Діагностика адаптації першокласників до школи



Скачати 449.11 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації13.09.2017
Розмір449.11 Kb.
  1   2   3


ДІАГНОСТИКА АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКЛАСНИКІВ ДО ШКОЛИ

Вступ ………………………………………………………………………......3

І. Особливості адаптаційного періоду першокласників………………........5

ІІ. Організація процесу адаптації першокласників………………….......11

ІІІ. Програма діагностики адаптації ……….………………………………13

Висновки…………………………………………………………………......27

Список літератури……………………………………………………….......28

Додатки………………………………………………………………….........43



Вступ

Більшість випускників дошкільних закладів бажають вчитися в школі і мають намір робити це добре. Вони з нетерпінням чекають перше вересня і з радістю йдуть до школи. Згодом їхнє життя наповнюється багатьма вимогами, обов’язками та обмеженнями. Виникає емоційно-стресова ситуація: змінюється звичний стереотип, збільшується психоемоційне навантаження. Від того, як пройде процес адаптації до навчання, здебільшого залежить працездатність і успішність дитини у школі.

Проблема оцінки рівня адаптації дитини до школи, попередження можливого неблагополуччя в психічному і особистісному розвитку першокласників неминуче ставить перед шкільним психологом завдання вибору відповідних діагностичних засобів.

Більшість авторів, що вивчають проблеми адаптації, приводять різні батареї методик, які дозволяють здійснити глибокий аналіз варіантів і причин дезадаптації, побудувати відповідіні стратегії корекційної і розвиваючої роботи [2; 4; 10; 13]. Проте, як правило, всі ці підходи поєднує одне: мове йде про поглибленне індивідуальне обстеження.

Виникає питання: яким чином і хто (вчитель, адміністрація школи, батьки?) і за якими критеріями виявляє категорію дітей, які потребують допомоги психолога? Як показує досвід, крім першокласників, які дійсно мають труднощі в адаптації, до цієї групи нерідко включають і інших дітей. З іншого боку, – до неї не потрапляють ті першокласники, зовнішній малюнок поведінки яких не демонструє дезадаптації, але вони відчувають великі труднощі як в засвоєнні навчальної програми, так і в емоційній сфері (той варіант, коли адаптація до школи проходить за рахунок розвитку особистості і здоров’я дитини). Не секрет, що нерідко дитину приводять до психолога тоді, коли ризик дезадаптації завдяки неадекватному педагогічному впливу з боку батьків, а іноді, на жаль, і вчителя, став реальністю.

Все це, а часто також бажання адміністрації школи отримати інформацію про рівень адаптації всіх учнів перших класів, ставить перед практичним психологом завдання проведення масового дослідження процесу адаптації першокласників до школи до кінця першої чверті.

В розділі “Особливості адаптаційного періоду першокласників” розкриті теоретичні засади, на яких грунтується вибір діагностичних засобів: поняття “адаптація”, психологічна характеристика дитини 6-7 років, причини шкільної дезадаптації, етапи адаптації та умовні групи дітей, які виділяються за рівнем адаптованості.

В частині “Організація процесу адаптації першокласників” наведені етапи адаптаційного процесу в навчальному закладі.

Третій розділ “Програма діагностики адаптації” містить: критерії вибору діагностичних засобів, програму вивчення рівня адаптації, алгоритм ії втілення з описом кожної методики.

В додатках поданий психодіагностичний інструментарій, а також карта адаптації першокласника та схема аналітичної довідки, яка складається за результатами діагностики.



І. Особливості адаптаційного періоду першокласників


Адаптацію визначають не лише як процес пристосування до успішного функціонування в даному середовищі, але й як здатність до подальшого психологічного, особистісного, соціального розвитку людини.

Як і ми, дорослі, діти 6–7 років реагують на стан невизначеності всією своєю суттю: у них порушується біологічна і психологічна рівновага, знижується стійкість до стресів, зростає напруженість. Можуть з'явитися стан тривоги, капризи, виявитися яскравіше будь-які труднощі характеру: впертість, незосередженість, замкнутість, демонстративність і тому подібне.

Для дитини прихід в школу – це своєрідне “оформлення на посаду” (за влучним виразом Т.А. Нежнової). “Справжній школяр – це щасливий володар портфеля і старанний виконавець шкільних правил. Він слухає вчителя, піднімає руку і отримує відмітки” – зіграти в таку гру жадає практично будь-який майбутній першокласник. Через декілька днів або років дитина визнає себе обдуреною, а вчителя – обманщиком, з яким треба було, виявляється, грати зовсім в інші ігри. Годинами сидіти за партою виявилося не так цікаво, як очікувалося. Так другого(!) вересня у дитини на все шкільне життя розійшлися реальні інтереси і гра в шкільні атрибути, що швидко приїлася [11].

Початок навчання дитини в школі – складний і відповідальний етап в ії житті. Діти 6–7 років переживають психологічну кризу, пов'язану з необхідністю адаптації до школи. Які характеристики даного періоду слід враховувати, здійснюючи психологічну адаптацію дитини до школи? [1]

По-перше, змінюється соціальна позиція дитини: з дошкільника вона перетворюється на учня. В неї з'являються нові і складні обов'язки: робити уроки, приходити вчасно в школу, бути уважною на уроках, дисциплінованою і тому подібне. По суті, вперше в своєму житті дитина стає членом суспільства зі своїми обов'язками. Вчитель виступає представником суспільства: він задає вимоги і норми, орієнтує дитину в тому, як ій слід поводитися, що і як робити.

По-друге, у дитини відбувається зміна провідної діяльності. До початку навчання в школі діти зайняті переважно грою. З приходом до школи вони починають опановувати навчальну діяльність. Основна психологічна відмінність ігрової і навчальної діяльності полягає в тому, що ігрова діяльність є вільною, а навчальна – побудована на довільних зусиллях дитини. Слід зазначити так само і те, що власне перехід дитини від ігрової діяльності до навчальної здіснюється не за ії волі, не природним для неї шляхом, а є як би “нав'язаний” їй зверху.

По-третє, важливим чинником психологічної адаптації дитини до школи виступає ії соціальне оточення. Від відношення вчителя до дитини залежить успішність ії подальшого навчання в школі. Успішність процесу адаптації дитини до школи залежить ще і від того, наскільки міцно вона змогла ствердити свою позицію в класі серед однолітків. Активна та ініціативна дитина стає лідером, починає добре вчитися, тихий і податливий учень перетворюється на аутсайдера, вчиться без бажання або незадовільно.

По-четверте, однією з гострих проблем виступає проблема заборони рухової активності ініціативної дитини і, навпаки, активізація млявих і пасивних дітей.

Соціально-психологічна адаптація є процесом активного пристосування, на відміну від фізіологічної адаптації, яка відбувається як би автоматично. Стосунки з середовищем, до якого треба пристосовуватися, особливі. Тут не лише середовище впливає на людину, але і вона сама змінює соціально-психологічну ситуацію. Тому адаптувати доводиться не лише дитину до класу, до свого місця в школі, до вчителя, але і самого педагога до нових для нього учнів.

Деяка частина першокласників зазнає труднощі, перш за все, в налагодженні взаємин із вчителем і однокласниками, що нерідко супроводжується низьким рівнем опанування шкільної програми. У виразі їхніх облич можна побачити емоційний дискомфорт: печаль, тривога, напруженість типові для них.

Дезадаптованість у певної частини школярів пов'язана з поведінковими проблемами – низьке засвоєння шкільних норм поведінки. На уроках ці діти неуважні, часто не слухають пояснення вчителя, відволікаються на сторонні заняття і розмови. Якщо ж вони зосереджуются на завданні, то виконують його правильно. На перерві відбувається розрядка напруги: вони бігають, кричать, заважають іншим дітям.

Причини дезадаптації

За дослідженням Г.М. Чуткиної виокремлені такі несприятливі чинники дезадаптації дитини [1]:



  • “неправильні” методи виховання в сім'ї;

  • функціональна неготовність до навчання в школі;

  • проблеми у спілкуванні з дорослими;

  • неадекватне усвідомлення свого статусу в групі однолітків;

  • низький освітній рівень матері;

  • конфліктна ситуація в сім’ї через алкоголізм;

  • негативний статус дитини в колективі однолітків в дошкільному закладі;

  • низький освітній рівень батька;

  • конфліктна ситуація в сім'ї;

  • негативне ставлення до дітей вчителя;

  • неповна сім'я тощо.

Дослідники виділяють дві групи причин дезадаптації – біологічні та соціально-психологічні [9].

Біологічні причини шкільної дезадаптації:



  • соматична ослабленність дитини;

  • нейродинамічні розлади, пов'язані з психомоторною загальмованістю, з емоційною нестійкістю (гіпердинамічний синдром, рухова розгальмованість);

  • функціональні дефекти периферійних органів мовлення (дислексія, дисграфія);

  • легкі когнітивні розлади (мінімальні мозкові дисфункції, астенічний синдром та ін.).

Соціально-психологічні причини:



  • негативний виховний вплив сім'ї, що спричиняє недоліки підготовки до школи;

  • особливості стосунків з однолітками;

  • неадекватність самооцінки;

  • мотиваційна незрілість;

  • особистісні якості (агресивність, тривожність);

  • невірний педагогічний підхід вчителя.

Етапи адаптації

Згідно з дослідженням М.М. Безруких [3], процес адаптації дитини до школи можна розділити на декілька етапів, кожен з яких має свої особливості і характеризується різною мірою напруженості функціональних систем організму.



Перший етап – орієнтувальний, коли у відповідь на весь комплекс нових дій, пов'язаних з початком систематичного спілкування, відповідають бурхливою реакцією і значною напругою практично всі системи організму. Ця “фізіологічна буря” триває достатньо довго (2–3 тижні).

Другий етап – нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить якісь оптимальні (або близькі до оптимальних) варіанти реакцій на ці дії. На першому етапі ні про яку економію ресурсів організму говорити не доводиться: організм витрачає все, що є, а інколи і “в борг бере”. На другому етапі ця ціна знижується, буря починає затихати.

Третій етап – період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найбільш відповідні варіанти реагування на навантаження, що вимагають меншої напруги всіх систем. Яку б роботу не виконував школяр, будь то розумова робота щодо засвоєння нових знань, статичне навантаження, яке випробовує організм при вимушеній “сидячій” позі, або психологічне навантаження спілкування у великому і різнорідному колективі, організм, вірніше, кожна з його систем, мають відреагувати своєю напругою, своєю роботою. Тому чим більше напруги видаватиме кожна система, тим більше ресурсів витратить організм. А ми знаємо, що можливості дитячого організму далеко не безмежні, а тривала напруга та пов'язане з ним стомлення і перевтома можуть коштувати організму дитини здоров'я.

Тривалість всіх трьох фаз адаптації – приблизно 5–6 тижнів, а найбільш важким є перший місяць.



Рівні адаптації

За рівнем адаптованості дітей можна умовно поділити на три групи.



Перша група дітей (високий рівень) адаптується до школи протягом перших двох місяців навчання. Ці діти відносно швидко входять в колектив, освоюються в школі, знаходять нових друзів в класі, у них майже завжди гарний настрій, вони доброзичливі, сумлінно і без видимої напруги виконують всі вимоги вчителя. Іноді в них відмічаються складності або в контактах з дітьми, або у стосунках з учителем, оскільки їм ще важко виконувати всі вимоги правил поведінки. Але до кінця жовтня відбувається засвоєння і нового статусу, і нових вимог, і нового режиму. Ці якості дозволяють їм з перших днів відчути свої усіхи, що ще більше півдвищує навчальну мотивацію. Це легка форма адаптації.

Друга група дітей (середній рівень) має тривалий період адаптації, період невідповідності їхньої поведінки вимогам школи затягується: діти не можуть прийняти ситуацію навчання, спілкування з учителем, дітьми. Як правило, ці діти зазнають труднощі в засвоєнні навчальної програми. Завдяки доброзичливому і тактовному відношенню вчителя до кінця першого півріччя реакції цих дітей стають адекватними шкільним вимогам. Це форма середнього рівня адаптації.

Третя група (“група ризику”) – діти, в яких соціально-психологічна адаптація пов'язана із значними труднощами. Вони не засвоюють навчальну програму, у них проявляються негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій. Саме на таких дітей найчастіше скаржаться вчителі, батьки. Постійні неуспіхи в навчанні, відсутність контакту з вчителем створюють відчуження і негативне відношення однолітків. Серед цих дітей можуть бути ті, хто потребує лікування — учні з порушеннями психоневрологічної сфери, проте можуть бути і учні, не готові до навчання в школі. Це “група ризику”.

ІІ. Організація процесу адаптації першокласників

Ставлячи завдання визначити рівень адаптації учнів, слід перш за все розмежувати це поняття “діагностика рівня адаптації” від поняття «діагностика рівня психологічної готовності до школи».



Психологічна готовність до школи на сучасному етапі розглядається як комплексна характеристика дитини, в якій розкриваються рівні розвитку психологічних якостей, що є найбільш важливими передумовами для нормального включення в шкільне життя і для розвитку навичок навчальної діяльності на етапі шкільного дитинства. Ці психологічні якості згруповані в основні компоненти психологічної готовності до школи, а саме такі:

• інтелектуальна готовність до школи;

• мотиваційна готовність до школи;

• емоційно-вольова готовність до школи;

• комунікативна (готовність до спілкування з однокласниками і вчителем).

В зв’язку з цим перед психологом, який супроводжує дитину на етапі дошкільного дитинства, постає завдання вивчити рівень сформованості кожного з компонентів.



Адаптація, як зазначалося вище, це процес пристосування до успішного функціонування в даному середовищі і здатність до подальшого психологічного, особистісного, соціального розвитку.

Відповідно метою діагностики шкільного психолога є констатування учпішності чи неуспішності даного процесу та виявлення причин дезадаптації.

Основна мета психолого-педагогічної підтримки першокласників в цей період – створити педагогічні і соціально-психологічні умови, які дозволяють дитині успішно розвиватися в навчальному середовищі. Адаптаційний процес першокласників побудований наступним чином:

Дошкільний етап (березень-серпень), до якого входять:


  • діагностика готовності до шкільного навчання;

  • знайомство дітей зі школою та її територією (екскурсія);

  • корекційно-розвивальні заняття з дітьми;

  • групові та індивідуальні консультації батькам майбутніх першокласників з метою повідомлення корисної інформації з організації життя дитини перед початком шкільних занять.

Саме на цьому етапі починається співпраця психологів дошкільної і початкової ланки. Маючи списки укомплектованих класів, психолог загальноосвітнього закладу отримує інформацію з дошкільного закладу, де зазначені результати діагностики психологічної готовності дітей до школи, зокрема виявлені діти з низьким рівнем готовності. В ідеальному варіанті, напередодні навчального року шкільному психологу потрібно провести додаткову консультацію з батьками таких дітей. Під час адаптації ця інформація дасть змогу виявити причини дезадаптації: це неготовність до школи чи щось інше.

Етап загальної адаптації (вересень – січень), який передбачає:

  • педагогічну підтримку школярів в урочний і позаурочний час (розвиваючі заняття з метою швидше познайомитися один з одним, зняти надмірну психічну напругу та ін.);

  • моніторинг адаптації першокласників;

  • спільну роботу педагогів і психологів, направлену на побудову навчального процесу відповідно до індивідуальних особливостей і можливостей школярів;

  • консультування батьків.

Корекційний етап (2-е півріччя 1-го класу), який включає:

  • індивідуальну і групову психокореційну робота зі школярами, які мають труднощі у навчанні, поведінці і спілкуванні з педагогами і однолітками;

  • консультування педагогів з питань навчання і спілкування з проблемними школярами;

  • індивідуальну робота з батьками.


ІІІ. Програма діагностики адаптації

Вибір методик для загального дослідження процесу адаптації має відповідати наступним вимогам:

• Вимірювати ключові параметри адаптації-дезадаптації;

• Отримувати в результаті обстеження інформацію, яка не тільки констатує, але й орієнтує психолога в причинах можливої дезадаптації;

• Бути економічною за формою проведення і витратам часу.

Вивчення літератури з даної проблеми і практика роботи показує, що процес адаптації у першокласників характеризується основними змінами:



  • Відбувається фізіологічне підлаштовування діяльності функціональних систем організму першокласника відповідно до нового режиму і навантаження;

  • Формуються і засвоюються способи та прийоми нової діяльності – процесу навчання;

  • Емоційна сфера першокласника оцінює зміни в навколишній реальності як суб'єктивно комфортні/дискомфортні і таким чином здійснює регуляцію його поведінки і діяльності.

Для загальної оцінки рівня адаптації першокласника до школи необхідно отримати якісні показники цих змін, що здійснюється за допомогою програми, представленій в наступній таблиці:

Програма вивчення рівня адаптації першокласника

Компоненти адаптації

Характеристики

Методики

Залучаються

Фізіологічне підлаштовування організму

Відсутність захворювань в період адаптації
Відсутність психосоматичної симптоматики

Опитування батьків

Аналіз медичної статистики


Опитувальник для визначення рівня адаптації дитини до школи

(Л.М. Ковальова,

Н.Н. Тарасенко)


Батьки, вчителі, медичний працівник


Здатність організму до енерговитрат

Методика “Будиночки"

(О.А. Орєхова)






Шкільна успішність та поведінка

Засвоєння учнями способів і прийомів навчальної діяльності

Опитувальник для визначення рівня адаптації дитини до школи

(Л.М. Ковальова,

Н.Н. Тарасенко)


Вчителі

Емоційне сприймання нової соціальної ситуації

Емоційне сприйняття процесу навчання

Методики “Будиночки"

(О.А. Орєхова), “Школа звірів” (Вьюнова Н.І., Гайдар К.М.)

Опитування батьків


Батьки


Емоційне ставлення до вчителя

Методики “Будиночки"

(О.А. Орєхова), “Школа звірів” (Вьюнова Н.І., Гайдар К.М.)

Опитування батьків


Батьки


Емоційне ставлення до себе в новій ролі

Методики “Будиночки"

(О.А. Орєхова), “Школа звірів” (Вьюнова Н.І., Гайдар К.М.)






Емоційне сприймання стосунків з однокласниками

Методики “Будиночки"

(О.А. Орєхова), “Школа звірів” (Вьюнова Н.І., Гайдар К.М.);

Опитування батьків


Батьки


Таким чином, для оцінки рівня адаптації першокласників необхідно:

  • Зібрати та проаналізувати дані про захворюваність першокласників за минулий період;

  • Провести анкетування батьків на батьківських зборах з питань адаптації першокласників;

  • Здійснити спостереження разом з вчителем за допомогою “Опитувальника для визначення рівня адаптації дитини до школи” (Л.М. Ковальова, Н.Н. Тарасенко);

  • Продіагностувати першокласників за допомогою методики особистісних відносин, соціальних емоцій і ціннісних орієнтацій “Будиночки” (О.А. Орєхова);

  • Провести проективну методику “Школа звірів” (автори Вьюнова Н.І., Гайдар К.М.), яка дає можливість вивчити мотиваційну сферу, відношення дитини до вчителя, до однокласників, до навчання в школі, а також шкільну тривожність.


Процедура діагностики і способи обробки даних


  1. Опитування батьків

Оскільки час і терміни опитування залежать не від психолога, доцільно почати саме з нього. Опитування може бути проведено на батьківських зборах або заочно – шляхом роздачі тексту опитувальника батькам. І той і інший способи мають свої переваги і недоліки, добре відомі практикам.

Текст опитувальника наданий в Додатку 1 [1].

Оскільки ми використовуємо опитувальник з метою виявлення ознак дитячої нервовості, його текст містить питання про можливі симптоми психосоматичних явищ, порушення сну, апетиту, і захворювання дитини в адаптаційний період. З метою дотримання етичних норм поведінки, бажано на етапі групового опитування не вживати медичні терміни (дитяча нервовість та ін.), а просто перерахувати симптоми. Обробка даних, отриманих за допомогою опитувальника, не представляє труднощів. Зрештою можливі наступні варіанти:

• Психосоматичних симптомів, захворювань немає;

• Зрідка мають місце функціональні порушення;

• Мали місце захворювання, спостерігається психосоматична симптоматика [1].


2. Аналіз даних медичної статистики.

Нас цікавить наступна інформація:

• Хвороби першокласників в адаптаційний період, в тому числі випадки, коли батьки самі лікують дитину і відсутність дитини не зафіксована як захворювання;

• Звернення за медичною допомогою з приводу можливої психосоматичної симптоматики і травм (буває, що батьки, особливо якщо першокласник відвідує групу продовженого дня, про це просто не знають);

• Відмови батьків від планових щеплень, мотивовані поганим самопочуттям дитини.


  1. Опитування вчителя.

Багато цінної інформації про учнів психолог може отримати від вчителя. Саме вчитель має можливість постійно спостерігати за дитиною в різних моментах ії діяльності. З метою отримання цілісної картини діяльності дитини в школі може бути використаний “Опитувальник для визначення рівня адаптації дитини до школи”, розроблений Л.М. Ковальовою, Н.Н. Тарасенко, який допоможе педагогу систематизувати своє уявлення про дитину [6].

При роботі з опитувальником за даною методикою вчитель на бланку відповідей повинен (див. нижче) викреслити номери, в яких описані фрагменти поведінки, характерні для конкретної дитини. Бланк розділений вертикальною лінією. Якщо викреслений номер знаходиться зліва від лінії, то при обробці він дає один бал, якщо справа — два бали. Максимальна сума балів – 70.

Підрахувавши, яку суму балів набрав учень, можна визначити його коефіцієнт дезадаптації:


Бланк відповідей




1




БС

2

34

НГШ

56




Л

789

1011

НС

121314

1516

І

171819

20 21

ГС

22 23

24 25 26

ІНС

27

28 29 30

НП

31 32 33

34 35

НМ

36

37 38 39 40

АС

4142

43 44 45 46

ПІД

К= п / 70 • 100, где п — кількість балів, набрана першокласником.

Аналіз отриманих даних дозволяє інтерпретувати значення коефі­цієнта дезадаптації (К) таким чином:



  • показник до 14 % є нормальним;

  • показник від 15 % до 30 % свідчить про середній ступінь дезадаптації;

  • показник вище 30 % вказує на високий ступінь дезадаптації;

  • якщо коефіцієнт вище 40 %, дитина, як правило, потребує консультації психоневролога.

У бланку відповідей всі номери тверджень згруповани за факторами поведінки:

БС — батьківське ставлення;

НГШ — неготовність до школи;

Л — ліворукість;

НС — невротичні симптоми;

І — інфантилізм;

ГС — гіперкінетичний синдром, надмірна розторможеність;

ІНС — інертність нервової системи;

НП — недостатня довільність психічних функцій;

НМ — низька мотивація навчальної дія­льності;

АС — астенічний синдром;

ПІД — порушення інтелектуальної діяльності.

Така побудова бланка дає можливість зорієнтуватися і визначити, який фактор (чи група факторів) лежить в основі дезадатпації.

У ході роботи над опитувальником учитель має можливість проаналізувати свої спостереження, зробити їх більш цілеспрямованими та диференційованими. Це дає змогу звернути увагу на свою діляьність, на ефективність форм та методів роботи, які використовуютсья на уроках.


4. Проективний тест особистих відношень, соціальних емоцій і ціннісних орієнтацій “Будиночки”.

Методичною основою тесту є кольорово-асоціатівний експеримент, відомий за тестом відношень А.Еткінда. Тест розроблений О.А.Ореховою [7] і дозволяє провести діагностику емоційної сфери дитини, а саме вищі емоції соціального генезу, особистісні переваги і дяльнісні орієнтації, що робить його особливо цінним з точки зору емоційного ставлення дитини до школи.

Для проведення методики необхідні наступні матеріали:


    • Аркуш відповідей (Додаток 3).

    • Вісім кольорових олівців: синій, червоний, жовтий, зелений, фіолетовий, сірий, коричневий, чорний. Олівці мають бути однаковими, забарвлені в кольори, відповідні грифелю.

Дослідження краще проводити з групою першокласників – 10-15 осіб, дітей бажано розсадити поодинці. Якщо є можливість, можна залучити для допомоги старшокласників, заздалегідь їх проінструктувати. Допомога вчителя та його присутність виключається, оскільки йдеться про відношення дітей до шкільного життя, у тому числі і до вчителя.

Процедура дослідження складається з трьох завдань, які передбачають розфарбовування, і триває близько 20 хвилин.



Інструкція: сьогодні ми займатимемося розфарбовуванням. Знайдіть в своєму листочку завдання № 1. Це доріжка з восьми прямокутників. Виберіть той олівець, який вам приємний більш всього і розфарбуйте перший прямокутник. Відкладіть цей олівець убік. Поглянете на олівці, що залишилися. Який з них вам більше подобається? Розфарбуйте ним другий прямокутник. Відкладіть олівець убік. І так далі.

Знайдіть завдання №2. Перед вами будиночки, їх ціла вулиця. В них живуть наші відчуття. Я називатиму відчуття, а ви підберіть до них відповідний колір і розфарбуйте. Олівці відкладати не треба. Можна розфарбовувати тим кольором, який по-вашому підходить. Будиночків багато, їх господарі можуть відрізнятися і можуть бути схожими, а значить, і колір може бути схожим.

Список слів: щастя, горе, справедливість, образа, дружба, сварка, доброта, злість, нудьга, захоплення.

Якщо дітям незрозуміло, що означає слово, потрібно його пояснити, використовуючи дієслівні предикати і прислівники.

Знайдіть завдання №3. У цих будиночках ми робимо щось особливе, і мешканці в них – незвичайні. У першому будиночку живе твоя душа. Який колір їй личить? Розфарбуйте.

Позначення будиночків:

№2 – твій настрій, коли ти йдеш до школи;

№3 – твій настрій на уроці читання;

№4 – твій настрій на уроці письми;

№5 – твій настрій на уроці математики;

№6 – твій настрій, коли ти розмовляєш з вчителем;

№7 – твій настрій, коли ти спілкуєшся зі своїми однокласниками;

№8 – твій настрій, коли ти знаходишся вдома;

№9 – твій настрій, коли ти робиш уроки;

№10 – придумайте самі, хто живе і що робить в цьому будиночку. Коли ви закінчите його розфарбовувати, тихенько на вушко скажіть мені, хто там живе і що він робить (на аркуші відповідей робиться відповідна позначка).

Методика дає психотерапевтичний ефект, який досягається самим використанням кольору, можливістю відреагування негативних і позитивних емоцій, крім того емоційний ряд закінчується в мажорному тоні (захоплення, власний вибір).

Процедура обробки починається із завдання №1. Обчислюється вегетативний коефіцієнт за формулою [12]:

ВК= (18 – місце червоного кольору – місце синього кольору) / (18 – місце синього кольору – місце зеленого кольору).

Вегетативний коефіцієнт характеризує енергетичний баланс організму: його здібність до енерговитрат або тенденцію до енергозбереження.

Енергетичний показник інтерпретується таким чином:

• 0 – 0,5 – хронічна перевтома, виснаження, низька працездатність. Навантаження непосильні для дитини.

• 0,51 – 0,91 – стан втоми, що компенсується. Самовідновлення оптимальної працездатності відбувається за рахунок періодичного зниження активності. Необхідна оптимізація робочого ритму, режиму праці і відпочинку.

• 0,92 – 1,9 – оптимальна працездатність. Дитина відрізняється бадьорістю, здоровою активністю, готовністю до енерговитрат. Навантаження відповідають можливостям. Спосіб життя дозволяє дитині відновлювати витрачену енергію.

• Понад 2,0 – перезбудження. Частіше є результатом роботи дитини на межі своїх можливостей, що приводить до швидкого виснаження. Потрібна нормалізація темпу діяльності, режиму праці і відпочинку, а інколи і зниження навантаження.

Завдання № 2 і № 3 по суті розшифровують емоційну сферу першокласника і орієнтують дослідника у вірогідних проблемах адаптації.

Завдання № 2 характеризує сферу соціальних емоцій. Тут треба оцінити рівень диференціації емоцій – в нормі позитивні почуття дитина розфарбовує основними кольорами, негативні – коричневим і чорним. Слабка чи недостатня дифференціація вказує на деформацію в тих чи інших блоках особистісних відношень:

Щастя-горе – блок базового комфорту,

Справедливість – образа – блок особистісного росту,

Дружба – сварка – блок міжособистісної взаємодії,

Доброта – злість – блок потенційної агресії,

Нудьга – захоплення – блок пізнання.

За наявності інверсії колірного градусника (основні кольори займають останні місця) у дітей часто спостерігається недостатня диференціація соціальних емоцій – наприклад, і щастя і сварка можуть бути позначені одним і тим же червоним кольором. В цьому випадку треба звернути увагу, як розфарбовує дитина парні категорії і наскільки далеко стоять пари в колірному виборі.

Актуальність переживання дитиною того або іншого відчуття вказує на його місце в колірному градуснику (завдання №1).

У завданні № 3 відображено емоційне відношення дитини до себе, шкільної діяльності, вчителя і однокласників. Зрозуміло, що за наявності проблем в якійсь сфері, першокласник розфарбовує саме ці будиночки коричневим або чорним кольором. Доцільно виділити ряди об'єктів, які дитина позначила однаковим кольором. Наприклад, школа–щастя–захоплення або домашні завдання–горе–нудьга. Ланцюжки асоціацій досить прозорі для розуміння емоційного відношення дитини до школи. Діти із слабкою диференціацією емоцій швидше за все будуть амбівалентни і в емоційній оцінці видів діяльності. За результатами завдання №3 можна виділити три групи дітей



  • з позитивним відношенням до школи;

  • з амбівалентним відношенням;

  • з негативним відношенням.

Слід зазначити, що при занадто низьких або занадто високих показниках ВК, сумнівах в чистоті дослідження дана методика може бути продубльована за тією ж схемою, але індивідуально, із стандартними картками з тесту Люшера.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка