Департамент освіти І науки київської обласної державної адміністрації київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів комунальний заклад київської обласної ради «центр творчості дітей та юнацтва київщини» личак І



Сторінка3/13
Дата конвертації01.05.2016
Розмір1.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Основні етапи підготовки екскурсій по музейній експозиції


Діяльність музеїв при навчальних закладах різнобічна та широкомасштабна. Особливе значення має науково-просвітницька діяльність, у якій реалізуються важливі функції музею –освіта, виховання та організація вільного часу учнів.

Однією з найважливіших форм наукової пропаганди музею є екскурсії, що мають науково-пізнавальний та морально-виховний аспект.

Термін «екскурсія» походить від слова, що означає поїздка. Існують різні визначення цього поняття:


  • Екскурсія – спостереження в реальних умовах явищ, які вивчаються.

  • Екскурсія – поїздка з освітньою або розважальною метою.

  • Екскурсія – методично продуманий показ визначних місць, пам'яток історії та культури, в основі якого є аналіз об'єктів, що перебувають перед очима екскурсантів, а також уміла розповідь про події, пов'язані з цими об'єктами.

  • Екскурсія – знання, які повідомляються у специфічній формі та система дій їх передачі.

Екскурсії класифікуються за такими ознаками: зміст, склад і кількість учасників, місце проведення, спосіб пересування, тривалість, форма проведення.

За змістом екскурсії бувають оглядові (комплексні, багатопланові) й тематичні (однотемні). Оглядово-комплексні екскурсії побудовані на показі різноманітних об'єктів, на звертанні до історичного й сучасного матеріалу. Розповідь підпорядковується меті – дати загальне уявлення про місто, край, область, державу в цілому. Хронологічні межі змісту такої екскурсії – час існування населеного пункту від першої згадки про нього до сьогодення. Тематичні екскурсії присвячені розкриттю однієї теми. Вони поділяються на історичні, мистецтвознавчі, архітектурно-містобудівні, літературні тощо.

За способом пересування екскурсії бувають пішохідні і транспортні.

Залежно від зв'язку з навчальним матеріалом екскурсії поділяють на вступні, супровідні, заключні. Практика і досвід роботи свідчать, що найбільш результативною у навчальному процесі є супровідна екскурсія, яку проводять з метою конкретизації, поглибленого вивчення навчального матеріалу на базі письмових пам'яток, або якщо дана тема має складний і важливий матеріал. Їх називають супровідними, оскільки вони організовуються паралельно з вивченням теоретичного матеріалу. Заключні екскурсії ефективні лише тоді, коли проводяться після вивчення розділу теми програми з метою узагальнення та систематизації теоретичних знань, поглиблення міжпредметних зв'язків. Така екскурсія допомагає розкрити зв'язки вивченого матеріалу з реальними процесами і явищами.

Тривалість екскурсії – від однієї академічної години до доби. Екскурсії для школярів не повинні тривати довше 2-2,5 академічні години. Існує велика різноманітність форм проведення екскурсій: екскурсія-масовка, прогулянка, лекція, концерт, вистава, консультація, демонстрація, екскурсія, пробна екскурсія, показова, рекламна та ін. Поділ екскурсій на чітко визначені групи на практиці має дещо умовний характер. Екскурсії, що поєднують ознаки декількох груп, називають комплексними. Однак правильна класифікація має велике значення, оскільки чітка систематизація забезпечує умови для її кращої організації, спеціалізації, вищої активності роботи.

Екскурсії – це процес виховного впливу на дітей. Головне в ньому – досягнення органічного поєднання між тим, що отримує екскурсант в результаті огляду експозиції, і поясненням екскурсовода.

Будь-яка екскурсія – це наочний процес пізнання, головними елементами якого є показ підібраних об'єктів експозиції і розповідь про них. У той же час екскурсія має на меті такий огляд експозиції, який передбачає розкриття певної теми відповідно до розробленого плану під керівництвом екскурсовода.

Загальні принципи обов'язкові для екскурсійної методики: взаємозв'язок навчання і виховання, врахування логіки, послідовність і систематичність, ясність і доступність викладання матеріалу.

Практика екскурсійної методики включає використання науково обґрунтованих прийомів і засобів підготовки й проведення екскурсій. Оволодіння екскурсійною методикою означає не тільки засвоєння наукових прийомів, але і їх творче використання екскурсоводом.

Загальна екскурсійна методика складається з двох головних розділів:

1 – підготовка екскурсії;

2 – проведення екскурсії.

Методика екскурсійної справи включає наступні аспекти:

1 – формування і визначення тематики екскурсії;

2 – підготовка екскурсії;

3 – проведення екскурсії по експозиції виставки;

4 – підвищення якості екскурсії.

Підготовка екскурсії розглядається у двох планах:



  1. Підготовка нової теми екскурсії.

  2. Підготовка екскурсовода до проведення уже розробленої в музеї екскурсії.

Розробка нових екскурсійних тем є одним з головних показників діяльності музею. Вона свідчить про рівень роботи музею, врахування інтересів і потреб учнівської молоді. З всебічного вивчення цих інтересів і слід починати розробку нових тем.

Від того, наскільки глибоко досліджений матеріал і методично правильно підготовлена екскурсія, залежить її виховне і пізнавальне значення.

Підготовка музейної екскурсії має певну послідовність і включає такі етапи:


  • формування теми екскурсії і визначення мети;

  • складання бібліографії;

  • вивчення літератури, джерел, експозиції і експонатів;

  • відбір об'єктів екскурсійного показу і складання маршруту;

  • робота над змістом екскурсії;

  • робота над методикою проведення екскурсії, визначення найбільш доцільних методів і прийомів;

  • підготовка і оформлення тексту та методичної розробки екскурсії;

  • включення екскурсії в загальну екскурсійну тематику;

  • робота над удосконаленням екскурсії.

Не завжди названі етапи в процесі роботи можна розділити. Так, наприклад, опрацювання відповідної літератури, джерел і об'єктів, уточнення плану екскурсії, накопичення довідкового матеріалу відбувається протягом усього процесу підготовки екскурсії. Однак, по-можливості, слід дотримуватися встановленої послідовності.

Кожна екскурсія повинна мати мету і тему. Правильне формулювання мети екскурсії допомагає у виборі і висвітленні матеріалу. Крім того, слід визначити конкретні завдання екскурсовода. Цільова установка формулюється в короткій тезисній формі. Правильно встановлена мета екскурсії підкреслює актуальність теми, яка визначає основний предмет екскурсії.

Зміст екскурсії складається з окремих взаємопов'язаних підтем, які підпорядковані основній темі і розкриваються в ході екскурсії. Тема екскурсії відбиває її зв'язок з певною галуззю науки про суспільство і природу і лежить в основі екскурсійної класифікації.

Тематика екскурсій у кожному музеї визначається його профілем, запитами відвідувачів та актуальними питаннями роботи. Основне завдання музею – розробити цикли екскурсій, які охоплювали б усі аспекти музейної експозиції та задовольняли потреби навчального процесу, інтереси учнів.

Встановлення теми, мети екскурсії, а також її характеру є головним і в розробці нової екскурсії. Саме цим визначається література, коло джерел та об'єкти показу.

Роботу з літературою необхідно розпочати зі складання бібліографії, що дозволить найбільш повно ознайомитися з літературними джерелами відповідно до конкретної мети і теми екскурсії.

У процесі підготовки вивчають документальні матеріали, спеціальну, наукову, а також художню літературу. Список літератури по екскурсії дозволяє не тільки виявити наявні друковані матеріали, які необхідні для повного висвітлення теми, але й вибрати серед них найбільш важливі і актуальні роботи. При складанні бібліографії можуть бути використані різні посібники: алфавітні, предметні, хронологічні, систематичні, рекомендовані вказівники, спеціальні списки літератури, огляди, довідники. Можна також використати спеціальні довідково-бібліографічні видання.

При підготовці загального списка літератури слід одразу ж складати бібліографію до окремих розділів і питань екскурсії. Які ж дані потрібно виписувати з бібліографічних посібників? Найперше – це точну назву джерела, відомості про автора, місце і рік видання. При складанні бібліографії рекомендується виписувати короткі відомості про зміст кожного джерела. Краще це робити на картках, створюючи таким чином картотеку. Перш ніж розпочати вивчення зібраної літератури, важливо намітити порядок опрацювання всіх відібраних матеріалів. Спочатку необхідно виявити коло основних питань, структуру майбутньої екскурсії. Літературу і джерела інформації краще вивчати в такій послідовності: література і документи по всій темі, література з окремих розділів, матеріали періодичної преси та статистичні дані.

У ході підготовки нової теми з метою уточнення фактів, пошуку нових даних, визначення пам’ятних місць тощо можна звернутися до архівів, попередньо вивчивши потрібну літературу. Науково-довідкові посібники до документальних матеріалів окремих архівів (путівники по архівах, списки фондів, картотечні вказівними) допоможуть не тільки визначити необхідні для роботи фонди, а й знайти нові джерела для поповнення музейної експозиції. Відомості, отримані при вивченні літератури і джерел інформації, необхідно зафіксувати, а при потребі й замовити копії документів в архівах. Записи можна робити по-різному: у вигляді виписок, коротких записів, цитат, тез, конспектів окремих творів, фотокопій найбільш цікавих матеріалів.

У ході підготовки екскурсії доцільно проводити консультації й зустрічі, листуватися з учасниками та очевидцями подій, ветеранами Великої Вітчизняної війни, діячами науки і культури. Кожна галузь науки, техніки, мистецтва має свою термінологію, без знань якої неможлива підготовка екскурсії на науковій основі. Тому необхідно оволодіти основними термінами.

Наступним етапом розробки екскурсії буде відбір об’єктів екскурсійного показу. В процесі відбору експозиційного матеріалу для екскурсії необхідно намітити ті теми і комплекси експозиції, які необхідно включити в екскурсію.

Необхідно дуже чітко визначити час, який потрібен екскурсоводу на кожен зал, стенд, комплекс, на переходи від одного експонату до іншого.

У кожній експозиції матеріалів набагато більше, ніж може бути використано під час екскурсії. Тому необхідно відібрати лише ті експонати, за допомогою яких буде розкрито тему екскурсії. Кількість цих експонатів визначається часом, на який розрахована екскурсія, і залежить від вікового складу аудиторії.

Розробка тематики екскурсії нерозривно пов’язана з станом експозиційної діяльності музею. Музейна експозиція або її окремі частини (теми, розділи, експозиційні комплекси), а також окремі музейні предмети є специфічними об’єктами екскурсійної роботи.

Основними видами музейних предметів є:

- речові пам’ятки, які представляють собою реліквійний та меморіальний матеріал;

- документальні пам’ятки;

- пам’ятки образотворчого мистецтва.

Тема і мета екскурсії визначають об’єкти показу:

а) музейний предмет та пов’язаний разом з ним опосередкований матеріал;

б) будь-яка властивість чи якість пам’ятки-експонату, певна подія або явище, пов’язане з ним;

в) фрагмент, деталь чи властивість музейного предмета як самостійного об’єкта спостереження.

У першому випадку музейний предмет є об’єктом оглядової екскурсії по музею чи його розділу, у другому – об’єктом тематичної екскурсії, в третьому – об’єктом вузькотематичної екскурсії.

Музейні предмети як об’єкти екскурсії поділяють на основні та допоміжні. До основних об’єктів екскурсійного показу відносять найбільш значні з оригінальних (автентичних) пам’яток, що є опорними в експозиційному комплексі, розділі. Допоміжні об’єкти не обов’язково експонувати для розкриття конкретної теми екскурсії, але вони сприяють детальному висвітленню обраної теми. У підрозділі музейних експонатів як об’єктів екскурсії лежить історична і художня цінність пам’яток та значимість їх для розкриття теми екскурсії. Цей підрозділ умовний і залежить від конкретної теми і мети екскурсії, складу аудиторії та інших чинників.

Тематика всіх екскурсій визначається тематичною структурою експозиції, її розділів та найбільш значних комплексів. При цьому повинні враховуватися: головні структурні елементи експозиції, без показу яких неможливо розкрити дану тему; структурні елементи експозиції, які можуть бути використані в якості додаткових об’єктів для розкриття теми; структурні елементи, які до даної теми відношення не мають, але які слід показати при проведенні екскурсії.

Удосконалення експозиції служить основою для розвитку екскурсійної роботи музею, збагачення її тематики.

Відібравши об’єкти показу, слід визначати маршрут екскурсії. В музеї маршрут залежить від структури експозиції і повинен забезпечувати логічну послідовність викладення матеріалу. При цьому необхідно так розташувати групу, щоб екскурсанти могли роздивитися експонати, прочитати заголовки, тексти. При розробці маршруту зібрані для екскурсії матеріали систематизуються, розподіляються за підтемами відповідно до об’єктів показу, при цьому також враховується час на їх розкриття. Екскурсія повинна відповідати основним методологічним вимогам: науковості, пізнавальності, вихованню, встановленню причинно-наслідкових зв’язків.

Визначаючи зміст екскурсії, необхідно звернути увагу на її структуру, мету, головні об’єкти показу, тривалість. Вступ має підготувати екскурсантів до сприйняття екскурсійного матеріалу. Спочатку слід розповісти про історію музею і його значення, дати загальний матеріал по темі. Вступ повинен бути яскравим, лаконічним і актуальним. Необхідно пам’ятати, що початок екскурсії – найвідповідальніший момент, коли у екскурсантів складається перше враження про екскурсовода.

Основна частина – власне екскурсія – будується на поєднанні показу з розповіддю. Її зміст складається з окремих підтем, які розкриваються на об’єктах показу і об’єднані головною темою. Ця тема обумовлює спрямування екскурсії, співвідношення її частин, обсяг конкретного матеріалу, пов’язаного з об’єктами та принцип її викладання. Тільки логічно розкриваючи тему, можна побудувати струнку композицію екскурсії.

Логіка побудови екскурсії визначає не тільки її розподіл на підтеми, а й встановлення зв’язку між ними. В екскурсії вони здійснюються за допомогою логічних переходів. Логічні переходи об’єднують розповідь і показ в єдине ціле. Внутрішній зміст переходів повинен витікати із змісту розповіді на об’єктах.

На закінчення екскурсовод підводить підсумки, відповідає на запитання екскурсантів, називає літературу, яку можна прочитати по темі екскурсії. На цьому етапі закріплюється зміст побаченого і почутого екскурсантами в ході екскурсії. Екскурсовод може порекомендувати, що ще можна подивитися в музеї.

Заключний етап, який підводить підсумок всієї роботи з підготовки екскурсії, включає написання тексту екскурсії і методичної розробки.

Індивідуальний текст повинен максимально відображати реальну екскурсію. Робота над текстом дозволяє екскурсоводу чітко продумати матеріал для розповіді, відібрати найголовніше, намітити логічний хід викладання матеріалу, більш точно узагальнити його, сформулювати висновки. Працюючи над текстом, екскурсовод закріплює знання з теми, творчі знахідки.

На титульній сторінці тексту передує титульний лист, на якому вказують повну назву музею, тему екскурсії, тривалість екскурсії, вікову категорію та склад екскурсантів, прізвище укладача, дату написання та затвердження екскурсії

Методична розробка визначає тему, мету, маршрут і об’єкти показу, тривалість, методичні прийоми показу і розповіді.

Об’єм методичної розробки залежить від теми і тривалості екскурсії. Методична розробка повинна бути правильно оформлена. На титульній сторінці слід вказати повну назву, тему екскурсії, тривалість (в академічних і астрономічних годинах), на кого вона розрахована (група дорослих, школярів різного віку, спеціальна група), прізвище автора, дати складання та затвердження. Як вступ до методичної розробки рекомендується дати “Загальні методичні вказівки” до всієї теми з урахуванням специфіки аудиторії та особливостей проведення екскурсії.

У методичній розробці дається розгорнута цільова установка і план екскурсії. Розробка має спеціальну форму. У першій графі вказується місце зупинки біля експонатів чи об’єктів екскурсії. В наступній графі зазначаються експонати та об’єкти показу, фіксується час, необхідний для розповіді.

У третій графі подається план і розкривається основний зміст екскурсії. Матеріал викладається в тезисній формі і має відображати основні події і факти, які розкриваються на конкретних експонатах та об’єктах. Тут даються тези виступу, висновки, узагальнення і закінчення.

У графі “Методичні вказівки” визначається, як слід показати і пояснити матеріал, які методичні прийоми використовуються при демонстрації експонатів чи об’єктів, які документи, цифри, мемуари, художні тексти, ілюстрації, як зробити логічний перехід до наступного об’єкта, до наступної зупинки на маршруті екскурсії, як і коли використовувати технічні засоби.



Зал, розділ, тематичний комплекс, частина маршруту

Експонати, об’єкти, час

Основний зміст (назви підтем, основних питань)

Методичні вказівки

1

2

3

4

Методична розробка обговорюється на методичній раді, затверджується наказом директора навчального закладу і зберігається в музеї.

З часом у методичну розробку вносяться доповнення і зміни, вказується дата внесення нових відомостей, доробки.

Відредаговані текст і методична розробка в разі потреби рецензуються спеціалістами. В рецензії має бути вказана відповідність матеріалу останнім науковим даним, фактичні помилки, логічна послідовність, літературна форма викладу.

Перш ніж включити екскурсію в діючу тематику музею, необхідно провести пробні екскурсії і їх обговорення, що допоможе доопрацювати екскурсію.

Удосконалювати екскурсію слід постійно. Накопичені матеріали узагальнюються у вигляді додатків до тексту та методичної розробки.

Систематичне поповнення та уточнення змісту екскурсії, удосконалення методики її проведення – одна з найважливіших умов успішної екскурсійної діяльності музеїв.
Методичні прийоми показу

Прийоми показу дозволяють полегшити спостереження за об'єктом, виділити його особливості, «побачити» вже неіснуючі архітектурні деталі, історичні події минулого.



Прийом попереднього огляду використовується, коли екскурсанти знаходяться на місці розташування об'єкта. Екскурсовод орієнтує групу на те, що саме слід побачити в ході спостереження, які риси рекомендується виділити. Увага спрямовується на формування початкового уявлення про історичну місцевість, де відбувалися події, про природне оточення пам'ятки.

Прийом панорамного показу дає можливість сприйняти широку картину, коли до поля зору екскурсантів потрапляє відразу велика кількість об'єктів: вежі, дзвіниці, мури фортець тощо. Необхідно визначити композиційний центр і звертати увагу на нього, переходячи від загального показу до окремих об'єктів.

Прийом зорової реконструкції полягає в тому, щоб за допомогою розповіді відтворити вигляд зруйнованої частково або повністю історичної будівлі.

Локалізація подій – зв'язок події з конкретною місцевістю.

Абстрагування уявного – виділення з цілого якихось частин з метою подальшого глибшого спостереження.

Прийом зорового порівняння спирається на співставлення різних предметів. Використання цього прийому дає можливість уявити дійсну висоту, довжину предмета у порівнянні з іншими предметами.

Прийом зорової аналогії побудований на порівнянні об'єкта з фотографією, малюнком або з об'єктами, побаченими раніше.

Прийом переключення уваги - з об'єкта, що спостерігається, пропонується перевести погляд на інший предмет. При цьому контраст збагачує дітей новими враженнями.

Прийом руху використовується для відчуття динаміки конкретної події або особливостей певного об'єкта.

Методичні прийоми розповіді побудовані в основному на поясненні, описі предметів, виникненні зорових асоціацій, активізації уваги екскурсантів, репортажі, який дає можливість відстежити зміни, що відбуваються з об'єктами.

Екскурсійна довідка використовується у поєднанні з іншими прийомами: повідомляються стислі дані про об'єкт (дата побудови, реставрації, імена авторів проекту, розміри, призначення тощо).

Опис – виклад характерних рис, прикмет, особливостей зовнішнього вигляду об'єкта в хронологічній послідовності, передбачає образність.

Характеристика визначення і оцінка унікальних властивостей і якостей предмету, явища, людини.

Пояснення – виклад матеріалу, в якому крім довідки про історичну подію, розкривається її сутність та обставини, що її спричинили. Цей прийом необхідний для екскурсій з показом творів мистецтв, де необхідне пояснення значення зображення, скульптури.

Репортаж – коротке повідомлення про подію, явище, процес свідками якого є діти.

Цитування – підтвердження розповіді, відтворення особливостей мови якоїсь певної епохи, ознайомлення з авторською думкою.

Запитання-відповідь – під час розповіді екскурсовод ставить запитання з метою активізації уваги екскурсантів.

Посилання на очевидців дає можливість образного відтворення подій, якщо мова йде про давнину. Роль «очевидців» можуть виконувати стіни мурів, вікові дерева, які «бачили» події давнини.

Прийом завдань схожий на прийом запитання-відповідь, використовується з метою активізації уваги: зацікавити, змусити замислитися, звернути увагу.

Прийом новизни матеріалу ґрунтується на тому, що дітям повідомляються невідомі їм факти.

Літературний монтаж – розповідь, складена з уривків літературних творів.

Прийом співучасті дозволяє уявно робити екскурсантів учасниками подій, про які йдеться в розповіді. Слухачам пропонується уявити, що вони знаходяться на місці розгортання історичних подій.

Дискусійна ситуація дозволяє замінити частину монологу на діалог.

Зіткнення версій використовується у розповіді про різні думки щодо походження назви місцевості, ріки, міста.

Персоніфікація потрібна для уявного відтворення образу конкретної особи – письменника, державного діяча – за допомогою емоційної розповіді про певні періоди з життя історичної особи.

Прийом-відступ необхідний для зняття втоми екскурсантів, коли потрібно відступити від теми, пожартувати, розповісти про цікаву пригоду.

Прийом індукції – слідування від одиничних випадків до загальної картини, від опису однієї пам'ятки до ансамблю групи споруд. Прийом дедукції навпаки – від загального до конкретного.

Прийом підвищення напруги – спочатку повідомляються менш цікаві, а згодом більш цікаві факти, сприяє наростанню інтересу слухачів до розповіді.

Прийоми розповіді є своєрідною пружиною усної мови, учитель звертається до них, аби викласти факти, приклади, події образно, яскраво.
Невербальні засоби спілкування

Невербальні засоби спілкування - це жести, міміка, поза, які дають можливість довести до аудиторії підтекст, внутрішній додатковий зміст розповіді, емоційне ставлення.

Особливість жестів у тому, що вони пов'язані не тільки з мовою, а й із процесом показу. Жести, якими доцільно супроводжувати розповідь:


  • Вказівні (для вказання на об’єкти).

  • Просторові (дають уявлення про межі об'єкта, окреслюють його розміри).

  • Конструктивні (показують особливості конструкції – випуклість, увігнутість).

  • Жести, що спонукають (не пов'язані з показом, мають організаційний характер, наприклад, пройти далі, розміститися півколом біля об'єкту тощо).

  • Емоційні – відображають почуття, психологічний стан.

Використовуючи жести при проведенні екскурсії, слід уникати надмірності, неточності, відриву від мови, замінуслів жестами.

Не лише естетичне, а й важливе практичне значення має поза, оскільки протягом роботи екскурсоводу не слід показувати втому, гарно рухатися, не привертаючи зайвої уваги слухачів.



1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка