Департамент освіти І науки київської обласної державної адміністрації київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів комунальний заклад київської обласної ради «центр творчості дітей та юнацтва київщини» личак І



Сторінка2/13
Дата конвертації01.05.2016
Розмір1.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Експозиція музею


Основою експозиції є музейний предмет, а його структурною одиницею служить тематико-експозиційний комплекс, тобто комплекс речових, документальних та інших пам'яток, що об'єднані між собою тематично та є основним ланцюгом експозиції.

Для більш повного розуміння подій, що демонструються в експозиції, в неї вводяться науково-допоміжні матеріали, а для підсилення сприйняття використовуються художні твори (живопис, скульптура), фонозаписи, кінофрагменти, світлові ефекти. При побудові експозиції необхідно враховувати особливості самих музейних предметів, їх властивість привертати увагу. Наприклад, об'ємні експонати привертають більше уваги, ніж площинні, багатокольорові – більше, ніж однотонні, раритетні – більше, ніж типові і т.п.

Також треба враховувати і психологічний бік сприйняття. Спочатку треба привернути увагу екскурсантів. Для цього вступний комплекс повинен бути досить захоплюючим і цікавим, багатообіцяючим, що викличе цікавість для огляду всієї експозиції. Через 15 – 20 хвилин, коли увага учнів притупляється, вони повинні знову підійти до об'єкту або комплексу, який викличе новий інтерес. Тут потрібні унікальні предмети, діючі моделі, демонстрація слайдів, прослуховування фонозаписів.

Заключний комплекс повинен завершити всю тему так, щоб у школярів виникло бажання переглянути експозицію ще декілька разів.

Для здійснення принципу логічного зв'язку всіх розділів експозиції потрібен чіткий маршрут, чіткі і короткі заголовки, супроводжуючі тексти.

При виборі експозиційної площі треба користуватися такими правилами:



  • Кімната повинна розміщуватися в тіньовому боці приміщення, щоб прямі сонячні промені в неї не потрапляли. Вікна повинні бути завішені шторами. Лампи треба розміщувати так, щоб світло падало від глядача і не перегрівало експонати.

  • У приміщенні слід підтримувати остійну температуру без різких коливань. Експозицію треба розміщувати подалі від системи обігрівання. У сухому приміщенні ставлять зволожувачі: ванночки, відра, інші ємкості з водою (звичайно, щоб їх не було видно).

  • Необхідно забезпечити протипожежні заходи.

  • Для запобігання запиленню експонатів, їх необхідно поміщати в герметичні вітрини, регулярно проводити вологе прибирання приміщення. Заборонено проводити ремонт, фарбування, столярні та інші роботи при діючій експозиції.

У музеї рекомендується встановлювати горизонтальні й вертикальні вітрини, прикріплені до стіни. Експозиційні комплекси, що розміщені у вітринах, повинні розмежовуватися просторово і композиційно. Вітрини розташовуються на такій висоті, щоб можна було добре розглянути розміщені в них експонати і прочитати підписи. Можна використовувати і вертикальні вітрини-шафи. У них всі дрібні експонати розміщуються на рівні очей, а вище і нижче – більш крупні. Документальні пам'ятки повинні розміщуватися під кутом зору 25 – 30 градусів. Для цього використовують похилі вітрини.

У простінках між вікнами монтуються турнікети. У них, а також на стендах або щитах, розміщують площинний матеріал.

Окремі об'ємні предмети кріплять до стендів, підвішують на кронштейнах, кладуть на підставки під скляні ковпаки. Стенди повинні бути не громіздкі і мобільні, щоб їх було легко демонтувати за необхідності.

Поширеною помилкою є наклеювання документів. Це можна робити лише за наявності декількох екземплярів, причому клеїти тільки ксерокопії.

Стенди можна обтягувати однотонним папером, сірим полотном, фарбувати матовою фарбою. Фон стенду, стіни, щита повинен бути м'яким, витриманим у спокійних тонах.

Розміщуючи експонати, треба пам'ятати, що кожен розділ, підрозділ, повинен мати чітку експозиційну площу. Цей розділ повинен сприйматися зорово. Обов'язковими є єдність і закінченість усіх елементів структури експозиції, єдиний підхід до зображення кожного із них.

При монтажі різних видів експозиційних матеріалів дотримуються певних умов:


  • Речові предмети розміщуються в герметичних вітринах, під ковпаком, в шафах, на полицях; великогабаритні предмети, які розміщуються на підлозі, не повинні закривати проходи, але разом з тим бути доступними для огляду.

  • Документи і фотографії, розміщені у вітринах, можна притиснути склом, щоб вони не зсувалися і не м’ялися. Для виділення найбільш важливого документа його поміщають у рамку і кладуть на підставку, що встановлюється під кутом до глядачів.

  • Рукописи, листівки, газети експонуються в розгорнутому вигляді. За необхідності можна біля документа помістити збільшену частину тексту.

  • Великі предмети, які стійкі до впливу світла, температурних коливань, можна розміщувати у відкритому вигляді.

  • Дрібні експонати закріплюються на підставках, підвісках, ставляться на поличках у положенні найбільш зручному для огляду.

  • Етикетки з анотаціями розміщують у зручному для читання місці. Якщо у вітрині багато дрібних речей, біля них розміщують номер, що відповідає запису в анотації (розміщувати етикетку біля кожного невеличкого предмету не рекомендується).

Способи кріплення експонатів і обладнання можуть бути різними. При цьому слід дотримуватися умов збереження предметів, не допускаючи їх пошкодження.

Після монтажу експозиція приймається комісією у складі педагогів, активу адміністрації закладу та представників громадських організацій, відділів освіти, працівників державних музеїв. Потім організовується огляд і відкриття експозиції. У цей день працюють всі екскурсоводи, проводяться зустрічі з ветеранами, літературні читання, вечори, концерти, турніри та інші масові заходи.

Після відкриття музею при закладі освіти розпочинається робота за спеціальним планом.
Етапи створення музейної експозиції

Основною формою популяризації колекцій і пропаганди історичних знань музейними засобами є стаціонарна музейна експозиція. Експозиція – це цілеспрямована демонстрація музейних предметів, яка дає наочно-образне уявлення про основні події, явища і факти і ґрунтується на чітких наукових і художніх принципах. Це предметно-документований художній образ відображуваної епохи, періоду або окремої події чи явища.

Зміст експозиції визначається як сукупність систематизованої та інтерпретованої інформації відповідно до пізнавальної і виховної мети науково-просвітницької роботи музею.

Експозиція є підсумком пошуково-дослідницької, збиральницької фондової роботи творчого колективу учнів та педагогів. Ідейну та наукову спрямованість експозиції визначає тематична структура, яка є складовою частиною наукової концепції експозиції. Саме від визначення тем, підтем, вузлових питань значною мірою залежить вплив експозиції на глядачів та виховні можливості музеїв при закладах освіти.

Створенню експозиції передує чітке визначення профілю музею: краєзнавчий, історичний, археологічний, етнографічний, народознавчий, літературний, бойової та трудової слави тощо. Удосконалення тематичної структури - один з головних резервів покращення роботи музеїв.

Тому потрібно і в вузькопрофільних музеях створювати нові розділи, переобладнувати діючі, робити їх базою для проведення різнобічної пошуково-дослідницької та виховної діяльності.

Для покращення сприйняття матеріалів, збільшення сили їх впливу необхідне високохудожнє оформлення експозиції музею. Тут все має значення: колір стін, освітлення, форма стендів і вітрин, розміщення матеріалів, шрифти, якими зроблено підписи.

Стіни кімнат, у яких буде розміщуватись експозиція, необхідно пофарбувати у спокійні, нейтральні тони. Освітлення має бути достатньо сильним, але не таким, що подразнює очі.

Музейні матеріали розміщуються таким чином, щоб відвідувачам була зрозуміла головна думка експозиції, добре прочитувалися провідні тексти.

Кожній темі необхідно відвести один або декілька окремих стенді. Стенди бажано виготовити з дерев'яних плит і обтягти їх полотном, однокольоровою тканиною або обклеїти оксамитовим папером. Вони можуть бути відкритими або закритими. Деталі кріплення скла виготовляються з дюралюмінію.

На стендах розміщуються ілюстративні матеріали: фотографії, невеликі репродукції, малюнки, тексти, предмети невеликих розмірів.

Великі текстові матеріали краще розміщувати окремо, у верхньому експозиційному поясі.

Оформлення виграє, якщо в експозицію включити об'ємні експонати: макети, моделі, муляжі, скульптури. Все це можна зробити на уроках праці, заняттях історичних та технічних гуртків. У засклених вітринах поміщають книги, невеликі об'ємні предмети. Тут можна експонувати написані учнями твори, вірші, що відповідають темі експозиції.

Існують певні правила розміщення експонатів у експозиційних залах. Об'ємні експонати: макети, моделі, муляжі встановлюють на підставках висотою 0,8 – 1 м біля стіни. У великому приміщенні їх можна розмістити і по центру, але в засклених горизонтальних вітринах – кубах. Текстові пояснюючі матеріали мають бути приблизно на рівні очей, картини і великі репродукції займають верхній рівень над іншими матеріалами.

Всі предмети, що експонуються, повинні мати коротку анотацію (зазначається якій події присвячений експонат, коли відбулася подія, звідки експонат надійшов і хто його виготовив чи знайшов).

Написи на стендах, під репродукціями картин і картинами пишуться чітким красивим шрифтом. Букви в назвах розділів найкраще зробити об'ємними (з пенопласту, оргскла, металу).

Стенди і репродукції підвішують на капронових шнурах або кріплять до стіни.

У зв'язку з тим, що шкільні і позашкільні заклади не завжди мають приміщення для створення комплексних експозицій і зберігання фондів, рекомендуємо звернути увагу на можливість створення міжшкільних краєзнавчих музеїв.

У створенні музейної експедиції беруть участь вчителі-краєзнавці, учні школи та створені групи пошуку у співпраці із державними музеями, архівами, громадськими організаціями.

Наукова концепція експозиції


  1. Формує ідейно-теоретичний зміст експозиції і визначає спрямованість її наукового та художнього трактування. Розробка наукової концепції є першим етапом наукового проектування експозиції.

  2. Документ, в якому викладена наукова концепція експозиції містить:

а) обґрунтування ідей і основних проблем;

б) тематичну структуру і особливості змісту експозиції;

в) характеристику бази джерел експозиції;

г) вимоги до архітектурно-художнього проекту;

д) основні напрямки подальшої роботи з проектування експозиції.

Музейна експозиція – частина музейного зібрання, яке виставлене для огляду; являє собою, по-перше, результат наукової розробки теми експозиції з урахуванням музейних матеріалів, по-друге, специфічний твір, в якому засобами архітектури і пластичних форм мистецтва створюється експозиційний образ на обрану тему.

Музейна експозиція є результатом спільної роботи музейних працівників і художника. Експозиція є головною формою використання музейного зібрання і використовується як масово-просвітницька робота.



Проектування експозиції – сучасна форма організації процесу створення експозиції, виражається у попередній розробці наукового змісту, архітектурно-художнього рішення і технічного оснащення експозиції з урахуванням мети і умов їх створення. Складовими частинами проектування експозиції є: наукове проектування, художнє проектування, технічне проектування.

Проектування експозицій (наукове) – провідний аспект проектування експозиції; процес розробки наукового змісту експозиції – сукупність документів, послідовно створюваних колективом музею. На першому етапі розробляється наукова концепція експозиції, на другому створюється розширена тематична структура, на третьому – складається тематико-експозиційний план. Весь комплекс документів з наукового проектування є основою для наукового комплектування і поповнення бази, а також для організації науково-просвітницької роботи на основі майбутньої експозиції.

Проектування експозиції (технічне і робоче) – завершальний етап проектування музейної експозиції, під час якого створюється технічний робочий проект експозиції – експозиційне обладнання, освітлення, технічні засоби, виготовлення науково-допоміжних матеріалів.

Проектування експозицій (художнє) – пов'язане з розробкою художньої форми, що адекватно відтворює зміст експозиції.

Головним завданням художнього проектування є формування експозиційного образу, розробка просторового і кольорового рішення експозиції, експозиційного обладнання, системи освітлення і системи орієнтації відвідувачів. В процесі роботи розробляється художня концепція, ескізний проект експозиції та створюються монтажні листи. Сукупність цих матеріалів утворює художній проект експозиції.



Принципи побудови музейної експозиції – принципи, які зумовлюють групування та інтерпретацію експозиційних матеріалів, є основою визначення структури, порядку і характеру розподілу експозиції на теми, розділи, підтеми, експозиційні комплекси, ряди і т.п. Виділяють три принципи побудови музейної експозиції: історико-хронологічний, комплексно-тематичний і проблемний.

Вибір принципу побудови експозиції відбувається під час наукового проектування на етапі розробки наукової концепції експозиції. Можливе поєднання різних принципів при створенні експозиції.



Монтажні листи-експозиції – елемент проектної документації, яка створюється в процесі художнього проектування експозиції, на етапі розробки ескізного проекту - це креслення ділянок експозиційної площини, на яких розміщені конкретні експозиційні матеріали.

Маршрут експозиційний – передбачений порядок огляду експозиції з точки зору сприйняття якоїсь теми або експозиції в цілому; розробляється під час проектування експозиції.

Маршрут може бути лінійним, кільцевим, складним.



Система орієнтації відвідувачів в експозиції – сукупність різних засобів організації самостійного огляду експозиції, до якої входять: план експозиційних приміщень, тексти в експозиції, вказівники експозиційного маршруту, путівники по експозиції музею тощо.

«Прихований план» - частина експозиційних матеріалів, яка не виставлена для безпосереднього огляду в турнікетах, касетних стендах тощо. Наявність прихованого плану дозволяє більш повно використовувати музейне зібрання, створює широкі можливості показу, не пов'язані з перенасиченістю експозиції або розширенням експозиційних площин.

Тексти в експозиції – продумана як ціла і систематично організована сукупність заголовків розділів і тем, анотацій, етикеток, вказівників, в тому числі тих написів в експозиції, що не є експонатами, а виконують допоміжні функції. Зміст текстів розробляють під час наукового проектування експозиції. Вони мають бути однозначними, лаконічними, зрозумілими для всіх відвідувачів. Тексти поділяють на анотації до розділів, тем, залу, експонату (пояснювальні тексти), провідні тексти, заголовки, етикетаж і вказівники.

Тема експозиції – 1) назва експозиції, що відображає її головний зміст. 2) елемент тематичної структури експозиції, назва одного з підрозділів експозиції є деталізацією теми в першому значенні. Головні теми експозиції визначаються в науковій концепції експозиції і конкретизуються в розширеній структурі, яка містить найменування і послідовність розділів і тем експозиції.

Тематико-експозиційний план - документ, складова частина наукового проекту експозиції, відображає конкретний склад експозиційних матеріалів і їх групування у відповідності з розширеною тематичною структурою. Включає назви розділів, тем, підтем, тематичних комплексів, провідних текстів, анотацій, перелік експонатів в експозиційних комплексах із зазначенням основних даних атрибуцій, відомості про характер експозиційних матеріалів (оригінал, копія, макет, модель, карта і т.д.), їх розміри, зазначення місця збереження матеріалів тощо.


Підготовка текстово-анотаційного матеріалу музейної експозиції

Важливим етапом експозиційної роботи шкільних музеїв є підготовка пояснювальних матеріалів (текстів, анотацій, цитат), які допомагають розкрити зміст експозицій, пов'язують окремі частини, пояснюють кожний експонат і надають їй необхідного наукового характеру. Отже, виготовляти ці матеріали слід уважно. Працюючи над складанням текстів та виготовленням етикеток, керівник шкільного музею повинен в лаконічній формі дати пояснення історичного і музейного значення предметів на основі тих наукових даних, які є в його розпорядженні. В той же час він має створити систему текстово-анотаційного матеріалу експозиції, де усі складові частини мають бути взаємопов'язані і не дублювати, а доповнювати одна одну. Отже, готувати ці матеріали необхідно з самого моменту формування музейної колекції, фіксуючи всі вихідні дані предмету, щоб у подальшому дати йому повне і правильне тлумачення в експозиції.

Сьогодні основна функція текстово-анотаційного матеріалу полягає не в тому, що він замінює експонат, якого ще не знайдено, чи розповідь екскурсовода, а в тому, що він підкреслює, посилює те, що показано експозиційно і допомагає правильно зрозуміти і сприйняти його. Текст виступає як каталізатор інтересу до експозиції. Він стає ланкою, що міцно зв'язує експозицію в одне ціле. Необхідність стислих, лаконічних, насичених змістовно текстів диктується також потребою враховувати психологію їх сприйняття. Надмірна кількість текстів швидко втомлює і зумовлює небажаний ефект: текст стає важким для сприйняття. І в той же час відсутність пояснювальних матеріалів може привести до того, що музейні предмети залишаться непоясненими і втратять своє значення для відвідувачів.

За допомогою текстово-анотаційного матеріалу музейна експозиція набуває свого завершення як система, де кожен експонат пов'язаний один з одним внутрішньою логікою, а всі вони виступають у тісній єдності.

При підготовці експозиції необхідно узгоджувати його одиниці – тексти, анотації, етикетаж між собою, а також весь текстовий матеріал з експонатами. Адже додержання цього важливого принципу складання текстово-анотаційного матеріалу дає можливість досягти іншої важливої вимоги до нього – уніфікації форми його подачі.

Весь текстово-анотаційний матеріал можна за призначенням і оформленням умовно поділити на кілька груп: провідні тексти, анотації, етикетки.

Провідні тексти – це тексти, що сприяють виявленню ідейної спрямованості експозиції в цілому, тематичних розділів та експозиційних комплексів. Провідні тексти мають бути цілеспрямованими, закінченими за думкою, без значних пропусків при цитуванні, легко читатися. Вони немов дають відвідувачам установки для сприйняття експозиції та її окремих тем, формують у них ставлення до побаченого.

Залежно від призначення тексту, його розміщують на початку, в середині або в кінці експозиції.

Важливе місце належить провідному тексту до всього залу. Його необхідно розмістити так, щоб відвідувачі побачили та прочитали його, тобто в найвиднішому місці. Бажано такий текст розмістити у верхній експозиційній смузі.

Текст до всієї експозиції необхідно винести на окреме місце.

Провідні тексти також можуть подаватися до окремих розділів і окремих експозиційних комплексів з метою чіткішого акцентування їхньої спрямованості.

В той же час, коли провідний текст ніби підсумовує експозицію, завершує думку, висловлену в окремих структурних одиницях, його розташовують в кінці розділу чи комплексу.

Розмір і зміст тексту залежить від його місця в експозиції.

Іншою важливою одиницею текстового супроводу експозиції є анотація.

Анотація – це коротка характеристика за змістом та оформленням. Вона є важливою ланкою всієї системи текстового матеріалу експозиції, оскільки немовби пов'язує провідні тексти з конкретними експонатами, допомагає виявити і підкреслити специфічно музейне в експонованих предметах.

Анотації можна поділити на дві групи: заголовні (назви розділів, тем, підтем) та пояснювальні.

Головне їх призначення в поглибленому розкритті змісту окремих груп експонатів, подачі нових додаткових даних про ці експонати, характеристиці тієї чи іншої історичної епохи, періоду, оцінці явищ, які розкривають експонати. За допомогою анотацій досягається бажана єдність і цілеспрямованість усієї експозиції.

Найменшою одиницею текстового матеріалу є етикетка – анотація до окремого предмета. Вона складається з власної назви предмета та пояснювальної частини. Остання і містить у собі ту інформацію, яка виявляє в предметі його музейне значення. Зміст її залежить від змісту самої експозиції та місця в ній конкретного експоната. Підбір даних для етикетки, складання її пояснювальної частини вимагають від музейних працівників ретельної перевірки всіх вихідних даних предмета і ґрунтовного наукового їх опрацювання.

При цьому автор етикетки повинен продумати всю систему текстового матеріалу експозиції, пов'язавши кожну конкретну етикетку з іншими, а також з анотаціями до комплексів, тем, розділів та провідними текстами. Сама етикетка повинна бути максимально стислою, досконалою за формою, ретельно відредагованою.

Якщо до складу експозиції входить велика кількість однорідних предметів, форма етикетажу обирається в залежності від мети, якої слід досягти текстовим коментарем, і уніфікується для кожного типу експонатів.

У практиці роботи музеїв склалися певні усталені правила анотування таких окремих груп.

Якщо документ, виступ, стаття подаються в експозиції у вигляді газетної публікації, в етикетці вказується автор статті, її назва, короткий зміст (якщо в цьому є потреба), назва та вихідні газетні дані. Якщо публікація вміщена на першій сторінці видання, анотацію можна не подавати, але при цьому слід графічно чи за допомогою кольорових підкреслень виділити матеріал, який нас цікавить.

Книги в історичних експозиціях використовуються як документи епохи, що характеризують рівень тогочасної культури і науки. Вони мають значення самостійного матеріалу. Характер анотації та її обсяг залежить від того, в яку конкретну експозицію чи комплекс включено експонат.

В етикетках до рукописів і книг (збірок, спогадів) на основі титульної сторінки подаються дані у такій послідовності: ініціали й прізвище автора, назва твору, вихідні дані. Якщо на титульній сторінці експонованого видання чітко видно вихідні дані, їх можна не повторювати в етикетці, але обов'язково дається характеристика, розкривається унікальність цього музейного предмета.

Якщо експонуються книги, видані іноземними мовами, в етикетках подається переклад усіх вихідних даних.

До стародруків та рукописних книг необхідно подавати анотації, написані сучасним шрифтом, із зазначенням дати виходу, оскільки не всі відвідувачі знайомі із старослов'янським шрифтом і датуванням. У вихідних даних місце видання вказується повністю, за винятком: М. (Москва), Л. (Ленінград), Пб. (Петербург), СПб. (Санкт-Петербург). Вказуючи дату виходу твору, слово «рік» або скорочено «р» не пишуть.

Рукописні матеріали, вміщені в експозицію, теж слід супроводжувати анотаціями, в яких пояснюється не лише зміст експонату і його історичне значення, але й місце документа у певному експозиційному комплексі, темі. В етикетках до листів вказуються ініціали та прізвище автора, а за необхідності також розширені дані про нього, адресат, дату написання, вид експонату. Якщо експонується лише частина листа або текст не зовсім чітко читається, слід дати розширену етикетку з поясненням змісту цього предмета.

При анотуванні особистих документів на початку етикетки слід зазначити їхню точну і повну назву, перенесену з оригіналу, вже потім вказати кому вони належать..

У пояснювальні анотації до всіх фотографій, вміщених в експозиції, обов'язково зазначається оригінальність експонату. Якщо він унікальний, то подається також місцезнаходження оригіналу.

Особливу увагу слід звернути на датування фотознімка, без чого він втрачає своє музейне значення.

В етикетках до знімків дореволюційного періоду час вказується за старим, а потім, у дужках – за новим стилем. У тих випадках, коли точний час зйомок встановити важко або ж він викликає сумнів, дати слід зазначати приблизно (90-ті роки ХІХ ст.) чи ставити біля них знак питання.

Анотації до творів образотворчого мистецтва складаються з урахуванням того, в якій саме експозиції їх буде представлено. Якщо експонат є копією – це необхідно зазначити. Автора копій не вказують.


Зразки опису
1. Фотопортрет

  1. Назва (портрет)

  2. Прізвище, ім'я та по батькові (або ініціали)

  3. Вид заняття, посада на період фотографування. Зв'язок особи з місцевим краєм (командир загону по боротьбі з бандитизмом в…повіті…рр.).

  4. Характерні особливості портрета: обличчя; погруддя; портрет у повний ріст; портрет у профіль; три четверті; вліво; вправо.

  5. Особливі ознаки портрету; особливості костюму, зачіски, положення і т.д. (в темному пальто з шалевим коміром, без головного убору) Оточуюче середовище (фон).

  6. Оформлення портрету (без паспорту, в рамці).

  7. Місце і час фотографування.

  8. Написи, підписи (відтворити, вказати місце розташування).


2. Фотопортрет груповий

1. Назва (портрет).

2. Коротка назва зображеного, зв'язок з місцевим краєм (група вчителів …школи…району).

3. Обставини моменту зйомок (якщо це відомо).



4. Місце та час події.

  1. Перелік прізвищ та ініціалів усіх відомих осіб: вказати їх на фотографії (зліва направо).

  2. Короткий опис зображених обставин (на фоні будинку … залізничного вокзалу або біля школи).

  3. Особливі ознаки портрета та його оформлення (другий справа – в одязі залізничника).

  4. Місце і час зйомки.

  5. Написи, підписи.


3. Фотографія

  1. Назва (фотографія).

  2. Коротка назва зображеного (сюжету), зв'язок з місцевим краєм (історичні події в м. …, зустріч …).

  3. Дата події.

  4. Короткий опис зображеного та навколишнього середовища (на знімку: площа міста, заповнена учасниками свята. На передньому плані легкова машина з трьома невідомими чоловіками у пальто і головних уборах).

  5. Особливі ознаки знімка (на крилі легкової машини – зірка; в лівій руці одного з зустрічаючих – квіти).

  6. Написи, підписи.


4.Скульптура

  1. Назва (статуетка).

  2. Назва власна («Футболіст»).

  3. Прізвище, ім'я, по батькові автора.

  4. Коротка характеристика, розмір зображеного: положення голови, поза, особливості костюму (юнак у спортивному костюмі, в фас, в правій руці – футбольний м'яч).

  5. Наявність оточуючих предметів (внизу справа – футбольні ворота).

  6. Форма і особливості п'єдесталу (овальний, невисокий).

  7. Особливі ознаки (написи, підписи і т.д.).

  8. Дати народження і смерті скульптора, зв'язок з місцевим краєм.


5.Прапор

  1. Назва (прапор).

  2. Назва прапору (перехідний).

  3. Форма полотнища (прямокутне, двостороннє).

  4. Короткий опис зображеного, текст написів (на лицьовому боці зверху зліва …. По краях …, на зворотному боці…).

  5. Наявність прикрас, декоративних деталей ( по нижньому краю полотнища – сіра бахрома).

  6. Форма держала (циліндричне).

  7. Особливі ознаки (написи, підписи і т.д.)


6.Паспорт

  1. Назва (паспорт) №…

  2. На чиє ім'я виданий (прізвище, ім'я, по батькові).

  3. Точна дата і рік народження.

  4. Точна та повна назва установи, яка видала документ.

  5. На який строк виданий.

  6. Кількість аркушів.

  7. Особливі ознаки (в шкіряній палітурці червоного кольору з гербом).

  8. Зв'язок власника з місцевим краєм.


7. Пов’язка

  1. Назва (пов'язка).

  2. Призначення (нарукавна).

  3. Форма (прямокутна).

  4. Зображення, текст напису («Черговий по КПП»).

  5. Наявність особливих ознак.

  6. Належність, зв'язок з місцевим краєм.



8.Пальто

  1. Назва (пальто).

  2. Призначення (чоловіче, жіноче).

  3. Форма крою (англійська).

  4. Застібка (на 3-х ґудзиках з прорізними петлями).

  5. Наявність прикрас.

  6. Наявність підкладки.

  7. Належність, зв'язок з місцевим краєм (належало губернатору (прізвище, ім'я, по батькові) в … році).


9. Сукня

  1. Назва (сукня).

  2. Призначення (жіноча).

  3. Форма крою (пряма з поясом і кишенями. Рукави довгі, комір високий, застібка ззаду на 5-ти дрібних ґудзиках).

  4. Наявність прикрас (на комірі, на поясі і кишенях вишивка прямою гладдю).

  5. Належність, зв'язок з місцевим краєм.


10.Кашкет (картуз)

  1. Назва (кашкет військовий).

  2. Форма крою.

  3. Наявність підкладки (без підкладки).

  4. Особливі ознаки (нижній край ремінця світлішого кольору).

  5. Належність, зв'язок з місцевим краєм.


11.Телеграма

  1. Назва (телеграма, телеграма вітальна, термінова).

  2. Номер та точна дата.

  3. Від кого надійшла (вчителів в м. …).

  4. Кому адресована (вчителям міста …).

  5. Короткий зміст, зв'язок з місцевим краєм (привітання з днем вчителя).

  6. Особливі ознаки.


12.Стілець, крісло

  1. Назва (крісло).

  2. Призначення (кабінетне).

  3. Форма основних конструктивних частин: сидіння, спинки, ніжок (стілець прямокутний, з високою спинкою і м'яким сидінням, витонченими ніжками).

  4. Наявність прикрас (спинка різьблена, спинка і сидіння обтягнуті тканиною, прикріпленою мідними цвяхами).

  5. Особливі ознаки (наявність підписів, дат та ін.).

  6. Належність, зв'язок предмета з місцевим краєм (крісло з кабінета директора… школи…).


13.Стіл

  1. Назва (стіл).

  2. Призначення (письмовий).

  3. Форма столу і основних конструктивних частин: верхньої дошки, ніжок, тумб, ящиків (прямокутний з двома закритими тумбами).

  4. Кількість ніжок, ящиків, тумб (чотири ніжки, шість ящиків у тумбах).

  5. Наявність прикрас, декоративних деталей (у верхній частині ящиків прямокутні металеві накладки, ручки ящиків фігурні, металеві).

  6. Особливі ознаки (наявність підписів, дат).

  7. Кому належить, зв'язок предмета з місцевим краєм.


14.Звіт, доповідна записка

  1. Назва (звіт, доповідна записка).

  2. Посада, прізвище, ініціали автора звіту, доповідної записки або точна і повна назва закладу, організації, зв'язок з місцевим краєм.

  3. Точна та повна назва закладу, прізвище, ініціали особи, якій адресовано документ.

  4. Короткий зміст.

  5. Особливі ознаки (на аркуші білого паперу з вертикальною червоною смугою).

  6. Кількість аркушів.


15.Плакат

  1. Назва (плакат).

  2. Назва плакату за текстом чи лозунгом.

  3. Назва серії.

  4. Прізвище, ім'я, по батькові художника, який написав плакат, автор тексту.

  5. Короткий опис зображеного (на передньому плані (прізвище, ім'я, по батькові) делегат).

  6. Дати життя художника, автора тексту, зв'язок з місцевим краєм.


16.Автобіографія, трудовий список (книжка)

  1. Назва (автобіографія, трудовий список, його номер).

  2. Прізвище, ім'я, по батькові чи ініціали (кому належить, належала…).

  3. Посада, звання на період складання документа.

  4. Дати чи період, висвітлений у документі (з 1940 – 41 рр.)

  5. Кількість аркушів.

  6. Особливі ознаки (палітурка синього кольору, авторська нумерація червоними чорнилами).

  7. Зв'язок особи з місцевим краєм.

  8. Написи, підписи.


17.Значок

  1. Назва (значок).

  2. Призначення (ювілейний, сувенірний).

  3. Назва власна (на честь річниці…).

  4. Зображення і текст на лицьовому і зворотному боках (відтворити).

  5. Кому належить, зв'язок з місцевим краєм (прізвище, ім'я, по батькові, … р.).

  6. Спосіб кріплення до одягу (шпилька, гвинт і т.п.).


18.Атестат

  1. Назва (атестат, диплом), номер.

  2. Прізвище, ім'я, по батькові власника (на чиє ім'я видано).

  3. Посада, звання на час отримання документа (учень … школи).

  4. Короткий зміст документа (про закінчення…).

  5. Ким виданий, підписаний.

  6. Кількість аркушів.

  7. Особливі ознаки (у верхньому правому куті – графічне зображення п'ятикутної зірки і т.д.).

  8. Зв'язок власника з місцевим краєм.


19.Спогади

  1. Назва (спогади).

  2. Прізвище, ім'я, по батькові чи ініціали автора.

  3. Посада, звання в період подій, з якими пов'язані спогади (командира партизанського загону …).

  4. Короткий зміст спогадів, зв'язок з місцевим краєм (про встановлення окупаційної влади на селі…).

  5. Особливі ознаки у папці зеленого кольору з авторськими примітками червоним чорнилом відсутні 3-тя та 8-ма сторінки).

  6. Кількість аркушів.


20.Посвідчення

  1. Назва (посвідчення, посвідчення особи).

  2. Номер.

  3. Прізвище, ім'я, по батькові або ініціали власника (на чиє ім'я видано).

  4. Посада або звання на момент видачі посвідчення, зв'язок з місцевим краєм.

  5. Права (повноваження), надані власнику посвідчення (відряджений у … губернію для заготівлі продуктів населенню міста …).

  6. Ким видано (командиром, радою).

  7. Особливі ознаки (на розвороті фото … у військовій формі).


21.Газета, бюлетень

  1. Назва (щоденна газета, тижневик).

  2. Заголовок та номер («Правда», №123, дата друку).

  3. Повна і точна назва закладу чи організації, органом якої є газета, бюлетень.

  4. Короткий зміст матеріалу (чи назва статті), який має відношення до місцевого краю ( з текстом статті…).

  5. Кількість аркушів.

  6. Особливі ознаки.


22.Інструкція, пам'ятка

  1. Назва (інструкція).

  2. Назва («Як організувати господарство»).

  3. Які керівні вказівки, перелік правил, які передбачає документ; якщо це незрозуміло з назви, зв'язок з місцевим краєм.

  4. Кому адресовано (уповноваженим, їх помічникам).

  5. Особливі ознаки.

  6. Кількість аркушів.


23.Мандат

  1. Назва (мандат).

  2. Прізвище, ім'я, по батькові власника.

  3. Уповноваженим якого закладу є власник.

  4. Які повноваження надає.

  5. Яким закладом, організацією виданий, ним підписаний.

  6. Особливі ознаки (палітурка з цупкого паперу сірого кольору, на розвороті – фотографія …).

Підсумовуючи, зазначимо, що при підготовці текстово-анотаційного матеріалу музейний працівник постійно повинен пам'ятати про необхідність максимального полегшення його сприйняття. Важливою умовою правильного оформлення текстів є єдність шрифту для них в межах всієї експозиції, для певних одиниць системи текстів. Слід узгодити розмір етикетки з розмірами самого експонату.

Оформлення пояснювальних матеріалів урізноманітнюють використанням літер різного кольору, фактури, зміною забарвлення фону. Найважливіші тексти подають більшими літерами, менш важливі – дрібним шрифтом. Щодо кольору, використовувати м’які сполучення тонів, оскільки різка зміна барв стомлює зір. Так, на білому фоні можна виділити напис позолотою, на жовтому – коричневими літерами, на сірому – синіми тощо. Літери в текстах можуть бути плоскими чи рельєфними, однотонними чи кольоровими, зробленими з різних матеріалів. Шрифт також можна застосовувати різний.

У той же час слід пам'ятати, що головною є висока культура оформлення всіх частин експозиції, в тому числі і текстово-анотаційного матеріалу.

Маркування музейних експонатів

Інвентарний номер присвоюється кожному музейному предмету основного фонду. Під одним номером записуються музейні предмети, що складаються з кількох частин, але кожна з них нумерується окремою літерою (наприклад: чашка з блюдцем: чашка – 6-а, блюдце – 6-б).

Під час наукової обробки матеріалів в умовах музею на предметах ставлять інвентарні номери, тобто проводять маркування музейних експонатів.

На матеріали з паперовою основою (фото) номер і шифр наноситься на звороті в лівому нижньому куті простим олівцем.

На предмети з тканини нашивається бирка з матерії, на якій шифр наноситься тушшю.

Великі речі, такі як меблі, скульптура шифруються в нижньому лівому куті тильного боку або на піддоні.

Посуд шифрується на піддоні.

На книжках, брошурах шифр ставиться в лівому нижньому куті 4-ї сторінки обкладинки, в лівому нижньому куті 17-ї сторінки, в лівому нижньому куті останньої сторінки.

Монети, медалі, ордени, фотонегативи шифруються на їх упаковці.

Для предметів малих розмірів (намисто, перстень тощо) номер пишеться на картонній бирці, яка тоненьким шнуром кріпиться до предмета.

Предмети, які можуть зберігатися тільки в посудині (рідини, зразки ґрунту або насіння), шифруються на зворотному боці дна посудини.

На металеві предмети (спис, шабля тощо) шифр наноситься білою фарбою з тильного боку.

Лист зберігається в конверті з номером і шифром на зворотному боці. На листі ж із зворотного боку в лівому нижньому куті ставиться шифр. Якщо цей кут заповнено записом, то шифр ставлять у правому куті аркушу.

На газеті шифр ставиться на останній сторінці внизу.

На платівці шифр ставиться на паперовій основі.

Писанка шифрується з тильного боку невеликим шрифтом (туш).



1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка