Чернігівська обласна державна адміністрація



Скачати 394.01 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації26.04.2016
Розмір394.01 Kb.
#19322
  1   2


Чернігівська обласна державна адміністрація
УПРАВЛІННЯ З ПИТАНЬ ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ
чЕРНІГІВСЬКИЙ Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій
Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній»



Культурна політика гетьмана України

Івана Мазепи
Збірник матеріалів

Чернігів

2009


Культурна політика гетьмана України Івана Мазепи : Збірник матеріалів. [Електронний ресурс]  / Черні. обл. держ. адм.; Упр. з питань внутр. політики та зв’язків з громадськістю; Черніг. центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів держ. влади, органів місц. самоврядування, держ. п-в, установ і орг.; Націон. архіт-іст. заповід. «Чернігів стародавній» Уклад. : С. В. Бутко, С. В. Черняков – Чернігів : ЦППК, 2009. – 26 с.
Рекомендовано до видання навчально-методичною радою Чернігівського Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, протокол № 1 від 11 лютого 2009 р.

У збірнику використані матеріали із Сайту Громадського комітету з відзначення 300-ї річниці Повстання за незалежність України під проводом Івана Мазепи та Полтавської битви (1708-1709): http://www.mazepa.name/.

Збірник містить матеріали про культурну політику гетьмана України Івана Мазепи, зокрема у Чернігові. Він призначений для редакторів ЗМІ, заступників голів райдержадміністрацій та голів міських рад міст обласного значення з гуманітарних питань, сільських і селищних голів, державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, працівників закладів освіти і культури, всіх, хто цікавиться історією України та рідного краю.



УКЛАДАЧІ ЗБІРНИКА:

Бутко Сергій Володимирович – представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області;

Черняков Сергій Васильович – учений секретар Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».



© Чернігівський центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, 2009



ЗМІСТ




п/п

Назва

Сторінка



МИЦИК Ю. Гетьман Іван Мазепа як покровитель Православної Церкви


4



ТРАВКІНА О. Меценатство гетьмана Івана Мазепи в Чернігові


15



КОВАЛЕВСЬКА О., ПАВЛЕНКО С. Церковні споруди, що були збудовані, реставровані або оздоблені коштом І. Мазепи



22



Юрій МИЦИК,
професор Національного університету

«Києво-Могилянська академія»,

завідувач відділу пам’яток княжої і козацької доби

Інституту української археографії та джерелознавства

ім. М. С. Грушевського НАН України,

протоієрей Української Православної Церкви

Київського Патріархату,

доктор історичних наук


ГЕТЬМАН ІВАН МАЗЕПА

ЯК ПОКРОВИТЕЛЬ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ


Постать Івана Мазепи, гетьмана України у 1687 – 1709 рр. до останнього часу була проскрибованою в російській та підколоніальній українській історіографії. Тільки з часу відродження незалежної Української держави у 1991р. ситуація кардинально змінилася. Однак, незважаючи на появу численних книг і статей, присвячених Мазепі, вони були переважно популярного змісту. Ненабагато кращим був стан в українській еміграційній історіографії з огляду на складні умови її існування, але там принаймні була можливість видати цінні розвідки Теодора Мацьківа (США-ФРН), Бориса Крупницького, Олександра Мезька-Оглоблина (США), Ореста Субтельного (Канада), причому останній опублікував 54 листи Мазепи до коронного гетьмана Речі Посполитої Адама Сенявського 1.

Чимало аспектів життя й державної та політичної діяльності гетьмана залишаються дослідженими явно недостатньо. До таких можна віднести й проблему церковної політики Мазепи. Вивчати її особливо складно з огляду на те, що в атеїстичній державі, якою був СРСР, історія релігії, зокрема Православної Церкви, майже не вивчалася, а те, що виходило з друку було зазвичай надто тенденційним, нерідко відверто ворожим Церкві. Внаслідок такого стану речей документальна спадщина Мазепи практично не публікувалася. Досить сказати, що до кінця ХХ ст. в російській та радянській історіографії було видано лише кілька десятків документів, розпорошених по різних публікаціях. Тепер ситуація значно поліпшилася. Вийшла перша монографія узагальнюючого змісту, написана чернігівським істориком С. Павленком; чернігівський архівіст І. Ситий видав понад 30 документів Мазепи, київський дослідник В. Станіславський – понад 200 листів Мазепи, адресованих переважно представникам уряду Московської держави 2, підготував до друку ще кілька сот листів гетьмана. Особисто нами було видрукувано близько 50 універсалів та листів Мазепи, не рахуючи такої ж кількості регентів 3. Коли ця доповідь вже була в основному написана, в межах серії «Універсали українських гетьманів. Матеріали до Українського Дипломатарію» врешті побачила світло фундаментальна, хоч і не повна, публікація універсалів Мазепи (понад 500), підготовлена працівником Інституту української археографії та джерелознавства НАН України І. Л.Бутичем 4.

Для кращого усвідомлення церковної політики Мазепи необхідно відзначити важливі моменти формування його світогляду. Гетьман походив з української православної шляхти, причому в родах його батьків і дідів (Мазепи-Колединські, Мокієвські), були дуже сильними православні та патріотичні традиції. Досить згадати про діда І.Мазепи – Федора, який брав участь у повстаннях Косинського та Наливайка, і якого було страчено у Варшаві; про батька (Адама-Степана), активного учасника визвольних змагань Богдана Хмельницького, про його матір Марину (в чернецтві Марію-Магдалину), ігуменю трьох жіночих монастирів (Глухівського, Свято-Вознесенського жіночого монастиря Києво-Печерської лаври та Свято-Флорівського (Фролівського) у Києві). Вона ж була членом Хрестовоздвиженського православного братства в Луцьку. Саме завдяки клопотанням матері Мазепа видав ряд універсалів на користь деяких монастирів, де вона тоді була ігуменею (Києво-Печерського жіночого, Глухівського, а також їй персонально 5. Прийняли чернечий постриг також сестра гетьмана (Олександра) та її донька – Маріанна Витуславська, що прийняла чернечий постриг під іменем Марти. Менш відомо, що Анастасія Бобрикевич («Бобирчанка»), у 1668 – 1670 рр. ігуменя Свято-П’ятницького (в Чернігові) та Свято-Покровського (в Макошині) монастирів, доводилася тіткою І.Мазепі; що в поменниках (поминальниках) роду Мазеп та Мокієвських згадуються також священики Андрій та Іван, монах Свято-Михайлівського Видубецького монастиря у Києві Теофіл Бобрович, ряд інших ченців та черниць. Посвояченим з Мазепою був рід Горленків, з котрого вийшов св. Йоасаф Білгородський 6. У такому оточенні важко було зрости невіруючою людиною.

Важливим є й те, що Мазепа вчився саме у Києво-Могилянській академії – найголовнішому тоді центрі православної освіти. Його навчання припало на ректорство таких видатних діячів Української Православної Церкви (УПЦ) як Лазар (Баранович), Феодосій (Софонович), Йоаникій (Галятовський). Уже будучи генеральним осавулом, а потім і гетьманом, Мазепа підтримував дружні контакти з багатьма іншими видатними діячами УПЦ, навіть святими: свв. Димитрій Ростовський (Туптало), Феодосій (Углицький), Іоанн (Максимович) Тобольський, Антоній (Стаховський), а ряд надань монастирям було ним вчинено внаслідок клопотання згаданих святих. Красномовним свідченням цього є широка допомога гетьмана св. Димитрію Ростовському у його заходах по відновленню Петропавлівського монастиря під Глуховом, св. Феодосію (Углицькому) – у розбудові Видубицького монастиря та монастирів Чернігівської єпархії, свв. Іоанну (Максимовичу) та Антонію (Стаховським) – у справі створення Чернігівського колегіуму і т.д. 7. Мазепа тісно співпрацював також із київськими митрополитами, архімандритами Києво-Печерської лаври та багатьох інших монастирів України, зокрема з такими як Варлаам (Ясинський), Йоасаф (Кроковський), Стефан (Яворський), Захарія (Корнилович), Іннокентій (Монастирський) та ін. Дана обставина також дає ключ до розуміння світогляду Мазепи як глибоко віруючої православної людини, яка щиро прагла підтримати Церкву в складний для неї момент, адже УПЦ перестала бути дискримінованою, якщо говорити про політику Речі Посполитої, відносно недавно (в часи Б.Хмельницького) і тільки на частині етнічних українських земель, на території Української держави – Гетьманщини.

Як відомо, Військо Запорізьке активно виступало в ролі покровителя Української Православної Церкви (УПЦ) і ця політика стала особливо виразною після Берестейської унії, про що свідчить роль Війська у відродженні вищої ієрархії УПЦ у 1620 – 1621 рр. Тільки Православну Церкву керівники Війська Запорізького розглядали як дійсно Христову Церкву, вбачали в УПЦ важливу опору й легітимацію своєї влади, тому надавали їй всіляку підтримку. Оскільки тоді головним багатством і засобом існування храмів та монастирів була земля, то гетьмани й взагалі козацька старшина продовжують у цьому відношенні політику панівної еліти Київської Русі, православних князів та шляхти литовсько-польської доби, надаючи Церкві маєтності – земельні угіддя (нерідко разом із залежними селянами), нерухоме та рухоме майно. Яскравим свідченням цього є універсали та листи гетьмана Богдана Хмельницького, комплекс яких зберігся достатньо повно 8. Саме Хмельницький добивався рівноправного становища УПЦ з Католицькою Церквою в Речі Посполитій, ліквідації унії, повернення УПЦ храмів, монастирів, маєтностей, забраних раніше на користь УГКЦ, добивався права київського православного митрополита та двох єпископів бути у складі сенату Речі Посполитої тощо. Саме Хмельницький передав УПЦ на Гетьманщині майже всі колишні володіння Католицької Церкви, захищав маєтності УПЦ від посягань світської влади, зобов’язував залежних селян нести «звикле послушенство» на користь Київської митрополії та монастирів, надав їм різні права та привілеї. Цю ж стратегічну лінію у церковному питанні продовжують спадкоємці Б.Хмельницького, свідченням чого є зокрема дипломатичні інструкції Війська Запорізького, адресовані королям Речі Посполитої 9.

Аналізуючи документальну спадщину Мазепи, можна дійти висновку, що стратегічна лінія його церковної політики була в принципі тією ж, хоча цьому гетьманові доводилося діяти в умовах уже значно обмеженої державної автономії Гетьманщини. Водночас найтриваліша в історії України гетьманська каденція Мазепи (22 роки!) припала на період стабілізації економічного життя, на відносно мирний час. Це у поєднанні з ефективною внутрішньою та зовнішньою політикою Мазепи, дало блискучі наслідки: швидкий економічний і культурний розвиток України за гетьманату Мазепи став незаперечним фактом. Саме Мазепа чи не найбільше з усіх гетьманів України після Б.Хмельницького прислужився УПЦ, зробив найбільший внесок у справу її матеріальної та моральної підтримки.

Слід підкреслити, що на момент приходу Мазепи до влади ситуація УПЦ зазнала суттєвих негативних змін. Ще за гетьманату Івана Самойловича в порушення церковних канонів статус УПЦ було змінено. Якщо раніше (з 988р.) УПЦ перебувала під омофором Константинопольського (Вселенського) Патріарха, то у 1685 – 1686 рр. вона опинилася у залежності від Патріарха Московського. Внаслідок колоніальної політики Москви й Петербургу йшов потужний наступ на автономію УПЦ, яка швидко танула в порушення попередніх договорів та домовленостей. Отже стрижневою лінією церковної політики Мазепи, яка звучала в унісон з його загальнодержавною політикою, було прагнення зберегти наскільки це було можливим автономію УПЦ і навіть розширити її. На нашу погляд, Мазепа прагнув і до повернення УПЦ під омофор Вселенського Патріарха. Безпосередніх доказів цього поки що не виявлено. (Слід врахувати, що відкрито добиватися цього в умовах підколоніального існування Гетьманщини, Мазепа не міг). Однак поява відповідного пункту (ще й як головного!) в конституції Пилипа Орлика не була випадковою («жебы едина віра Православная…под послушенством Святійшого Апостольського Фрону Константинопольського вічне утверждена была...»).

Недруковані листи гетьмана свідчать, що Мазепа активно цікавився церковним життям, особливо кадровою політикою УПЦ, під час виборів не тільки вищих ієрархів УПЦ, але й представників її середньої ланки, прагнув підтримати саме тих кандидатів, які були його однодумцями 10. Так, на прохання св. Іоанна (Максимовича) він призначив 21(10).07.1706р.* ігуменом Свято-Успенського Кам’янецького монастиря о.Йону (Ольховського). Завдяки зусиллям Мазепи УПЦ вдалося добитися почесного титулу екзарха для київського митрополита Варлаама (Ясинського). Характерно, що Мазепа прохолодно ставився до митрополита Гедеона, що на наш погляд пояснюється не стільки суб’єктивними причинами (важкий характер Гедеона, його пов’язаність із конкурентом Мазепи – гетьманом Самойловичем), скільки московським сервілізмом даного митрополита, який призвів до тяжких наслідків для УПЦ.

У світлі нововиявлених документів очевиднішим стає прагнення Мазепи відродити Гетьманщину на Правобережжі (у даному контексті цілком зрозумілими стають його дії по відродженню старих козацьких полків на Правобережжі, як от Уманського та Корсунського), поширити впливи УПЦ на ці землі, котрі знову опинилися під владою Речі Посполитої. У даному контексті слід розглядати оборонні універсали, надані ним київським монастирям на правобережні маєтності ще у 1690р., як от Пустинно-Микільському монастиреві на містечка Конончу та Савин на Канівщині 11. Далі було здійснено нові кроки. Скориставшися ослабленням Речі Посполитої і заручившися підтримкою царського уряду, 30.09.1700р. Мазепа видав універсал про відновлення Переяславського єпископства, яким став керувати його приятель Захарія (Корнилович) (325)**. Своїм черговим універсалом (від 27.08.1701) гетьман підтвердив привілеї Переяславської кафедри й підпорядкував їй два правобережних монастиря (Трахтемирівський та Канівський)(338). На фундацію новозбудованого єпископського собору в Переяславі з монастирем тощо гетьман надав величезну суму (понад 300 тис. золотих). Цікаво, що йому ж він у 1701р. передав із своєї бібліотеки унікальну пам’ятку – знамените Пересопницьке євангеліє ХVІ ст., на якому й нині присягають Президенти України.

Таким чином, була намічена важлива лінія у церковній та державній політиці, скерована на зміцнення УПЦ як державної церкви Гетьманщини. Не випадково у подальшому саме ця єпархія (Переяславсько-Баришпольська) буде контролювати всі православні парафії на Правобережній Україні. В ідеалі Мазепа тяжів до відродження Київської митрополії в кордонах 1448р. (після розколу старої Київської митрополії на власне Київську і Московську), на що вказує його увага до західноукраїнських та білоруських православних церков і монастирів, включно з віленськими, матеріальна їм допомога.

Слід врахувати, що в певному розумінні міжнародне становище України доби Мазепи мало чим відрізнялося від попередньої (з ХV ст.). З моменту падіння Кафи у 1475р. Україна опинилася на передньому краю оборони християнської Європи від агресії Османської Порти, від агресії якої тяжко потерпала. Виходячи з цих реалій, Мазепа, як колись Сагайдачний, був ревним прихильником створення антиосманської християнської ліги, котра б мала убезпечити південні кордони України, повернути їй втрачений вихід до Чорного моря. Тому він неодноразово звертався у цій справі до Москви, брав активну участь із своїм військом у переможних Азово-Дніпровських походах, вживав заходів, щоб залучити до боротьби донських козаків, балканські народи. Природними союзниками Мазепи у цій справі були православні патріархи, які мріяли про нову Візантійську імперію. Тому вони підтримували Мазепу так, як Богдана Хмельницького, котрому дали свого часу благословення на війну проти Речі Посполитої. У цей контекст добре вписуються заходи Мазепи щодо зміцнення зв’язків УПЦ з матір’ю-Церквою (Константинопольським патріархатом), із Святою землею, з Афоном, Молдавією, балканськими країнами. Можна вказати зокрема на перебування в Батурині у 1701р. єрусалимського патріарха Хрисанфа, котрий дістав від Мазепи щедрі дари, в т.ч. срібний вівтар для Гроба Господня з іменем гетьмана, який і понині там зберігається. У Алеппо 1708р. коштом Мазепи було видано євангеліє арабською мовою, причому антиохійський патріярх Афанасій написав до цього видання глорифікаційну передмову на честь Мазепи. Можна вказати й на цінні подарунки гетьмана храмам та монастирям Близького Сходу (плащаниці, євангелія, чаші і т.д.). До того ж Мазепа висилав своїх дипломатів до Молдавії, щедро підтримував паломницькі місії українського духовенства на Святу землю та Афон, місії балканського та близькосхідного духовенства в Україну. Так, у Батурині при боці Мазепи тривалий час проживав емігрант з Балкан, призренський митрополит Никодим. (Никодим прибув на Україну ще на початку гетьманату Самойловича і був живий ще при гетьмані Скоропадському) 12.

Гетьманські інтенції певною мірою відбилися і у нововиявлених його документах, як от: проїжджі універсали, данір. послу Мазепи до Молдавії Згурустиневичу (29.02.1699) та Ісайї – архімандриту афонського монастиря св. Павла (19.08.1688). Ісайя, що був, до речі, українцем за походженням, їхав з Афону через Україну до Москви.

Посилення позицій УПЦ з точки зору Мазепи було неможливим без припинення дискримінації православних у Речі Посполитій, без ліквідації унії, у чому він був послідовником традиційної політики гетьманів-своїх попередників. Вже на самому початку свого гетьманування Мазепа на прохання київського митрополита Гедеона звернувся з листом до князя В.В.Голіцина (від 16.12.1687), скаржачися на «утиск…великие и незносние…кривды и гонения», що їх чинили в Речі Посполитій православним, просячи, щоб царське посольство на сейм добилося позитивних зрушень у цій справі 13. І в подальшому Мазепа був дуже чутливим до скарг на утиски православних, писав до Петра І, щоб той натиснув з цього приводу на панівну верхівку Речі Посполитій. Коли Львівська єпархія перейшла в унію, то Мазепі поскаржилося волинське православне духовенство на посилення утисків. Гетьман звернувся тоді (28.08.1700) з листом до Петра І, щоб московський патріарх надав підтримку луцькому та острозькому православному єпископу Діонісію (Жабокрицькому). Тоді ж він написав серію листів, у котрих вимагав ліквідації унії на Правобережній Україні 14. Очевидно він чинив спроби, щоб переламати ситуацію в Луцькій єпархії, коли згаданий Діонісій у 1702р. прийняв унію. З наказу Петра І Діонісій був засланий до Сибіру, а управу єпархії взяв на себе Кирило (Шумлянський), який повернувся у православ’я і дістав від київського митрополита висвяту на Луцьку єпархію. Не можна не побачити зв’язку з цими подіями справи луцького православного братчика, шляхтича-поета Данила Братковського. Ще у 1700р. Братковський приїздив до Мазепи, а невдовзі після цього стає одним з натхненників антипольського повстання на Правобережжі 1702 – 1704 рр., закликає до боротьби проти католиків та уніатів. У жовтні 1702р. Братковського було схоплено, а 26.11.1702р. страчено з присуду влади Речі Посполитої 15. Тривала присутність військ Мазепи на Правобережній та Західній Україні сприяла посиленню там позицій УПЦ. Слід відзначити, що царська Росія, хоч і відверто вороже ставилася до УГКЦ, однак з тактичних міркувань не поспішала з підтримкою ініціатив Мазепи, бо Річ Посполита була союзницею Московської держави проти Швеції і явно порушувати існуючий стан речей у міжконфесійних відносинах у регіоні було з точки зору Москви у даний момент недоцільним. У цьому контексті зрозумілішими стають і рішення Замойського синоду УГКЦ (1720р.), скликаного наприкінці Північної війни, коли українські війська вже повернулися на Гетьманщину. Тоді в Речі Посполитій було вжито заходів по ґрунтовному розмежуванню УПЦ та УГКЦ, зокрема в греко-католицьких парафіях мали вилучити із вжитку православні книги, було зроблено важливі кроки на шляху латинізації церковного обряду тощо.

Гетьман надавав величезну матеріальну допомогу УПЦ, насамперед Київській митрополії та провідним українським (в першу чергу київським) монастирям, в першу чергу Києво-Печерській лаврі, котра за гетьманату Мазепи переживає свій «срібний вік». Красномовним свідченням надзвичайно великої уваги гетьмана до УПЦ є кількість наданих їй універсалів: із понад 500 відомих на сьогодні універсалів Мазепи на долю УПЦ припадає понад 130, тобто 26%. Якщо взяти універсали на користь митрополії та конкретних монастирів, то можна встановити не тільки масштаби гетьманських надань, але й пріоритети. Отже, Київська митрополія в цілому, включно з Софійським монастирем, отримала від Мазепи 9 універсалів (150, 170, 174, 175, 188, 237, 248, 375, 382), Чернігівська й Новгород-Сіверська архієпископія – 3 (113, 240, 332), Переяславська – 2 (325, 338). Тут і далі в дужках вказані номери універсалів за їх найповнішою на сьогодні публікацією І. Бутича 2002р.



Київські монастирі:

  • Києво-Печерська лавра (138, 173, 181, 195, 279, 358, 368) та Києво-Печерський жіночий монастир (48,77, 93)

  • Богоявленський Братський монастир (205, 207, 223, 426)

  • Спаський Межигірський монастир (65, 111, 134, 143)

  • Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир (207, 293)

  • Свято-Михайлівський Видубицький (87, 474)

  • Пустинно-Микільський (104, 206)

  • Свято-Флорівський(112)

  • Петропавлівський монастир (227)

Монастирі Гетьманщини (крім Києва):

  • Петропавлівський Глухівський монастир (39, 62, 199, 285, 362, 454, 476, 477, 481)

  • Свято-Успенський Кам’янський монастир (50, 187, 218, 220, 280, 281, 295, 341, 449)

  • Лубенський Мгарський монастир (53, 117, 120, 183, 231, 278, 451)

  • Різдво-Богородицький Домницький монастир під м. Березною (286, 308, 311, 312-313, 317, 317)

  • Свято-П’ятницький Чернігівський жіночий монастир (130, 221, 242, 282-283, 297)

  • Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві (5, 360, 387, 431)

  • Батуринський Крупицький монастир (61, 162, 186, 487, 496)

  • Чернігівський Єлецький монастир (55, 271, 287, 475)

  • Свято-Троїцький Густинський монастир під Прилуками (37, 216, 374)

  • Спаський Новгород-Сіверський монастир (78, 98, 292)

  • Глухівський жіночий монастир (67, 149)

  • Максаківський монастир (125, 327)

  • Батуринський жіночий монастир (43, 100)

  • Свято-Вознесенський монастир в Переяславі(331, 344)

  • Свято-Микільський Красногірський монастир під Гадячом (44, 211)

  • Золотоніський монастир (63, 80)

  • Ніжинський монастир (51, 153)

  • Любецький монастир (390)

  • Преображенський Спаський Скельський монастир в с. Скелька на Сумщині (180)

  • Різдво-Богородицький Ніжинський Красноострівський монастир (69)

  • Свято-Георгіївський монастир в Козельці (171)

  • Свято-Микільський монастир в Макошині (54)

  • Свято-Микільський Катошинський монастир під Топалем (349)

  • Свято-Покровський жіночий монастир в Макошині (46)

  • Свято-Успенський монастир в Коропі і Стародубі (209)

  • Свято-Покровський жіночий монастир у Полтаві (505)

  • Спаський жіночий монастир в Будищах (59)

Церкви:

  • Свято-Успенська у Новгород-Сіверському (83)

  • Спаська у Стародубі (417)

  • Св. Іоанна Предтечі у Стародубі (418)

Крім того, ряд універсалам було дано представникам духовного стану, в першу чергу керівникам протопопій: протопопам глухівському (13, 249), гадяцькому (56), лохвицькому (136, 416), миргородському (71), новгород-сіверському (236), стародубському (52), воронізькому протоієрею (82), іркліївському наміснику, священику Василю Зуйку (319), борзенському наміснику, священику Василю Величковському (265), священикам в Глухові (47, 131), Ічні (198), Кистерці (68) Любечі (172, 268), Мені (448), Ніжині (365), Чорнятищах (99), в селах Лави (322) та Лотоки (337); своїй матері – ігуменії Марії-Магдалині (196), матері кафедрального намісника Іоаникія (Сенютовича) (483, 484), Івану Маковському, колишньому кролевецькому сотнику, котрий вирішив постригтися в ченці Києво-Печерської лаври (490). Слід відзначити, що ряд універсалів дійшов до нашого часу у неповному вигляді (регести тощо). Так нам вдалося виявити регести універсалів Мазепи на володіння маєтностями Свято-Микільському Красногірському та Хрестовоздвиженському Полтавському монастирям; на збудування гути у володіннях Чернігівської архієпископії і т.д. Чисельність універсалів Мазепи, даних Києво-Печерській лаврі, згідно з виявленим їх реєстром сягає 14, Межигірському монастиреві – 15. 16 Якщо врахувати і їх, і той факт, що наслідуючи приклад гетьмана активною меценатською діяльністю щодо УПЦ зайнялася козацька старшина, то масштаби надань УПЦ в часи гетьманату Мазепи виглядають ще величніше.

Часом масштаби мазепиних надань можна порівняти з наданнями його попередників та наступників. Так, зберігся практично весь комплекс гетьманських універсалів, даних Свято-Михайлівському Золотоверхому монастиреві у ХVІІ–ХVІІІ ст. 17. Отже, коли Б. Хмельницький дав йому 5 універсалів, а подальші гетьмани й того менше, то Мазепа – до двох десятків. Більше дав тільки І. Скоропадський (21 універсал), але ряд маєтностей було надано останнім з числа конфіскованих у Мазепи та його племінниці, схимниці Марти (Витославської) 18. До раніше наданих маєтностей Глухівському Петропавлівському монастиреві гетьманами Виговським, Брюховецьким, Дорошенком, Многогрішним та Самойловичем Мазепа двома своїми універсалами-привілеями додав три села, рибні озера та два власних млини 19. Видавав «оборонні універсали», котрими церковні володіння оберігалися від зазіхань з боку світської влади, від постоїв військ тощо. Гетьман надавав землі, села із залежними селянами, млини, перевози, наказував виконувати на користь монастирів певні повинності (гачення гребель), надавав привілеї (роблення горілки, продаж алкогольних напоїв та тютюну) і т.д., забороняв селянам переходити у козацькі підсусідки й таким чином у козацький стан. Чимало універсалів та листів, які стосувалися оборони монастирів від втручання світської влади, прагнення декого з козацької старшини обернути ченців або черниць у своїх підданих. Так, під час перебування Мазепи у Чернігові наприкінці 1695 до нього прийшли черниці жіночого Свято-П’ятницького монастиря із скаргою на чернігівського полковника Я. Лизогуба, котрий обертав на полкові потреби працю підданих монастиря. У своєму листі до Лизогуба від 8.01.1696 (29.12.1695) Мазепа суворо заборонив «зачипати панщиною» згаданих монахинь 20. Нерідко гетьман розв’язував конфлікти між монастирями, як от між Богоявленським Братським та Межигірським (223). У світлі нововиявлених документів можна простежити й деякі нові тенденції в гетьманській допомозі УПЦ. Так, своїм універсалом від 22.02.1705р. за ст. стилем Мазепа прилучив до храму св. Іоанна Предтечі у Стародубі музичний цех, що мало підтримати церкву (418). У своєму прагненні допомогти УПЦ він часом переходив певну межу, здійснюючи й такі форми підтримки, котрі не вповні узгоджуються з літерою і духом Святого Письма (вони й нині живуть у практиці РПЦ!). Маємо на увазі привілеї монастирям на володіння шинками, на горілчану й тютюнову оренду, на монопольний продаж горілки на монастирських перевозах та під час ярмарків. Такі права були зокрема надані Спаському монастиреві в Новгород-Сіверському, Густинському під Прилуками, Єлецькому монастиреві у Чернігові ті ін.

Врешті не можна не згадати про численні дрібніші дари гетьмана УПЦ, тобто дзвони, хрести, богослужбові книги, чаші, ікони, облачення, нерідко з коштовними оправами та окладами…

Мазепа надав надзвичайно велику фінансову допомогу православним храмам та монастирям у їх побудуванні та реставрації, чимало з них і нині є цінними пам’ятками архітектури (дзвіниця у Софійському соборі, Свято-Іллінська, Свято-Микільські церкви («Набережна» та «Притиска» на київському Подолі). Було збудовано Свято-Троїцьку надбрамну церкву та церкву Всіх Святих над Економною брамою Києво-Печерської лаври, реставровано Свято-Успенський собор Києво-Печерської лаври. Гетьман реставрував чи перебудував, оздобив храми практично в усіх київських і чернігівських монастирях, також в головних центрах лівобічної Гетьманщини (Глухів, Переяслав та ін.). Особливе місце належало гетьманській столиці – Батурину. Як було встановлено Л. Кіяшко, в часи гетьманату Мазепи тут було зведено низку храмів, в т.ч. п’ять – власним коштом гетьмана 21. Характерно, що взамін дерев’яних храмів були збудовані кам’яні. За деякими підрахунками, протягом свого гетьманату Мазепа власним коштом відродив і реставрував понад 20 церков і монастирів, як от Свято-Вознесенський у Переяславі та Петропавлівський під Мошнами. Нововиявлені документи стосуються інколи започаткованих при активній підтримці Мазепи деяких монастирів як от: Свято-Успенський Кам’янський та Свято-Микільський монастирі у Стародубському полку, Свято-Вознесенський монастир у Переяславі, або ж відроджених ним, як от Любецький, відомий ще з часів св. Антонія Печерського. Вони засвідчують, що власним коштом гетьмана було збудовано Різдво-Богородицький храм біля м.Березної, Свято-Вознесенський храм у Переяславі (331). Власним коштом гетьман профінансував багатоярусний іконостас Свято-Успенського собору Києво-Печерської лаври, укріпив стіни навколо лаври. Вражаючі суми пожертв Мазепи на Церкву навела старшина у складеному 1709р. (уже в еміграції) реєстрі його фундацій та донацій. Якщо за цим реєстром підсумувати видатки гетьмана, то вийде астрономічна сума понад 1 млн. золотих дукатів, причому цей перелік далеко не повний, бо сюди не ввійшли пожертви багатьом церквам та монастирям, церковним інституціям та духовенству, бо ряд витрат уже не можна було встановити, як от на збудування Бахмацького, Думницького, Кам’янського та Любецького монастирів із церквами 22. Щедрі пожертви на користь УПЦ гетьман призначив також і в своєму заповіті. Все це між іншим підтверджує висновок О.Мезька-Оглоблина про те, що Мазепа на відміну від тогочасних володарів у Західній Європі, котрі віддавали перевагу палацам, «будував переважно церкви або публічні будови (приміром, будинок Київської академії)» 23.

При всьому цьому Мазепа проводив надзвичайно зважену фінансову та соціальну політику. Свою допомогу УПЦ він чітко співвідносив із можливостями державного та особистого скарбу, а у своїй соціальній політиці не допускав перекосів на користь духовенству, які б мали зашкодити інтересам міщанського й особливо козацького станів. Особливу обережність Мазепа виявляв на початку своєї каденції. Показовим у цьому плані є його лист, писаний не раніше серпня 1687р., тобто невдовзі після обрання Мазепи гетьманом, відомому церковному та культурному діячеві України, архімандриту Спаського монастиря в Новгород-Сіверську о.Михайлу (Лежайському). Мазепа рішуче відкинув скарги архімандрита й по пунктах перелічив, яка саме допомога була надана цій архімандриї (надання маєтностей, заходи по поверненню їй «новотних» козаків або таких, що повтікали з війська, тощо). Тут же гетьман застеріг, що він ніколи не піде на випис із реєстру задля повернення в монастирське «послушенство» заслужених козаків, бо це накличе на нього «от Войска нелюбов и незычливость» й може призвести до конфлікту. А такий конфлікт, та ще в розпал підготовки до нового царського походу на Крим, коли «зачатая з бесурманами война тепер в кипячом обороті обрітается», міг би призвести до того, що «в великих ділах монарших до цілости всего християнства потребных… уховай боже, учинила б ся завада» 24.

Чимало коштів гетьман виділяв УПЦ на гуманітарну допомогу, на розвиток церковної освіти як от: два села, наданих на шпиталь Києво-Печерської лаври, щорічна пожертва київським бурсакам 1000 золотих, допомога у будівництві нового приміщення для друкарні у Києво-Печерській лаврі та при Чернігівській кафедрі, купівлі устаткування для них (ще за життя Мазепи було видано ряд цінних книг, в т.ч. Цвітна Тріодь (1702), Києво-Печерський патерик (1702), напрестольне Євангеліє (1707), Служебник (1708 і т.д.). Щедрою рукою гетьман надавав допомогу Києво-Могилянській Академії (понад 200 тис. золотих) та створеному за його активної підтримки Чернігівському колегіуму. Враховуючи, що в ті часи Церква і культура були і Україні нерозривно пов’язаними, підтримка гетьманом УПЦ надзвичайно позитивно вплинула на розвиток української культури, насамперед літератури та мистецтва, але це тема окремого дослідження, яке до речі вже починає розроблятися 25.



Все вищесказане значно розширює уявлення про роль гетьмана Івана Мазепи як покровителя Православної Церкви й мецената, є зайвим доказом брехливості міфу про срібролюбство гетьмана. Нововиявлені джерела вповні підтверджують правоту відомого церковного та культурного діяча України, сучасника Мазепи, ієромонаха Антонія (Стаховського), котрий став пізніше митрополитом Сибірським і Тобольським. Він так визначив роль гетьмана у цій справі: «Не бысть прежде его, подобен ему, и по нем не будет».
Примітки:

* Тут і далі датування подане за старим стилем.

** Тут і далі в дужках вказано номер універсалу Мазепи за найповнішою їх публікацією 2002р. (Універсали…)

1 Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-Йорк-Київ-Львів-Париж-Торонто, 2001; Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687 – 1709. Мюнхен, 1988; Мацьків Т. Англійський текст Зборівського договору з 1649 року та інші вибрані статті. – Нью-Йорк-Львів-Київ-Мюнхен, 1993; Subtelny O. On the Eve of Poltava: The Letters of Ivan Mazepa to Adam Sieniawski, 1704-1708. New York, 1974. Було видано й ряд дрібніших розвідок, як от: Чижевський Д. Забутий віршик Івана Мазепи // Українська вільна академія наук у США. Науковий збірник. – Нью-Йорк, 1952. – Т.1. – С. 129-131.

2 Павленко С.О. Міф про Мазепу. Чернігів, 1998; Ситий І. Гетьманські універсали в колекції Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського // Сіверянський літопис (далі – СЛ). – 1998. – № 2. – С. 31-46; З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи. К., 1996. – 192 стор.

3 Див. Мицик Ю.А. Нові документи гетьмана Івана Мазепи // Пам’ятки України. – 1991. – № 6.; Мицик Ю.А. Листи Івана Мазепи та Пилипа Орлика //Бористен. – 1993. – № 4. – С. 5-6; Мицик Ю.А. З нових джерел до історії церковного землеволодіння на Чернігівщині ХVІІ–ХVІІІ ст. // СЛ. – 1997. – №№1-2. – С. 100-117; Мицик Ю.А. З документації гетьмана Iвана Мазепи. – СЛ. – 1997. – № 3. – С. 99-105; Мицик Ю.А. З документації гетьмана І. Мазепи // СЛ. – 1998. – № 1. – С. 91-103; Мицик Ю. А. Шість гетьманських універсалів ХVІІ–ХVІІІ ст. // СЛ. – 2000. – № 1. – С. 88-92; Мицик Ю., Бойницька Н. З документації гетьмана Івана Мазепи // СЛ. – 2001. – № 4. – С. 36-45. Огляд універсалів Мазепи, що зберігаються у відділу рукописів Національного музею історії України, зробила Алла Гуляй: Гуляй А. Документальні пам’ятки доби гетьманщини в збірці Національного музею історії України // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – К., 1999. – Вип. 8. – С. 193-195.

4 Універсали Івана Мазепи 1687 – 1709. К. – Львів, 2002. – 757 стор.

5 Там же. – №№ 48, 77, 93, 67, 149, 196.

6 Див. Кривошея В. В. Національна еліта Гетьманщини. К., 1998. – Ч. 1. – С. 183-187; Кривошея В. Іван Мазепа: біографічні дрібниці. // СЛ. – 1998. – № 2. – С. 93-95.

7 Дорошенко Д. Тихий закуток. Гетьманський монастир // СЛ. – 1998. – № 1. –С.155; Павленко С. Духовні побратими Івана Мазепи // Пам’ять століть. – 2001. – № 6. – С. 34-56; Універсали Івана Мазепи… № 87; Бібліотека Польської Академії наук (далі – БПАН). – Відділ рукописів (далі – ВР). – № 270. – Арк. 50-51 зв.; Травкіна О.І. Чернігівський колегіум (1700 – 1786). – Чернігів, 2000. – С. 15; Мицик Ю.А. З документації гетьмана І. Мазепи // СЛ. – 1998. – № 1. – С. 95.

8 Універсали Богдана Хмельницького. 1648 – 1657. – К., 1998.

9 Мицик Ю.А. Проблема унії в дипломатичних інструкціях гетьманів України до уряду Речі Посполитої (середина – друга половина ХVІІ ст.) // Warszawskie zeszyty ukrainoznawcze. – Warszawa, 1997. – T.4-5. – C. 92–104.)

10 Див. наприклад лист Мазепи до Петра І від 19.02.1708р. (З епістолярної… № 76). Висловлюємо щиро вдячність В. Станіславському за надану ним можливість ознайомитися із підготовленим ним до друку томом епістолярної спадщини гетьмана, де міститься чимало подібних матеріалів.

11 Держархів у Кракові. – Ф. «Зібрання Русецьких». – № 69. – Арк. 11-14 ; Див.: Мицик Ю.А. З документації гетьмана І. Мазепи // СЛ. – 1998. – №1. – С.94.

12 Центральний державний історичний архів України у Києві (далі – ЦДІАК). – Ф. 1407. – Оп. 1. – №№ 86, 89; Бібліотека Польської академії наук у Кракові. – Відділ рукописів. – № 270. – Арк. 60.

13. З епістолярної спадщини… № 3.

14 ЦДІАК. – Ф. 1407. – Оп. 1. – № 87.

15 Павленко С. Міф… С. 160.

16 Див.: Мицик Ю. З документів І.Самойловича та І. Мазепи // СЛ. – 2001. – № 6. –С.33-35.

17 Національна бібліотека України ім. Вернадського. – Інститут рукописів. – № 535 П./1763 С.

18 Мицик Ю.А. Гетьман І.Скоропадський – покровитель Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві // СЛ. – 2000. – № 4. – С.50-64; № 5. – С. 65-81.

19 Універсали Івана Мазепи… С. 26.

20 БПАН. – ВР. – № 270. – Арк. 51-52. Див.: Мицик Ю.А. З документації гетьмана І.Мазепи // СЛ. – 1998. – №1. – С. 96.

21 Кіяшко Л. Батуринські церкви доби Івана Мазепи. // СЛ. – 2002. – № 1. – С. 23-24. Всі батуринські храми були знищені російськими військами під час взяття Батурина у 1708р.

22 Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба... – С. 170-171.

23 Там же. – С. 146.

24 БПАН. – ВР. – № 270. – Арк. 53-54 зв. Див.: Мицик Ю.А. З документації гетьмана І.Мазепи. // СЛ. – 1998. – №1. – С. 92-93.

25 Павленко С. Міф…; Пуцко В. Гетьман Іван Мазепа – меценат українського церковного мистецтва // Церковний календар на 1992р. Б. м., 1992. – С. 152-170; Пуцко В. Гетьман Іван Мазепа і розвиток українського мистецтва // Київська старовина. – 1995. – № 1. – С. 98-104; Пуцко В. Ікони Чернігівщини // СЛ. – 1997. –№ 4. – С. 129-135; Пуцко В. Мазепина срібна шата в Чернігові //Родовід. – 1996. – Ч. 2(14). – С. 112-116.
http://www.mazepa.name/history/mytzyk.html

Ольга ТРАВКІНА,

головний зберігач – завідувач відділом фондів

Національного архітектурно-історичного заповідника

«Чернігів стародавній»,

кандидат історичних наук



МЕЦЕНАТСТВО

ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ

В ЧЕРНІГОВІ
Серед міст України Чернігів посідає особливе місце як один з найдавніших історичних та культурних центрів Чернігово-Сіверської землі.

Друге, після славного давньоруського минулого, піднесення Чернігова розпочалося за часів Національно-Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Місто перетворюється на центр Чернігівського полку.

Період стабілізації козацької держави, що розпочався за часів гетьманування Івана Самойловича (1672 – 1687 рр.), а своєї вершини сягнув за гетьмана Івана Мазепи (1687 – 1709 рр.), супроводжувався значним підйомом у всіх сферах матеріальної та духовної культури. Державна політика гетьмана Івана Мазепи була направлена на підтримку освіти, книгодрукування, церковного будівництва, різних галузей мистецтва.

Чернігів був визначним центром стародавньої Чернігово-Сіверської землі, мав багате історичне минуле та чималі культурні і духовні традиції. З другої половини XVII ст. тут утвердилися багаті та впливові роди козацьких старшин, такі як Лизогуби, Дуніни-Борковські, Полуботки, котрі відбудували місто, відновили його старовинні храми, актуальним стає питання відродження Чернігова як духовного центру Північного Лівобережжя.

Піднесенню та розквіту Чернігова сприяло і високоосвічене духовенство. Чернігівським єпископам, які очолювали найбільшу в Гетьманщині єпархію, імпонувало мати свою резиденцію в місті, яке за стародавньою славою дорівнювало Києву, де збереглися відомі давньоруські храми та монастирі.

Перевівши із Новгорода-Сіверського в Чернігів 1672 р. свою кафедру, друкарню, школу, найвпливовіший український ієрарх другої половини XVII ст., чернігівський архієпископ Лазар Баранович (1616 – 1693 рр.) прагнув перетворити Чернігів на провідний культурний осередок всього Лівобережжя, підняти його до рівня Києва, а то й перевищити. Навколо знаменитого владики гуртувалися талановиті літератори та митці того часу: Дмитрій Туптало, Антоній Радивиловський, Іоаникій Галятовський, Іван Величковський, Тимофій Богданович. У друкарні, яку він заснував, працювали кращі художники-гравери Леонтій Тарасевич, Іван Щирський, Лаврентій Крщонович, Никодим Зубрицький та ін.

Позиція чернігівських архіпастирів та старшини на розбудову міста, на перетворення його в значний культурний осередок, блискуче минуле Чернігова не могло не зустріти відгуку в гетьмана Мазепи, щедрого мецената.

Покровительством гетьмана користувався Іоан Максимович – продовжувач справи Лазаря Барановича, чернігівський архієпископ (1696 – 1712 рр.), письменник, який в 1700 р. заснував Чернігівський колегіум. Гетьман надав 10000 золотих на розбудову резиденції чернігівських архієпископів – Борисоглібського монастиря: монастирської дзвіниці (збереглася закладна дошка з гербом Мазепи), будівлі для колегіуму.

Іоан Максимович активно продовжував справу розпочату Лазарем Барановичем, користуючись підтримкою гетьмана Івана Мазепи щодо зміцнення позицій православної церкви в краї, подальшого підйому та розквіту Чернігова як духовного центру. Маючи намір реорганізувати школу Лазаря Барановича в колегіум, Іоан Максимович за сприяння та фінансування гетьмана Івана Мазепи розпочав у кафедрі будівництво цілого комплексу приміщень, що складався з монастирської трапезної, дзвіниці та корпусу шкільних приміщень.

В епітафії Іоану Максимовичу, авторство якої приписують Антонію Стаховському, підкреслювалося:

«В дому архиерейском вся бяху древяна

Здания, а им вся с камене создана:

Трапеза, калокольна, кельи, палаты

И ограда, все то он потшася создати» 1.

У 1701 р. гетьман Іван Мазепа надав Іоану Максимовичу підтверджувальний універсал на володіння руднею с. Неданчичі, подарованій кафедрі І.Єфимовичем на «фундуючуюся каменную звонницу» 2. Гетьман навіть на цілий рік звільнив кафедру від обов’язків давати частину виробленого в рудні заліза до військового скарбу.

На дзвіниці була влаштована закладна дошка, яка збереглася до нашого часу, з гербом Івана Мазепи, монограмою та записом про пожертвування гетьмана: «Сей храм созданъ Божіим Благословеніемъ прещедримъ даяніемъ и іждивеніемъ от ясне Вельможнаго Пана Іоанна Мазепы славнаго войскъ Росийских Гетмана надтисяща всем сотомъ року здат начася, а в второмъ поспешествомъ Божимъ скончася».

Дзвіниця мала церкву, названу на честь патронального святого Івана Мазепи Іоана Предтечі, (а не Іоана Богослова), як вважали краєзнавці XIX ст: «Триумфальный знакъ каменный сооружити благоволилъ єси коліосъ, Дзвонницу, на ней же церковь Божественная под именемъ патрона Вельможности Вашой святого Иоанна Предтечи» 3. На кошти гетьмана був відлитий і дзвін для цієї дзвіниці: «…на вашем панском коліосе дзвонничном, кимвал (дзвін) доброгласен власным коштом Вашим Реиментарским соделанный» 4. Дослідники XIX ст. М.Марков та М.Маркевич стверджували, що у дзвіниці знаходилися класи колегіуму та колегіумська церква.

За щедрі пожертви викладачі та учні Чернігівського колегіуму піднесли гетьману книгу «Зерцало от писанія Божественнаго», яка вийшла в 1705 р. в друкарні чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря.

В ній повідомлялося, що за допомогою, ймовірніше всього, самого Івана Мазепи були побудовані приміщення колегіуму: «…оучилищъ каменныхъ шестъ за скудность мейсца, под єдинымъ покровом» 5Це дало можливість відкрити ще один клас риторики: «Живы будем в настоящий годъ (тобто в 1705 р. – О.Т.) риторицкому оученію начало положенно буде» 6

Збірник був присвячений гетьману Івану Мазепі: «…особливому милостивому патрону и добродееви, доброе сіє душеполезное зерцало, ву ново обновленномъ Черниговских оучилищъ» 7. На початку дається пояснення назви книги, розкривається метафоричність її назви: «Смотряяи во в зерцало, видимъ з вне лице свое, и всякій на нему порокъ; и, исправляетъ е чисто. И в сіе духовное, писанія Божественнаго зерцало, всякъ Христолюбивъ, Богодухновенне внимателно, оумилительнымъ чтеніемъ смотряя, нетокмо внъ красоту благополучія мірскаго, правоправленія власти, и славу свою добре исправляетъ, но и внутрь, еже паче всехъ естъ, душевную красоту, Божественною, благодати вечныя, лепотою паче снега оубеляетъ, и просвещаетъ» 8 У присвяті, написаній витончено та емоційно, з майстерно застосованою, досить складною художньою образністю, метафоричністю, характерними для бароко, гетьман прославлявся за будівництво та прикрашання церков у Києві, розбудову Києво-Могилянської колегії: «Зримъ Кіево-Могилянскіе Афины, щедрою десницею Вашею Панскою каменным строеніемъ, и правъ оутвержденіемъ оукрепленны», меценатство в Чернігові: розбудову кафедрального монастиря, приміщення колегіуму, будівництво папірні для чернігівської друкарні, оздоблення «кіотомъ сребрекованнымъ» чудотворної ікони Троїцько-Іллінської Богоматері. У панегірику вихвалялися військові справи Івана Мазепи, який величався «храбрым новым Геркулесом», уподіблювався «премудрому Соломону». Присвята мала підпис: «Ієромонахъ Антоній наместникъ ка[федры] Че[рниговской] и префектъ коллегіумъ Архіепископіи Черниговской з труждающимися » 9.

В особливому примірнику збірника, який, був піднесений гетьману, після присвяти вміщений вірш на пошану Івана Мазепи під назвою "KRZУSZ" польською мовою. В ньому йшлося про герб гетьмана як ключ до мудрості, прославлялося його покровительство наукам, вказувалося, що Іван Мазепа дав дозвіл на відкриття Чернігівського колегіуму. Це гербовний вірш, написаний в бароковому стилі, з використанням алегорій та метафор, образів античної міфології. Автором панегірика міг бути Антоній Стаховський. Ось уривок з вірша:

«Ну а твій гербовий Хрест, вельможний гетьмане,

Учням золотим ключем мудрості постане.

А що відчинивсь палац тих наук забутих,

Чи ясніше розказать: у непам’ять збутих,

Влада це твого Хреста, що сюди Камени

У чернігівські внеслись мудрії Атени.

Чим же твій гербовий хрест нас ударував був?

Щоб ліцей оцей постав, дозвіл нам подав був.

Тож вельможний пане дати тобі маєм:

Квітом цих нових наук скроні увінчаєм»

(переклад В.Шевчука) 10.

Таким чином, гетьман Іван Мазепа офіційно підтвердив заснування Чернігівського колегіуму своїм дозволом. Діяльність навчального закладу вищого рівня вимагало юридичного оформлення дозволом з боку державної влади. Так, свого часу заснування та статус Києво-Могилянського колегії було затверджено привілеєм польського короля Владислава ІV 1633 року, а потім царською грамотою 1701 року. Заснування єзуїтського колегіуму в Новгороді-Сіверському також було підтверджено королівським привілеєм 1635 р.

Відкриття ще одного закладу вищого рівня в Гетьманщині мало неабияке значення, виходячи навіть з того, що цей новоутворений колегіум міг стати в якійсь мірі і конкурентом Києво-Могилянській колегії. Чернігів знаходився в незначній відстані від Києва і частина студентів, яка мала б там навчатися, вступала на навчання вже до Чернігівського колегіуму. Можливо, цей факт, певним чином, пояснював і те, що в Чернігівському колегіумі викладання філософії та богослов’я, якими визначався статус вищого навчального закладу, було запроваджено значно пізніше. Тому вважаємо, що у справі заснування Чернігівського колегіуму важливе значення мало не лише бажання та зусилля чернігівських архієпископів, які виступили ініціаторами його відкриття, але і підтримка як фінансова, так і юридична з боку державної влади, гетьмана Івана Мазепи.

Про увагу з боку гетьмана до кафедри чернігівських архієпископів, свідчить той факт, що Іван Мазепа надав кафедральному Борисоглібському собору розкішні царські срібні ворота для іконостасу. На них, внизу центральної платівки розміщений герб гетьмана Івана Мазепи з монограмою «І. С. М. Г. 3.» – Іван Степанович Мазепа Гетьман Запорозький. Праворуч прикріплена платівка, на якій кириличними буквами вирізьблена дата – 1702 р. Царські ворота були виготовлені в м. Аугсбурзі (Німеччина) відомим ювеліром Пилипом Якобом IV Дрентветтом (1646-1712 рр.). Про це свідчать міське тавро та особисте тавро майстра, викарбуване на воротах.

Композиція царських воріт, виконаних в стилі бароко, традиційна для українського мистецтва. Тут зображені чотири євангелісти: Матвій, Марк, Лука та Іоан, а також перші давньоруські святі – Борис та Гліб, на честь яких був названий собор. В нижній частині – зображення пророка Єсея, царя Давида і на центральній платівці – десять біблійних царів – родовід Ісуса Христа. У верхній частині – композиція Благовіщення.

Автор проекту воріт, ймовірніше всього, належав до києво-чернігівського культурно-мистецького осередку. Спроектувати ворота могли відомі українські художники-гравери: як Олександр Тарасевич (? – 1727 р.), так і Леонтієм Тарасевичем (? – 1710 р,) а можливо Іван Щирський (1650 – 1714 рр.). Є відомості про те, що Олександр Тарасевич та Леонтій Тарасевичі (існує припущення, що вони були братами) навчалися саме у Аугсбурзі, у друкарні Кіліанів. Бартоломей та Пилип Кіліани були відомими майстрами гравюри не тільки у себе в Баварії, а й в Австрії. Потім Олександр Тарасевич працював у Глуську (нині республіка Бєларусь), згодом в друкарні при Віленській академії, пізніше керував лаврською друкарнею в Києві. У 1693 р. Олександр Тарасевич виконав посмертний портрет чернігівського архієпископа Лазаря Барановича. Леонтій Тарасевич та Іван Щирський ілюстрували видання Чернігівської та Києво-Печерської друкарень.

Царські ворота іконостасу Борисоглібського собору – цікавий приклад співробітництва західноєвропейських та українських майстрів, щедрої меценатської діяльності гетьмана Івана Мазепи, в результаті чого на зламі XVII – XVIII ст. і був створений цей ювелірний шедевр – окраса чернігівського кафедрального собору.

Гетьманським «панским благоволением» була збудована також папірня для друкарні Троїцько-Іллінського монастиря. На знак подяки тут надруковано п’ять книг і два панегірики, присвячені гетьману-благодійнику.

Понад 5000 тисяч золотих виділив гетьман на будівництво дерев’яної церкви св. Іоанна, яка знаходилася в чернігівській фортеці і до нашого часу не збереглася. В кінці XVII ст. прилучився гетьман і до відновлення П‘ятницької церкви: його герб знаходився на барочному фронтоні церкви.

10000 золотих було пожертвувано гетьманом на завершення будівництва ще одного чернігівського храму – величного Троїцького собору та оздоблення срібними шатами кіоту знаменитої чудотворної ікони Троїцько-Іллінської Богоматері. Чудотворна ікона Троїцько-Іллінської Богоматері була написана в 1658 р. ченцем Іллінського монастиря Григорієм Дубенським, можливо за походженням з міста Дубно на Волині. У квітні 1662 р., як писав відомий козацький літописець Самійло Величко, «образ» плакав, жаліючи українців «через роздвоєння та чвари» тобто через Руїну, яка розпочалася на Україні після смерті Богдана Хмельницького.

Чудотворний образ Троїцько-Іллінської Богородиці, за свідченням Дмитрія Ростовського, врятував печерний монастир від розорення татарами, які напали на монастир у 1662 р. Чудам Троїцько-Іллінської Богородиці він присвятив свою книгу «Руно орошенное», яка користувалася великою популярністю і перевидавалася вісім разів.

Прославлена чудотворна ікона була оздоблена позолоченими срібними шатами та вставлена у великий кіот, який теж був прикрашений срібними карбованими пластинами із зображеннями на теми з життя Христа та Богородиці та гербом гетьмана Івана Мазепи з клейнодами. Після передачі в 1929 р. собору у відання Народного комісаріату освіти, шата кіоту потрапила до Чернігівського історичного музею, де вона зберігається і донині у розібраному вигляді (18 пластин різного розміру). Внизу шат – герб гетьмана Мазепи в обрамленні гармат, клейнодів. В соборі, ймовірно, знаходиться зображення самого гетьмана в образі його патронального святого Іоана Предтечі. Достеменно відомо, що на кошти Івана Мазепи був споруджений іконостас для Введенської трапезної церкви Троїцько-Іллінського монастиря. Іконостас, який не зберігся, також мав герб Мазепи.

Чернігів у другій половині XVII – XVIII ст. перетворюється у визначний центр образотворчого мистецтва. Тут працювали такі видатні художники-гравери, як Лаврентій Крщонович, Леонтій Тарасевич, Інокентій Щирський, Никодим Зубрицький та інші. Вони ілюстрували книги друкарні Троїцько-Іллінського монастиря, писали ікони, артілі малярів розписували чернігівські храми.

Вже в перші роки свого існування Чернігівський колегіум завдяки зусиллям його засновника Іоана Максимовича, першого префекта Антонія Стаховського, інших викладачів, державної підтримки гетьмана Івана Мазепи перетворився у значний центр просвіти та культури Лівобережної України. Про це свідчить, насамперед, ціла низка друкованих праць, які виходили в співавторстві архієпископа, префекта та інших викладачів Чернігівського колегіуму. Вони побачили світ у друкарні чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря. У 1705 р. вийшло відразу три книги з присвятами: гетьману Івану Мазепі, царевичу Олексію Петровичу, генеральному судді Василю Кочубею від Чернігівського колегіуму. Думається, що творча атмосфера, яка панувала у цей час в колегіумі, надихала Іоана Максимовича на написання, переклад та видання творів, таких як «Богородицє Дєво» (1707 р.), «Феатрон или позор нравоучительный» (1708 р.), «Молитва Отче наш на «седьм богомыслей расположенная» (1709 р.), «Царскій путь креста Господня» (1709 р.), «Осмъ блаженства євангельскыя» (1709 р.) [55], «Синаксарь» про перемогу під Полтавою (1710 р.), котрі Максимович створював разом з викладачами колегіуму, відгукуючись на його потреби в зразках поетичної творчості чи перекладах іноземних вчених та богословів. Можна припустити, що Чернігівський колегіум у цей час нагадував не стільки школу в традиційному значенні цього слова, а радше літературно-освітянський осередок чи своєрідне товариство поетів, письменників, митців, щось на кшталт академій гуманістів доби Відродження, які пропагували ідеї просвітництва та виховання досконалої особистості, але звичайно, з урахуванням місцевих особливостей тогочасного суспільства. Дослідниця І.Пархоменко зазначала: «Це був високоінтелектуальний мистецький гурток, де писали витончено й вишукано, бо гострота розуму, блиск метафор, парадоксів, складання у виглядів лабіринтів та ребусів віршів, вважалося тоді ознакою високої освіти, прилучення до європейської культури. Елітарні твори, проблеми теологічної думки виводили за межі буденної свідомості, примушували читача й глядача поблукати у світі ірреального, загадкового, алогічного» 11. Алегоричні барокові поняття та образи ілюструвалися складними символічними композиціями, якими прикрашалися твори. Авторами численних гравюр були відомі гравери Іван Стрельбицький, Никон Фігурський та Никодим Зубрицький. Никодим Зубрицький приїхав сюди зі Львова, жив у Чернігові з 1709 по 1724 року, допомагав Іоану Максимовичу перекладати привезені ним західні книжки з символіки та ілюстрував їх 12. Нові барокові сюжети, запозичені з цих книжок, втілювалися в стінописах храмів, іконостасів, зокрема в Києво-Печерській Лаврі. На думку дослідниці в цей час Чернігів був великим культурним центром, в якому раніше, ніж у Києві опановувалися нові теми, ідеї. «Тут була творча думка, складалася новітня поезія бароко, розвивалося емоційно-образне мислення» 13.

У добу мазепинського «ренесансу» Чернігівський колегіум стає важливим літературно-мистецьким осередком України. Численні друковані та рукописні твори засновників, викладачів колегіуму склали цінний доробок української літературної спадщини першої половини ХVІІІ ст.



Завдяки державній підтримці гетьмана Івана Мазепи та зусиллями чернігівських архієреїв, місцевої козацької старшини Чернігів був перетворений на рубежі XVII – XVIII ст. у другий після Києва культурно-духовний осередок в Гетьманщині. Увага гетьмана була направлена на підтримку Чернігівської друкарні, за значенням третьої в Україні після Києво-Печерської та Львівської. Один з найстаріших навчальних закладів у Лівобережній Україні Чернігівський колегіум відкривається у 1700 р. за сприяння та фінансування гетьмана Івана Мазепи. Чернігів прикрашається пишними, спорудженими в бароковому стилі храмами, монастирями, які в значній мірі зумовили неповторний вигляд міста і до нашого часу.

Посилання

1 Фомин. С.В. Последний царский святой. Святитель Иоанн (Максимович) митрополит Тобольский, Сибирский чудотворец. Житие. Чудеса. Прославление. Служба. Акафист. С. – Петербург.: 2003. – С. 50.

2 Модзалевский В.Л. Краткий очерк жизни св. Иоанна Максимовича/ Підготовка до друку і передмова О.Коваленка // Сіверянський літопис. – 1998. – №5. – С.139.

Зерцало от писанія Божественнаго. – Чернігів: Друкарня Троїцько-Іллінського монастиря, 1705. – 11 зв., НН.

4 Там само, арк.5, зв., НН].

5 Там само.

6 Там само, арк.7.

7 Там само, арк. 4, НН.

8 Там само, арк.11 зв., НН.

9 Іван Мазепа [Упоряд. і передм. В.О.Шевчука]. – К.: 1992.-132с.

10 Пархоменко І.В. Гравюри Чернігівської друкарні XVII-XVIII ст. як джерело іконографії розписів Успенського собору Києво-Печерської лаври // Могилянські читання: Літературна і видавнича діяльність Києво-Печерської лаври XI-XX ст.: Зб. наук. праць. Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. К., 2002. – С. 150.

11 Там само, С. 151.

12 Там само.

13 Там само.

Каталог: data -> upload -> publication -> main
main -> Інструкція з діловодства в Головному територіальному управлінні юстиції у Закарпатській області
main -> Методичні рекомендації стосовно об’єктів нерухомого майна, права на які підлягають державній реєстрації
main -> Матеріали до єдиного дня інформування населення Полтавщини у травні 2006 року
main -> Чернігівська обласна державна адміністрація
main -> Становлення концептуальних основ процесу економічної глобалізації анотація
main -> Програма з основ держави та права
main -> Концепція розвитку туризму та курортів у тернопільській області до 2020 року

Скачати 394.01 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка