Бюлетень західного наукового центру 2009 Бюлетень Західного наукового центр



Сторінка6/24
Дата конвертації16.04.2016
Розмір2.87 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Прес-центр наукової журналістики інформує


У листопаді 2006 року з ініціативи Британської ради вперше в Україні в Києві відбувся семінар і майстер-клас з наукової комунікації та журналістики. Цей проект підтримала Національна академія наук України та Інститут журналістики Київського національного університету імені Шевченка. А згодом – і Західний науковий центр НАН України і МОН України.

Уже майже два роки Богдан Залізняк, кандидат філологічних наук, науковий працівник ЗНЦ пропагує на сторінках газет та журналів досягнення науковців різних галузей знань, серед яких – академіки НАН України Ігор Юхновський та Зіновій Назарчук, члени-кореспонденти НАН України Василь Похмурський та Ростислав Стойка, професори Юрій Бобало, Роман Гладишевський та інші вчені.



З цього числа Бюлетеня редколегія розпочинає нову рубрику "Прес-центр наукової журналістики інформує", у якій будуть публікуватись інтерв’ю з відомими науковцями регіону та подаватись інформація про важливі науково-організаційні заходи, які відбулись в наукових установах та вищих навчальних закладах Західного наукового центру.

Червень. Львів. "Корозія-2008"


10-12 червня 2008 року у Львові відбувалася ІХ Міжнародна конференція-виставка "Проблеми корозії та протикорозійного захисту конструкційних матеріалів" – КОРОЗІЯ – 2008, присвячена 90-річчю від часу заснування Національної академії наук України. Організатори конференції – Європейська корозійна федерація, НАН України, МОН України, Міністерство промислової політики, Українська асоціація корозіоністів (УАК), Фізико-механічний інститут імені Г.В. Карпенка НАН України (ФМІ), Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, Наукове товариство імені Шевченка.

Упродовж трьох днів у приміщенні Будинку вчених панувало свято Науки, озвучене українською, англійською та російською мовами. Працювали секції, людно було біля стендів, де також відбувались доповіді. Про результати Конференції, а також про досягнення вчених Української асоціації корозіоністів, Фізико-механічного інституту імені Г.В. Карпенка, проблеми, які постають перед науковцями та виробничниками, розмовляємо з членом-кореспондентом НАН України Василем Похмурським, головою оргкомітету Конференції, президентом УАК, заступником директора ФМІ, який виступив з пленарною доповіддю "Розвиток наукових досліджень з проблем корозії та захисту матеріалів у Національній академії наук України".

"Все старіє"


  • Чи задоволені Ви тим, як пройшла Міжнародна конференція?

  • Мушу визнати, що задоволений.

  • Чому – "мушу"?

  • Бо спочатку сумніви були: як то воно буде?.. Побачився з усіма, хто експонував свої матеріали. Вважаю, що з користю...

  • Кожен для себе...

  • Кожен для себе і для справи. Знайшли замовників, отже – знайшли контакти. А це значить, що будуть вирішуватися питання. Це досить приємно.

  • На що б Ви хотіли звернути увагу читачів? Одна з організацій хвалилася, що найкращий захист матеріалу – це цинкування.

  • Я вам скажу так: уперше три наші фірми позиціонуються як такі, що займаються цинкуванням. Проблема ця – винятково актуальна. Як виглядає ситуація взагалі? Трохи історії. Ще перед розпадом СРСР в ньому виробляли понад 115 млн. тонн сталі, половину з яких – в Україні. Тобто в Україні на одного її мешканця припадало по тонні сталі, і це вважалося досягненням.

  • Навіщо нам було стільки сталі – для випуску продукції ВПК?

  • Була велика потреба. Бо матеріал швидко виходив з ладу через ржавіння, зношування, і треба було його оновлювати. Під шахтами, рудниками були зайняті великі території. І ми хвалилися, що в нас найбільше на душу населення виробляється металу. А в світі вже проявилася тенденція до зниження випуску металу на душу населення. Оскільки з’являлися більш високоякісні матеріали, більш захищені.

  • А ми в Союзі відставали.

  • Не така-то проста річ. Є два радикальні способи підвищення довговічності матеріалів: 1) лакофарбові матеріали, десь 80 % усього захисту; 2) металічні (цинк, алюміній). Для особливо відповідальних речей – комбінація обох способів, 100 % захищеності.

  • А у світі нині як?

  • У світі пішли шляхом збільшення застосування цинкових покрить. Так, до речі, було і за Австрії, і за Польщі. У нинішній Польщі працюють близько 70 дільниць і цехів з гарячого цинкування. А ще є й гальванічне цинкування, й газове. У країнах ЄС назагал – щось 630 дільниць, причому тільки з гарячого цинкування. Розумієте, за межами України нема на дорозі ні стовпа, ні конструкції металевих, які б не були вкриті цинком або алюмінієм. Де відкритий метал – практично все оцинковано. А в нас – тільки ЛЕП-750. Решта ліній електропередач успішно поржавіли чи продовжують ржавіти.

  • Що, нікого це не цікавить?

  • Та наче щось робиться. Ще за СРСР в Жданові (нині – Маріуполь) закупили і встановили два агрегати для гарячого цинкування листа. В Україні цинкування було в Коломиї, де цинкували відра, деталі для даху, труби. Купили німецьку ванну в Івано-Франківській області, село Павлівка. Заплатили багато, чи не 150 тис. марок, щоб цинкувати сітки для звіроферм. Але дуже швидко там все це обладнання розікрали. Я пробував зв’язатися з поляками, щоб вони взяли під опіку ту ванну. На жаль, наша система така: ніхто не хоче вкладати кошти в організацію справи, тільки готові заплатити за готовий продукт.

Тут ще річ в тому, що використання тих ванн доцільне тоді, коли вони працюють у дві зміни, а коли в одну – не вигідно. Тепер трошки ситуація змінюється. У Стрию німці побудували ванну для цинкування.

  • Ото я й мав на увазі, коли на початку розмови казав, що вони хвалилися.

  • І в нас, у ФМІ, є невелика установка – Технологічний центр корозійного захисту. Купили ванну німецьку у поляків, і хочуть організувати цинкування під Миколаєвом. Там, щоправда, мешканці проти... Хоч при нормальній організації шкоди немає жодної. Он, у Чехії, стоїть така установка у курортному містечку, за 100 метрів від церкви – і нічого, ніхто не протестує.

  • Бо в нас люди вже нікому не вірять.

  • Скажу так: від такого процесу навіть запаху менше, аніж від столярного чи мебльового цеху. Радує око і душу те, що набирає силу в Україні створення свого потужного захисту матеріалів від корозії.

Другий напрям: нові покриття. Це – полімерні покриття, лакофарбові матеріали. Величезний ринок, величезна потреба їх в Україні. Хоча якість не завжди висока.

  • Чому, як Ви вважаєте?

  • Бо потрібні як нормальні вихідні матеріали, так і нормальні технології. І – третій напрям: використання інгібіторів. Суть цього напряму полягає в тому, що до замкненої системи додається певна речовина, яка абсорбується поверхнею металу і гальмує його корозію. Інгібітори дуже потрібні для газо- і нафтопроводів, комунального господарства, для електростанцій.

Застосовують і різні відходи коксохімічної промисловості – пірединові сполуки. На їх основі створюють, власне, інгібітори. Але там не кращий запах, та й вони канцерогенні.

В останні роки для виготовлення інгібіторів використовують відходи від харчової промисловості – кісточки горіха, винограду. На заводах Півдня їх назбирується сотні тонн. Іржу на металі змочують таким інгібітором, і вона перетворюється у стійку хімічну сполуку.

У Чернігові використовують відходи, що утворюються під час рафінування олії – тяжкі фракції. Це – екологічно чиста речовина – необмежена в кількості сировина в Україні. Маємо, отже, свою, і не треба її завозити. Думаю, цей напрямок має перспективу.


  • Чи можемо ми надійно захистити газо- і нафтопроводи?

  • Збереження надійного захисту магістральних трубопроводів – це колосальна проблема: час минає, об’єкти старіють. Наприклад, "Дашава – Київ" – патріарх з трубопроводів. Дві аварії минулого року були на газопроводах. Що робити? Посилення контролю за станом захисту розвивається в цікаві розробки з дистанційного контролю. Оператор іде вздовж траси, і давач (наче міношукач), фіксує збурення струмів там, де пошкоджена ізоляція. Тоді негайно треба розкривати трубу і робити детальніше обстеження. Це – розробки ФМІ. Надзвичайно небезпечним є корозійно-механічне руйнування матеріалу. Працює апарат, працює, жодної іржі – і раптом розвалюється. Це – спеціальний вид корозії, який стається тоді, коли на метал у певному середовищі діють механічні навантаження. Йдеться про трубопроводи в напруженому стані, котли, балони для зберігання стиснутих газів, рідин, котли атомних електростанцій.

  • Старіє метал.

  • Все старіє. Є такі поняття, як межа текучості і межа міцності. Нормальною ситуація є тоді, коли є і висока міцність, і висока пластичність металу. От якщо взяти матеріали атомних реакторів. У процесі експлуатації відбувається радіаційне старіння матеріалу, виникають мініструктурні дефекти. Через 30 років (показує Василь Іванович на графіку. – Б.З.) міцність росте, але пластичність різко падає, матеріал робиться крихким. Якщо в пластичному матеріалі є якийсь дефект, це вже не так важливо, а коли – в твердому, то він може спричинити руйнування. Отакі речі з металом відбуваються під час експлуатації – при високих температурах, при дії водню, у хімічній, енергетичній промисловості тощо.

"Держстандарт грошей майже не виділяє"


- Що у нас з атомними станціями?

- У 2012 році вичерпується розрахунковий ресурс деяких блоків. Що робити? Річ ясна, їх демонтувати не будуть. У світі продовжують термін використання реакторного обладнання.

- Як?

- Щоб продовжити термін використання такого металу потрібно: 1) вивчити процес – закономірності старіння металу, в чому суть, як метал себе поводить; 2) як впливає середовище на процес старіння; 3) розробити критерії для оцінювання старіння.



- Добре, а як це все тримати, так би мовити, "в руках", "в пам’яті", щоб можна було передбачати ті чи інші процеси в тому чи іншому об’єкті чи місці?

- Потрібно організувати постійний контроль і моніторинг в усіх небезпечних місцях. Там, де найбільш імовірна зміна в матеріалі. – встановлювати спеціальні давачі. Тобто потрібно працювати над розробкою засобів і методів ефективного контролю за цими об’єктами. Методи активного контролю. Оці два моменти основні.

А третій момент – кадри. Кадри і нормативна документація.

- Нещодавно на засіданні у Західному науковому центрі, як Ви пригадуєте, чимало говорили про нестачу кадрів для промисловості, зокрема, і в галузі контролю за об’єктами.



  • Політехніки готують інженерів-механіків. Але вони отримують переважно класичні ази. Частину з них треба було би перепідготовлювати для можливості роботи в галузі оцінки залишкового ресурсу об’єктів тривалої експлуатації. Цьому може сприяти створений недавно за участю НУ "Львівська політехніка" і Західного наукового центру спільний Науково-навчальний центр з правами відділення цільової підготовки.

  • Василю Івановичу! Що важче – втома металу чи втома людини? Ви ще не втомилися від втоми металу?

  • Не маю на те часу.

  • І все ж: чия втома більша?

  • Мабуть, і одна, і друга – однаково... От, подивіться, Ейфелева вежа (Василь Іванович і далі весь "у матеріалі". – Б.З.). Збудована десь у 1888 чи 1889-му. Пророкували, що вона простоїть 15 років. А вона "жива" і досі.

  • І чому?

  • Суть полягає в тому, що є регулярний контроль і регулярний захист. Крім того, ця будівельна конструкція не працює в умовах агресивного середовища. А на хімічних підприємствах – кислоти, лужне середовище, тобто сильна агресивна дія.

  • А який вплив людського фактора?

  • Та не кажіть. Ментальність у нас цікава. От, іду я вздовж теплотраси, де замінюють труби. Бачу: привезли заіржавлені труби. Кидають її у траншею, сяк-так щіткою протерли, смолою поляпали – і "готово". Кажу їм: "Хлопці, чому не почистите трубу як належить?" – "А що вам до того?" – чую у відповідь. І далі: "У нас на складі труб багато". От так.

  • Я так розумію, що ФМІ – лідер з питань корозії.

  • Правильно розумієте. ФМІ – головна організація з питань корозії і захисту матеріалів. При Президії НАН України працює Міжвідомча наукова технічна рада з проблем корозії і протикорозійного захисту. Наш Інститут є базовою установою цієї Ради. Ми провели реорганізацію ФМІ і створили низку підприємств: Державний центр "Львівантикор" (директор – к.т.н. Богдан Лавришин), який взяв на себе всю практичну роботу з впровадження наукових розробок у виробництво. Мобільні бригади обстежують та захищають резервуари, мости, локомотиви та інші об’єкти; Державний інженерний центр "Техноресурс" (керівник – к.т.н. Валерій Маруха). Це – захист і ремонт будівельних конструкцій, колекторів, гребель на гідроелектростанціях. Також сформували бригади, які виконують практичну роботу; третє підприємство – "Газотермік" (керівник – к.т.н. Іван Сидорак), займається питаннями розробки захисту і відновлення покриттів для компресорів, двигунів, котлів, теплових електростанцій тощо.

  • Вони є юридичними особами?

  • Так. Мають свій баланс. Але входять у науково-технічний комплекс ФМІ. Є ще низка структур, які ми започаткували, але вони стали повністю самостійними. Скажімо, корпорація "Енергоресурс-інвест" (керівник – к.т.н. Іван Ніронович) і Технологічний центр з корозійного захисту (керівник – к.т.н. Ростислав Левченко), який займається цинкуванням поверхонь.

  • Словом, політика така, наскільки я розумію: Інститут займається науково-технічними розробками, а...

  • ...а оці структури беруть на себе їх практичну реалізацію. Для впровадження чогось потрібна, зрозуміло, нормативна документація. Є ліцензована лабораторія, яка має право виконувати роботи з визначення захисних властивостей тих чи інших технологій. Вона дає "заключення". А нам потрібен сертифікат. Створена нами організація "Укрсепроізол" вже має право видавати сертифікати. Для цього потрібні документи-стандарти. Їх готують у Технічному комітеті "ТК-85. Корозія металів і сплавів".

  • Виникають якісь проблеми?

  • Без них не буває. Держстандарт, скажімо, грошей на розробку стандартів майже не виділяє. Мовляв, робіть за кошти тих, кому це потрібно. А вони, ці стандарти, як ви розумієте, тим, кому вони потрібні фактично, – ще й зв’язують руки.

  • А чи є якась така карта всіх трубопроводів України, на якій було б вказано: стільки тисяч кілометрів труб збудовано, наприклад, 50 років тому, стільки – 40 років...?

  • Безперечно, є карта розташування трубопроводів. Є і карта агресивності ґрунтів по трасі, де будуються трубопроводи. Але в мене є мрія, щоб була карта агресивності середовища всієї території України. Звичайно, це вимагає значних затрат. Зокрема, потрібно мати станції по всіх точках промислових регіонів. А поки що це робиться вибірково.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка