«Чарівники сміху»



Скачати 204.94 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір204.94 Kb.
Чарівники сміху

Вірш
1-й ведучий. Мовою сатириків про тих, хто цурається мови, зневажає її, засмічує русизмами, про школярів та їх життя пишуть Павло Глазовий, Грицько Бойко, Степан Олійник, Євген Бандуренко, Анатолій Гарматюк, Іван Кирій. Хто ж вони? Що написали? Давайте уважно послухаємо, зробімо для себе висновки, поміркуємо, добродушно посміємося й покепкуємо! Вашій увазі пропонуємо усний журнал на тему «Чарівники сміху».

 

Вірш


Сторінка І

Павло Гпазовий — (демонструється портрет)
2-й ведучий. Народився 30 серпня 1922 рі с. Новоскелюватка, Казанківського району Миколаївської обл. в сім'ї хлібороба. Учасник Великої Вітчизняної війни. Закінчив Київський педінститут (1950 р.). Працював заступником головного редактора журналу «Перець», а згодом журналу «Мистецтво». Автор ряду книжок сатири та гумору. Лауреат премії Остапа Вишні. Його гуморески допомагають боротися з вадами нашого суспільства, за допомогою сміху вчать жити і боротись з перевертнями, покручами, що зневають мову, народну культуру. У нього на все «сміхологія» своя. Ось деякі гуморески із збірки «Сміхологія». 
Вірші 3 шт.
1-й ведучий. Посміялися? Посміймося ще. Українцям споконвіку властивий гумор. 
Сміх дзвіночками ллється — Україна сміялась, Україна сміється. І знову П.Глазовий.
Вірші 3 шт.
Сторінка II
2-й ведучий. Про тих, хто нехтує рідною мовою, пише і сатирик-подолянин Анатолій Гарматюк. У своїх спогадах він зізнається, як директор одного із видавництв викинув із збірки сатиричну мініатюру про перевертнів, покручів, які зневажають мову. «Але на цю тему пише Расул Гамзатов», — не погоджувався байкар. «Аргумент» директора був такий. «Гамзатову можна, а вам — ні!» Сьогодні прозвучить гумореска Гарматюка. 

Вірш
Сторінка III 
Степан Олійник
(демонструється портрет)
1-й ведучий. Знайшов своє покликання в гуморі. Він глузував з «Ледаря-брехунця», з неграмотного Панаса, з придуманою Вовою хвороби. Юні слухачі знали, що поет по-дружньому хотів допомогти їхнім ровесникам позбутися поганих звичок. Тому-то й полюбилися його вірші і малим, і їхнім батькам.

Народився Степан Іванович Олійник 3 квітня 1908 року в селі Пасицелах Балтського району на Одещині в бідній селянській сім'ї. Вчився в Одеській трудшколі, потім Одеському кооперативної технікумі, а згодом — на літературному факультеті Одеського педагогічного інституту. Вчителював, працював журналістом у пресі. 


У роки війни молодий літератор — у лавах героїчних захисників Сталінграда. На сторінках «Сталінградської правди» друкує свої статті, нариси, поезії про мужність оборонців уславленого міста. Нагороджений орденами і медалями. 
Вийшли в світ його гумористичні збірки «Мої земляки», «Наші знайомі», для юних читачів видав 1955 р. збірку «Весела книжка».

Помер С. Олійник 1982 р. в місті Києві. Послухайте його гуморески:


Вірші 2 шт.
Сторінкл IV 
Світла поезія Грицька Бойка
(демонстрування портрету) 



2-й ведучий. У тісному приміському поїзді вертається пізнього вечора додому 15-річний Григорій Бойко. На колінах у нього лежать перев’язані ремінцем шкільні підручники, в руках олівець і аркуш паперу. Дорогою доводиться робити уроки, а то й враження від побаченого записати в заповітний зошит. Треба добре вчитися, бо ж районна газета вже надрукувала його першого вірша...
1-й ведучий. Народився Григорій Пилипович Бойко 5 вересня 1923 року в с. Оленівці на Донеччині, в сім'ї службовця.

Закінчивши сільську семирічку, Г.Бойко продовжує навчання в Оленівській рудниковій школі ( тепер м. Докучаєвськ). Для нього хлопцеві доводилось щоденно вставати о 4 годині ранку, йти пішки кілька кілометра до станціїї, а вже звідти їхати робочим поїздом до школи.

Він належить до того покоління юнаків, які зразу після святкових, сповнених радості й щастя випускних вечорів узяли гвинтівку в руки і стали на захист рідної Вітчизни від навали фашистських військ. З липня 1941 року і до кінця війни поет перебував на фронті — спочатку як рядовий-кулеметник, а згодом як лейтенант зв'язку. Нагороджений медалями.

 
2-й ведучий. Після війни — студент українського відділу літературного факультету Донецького педагогічного інституту. 1949 року закінчує інститут з відзнакою. Кілька років працює в обласній газеті «Радянська Донеччина» та літературним консультантом нецької філії Спілки письменників України.

Початком своєї літературної діяльності Г.Бойко вважав 1950 рік, коли в Донецькому обласному видавництві вийшла його перша збірка віршів «Моя Донеччина». А потім з'явилося понад 100 книжок для дітей. Це «Вереда», «Хлопчик Ох», «Смішинки», «Билиці дядя Гриця», «Веселинки». «Шпаргалка-виручалка», «Два хлопчики Сміти» та ін.

 1-й ведучий. Дуже любив дітей. Залюбки бавився з малюками, розповідав неймовірні пригоди, грав з ними в різні ігри.

 Там, де з'являвся дядько Гриць, дзвеніло й реготало, аж сміх той розбризкувався навкруги золотим зерням.

Він був дуже талановитим письменником і дуже скромною людиною. Вірші вражають світлою поетичністю, досконалістю форми, теплим іскрометним гумором, великою добротою й гуманізмом навіть тоді, коли він дотепно й незлобливо кепкує над невдахою чи таким собі ледачим вашим ровесником.

 
2-й ведучий. Помер 1978 р. в м. Києві. Але він завжди з нами, молодий, усміхнений, з буйною чуприною над високим лобом, з добрими й допитливими очима, приємною посмішкою, бо завжди з нами його прекрасні твори, які нам подарував ще за життя. 
Пропонуємо вашій увазі деякі з них. Нехай вони знайдуть відгук у ваших серцях, спонукають до роздумів, яким бути, а яким — ні, як слід ставитися до вивчення рідної мови. 

Вірші 3 шт.
Сторінка V 
Євген Бандуренко
(демонстрування портрета) 



1-й ведучий. Належав до того молодшого покоління українських письменників, що прийшли в літературу з суворих фронтових доріг Великої Вітчизняної війни, що були і солдатами, і співцями свого народу.

 Народився Євген Федорович Бандуренко 23 січня 1919 рокув сім'ї київського чоботаря. Згодом батьки переїхали на постійне мешкання в м. Бориспіль Київської області, де й минули дитячі та юнацькі роки майбутнього поета. 


Скінчивши в 1937 р. Бориспільську середню школу, Євген Бандуренко вступив на філологічний факультет Київського університету.

1939 року його було призвано до лав Червоної Армії, а через два роки молодий боєць уже брав участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками.

Солдатом пройшов поет фронтові дороги і після війни, повернувшись до мирної праці, оселився в Одесі. З 1946 р. по 1954 р. очолював Одеську філію Спілки письменників України. 

2-й ведучий. Перша збірка поезій «Мечі і струни» вийшла 1945 року в Одеському обласному видавництві. Потім з'явились інші збірки: «Дружба», «Будемо знайомі», «Веселка», «Усміхнімось, друзі», «Кому на добро, а кому під ребро», «Кому смішно, а кому на горішки», «Сміхом колючим», «Смішні пригоди", «Чесне гумористичне», «Березові припарки", «Струни і стріли» та інші.

Помер 16 березня 1972 р. в м. Одеса.

Герої його творів попадають у смішні ситуації, вони винахідливі й дотепні, гострі на слово, ніколи не сумують. Послухайте й ви їх.
Вірші 4 шт.
Художня частина. (Інсценування жартівливих пісень) 
1- й ведучий. Сатирики в усі часи впевнено заявляють: 
— Ми не ставали навколішки 
В часи диктаторські, трагічні, - 
В усмішках Вишні і Кокіньки 
Народ сміявся саркастично. 
Ми не дамо, розгін узявши, 
Оновленню загальмуватись, 
А з негативного, як завше, 
Сміємось й будемо сміятись! 
(М.Вовк)
2- й ведучий. Світ сміху — це особливий світ. Ми сміємося, щоб жити, щоб таврувати й викрив неподобства. У народі з цього приводу кажуть:"Зі сміху люди бувають!» Сьогодні наша усмішішка - це усмішка сили, здоров'я, утвердження правди, моралі. 
У болгарському місті Габрово на всесвітньовідомому Будинку сатири і гумору викарбувано девіз: «Світ уцілів, бо сміявся». Так, безперечно, роль сміху дуже важлива, і ви самі в цьому переконалися.

Дивний звичай зберігся, або “Перше квітня - брехня всесвітня!”

Перебуваючи свого часу в сонячній Болгарії, не міг не відвідати славетне містечко Габрово. Девізом єдиного на планеті Будинку сатири та гумору є цікаве й багатозначне “Світ уцілів, бо сміявся!”. У цих словах, безумовно, закладено глибокий зміст.

Окремі дослідники вважають, що жартівливий “день обману” в Європу перекочував зі Сходу. Принаймні, аналогічні звичаї спочатку існували у Японії, Китаї, Індії. Стародавні індійці, наприклад, напередодні весняного рівнодення відзначали народження богині Сіти. На її честь влаштовували сценічні вистави з безліччю обманних трюків.

Дехто пов’язує обряд із релігійними канонами. Начебто серед буддистів ходила облудна розмова після воскресіння Христа. Навчали говорити, що “Христос Воскрес”, а відповідали: “Перше квітня”, що означало “неправда”. Водночас побутує твердження, ніби звичаї обманювати мають витоки ще у дохристиянських вірувань. Правда, “перше квітня” набрало на нашому континенті нових ознак, доповнилося місцевими колоритами та звичаями.

А тепер дещо конкретне про “обличчя” незнаного свята. Подейкують, що започаткували його у Франції, де люди веселі, життєрадісні, винахідливі. А тут і нагода трапилася. У 1564 році король Карл ХІ видав наказ: “перенести початок нового року з першого квітня на перше січня”. Не всі французи підтримали нововведення - на знак протесту продовжували надсилати друзям подарунки. Звичай дістав назву “квітнева риба”, позаяк сонце в цей час знаходиться в сузір’ї Риб. Над тими, хто був проти змін, кепкували. Дотепер у країні є традиція чіпляти до чийогось одягу маленьку паперову рибку.

У Англії також відзначають цей день. Того, хто “попався” на першоквітневий жарт, зустрічають сміхом та криками. Часом обмани були витонченими - гостям на сніданок подавали висмоктані порожні яйця.

У Німеччині цей день вважають… нещасливим. Мовляв, народився Юда, котрий продав Сина Божого. Але навіть найбільші педанти намагаються в цей день жартувати. Загальноприйнято, що “дурня не гріх ганяти, за три моря послати”. За чим тільки не відправляють “новачків” на інший кінець міста: комариним жиром, страусовим послідом, ослячим язиком…

У Фінляндії старші, як правило, “розігрують” дітей, посилаючи на іншу вулицю до знайомих родичів по якісь неіснуючі, ніби вкрай необхідні, інструменти. Приміром, скляні обценьки. А там, у свою чергу, “пригадують”, що віддали їх односельцям з іншої вулиці…

В Австралії “день сміху” починається зі… сміху. Вранці по радіо передають запис крику птаха кукумара, що нагадує нестримний людський регіт.

Тепер - про українців. За свідченням відомого етнографа-дослідника Василя Скуратівського, в земляків першоквітневий звичай насамперед прижився в місті. Проте останнім часом помітна тенденція до популяризації “дня сміху” на селі. Таки добре, коли люди сміються. Скажімо, дівчата вважають, що коли їм вдається цього дня підманути якомога більше довірливих, то наречені їх не ошукають.

Та головне: ніхто не ображається, коли “попадеться” на каверзу, врешті-решт, все переходить у жартівливу площину. І якщо вам хлопчина скаже, що у вас капелюх чи кепку “відмітила” пташка, або на обличчі після гоління залишився крем - зробіть вигляд, ніби повірили у маленький обман. Жартівнику буде приємно, а ви згадаєте, що колись самі так чинили, бо “Перше квітня - брехня всесвітня!”



Василь ЯНОШІ


ШКІЛЬНА СМІХОПАНОРАМА

На сцену вибігають хлопчик і дівчинка, розмахуючи портфелями, сідають на край сцени, розламують шоколад і починають їсти.

(Звучить 1-й куплет і приспів пісні на мотив «Детство...» ). 


Поруч школа, 
Є куди спішить, 
Стежка швидко 
До дверей біжить. 
Не встиг награтись, 
Роки як вода, 
Вже випускник я - 
Закінчилась гра. 
А я хотів би, так хотів би знов 
В дитинство глянуть 
І пограти в лов, 
Альонку смикнуть 
За одну косу, 
Зробить у класі злітну полосу. 
1-й ведучий. 
Шкільне життя — не шоколад, 
І щоб воно ішло на лад, 
Нам треба більше жартувати, 
Невдачі гумором долати. 
2-й ведучий. 
Сьогодні буде торба сміху, 
Вам, любі гості, на утіху. 
Всім пропонує «Вінегрет» 
Шкільний веселий ко-ло-верт. 
1-й ведучий. 
Але постійте. В класі тиша, 
Невже наш слайд погризли миші? 
2-й ведучий. 
Ну, а це що за дива, 
1-й ведучий. 
Почекаємо давай! (Вбігають бабки). 
Бабки. 
Хух! Встигли! Перший ролик наш! 
Приготувалися! 
Займаємо вихідну позицію! І... раз... 
(Співають на мотив пісні «Зима»). 
Ми бабки-молодушки, 
Смішинки в нас подружки
Жувать ми їх готові 
І класти під подушки. 
Ще знаєм анекдоти, 
Лікуєм від нудоти. 
Як треба - зачаруєм, 
Усмішку подаруєм. 
Льодовик у серцях 
Хай розмерзнеться, 
Сміх і радість до нас 
Хай повернеться. 
Водограєм нехай гумор лине, 
Веселиться нехай вся країна. 
1-а бабуся. 
Все, що є 
Й чого не маємо, 
У макітрі розтираємо. 
2-а бабуся. 
Що було і не було, 
У макітрі щоб гуло. 
3-я бабуся. 
Трохи сміху, трохи сліз. 
Анекдот щоб теж уліз! 
4-а бабуся. 
Щоб смішним запахло духом, 
Треба добре слухать вухом. 
1-а бабуся. 
Жартівливий дух летить, 
Як же нам його зловить? Ловімо! 
(Звучить мелодія пісні «Голубой вагон»). 
1-й ведучий. Ось і посмішка... 
2-й ведучий. Одна, дві, три, безліч... 
1-й ведучий. А це, значить - хороший настрі сьогодні і завтра. 
2-й ведучий. Вставання на праву ногу, 
1-й ведучий. Встигання на перший урок, приємні несподіванки на перерві. 
2-й ведучий. Потаємні мрії про зникнення з останнього уроку. 
1-й ведучий. Солодкий есемесний зв'язок попр заборони вчителів, довгождані зустрічі і розет; вання, 
1-й ведучий. Щоденні незабутні пригоди л( дарів та зівак. 
Ведучі (разом). А без цього всього? 
1-й ведучий. Не буде сміху 
2-й ведучий. Не буде й здоров'я. 
2-й ведучий. 
Тож «Сміхопанорама» уже в ефірі, 
Всідайтеся зручніше, глядачі наші милі! 
1-й ведучий. 
Перед вами - «Шкільний вінегрет», 
Чистить краще, ніж «Бленд-а-мед»! 
2-й ведучий. 
Ролик 2. Приготувалися! Що це? Вибач: технічна затримка. 
1-й ведучий. Тоді, рекламна пауза. (Звучить програш мелодії «Ульібки» ). 
Дитячу кусючість, 
Хлопчачу деручість, 
Чаклунську сміючість 
Дасть вам паста бленд-а-мед. 
Нею можна замазать зіпсовану парту, 
Слід від взуття на шпалері, 
Оббиті м'ячем двері. 
(Учень 1-го класу тягне портфель і звучить пісня «Топ, топ, топає малюк» ). 
Топ, топ, топає малюк, 
Книжка випадає в нього з рук
Топ, топ, пізно відступать, 
Прийдеться штани тут протирать. 
Тож бреде одна його нога, 
Добре, що дали хоч пирога. 
(Табличка «Продовжується набір до 1-го класу» ). 
Бабуся. Дозвольте ввійти. 
Директор. Будь ласка. Ми завжди раді гостям. Сідайте! 
Бабуся. Та... та, я краще постою. Тут таке пи¬тання. У школу я прийшла записатися. Побачила сьогодні оголошення і довго мучилася, чи прий¬муть... 
Директор. А років вам скільки? 
Бабуся. Та от 6 десяточків і ще 6. У норму вкладаюся
Директор. А медична довідка у вас є? Бабуся. А як же, ціла енциклопедія, тут все є: і сколіоз, і склероз, і невроз. До того ще ж не ба¬чу, не чую, картавлю, шепеляю, хроплю. 
Директор. Так, що ж мені з вами робити. Для 1-го класу у вас діагноз не підходить. Можливо, вас відразу у 9-й? 
Бабуся. Хіба ж я знаю. У мене є програма мінімум і програма максимум. По мінімуму я хо¬чу нарешті зрозуміти, що таке «го-лі-мий», бо ко¬ли я діду таке сказала, то він мені ліки виписав, сказав, що з головою у мене не лади. У якому класі у вас таке проходять? Туди й посадіть. 
Директор. Складне питання ви мені задали. Без підготовки і не відповіси. 
Бабуся. От тобі й на. Значить, дід правий. Ка¬зав - не ходи і не мороч людям голову. А як же це так, моя онучка знає, а я ні. Все одно хочу до¬биватися. Повинна ж я розуміти, чого вона хоче. Каже - хочу «блін» молока. Я ж швиденько ко¬рову видоїла, спекла млинців і до неї, а вона ве¬редує, каже сама їж ті млинці. Ще й відсталою назвала. Отже, я вирішила: звідси не піду, поки шкільну біословогеографію не опаную. Отак і сто¬ятиму, як укопана, з місця не зрушу! 
Директор. А може, почнемо з вашої програми максимум? Що там у вас? Бабуся. Круїз по Європі. 
Директор. А ми в чому вам можем допомогти? 
Бабуся. 1. Англійську вивчить за три ночі. 
2. Потрапити до Інтернету, щоб показав, на якому світі живеться краще, бо дід каже, що ско¬ро кінець цього світу буде. 
3. Записатися в гурток «Умілі руки» і навчити¬ся робити жабки-стрибунці, манікюри-семицвітики, шпаргалки-дрібунці, щоб бути сучасною, як моя Наталочка. 
Директор. Так, програма ваша супер, але для її реалізації потрібні індивідуальні заняття, а це не зашкодить вашому здоров'ю? 
Бабуся. Ні-ні, я згодна, коли почнемо? 
Директор. Залишайтесь сьогодні, тільки дове¬деться трохи зачекати. До дзвоника ще декілька хвилин. 
Директор. Проходьте до класу і готуйтесь до уроку. 
1-й ведучий. Почекаємо, поки соні зберуться на перший урок. 
(Програш мелодії пісні «Несе Галя воду» ). 
Рекламна пауза. Купуйте щоденник універсальний 
-Матимете ефект колосальний. 
Тут є 1001 дрібниця, 
Може в будь-який момент пригодиться
Мавпа, панда і футбольна команда, 
Заморська кухня і від «Саламандри» туфлі, 
Косметика кльова і сукня нова. 
А до того його можна в машині попрати, 
При потребі з нього легко літаки пускати, 
І воланчиком бити по цілі влучно. 
(На мотив пісні «Несе Галя воду»). 
Купіть цей щоденник, 
Він же не порветься, 
Плакати за двійки 
Вам не доведеться. 
Будь-яку пораду 
Знайдете постійно, 
Буде дублікатом 
Він для вас надійним. 
2-й ведучий. Особливо це стане в пригоді, коли день починається з математики. 
1-й ведучий. 
Ролик 3. 
Математика - мука, 
Недоступна наука. 
(Звучить пісня «Червона рута» ). 
Я не буду тебе 
Більше смикать за коси, 
Дай задачку списать 
І цього буде досить. 
Я рівняння і сам 
Розв'язав би без муки, 
Тільки ти посміхнись 
— І розвіється скука. 
Складні задачі 
Не вирішують ледачі, 
Формул стільки не можем 
Заучить, повір. 
Ні на що ми не здатні, 
Голова вже квадратна 
І нема до сприймання вже сил. 
1-й учень. А завтра... завтра знову контрольна. Знайшовся мудрець Піфагор, понапридумував те¬орем, а тепер через них домашній арешт. 
2-й учень. А ти не знаєш, як цього позбутися. У братика є святкові штани? 
1-й учень. Ну й що! 
2-й учень. Розріж їх акуратно на трикутники. І швидко доведеш рівність. 
1-а учениця. Що за шум, гам-тарарам, невже карантин оголосили? 
2-а учениця. Який карантин! Ось читай: «Шкільний вінегрет». 
1-а учениця. Це як розуміти? 
2-а учениця. Дуже просто. Буряки, огірки, ка¬пуста - і в голові пусто! 
Подивись тільки на них. Як ти думаєш, про що вони зараз думають? 
1-а учениця. Ясно про що, про їдальню, адже для чого більше в школу ходити, якщо не їсти. Сиджу на уроці і мрію: тістечка смачненькі, свіжесенькі, ще й жуйку на здачу треба купити, бо як же без неї пережовувати універсальну шкільну програму. Нудьга та й годі. 
2-а учениця. Чого це нудьга, коли в кишені дрижить від нетерплячки телефон, а я, не зводя¬чи очей з учителя, б'ю рекорди по SМS-зв'язку, тобто закріплюю знання на практиці. 
1-а учениця. Хочеш сказати, що формули пи¬шеш чи словникові слова? 
2-а учениця. Така ти недалека, подруго, навіщо мені формули, коли я з Інтернету такі поради скачала, що пальчики оближеш. 
1-а учениця. Знову новий салат, чи що? 
2-а учениця. Тобі їда тільки на розум прихо¬дить, а я про талію французьку мрію. 
1-а учениця. Що, знову шоу-маски, шоу-пляски, шоу-огляди. Коли ти вже на землю спустиш¬ся і за науку візьмешся? 
2-а учениця. Нехай за неї ті беруться, до яких вона липне, а в мене на неї алергія. 
1-а учениця. Алергія? Це ж як? 
2-а учениця. А дуже просто: на математиці я плаваю, тому боюсь, що втону. На англійській мені здається, що мене продадуть за кордон, тому я її для профілактики не вчу. 
1-а учениця. А на мову рідну в тебе теж алергія? 
2-а учениця. Ще й яка, боюсь, що в тюрму ме¬не посадять, коли розберуть письмо. 
1-а учениця. А я знаю, як тебе вилікувати. Відразу будь-яка алергія зникне. У мене є унікальний рецепт, власним досвідом перевірений. Зараз я тобі покажу, ще й продемонструю. 
Била мене мати 
Березовим прутом, 
Бо я не хотіла 
Вчитися наукам. 
2-а учениця. Рятуйте! Ой лишенько! Я не замовляла такого масажу! (Звучить дзвоник). 
(Рекламна пауза на тлі мелодії пісні «Виновата ли я...» ). 
2-й ведучий. 
Тільки сьогодні і тільки у нас 
Купуйте шпаргалки просто клас, 
В них таблиці і схеми по окремій темі, 
Не болітиме голова, 
Бо тут усі словникові слова. 
(На мотив «Виновата ли я...»). 
Ой, купіть, хоч одну, 
Ой, купіть, хоч одну, 
Буде легше знання здобувати. Хіба можна усе, що в програмі новій, Усвідомить, завчить, вчасно здати. 1-й ведучий. 
Ролик 4. 
Зовсім не чудова українська мова, 
Ніколи дихнути - 
Щодня тема нова. 
4-й учень. Знову запізнюєшся, а у нас тема¬тична. 
3-й учень. А мені байдуже. Все одно я нічого в цій мові не второпаю. Напишу, мабуть, листа міністру. 
4-й учень. Не сміши курей, як же він його чи¬татиме, коли в тебе одна буква спати лягає, а дру¬га прокинутися не може. Щоб листа писати, тре¬ба форму знати, ти кліше вивчила? 
3-й учень. Кліше, може, кльош? 
4-й учень. Тобі кльош, а тут вже голова пухне від нових термінів. 
(Звучить пісня на мотив «Каби не било зими» ) 
Якби в школі не було 
Української мови, 
Тута й тама абияк 
Ми вели б розмови. 
А так мучають у сні 
Кляті орфограми 
І у всіх уже отут 
Нові ті програми. 
Говоріння треба здать 
І аудіювання. 
Тематичну написать, 
Щоб без підглядання. 
А до того зазубрить 
Винятки і схеми, 
Ще й устигнуть довести 
Роздуму проблеми. 
Мабуть, прийдеться нам всі 
Жуйку купувати, 
Щоб підручники нові, 
Хоч подолати. 
Шпаргалки для нас на мові 
Нічого не варті, 
І без того так сутужно 
Зовсім не до жартів. 
1-й ведучий. 
Щось тут наші репортери 
Відійшли від теми, 
Стали сум всім наганяти, 
Час їх, мабуть, позвільняти. 
2-й ведучий. Доведеться чаклувати нам. 
1-й ведучий. А найкращий чарівник на «Вінег¬реті» - посмішка. 
Чергові. 
Розгрібаючи смітник, - 
учнівську власність, 
Ми віднайшли шедеври класні (Зачитують записки учнів). 
Дай списати задачу -Куплю жуйку на здачу. 
Шпаргалку не дам, даси гривню - продам. 
Відстань від мене, дорости, бо ще зелений. 
Я не вивчив слова, відпрошуся, скажу, що болить голова. 
(Виконується пісня на мотив «Улибка»). 
Посміхнись і буде все окей. 
Сумувати більше нині не прийдеться, 
Коли жарт помножиш на дотеп, 
То про сум забути зовсім доведеться. 
І тоді життя шкільне, 
Стане суперчарівне 
І не буде суму й жалю ні краплинки, 
Нових хочеш сподівань - 
В клас до ледарів заглянь, 
Й не залишиться для суму ні хвилинки. 
(Ведучі відбирають дітей і ведуть - звучать частівки). 
Не в десятім государстві, 
Не в заморському десь царстві, 
А щодня отут у нас 
Сміховинок повен клас. 
У Максимчика язик 
Лінуватися не звик, 
З балачок уже розпух, 
Що тепер хвата до вух. 
Ух! 
Від ласкавих, добрих слів 
Рот у хлопців почорнів, 
Щоб хоч трохи відбілити 
«Ваніш» треба їм купити. Так, так, так! 
Є у школі зоопарк. 
Страшно випустить у парк, 
Там їх за своїх признають, 
В клітки миттю посаджають. 
Як нам ледарів зібрати, 
Не було б куди саджати. 
Якби їх хто купував, 
Бізнес наш би процвітав. 
Во! 
Не витримує вже стеля 
Наших доблесних спортсменів, 
На перерві, як в бою, 
Силу міряють свою. 
Треба спонсорів шукати, 
Щоб нечупар нам покупати. 
Хай придбають нам басейн, 
І діла будуть окей! 
Хай смішний наш «вінегрет» 
Буде всім вам на десерт, 
Все погане хай минеться. 
Хай вам весело живеться! 
Ведучі. 
Хай веселий настрій буде: 
В школі й вдома, 
А шкільний наш коловерт 
Відганяє втому. 
(Звучить пісня на мотив «Вместе весело шагать» ). 
Раз всміхніться, два всміхніться — 
будуть усмішки, 
Замигтять в очах дитячих 
Різні пустощі, 
Жарт до жарту, жарт до жарту - 
Буде збірочка, 
Крок за кроком виростає нова зірочка. 
Сміх і радість хай живуть в рідні школі, 
В рідній школі, в рідній школі. 
З ним програми страшні супернові, 
Супернові, супернові. 
Посміхайтесь разом з нами - 
Будьте щасливі, 
Добрий погляд - нам підтримка - 
Будьте ласкаві. 
Хай в житті у вас усе гаразд складається, 
Що задумане завжди у вас збувається. 
Щоб усі завжди були у вас здорові, 
У вас здорові, у вас здорові, 
Сміх і радість хай живуть у вашім домі, 
У вашім домі, у вашім домі. 
Хай дощу в житті не буде - буде райдуга, 
Ключик до сердець дитячих буде знайдений. 
Хай слова ваші лягають діамантами - 
Прославляють учні вас нехай талантами.



Гуморина

Зала прикрашена різними плакатами «Смійтесь на здоров'я», «Якщо народ співає і сміється, то, значить, в нім здорове серце б'ється»; кумедними картинками, кульками.
Ведуча: Добрий день, шановні гості! Здавна вважалося, що втратити здатність сміятися — то велике нещастя в житті людини. У народі кажуть, що коли частіше смієшся, то більше проживеш і хворіти будеш менше. То смійтеся на здоров'я! Гарних вам усмішок!

 

Учень 1: Перше квітня всі чекають, 


Бо сміятись полюбляють. 
Маєш добрі слух і зір, 
Та нікому ти не вір. 

Учень 2: Зранку і до вечора 
Вигадки лунають 
І обличчя у дітей 
Усмішками сяють. 

Сценка «Чи буває так чи ні?». 
Виходять діти, імітують рухи. 



Учень 1: Чапля ковзани взяла і на озеро пішла, 
В ополонку ногу суне
Може, рак чи риба клюне? 
Ну, скажіть мені, чи буває так чи ні? 

Учні: НІ. 

Учень 2: Довгоносий їжачок 
По травичці скок та скок, 
На голки збирає шишки, 
Трусить з дерева горішки. 
Ну, мерщій скажіть мені, 
Чи буває так чи ні? 

Учні: Ні. 

Учень 3: Сірий вовк голодний 
З білками стрибає, 
У дуплі до вечора 
Сидить і співає. 
Ну, мерщій скажіть мені, 
Чи буває так чи ні? 
Учні: Ні. 

Учень 4: А лисичка вайлувато 
Залягла в барліг свій спати, 
Із ведмедем посварилась, 
Полювати розлінилась. 
Ну, мерщій скажіть мені, 
Чи буває так чи ні? 

Учні: Ні. 

Учень 5: Зайчик дивний і веселий 
В лісі десь узявся 
Довгохвостий, куцоногий 
Цілий день сміявся. 
Ну, мерщій скажіть мені, чи буває так чи ні? 

Учні: Ні. 

Ведуча: Сьогодні з нами нехай буде щирий сміх, бо кожна щирість ріднить людей. Коли говорять про нас, українців, то завжди підкреслюють, як одну з характерних наших рис почуття гумору. І справедливо. Наш народ уміє веселитися. А давайте перегорнемо сторінку нашої історії та подивимось, як веселилися люди «Кам'яного віку». 

По підлозі розкидані камінці, зроблені з паперу, люди вибігають і вигукують різні звуки, танцюють. 
Беруть здобич (2-3 гостей) і ведуть на середину зали. Садовлять у середину кола і танцюють, щось вигукуючи. 



Ведуча: Мабуть, це вони так відпочивають. Але я знаю, що символізує їхній танець: вони зібралися на полювання. 

Дикуни беруть каміння і кидають на присутніх. 



Ведуча: Ось і їхня «здобич». Вони радіють і відзначають свою перемогу. 

Забирають «здобич» і ведуть у другу кімнату. 



Ведуча: А зараз, шановні гості, поспілкуємося з вами. 
1. Утрьох їдуть на конячці, верхи, братці? 
( Пальці і ручка). 
2. Тіло жовте, серце чорне, тіло мовчить, а серце говорить? 
(Олівець). 
3. Коли беззубий дід відчуває зубний біль? 
(Коли його собака вкусить). 
4. Скільки буде двадцять п'ят і двадцять п'ят? 
(40 п'ят). 
8. Хто найбільшу шапку носить? 
(У кого голова найбільша). 
6. Що тій козі буде, якій 7 років мине? 
(8-й піде). 
7. Що стоїть посеред Києва? 
(Літера Є).
Діти, переодягнені в українські костюми, сідають на стільчики. 



Ведуча: А зараз послухайте жартівливу пісню: «Грицю, Грицю до роботи...» 

Ведуча: Ось такий Гриць.

Отже, нас у гості запрошує «Золотенький гусачок». 



Діти сідають за столики, які стоять півколом. 



Учень 1: 
— Скажи, Васильку, скільки мама заплатила за два кілограми яблук, якщо кілограм коштує дві гривні? 
— Не знаю. Моя мама завжди торгується.
Учень 2: 
— Івасю, ти великий хлопець, а примушуєш маленького Петрика нести свій і твій портфелі? 
— Це я його вчу допомагати старшим.
Учень 3: 
— Мамо, наша вихователька ніколи не бачила коней. 
— Як це так? 
— Сьогодні було малювання, я намалювала коня, а вона підійшла і запитала: «Що це таке?».
Учень 4: 
— Татку, наш учитель сказав, щоб ти не допомагав мені більше готувати уроки. 
— Чому? 
— Мені досить тих помилок, котрі я роблю сам.
Учень 6: 
Хлопчик запитує у мами: 
— Навіщо воду в чайнику треба кип'ятити? 
— Тоді мікроби гинуть. 
— Значить, ми чай з дохлими мікробами п'ємо?
Учень 6: Малий просить гостя: 
— То мені мама дала булку з медом. 
- Я ж не брав! 
- - Ви сіли на неї
Учень 3: 
— Андрійку, нащо калоші ти взуваєш? 
— Я в них на вулицю піду. 
— Але грязюки вже немає. 
— Нічого, я її знайду.
Учень 9: Вчили доньку рахувати 
— Скільки буде п'ять плюс п'ять 
Посміхнулась хитро донька: 
І сказала: 
— Дві долоньки.
Учемь 10: Дідусь просить онука: 
— Поглянь, чи йде годинник? 
Хлопчик повернувся: 
— Годинник, дідусю, стоїть, де стояв.
Учень 11: 
—- Діду, ви були колись малим? 
— Був. 
— І це у вас за все життя тільки один зуб виріс?
Учвнь, 12: 
— Татку, де Альпи?-хлопчик у батька. 
— Спитай, синку, у мами. Вона завжди все переставлятиє з місця на місце.
Учень 13: Тарасик дивиться по телевізору перегони. 
— Мамо, за ким біжать коні? 
— Ні за ким. Перший одержить приз. 
— Тоді навіщо біжать інші?
Учень: Зустрілися двоє песиків. Один 
— Гав. 
— Няв,— відповідає другий. 
— Що сталося? Ти захворів? 
— Ні, то я іноземну мову вчу.
Учень 15: 
— Петрику! Чому в тебе один черевик чорний, а другий білий?— запитує вчитель. — Біжи додому й перезуйся. 
— Та я вже бігав. Але вдома теж один черевик чорний, а другий — білий.
Учень 16: У слона болить нога 
Слон на ногу шкутеильга . 
Гостював комар у нього, 
Наступив йому на ногу.
Учень 17: Кіт питає у кота: 
— Що таке сміхота? Кіт коту відповіда: 
— Штука ця не проста. 
Це коли у кота миші вкрадуть хвоста. 

Ведуча: — Дякуємо «Золотому гусачку» за добрий настрій. 
Нема такого свята, де б не співали і не танцювали. То запрошуємо на український народний танець «Гопак» 

Ведуча: 
— А зараз послухаєм гостей. Їм дали завдання придумати цікаву історію або згадати, що цікаве і смішне траплялося. 

Розповідь гостей. 

Ведуча: — Дякуємо, дякуємо. 
Як гарно, що ми народилися в Україні. Для кожного з нас вона — найкраща країна в світі. Її чудова врода, її ніжні, жартівливі пісні слухають люди усіх народів. Запрошуємо вас послухати жартівливу пісню «А мій милий вареничків хоче». 

Виконується пісня, господарка і господар пригощають гостів варениками.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка