Центральний будинок офіцерів збройних сил україни



Скачати 484.15 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації15.09.2017
Розмір484.15 Kb.
1   2   3

Висновок
Україна за доби Директорії у 1918–1920 рр. – то важливий період в історії України, який відіграв неабияке значення на шляху нашої держави до незалежності. Доба Директорії УНР була гострим періодом Української революції, який можна характеризувати як боротьбу за незалежність.

У першому розділі ми розглянули зовнішньо – та внутрішньополітичну ситуацію в Україні і світі, що була на той час. Основними зовнішніми факторами, що неабияк вплинули на політичну ситуацію в Україні, де на той час при владі був Павло Петрович Скоропадський, стали революція у Німеччині та розпад Австро-Угорщини. Головними ж внутрішніми передумовами, що у зв’язку з цим відбулися, були наступні: втрата П. Скоропадським підтримки з боку Німеччини; пожвавлення руху опозиційних політичних партій соціалістичної спрямованості; утворення Українського національного союзу (УНС); повстання проти П. Скоропадського та згодом його усунення від влади. Тож, всі ці події як на міжнародній арені, так і у внутрішньому житті країни призвели до чисельних змін, найважливішою з яких стало утворення тимчасового верховного органу – Директорії УНР, основною метою якої на спочатку було керівництво антигетьманським повстанням. До її складу увійшли В. Винниченко, С. Петлюра, О. Андрієвський, Ф. Швець і А. Макаренко.



Другий розділ було присвячено дослідженню державної політики Директорії у внутрішній та зовнішній сферах. У внутрішній політиці разом з утворенням першого уряду на чолі з В. Чехівським було прийнято немало законів та реформ, проголошено низку універсалів та заяв, серед яких найбільш резонансною подією в політичному житті України став Акт злуки УНР і ЗО УНР від 22 січня 1919 р., що об’єднав дві українські держави. Завдяки ухваленим урядом законів, у внутрішній політиці було скасовано гетьманське законодавство і відновлено дію законів УНР (у тому числі закону УНР про національно-персональну автономію); ухвалено нові законодавчі акти – про передачу поміщицької землі селянам без викупу, закон про автокефалію Української православної церкви, закон про скликання Трудового конгресу України, “Закон про форму влади на Україні”, який віддавав перевагу демократичному парламентському ладу над “пролетарською диктатурою” і зобов’язав уряд УНР підготувати закон про вибори до парламенту.

Окрім цього, Директорія УНР ухвалила ряд законів, спрямованих на розбудову незалежної держави: про державну мову, про Українську автокефальну православну церкву, встановила державну грошову одиницю – гривню. Однак, давалися взнаки зовнішня ситуація – на заході стояли польські війська, на сході та півночі – радянські, на південному сході – російські білогвардійці А. Денікіна, на півдні – в районі Одеси, Миколаєва, Херсона – війська французькі. В уряді Директорії бракувало єдності. В. Винниченко, В. Чехівський, М. Шаповал виступали за союз з радянською Росією в боротьбі проти Антанти. С. Петлюра та група, яка його підтримувала, шукали порозуміння з Антантою у протистоянні більшовикам.

У третьому розділі, досліджуючи основні постаті українських державних та політичних діячів доби Директорії – В. Винниченка та С. Петлюри, ми виявили численні розбіжності не лише у їхній зовнішній та внутрішній політиці, а й у характері та особистих рисах. Застосувавши порівняльний аналіз під час дослідження цих діячів ми можемо констатувати, що для Володимира Винниченка головним аспектом української революції було прагнення “селянсько-робітничих” мас до “всебічного визволення” – соціального, національного, політичного, морального, культурного тощо. Його внутрішня політика спиралася на систему совєтів робітничих і селянських депутатів, які, на його думку, мали використати принцип пропорційного представництва селян і робітників. Що ж до зовнішньої політики, то він спирався на підтримку більшовицької Росії.

На відміну від В. Винниченка, який був прихильником соціалістичного напрямку, С. Петлюра уособлював іншу течію Директорії. Будучи палким прихильником національних ідеалів, він був близький до націонал-демократичних поглядів. Адже його основною особливістю була менша схильність до утопічних проектів і готовність співпрацювати навіть з “буржуазією” заради торжества національної справи. Проте, негативне ставлення країн Антанти і США до незалежності України стали вирішальним фактором, який перекреслив усі українські дипломатичні і збройні зусилля.

Отже, приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для повстання. Суть політики Директорії полягала в затвердженні в Україні національного варіанту радянської влади без крайностей більшовицького максималізму. Економічний курс директорії не відзначався послідовністю, особливо у початковий період діяльності. Це передусім виявилося у розробці аграрної політики.

В умовах іноземної агресії проти УНР, безумовно, не могла йти мова про швидку реалізацію економічних завдань, цьому сприяла міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій.



При відсутності допомоги з боку європейської демократії, яка сама тільки-но пережила величезні втрати у Першій світовій війні і у них не було бажання продовжувати війну, більшовицька інтервенція стала тою вирішальною силою, що сприяла окупації північно-східної частини України і в підсумку – встановленню радянської влади на більшій частині України, проголошенні Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), де керівництво цієї та інших так званих “республік” перебувало на правах області нової совєтської імперії.
Список використаної літератури


  1. Балабко О. З Ніцци до Мужена. Від Башкирцевої до Винниченка: Есеї, п’єса. – К.: Факт, 2007. – 192 с., іл.

  2. Білецький Б., Коцур Г. Симон Петлюра (до 125-річчя від дня народження) // Часопис української історії: Збірник наукових статей. – Київ, 2005. – Вип. 3. – 160 с.

  3. Волковський В. Симон Петлюра // Історія України в особах: XIX–XX ст. – К.: Україна, 1995. – С.203-208.

  4. Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної укр. нації XIX–XX ст.: [Навч. посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак. Вузів, вчителів] – К.: Генеза, 2000. – 360 с.

  5. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України / АН України, Ін-т укр. археогр. Ін-т історії України. Вступна стаття В.А. Смолія. П.С. Соханя. – К.: Наук. думка, 1992. – 544 с. – (Пам’ятки іст. думки України).

  6. Грушевський М.С. Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх / Упор. А.Ф. Трубайчук. – 2-е вид. стер. – К.: Либідь, 1992. – 228 с.

  7. Довідник з історії України (А-Я): Посібн: для серед. загальноосв. навч. закл. / За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопр. і доповн. – К.: Генеза, 2001. – 1136 с.

  8. Іванис В. Симон Петлюра – Президент України. – К.: Наукова думка, 1993. – 272 с., іл.

  9. Кульчицький С. Володимир Винниченко: Перші етапи життєвого шляху (PDF) // НАН України. Ін-т історії України, (2003) (9) С. с. 1.

  10. Кульчицький С., Солдатенко В. Володимир Винниченко (2005)

  11. Литвин С. Сином Петлюра у 1917–1926 роках. Історіографія та джерела. – К.: Аквілон-Прес, 2000. – 464 с.

  12. Лотоцький А. Історія України для дітей. – Івано-Франківськ: Обласне Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка “Просвіта”, 1991. – 256 с.

  13. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття: – К.: Укр. письменник, 1993. – 413 с.

  14. Процюк С. Степан Процюк про Василя Стефаника, Карла-Густава Юнга, Володимира Винниченка, Архипа Тесленка, Ніку Турбіну / С. Процюк. – Київ : Грані-Т, 2008. – 96 сторінок. – (Серія Життя видатних дітей).

  15. Процюк С. Маски опадають повільно. Роман про Володимира Винниченка / Степан Процюк. – К. Видавничий центр Академія, 2011. – 304 с.

  16. Сергійчук В. Симон Петлюра. – К.: Україна, 2004. – 448 с.

  17. Словник іншомовних слів: 23 000 слів та термінологічних словосполучень / Уклад. Л.О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000. – 1018 с. – (Б-ка держ. службовця. Держ. мова і діловодство).

  18. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю.І. Шевчука; Вст. ст. С.В. Кульчицького. – К.: Либідь, 1991. – 512 с.: іл.

  19. Турчак А. Типичный украинский интеллигент Петлюра // 2000: Аспекты. – 2004. – 14 мая.

  20. УСЕ Універсальний словник енциклопедія / Гол. ред. ради чл.-кор. НАНУ М. Попович. – 3-тє вид., перероб., доп. – Київ: Всеувито, Новий друг, 2003. – VII + 1414 с.: іл.

  21. Хома І. Січові стрільці. – К., 2011. – С. 91.

  22. Шаповал Ю. Вбивство Симона Петлюри: Нова інформація для роздумів // Тризуб: Мета. – К. – Філадельфія, 1992. – Ч. 5. – С. 15-18.

  23. Энциклопедический словарь юного историка: (Всеобщая история) / Сост. Н.С. Елманова, Е.М. Савичева. – 2-е изд., доп. – М.: Педагогика-Пресс, 1999. – 448 с.: ил., карты.

  24. Davies N. Bialy orzel – czerwona gwiazda. Wojna polsko-bolszewicka 1919-1920. [Б.м.і.р.]: Przeswit. II Obieg. S. 52, 67.

==============================================
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка