Бюлетень західного наукового центру 2009 Бюлетень Західного наукового центр



Сторінка10/24
Дата конвертації16.04.2016
Розмір2.87 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   24

Загорський В. С. ©

Економіка України у контексті глобальних змін

Глобальна фінансова криза породила три питання, над якими дискутують науковці, державні службовці, бізнесмени та пересічні громадяни: причини, наслідки та шляхи її подолання.

На наш погляд, причини глобальної фінансової кризи були започатковані в 90-х роках ХХ століття, коли господарські зобов’язання стали виконуватися не через торгівлю готовими товарами і послугами, а через торгівлю очікуваннями при значно недооцінених капітальних активах. Фактично попит на капітальні активи формувався поза загальноприйнятими економічними та юридичними законами.

Нові власники, викуповуючи величезні обсяги капітальних активів, не мали ні планів розвитку виробництва, ні уявлення про стан ринків збуту, на яких їм потрібно розвивати свій бізнес. Проблемою виявилося і створення відповідних умов для ефективного управління довгостроковими капітальними активами.

Стало очевидним, що приватизація власності та допуск масових прямих інвестицій у стратегічні активи не забезпечують ні національної безпеки, ні головного принципу демократичної влади, який полягає в тому, що економічні питання суверенного суспільства вирішує виборна влада, підзвітна громадянам країни. Універсалізація ринку капітальних активів увійшла в протиріччя з принципами демократичного управління в сучасному суспільстві, де підзвітність та виборність властей, були замінені необмеженим впливом транснаціональних компаній.

Перерозподіл довгострокових капітальних активів відбувся за цінами, які не були справедливими та реальними, що підірвало довіру до суб’єктів господарювання та поглибило кризу легітимності влади.

Декілька ключових факторів, тенденцій і системоутворюючих факторів щодо ситуації в Україні. Перше, це те, що українська економіка в останні роки зростала без розвитку. Відомий китайський економіст Хуан висловив думку, що "важливо відрізняти те, що можна означити як зростання (тобто просто збільшення продукції), від розвитку, тобто підвищення продуктивності праці" [1]. Достатньо динамічний ріст останніх років в Україні був таким зростанням без розвитку. Не було якісних, в тому числі структурних змін в економіці, не було стратегії. У нас не перебудовувалася економіка з енергомістких, сировинних галузей на більш перспективні, наукомісткі, енергоекономні, з високою продуктивністю праці. Ні система освіти на це не була зорієнтована, ні спеціальних преференцій інноваційного характеру не було. Це і стало однією з причин складної економічної ситуації на сьогодні.

Особливо хотілося б наголосити на відсутності власної економічної стратегії України, її не було за усі уроки незалежності України. Уряди виконували, як і зараз, суто тактичні завдання. Також ми зовсім не володіємо реальними цифрами. У нас дотепер немає ні земельного реєстру, ні реєстру нерухомого майна, ні карти корисних копалин, ні карти плодючості землі і т.д. Ми не володіємо інформацією про власників: що державне, що приватне, що комунальне. Прогнозна політика і маркетинговий аналіз на рівні державних органів повністю відсутній.

По-друге, ми опинилися на периферії чи в підпорядкуванні до інтересів держав-центрів – США, Японії, Європейського союзу і у світовому розподілі праці ми стали спеціалізуватися на виробництві сировини, напівфабрикатів і джерелом людських ресурсів для інших держав.

Ще одна тенденція, яка чітко прослідковується це – початок другої хвилі деіндустріалізації. Подібні процеси відбувалися на початку дев’яностих років, якщо порівняти структуру української економіки в 1990 році і через десять років, то відбулися значні зміни: тоді домінувала промисловість, значну частку якої складало машинобудування, в т.ч. високоточне. Тепер основна спеціалізація України в експорті сировини і напівфабрикатів: металу, продуктів хімічної промисловості, продуктів харчування і, меншою мірою, продукції машинобудування. Теперішня ситуація у світовій економіці буде сприяти другій хвилі деіндустріалізації, зокрема згортанні металургійних потужностей.

Якщо детальніше розглядати структуру економіки, то структура минулого року (2008 року) перед початком кризи була інша, ніж зараз. Справді, перше місце займала металургія, і, звичайно, це було пов’язано з світовою кон’юнктурою, яка працювала на нас останні вісім років, починаючи з 1999 року, і практично до завершення Олімпійських ігор в Китаї, до середини 2008 року. Ситуація зараз змінилася таким чином, що якщо за обсягами продажу на першому місці була металургія, і це було 24,1 % в загальній структурі реалізації, то у першому кварталі 2009 року відбулося зменшення до 19 %. А на перше місце вийшло виробництво та розподіл електроенергії, газу, води (у 2008 році – 17,7 %, 2009 році – 26,3 %). Металургія опустилася на друге місце, на третє місце вийшла харчова промисловість, яка становила в структурі економіки 12,8 %, зараз – 16,8 % [2].

Ці структурні зміни в умовах кризи свідчать, що галузі, які орієнтовані на внутрішній ринок реалізації вийшли на чільні місця. В цій тенденції є рецепт для подальших дій – тобто необхідне стимулювання внутрішнього ринку та сектору реальної економіки. Адже головною особливістю розвинених країн є те, що основним ринком збуту для цих країн є їх власний внутрішній ринок. Якщо ми в докризовий 2007 рік виробляли 40 млн. тон сталі і 36 млн. продавали, тобто більше 80 %, то Україна перетворилася на "бананову" республіку. У нас "банани" – сталь, в Росії – нафта і газ, в Індонезії – мікропроцесори. Навіть якщо країна виробляє високоточну продукцію, але не має ринків збуту всередині країни, це периферійна економіка.

Таким чином, виходимо на ще одну важливу ідею – баланс споживання, яка зовсім не нова у економічній теорії, адже ще 1937 року її автор Кейнс отримав Нобелівську премію. Баланс споживання полягає в тому, що для того, щоб продавати вироблену продукцію всередині країни, необхідно щоб зарплати і пенсії складали 60-80 % валового внутрішнього продукту. У нас співвідношення зарплат до ВВП у 1991 році складало 59 %, а у 2008 році – 32,6 %. Відповідно, щоб відновити самодостатню економіку, потрібно збільшити внутрішнє споживання у 2,5 рази від сьогоднішнього рівня. Наприклад, в українській металургії частка зарплати у собівартості продукції 0,7 %, а в Європі – 14 %. Ці цифри вказують на необхідність відновлення балансу споживання, якщо у нас платяться несправедливі зарплати, то ми отримуємо неефективну економіку. Ми вважали дешеву робочу силу своєю перевагою, натомість ми стрімко втрачаємо свої трудові ресурси, бо кваліфіковані кадри виїздять за кордон або працюють на іноземні компанії в Україні і відбувається стрімка деградація робочої сили.

Глобальна фінансова криза супроводжується кризою зайнятості, демографії, глобального старіння населення. Перед кожною державою стоїть завдання зробити так, щоб глобальні процеси в економіці якомога менш негативно позначилися на соціальній справедливості населення. У 2009 році прогнозне зростання кількості безробітних по всьому світу збільшиться на 20 мільйонів чоловік, а серед працюючих частка бідних з доходом до двох доларів на день буде зростати. В Україні тільки за лютий 2009 року Центри зайнятості зареєстрували 924,5 тис. безробітних. На кінець 2009 року прогнозований рівень безробіття становить 10 %.

З огляду на ці виклики і загрози, на наш погляд, стимулювання і підтримка малого і середнього бізнесу повинно розглядатися як потужна/рушійна сила економічного зростання. За останні 10 років на долю малих підприємств припадає близько 70 % новостворених робочих місць, тому допомога цьому сектору економіки найбільше сприяє подоланню фінансової кризи. В європейських економіках частка малого та середнього бізнесу в структурі ВВП становить більше половини. Розвиток малого підприємництва – це шлях до побудови громадянського суспільства, збільшення прошарку самостійно мислячих, фінансово незалежних, відповідальних людей. Насправді розвинутий середній клас – один із показників економічної зрілості країни, за яким у свої лави приймає європейська спільнота.

Однак в Україні досі не сформована державна потреба розвивати малий та середній бізнес. Жоден з урядів не зрозумів простої істини: малий бізнес здатний зменшити безробіття не тільки у часи спокою, але й в період найтяжчих економічних випробувань. Натомість в Україні більше цікавляться великими підприємствами, які виступають основними платниками податків і якщо не буде змінений підхід до малого підприємництва, то в країні й надалі розвиватиметься та посилюватиметься олігархічний тип економіки.

Необхідно констатувати, що за роки незалежності держави не змінився менталітет членів суспільства. Сукупний капітал компаній, що беруть участь в процесі фінансової глобалізації, в суспільній свідомості громадян залишається національним капіталом – основою прогнозованого розвитку конкретного суспільства. Якщо хтось і розраховував через приватизацію державної власності повністю звільнити капітальні активи від конкретного суспільства, то це була спроба обійти важливе питання про статус суспільства по відношенню до національних ресурсів.

Архіважливе значення для ефективного подолання економічної кризи має політична ситуація в країні. Суть сьогоднішньої затяжної політичної кризи у разючій невідповідності державного апарату вимогам, які ставлять діюча багатопартійна політична система, легітимні права приватних власників та свобода слова.

В Україні назріла необхідність подолання інституційної кризи – шляхом гармонізації управлінських відносин та інтеграції зусиль основних гілок державної влади на національному рівні та системи органів місцевого самоврядування в регіонах через прийняття низки Законів і нормативних актів, в першу чергу "Про центральні органи виконавчої влади".

Необхідно на конституційному рівні відновити баланс влади, який був втрачений з останніми нераціональними змінами в Конституції, коли інститут президентства як інститут стабільності фактично був виключений з управління державою. Неоптимальність існуючої партійної політичної моделі призвела до виникнення чітких тенденцій до узурпації влади. Сьогоднішня криза продемонструвала нераціональність цієї конструкції з розподілу владних повноважень, а політична стабільність в країні можлива лише за умови збалансування існуючих гілок влади.

На цьому акцентують увагу і зарубіжні фахівці. Так, Паулюс Кунчінас, американський вчений з Оксфордського університету, стверджує, що Україна має "найгірший тип демократії", бо знаходиться у полоні популізму і бізнес-інтересів. Дійсно, всі провідні політичні лідери мають сумнівні зв’язки з українськими олігархами і часто здається, що вони більше переймаються звинуваченнями один одного у корупції, ніж вирішенням проблем країни. Усе це тактика і жодної стратегії. Тобто, кожен дбає про короткострокову вигоду, а не про довгострокову перспективу економічного та політичного розвитку України.

Апріорі не може бути успішним проект держави, в якій відсутня концепція державної кадрової політики та незрозуміла модель кар’єри у державній службі.

Відсутність сильних державних інститутів, здатних легітимно добиватися дотримання законів, унеможливлює реальні реформи у сфері державного будівництва і збільшує для України ймовірність увійти до переліку держав "які не відбулися".

Не менш шкідливою є ідеалізація впливу закордонної фінансової та інтелектуальної допомоги на реформування фінансової системи країни для її подальшого демократичного розвитку. Це провокує на різних рівнях суспільної свідомості прояви певної безпорадності та другосортності, що підтверджує дослідження Френсіса Фукуями. У своїй праці–"Державне будівництво: влада і світовий порядок у ХХІ столітті"– відомий вчений стверджує, що міжнародне співтовариство знає, як надавати послуги по управлінню державою, але не має алгоритмів створення місцевих інститутів, які будуть результативні по завершенню проектів розвитку [3].

Потрібно розуміти усі небезпеки фінансових зобов’язань, які в умовах кризи з легкістю бере на себе Україна. Поганий кредит той, коли беручи позику, позичальник обтяжує себе додатковими зобов’язаннями нефінансового характеру. Такими кредитами є ті, які Україна отримує по лінії Міжнародного валютного фонду, оскільки, ми отримуємо не гроші (долари, євро, чи іншу валюту), а лише імітовані МВФ віртуальні чи спеціальні права займу, які можна використовувати виключно у двох цілях: на підтримку платіжного балансу, коли під ці гроші друкуються в країні власна валюта, тобто це свого роду евфемізм емісії.

Інший момент – це повернення зовнішніх боргів або обслуговування зовнішнього боргу. Золотовалютні запаси Національного банку зменшуються дуже суттєво: якщо в серпні 2008 року вони складали 37,5 млрд. дол., до січня 2009 року зменшилися до 25,4 млрд. дол. і за підписаним меморандумом з МВФ вони ризикують опуститися до кінця року до 14,9 млрд. дол., тобто за рік Україна втратить більше 20 млрд. дол. [4]. Є небезпека, що на кінець року матимемо величезну нестачу в бюджеті і банківській системі і будуть необхідні подальші займи.

Якщо зробити екскурс у недавню історію, то усі держави, які використовували позики Міжнародного валютного фонду і не мали власної економічної стратегії, а саме Мексика (1994-1995 рр.), Бразилія (1997-1998 рр.), Індонезія (1998 р.), Аргентина (2001 р.) – прийшли або до соціальних катаклізмів, або до державних дефолтів. Тільки дві країни, які скерували гроші не на підтримку фінансового сектору, а на підтримку власного реального сектору економіки – це Малазія і Південна Корея, вийшли буквально протягом півтора року з тої кризи, в якій вони перебували.

Велику шкоду іміджу держави, інвестиційній привабливості України та суспільству завдає відсутність концепції державної ідеології інформаційної політики, побудованої на історіях успіху. Під час криз актуалізується необхідність формування позитивного світосприймання, наприклад: Велика Депресія у США породила індустрію "хеппі енду". Суспільству, домогосподарствам та особистостям необхідні механізми – сублімації життєвих трагедій на позитивні суспільні настрої. Якщо узагальнювати, то західна соціологія і економіка говорять, що посткризовій економіці дуже важливу роль відіграватимуть не лише економічні питання, а й такі зовсім інші базові фактори, як знання, простір, час і так далі.

Не менш шкідливою є відсутність державної інтерпретації політичних, економічних та міжнародних подій на рівні національних медіа та проектів щодо впровадження політичного консенсусу.

Від цього страждає і банківська система. Вона великою мірою знекровлюється внаслідок ключової проблеми – втрати довіри. Так, за даними останніх соціологічних опитувань, 80 % респондентів не довіряють жодним банкам країни, як і владі взагалі. З жовтня 2008 року відтік депозитів з банківської системи склав 62 млрд. грн., що становить близько 30 % від суми термінових банківських вкладів. Якщо не відновити довіри до фінансового сектору, то колапси банків стануть могутнім шоком для економіки країни. Створення довіри – це саме те завдання, яке під силу будь-якій добре налагодженій інформаційній кампанії і це є ключове і нагальне антикризове завдання. Саме на довіру, а не на престиж чи популізм має бути зорієнтований ринок країни у найближчі роки, тому питання інформаційної безпеки залишається головним у сьогоднішній кризовій ситуації.

Також необхідно на державному рівні створювати передумови для розвитку економіки знань та накопичення інтелектуального капіталу. Багато країн світу здійснили економічний стрибок за рахунок розвитку науки та інноваційних підходів.

Важливою проблемою залишається ефективне функціонування промисловості країни – її енегрозалежність від інших держав, висока енергоємність виробництва.

Сьогодні більше 40 % ВВП України – це гірничо-металургійний комплекс. Внаслідок світової рецесії попит і ціни на метали впали на 50 %, що негативно вплинуло на об’єми експорту України. Курс української валюти знизився на 50 % по відношенню до долара і став передвісником катастрофи для малого та середнього бізнесу – тобто для підприємств, за рахунок яких країна повинна зменшити свою залежність від енергоємних галузей економіки.

Необхідно розробити стратегію диверсифікації національної економіки – дуже важливо не ставати слабшим, виводити на більш якісний рівень інші сектори економіки, через які очікується максимальне зростання економіки країни.

І найбільша, на наш погляд, проблема – відсутність команди професіоналів – менеджерів на національному рівні, яка спроможна це реалізувати.

Тільки розробка реалістичної стратегії розвитку України, що визначить основні вектори соціально-політичного розвитку та геополітичного позиціювання країни, а також створення уряду професіоналів, який буде здатний діяти у зрозумілій суспільству системі аксіологічних координат, дозволить Україні реалізуватися як суб’єкту світових економічних та політичних процесів за умов нових глобальних реалій. Враховуючи те, що сучасна фінансова криза демонструє початок періоду світової глобальної децентралізації – і це не тільки девальвація домінування економічно розвинутих країн Заходу, але й фактичний вихід за межі існуючої цивілізаційної побудови світової системи ("кінець знайомого світу" за І. Валерстайном)


Література


1. Україна – 2015: якою буде посткризова економіка. Матеріали круглого столу//www.glavred.info/archive/2009/05/22/18336-3/html.

2.Україна – 2015: якою буде посткризова економіка – 2. Матеріали круглого столу//www.glavred.info/archive/2009/05/25/190911-7/html.



3. Francis Fukuyama, State-building: Governance and World Order in the Twenty-First Century, PROFILE BOOKS LTD, 2005.

4. www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/up.html

5.Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология ХХІ века / Пер. с англ. – М.: Логос, 2004. – 368 с.



1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   24


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка