«Докази та доказування в кримінальному процесі»



Скачати 453.63 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації16.04.2016
Розмір453.63 Kb.
1   2   3

III. Особливості процесу доказування в окремих стадіях кримінального судочинства.
В кожній стадії кримінального судочинства окремі елементи процесу доказування (збирання, перевірка та оцінка доказів) мають певні особливості і різну питому вагу, що зумовлюється в основному завданні тієї чи іншої стадії. Різні також коло суб'єктів доказування і їх процесуальна роль.

Основним завданням, стадії порушення кримінальної справи є перевірка заяв і повідомлень про злочини з метою встановити наявність або відсутність достатніх даних, які вказують на ознаки злочину (ч.1 ст.94 КПК України), а також передбачених в законі обставин, які виключають порушення кримінальної справи, і на цій підставі прийняти рішення про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи (ст. 98, 99 КПК України). У зв'язку з цим дану стадію слід було назвати стадією перевірки і вирішення заяв і повідомлень про злочини або ж вирішення питання про порушення кримінальної справи. Щоб не допустити підміни цією стадією стадії попереднього розслідування кримінальної справи, законодавець різко обмежив можливість впровадження в цій стадії слідчих дій, спрямованих на збирання й перевірку доказів і їх джерел, але передбачає можливість досить широко застосування інших процесуальних дій, за допомогою яких можна процесуально зафіксувати й перевірити заяву або повідомлення про злочин: складання протоколу усної заяви або явки з повинною, прийняття письмових заяв і повідомлень про злочини. Ці процесуальні дії є способом збирання і перевірки документів і предметів як джерел доказів, а відомості, що в них містяться як доказів, на основі яких встановлюється наявність або відсутність ознак злочину. Вони можуть бути використані і в інших стадіях кримінального процесу.

Єдина слідча дія , яку КПК дозволяє провадити в стадії порушення кримінальної справи, — це огляд місця події, при чому тільки у невідкладних випадках, за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негайно після такого огляду (ч.2 ст. 190 КПК України). Так звана протокольна форма досудової підготовки матеріалів теж належить до стадії порушення кримінальної справи, але її особливістю, з точки зору кримінально-процесуального доказування, є те, що для порушення кримінальної справи необхідно зібрати дані, які вказують не тільки на наявність таких ознак злочину, як суспільно-небезпечність і протиправність, а й на винність певної особи у вчиненні злочину. Оцінка зібраних доказів і їх джерел на цій стадії відбувається за загальним правилом, передбаченим ст.. 67 КПК. Особливість полягає в тому, що її суб’єктами є тільки особа, яка провадить дізнання, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд і суддя, тобто ті державні органи й посадові особи, які в праві порушити кримінальну справу або відмовити в цьому.

Таким чином, у стадії порушення кримінальної справи здійснюється кримінально-процесуальне доказування, в якому наявні з певними, іноді значними особливостями всі його елементи.

В стадії попереднього розслідування кримінальної справи провадиться розгорнуте кримінально-процесуальне доказування, в якому найповніше реалізуються всі його елементи, широко застосовуються науково-технічні засоби для збирання й перевірки доказів і їх джерел. Деякі слідчі та інші процесуальні дії зі збирання доказів провадяться тільки або переважно на цій стадії ( обшук, виїмка, затримання особи як підозрюваного, відтворення обстановки та обставин події, огляд місця події, освідування). На цій стадії слідчий у процесі виконання своєї державно-правової функції розслідування кримінальної справи здійснює кримінально-процесуальні функції обвинувачення (з моменту притягнення особи як підозрюваної або обвинуваченої) і вирішення кримінальної справи ( коли він закриває її). З’являється і кримінально-процесуальна функція захисту від підозри чи обвинувачення, яку здійснюють підозрюваний, обвинувачений, його захисник і законний представник. Правильне і повне проведення розслідування кримінальної справи прокладає судовий шлях до істини, є гарантією інтересів прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, держави і суспільства в цілому. Тому не слід виключати стадію попереднього розслідування по так званих простіших справах або коли «факт вчинення злочину є очевидним» під приводом раціоналізації процесу, забезпечення оперативності і швидкості судочинства, економії засобів, розвантаження слідчого апарату.

У стадії судового розгляду справи здійснюється розгорнуте кримінально-процесуальне доказування і найповніше реалізуються всі принципи кримінального процесу. В ній, як і в усіх наступних судових стадіях, суд виконує державно-правову функцію здійснення правосуддя і в ході її — кримінально-процесуальну функцію вирішення справи, а прокурор — функцію обвинувачення. Функцію захисту здійснюють підсудний, його захисник і законний представник, а також — цивільний відповідач і його представник. Таке розмежування і розподіл кримінально-процесуальних функцій у суді створює процесуальні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження судом за допомогою учасників судового розгляду всіх наявних у справі і нових доказів і їх джерел, з'ясування всіх обставин кримінальної справи і правильного її вирішення.

Слід наголосити, що судове слідство — не повторення попереднього розслідування, а нове самостійне слідство. Суд досліджує не тільки уже наявні у справі докази зібрані органами дізнання і слідчим. Він має право з своєї ініціативи або за клопотанням учасників судового розгляду викликати в судове засідання і допитати нових свідків, призначити експертизу, витребувати документи, приєднати до справи подані учасниками судового розгляду документи й предмети, які можуть бути судовими доказами (ст. 296, 317 КПК України). Питома вага цього елементу процесу доказування в судді є більш значною у тих справах, у яких не провадилося попереднє розслідування. Всі судові дії аналогічні слідчим, але умови й порядок їх провадження відрізняються. Крім того, огляд місця події і пред’явлення для впізнання в судді провадиться дуже рідко, а можливість обшуку, виїмки, відтворення обставновки та обставин події, освідування взагалі не передбачені КПК через не ретельність, труднощі або неефективність їх проведення судом.

Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.

Отже, тільки ці докази є об'єктом оцінки суду, а також учасників судового розгляду.

У стадії касаційного провадження відповідно до завдання цієї стадії провадиться переважно перевірка й оцінка наявних у справі доказів і їх джерел. Єдиний спосіб збирання доказів, який закон дозволяє застосовувати на цих стадіях; це витребування самим судом або прийняття від прокурора, засудженого, його захисника та інших учасників процесу нових матеріалів, якщо вони можуть мати значення для вирішення питання про зміну або скасування вироку. Це — офіційні або не офіційні (наприклад, письмові висновки спеціалістів, заяви громадян) документи і предмети. Стадія відновлення кримінальних справ за нововиявленими обставинами складається з комплексу процесуальних дій, характерних для трьох стадій кримінального процесу:

1) порушення кримінальної справи попереднього розслідування;

2) її розгляду в судді наглядної інстанції (ст.399 КПК України).

Відповідно до цього для неї характерні уже розглянуті вище особливості збирання, перевірки та оцінки доказів і їх джерел, властиві трьом стадіям.

Значні особливості має процес доказування в стадії виконання вироку. Передусім слід зазначити, що фактично єдиними джерелом доказів тут є документи, причому тільки офіційні (різні довідки, характеристики, висновки лікарських комісій, копії вироків та ін.). Вони подаються до суду адміністрацією виправно-трудових установ, органами, які відають виконанням вироку, засудженими, їх захисниками громадськими організаціями тощо або витребуються самим судом. Пояснення засудженого та інших осіб, які викликані в судове засідання, за КПК не є доказами, хоч вони перевіряються й оцінюються судом на рівні документів. Суб'єктами оцінки доказів у стадії виконання вироку є поряд з суддею прокурор, засуджений, його захисник, представники адміністрації виправно-трудових установ, органів, які відають виконанням вироку, спостережних комісій, служб у справах неповнолітніх і деякі інші особи, але, звичайно, вирішальна роль належить судді, бо тільки він виконую функцію вирішення справи [12, 127-132].



IV. Поняття доказів в теорії і практиці кримінального процесу.
Докази в теорії і практиці кримінального процесу є основними принципами побудови методологічних основ теорії доказів, методики збирання, подання, дослідження і використання їх для розслідування злочинів та боротьби із злочинністю. Беззаперечно, що поняття «доказ у кримінальному процесі» має найважливіше, центральне значення у теорії доказів, оскільки правильне визначення поняття доказу, як вказує В. Нор, - це «одна з необхідних умов досягнення істини, а отже — і забезпечення законності в розгляді кримінальних справ». Отже, розглядаючи дане питання, перш за все потрібно визначити, що ми розуміємо під поняттям «доказу у кримінальному процесі».

В кримінальному процесі всі необхідні обставини встановлюються за допомогою кримінально-процесуальних доказів.

Поняття кримінально-процесуального доказу відрізняється від поняття доказу в логіці: «Доказ — це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних і пов’язаних з ним суджень».

Він складається з трьох елементів:

1) тези (судження, істинність якого обґрунтовують у процесі аргументації);

2) аргументів (доводів або підстав доказу — це вихідні теоретичні чи фактичні положення, за допомогою яких обґрунтовують тезу);

3) демонстрації (це логічний зв'язок між аргументом і тезою) [22, 238].

Звичайно, докази в розумінні науки логіки теж широко застосовуються у кримінальному процесі, особливо при обґрунтуванні процесуальних рішень (постанов, вироків, ухвал), але надалі будемо мати на увазі саме кримінально-процесуальні (їх ще називають судовими) докази як фактичні дані, відомості про факти, обставини справи. Вони використовуються як аргументи [12,137-138].

Незважаючи на всю важливість правильного розуміння доказів, на сьогодні в теорії кримінального процесу не існує єдиного підходу до розуміння цього терміна. Як вказує М. Салтевський: „...у теорії доказів кримінального процесу вельми проблематичним залишається поняття „докази", що викликає у літературі та на практиці різні тлумачення, а то й наукові дискусії". [24, 112 ].

На сьогодні можна виділити три основні підходи щодо розуміння поняття «доказ у кримінальному процесі».

Перша група вчених (В. Арсеньєв, І. Гуткін, М. Строгович та ін.) вважає, що поняття «доказ» має два значення. Доказами є, по-перше, ті факти, на основі яких встановлюється злочин або його відсутність, винуватість або не винуватість тієї чи іншої особи в його скоєнні та інші обставини справи, від яких залежить ступінь відповідальності цієї особи. По-друге, доказами є ті передбачені законом джерела, з яких слідство і суд отримують відомості про факти, що мають значення для справи і за допомогою яких вони ці факти встановлюють. Вказана концепція отримала в науковій літературі назву «подвійного» розуміння поняття доказу.

Прихильники другої точки (А. Бєлкін, М. Михеєнко, Г. Мосеян, С. Стахівський та ін.) вважають, що доказами є тільки відомості про факти, джерела ж доказів, зазначені в кримінально-процесуальному законі, до поняття доказів не входять, а мають самостійне значення.

Третя група вчених (С. Альперт, В. Дорохов, Н. Сибильова та ін.) відстоює так зване «єдине» розуміння доказу і стверджує, що доказ являє собою єдність фактичних даних та їх процесуального джерела. [26,76-79]

Підхід щодо розуміння доказу, визначений прихильниками третьої точки зору, на сьогодні набув, мабуть, найбільшого поширення в науковій літературі. Деякі вчені навіть проголосили, що течія, яка бачить у судовому доказі діалектичну єдність форми та змісту, є вдалим результатом багаторічної дискусії щодо питання про поняття та сутність судових доказів. Але у нашому дослідженні не будемо заглиблюватися у можливі теоретичні розбіжності розуміння поняття «доказів у кримінальному процесі» і будемо спиратися на визначення доказів, яке закріплене у ч. 1 ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України. Відповідно до цієї статті: «Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила щ діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи».

Під фактичними даними слід розуміти не самі факти, а відомості про них. Фактичні дані не можуть існувати самі по собі без відповідного джерела та носія. Перетворення інформації в самостійну субстанцію — це наївний ідеалізм. Джерело дає імпульс інформації, але не завжди утворює з нею єдність. Так, для забезпечення можливості використання в доказуванні особливостей слідів знарядь злочину з них можуть бути зняті копії, зліпки, відбитки, зроблені фотознімки тощо, за якими може бути ідентифіковане знаряддя. [24]?????????

Факти - це події, явища які не можна залучати до справи. Тому в процесі доказування по кримінальній справі слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор, суддя, суд оперують відомостями про події і явища дійсності зафіксованими в показаннях допитаних осіб, та інших джерел доказів. Дані, які отримано з порушенням закону, визнаються такими, що не мають юридичної сили та не можуть бути покладені в основу обвинувачення, а також використовуватися в процесі доказування в кримінальній справі. Тому тільки фактичні дані які отримані з належного джерела передбачені КПКУ можуть бути доказами в кримінальному судочинстві.



4.1 .Відповідність і допустимість доказу.
Практичне значення принципу допустимості і відповідності засобів доказування полягає у тому, що: його положення можуть бути використані для тлумачення процесуальних норм; для заповнення прогалин в доказовому праві; для ухвалення рішення про застосування конкретної норми права у разі виникнення конкуренції норм права, що містяться у різних нормативно -правових актах та регулюють одну й ту саму процесуальну ситуацію, а також для застосування законодавцем у правотворчій діяльності. [28, 92]

Тому, пропоную детально розглянути умови відповідності та допустимості доказу.

Відповідність — це його спосіб встановлення наявність або відсутність обставин, що входять в предмет доказування і мають значення для правильного вирішення справи. Відповідність доказу виражає зв'язок його змісту з обставинами які підлягають доказуванню по справі.

Допустимість являє собою дотримання установленого законом порядку отримання, фіксації даних, а також використання для підтвердження висновків тільки тієї інформації, яку було отримано та подано у одній з форм передбачених законом. Допустимість доказів визначається законністю джерела, умов і способів їх одержання.

Перевірка доказів на допустимість і виключення доказів, отриманих з порушенням закону, розглядається як найважливіша гарантія забезпечення прав і свобод людини і гарантія винесення справедливого рішення у кримінальній справі.

Виключення доказів, отриманих незаконним шляхом, запобігає протиправному поводженню співробітників правоохоронних органів. Норми, що регулюють перевірку допустимості доказів, містяться в багатьох нормативних актах. Джерелами правил перевірки допустимості доказів є Конституція України, норми міжнародного права, Кримінально-процесуальний кодекс України, інші нормативні акти, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005р. №2 «Про практику застосування судами України законодавств, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», зазначено, що допущені при вчиненні окремих слідчих чи процесуальних дій порушення закону, що призвели до ущемлення прав та інтересів учасників процесу, поновити які неможливо, мають тягти визнання доказів допустимими.

Проаналізувавши зазначені джерела та судову практику, можна визначити наступні умови визнання доказів допустимими:

1. Доказ повинен бути отриманий належним суб'єктом, який має право проводити процесуальні дії, які направлені на збирання цих доказів. При провадженні дізнання порушенням цієї умови буде проведення слідчих дій органом дізнання без відповідного доручення слідчого, проведення дізнання після сплину зазначеного в законі терміну тощо.

При проведенні слідчих дій докази слід визнавати отриманими неналежним суб'єктом у випадках, коли слідчий не прийняв справу до свого провадження, коли слідчий не включений до групи слідчих, коли слідчим порушені вимоги закону про підслідність тощо.

Крім того, слід визнавати докази отриманими неналежним суб'єктом при проведенні слідчих дій особою, яка підлягає відводу.

2. Доказ повинен бути отриманий з належного процесуального джерела. Докази повинні бути отримані тільки з джерел, перелічених у КПК України (показання свідка, потерпілого; висновок експерта).

3. Доказ повинен бути отриманий належним процесуальним способом.

4. При збиранні доказів має бути дотриманий встановлений законом порядок процесуальної дії, яка використовується як засіб його отримання.

Порушення цього правила найбільш поширені у слідчий практиці. Це — проведення слідчих дій після закінчення строку слідства; допит свідків як осіб, які практично підозрюються у скоєнні злочину; допит без роз'яснення їх прав; допита підозрюваних та обвинувачених з порушенням права на захист; недозволені методи ведення слідства тощо [27, 81-82].

У відповідності зі ст.62 КУ обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах отриманих не законним шляхом.

У ПВСУ №9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя від 1 листопада 1996р. роз’яснив: «Докази повинні визнаватися отриманими незаконним шляхом наприклад тоді, коли їх збирання і закріплення здійснено або з порушенням гарантованих КУ прав людини і громадянина».

V. Джерела доказів.
Допустимість доказів тісно пов'язана з іншим поняттям «джерел» доказів, оскільки саме законність джерел являється однією з основних умов допустимості доказів.

Погляди різних вчених-процесуалістів стосовно класифікації джерел доказів різні.

Джерелами доказів називають передбачені ч. 2 ст. 65 КПК показання свідків, потерпілих, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, відомості, вказані в ч. 1 ст. 65 КПК як докази в справі.

У сучасній науці не має єдиного погляду на поняття «джерела» доказів.

Одні вчені вважають, що фактичні дані, котрі містяться в чиїх-небудь показаннях (свідка, потерпілого тощо), висновках експертів, різних предметах і документах не можуть існувати окремо від цих джерел, інші заперечують таку думку.

Наприклад, Тертишник В.М. зазначає: «Названі засоби доказування слід вважати саме доказами, а не їх джерелами. Помилкове йменування їх джерелами доказів неминуче призводить до тавтології як-то, наприклад, «докази встановлюються речовими доказами», або «джерела доказів є ... речові докази», що утворює нонсенс — «джерелами доказів є докази»[24, ??????????????]

Основна суперечка виникла тому, що не всі розмежовують поняття матеріальних джерел та процесуальних джерел доказів.

Перш за все необхідно дати визначення поняття «джерела інформації» взагалі, зазначивши, що це об'єкти живої природи — люди та неживої — речі. Перші — суб'єкти кримінального процесу: свідок, потерпілий, той, що підозрюється, обвинувачуваний, підсудний, фахівець, експерт, позивач і відповідач, які перебувають у різних зв'язках і відносинах між собою та матеріальними речами. Речі — об'єкти природи, тобто тверді, сипкі, рідинні та газоподібні фізичні тіла, котрі знаходяться в стані руху або спокою, що були предметом безпосереднього посягання або засобами скоєння злочину, зберігання та передачі інформації про нього. Все перелічене вище можна віднести до матеріальних джерел доказів. При цьому варто зазначити, що матеріальні джерела можуть не тільки відображати інформацію, а й зберігати її в часі.

Що ж до видів матеріальних джерел, то в цілому їх можна поділити на:

1) об'єкти живої природи (люди, тварини, рослини, мікроорганізми тощо);

2) об'єкти неживої природи (грунт, мінерали., метали, рідини, гази., а також об'єкти — (тіла живої природи, які втратили життєві функції, — труп, будівельний дерев'яний матеріал тощо).

Що ж до процесуальних джерел, то на мою думку саме їх перелічено у ч. 2 ст. 65 КПК і їх обов'язково потрібно відрізняти від матеріальних джерел доказової інформації. У процесуальних джерелах містяться відомості про факти, обставини справи, вони є носіями, сховищем доказів. Тільки ті відомості, які є у вказаних джерелах, допустимо використовувати в кримінальному процесі як докази.

Звичайно, якщо простежити всю низку причинно-наслідкових зв'язків, то в кінцевому підсумку виявиться, що джерелом доказової інформації є сама подія, яка залишила сліди в навколишній обстановці, які згодом у результаті процесуальної діяльності слідчого й суду по їх збиранню стануть процесуальними доказами.

Деякі вчені не вважають процесуальним джерелом доказів свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, експертів, авторів процесуальних та інших документів. Поки доказова інформація, яку мають певні особи, не одержана від них не зафіксована в передбаченій КПК формі, не викладена у висновку експерта, в документі, доказів ще немає, а отже, і їх процесуальних джерел, які повинні знаходитись у справі. Перелічених же осіб точніше було б називати носіями можливої доказової інформації.

Чітке й послідовне розрізнення доказів як відомостей про факти, обставини та їх процесуальних джерел є теоретично обґрунтованим, повністю відповідає законові і потребам практики. КПК прямо вказує, що наприклад, в описовій частині обвинувального вироку слідчий зобов’язаний зазначити докази, які зібрані в справі (ч.2 ст. 223); у мотивувальній частині вироку суд повинен навести докази, на яких ґрунтуються його висновки (ч.1 ст. 334). Пленум Верховного Суду неодноразово у своїх керівних роз’ясненнях судам наголошував на необхідності обґрунтовувати рішення саме доказами, а не обмежуватися переліком їх джерел. Так, у Постанові від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» він зазначив, що замість аналізу доказів деякі суди посилаються лише на прізвища потерпілих, свідків та інших допитаних у справі осіб, не розкриваючи змісту цих та інших джерел доказів, і вказав: «Суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо (п.16) ».

Як бачимо, тут досить чітко розмежовуються у повній відповідності із законом (ст. 65 КПК України) докази як фактичні дані, відомості та їх процесуальні джерела. Але незважаючи на всі протиріччя потрібно детально розглянути всі джерела доказів, які визначені в ст. 65 КПК.

Показання свідка — повідомлення особою відомостей про відомі йому обставини, які мають значення для справи подані зафіксовані у встановленому законом порядку під час допиту. Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідомо (ст. 68 КПК України).

Показання потерпілого — це повідомлення особи про обставини злочину, яким йому заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду, зроблені ним на допиті під час досудового слідства чи в суді. Особа якій завдано шкоду від злочинних дій має право давати показання після визнання її потерпілою у встановленому законом порядку. Особливість показань потерпілого в тому, що вони виходять від особи чиї права були порушені злочином, а значить зацікавленої в результаті справи. Вказана обставина вказує на об'єктивність його показань. Потерпілий з почуття помсти за завдану йому шкоду може перебільшувати винуватість підсудного чи обвинуваченого в скоєнні злочину.

Показання підозрюваного — це повідомлення особою котра затримана за підозрою в скоєнні злочин}', або особою відносні якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її в якості обвинуваченого, відомостей з приводу відомих йому обставин скоєння злочину в яких він підозрюється зроблені під час допиту в передбаченому законом порядку.

Показання обвинуваченого — це повідомлення особою відносно якої винесена постанова про притягнення її в якості обвинуваченої, відомостей по суті пред'явленого обвинувачення та інших відомих їй обставин зроблені під час допиту у встановленому законом порядку. Показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі.(ст.74 КПК України)

Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку (ст.75 КПК України).

Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину. Зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом’якшення відповідальності (ст. 78КПК України).

Протоколи слідчих і судових дій. Складеш і оформлені в порядку, передбаченим КПК, носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи (ст.82 КПК України).

Документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи (ст. 83 КПК України).


1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка