Державної служби зайнятості україни актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання незайнятого населення в умовах фінансово-економічної кризи



Сторінка1/30
Дата конвертації12.04.2016
Розмір6.7 Mb.
#2153
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

Актуальні проблеми професійної

орієнтації та професійного навчання незайнятого населення в умовах фінансово-економічної кризи

Збірник наукових праць

за матеріалами IV Всеукраїнської науково-практичної конференції

(30 жовтня 2009 р.)


Київ 2009


ББК 74.212 Розповсюдження і тиражування без офіційного

А 43 дозволу ІПК ДСЗУ заборонено

УДК 377




Рецензенти:
Киричук О.В., доктор педагогічних наук, професор

Олійник В.В., доктор педагогічних наук, професор
Рекомендовано до друку Вченою радою

Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України,

від 30 вересня 2009 року, протокол № 6


А 43 Актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання незайнятого населення в умовах фінансово-економічної кризи : зб. наук. праць за матеріалами IV Всеукр. наук.-практ. конф., 30 жовт. 2009 р. / уклад.  Л.М. Капченко, С.О. Тарасюк, А.В. Алєксєєва, М.І. Десненко, Н.В. Коляденко, В.П. Логвиненко Н.В. Ортікова, Н.В. Савченко,. – К. : ІПК ДСЗУ, 2009. – 445 с.

ISBN 978-966-8640-61-2

У збірнику наукових праць, підготовленому за матеріалами ІV Всеукраїнської науково-практичної конференції, розглядаються теоретико-методологічні та організаційно-методичні аспекти професійної орієнтації та професійного навчання безробітного населення, а також шляхи вдосконалення профорієнтаційної роботи та профнавчання безробітних на сучасному етапі ринкової трансформації українського суспільства.

Призначений для науково-педагогічних, педагогічних працівників, спеціалістів державної служби зайнятості та інших фахівців, які цікавляться актуальними проблемами професійної орієнтації та професійного навчання.
ББК 74.212

А 43

УДК 377


© Інститут підготовки кадрів



державної служби зайнятості
ISBN 978-966-8640-61-2 України, 2009

РОЗДІЛ І

Болтівець С.І.

Гнибіденко І.Ф.

Фіненко О.Ю.,

Киричук О.В., Тарасюк С.О.

Ковбаско О.М.
Сергеєва Л.М.

Чапка М.,

Контни У.
РОЗДІЛ ІІ

Авдєєв Л.Г.
Алєксєєва А.В.
Боброва Л.Г.

Вінник Н.Д.
Волошко Н.І.
Галкіна О.М., Зелінська Я.Ц.

Гончар Н.С.
Єгорова Є.В.
Жмур В.В.


Завітренко Д.Ж.

Закатнов Д.О.
Зелінська Я.Ц.

Ігнатович О.М.
Каліщук С.М.
Кличановський А.І.


Колесникова В.Ф.

Кулик Н.І
Кучеренко Є.В.

Лавріканець О.А.,

Тлєхас Ю.Ю.

Литвинова Н.І.,

Шевенко А.М.
Логвиненко В.П.
Лукіянчук А.М.

Марченко І.Б.

Мельник О.В.
Мерзлякова О.Л.
Моськін С.І.

Окара М.М.


Олійник Л.В., Красильник Ю.С.
Ортікова Н.В.

Охріменко З.В.

Побірченко Н.А.

Рибалко В.М.


Синявський В.В.,

Кобченко В.В.
Ткачук І. І.

Федун Л.М.

Хміль М.М.


Чанцева О.М.
Шайкова А.Л.
Шенкаренко О. В

Шкіренко О.В.

РОЗДІЛ ІІІ

Астахова О.В.
Бичкова О.О.,

Кладова О.В.
Борщ А.В.

Вонберг Т.В.


Капченко Л. М., Капченко Р.Л.
Капченко Л. М., Десненко М.І.

Коляденко Н. В.


Лайтер M.M.
Маршавін Ю.М.,

Айстраханов Д.Д.
Савченко Н.В.

Скульська В.Є.

Слатвінська  О.А.


Супрун В.В.

Фесюн П.М.


ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ ТА ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ НАСЕЛЕННЯ В ТРАНЗИТИВНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Психогігієна особистості у процесах трансформації професійної спрямованості за типом “людина-людина” ………………...

Можливі перспективи розвитку вітчизняної професійної підготовки кадрів

Психологія життєвого самовизначення апліканта на ринку праці: постановка проблеми ……………………………………..

Методологічні аспекти індивідуалізації соціальних послуг ……………………………

Упровадження суспільної диверсифікації – шлях створення рівних можливостей у професійній освіті ……………………………

Психологічні і просвітні аспекти ситуації безробітних людей в Польщі ………………..

ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ ЗАСАДИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
Професійна орієнтація у контексті концепції сталого розвитку …………………

Феномен довготривалого безробіття: соціально-психологічний аспект …………..

Теоретичний аспект проблеми дослідження внутрішньоособистісних конфліктів у безробітних ……………………

Особистісно-професійний розвиток учня ПТНЗ: компетентнісний підхід …………….

Вплив психофізіологічних властивостей фахівця на професійну діяльність …………

Інноваційні напрямки профорієнтаційної роботи з випускниками шкіл в базових центрах зайнятості …………………………..

Роль психолога у профорієнтаційній роботі з молоддю ……………………………………..

Теоретична модель структури профконсультативного процесу ……………

Застосування методики виявлення комунікативних установок особистості під час підбору претендентів на вакантні посади державної служби зайнятості ……..

Готовність майбутнього вчителя технологій до професійної орієнтації учнів старшої школи (у контексті вибору учнями інженерних та робітничих професій) ………….

Зміст та форми профорієнтаційної роботи з школярами у 20-30-х рр. ХХ століття …….

Самоефективність як фактор усвідомленого здійснення професійної кар’єри ………………………………………...

Психологічна модель розвитку фахової інноваційної культури особистості ………..

До питання професійної придатності майбутнього психолога ……………………..

Ресурсний центр побудови та розвитку професійної кар’єри як основа нової ідеології у системі відношень до трудових ресурсів в Україні ……………………………

Професійна орієнтація як вагомий чинник підвищення кадрового потенціалу працівників …………………………………...

Інноваційні підходи до профорієнтаційної роботи в загальноосвітніх закладах ……….

Інтеграційно-діяльнісний підхід до проблеми структури професійного самовизначення студента …………………..

Конкурси агітбригад – інноваційний підхід в організації профорієнтаційної роботи з молоддю ………………………………………

Профорієнтаційна робота як інструмент соціалізації учнівської молоді ………………

Психологічні зміни особистості в умовах депривації професійної потреби ……………

Структура професійної ідентичності майбутнього молодшого спеціаліста педагогічного профілю ……………………..

Психодіагностичний інструментарій адаптації учнівської молоді до змін у навчальному середовищі ……………………

Чи достатньо людині знати “хочу”, “можу” та “потрібно”для вибору професії …………

Готовність старшокласників до вибору успішної професії …………………………….

Психолого-професійна зрілість як умова подолання учнями ПТНЗ безробіття у майбутньому ………………………………….

Інформаційна підтримка осіб, які готуються до звільнення з місць позбавлення волі, як складова адаптації до подальшої трудової діяльності ……………..

Мотивація досягнення як умова підвищення ефективності професійної діяльності ……………………………………..

Професійна орієнтація у ВНЗ як упереджувальний захід молодіжного безробіття …………………………………….

Профільне консультування в структурі професійної орієнтації учнів основної школи ………………………………………..

Професійне самовизначення безробітного в процесі профконсультаційної та профінформаційної роботи …………………

Забезпечення дієвої співпраці між сферою освіти та сферою зайнятості шляхом розвитку та впровадження системи профорієнтації ………………………………..

Професійна орієнтація в умовах реформування професійної освіти …………

Сутність і структура поняття “спрямованість старшокласників на майбутній професійний успіх” ……………..

Формування професійних домагань

старшокласників у процесі взаємодії загальноосвітнього навчального закладу та державної служби зайнятості …………..

Психологія профорієнтації: професійний розвиток і кар’єра, психологічна підтримка та психологічна допомога у ситуації безробіття ………………………….

Особливості професійної переорієнтація молоді в умовах безробіття …………………

Компетентність фахівця з профорієнтаційної роботи ………………….

Профорієнтація учнів, як соціально-педагогічна проблема загальноосвітньої школи ………………………………………….

Формування духовних цінностей особистості як чинник професійного самовизначення молоді ……………………...

ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ БЕЗРОБІТНИХ: ПРОБЛЕМИ, ТЕНДЕНЦІЇ, ДОСВІД РЕГІОНІВ
Управління якістю професійної освіти як чинник сталого розвитку України ………..

Особливості професійного навчання безробітних як дорослого населення ………

Шляхи підвищення ефективності професійного навчання безробітних (з досвіду роботи Одеського ОЦЗ) …………..

Навчання під конкретні замовлення роботодавців як засіб підвищення ефективності професійного навчання безробітних …………………………………

Інновації у професійному навчанні   – ефективна зайнятість безробітних ……….

Передвипускна виробнича (стажувальна) практика як інноваційна складова професійного навчання безробітних ………

Завдання державної служби зайнятості

щодо організації професійного навчання інвалідів ……………………………………….

Шляхи підвищений ефективності професійного навчання безробітних ………

Методика оцінки ефективності професійного навчання клієнтів центрів зайнятості …………………………………….

Стажування безробітних за направленням державної служби зайнятості: досвід, тенденції та перспективи …………………..

Психолого-педагогічні особливості професійного навчання незайнятого населення ……………………………………...

Перспективи використання Case Study технології для професійного навчання населення в умовах кризи ………………….

Науково-методичне та організаційне забезпечення професійного навчання в Україні …………………………………………

Проблеми профільного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах


7
17

30
35

40
45

54
59

64
72
79

88
94
99


109


116
123

130
137
146


152

159
165

172

180
184
191

202

207
211
220

227


232

239

244

250

258


266
273

284


292


298
304
312

317

325

332
339

347


353
359

366

384
387

395

403

409

415

421
429

РОЗДІЛ  I. ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ ТА ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ НАСЕЛЕННЯ В ТРАНЗИТИВНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
С.І.Болтівець

м. Київ

Психогігієна особистості у процесах трансформації

професійної спрямованості за типом «людина-людина»

Процеси суспільної змінюваності визначають виникнення, динаміку, інтенсивність, обсяг, ритмічність індивідуально-особистісних трансформацій образу Я дорослої людини, основним компонентом якого у зрілому віці є професійна діяльність.

За справедливим визначенням М.Аргайла, «бути безробітним – означає загубити основний компонент образу свого Я» [1, с.99].

Серед особистісних чинників, які впливають на якість психічного здоров’я людей зрілого віку внаслідок психічної травми, зумовленої втратою роботи дослідження останніх десятилітть виділяють:



  1. Депривацію і редукцію почуття власної гідності та власної значущості, а відтак – почуття самоповаги, вироблення комплексу неповноцінності під впливом самооцінки себе як соціальної або соціального невдахи.

  2. Порушення психічної рівноваги та особистісної здатності до саморегуляції, які виражаються в марнуванні часу, зниженні психічної і фізичної активності, ретардованості самоусвідомлення – зупинці та зафіксованості на тому рівні особистісного розвитку на якому їх застав епізод втрати роботи.

  3. Міжособистісне відчуження в однорідній соціальній групі безробітних, оскільки до цієї «групи відчуження» самі безробітні не виявляють бажання належати з власної волі.

Натомість, пізнавальні прагнення є визначальними у процесах трансформації професійної спрямованості людини. Спонукальні фактори актуалізації пізнавальних потреб і пізнавальної діяльності полягають в усвідомленні мотиву, який містить у собі прийняття мети й зосередження волі.

В загальносуспільному контексті обидва фактори – суспільного мотиву й суспільної волі – взаємопов’язані, а їх виявленість є умовою дійової урегульованості спонукальних можливостей у сфері формування стійкого вияву освітніх потреб і домагань дорослої людини.

Чинники соціально-психологічної депривації пізнавальних потреб мають властивості:


  • особистісних засобів уникнення психічних напружень, пов’язаних із пізнанням нового, його переробкою і засвоєнням («тиск новизни»);

  • загрози самооцінці утвердженого Я-образу кваліфікованого спеціаліста, знавця у своїй галузі, професіонала, що виражається – у беззастережному поверненні й застряванні в історії попереднього професійного досвіду до моменту його переривання у зв’язку з втратою роботи, його абсолютизації.

  • агресії мікросоціального середовища («Роботу треба шукати, а він (вона) учиться», «Він (вона) що, хоче бути розумнішим (-ою) за нас?, «Про сім’ю (інших) треба думати, а не про себе – тобто власне учіння).

Закономірною характеристикою цих властивостей є їх висхідне посилення з моменту виникнення, фіксації у процесі накопичення досвіду, життя людини. Так, утруднення, або обминається через нездатність до напруження, з метою його розв'язання, або перетворюється на запитання, задачу, проблему, яка посилює пізнавальне прагнення і веде до свого розв’язання як етапу у цілісному пізнанні. Саме тому важливим психогігієнічним засобом стимулювання освітніх потреб і домагань є забезпечення константності впливу на їх витребування, його постійність.

Легітимізація пізнавальних, освітніх, творчих потреб і домагань зрілої людини, перехід цих потреб і домагань у статус соціальної норми потребує власного заохочувально-спонукального механізму.

Так, за висновком безробітної Беррі Стівенс, учасниці групових зустрічей під керівництвом Ф.Перлза, будь-який «академічний курс має свої визначені межі: навіть якщо я вивчу все, що передбачено, я залишаюсь у цих межах і по закінченні курсу в мене буде почуття, що я «знаю». Коли ж навчаюся самостійно, таких меж немає. Я рухаюсь туди, куди мене веде моя цікавість, − до несхваленого так само, як і до схваленого, не зв’язана необхідністю освоїти певний текст чи книги, дібрані для мене розсудливішою особою, ближчою до реального світу. Я починаю розуміти, що існує багато різноманітних поглядів, і мій розум стає гнучкішим, коли шукаю саме свій шлях поміж ними. Цей процес безперервний, на відміну від академічного курсу з його кінцем, довільно визначеним кимось іншим. Тут немає кінця. Усвідомлення цього змінює мою поведінку». [2, с.73]

Серед пріоритетів, які забезпечують суспільно-культурні виміри психогігієни особистості, сприяють збільшенню потенціалу життєздатності, слід виділити ті, що визначають неповторність і унікальність особи у духовно-інтелектуальному континуумі культури українського народу й України серед інших народів та інших держав світу. Названий пріоритет пов’язаний також із тим, що ці напрямки духовно-інтелектуального освоєння світу тривалий час перебували у стані соціальної депривації, фрустрації, а в окремих випадках – вираженої кризи.

Така тенденція закономірна не тільки для розвитку української нації, а й інших націй світу у відповідні періоди відновлення духовно-інтелектуальної цілісності власних суспільств. Це підтверджує приклад, наведений визначним українським вченим – філософом, мовознавцем і духовним діячем І.І.Огієнком: «Славний сербський учений, що надзвичайно багато зробив для розвитку своєї національної культури (історія, література, мова), Любомир Стоянович, закінчивши гімназію, збирався був вступити на природничо-математичний факультет. Один із учителів його, сербський патріот Мамчил Іванич, відговорив Стояновича від цього і скерував на факультет історично-філологічний оцією для всіх національне неміцних народів історичною думкою: «Природничі й математичні науки розробляють і інші народи, й ми маємо можливість користатися їхніми трудами; а науки національні, коли самі не будемо їх плекати, чужинці не стануть розробляти за нас, а коли й будуть, то не так, як треба, − ми самі повинні тим займатися» (автобіографія, «Годишняк Срп.Кр.Акад.Науки», ХХХІІ, 153). Усі наші вчені мусять завжди пам’ятати це найглибше…» [3, с.339-340].

Наведена ситуація підтверджує світоглядний дисбаланс примату матеріального над духовним у змінюваних умовах. Однак, не слід думати, що цей дисбаланс притаманний тільки певній суспільній формації і створений нею освітній системі, що відходить у минуле. Аналогічне явище, характерне для існуючої європейської цивілізації, наводить іспанський мислитель Х.Ортега-і-Гассет: «У сучасній Європі життєвий рівень вищий, ніж будь-коли в людському минулому; але коли дивитися в майбутнє, треба побоюватися, що вона не дотримає своєї висоти чи не досягне вищого рівня, а натомість відступить і впаде до нижчих щаблів» [4, с.153].

Причини відтоку спеціаліста у галузі природничих спеціалізацій і техніки до інших країн (зовнішня еміграція) та їх перехід до матеріально насичуваних сфер (внутрішня еміграція) належать у своїй більшості до факторів, зумовлених високою матеріальною зацікавленістю при збереженні в основному змісту спеціалізованої роботи, змінюваність якої несе в собі відповідний психотравматичний потенціал.

Ринок інтелектуалізованих найманців, що мігрують від одного роботодавця до іншого, часто обертаючи взаємовиключні інтереси конкуруючих замовників у предмет власного зиску, та створює агресивне середовище, оскільки передбачає конкурентну боротьбу за накопичення матеріальних, а не духовних цінностей, призначених для самореалізації природної унікальності кожного народу.

Усвідомлення цих реалій створює основу для повномірного розвитку загальносуспільних пізнавальних прагнень з наданням пріоритету тим з них, що визначають духовно-інтелектуальну неповторність української нації і цим обумовлюють привабливість її культури.

Трансляція цієї унікальногсті у психологічній підтримці безробітного населення дає змогу здійснювати їх духовно-інтелектуальне об’єднання у привабливій, а тому бажаній соціально-психологічній групі української нації, забезпечити неретардований особистісний розвиток як основу для подальших кваліфікаційних спеціалізацій.

Наголосимо на тому, що вакуумом освітнього зростання є розвиток почуттів. Недостатність або ж відсутність цілеспрямованого розвитку духовно-почуттєвої сфери перешкоджає реалізації пізнавально-творчих можливостей, зміцненню моральних засад діяльності, повноціному вияву приязні й любові до власної родини, співгромадян, країни, виявляється в психогенних дисгармоніях власного особистісного становлення. Все це, як правило, детермінується вузькістю спеціалізації, з позиції якої безробітний фахівець розглядає світ і себе в ньому, сформованої професійним утилітаризмом і механістичністю.

Тому розвиток почуттів засобами гуманітарного знання є психогігієнічним чинником, що забезпечує формування емпатичних ставлень у будь-яких видах діяльності за типом «людина-людина» та участь особи в реалізації загальносуспільних цілей.

Важливе місце у збереженні психічного здоров’я належить чинникам моралі. Це пов'язано з тим, що міра розумової праці, психічного напруження людини зростає пропорційно із винаходженням і застосуванням нових технічних удосконалень, що вивільняють працюючих від власне фізичних зусиль. Якщо раніше фізична стомлюваність служила запобіжником психічної перенапруги, то тепер людина безповоротно втрачає свого колишнього охоронця. Що чекає на неї?

За визначенням І.О .Сікорського, три фактори, тобто самогубство, божевілля і нервові хвороби, служать показниками нервово-психічного здоров’я населення і вирізняють ті місцевості і ті епохи, де в населенні починає виявлятись схильність до фізичного, розумового і морального занепаду і виродження» [5,с.4].

Як видно з наведеного узагальнення показників психічного здоров’я, моральне розумове та фізичне здоров’я народу вчений розглядає цілісно, не розмежовуючи, чим підкреслює їх взаємопов'язаність і взаємозумовленість.

Прикладом проведення цілісного соціально-психогігієнічного дослідження є робота І.О.Сікорського «Психопатична епідемія 1892 року в Київській губернії» [6], що розкриває предмет, генезу, перебіг, поширення психопатичного інфікування фізично, морально та нервово-психічно ослабленого населення України у позаминулому ХІХ столітті.

Дослідник називає три моральні причини виникнення психопатичної епідемії. Першою, найбільш зовнішньо вираженою причиною, є поширення штундизму на Україні, особливо на її півдні, зіткнення з яким зумовлювало появу у населення тяжких внутрішніх протиріч, релігійних сумнівів, моральної боротьби, що нею охоплювалась найчутливіша і найніжніша в психічному відношенні частина народу. Другою моральною причиною, що становила собою підґрунтя поширення епідемії, за висновком вченого, була однобічна і цим самим небезпечна для людини спрямованість освіти населення.

Як видно з цього соціально-психологічного висновку, дослідник об’єктивно фіксує моральні і нервово-психічні наслідки процесу зросійщення українців: носії російської культури, що переїхали для проживання до великих міст України і використовувались як засіб культурно-освітнього втілення ідеї єдності і неподільності Росії, такого керівництва стосовно українських селян здійснити не могли. Більше того, найкращий духовний продукт російської культури не міг стати замінником забороненої української культури, що утворювало духовний вакуум. Його заповнення припало на штундизм як різновид віровчення, до якого виявилось найбільш підготовленим засобами вузькоспеціалізованої у релігійних питаннях тогочасної народної школи сільське українське населення.

З іншого боку, українська інтелігенція (письменники, вчені, актори, художники, музиканти, вчителі) шляхом заборон і переслідувань були усунуті від керівництва народним життям. Відсутність оптимуму психічного і фізичного життя українського народу, пригнічення його життєво важливих функцій і призвели до виникнення психопатичної епідемії.

Вино і релігія, освіта і здоров’я – ці фактори виділені І.О.Сікорським як визначальні у їхньому впливі на стан нервово-психічної гігієни суспільства кінця ХІХ – початку ХХ століття. Масова психопатична реакція українського населення на відповідні умови духовного та фізичного життя, за І.О.Сікорським, − це «зойк населення, яке захворіло, і його благання про звільнення від вина, про покращення освіти і санітарних умов»! [6,с.46].

Як свідчить експерт ВООЗ професор Ламбо, всі суспільства, які перебувають у перехідному стані, переживають кризу або стрес, викликаний подібним перехідним станом. Спостерігаються такі явища, що зумовлюють соціальну напруженість:


  • зіткнення (а в деяих випадках – злиття) двох і більше культур;

  • шкідливий вплив індустріалізації;

  • емоційна і соціальна невпененість та ізоляція особистості;

  • присвоєння собі нових ролей (наприклад, юними політичними діячами і, як наслідок цього, руйнування авторитету і влади традиційних старійшин).

Все це екзистенціальне руйнування надій або екзистенціальний вакуум.

Отже, найважливішим психогігієнічним принципом збереження людини є спонукання її самої до оновлення власного світогляду, що є одночасно й педагогічним завданням, у поєднанні з вирішенням ширшої проблеми психогігієни: збереження рівноваги між стабільністю і змінами.

В узагальненому вигляді вплив культурно-етнічної депривації, виявлений експертами Всесвітньої організації охорони здоров’я, розкривається в розділі «Рівні можливості для всіх» Сьомого огляду стану охорони здоров’я в світі: «Хоча більшість мігрантів, можливо, мають намір повернутися додому, значна їх кількість залишається за кордоном і в даний час складають собою відчутні за кількістю меншини в деяих країнах. Частково з причин освітніх, мовних, соціально-економічних і культурних відмінностей вони і їх сім’ї зазнають труднощів в адекватному використанні існуючих служб медичної і соціальної допомоги, і вони мають особливі проблеми, пов’язані з житловими умовами, роботою, освітою і задоволенням потреб у медичному обслуговуванні» [7, с.9].

Збереження морально-духовного здоров’я української нації неможливе без усвідомлення загальної мети виховання населення та втілення її у формі певного виховного ідеалу. Мета виховання та її виховний ідеал виступає нормою родинно-суспільної життєдіяльності, виробляється нею і підтримується у неперервному процесі його трансформації та взаємоузгодження. Поява нових, ще невідомих суспільних цілей та ідеалів викливає в родині протиріччя, пов'язані з досвідною різницею їх оцінок членами родини, які групуються за виміром поколінь. Приналежність до того чи іншого покоління визначається природним перерозподілом сімейних ролей. Набуття кожної нової ролі людина може уникнути, лише вийшовши за межі родини.

Духовно-моральне здоров'я є основою культури нації, якій властиві цілісність, повнота, спадкоємність і безперешкодність сукупної творчої діяльності суспільства і людини в ньому, що забезпечують стан оптимуму життєдіяльності всього суспільного механізму.

Суспільна просвіта забезпечує збереження духовно-морального здоров’я дорослої людини і її адаптацію до культурних умов життя, невпинно ускладнюваних суспільних взаємин. Самоцінність розвитку освіти дорослих і їхньої суспільної просвіти полягає у її впливі на стан психічного здоров'я, усвідомленому ставленні до власного організму й можливостях вибору на цій основі способу життя. Освіченість населення виступає також нормоутворюючою системою, що визначає якість духовно-морального здоров’я народу в цілому. Здійснення цілісності пізнавального сенсу суспільства втілюється в освітній процесуальності, безперешкодність і безупинність якої є важливим показником її духовно-морального здоров’я.

Формування особистості, особистісний розвиток людини в онтогенезі, що здійснюється засобами навчання і виховання, є процесом утворення певного типу якості психічного здоров’я, оскільки продуктом і результатом цього процесу є виробленість певної системи психічної саморганізації і саморегуляції індивідууму.

Якщо мета виховання, включаючи власне учіння і навчання як передачу систематизованого досвіду, й виховні ідеали, обрані за еталон для психічної самоорганізації людини, повністю або частково виявляються неадекватними природі індивідууму, особистість, сформована в його парадигмі, зазнає психічної травматизації впродовж подальшого життя. Втрата сформованих властивостей психічної самоорганізації особистості змінює структуру якості психічного здоров’я людини і може зменшувати психологічну захищеність, активність, самооцінку, впевненість у своїх силах, але не є еквівалентом психічного розладу або захворювання. У цих випадках компенсація втрачених властивостей здійснюється психологічними (корекційними, реабілітаційними, релаксаційними та ін.) та педагогічними (навчальними, виховними), андрагогічними (просвітницькими, самовдосконалювальними), а не медикаментозними засобами.

Найбільшу цінність мають такі універсальні форми і взірці психічної самоорганізації, які, трансформуючись протягом людського життя, не втрачаються, а передаються як свідомо, так і на рівні підсвідомості молодшим поколінням. Збільшення якості психічного здоров’я, набуття більш високих його рівнів є постійним процесом самовдосконалення, основу якого становить цілісне пізнання себе і світу, оволодіння здатностями саморегуляції власної психічної діяльності і самоздійснення (самореалізація) як самодостатнє втілювання сенсу власної життєдіяльності – свого усвідомленого призначення.

Розроблена нами структурна критеріальність якості психічного здоров’я, яка об’єднує такі три основні групи показників:



  1. індивідуальність як стан особистісного розвитку, його вираженість, неповторність, гармонійність;

  2. активність як діяльний стан пізнавальних домагань, його спрямованість на розширення когнітивної сфери особистості, сформованість психологічних механізмів витребовування, перерозподілу і утримання інтересу, соціалізованість, енергопотенціал;

  3. саморегуляція як стан скоординованості емоційно-вольової сфери, її цілісності, ритмічного функціонування і пластичності.

Зазначені групи показників виражають наявність максимально узагальнених характеристик якості функціонування психіки. Психодіагностика зазначених властивостей дозволяє встановлювати наявність і вираженість здатностей психічної сфери людини до самовідновлення і міжгрупової взаємокомпенсації.

Каталог: ponn -> books -> parts -> index -> downloads
downloads -> Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості України
downloads -> Навчально-методичний посібник Київ 2012 к 43 Рецензенти: Болтівець С.І., доктор психологічних наук, професор
downloads -> Методи психодіагностики в системі профвідбору
downloads -> Робоча програма навчальної дисципліни ввспб 40. психосоціальні аспекти девіантної поведінки та психічних захворювань
downloads -> Державної служби зайнятості україни
downloads -> Міністерство праці та соціальної політики України
downloads -> Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості україни л. Г. Авдєєв, Н. В. Ортікова Професійна орієнтація безробітних громадян та молоді
downloads -> 24 листопада 2011 року Частина 1 Київ 2011 ббк 74. 212 А 43 Рецензенти: Киричук О. В
downloads -> Перспективи розвитку
downloads -> Інститут підготовки кадрів


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка