Бюлетень західного наукового центру 2009 Бюлетень Західного наукового центр



Сторінка18/24
Дата конвертації16.04.2016
Розмір2.87 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   24

До 75-річчя
Голови НТШ Олега Купчинського


18 травня 2009 року виповнилося 75 літ від дня народження доктора історичних наук, довголітнього Вченого секретаря Наукового товариства імені Шевченка, а нині його Голови, визначного ученого у ділянці лінґвістики та історії України Олега Антоновича Купчинського.

Купчинський О. А. вийшов із відомої священичої родини, яка в силу історичних умов "осіла" на Тернопіллі (с. Сороцьке Теребовлянського району). Це визначило багато чого у його життєвому шляху і діяльності.

Період становлення Олега Антоновича як особистості припав на скрутні і дуже непевні воєнні та повоєнні роки. Як багато дітей священиків, він ступив на світську життєву дорогу, яку не лише самому треба було вибрати в антилюдських умовах совєтсько-каґебістського терору, але й уникнути "підводних" каменів і провалів, проходити над небезпечними урвищами і каньйонами.

У 1953 р. Олег Купчинський вступив на філологічний факультет тодішнього Львівського державного університету ім. І. Франка, яким керував акад. Євген Лазаренко – людина світлих помислів, вихователь студентської молоді у національному дусі, зачинатель добрих громадських справ. Суспільно-громадське середовище Франкового вишу гартувало молодого адепта мовознавчої науки. Не дало схибити і зійти на манівці. Але у цій стійкості і цілеспрямованості, як казали "життєвій позиції", вирішальну роль зіграв "родинний код".

Його морально і посутнісно підтримали учителі з великої літери – академіки Іларіон Свєнціцький, Михайло Возняк, професори Олександр Мороз, Михайло Рудницький, Іван Ковалик, Юліан Редько. Це були духовні онуки Івана Франка. Вони виховали гідного спадкоємця.

Вже у студентські часи Олег Антонович зацікавився науковими пошуками. А поле такої діяльності, здавалося, було безмежне: бібліотеки, професори і доценти, творчі дискусії, конференції. Усе складалося якнайкраще. Проте… Відлига і у природі і суспільстві завжди є лише відлигою. Притиснули сусловсько-брєжнєвські морози, які брутально винищували все, що брунькувалося. Не оминули вони й університету. "Великий Ректор" був усунутий і таким як О. Купчинський, особливо тим, що працювали у суспільних науках, місця не знайшлося.

Тоді О. Купчинський влаштувався на працю в Інституті суспільних наук у Львові. Ця установа була під п’ятою сусіднього обкому компартії, його своєрідним філіалом, де кожний порух думки прискіпливо контролювався партійно-совєтськими церберами. На щастя, в інституті працювали знані учені – академік Іван Крип’якевич, професор Лукія Гумецька та інші. Саме маститий лінгвіст Лукія Гумецька взяла під свою опіку молодого ученого, визначила (не без участі акад. І. Крип’якевича) тему його кандидатської дисертації про українські географічні назви на – ичі XIV–ХХ століть (захищено у 1974 р.).

Здавалося б, що тут досліджувати. Існують як існували сто, двісті, триста років тому назви типу "Корниловичі", "Дідушичі", "Іваничі" і т. д., ніхто їх не вивчав і нічого від того не змінилося. А насправді тема вже тоді була на перехресті гострих ідеологічних, тобто політичних, соціальних, історичних і географічних проблем та інтересів.

Взяти хоча б той факт, що совєтський режим масово перейменовував чи іменував нові галицькі і волинські поселення, надавав, як правило, найдавнішим з них заідеологізовані назви. Згадаймо лише приклади на Львівщині: "Нестеров", "Червоноград", "Новояворівськ" та ін. А зміни географічних назв на рівні сільських поселень – сіл і хуторів проводилися десятками, якщо не сотнями.

Тупоголовим чиновникам і їх запопадливим підпанкам від науки треба було достатньо аргументовано доказувати, що власні назви тісно пов’язані з функціями місць, які історично склалися, і відображають особливості місць людського поселення, автохтонність українства, давність освоєння території нашим народом, відносини власності, природні особливості місцевості тощо. А якою "барвистою" у лінгвістичному і географічному відношенні є мікротопонімічна тематика. І тут були публікації, зокрема "Зміни словотворчої структури української мікротопонімії" (1966). Так поступово О. Купчинський виходив на проблеми історичної географії.

У 1960-1978 рр. Олег Купчинський, працюючи у Центральному Державному історичному архіві у Львові, "освоїв" нову сферу наукових пошуків – філологічне та історичне джерелознавство. Для кого-кого, а для вченого гуманітарія нема більшого щастя, як "відкопати" в архівних "складах" (якщо вони впорядковані) чи "хащах" (коли вони ще потребують упорядкування) раніше не введені в науковий обіг нові факти, особливо ті, що змінюють усталені погляди на явища і процеси. І хоч джерелознавство вважається "допоміжною" дисципліною в історичній науці, сама вона (історія) без нього нічого не варта і може продукувати лише історичні міфи, однобокість і упередженість (правда, совєтські історики, навіть маючи незаперечні архівні джерела, були неперевершеними майстрами їх фальшивої інтерпретації).

І саме тоді і тут О. Купчинський заявив про себе як вдумливий історик. Як з рогу достатку посипалися публікації, які охопили великий часовий і просторовий обшар нашого народу і наших земель. Наведемо декілька з них. Це: "Пергаментні рукописи ХІ–ХVI століть" (1977), "Дослідження і публікація грамот Галицько-Волинського князівства у ХVIII – першій половині ХІХ ст." (1982), "Втрачені пергаментні грамоти міст і сіл Галичини ХІV – першої половини ХІХ ст." (1982) і багато інших. Своєрідним фундаментальним підсумком історико-українознавчих студій стала монографія "Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХІV століть. Дослідження. Тексти" (2004), яка лягла в основу докторської дисертації ученого, успішно захищеної ним у 2007 році.

А були ще дослідження з дипломатики, історії установ, архівістики, палеографії (це така "допоміжна" наукова дисципліна, що досліджує особливості текстів історичних документів), історії релігії та історичного краєзнавства. Мені особливо імпонує два останніх. Наведу кілька назв публікацій: "Причинки до історії української картографії до 30-40-х років ХХ століття" (1996), "Україна в картографічних творах колекції Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові" (1971), "Рукописні карти України ХVІІІ ст. Ермітажні збірки Бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді" (1973) та ін.

Окремим періодом, насиченим науковим і організаційним життям, стала з 1989 р. праця Олега Купчинського у відродженому НТШ. Відродження зруйнованої большевиками у 1940 р. цієї некоронованої академії наук стало фактом непересічного значення у світовому українознавстві. Початковий, найтрудніший етап ліг на плечі двох учених мужів – члена-кореспондента НАН України Олега Романіва і його молодшого колеги, тоді ще кандидата наук Олега Купчинського.

Ці дві особистості (саме, особистості!) взяли на свої плечі непосильний тягар початкового періоду становлення НТШ в Україні, кадрова (точніше, інтелектуальна) база якого була знищена совєтським режимом ще у 1940-му році. Треба було, по суті, починати з нуля. І за порівняно короткий час, десь так до 1995-го року, цей етап з честю було пройдено. "Повернено" частину будинку НТШ на Винниченка, 24 і 26 (на правах оренди в НАН України), розбудовано осередки у центрі і на сході України, створено видавничий центр і його поліграфічну базу, організовано книгарню, друкований орган "Вісник НТШ", продовжено видання "Записок НТШ", "Хронік" та інших наукових і науково-популярних праць тощо. І всю цю нелегку ношу підняли передовсім перші дві особи з однотипним духовним статусом і волею до креативного чину.

Не скажу, що все було гладко. Не бракувало жорстких опонентів, заздрісників і навіть пліткарів. Та Бог з ними (хоча тяжко повірити, що у їх душі коли-небудь гостював Всевишній). Найгірше, що часом непорозуміння походило звідти, де воно мало б гаситися у зародку. Як-от від деяких діаспорників у їх необґрунтованій боротьбі за коми, дефіси, оте "-ля-, – лю-, – льо-". І першим удар при цьому тримав саме Олег Купчинський, на долю якого випало редагування наукових праць і зокрема "Записок НТШ".

Розуміємо, що проблема правопису принципова. Вона світоглядна, ідеологічна. Знаємо, як різними зайдами шляхом певного спрямування українського правопису нищились ідентичність української нації, її писемність і культура. Але правописних проблем не розв’язують шляхом лобових атак, тим паче на однодумців.

Лише толерантністю і терпеливістю О. Купчинського, його впертою(!) працездатністю, непоступливістю в основоположних питаннях можна пояснити високий академічний рівень і класичний стиль редагованих ним видань НТШ. Доводилося редагувати дуже неподібні за мовною культурою статті і монографії, збірники і документалістику. Там, де матеріал був "слабим", редактор просто не давав йому дороги, що не завжди й не усім подобається! За неповних двадцять років з-під редакторського пера вийшло 36 томів "Записок НТШ" (числа 221-256) (25,2 тис. сторінок!). А додаймо ще десятки книг тематичних праць НТШ, зокрема збірників секцій і комісій, "Українську наукову бібліотеку", серію "Визначні діячі НТШ", "Історичні джерела", "Архіви". І це ще не все. А на близькому видноколі видання "Енциклопедії НТШ". Непочатий край організаційно-видавничої і редакторської праці.

Три роки тому відійшов у вічність Голова НТШ в Україні, його душа Олег Романів. "Академія" осиротіла і на якийсь час завмерла. Кому замінити Олега Романіва і чи є повноцінний спадкоємець? "Перст народу" впав на Олега Купчинського. Аргументи за: сфера його наукових інтересів – гуманітарні науки. Історична практика показала, що НТШ має головно науково-гуманітарне спрямування, що майже усі його Голови були гуманітаріями – від О. Кониського і до Леоніда Рудницького чи Лариси Онишкевич-Залеської. Добре знає "кухню" НТШ, його зовнішні зв’язки з крайовими НТШ Америки, Канади, Європи, Австралії; він є комунікабельною людиною, що розуміється на непростій психології наукової спільноти та ін.

О. Купчинський згодився зайняти посаду Голови НТШ в Україні, а Загальні збори НТШ у листопаді 2005 р. і повторно у листопада 2008 р. одноголосно обрали його на цю і почесну, і відповідальну посаду. Не пройшло багато часу як О. Купчинський освоїв досвід управи цим складним організмом, що носить назву "Наукове Товариство імені Шевченка", яке є науковою громадською організацією, що нараховує понад 2700 дійсних, звичайних та почесних членів, 19 філій та осередків, має розгалужену інфраструктуру (видавничий центр, книгарня, будинки) і є вже повноцінною складовою наукової спільноти України і світу.

До свого 75-ліття д. і. н. Олег Купчинський підійшов з таким великим за обсягом та багатовекторним за спрямуванням (історія, лінгвістика, літературознавство, географія і картографія та ін.) доробком, що викликає щирий подив і повагу до цієї людини – вченого, організатора наукового процесу, зокрема Наукового товариства імені Шевченка, його чільного діяча. Наукова громадськість нашого краю зичить солінізантові міцного-міцного здоров’я і подальших творчих звершень.

Професор Олег Шаблій

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   24


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка