Буковина у правовій системі румунії



Скачати 351.87 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір351.87 Kb.


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Львівська політехніка»



ТОРОНЧУК ІВАН ЖЕЛУВИЧ

УДК: 34(477.85) «1918/1940»



БУКОВИНА У ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ РУМУНІЇ
(1918–1940 рр.)

12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень


Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня


кандидата юридичних наук

Львів – 2012

Дисертацією є рукопис


Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України





Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор

Никифорак Михайло Васильович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри теорії та історії


держави і права


Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Макарчук Володимир Степанович,

Інститут права та психології Національного університету «Львівська політехніка»,

завідувач кафедри історії держави і права





кандидат юридичних наук, доцент

Присташ Лідія Тихонівна,

Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника,

завідувач кафедри теорії та історії
держави і права








Захист відбудеться « ___» _________ 2012 р. о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.19 у Національному університеті «Львівська політехніка» (79008, м. Львів, вул. Князя Романа, 1-3, аудиторія 301 ХІХ навчального корпусу)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету «Львівська політехніка» (79013, м. Львів, вул. Професорська, 1)
Автореферат розісланий «____» _____________ 2012 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук, доцент І. Ю. Настасяк



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Із здобуттям Україною незалежності значно актуалізувалося питання про встановлення тісних стосунків із сусідніми державами. Особливе місце серед них належить Румунії. Стабільність українсько-румунських відносин неможлива без об’єктивного вивчення їх історичного минулого.

Серед інших проблем наукового вивчення потребує питання про статус Буковини у правовій системі Румунії (1918–1940 рр.). У межах цього питання виділяють такі аспекти, як центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, каральні органи, їх соціально-політична роль і призначення, компетенція та функціонування, правове становище різних соціальних й етнічних груп.

Румунська влада майже не враховувала політичних та соціально-економічних інтересів українців краю, втілюючи в життя політику політичного поневолення українського населення, нищення української культури та румунізації. Уже тому розкриття удаваної румунської демократії стосовно українського населення, аналіз режиму управління, встановленого румунськими правлячими колами на Буковині в 1918–1940 рр., об’єктивне оцінювання місця Буковини у правовій системі Румунії (1918–1940 рр.) має винятково важливе значення.

Актуальність дослідження зумовлена також тим, що і у вітчизняній, і в зарубіжній історичній та історико-правовій літературі питання правового статусу Буковини у складі Румунії (1918–1940 рр.) досі малодосліджені.

Практичне значення дослідження полягає в широких можливостях ефективного використання його результатів у розвитку національної політики в Україні та Румунії, в удосконаленні українсько-румунських відносин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Право у системі соціальних норм» (державний реєстраційний номер 01116U000185).

Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у здійсненні комплексного історико-правового аналізу статусу Буковини у правовій системі Румунії (1918–1940 рр.) на основі вивчення української й зарубіжної наукової літератури, нормативно-правових актів того періоду, архівних та опублікованих документів і матеріалів.

Для досягнення зазначеної мети визначено такі завдання:

– з’ясувати стан наукової розробки проблеми;

– проаналізувати джерельну базу дослідження;

– визначити історичні передумови встановлення румунської влади на Буковині в 1918 р.;

– розкрити особливості румунської окупації Буковини;

– проаналізувати процес юридичного оформлення анексії Буковини Румунією;

– дослідити особливості конституційно-правового статусу вищих органів державної влади Румунії в 1918–1940 рр.;

– вивчити особливості розвитку румунської адміністрації на Буковині;

– визначити компетенцію, структуру та функції органів самоврядування Буковини;

– дослідити систему румунських судових органів, які діяли на Буковині в 1918–1940 рр.;

– схарактеризувати правовий статус органів прокуратури, поліції, сигуранци та жандармерії, які діяли на Буковині в 1918–1940 рр.



Об’єкт дослідження – суспільні відносини на Буковині в період її перебування у складі Румунії (1918–1940 рр.).

Предмет дослідження – правовий статус Буковини у складі Румунії (1918–1940 рр.).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з листопада 1918 р. по червень 1940 р., тобто від моменту приєднання території Буковини до Румунії і до встановлення в Північній Буковині радянської влади.

Територіальні межі дослідження охоплюють Буковину як область міжвоєнної Румунії.

Методи дослідження. Методологічну базу дисертаційної роботи склали філософські, загальнонаукові та спеціально-наукові методи дослідження. Дослідження проведено відповідно до принципів об’єктивності та історизму.

Діалектичний метод дозволив розглянути проблему в динаміці її розвитку. Структуру та функції румунських органів державної влади й управління Буковини 1918–1940 рр. визначено за допомогою структурно-функціонального методу. Історико-правовий метод використано під час вивчення специфіки становлення та функціонування румунських органів державної влади і карального апарату на Буковині як складової Румунії. Порівняльно-правовий метод дав змогу провести порівняльний аналіз політико-правових реформ (конституційної, адміністративної, судової, поліцейської), проведених на Буковині в 1918–1940 рр. Герменевтичний метод застосовано під час аналізу нормативно-правових актів, які регулювали правовий статус румунських центральних і місцевих органів управління та карального апарату.



Джерельну та історіографічну базу дослідження складають нормативні акти, що були чинними на території Румунії та Буковини у розглядуваний період (закони румунського парламенту, декретозакони і декрети короля, розпорядження уряду та окремих міністерств, розпорядження місцевих органів влади, що діяли у краї), архівні та опубліковані документи і матеріали, наукові праці як вітчизняних, так і зарубіжних авторів з досліджуваної проблеми. Використано також значну кількість буковинських періодичних видань того часу.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням, у якому здійснено системний аналіз правового статусу Буковини в період її перебування у складі Румунії (1918–1940 рр.). До того ж:

уперше:

– досліджено діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади (міністра-делегата, префекта, претора, нотаря) на Буковині; визначено зміни в адміністративно-правовому статусі Буковини із встановленням королівської диктатури в Румунії в 1938 р. і створенням Сучавської області. Загальними ознаками румунського управління Буковиною в 1918–1940 рр. були: сувора централізація влади на місцях, румунські чиновники, румунська урядова мова та загальнорумунські закони;

– на основі румунського законодавства 1918–1940 рр. досліджено діяльність системи органів самоврядування на Буковині, що здійснювалося на двох рівнях – повітовому та громадському (міському і сільському). Їхня компетенція стосувалася винятково місцевих, переважно господарських питань; у міжвоєнний період вони були перетворені на слухняний додаток централізованої машини центральних і місцевих органів виконавчої влади;

– комплексно досліджено процес становлення румунської судової системи на Буковині та її реформування в міжвоєнний період. Встановлено, що судові реформи, які відбувалися в міжвоєнній Румунії, були спрямовані на створення єдиної уніфікованої системи загальних і спеціалізованих судів, регламентування правового положення судових органів і статусу суддів, визначення єдиних професійних вимог до кандидатів у судді, єдиних вимог щодо апеляційного та касаційного перегляду справ;

– проаналізовано місце і роль прокуратури в системі каральних органів на Буковині в міжвоєнний період, встановлено, що нормативне регулювання її організації та діяльності у краї мало свою специфіку у зв’язку з попереднім перебуванням цих земель у складі Австро-Угорщини;

– висвітлено організаційно-правові основи діяльності румунської поліції на Буковині, порядок комплектування її особового складу, основні напрямки, форми й методи її діяльності. Визначено, що поліцейські реформи, проведені в міжвоєнний період у Румунії, були спрямовані на зміцнення апарату поліції та його централізацію з метою забезпечення політики румунської влади на місцях. Розкрито особливості діяльності на Буковині румунської політичної поліції (сигуранци), проаналізовано її організацію та функціонування у краї. Визначено вплив сигуранци на суспільно-політичне життя на Буковині як головного карального органу Румунії, основним завданням якого була боротьба з антирумунськими виявами у краї. З’ясовано правовий статус жандармерії (сільської поліції) Буковини в період перебування у складі Румунії;



по-новому:

– обґрунтовано процес «узаконення» та міжнародного визнання встановлення румунської влади на Буковині;

– проаналізовано законодавчі основи організації та діяльності вищих органів державної влади Румунії в міжвоєнний період і представництво в них буковинців;

набули подальшого розвитку:

– історико-правовий аналіз процесу анексії Румунією Буковини в 1918 р.;

– вивчення радянсько-румунських відносин у червні 1940 р., підсумком яких стало об’єднання Північної Буковини з Українською РСР;

– положення про те, що на Буковині в період 1918–1940 рр. впроваджувалась активна політика централізації влади та румуніфікація краю.



Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає:

– у науково-дослідній сфері основні положення і висновки дисертації можуть бути використані для подальших історико-правових досліджень правового статусу Буковини у складі Румунії (1918–1940 рр.), історії та сьогодення українсько-румунських відносин, правового становища українців у Румунії;

– у навчальному процесі основні положення і висновки дисертації можуть використовуватися у викладанні курсів історії держави і права України, історії держави і права зарубіжних країн, конституційного та адміністративного права України, державного права зарубіжних країн;

– у правозастосовній сфері результати дослідження можуть бути застосовані в роботі Чернівецьких обласної адміністрації та обласної ради, враховуючи прикордонне розташування області;



– у правовиховній сфері використання матеріалів дисертації сприятиме підвищенню рівня інформованості населення щодо історичного минулого краю.

Особистий внесок здобувача. Дослідження є самостійно виконаною науковою працею, підготовленою переважно на основі першоджерел, значний масив яких уведено до наукового обігу вперше. У разі використання матеріалів інших дослідників зроблено відповідні посилання.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи обговорено, рецензовано і схвалено на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Окремі положення дисертації доповідалися на Міжнародній науковій конференції «Восьмі осінні юридичні читання. Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Хмельницький, 13–14 листопада 2009 р.); VIII Всеукраїнській науково-практичній конференції «Регіональний вимір сензитивності механізмів управління: правовий, фінансово-економічний, психологічний аспекти» (Чернівці, 10–11 грудня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Проблеми правотворчості очима науковців» (м. Тернопіль, 9 лютого 2010 р.); Науково практичній конференції, присвяченої 70-річчю Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника «Правова політика Української держави» (м. Івано-Франківськ, 19–20 лютого 2010 р.); Звітній науковій конференції факультету з підготовки слідчих Львівського державного університету внутрішніх справ (м. Львів, 26 лютого 2010 р.); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Державно-правовий розвиток України в умовах політичних змін» (м. Тернопіль, 9 квітня 2010 р.); II Міжнародній науково-практичній конференції «Государство и право в условиях глобализации: реалии и перспективы» (м. Сімферополь, 16–17 квітня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реалізації чинних національних та міжнародних нормативно-правових актів» (м. Одеса, 16–17 квітня 2011 р.); XXV Міжнародній історико-правовій конференції «Судова влада в Україні і світі: історія, сучасність, перспективи розвитку: матеріали» (м. Саки, 16–18 вересня 2011 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дослідження викладено в 19 публікаціях, з яких 8 статей опубліковано у виданнях, визнаних фаховими з юридичних наук, 11 – у випусках матеріалів наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Структура та обсяг дисертаційної роботи зумовлені метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів (поділених на п’ятнадцять підрозділів), висновків, списку використаних джерел (517 найменувань) та додатків (А–М). Повний обсяг рукопису дисертації становить 228 сторінок, з них 172 – основний текст, 44 – список використаних джерел і 12 – додатки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; відзначено її зв’язок з науковими програмами; визначено мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, хронологічні й територіальні межі; обґрунтовано наукову новизну і практичне значення; подано дані про апробацію та структуру роботи.

Розділ 1 «Історіографія та джерела дослідження» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми» досліджено історико-правову літературу за темою дисертації. Найбільш обширною є міжвоєнна румунська історіографія проблеми. Вивчивши її, можна простежити процес встановлення й організації румунської влади на Буковині після її анексії в листопаді 1918 р. з погляду учасників тих подій. Дослідження адміністративно-правового статусу Буковини у складі Румунії започаткував румунський політичний діяч та історик І. Ністор.

Окремої уваги заслуговують румунські публікації 1918–1940 рр., у яких розглянуто порядок організації та діяльності центральних і місцевих органів влади в Румунії та на Буковині. Деякі аспекти цього питання досліджено в підручниках з румунського адміністративного та конституційного права міжвоєнного періоду, зокрема в Г. Алексіану, Р. Боїла, М. Верару та ін.

Діяльність судових органів та прокуратури в Румунії (1918–1940 рр.) досліджували І. Іонеску-Долж, М. Васіле та О. Терневяну.

Після встановлення радянської влади в Північній Буковині майже не проводили досліджень питань історії краю міжвоєнного періоду в Румунії 1940–1990 рр., за винятком кількох видань за авторством І. Бітолєану, М. Мушата й І. Ардєляну.

Такий стан справ у румунській історіографії досліджуваної проблеми зберігався до повалення режиму Чаушеску. Після цього активізувалися дослідження політичних процесів міжвоєнного періоду, у межах яких особливу увагу звертали на політичні відносини на Буковині в 1918–1940 рр. Проте, на жаль, як зауважує румунський академік В. Требіч, для них характерна неповна об’єктивність, викликана небажанням визнавати помилки своїх попередників, акцентуючи на румунській належності Буковини.

Серед сучасних румунських науковців, які присвятили свої дослідження історії Буковини, можна назвати В. Аріма, Р. Економу та Н. Чакіра.

Із представників радянської історіографії деякі аспекти дослідження вивчали С. Канюк, В. Курило, Г. Піддубний, О. Романець та ін. Утім політичні процеси, які відбувалися на Буковині, у них висвітлено однобічно, лише через призму класової боротьби та встановлення радянської влади у краї.

Новий етап історіографії Буковини розпочався з проголошення незалежності України. Для цього часу характерне звільнення історико-правової науки від цензури, класовості та партійної заангажованості.

Більшість досліджень з питань історії Буковини в міжвоєнний період належать науковцям факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича В. Ботушанському, С. Гакману, О. Добржанському, Ю. Макару, І. Піддубному та ін. Видано низку ґрунтовних праць з історії Буковини. На жаль, у них майже не приділено уваги питанням адміністративно-правового статусу краю в 1918–1940 рр.

Важливе значення для розуміння специфіки процесу організації влади на Буковині в перші роки після встановлення румунського панування має дослідження М. В. Никифорака, оскільки цей процес спочатку здійснювався за австрійським зразком та австрійським законодавством.

Виняткове теоретичне та методичне значення для дослідження мало вивчення наукового доробку В. Макарчука та Л. Присташ.

Певний внесок у дослідження організації та діяльності румунських органів влади, які діяли на Буковині в міжвоєнний період, зробили І. Адамчук, П. Гураль, В. Кульчицький, М. Настюк, Б. Тищик, І. Терлюк та ін.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база дослідження» розглянуто джерельну базу дисертації. Найважливішими є джерела правового характеру: нормативно-правові акти, які діяли в Румунії та на Буковині в міжвоєнний період. Основу законодавчої бази дослідження становили передусім конституційні акти та закони румунської держави, чинні в 1918–1940 рр.

Дослідження правового статусу Буковини у складі Румунії (1918–1940 рр.) стало можливим завдяки використанню великого обсягу архівних матеріалів, більшість з яких уперше введено до наукового обігу. У дисертації використано матеріали фондів з Державного архіву Чернівецької області (ДАЧО), а також фондів румунських архівів – Arhivele Statului Bucureşti (Державний архів у м. Бухарест) та Arhivele Naţionale ale României (Direcţia Judeţeană Suceava) (Румунський національний архів (Дирекція Сучава)).

Розділ 2 «Історико-правові аспекти приєднання Буковини до Румунії» присвячено аналізу передумов і міжнародно-правових обставин, що сприяли анексії Буковини Румунією в листопаді 1918 р.

У підрозділі 2.1 «Румунська окупація Буковини» вказано, що найважливішими подіями, які сприяли відродженню національних рухів українців та румунів на Буковині, спрямованих на реалізацію права на самовизначення, були завершення Першої світової війни та розпад Австро-Угорської імперії. З метою уникнення національних конфронтацій представники українців краю на Вічі 3 листопада 1918 р. ухвалили рішення про об’єднання української частини Буковини з Україною. На Вічі також було висловлено протест проти рішення, прийнятого 27 жовтня 1918 р. Румунською національною радою, за яким уся територія Буковини мала перейти до Румунії. 6 листопада 1918 р. граф Ецдорф з ініціативи представників українців краю на чолі з О. Поповичем офіційно передав управління Буковиною представникам від українців і помірковано налаштованих румунів. Такому розвитку подій намагалася протидіяти Румунська національна рада, яка була проти поділу Буковини за етнічним принципом. З метою приєднання всієї Буковини до Румунії представники Румунської національної ради попросили військової підтримки в Румунії, яка негайно її надала. Військове втручання Румунії мало наслідком анексію нею всієї території Буковини, незважаючи на опір з боку добровільних військових формувань українців, які намагалися відстояти право українців краю на самовизначення.

У підрозділі 2.2 «Юридичне оформлення анексії Буковини Румунією» проаналізовано правові аспекти анексії Буковини Румунією та її легалізацію на Паризькій мирній конференції.

Розділ 3 «Румунська адміністрація Буковини» поділено на чотири підрозділи.

У підрозділі 3.1 «Вищі органи державної влади Румунії у міжвоєнний період» здійснено аналіз структури та компетенції румунських вищих органів державної влади, які діяли в 1918–1940 рр., та представництва в них буковинців. У Конституціях 1866 р. та 1923 р. джерелом влади в Румунії було проголошено румунський народ, який мав змогу здійснювати її, делегуючи свої владні повноваження вищому представницькому органу (національним зборам) і королю.

Король посідав центральне місце в системі вищих органів державної влади Румунії. У його руках була сконцентрована вся повнота влади у країні, що законодавчо було закріплено Конституцією від 24 лютого 1938 р.

Законодавча влада в Румунії належала спільно королю та парламенту, що складався із двох палат (палати депутатів і сенату).

Першими реформами, які забезпечили участь у формуванні парламенту представників анексованих територій, стало прийняття нормативних актів у сфері виборчого законодавства. Для Буковини 1919 р. було прийнято спеціальний декретозакон про вибори, за яким буковинці одержали право обирати своїх представників до палати депутатів і сенату. У першому складі парламенту Буковину мали представляти 26 депутатів та 13 сенаторів. Але у зв’язку з тим, що Конституції Румунії не визначали кількісного складу ні палати депутатів, ні сенату, наступними виборчими реформами кількість представників від Буковини постійно зменшувалася. Румунський парламент в 1918–1940 рр. не відігравав належної ролі в системі вищих органів державної влади, будучи перетворений на слухняну маріонетку короля та уряду.

Згідно з чинним у Румунії конституційним законодавством, у 1918–1940 рр. виконавчу владу здійснювала від імені короля рада міністрів. Центральне місце в румунському уряді належало міністерству внутрішніх справ. Усі органи місцевої влади та управління були підконтрольні та підзвітні йому. До компетенції цього міністерства також належало формування складу органів місцевої влади та забезпечення правопорядку в країні.

Згідно з конституційним законодавством, правосуддя мали право здійснювати тільки судові органи, створені у визначеному законодавством порядку. Формування надзвичайних судових органів або комісій із судовими повноваженнями заборонялося.

У підрозділі 3.2 «Місцеве управління Буковини у перехідний період 1918–1925 рр.» проаналізовано процес становлення та діяльності румунських органів влади на Буковині відразу після її анексії Румунією. Характерною для цього періоду була ліквідація автономних прав, які раніше мала Буковина у складі Австро-Угорської імперії. Втілення цього у життя покладалося на міністрів-делегатів від Буковини (один із них мав резиденцію у Чернівцях, інший – у Бухаресті).

Управління Буковиною після приєднання до Румунії супроводжувалося постійними непорозуміннями та політичними скандалами. Скориставшись цим, король ліквідував посаду міністра-делегата для Буковини із місцем перебування в Чернівцях. Замість неї декретозаконом від 3–4 квітня 1920 р. було створено нову посаду – голови комісії з уніфікації адміністративних установ Буковини. Ця комісія наділялася повноваженнями, які раніше мало президіальне бюро міністра-делегата.

Ще до того декретозаконом від 23 червня 1919 р. на Буковині було створено крайову комісію з ліквідації австрійських установ, які діяли на Буковині.

За час діяльності цих комісій на Буковині було ліквідовано всі австрійські адміністративні установи, а 11 буковинських повітів очолили префекти із представників румунів.

У підрозділі 3.3 «Система органів управління Буковиною після адміністративної реформи 1925 р. у Румунії» схарактеризовано структуру та компетенцію місцевих органів державної влади у краї.

Проведення адміністративної реформи, започаткованої прийняттям березневої (1923) Конституції Румунії, було здійснено на основі закону про адміністративну уніфікацію від 14 червня 1925 р. Стаття 1 передбачала поділ території Румунії на повіти та громади. З метою здійснення контролю за виконанням рішень вищих органів державної влади та кращої організації управління в повітах передбачався їх поділ на волості (округи).

Управління повітами на Буковині покладалося на префектів. За румунським законодавством вони були представниками уряду в повітах. Префект здійснював покладені на нього зобов’язання особисто і через субпрефекта, претора, представників поліції та нотарів.

З метою ефективнішого впровадження державної політики в життя на місцях повіти поділялись на волості, на чолі яких були претори. Претор був представником органів виконавчої влади у волості та забезпечував виконання рішень, прийнятих радою повіту, постійною делегацією та центральними органами влади. Він був підконтрольний і підзвітний префекту.

Своєрідними агентами центральних органів влади у сільських громадах були нотарі, які стежили за виконанням законів, постанов, інструкцій, виданих вищими органами влади.

У підрозділі 3.4 «Адміністрація Буковини у період королівської диктатури в Румунії (1938–1940 рр.)» висвітлено питання, пов’язані з адміністративним складом Буковини в 1938–1940 рр. Зокрема, зі встановленням королівської диктатури в Румунії та проведенням адміністративної реформи 1938 р. в Румунії було створено 10 областей (цинутів), серед яких і Сучавська, або «Буковинська», як її ще тоді називали. Завдання новоствореної територіальної одиниці та її глави (королівського резидента) полягали в забезпеченні власних інтересів та інтересів держави.

Королівський резидент був представником уряду в області. Він представляв особисто або через свого представника (мандатора) область у судових установах, підписував прийняті акти-розпорядження.

У Розділі 4 «Органи місцевого самоврядування Буковини» проаналізовано різні рівні самоврядування.

У підрозділі 4.1 «Повітове самоврядування» досліджено порядок організації та діяльності органів самоврядування у повітах.

За адміністративним законом 1925 р. в Румунії самоврядування здійснювалося на двох рівнях – повітовому та місцевих громад, які поділялися на сільські і міські. Повітові органи самоврядування були представлені повітовими радами. На Буковині їх налічувалось п’ять. До складу повітової ради входили радні по праву, яких мало бути до 2/5 від загальної кількості, та радні обрані (їх обирали всі мешканці повіту, що мали право голосу, шляхом таємного голосування), які становили 3/5 від складу ради.

Законом про адміністративну уніфікацію передбачено обов’язкове представництво у повітових радах представників національних меншин. Але ця норма для Буковини мала лише декларативний характер. Наприклад, у виборчих округах, де більшість становили представники національних меншин (це стосувалося українців) і висунутий від них кандидат міг одержати перемогу на виборах (особливо, якщо він не розділяв провладну політику), його могли позбавити виборчих прав або взагалі оголосити результати виборів недійсними.

Повітові ради уповноважувалися вирішувати питання повітового значення в галузі освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, будівництва шляхів сполучення, сільського господарства, комерції, промисловості, охорони пам’яток історії тощо. Вони також приймали повітовий бюджет, установлювали розміри податків, визначали необхідну кількість повітових службовців тощо. Але ці норми були декларативними. Насправді ж повітові ради перебували під пильним контролем центральних та місцевих органів виконавчої влади, а їх рішення повинні були одержати попереднє схвалення префектів.

Адміністративна реформа 1929 р. розширила компетенцію повітових рад, однак невдовзі нововведення було скасовано. У 1938 р. повітові ради повністю припинили діяльність.



Підрозділ 4.2 «Самоврядування у міських та сільських громадах» складається з двох пунктів. У пункті 4.2.1 «Інститут примаря» визначено місце примаря в організації діяльності органів самоврядування у сільських та міських громадах. Він був одноосібним суб’єктом, який очолював та організовував роботу сільських і міських громад. У функціональному аспекті він був підзвітний та підконтрольний громаді. Але фактично ради місцевих громад ухвалювали рішення, які диктував примар.

У пункті 4.2.2 «Громадські ради» проаналізовано місцеве самоврядування на рівні місцевих громад (міських та сільських). Управляли громадами ради, які складалися з радних виборних, радних по праву та радних-жінок кооптованих.

Для міжвоєнного періоду на Буковині характерна відсутність стабільності щодо кількості сільських органів самоврядування. Число сільських рад у повітах залежало від наявності коштів у громади (у повіту) на їх утримання. Наприклад, у Чернівецькому повіті з 1918 р. по 1940 р. діяло від 94 до 99 сільських рад (примарій), у Сторожинецькому – від 50 до 64.

Ради громад були уповноважені вирішувати всі питання місцевого значення. Це, зокрема: питання початкової та професійної освіти; питання соціального захисту безпритульних, сиріт; утримання й організація діяльності комунальних лікарень, диспансерів; організація ветеринарної медицини; утримання та будівництво доріг, мостів, каналізаційних споруд; проведення робіт з упорядкування міста; охорона історичних цінностей, створення музеїв; організація розвитку промисловості, комерції та сільського господарства; формування, прийняття та виконання бюджету; збирання податків; розгляд питань щодо зміни статусу відповідних адміністративних одиниць; організація співпраці з повітом і державою з питань, які мали значення для громади; надання почесного громадянства. У випадку розпуску ради для управління справами громади створювались тимчасові комісії.

Незважаючи на те, що основи діяльності місцевого самоврядування визначались законодавчо, в більшості випадків воно мало декларативний характер, оскільки органи самоврядування були абсолютно підзвітні та підконтрольні центральним і місцевим органам влади, які вважали, що у громад не може бути інших інтересів, окрім державних.

У Розділі 5 «Румунський каральний апарат на Буковині» розкрито структуру та діяльність судових органів, прокуратури, поліції, сигуранци, жандармерії.

У підрозділі 5.1 «Суд» висвітлено основні періоди розвитку судочинства в краї в 1918–1940 рр.

У перші роки панування Румунії на Буковині не вдалося створити належно організовану судову систему. Цьому перешкоджала відсутність у краї апеляційної палати, не врегульований законодавчо порядок касаційного оскарження судових рішень і вироків, схвалених судами Буковини. Після судової реформи 1924 р. на Буковині почала функціонувати п’ятирівнева судова система, яка складалася з місцевих судів (мирових), трибуналів, суду присяжних, апеляційних палат і вищої палати касації та правосуддя. Така організація судової системи діяла до 1938 р., коли було ліквідовано суд присяжних.

Окрім судів загальної юрисдикції, на Буковині діяли і спеціалізовані суди (трудовий, військовий, адміністративний).

У підрозділі 5.2 «Прокуратура» висвітлено діяльність судової та фінансової прокуратур. Перші роки перебування Буковини у складі Румунії мало що змінили в системі органів прокуратури краю. Реорганізація прокуратури Буковини відбулася під час проведення судової реформи 1924 р., яка уніфікувала організацію органів прокуратури по всій країні.

На інститут прокуратури покладався захист державних інтересів, громадського порядку та інтересів осіб, які не могли самі себе захистити (непрацездатних, інвалідів). Прокуратура наділялася також правом загального нагляду та контролю за органами влади, які входили до територіальної юрисдикції відповідних судових установ.

На Буковині в 1918–1940 рр. діяла також Чернівецька фінансова прокуратура, яка була підпорядкована міністрові фінансів і належала до виконавчої гілки влади. Компетенція фінансової прокуратури охоплювала захист майнових і пов’язаних з ними інтересів держави, судове представництво у справах, предметом розгляду яких виступало державне майно та прирівняні до нього фонди.



Підрозділ 5.3 «Поліція» присвячено діяльності поліції на Буковині в 1918–1940 рр. Створення румунських поліцейських органів на Буковині здійснювалось за зразком поліцейських органів, які діяли в Румунії. Правову основу роботи поліцейських органів краю в цей час складали закони про поліцію 1903-го та 1908 рр. і спеціальні інструкції для Чернівецької дирекції поліції. У них зазначалося, що роль поліції полягає у протидії законними методами діяльності, спрямованій проти монарха, його родини, держави, громадського порядку, громадян та їх власності, у розшуку правопорушників та здійсненні попереднього слідства.

21 липня 1929 р. було прийнято новий закон про державну поліцію. У ньому передбачалася така структура румунської поліції: префектура поліції Бухареста, регіональні інспекторати поліції, квестури поліції в муніципіях, поліція міст-резиденцій повіту, комісаріати або загони поліції міст-нерезиденцій повіту або сіл. Було створено сім регіональних інспекторатів поліції, серед яких один у Чернівцях.

Чернівецький регіональний інспекторат поліції організовував і контролював діяльність усієї поліції Буковини, аналізував інформацію про діяльність поліції та стан правопорядку в містах краю. Інспекторат складався з трьох департаментів: адміністративної поліції, судової поліції та поліції сигуранци.

Підрозділ 5.4 «Сигуранца» присвячено таємній політичній поліції, яка посідала особливе місце в системі румунських каральних органів. Після анексії Румунією Буковини юрисдикція сигуранци поширилась і на її територію шляхом утворення там відповідних підрозділів. Сигуранца в міжвоєнний період стала основним інформативним органом держави, девізом діяльності якого було: «знати все, бути повсюди, та при тому не проявляти себе». Її компетенція майже не обмежувалася законодавством. За міжвоєнний період чимало буковинців постраждало через беззаконня сигуранци, будучи незаконно звинуваченими в антидержавних діях проти Румунії лише за те, що чимось не вгодили працівникам сигуранци.

У підрозділі 5.5 «Жандармерія» досліджено діяльність жандармерії (сільської поліції), яка посідала важливе місце в системі каральних органів Буковини. Процес створення та діяльності жандармерії на Буковині почав регламентувати румунський закон від 15 листопада 1918 р. «Про створення корпусу сільської жандармерії Румунії». Основними завданнями жандармського корпусу Буковини були: забезпечення внутрішньої безпеки краю, запобігання та протидія терористичним актам, боротьба з економічним шпигунством й антирумунською політикою.



Згідно із законом про організацію сільської жандармерії від 23 березня 1929 р. та Статутом сільської жандармерії від 20 липня 1929 р., сільська жандармерія визначалась як «військово-організований корпус, створений з метою нагляду у сільських громадах за дотриманням громадської безпеки та виконання інших покладених законодавством обов’язків із підпорядкуванням міністерству внутрішніх справ, а також органам місцевої влади у визначених випадках».
ВИСНОВКИ


  1. Наближення поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні восени 1918 р. дало змогу українцям і румунам Буковини активізувати боротьбу за своє право на самовизначення. Великим досягненням для українців краю стало встановлення мирним шляхом української адміністрації в північній частині Буковини. Це уможливило для них державне самовизначення та об’єднання з іншими українськими землями в єдиній українській державі, що задекларувало Віче 3 листопада 1918 р. Але окупація території Буковини румунськими військами в листопаді 1918 р. знищила всі надії на втілення цієї можливості у життя. Із підписанням Сен-Жерменського мирного договору Румунії було передано всю територію Буковини, а пізніше це визнано й іншими міжнародними договорами. Під румунським пануванням українська частина буковинського краю перебувала до 28 червня 1940 р.

  2. У 1918–1940 рр. на Буковині за румунським зразком була сформована система органів адміністративного управління, самоврядування та каральних органів. Королівську Румунію досліджуваного періоду неможливо назвати «правовою державою», незважаючи на те, що в її конституційних актах було задекларовано принципи організації влади, характерні для правових держав. Згідно з Конституціями 1866, 1923 і 1938 р., було закріплено принцип поділу влади на три гілки, але більшість важелів впливу були в короля. До правління Кароля II королі ними не «зловживали», що надавало румунському королівству видимість конституційної монархії. Після прийняття Конституції 1938 р. королем Румунії було обмежено законодавчі повноваження парламенту, позбавлено його права впливати на діяльність уряду.

Буковина була представлена і в румунському парламенті, і в уряді обраними від краю депутатами, сенаторами та призначеними міністрами. Попри малу кількість, вони все ж відстоювали інтереси краю під час проведення різноманітних реформ. Представники від Буковини були й у найвищій судовій інстанції Румунії – вищій палаті касації та правосуддя.

  1. Для періоду 1918–1940 рр. характерна була тенденція до створення сильної вертикалі місцевих органів виконавчої влади, які мали контролювати функціонування усього місцевого апарату та органів місцевого самоврядування. Розвиток місцевої румунської адміністрації на Буковині характеризувався передусім втіленням у життя інтересів королівства. Від самого початку такі завдання були покладені на міністрів-делегатів Буковини, які мали запровадити румунський порядок владарювання у краї замість австрійського, скасувати автономію, якою Буковина володіла раніше. Спеціальним органом для ліквідації австрійської спадщини на Буковині стала комісія з питань уніфікації австрійських адміністративних установ. Виконавши своє завдання, вона передала управління центральним урядовим органам у Бухаресті.

  2. Проведена в 1925 р. адміністративна реформа на місцях призвела до концентрації влади в руках місцевих виконавчих органів (префектів, субпрефектів, преторів, нотарів). Усі місцеві органи виконавчої влади були підзвітні та підконтрольні міністерству внутрішніх справ. У своїх територіальних громадах вони мали фактично необмежену компетенцію, окрім питань фінансового життя краю. Але адміністративна реформа 1938 р., яка супроводжувалась ліквідацією місцевих рад усіх рівнів, наділила їх і такими функціями. Установлення королівської диктатури та передача влади в областях королівським резидентам означали завершення процесу централізації влади. Основними ознаками румунського управління на Буковині були: румунська урядова мова, румуномовні урядові чиновники і загальнорумунська законодавча база. Жоден із представників українського населення Буковини не посідав помітної посади в області та повітових урядових установах.

  3. На основі румунського законодавства 1918–1940 рр. на Буковині сформувалась нова система органів самоврядування. Австрійська система органів місцевого самоврядування, яка гарантувала місцевим територіальним громадам широку автономію, була ліквідована. Введена 1925 р. на Буковині нова організація органів місцевого самоврядування повітових і громадських рад (міських і сільських) значно обмежила їх компетенцію. Вищий рівень органів місцевого самоврядування на Буковині становили повітові ради, яких на Буковині налічувалось п’ять (Чернівецька, Сучавська, Сторожинецька, Радівецька та Кимпулунзька). Повітові ради уповноважувалися вирішувати будь-які питання повітового значення, але все це мало лише декларативний характер. Насправді повітові ради були лише механізмом втілення в життя на повітовому рівні політики центральних та місцевих органів виконавчої влади. Органи самоврядування в міських та сільських громадах очолювали примарі. Вони, як голови міських та сільських рад, були уповноважені організовувати роботу рад, представляти інтереси громад, контролювали діяльність усіх посадових осіб, що були їм підзвітні, а в разі потреби – притягували винних до відповідальності. Загалом примарі були лише знаряддям контролю органів виконавчої влади за діяльністю місцевих громад. Органами самоврядування в міських та сільських громадах Буковини були їхні ради. Окремий статус (муніципія) у міжвоєнний період одержали Чернівці. Внаслідок цього вони вийшли з-під юрисдикції місцевих адміністративних органів і перейшли в підпорядкування міністра внутрішніх справ, що дозволило більш ефективно здійснювати міське самоврядування. Склад громадських рад був пропорційний кількості населення відповідних громад. Зі свого складу ради обирали постійні делегації (виконавчі органи рад), а з 1929 р. по 1931 р. – і примаря (окрім ради муніципія). Компетенція органів громадського самоврядування стосувалася винятково місцевих питань (громадське майно, розвиток освіти, охорона здоров’я, будівництво, дороги, мости, нагляд за торгівлею і наймом), але її реалізація повністю залежала від повітових адміністрацій, які могли ініціювати процедуру дострокового припинення повноважень рад, що широко застосовувалось. До того ж рішення громадських рад не були остаточні та могли бути оскаржені в судах, префекту або міністру внутрішніх справ. Фактично органи самоврядування в міських та сільських громадах Буковини, як і повітові, були знаряддям втілення в життя політики місцевих органів виконавчої влади (префекта, претора).

  4. Встановлення румунської влади на Буковині супроводжувалося реформуванням наявної у краї австрійської судової системи на зразок тієї, яка існувала у старому королівстві. Вперше за всю історію краю 1919 р. в Чернівцях було створено апеляційну палату – вищу судову установу на Буковині. У подальшому саме вона відіграла основну роль у процесі здійснення уніфікації законодавства. З метою уніфікації судової системи старого королівства та приєднаних у 1918 р. територій в 1924 р. була проведена судова реформа. На Буковині було встановлено п’ятирівневу систему судових органів, що складалась із місцевих (мирових) судів, трибуналів, суду присяжних, апеляційних палат і вищої палати касації та правосуддя. Проведена судова реформа дала змогу румунській владі пришвидшити процес румунізації діючих на Буковині судових органів. Особливістю розвитку судової системи Буковини в міжвоєнний період стало збільшення кількості судових установ: кількість діючих у краї трибуналів зросла від двох до п’яти, а кількість місцевих судів не була стабільною і залежала від наявності коштів у бюджеті. Важливе місце в системі судових органів краю займали суди (палати) присяжних, які діяли при трибуналах краю до 1938 р. До юрисдикції судів присяжних належав розгляд кримінальних справ і справ, пов’язаних із політичними злочинами та деліктами у сфері діяльності преси. Суди присяжних були найбільш демократичним елементом здійснення правосуддя, що давало змогу в багатьох випадках уникнути суддівського свавілля. Особливістю судової системи стало створення спеціалізованих судів – адміністративного, трудового та військового. Адміністративний суд був створений з метою подолання управлінського свавілля. На Буковині він запрацював одним із перших у Румунії. Його юрисдикція поширювалась на справи, які виникали між представниками місцевої влади, фізичними та юридичними особами. Але, враховуючи той факт, що призначення до цього суду здійснювали урядові органи, їхній вплив на процес правосуддя був далекий від «справедливого». Можливість цього суду бути незалежним від центральних органів влади зникла з установленням королівської диктатури в Румунії 1938 р. Трудові суди було створено 1933 р. за зразком діючого за часів австрійського панування на Буковині промислового суду. Специфікою організації їхньої роботи було залучення до розгляду справи радників судів і засідателів, яких сторони самі могли обирати, що надавало судовим процесам демократичності. До юрисдикції військового суду належали справи про правопорушення військовослужбовців або всіх інших осіб, якщо вони загрожували державній безпеці. Під час запровадження військового стану військовий суд міг розглядати всі категорії справ. Склад суду був із військових офіцерів.

  5. Прокуратура діяла при апеляційних палатах і трибуналах. Прокурори були прирівняні у статусі та рангах до суддів. Основні їхні повноваження: представляти інтереси держави, здійснювати слідство, загальний нагляд та підтримувати державне обвинувачення в суді. Керував органами прокуратури Буковини генеральний прокурор Чернівецької апеляційної судової палати, який був підконтрольний і підзвітний генеральному прокурору вищої палати касації та правосуддя, а той – міністрові юстиції. Фінансова прокуратура Буковини була успадкована від Австро-Угорської імперії та мала своїм завданням захищати інтереси держави у фінансовій сфері. Проте в досліджуваний період її діяльність була малоефективна.

  6. Важливу роль у забезпеченні правопорядку в міжвоєнній Буковині покладалося на поліцію. Організація її діяльності на Буковині в 1918–1940 рр. здійснювалася на зразок поліції, діючої у старому королівстві. Основні завдання поліції полягали в забезпеченні правопорядку і боротьбі із злочинністю, особливо в містах. Для виконання цих завдань поліція мала широке коло інформаторів. Працівникам поліції в забезпеченні правопорядку допомагали городові, які належали до поліцейського корпусу та користувалися всіма їхніми привілеями, а в окремих випадках могли наділятися навіть процесуальними правами щодо здійснення різноманітних слідчих дій. Сигуранца (таємна політична поліція) – це спеціально створений орган, основним завданням якого було забезпечення цілісності та національної безпеки Румунії. Для виконання цих завдань румунське законодавство наділило сигуранцу широким колом повноважень, що фактично надало їй статус центрального карального органу держави. На Буковині від моменту створення органів сигуранци їх основним завданням було ведення боротьби проти виявів антирумунської політики. Представники органів сигуранци діяли в кожному повіті краю, а для виконання поставлених перед ними завдань мали широке коло інформаторів і секретних агентів.

  7. Важливим каральним органом на Буковині була жандармерія. Від початку свого створення наприкінці 1918 р. на Буковині румунська жандармерія мала основним своїм завданням забезпечувати правопорядок у селах краю. Характер і пріоритети її діяльності в 1918–1940 рр. визначалися сутністю встановленого в державі політичного режиму, а завдання охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю вирішувалися в контексті головної мети – зміцнення авторитету державної влади на селі, забезпечення втілення у життя політики румунізації населення анексованих у листопаді 1918 р. територій. Для досягнення поставленого завдання жандарми наділялись широким колом адміністративно-каральних повноважень, якими нерідко зловживали, допускаючи свавілля та жорстокість.


СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ


  1. Торончук І. Ж. Розвиток інституту адвокатури на Буковині у складі Румунії (1918–1940 рр.) / І. Ж. Торончук // Наук. вісн. Чернів. ун-ту : зб. наук. пр. – Чернівці : Рута, 2008. – Вип. 461 : Правознавство. – С. 11–16.

  2. Торончук І. Ж. Історико-правові аспекти приєднання Буковини до Румунії / І. Ж. Торончук // Наук. вісн. Чернів. ун-ту : зб. наук. пр. – Чернівці : Рута, 2008. – Вип. 478 : Правознавство. – С. 31–36.

  3. Торончук І. Ж. Організація та діяльність вищих органів державної влади Румунії в міжвоєнний період / І. Ж. Торончук // Наук. вісн. Чернів. ун-ту : зб. наук. пр. – Чернівці : Рута, 2009. – Вип. 489 : Правознавство. – С. 16–21.

  4. Торончук І. Ж. Система органів управління Буковиною після проведення адміністративної уніфікації 1925 р. у Румунії / І. Ж. Торончук // Наук. вісн. Чернів. ун-ту : зб. наук. пр. – Чернівці : Рута, 2009. – Вип. 518 : Правознавство. – С. 32–39.

  5. Торончук І. Ж. Румунська політична поліція (сигуранца) на Буковині у міжвоєнний період (1918–1940 рр.) / І. Ж. Торончук // Наук. вісн. Чернів. ун-ту : зб. наук. пр. – Чернівці : Рута, 2009. – Вип. 522 : Правознавство. – С. 15–18.

  6. Торончук І. Місцеве самоврядування на Буковині у міжвоєнний період (1918–1940 рр.) // Підприємництво, господарство і право. – К. : Гарантія, 2010. – № 10 (178). – С. 126–130.

  7. Торончук І. Ж. Інститут прокуратури на Буковині у складі Румунії (1918–1940 рр.) / І. Ж. Торончук // Держава і право : зб. наук. пр. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2010. – Вип. 49 : Юридичні і політичні науки. – С. 92–98.

  8. Торончук І. Ж. З історії поліції на Буковині у міжвоєнний період під владою Румунії / І. Ж. Торончук // Наук. вісник Львів. держ. ун-ту внутр. справ. Серія юридична : зб. наук. пр. – Львів : ЛьвДУВС, 2010. – Вип. 3. – С. 98–108.

  9. Торончук І. Ж. Румунський військовий суд на Буковині 1918–1940 рр. / І. Ж. Торончук // Актуальні проблеми юридичної науки : зб. тез Міжнар. наук. конф. «Восьмі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 13–14 листопада 2009 р.) : у 4 ч. – Хмельницький : Хмельн. ун-т упр. та права, 2009. – Ч. 1 : Теорія держави і права. Історія політичних та правових вчень. Філософія права. Міжнародне право. Порівняльне правознавство. – С. 99–101.

  10. Торончук І. Ж. Діяльність інституту нотарів на Буковині у 1918–1940 рр. під владою Румунії / І. Ж. Торончук // Буковинська міжнар. іст.-краєзн. конф., присвяч. 140-річчю заснування першого укр. культурно-освітнього товариства на Буковині «Руська бесіда» (м. Чернівці, 27–28 листопада 2009 р.) : тези / наук. ред. О. В. Добржанський. – Чернівці : ЧНУ, 2009.– С. 53–55.

  11. Торончук І. Ж. Історико-правові аспекти створення та діяльності апеляційної судової палати на Буковині у складі Румунії в міжвоєнний період / І. Ж. Торончук // Регіональний вимір сензитивності механізмів управління: правовий, фінансово-економічний, психологічний аспекти : матер. VII Всеукр. наук.-практ. конф. (Чернівецька філія МАУП, 10–11 грудня 2009 р.). – Чернівці : Букрек, 2010. – С. 104–108.

  12. Торончук І. Ж. Деякі питання історії трудового суду на Буковині у складі Румунії (1933–1940 рр.) / І. Ж. Торончук // Проблеми правотворчості очима науковців : матер. Міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. (м. Тернопіль, 9 лютого 2010 р.). – Тернопіль, 2010. – Ч. 1. – С. 26–29.

  13. Торончук І. Ж. Деякі питання історії інституту суду присяжних на Буковині у складі Румунії (1918–1938 рр.) / І. Ж. Торончук // Правова політика Української держави : матер. наук.-практ. конф., присвяч. 70-річчю Прикарпат. нац. ун-ту ім. Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ, 19–20 лютого 2010 р.). – Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника, 2010.– Т. 1. – С. 99–102.

  14. Торончук І. Ж. Міжнародно-правові аспекти легітимізації анексії Буковини Румунією 1918–1920 рр. / І. Ж. Торончук // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : зб. за підсумками звітної наук. конф. викладачів, докторантів і аспірантів (м. Кам’янець-Подільський, 10–11 березня 2010 р.). – Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2010. – Т. 1, вип. 9. – С. 173–174.

  15. Торончук І. Ж. Особливості адміністративного управління Буковини у період королівської диктатури в Румунії (1918–1938 рр.) / І. Ж. Торончук // Державно-правовий розвиток України в умовах політичних змін : матер. Міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. (м. Тернопіль, 9 квітня 2010 р.). – Тернопіль, 2010. – Ч. 1. – С. 24–28.

  16. Торончук І. Ж. Деякі питання законодавчого регулювання виборчого процесу на Буковині під владою Румунії (1918–1940 рр.) / І. Ж. Торончук // Государство и право в условиях глобализации: реалии и перспективы : матер. ІІ Междунар. науч.-практ. конф. (г. Симферополь, 16–17 апреля 2010 г.). – Симферополь : Крымучпедгиз, 2010. – С. 81–82.

  17. Торончук І. Ж. Конституційні акти Румунії міжвоєнного періоду (1918–1940 рр.) / І. Ж. Торончук // Матеріали звітної наукової конференції факультету з підготовки слідчих (м. Львів, 26 лютого 2010 р.). – Львів : ЛьвДУВС, 2010. – С. 180–186.

  18. Торончук І. Ж. Інститут примаря на Буковині (1918–1940 рр.) / І. Ж. Торончук // Актуальні питання реалізації чинних національних та міжнародних нормативно-правових актів : матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 16–17 квітня 2011 р.) : у 2 ч. – Одеса : Причорномор. фундація права, 2011. – Ч. 1. – С. 32–34.

  19. Торончук І. Ж. Суд на Буковині у складі Румунії / І. Ж. Торончук // Судова влада в Україні і світі : історія, сучасність, перспективи розвитку : матер. XXV Міжнар. іст.-прав. конф. (м. Саки, 16–18 вересня 2011 р.). – К. ; Сімферополь : СМД, 2011. – Ч. 1. – С. 424–429.


Анотація
Торончук І. Ж. Буковина у правовій системі Румунії (1918–1940 рр.). На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Національний університет «Львівська політехніка», Львів, 2012.

У дисертації на підставі аналізу наукової літератури, архівних документів, а також нормативно-правових актів досліджено питання про місце Буковини у правовій системі Румунії (1918–1940 рр.). Проаналізовано передумови та обставини, за яких Буковина була анексована Румунією 1918 р., що в подальшому легалізовано на Паризькій мирній конференції. Висвітлено місце і роль вищих та місцевих органів влади, які діяли в Румунії та на Буковині в міжвоєнний період, розкрито їхню компетенцію, структуру та порядок роботи. З’ясовано зміст, структуру та особливості системи самоврядування на Буковині. Значну увагу приділено висвітленню питань діяльності каральних органів на Буковині (суду, прокуратури, поліції, сигуранци та жандармерії).

Ключові слова: міністр-делегат, префект, королівський резидент, громадські ради, примар, суд, прокуратура, поліція, сигуранца, жандармерія.

АННОТАЦИЯ



Торончук И. Ж. Буковина в правовой системе Румынии (19181940 гг.).На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Национальный университет «Львовская политехника», Львов, 2012.

В диссертации на основе анализа научной литературы, архивных документов, а также нормативно-правовых актов исследуются вопросы о месте Буковины в правовой системе Румынии (1918–1940 рр). Анализируются предпосылки и обстоятельства, при которых Буковина была аннексирована Румынией в 1918 г., что в дальнейшем легализовано на Парижской мирной конференции. Освещены место и роль высших и местных органов власти, действующих в Румынии и на Буковине в межвоенный период, раскрыто их компетенцию, структуру и порядок работы. Выяснены содержание, структура и особенности системы самоуправления на Буковине. Значительное внимание уделено освещению вопросов деятельности карательных органов на Буковине (суда, прокуратуры, полиции, сигуранцы и жандармерии).

Ключевые слова: министр-делегат, префект, королевский резидент, общественные советы, примар, суд, прокуратура, полиция, сигуранца, жандармерия.
SUMMARY
Toronchuk I. Zh. Bukovina in the Legal System of Romania (19181940). – On rights for a manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Sciences (Law) on the speciality 12.00.01 – theory and history of the state and law, history of political and legal doctrine. ‒ National University «Lviv Politechnika», Lviv, 2012.

On the grounds of analysis of scientific literature, archive documents, as well as statutory and legal acts, the dissertation studies issues on the place of Bukovina in the legal system of Romania (1918–1940). Prerequisites and circumstances are being analyzed under which Bukovina was annexed by Romania in 1918 what was furtherly legalized at Paris Peace Conference. Place and role of superior and local governmental authorities acting in Romania and in Bukovina in interwar period are being elucidated, their competence, structure and work order are being shown.

The functioning of the system of self-government authorities in Bukovyna, which consisted of two levels – the county and the community ones (city and rural) – has been analyzed according to the Law of Romania of 1918–1940. Their competence covered exceptionally local questions, the majority of which were of economic character; during the interwar periods of time they were transformed into an obedient appendix of the centralized apparatus of the central and local executive power.

The process of formation of the Romanian judicial system in Bukovyna has been studied comprehensively, as well as its reformation during the interwar period. It has been established that judicial reforms that took place in the interwar Romania were aimed at the creation of a unified system of general and specialized courts, regulation of the legal status of judicial authorities and the judges, definition of common professional requirements to candidate judges, common requirements to case consideration in the Courts of Appeal and Courts of Review.

Analysis of the role of the prosecutor’s office in the system of penal authorities in Bukovyna during the interwar period has been done, and it has been established that statutory regulation of its organization and activity in the land had its own specific character due to the fact that the land had previously been a part of the Austro-Hungarian Empire.



Fundamentals of legal organization of the activity of the Romanian police in Bukovyna have been illustrated, as well as the order of its staffing, major directions, forms and methods of activity. It has been established that police reforms passed during the interwar period of time in Romania were aimed at strengthening the police apparatus and its centralization, and provided for the realization of the Romanian Rule at the local level. Peculiarities of functioning of the Romanian political police (siguranţă) in Bukovyna have been revealed, its organization and functioning in the land analyzed. The impact of siguranţă as the main penal authority of Romania on the social and political life in Bukovyna was determined, the major task of which was fighting against anti-Romanian views in the land. Also, the legal status of gendarmery (rural police) in Bukovyna during the time of the Romanian rule has been determined.

Keywords: delegate minister, prefect, royal resident, community councils, primar, court, public prosecutor’s office, police, siguranza and gendarmerie.



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка