До Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, вечір-пам’яті «Одвічна біль…»



Скачати 209.01 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір209.01 Kb.
До Дня вшанування учасників бойових дій на території

інших держав, вечір-пам’яті «Одвічна біль…».

Святково прикрашена сцена. В залі звучить музика. Збираються, займають свої місця  запрошені: старшокласники, представники громадськості, вчителі,батьки.В залі перші…. рядів займають місця воїни-інтер-націоналісти запасу та їх рідні і близькі. Музика повільно стихає. Сцена  тематично  прикрашена. Праворуч – журнальні столики, за  якими  на  протязі вечора далі будуть  сидіти  ведучі.

 

Ведуча 1
Доброго дня, шановні односельці


 Ведуча 2

Доброго дня, дорогі гості!

Шановні гості нашого вечора!

Дорогі наші воїни- інтернаціоналісти запасу –винуватці цієї урочистості!

Сьогодні, напередодні 26-ої річниці здня виведення обмеженого контингенту радянських військ з Афганістану, в честь Дня вшанування учасників бойових дій на  території інших держав, ми зібрались тут у цій залі для того, щоб теплими словами вдячності подякувати нашим землякам, ветеранам локальних війн, за чесне виконання військової присяги при виконанні інтернаціонального обов’язку в  інших державах.

І сьогод­нішній захід я хочу розпочати такими словами:



 Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

Геройство. Біль. Дочасна сивина.

Прокляття чаша випита до дна.

Жорстока тиша. Вибухоподібна



Війна. Війна. Війна.
Ведуча 1. В нашому селі проживає 9 воїнів-інтернаціоналістів. Шановні

 присутні, зустрінемо ж врочисто тих,хто мужньо і з гідністю виконував інтернаціональний обов’язок і дружніми оплесками віддамо шану їх героїзму, бойовій витримці та відвазі.

( Звучить фонова музика, діти дарують квіти воїнам))

Ведуча 2

Пам'ятайте, друзі, цих людей довіку, 
              Тих, хто повернувся і поліг в боях. 
              І вклонімось всі ми низько до землі їм, 
              Квітами устелимо їх тернистий шлях.
Ведуча 1 

Сьогодні у нас в гостях, учасники локальних війн:

1.Поліщук Василь Михайлович

2.Онищук Іван Миколайович

3.Чихман Сергій Олексійович

4. Ульянов Ігор Володимирович

5. Лисенко Микола Павлович

6. Рогіз Іван Аврамович

7. Корнієнко Володимир Миколайович

8. Ульянова Ганна Тимофіївна

9. Товаренко Анатолій Олександрович.

10. Павленко Валерій Васильович

 

Ведуча 2 Захід, приурочений Дню вшанування учасників бойових дій оголошую відкритим.

Звучить гімн.

 Ведуча 1

Сьогодні ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили,

що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати а захищати. Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною полі-

тикою. Але ця компанія тривала майже 10 роківі вимагала великих жертв.

(фонограма пісні „ Чорний тюльпан”)

Ведуча 2 

Летіли на Україну чорні тюльпани, несучи на бортах тисячі наших хлопців, які загинули в боях,які померли від ран і контузій. Травм і хвороб сивіли

від горя батьки й матері, ховаючи своїх дітей,сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час.

Ведуча 1 

 Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 чоловіки зали шились у полоні або пропали безвісти.

   

Читець1              

Ховали інтернаціоналіста, 
                     Блищала глухо цинкова труна, 
                   Нестерпно пахло тополиним листом 
                   І плач дівочий танув, як струна. 
                    Чекає хижо мовчки на своє, 
                   А мати на колінах у болоті обмацує труну: 
                   Чи ж там він є?!! 
                   Стоять, відводять очі в бік солдати 
                  І шепотить сержантик ледве чуть: 
                  Не велено… Не можна відкривати… 
                  Не велено… 
                 Уже струмки течуть,

уже весна така глибока,    рання.

Учора вже летіли журавлі. 
                 Таке врочисте вийшло поховання: 
                 Школярики стоять, учителі. 
                 А голосок дівочий квилить, квилить, 
                Соромиться кричати на весь світ… 
                Кого клясти, кого назвати винним? 
                І що той світ? Хіба він дасть отвіт? 
                 На хрест сусідній похилився тато, 
                 Похнюпилися братики малі - 
                 В селі ховали воїна-солдата, 
                У мирному вкраїнському селі.

Читець 2

                На цвинтарі білий смуток,
               На цвинтарі чорний сніг.
               На цвинтарі горя жмуток,
               На цвинтарі сніг проліг.
               Туди, де порожній колос
               Гойдається між могил.
               Туди, де плакать вголос
              Вже більше немає сил.
              Де біля фотоовалу
              Так тихо кричать слова.
             Той слід туди протоптала

             Вночі молода вдова...

 

Читець 3

         Смерть їх безжально забрала,

         В землі сховала сирій

         Голови низько схиляєм

           Пам’яті їхній святій.                      

Ведуча 2. Афганська війна,.., брудна, неоголошена... Та хіба війни бувають чистими? Будь-яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни хо­лодні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика.
Ведуча 1.15 лютого минає 26 рік із дня за­кінчення війни в Афганістані. Але ця війна назавж­ди залишиться болем у серцях нашого народу.

Ведуча 2. Потрапивши на палаючу Афган­ську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу.

Ведуча 1. В ім'я волелюбного афганського народу, ім'я миру, братерства на землі, вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче—- жит­тя. Багатьом із них ніколи уже не повернутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі. Вони полягли навіки: кого похова­ли товариші, хто пошматований розлетівся в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесли над землею східні вітри.  

Ведуча 2. Час і досі не загоїв рану - цей одвічний біль Афганістану. Чи мало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану війська, але рани цієї війни кровоточать й досі. Не можуть Матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та Діти - своїх чоловіків і батьків.

Ведуча 1. Усі вони любили життя, любили своїх батьків, своє місто, село. Були вірними дру­зями, жили щасливо і мріяли про майбутнє. Та не всім судилося повернутися до рідних домівок.

Читець  Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає -

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий вже не згасає

І у землі пекуча тa воронка.

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

Я чую, мамо, чую, як співають .

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

 Вкраїнським рушником зітру сльозину

І поцілую в сивеє Чоло:

О, синку рідний, мій єдиний сину.

Як хороше б мені тоді було!

Стоїть старенька мати на могилі

І навіть квіти плачуть мовчазні.

Від сина погляд відвести не в силі,

А син довічно житиме у сні.



Читець

Стільки років щасливої тиші,

Та вривається голос в ефір,

Що благає. Нагадує. Кличе:

Захистіть, збережіть, люди мир!

Кожен день, кожен час пам'ятайте?!

Скільки жертв нам війна принесла.

  Все, що можна, для миру віддайте,

  Збережіть для нащадків життя!
Під акомпанемент гітари виступає Савчук Катерина(2 пісні)
Ведуча 2

Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

 О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.

Ведуча 1

             Пливе, наче вічність, здобута в бою,

            Хвилина мовчання.
Вмик.  фонограма  метроному. 

На  сцені  зявляються хлопці  в руках  вони  держуть склянку  води, на  якому  скибка  хліба. По  обидві  боки дівчата  в весільних скоромних  сукнях, голови  яких  вкривають  весільні віночки з чорними  квітками.

 Після  хвилини  мовчання.

 Ведуча 2

Двадцять  шість  років... Багато чи мало? 
             Кожна сімя веде власний свій лік 
            З тої пори, коли перші "двухсоті" 
            З "Півдня" летіли... Несучи крик 
           Рідної мами, що сина чекала 
           З війська, додому, в сімю до батьків.

 Ведуча 1    



Покоління воїнів – афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни  залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам’ятаємо. І на підтвердження  цього стоять сотні пам’ятників та пам’ятних знаків по всій Україні, сотні могил.

Ведуча 2 .15 лютого - особливий день для афганців. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення  радянських військ з Афганістану. Вони пройшли пекло цієї війни і не поповнили списки загиблих. Вони і є тією пам’яттю, що пише історію.

 Ведуча 1.Шановні воїни-інтернаціоналісти, ми пишаємося вами, горді тим, що поруч із нами живуть  такі мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров’я вам, сімейного  благополуччя і пам’ятайте, що час - найкращий лікар для душі і тілесних ран.



Ведуча 2. Шановні вчителі, учні, запрошені! Сьогодні ми також хочемо схилити низько голови перед пам’яттю людей , яких було вбито у мирний, цивілізований час ХХІ століття – героїв небесної сотні,героїв, які загинули в зоні АТО, і згадати тих, хто захищає кордони нашої держави

Ведуча 1.У лютому 2014 року під час сутичок протестувальників із силовиками в центрі Києва загинули понад сто осіб, сотні були поранені, найбільше з яких – 20 лютого. Більшість людей загинули від куль снайперів.Згодом загиблих учасників акцій протесту почали називати «Небесною сотнею».

За повідомленням прес-служби президента, документом встановлене щорічне відзначення 20 лютого Дня Героїв Небесної Сотні – на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності .



(Звучить «Молитва за Україну», діти запалюють свічки для надпису «Героям Слава»)

Ведуча 1. Час… У кожного із нас із ним свої рахунки, а в України – особливі: більше 350-ти років боротьби за Незалежність! І ось XXI ст. Вибух непокори і гідності проти тих, хто ціною брехні і хворих амбіцій хотів повернути Україну назад в рабство. Та воля людей і прагнення до цивілізованого людського життя перемагає. Пророчі слова Т.Г.Шевченка підняли тих, хто ціною власного життя залишиться в пам’яті українського народу як герої «Небесної сотні».Сьогодні ми б хотіли вшанувати їх подвиг і самопожертву . До слова слово, наче вишиванку, В народну пам'ять золоті стьожки. І кожне покоління на світанку По них життя рівнятиме стежки.

Читець

Вони боролися за нас

Вони боролися за нас,

Не тільки ветерани,

Щоб був в країні нашій лад

Стояли на майдані.

Їх всіх і били й катували,

Й погрозами лякали.

Та цього владі було мало-

Найкращих повбивали.

Їх пам’ятники квітами покриті,

Про них всі завжди будуть пам’ятати.

Вони для нас добро зробили,

За що їм довелося помирати.

Ці люди всі були найсміливіші -

Вони стояли за своє аж до кінця.

Їх родичі були найщасливіші,

Поки до них не прислано було гінця

З жахливою новиною страшною.

Тож пам’ятаймо цих людей ми,

Бо за нас з тобою

Вони безстрашно полягли грудьми.
Ведуча 2.Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.

Ведуча 1.Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі. Люди висвітлюють свої почуття через картини, пісні, вірші.

Читець

Вгорі прекрасні зорі, що палають...
Будь ласка, наші душі вбережи!
Хай кожну ніч нам Янголи співають,
Ти ж своє милосердя покажи.

Ведучий 2.Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.


Читець

 Палає Київ у вогні,
горять сталеві БТРи
там на межі-передовій,
народ боронять волонтери.
Палають шини і серця,
ніхто не хоче помирати,
Перед екраном матері
і там, і там їхні солдати..
Там у шоломі зі щитом,
стоїть з Франківщини хлопчина,
з червоним на грудях хрестом,
поранених несе дівчина.
Стоїть із Харкова Андрій,
Сашко тримає оборону,
він тут вже 48 днів,
як сам приїхав з Краснодону.
Ось знову хвиля йде атак,
усе змітають водомети,
морозно трошки: «-2»,
горять позаду вже намети…
Всіх щільно взяли у кільце, здається ОСЬ (!)
наш дух зламають
Та хтось із права затягнув,
народний гімн усі співають.
Тримати крепко треба щит,
бо там позаду наші діти,
батьки стоять і матері,
нема куди нам відступити.
Лунає вибух поруч десь,
то світло-шумова граната
це «Беркут» мило передав,
нам подарунок від Ґаранта.
І ще учора ти і я ,
були звичайні активісти.
А вже сьогодні, всі ми тут:
БАНДФОРМУВАННЯ-ТЕРОРИСТИ.
По ліву сторону, під щит,
знову граната залітає,
і мій колега «екстреміст»,
на неї стрімко так, лягає!
Та, що ж ти робиш брате мій?!
Знімаю з нього «балаклаву»,
лице криваве, очі, біль…
Дівочі коси розгортаю…
Та, що ж це люди за війна?
Де бій приймають ненависний,
ті хто міцний бронежилет,
вибрав сьогодні, ніж намисто.
Хто замість плаття, мов на бал,
вже надіває «балаклави»
і так хоробро за щитом,
стоїть під натиском навали?
Ви й досі кажете, що ми,
стоїм тут всі за якісь гроші?
А може й в морзі хлопчаки,
лежать за гроші теж хороші?
А може й це мале дівча,
якому вже добу не спиться,
стоїть бо радісно їй жить,
під панським катом і молиться? (c).

Читець

…і мовчки сотня непокорених героїв

відходила у чисті небеса,

і погляди знесилених мільйонів

дивились вслід братам, батькам, синам;

Вони загинули за нас весною

Віддали все що було в їхньому житті

І ринули у небо сотнею святою

Боронити звідти нас від ворогів

у темне небо по руках в відкритих трунах

до світу кращого крізь сльози матерів,

не буде прощення убивцям й нам не буде,

коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,

хто не дістався правди, оступившись на півкроці,

горять серця, палають вільні душі,

зійшла зоря, гряде нове життя,

герої не вмирають, кличуть нас на барикади,

і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,

витає дух нескореної волі,

гримлять щити, молитви і пісні,

рядами рівними між нас ідуть герої,

усі, хто голову поклав в ці темні дні.

З очей мільйонів – сльози потекли;

Серця мільйонів – болем умивались… .

Серця ж Героїв битись не могли,

І очі їхні вже не відкривались.

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду – сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

 На небі спокій їх чекає вже;

І Вічна Пам`ять на землі настала.

За них ми Богу молимось лише,

Та промовляєм: Слава! Слава! Слава!

 Ведуча 1 .Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!



(Під мелодію гімну Небесної сотні «Пливе кача» ведучий запалює свічку і передає її учням по колу. Свічку передають з рук в руки )

Учень 1

У нашій пам'яті Ви назавжди лишились,
Історія одна, і Ви - її частина.
Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились,
І молимось: за Вами - ненька Україна!
 
Вже не повернеться додому той хлопчина,
Що його вчора тільки мати відпустила,
Поцілувала, тихо мовивши: "Іди, дитино,
За щастя України, бо вона - єдина".
Казала мати берегти себе. Але даремно,
Бо хлопець був готовий йти безстрашно,
Аби лише країна, котру так кохав страшенно,
Не стала на коліна, а боролася відважно.
Учень 2
Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,
Відкривши очі, він відчує повну волю.
Але та куля, в день зимовий, на світанку,
Перехопила подих та змінила долю.
Хлопчина вірив, що колись, одного дня,
Розкаже син йому, як любить Батьківщину.
Хіба він знав, що борючись за це щодня,
 
Все доведеться відпустити в мить єдину.
Так. Той хлопчина, він не знав тоді,
Що нелюд пострілом прицільним забере життя.
І браття хлопця, українці, у біді,
Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.
Учень 3
Але ж душа
, душа Героя вічно лине!
До тебе наші сльози, молитви, зізнання!
Повір, хлопчин
о, наша пам'ять не загине,
Як і омріяні тобою воля та кохання.
Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.
І сльози
, бо ти, хлопче, словом вже не з нами.
Але в думках ти поруч, і не згасне свічка,
І линуть буде
"Слава Україні!" над ланами.



Ведуча 2 І сьогодні наша країна переживає нелегкі часи. Ми мусимо боротися за цілісність та свободу. Не шкодуючи сил, залишивши рідних та близьких,  боронять кордони нашої держави мужні воїни. Серед них є і наші односельці:

  1. Блощинський Сергій Миколайович

  2. Петренко Сергій Георгійович

  3. Сотник Ярослав Григорович

  4. Кожаненко Тарас Михайлович

  5. Савчук Олег Петрович

  6. Лопата Роман Михайлович

  7. Ульянов Микола Ігорович

  8. Бусел Едуард Юрійович

  9. Божко Сергій Іванович

  10. Калініченко Андрій Миколайович

Фільм про воїнів АТО

Читець

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.
І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.
Але не я... Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,—
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.
За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні прекрасні й молоді.
І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.


Ведуча 1

Ми всі, а особливо рідні і близькі воїнів АТО віримо у перемогу і чекаємо повернення хлопців у свої родини живими і здоровими.

Читець



Ведуча 2. На жаль, не всі односельчани дочекалися живими своїх синів – полеглих героїв «російсько-української війни». Не дочекалася свого сина, чоловіка і батька родина Дениса Поповича., який загинув, захищаючи нашу незалежність.

Фільм про Поповича Дениса Григоровича

Читець

Мамо, не плач. Я повернусь весною.


У шибку пташинкою вдарюсь Твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Ведуча 2.На жаль, своїх батьків не дочекалися і деякі новонароджені діти

" ... На місячній доріжці зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.
Одна – душа солдата, загиблого в бою,
А інша – немовляти, народжена в Раю.
І так би розминулись… але душа бійця
На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.
Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!
А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»
Душа же немовляти була як чистий сніг:
«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…
Казав Господь, Галина - таке її ім’я,
Ось-ось народить сина, а син її – то я!
Мене на Землю жити господь благословив,
Я маю народитись… ти вже там пожив?» -
Так у бійця спитало майбутнє немовля
(Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)
А той боєць «Галина» повторював ім’я …
Та це ж його дружина чекала немовля.
Сплили перед очима щасливі ті роки:
Як він , ще був хлопчина й просив її руки…
Весілля і навчання, І пристрасті потік…
Він всі її бажання виконував, як міг.
Усе було чудово: вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки слово, що родиться козак!
А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.
Галини очі сині зробилися мов скло.
«Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.,
Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»
Та він своїй дружині сказав приблизно так:
«Як друзів я покину, який же я козак?
Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»
Поцілував Галину і рушив на війну…
А потім..постріл в спину.. і запах полину….
Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:
«Т Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно з тобою з перших днів!
Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,
А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.
Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя
А я прикрию спину тобі із небуття»
На місячній доріжці невпинний душ потік:
Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.
Народжуються діти, в воєнний час страшний,
І щоб їх захистити хтось винен йти у бій.
Але допоки в серці в жіночому любов,

Життя не перерветься, відроджуючись знов!
Ти бережи Галинку що краща буде з мам.


Ведуча 1.Героям Майдану, впавшим мертвими за світле майбутнє України, воїнам, які загинули захищаючи мир у нашій державі присвячується хвилина мовчання.

(Хвилина мовчання)

Ведуча 2 Захід, приурочений Дню вшанування учасників бойових дій оголошую закритим.

Звучить гімн.

Ведуча  1     

   Хай буде все, що має бути:

         І тихі радощі життя,

         Калини цвіт і вишень біле диво,

         І мирних ранків сонячність щаслива,

         І наша вдячність нескінченна,

         І України бойові знамена.

Ведуча 1.    Ми говоримо вам до побачення!

Ведуча 2.    Всього  найкращого.

Ведуча 1.Шановні друзі! На цьому наша зустріч закінчується. Нашим гостям і всім присутнім у залі бажаємо здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, названому - Україна. Дякуємо, що ви до нас завітали.

Ведуча 2.

А ми вам бажаємо всім світлих днів і нехай вам щастить. Дякуємо за увагу!

(Пісня «Україно»)






База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка