Бриндюк Ганна Петрівна викладач економічно-правових дисциплін, спеціаліст вищої категорії. Електронний навчально-методичний посібник



Сторінка32/40
Дата конвертації16.04.2016
Розмір5.94 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   40

Тема: 10.1. Економічна сутність кризи в розвитку підприємства. Фінансова санація підприємства

Час – 90 хв.

Тип лекції: оглядове заняття, лекція - пояснення

Вид візуалізації: Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку, опорний конспект

План.

10.1.1. Фінансова криза на підприємстві та причина її виникнення.



10.1.2. Фінансова санація підприємств, її економічний зміст та порядок проведення.

10.1.3. Банкрутство підприємства: причини та наслідки.


10.1.1. Фінансова криза на підприємстві та причина її виникнення.

Фактори, які можуть обумовити фінансову кризу на підприємстві, прийнято ділити на зовнішні (які не залежать від діяльності підприємства)і внутрішні (які залежать від діяльності підприємства).



Основними зовнішніми факторами кризи на підприємстві можуть бути:

  • спад кон’юнктури в економіці в цілому;

  • значний рівень інфляції;

  • нестабільність господарського (і особливо податкового)законодавства;

  • нестабільність фінансового і валютного ринків;

  • посилення конкуренції в галузі;

  • посилення монополізму на ринку;

  • дискримінація підприємств органами влади й управління;

  • політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства чи у країнах підприємств – постачальників сировини (споживачів продукції).

Основними внутрішніми факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

  • відсутність стратегічної спрямованості дій підприємства;

  • дефіцити в організаційній структурі;

  • низький рівень маркетингу і втрата існуючих ринків збуту продукції;

  • незадовільне використання виробничих ресурсів;

  • непродуктивне утримання зайвих робочих місць.

Типовими наслідками впливу вищенаведених факторів на фінансово-господарську діяльність підприємства є:

  • втрата клієнтів і покупців готової продукції;

  • зменшення кількості замовлень і контрактів зі збуту;

  • неритмічність виробництва,неповне завантаження потужностей;

  • збільшення собівартості і різке зниження продуктивності праці;

  • збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і понаднормативні запаси;

  • виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і збільшення плинності кадрів;

  • збільшення тиску на ціни;

  • суттєве зменшення обсягів реалізації і,як наслідок,недоотримання виручки від реалізації продукції.

Використання внутрішніх фінансових резервів та інструментів стабілізації дозволяє не тільки суттєво знизити загрозу банкрутства, а й значною мірою зменшує потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел. По-перше,у зв’язку з тим,що здійснення капітальних вкладень є складовою частиною процесу фінансового оздоровлення підприємства,внутрішні джерела санації збігаються із внутрішніми джерелами фінансування капітальних вкладень: прибуток від реалізації основної продукції,фондів,нематеріальних активів і матеріальній цінностей,надходження від здачі майна в оренду,інших позареалізаційних операцій,а також амортизаційні відрахування. По-друге,використання внутрішніх фінансових резервів є необхідною умовою залучення зовнішнього капіталу.

Фінансова стабілізація в умовах кризової ситуації може здійснюватися за такими основними напрямами:



  • усунення неплатоспроможності;

  • відновлення фінансової стійкості;

  • зміна стратегії з метою прискорення економічного зростання.

Відновлення платоспроможності підприємства може здійснюватися за рахунок зменшення зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов’язань,з одного боку,і збільшення ліквідних активів,–з іншого.

До найважливіших заходів зі скорочення поточних зобов’язань треба віднести:

  • скорочення рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції,у тому числі за рахунок зменшення обсягів виробництва нерентабельної чи тієї,яка не користується попитом,продукції, скорочення апарату управління тощо;

  • пролонгація короткострокових банківських кредитів та іншої кредитної заборгованості;

  • скорочення обсягів капітальних вкладень,у тому числі витрат на капітальний ремонт;

  • прискорення оборотності оборотного капіталу;

  • відстрочення виплати дивідендів і винагород за виробничі результати.

До найважливіших заходів зі збільшення ліквідних активів можна віднести:

  • реалізацію частини основних фондів підприємства,яка безпосередньо не бере участі у процесі виробництва;

  • використання оберненого лізингу (операція,яка передбачає продаж основних фондів лізингової компанії з одночасним поверненням таких основних фондів в оперативний чи фінансовий лізинг);

  • ліквідацію портфеля короткострокових фінансових вкладень;

  • оптимізацію структури оборотного капіталу (у тому числі за рахунок реалізації надлишкових запасів товарно-матеріальних цінностей,сировини,незавершеного виробництва);

  • реорганізацію маркетингових служб із метою підвищення ефективності їх функціонування в напрямі збільшення обсягів збуту продукції;

  • рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів:грошові кошти,короткострокові фінансові вкладення тощо).

Стягнення дебіторської заборгованості є суттєвим моментом внутрішньої стабілізації суб’єкта господарювання. Багато підприємств, які опинилися на межі банкрутства,мають непомірно великий рівень дебіторської заборгованості,що є суттєвим резервом відновлення платоспроможності. Тому фінансовий менеджмент підприємств повинен використовувати всі існуючі можливості її погашення.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є:

факторинг, облік векселів,продаж векселів на фондовому ринку, форфейтинг (трансформація комерційного кредиту в банківський шляхом індосаменту перевідного векселя на користь банку).

Крім того,треба виконати комплекс процедур із примусового стягнення дебіторської заборгованості,у тому числі шляхом звернення з позовом до арбітражного суду.
10.1.2. Фінансова санація підприємств, її економічний зміст та порядок проведення.

Термін «санація »походить від латинського «sanare» й перекладається як оздоровлення чи лікування. У фінансовому словнику санацію трактують як оздоровлення фінансового стану підприємства через здійснення системи заходів для попередження його банкрутства чи підвищення конкурентоспроможності. Зазвичай санацію здійснюють через структурну перебудову виробництва,зокрема через зміну номенклатури продукції,подрібнення підприємства, зміну ринків збуту,злиття підприємства,яке знаходиться на межі банкрутства,з більш потужними,випуск нових акцій та облігацій для мобілізації капіталу,інші заходи.

Ряд іноземних економістів,спеціалістів з питань виведення підприємств із фінансової кризи дотримуються думки,що санація як економічна категорія виражає комплекс послідовних, взаємопов’язаних заходів фінансово-економічного,організаційно-правового,виробничо-технічного,соціального характеру,які спрямовані на подолання фінансової кризи на підприємстві і відновлення чи досягнення його прибутковості і конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

В Україні, внаслідок недосконалого законодавства,відсутності необхідного техніко-методичного забезпечення процесів санації, дефіциту кваліфікованих спеціалістів велика кількість потенційно життєздатних підприємств стає потенційними банкрутами. Тому особливе місце у процесі санації підприємств поряд із заходами фінансово-економічного характеру займають організаційні та техніко-економічні заходи.



Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і ліквідація причин їх виникнення, відновлення чи збереження ліквідності і платоспроможності підприємств,скорочення всіх видів заборгованості, покращення структури оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів для проведення заходів виробничо-технічного і організаційного характеру.

Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концепції окремого підприємства у так званої «класичної моделі санації »,яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання у країнах із розвинутою ринковою економікою. Відповідно до класичної моделі санації процес фінансового оздоровлення підприємств починається з виявлення й аналізу причин і факторів фінансової кризи. На основі даних носіїв інформації (первісних бухгалтерських документів,рішень зборів акціонерів, фінансових планів тощо)визначаються зовнішні і внутрішні фактори кризи,а також фінансовий стан фірми,глибина кризи.

У межах санаційного аудиту здійснюється поглиблене вивчення фінансового стану на основі розрахунку ряду коефіцієнтів.

Основними з них є показники платоспроможності,ліквідності, прибутковості тощо. Після отримання необхідних даних щодо фінансового стану підприємства і причини фінансової кризи робиться висновок про доцільність чи недоцільність санації даного суб’єкта господарювання.

Варто звернути увагу,що в економічній літературі з питань санації часто згадується концепція швидкого виявлення фінансової кризи і радикальних санаційних дій. Прихильники цього напряму (в основному економісти-практики)не враховують того факту, що в цьому випадку не залишається часу для детального дослідження причин спаду і розробки оптимальної стратегії. На противагу цій точці зору більша група економістів-теоретиків стверджує,що цейтнот у підготовці санаційної програми –основний фактор майбутніх невдач. Саме тому окремим аналітичним блоком у класичній моделі санації є формування стратегічних цілей і тактики.

Стратегія це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом оптимізації,координації і розподілу ресурсів компанії.

Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг,які б забезпечили компанії високий рівень рентабельності. Суть стратегії – вибір найкращих варіантів розвитку фірми й оптимізація політики капіталовкладень.

У відповідності з розробленою стратегією складають програму санації,яка виражає систему за прогнозованих взаємопов’язаних заходів,спрямованих на виведення підприємства із кризи. Вона формується на основі комплексного вивчення причин фінансової кризи,аналізу внутрішніх фінансових джерел і з урахуванням стратегічних цілей санації. У програмі фіксуються загальні принципові підходи до оздоровлення,які конкретизуються у проекті санації. У ньому повинні міститися техніко-економічне обґрунтування санації,розрахунок обсягів фінансових ресурсів,необхідних для досягнення стратегічних цілей,конкретні графіки і методи мобілізації фінансового капіталу,строки освоєння інвестицій та їх окупності,оцінка ефективності санаційних заходів,а також прогнозні результати реалізації проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація і контроль за якістю реалізації запланованих завдань. Внутрішні контрольні органи повинні своєчасно виявляти нові санаційні резерви, а також підготовлювати об’єктивні кваліфіковані рішення щодо ліквідації можливих перешкод під час проведення оздоровчих процедур. Суттєву допомогу при цьому може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує в собі інформаційну,координаційну і контрольну функції. Основним завданням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних результатів і підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів і подолання додаткових труднощів.

Фінансова санація може здійснюватися за допомогою залучення коштів власників (пайовиків,акціонерів) підприємства; шляхом використання кредитних ресурсів; за допомогою основних кредиторів; персоналу підприємства.

У деяких випадках з метою фінансового оздоровлення підприємством може бути прийнято рішення про зменшення статутного фонду. Зменшення статутного фонду акціонерного товариства може здійснюватися двома методами:

1) зменшення номінальної вартості акцій;

2) зменшення кількості акцій шляхом викупу їх частини у власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції,не представлені до анулювання,визнаються недійсними,але не раніше,ніж через шість місяців після повідомлення про це всіх акціонерів. Законодавством встановлено,що підприємство повинно відшкодувати власнику акцій збитки, пов’язані зі зміною статутного фонду.

Рішення про зміну статутного фонду приймається більшістю (трьома четвертями)голосів акціонерів,які беруть участь у зібранні.

Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним акції з метою їх наступного перепродажу,розповсюдження серед своїх працівників чи анулювання. Такі акції можуть бути реалізовані чи анульовані у строк,не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку,а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводяться без урахування викуплених акціонерним товариством акцій власного випуску.

Як правило,основною метою зменшення статутного фонду підприємства є вирівнювання номінальної вартості акцій з їхньою біржовою ціною,оскільки в період кризи може скластися ситуація,коли ринкова вартість суттєво менша від номінальної вартості акцій. Залучення коштів шляхом додаткової емісії в цьому випадку неможливо.


Фінансування санації персоналом можливе за допомогою:

  • відстрочення чи відмови від винагороди за виробничі результати;

  • надання працівниками позик;

  • купівлі працівниками акцій даного підприємства.


10.1.3. Банкрутство підприємства: причини та наслідки.
Для оцінки загрози банкрутства необхідно провести аналіз фінансового стану підприємства. Насамперед слід перевірити його сумарну кредиторську заборгованість. Адже справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів)до боржника сукупно становлять не менше ніж триста мінімальних розмірів заробітної плати,які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Керівники підприємств повинні звернути увагу і на такі ознаки можливого банкрутства:

падіння ринкової вартості цінних паперів товариства;

зниження потоків грошових коштів;

роботу підприємства в галузі,де велика ймовірність банкрутства;

новостворене підприємство;

зменшення дивідендів.




Схема 10.1.Ознаки банкрутства

Підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява будь-якого з кредиторів,боржника,органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду.

Кредитор може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи у разі,коли остання неспроможна задовольнити протягом одного місяця визнані нею претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами.

Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список кредиторів і боржників,бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансовий і майновий стан. Достовірність та повнота бухгалтерського балансу та іншої інформації про фінансовий і майновий стан боржника повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою)незалежно від підстав,з яких порушено справу.

Після прийняття заяви арбітражний суд не пізніше п’яти днів із дня її надходження виносить і надсилає боржникові,кредиторам та банкам,що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій зазначається інформація про прийняття заяви і призначення справи до розгляду у попередньому засіданні,час і місце його проведення,а також потребуються необхідні для розгляду справи документи,що свідчать про фінансовий і майновий стан боржника. Арбітражний суд покладає на банк,що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, Фонд державного (комунального) майна, якщо боржник – державне підприємство, організація, або іншу особу за пропозицією боржника чи кредиторів повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника. Розпорядник майна несе відповідальність за неналежне здійснення зазначених повноважень.

Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії.

Кредитори у місячний строк із дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство подають до арбітражного суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника,а також документи,що їх підтверджують. Арбітражний суд за результатами розгляду цих вимог своєю ухвалою визнає їх чи відхиляє. Зазначена ухвала може бути перевірена у порядку нагляду. Заяви кредиторів оплачуються державним митом. Громадяни і юридичні особи,які бажають взяти участь у санації боржника, у той же строк повинні подати до арбітражного суду заяви з письмовим зобов’язанням про переведення на них боргу, а також вказати умови санації юридичної особи – боржника.

Після закінчення строку,зазначеного у статті 10 Закону «Про банкрутство»,арбітражний суд може винести ухвалу про проведення санації боржника,якщо надійшли пропозиції від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів до боржника і виконати його зобов’язання перед бюджетом,за умови згоди зборів (комітету)кредиторів зі строками виконання цих зобов’язань і згоди на переведення боргу. Право вибору умов проведення санації залишається за боржником у разі,коли він сам звернувся до арбітражного суду із заявою про визнання його банкрутом. Умови проведення санації державних підприємств шляхом реорганізації погоджуються з відповідним органом,уповноваженим управляти державним майном, та Антимонопольним комітетом України в межах його компетенції,а умови проведення санації шляхом приватизації –з відповідним органом приватизації. Якщо декілька громадян або юридичних осіб виявили бажання взяти участь у санації підприємства боржника,то відбір санаторіїв здійснюється відповідними органами на конкурсних засадах. Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства,то його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника. У разі згоди кредиторів на переведення боргу та заміну боржника у випадку, передбаченому частиною другою цієї статті,арбітражний суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі. Ухваленою арбітражний суд затверджує узгоджені кредиторами,сенаторами і боржником у випадку,передбаченому частиною другою цієї статті,умови санації юридичної особи – боржника.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом у разі відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника. Про визнання боржника банкрутом арбітражний суд приймає постанову. У постанові призначаються ліквідатори з числа представників зборів кредиторів,банків, фінансових органів,а також Фонду державного (комунального) майна,якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію. На ліквідаторів покладаються обов’язки проведення задоволення вимог кредиторів.

Кошти,виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів.

По-перше,задовольняються:

а) вимоги,забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту,отриманого на ці цілі;

в) витрати,пов’язані із провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді та із роботою ліквідаційної комісії,

в тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв’язку із визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого, витрати кредиторів на проведення аудиту,якщо аудит проводився за рішенням арбітражного суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна,керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону.

По-друге,задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства),зобов’язань,що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян,шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку,встановленому Кабінетом Міністрів України,а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності,які залучали майно (кошти)довірителів (вкладників).

По-третє,задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

По-четверте,задовольняються вимоги кредиторів,не забезпечені заставою,у тому числі й вимоги кредиторів,що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи у процедурі санації боржника.

По-п’яте, задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

По-шосте,задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів,одержаних від продажу майна банкрута,для повного задоволення всіх вимог однієї черги,вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог,що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суми грошових вимог цього кредитора.

Вимоги,заявлені після закінчення строку,встановленого для їх подання,не розглядаються і вважаються погашеними.

Вимоги,не задоволені за недостатністю майна,вважаються погашеними.

У разі,якщо арбітражним судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута, майно,що залишилося після задоволення вимог кредиторів,передається власникові або уповноваженому ним органу,а майно державних підприємств – відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти,одержані від продажу цього майна,спрямовуються до Державного бюджету України. Зміст Зміст


1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   40


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка