виконавця і керівну особу, яка ознайомилася зі звітом.

Змістова частина звіту повинна містити структурні компоненти стосовно аналізу соціограми, соціологічних статусів та групових індексів. Фахівцеві необхідно пам’ятати, що наводнювати текст специфічними термінами є поганим смаком для науковця будь-якого рівня – справжній психолог мусить вміти пояснювати явища та процеси без надмірного використання спеціальної лексики.

При заповненні звіту надзвичайно важливим моментом є дотримання головного правила психолога – “НЕ ЗАШКОДЬ !”. Це значить, що інформація, яка буде подана для читання третім особам (нехай і обмеженій кількості таких осіб) не повинна зашкодити респондентам і досліджуваній групи в цілому.

Звіт також не повинен давати можливість для двозначностей тлумачення, містити незакінчених думок, бути складним для розуміння, натякати на продовження думки читача у негативний для особи чи колективу бік. Що ж стосується висвітлення явищ аутсайдерства, конфліктності, антипатій тощо, які не є позитивними феноменами, то психолог, ясна річ, не повинен їх приховувати. Але власне ставлення, емоції науковець також не має права ні демонструвати, ні натякати на них - тому стиль тексту повинен бути суто констатуючий, а висновки не повинні містити безапеляційних негативних оцінок.

Професійна діяльність у пенітенціарній установі показала, що звіт про проведену соціометрію краще за все друкувати у одному екземплярі, який за необхідності (чи за прямим розпорядженням) надається для ознайомлення керівним особам і повертається до психологічного архіву.

Зберігати звіти зручніше за все у непрозорих паперових конвертах у теці або швидкозшивачі. Конверти повинні бути розташовані за хронологічним порядком. Власне архів повинен являти собою недоступну для спецконтингенту і сторонніх осіб ємність (наприклад, сейф досить значного об’єму), яка має пристрої для опечатування та ін. – згідно режимних вимог.

Закінчуючи опис наших know how стосовно практики соціометрії у колективах службовців ДДУПВП, ще раз акцентуємо увагу читача на тому, що найбільшу цінність мають лонгетюдні дослідження (ми проводили соціометрію щоквартально). Саме при порівнянні декількох послідовних соціограм і звітів можна простежити безліч цікавих явищ, наприклад:

- рух малих неформальних груп (їх об’єднання навколо найбільш шанованих та авторитетних осіб - за умов грамотного керівництва, чи розпад - при відсутності у керівника ознак психологічної та організаційної культури);

- тенденції ставлення до окремих членів колективу (скажімо, новоприбулих);

- вираженість феномену неформального лідерства і аутсайдерства, їх залежність від різних об’єктивних та суб’єктивних чинників;

- динаміку персональних статусів членів колективу, об’єктивних даних про його згуртованість.
* * *

Загалом психологові треба постійно пам’ятати, що результати соціометричного дослідження повинні служити орієнтирами для поміркованого, виваженого і грамотного впливу на колектив з метою поліпшення психологічного клімату у ньому, що неминуче відіб’ється на продуктивності праці тощо.


ПІДСУМКИ
Підводячи підсумки дослідження, можна сформувати сумовуючи такі загальні висновки:

- якісна сторона реагування засуджених на подразники розбалансована – у ній домінує емоційно-афективна, а не раціонально-когнітивна установка рефлексії, яка незначною мірою зменшується з часом;

- стосовно динаміки вольових якостей наявними є тенден-ції зростання рис енергійності, витримки, стійкості волі, ре-тельності, мужності та дисциплінованості. Однак прогрес цих якостей є доволі слабким;

- чинні методи, якими послуговується вітчизняна карна формація, надзвичайно сильно дисонують з їх суб’єктивним сприйманням засудженими. У опінії спецконтингенту домінує позиція про їх недоцільність та шкідливість для мети ви-правлення;

- моральнісна сфера засуджених є деформованою – у ній виразно домінують матеріально-утилітарні, квазі- і псев-допотреби з відповідною мотивацією “нижчого” рівня. Виявлена також специфічна самовиправдовувальна мотивація, завдяки якій вимоги суспільної моралі підмінюються мораллю асоціальних референтних груп.

Загалом на основі проведеного дослідження можна стверджувати, що психологічний стан засуджених, які сьогодні відбувають покарання в УВП, має незначну позитивну динаміку, однак негативні зміни у моральнісній сфері не дають підстави говорити, що в установах по виконанню покарань триває процес виправлення.

Крім цього, проведене дослідження дозволило стверджувати, що поняття “виправлення” асоціальної девіантної особистості має розумітися як якісна зміна, насамперед, моральнісної і пси-хологічної сфери особистості.

Результати роботи також свідчать, що сучасна вітчизняна карна система не є тією соціальною формацією, яка була б здатна виправляти особистість, спонукати її до свідомого визнання одвічних загальнолюдських норм і цінностей.

Це, нажаль, не викликає подиву, бо у самій назві «Державний департамент України з питань виконання покарань» відсутні поняття і “пенітенціарія” і “виправлення”. Сам же “Департамент” лише з надзвичайно оптимістичних або дилетантських позицій може називатися “Пенітенціарною системою”. Насправді він являє собою ніщо інше, як велику кількість ізольованих від суспільства державних установ і адміністративну надбудову над ними.

Така застаріла конструкція, попри формальну перебудову, продовжує з різним ступенем активності плекати злочинну псевдо- і квазікультуру, яка суттєво різниться від традиційної української, європейської, християнської, поширюючи її серед різних верств наслення - у першу чергу серед молоді.

Таким чином ми поділяємо думку сучасних науковців щодо нагальної необхідності грунтовної ревізії вітчизняної загаль-нонаукової, філософської концепції виправлення, яка лежить в основі пенітенціарної практики.

Сучасні дослідження наочно показують, що зовнішньою соціальною формою виправлення у недалекому майбутньому мусить стати не формальний, суто карний, морально застарілий конструкт, а складноорганізований суспільний інститут, подібний до того, які існують сьогодні у багатьох країнах Європи (у тому числі у Польщі, Латвії, Литві, Чеській Республіці).

Саме така, пенітенціарна за суттю, вітчизняна формація об’єднуватиме у собі не лише формальні юридичні, але й потужні громадські та релігійні важелі впливу на девіантну особистість. Тим самим пенітенціарна система відіграватиме у соціумі роль як об’єкту, так і суб’єкту, активно впливаючи на громадську думку і сприяючи поверненню у минулому асоціального індивіда до стану суспільно корисної особистості.


ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Беца О.В. Реалізація ідей соціальної реабілітації засуджених у зарубіжній пенітенціарії // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К: Київський інститут внутрішніх справ. - 1997. - №1 (2) – С. 36 - 41.

2. Даньшин І., Лисоєд О. До питання про поняття злочинної діяльності // Вісник Академії правових наук України. – 1998. - № 5. – С. 32-36.

3. Іванов В.М. Соціально-психологічні аспекти переходу від системи виконання покарань до пенітенціарної системи // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К: Київський інститут внутрішніх справ. –1997. - №1 (2). – С.16 - 19.

4. Неправительственные организации и доклад Вульфа. Тюрьма и общество // Материалы семинара для персонала учреждений по исполнению наказаний. Славяногорск, 27-29 мая 1999 г. – Донецк: Донецкий Мемориал, Penal Reform International. - 1999. – 22 с.

5. Новые подходы для нового века // Материалы международной конференции по реформе исполнения наказаний. Лондон, 13 - 17 апреля 1999 г. – Донецк. Penal Reform International, Донецкий Мемориал, 1999. – 79 с.

6. Пастушеня А.Н. Основные принципы и средства эффективного применения прогрессивной системы исполнения наказаний. Реформирование пенитенциарной системы // Материалы международной конференции. - Минск: ООО ФилСерв плюс, 1998. - С. 86 – 93.

7. Радов Г.О. Роль та місце пенітенціарної системи в структурі державного управління України // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К: Київський інститут внутрішніх справ. - 1997. - №1 (2). – С. 15 - 21.

8. Реформа систем виконання покарань // Матеріали міжнародної конференції з реформи кримінальних покарань, Ройал Холлоуей Коледж, Лондонський університет Егам, Саррей, Велика Британія, 13 -17 квітня 1999 р.).- Донецк: International Centre for Prison Studies, Penal Reform International, Донецкий Мемориал, 1999. – 14 c.

9. Ткачевский Ю.М. Прогрессивная система исполнения уголовных наказаний. – Москва: Зерцало, 1977. – 144 с.

10. Тюремная реформа: поиски и достижения. – Харків (Харківська правозахистна група); Penal Reform International: Фоліо, 1999. – 120 с.

11. Фаренюк С.Я., Корчинський В.О. Організаційно-правові питання реформування кримінально-виконавчої системи // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К: Київський інститут внутрішніх справ. - 1998. - №1(3). – С.14-18.

12. Филиппов В.В. Реформирование пенитенциарной системы // Материалы международной конференции. - Минск: ООО ФилСерв плюс, 1998.- С. 45-48.

13. Чакубаш Ю.В. Формування наукового погляду на тюрму як на суспільно-державний інститут // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К: Київський інститут внутрішніх справ. - 1998. - №1(3). - С. 20-23.

14. Штанько І.В. Нагальні питання підвищення ефективності діяльності кримінально-виконавчої системи // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К: Київський інститут внутрішніх справ. – 1996. - №1. – С. 2-12.

15. Яковлев А.М. Преступность и социальная психология. - Москва: Юридическая литература, 1971. – 248 с.

16. Білецький В. Динаміка моральнісного стану засуджених. // Філософські обрії. - 2000. - № 4. - С. 107–113.

17. Білецький В. Дослідження суб’єктивного сприймання покарання // Нова парадигма. - 2000. - № 18. - С. 142 -145.

18. Білецький В. Вплив пенітенціарної системи на психологічний стан засуджених // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності / Донецький інститут внутрішніх справ. - 2000. - № 3. – С. 41-46.

19. Білецький В.В. Виправлення девіантної особистості: філософський погляд. - Донецьк: СВД 2003. – 156 с.

20. Романенко О.В. Сутність пенітенціарної функції демократичної держави // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. №1 (2)1997. - К: Київський інститут внутрішніх справ – С. 53-57

21. Радов Г.О. Формування духовності засуджених у контексті пенітенціарного процесу // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. №1 (3) 1998. К: Київський інститут внутрішніх справ – С. 39 - 48

22. Глоточкин АД Пирожков БФ Воля и ее воспитание у заключенных - Москва: Высшая школа МВД СССР, 1969 - 45с.

23. Глоточкин А.Д., Пирожков Б.Ф. Психологические основы режима (лекция). - Москва: Изательство Московского государственного университета, 1968. - 35 с.

24. Костицкий МВ Введение в юридическую психологию методологические и теоретические проблемы К Вища щкола 1990- 259 с

25. Платонов КК Глоточкин АД Игошев КЕ Исправительно-трудовая психология Рязань Рязанская Высшая школа МВД СССР 1985 - 360 с

26. Сборник методик диагностики личности осужденного к лишению свободы. – К: МВД Украины, 1994. – 168 с.

27. Бурлачук Л, Морозов С. Словарь-справочник по психо-логической диагностике. - К: Наукова думка, 1989. - 200 с.

28. Мельников В.М., Ямпольский Л.Т. Введение в экспериментальную психологию личности. - Москва: Просвещение, 1985. – 356 с.

29. Практикум по психодиагностике. Психодиагностические материалы. - Москва: Издательство МГУ, 1988. – 58 с.

30. Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Психология коллектива заключенных. Лекция. - Москва: МГУ, 1968. – 56 с.

31. Максименко Ю.Б., Никулина А.С. Методический аппарат экспериментально-психологических исследований. - Донецк: Эра психологии, 1997. – 80 с.

32. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии. - Москва.: Посвещение, 1986. - 272 с.



33. Кудряшов А.Ф. Лучшие психологические тесты для профотбора и профориентации. - Петрозаводск: Петроком, 1992. - 318 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка