Бриндюк Ганна Петрівна викладач економічно-правових дисциплін, спеціаліст вищої категорії. Електронний навчально-методичний посібник



Сторінка25/40
Дата конвертації16.04.2016
Розмір5.94 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   40

Тема: 7.2. Капітальні вкладення по відтворенню основних фондів. Інвестиції.

Час – 2 год.

Тип лекції: самостійне вивчення

Вид візуалізації: Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку. План рахунків


План.

7.2.1. Сутність і склад капітальних вкладень

7.2.2. Джерела і порядок фінансування капітальних вкладень.

7.2.3. Оцінка ефективності інвестиційної діяльності

7.2.4. Визначення потреби в інвестиціях
7.2.1. Сутність і склад капітальних вкладень
Капітальні вкладення - це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.

Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто розрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення.



Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

* первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду;

* наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;

* суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду;

* орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;

* орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби протягом планового періоду;

* вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства на кінець планового періоду.

Вихідними передумовами розробки бюджету капітальних вкладень є:

а) календарний план реалізації інвестиційного проекту;

б) бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання матеріалів, механізмів, устаткування, розроблених виконавцями окремих функціональних блоків проекту;

в) загальна стратегія фінансування інвестиційного проекту;

г) попередній графік потоку інвестиційних витрат, складений на етапі розробки бізнес-плану проекту;

д) фінансовий стан інвесторів проекту.



Бюджет капітальних вкладень включає два розділи:

І розділ - "Капітальні витрати",

II розділ "Надходження коштів".

Під час розробки розділу "Капітальні витрати" передбачається здійснити такі розрахунки:

1) виділення із загального обсягу інвестиційних витрат тієї частини, яка належить до поточного періоду. Це здійснюється в тому разі, коли тривалість реалізації інвестиційного проекту перевищує один рік;

2) уточнення обсягу інвестиційних витрат поточного року з урахуванням корективів, які вносяться підрядчиком у технологію робіт;

3) уточнення обсягу і структури капітальних витрат у зв'язку зі зміною індексу цін після затвердження показників бізнес-плану проекту;

4) уточнення первісного обсягу капітальних витрат з урахуванням резерву фінансових коштів, передбачених у контракті з підрядчиком на покриття непередбачених витрат.

Обсяг цього резерву в процесі розробки бюджету капітальних вкладень має визначитися з урахуванням тільки тих витрат, які відображені в первісній оцінці інвестиційних ризиків.



Процес розробки розділу "Надходження коштів" передбачає, як правило, такі етапи:

1) уточнення загального обсягу надходження коштів з метою збалансування цього показника з показником загального обсягу капітальних витрат, які відображені в першому розділі бюджету;

2) уточнення структури джерел надходження коштів у разі зміни обсягу капітальних витрат;

3) забезпечення узгодження обсягу надходження коштів за окремими періодами формування дохідної частини бюджету з обсягом капітальних витрат, передбачених в окремі періоди згідно з календарним планом здійснення робіт.

Бюджет капітальних вкладень, як і календарний план, розробляється спочатку на наступний рік у розрізі кварталів, а потім у рамках наступного кварталу деталізується в розрізі місяців.

На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень.

За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних вкладень, треба враховувати їхню структуру.

Розрізняють технологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень.

Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких витрат:

* будівельні роботи;

* придбання устаткування, інструментів та інвентарю;

* монтаж устаткування;

* проектно-дослідні роботи;

* інші витрати.

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих засобів.

Відтворювальна структура капітальних вкладень включає такі напрямки витрат:



  • нове будівництво;

  • технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств;

  • розширення діючих підприємств;

  • витрати на окремі об'єкти діючих підприємств.

Відтворювальна структура капітальних вкладень оцінюється як прогресивна, коли в її складі збільшується питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств.
7.2.2. Джерела і порядок фінансування капітальних вкладень.
За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень.

Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів.



Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема:

  • від оподаткування доходів підприємства;

  • темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;

  • структури активів підприємства;

  • стану ринку капіталу;

  • відсоткової політики комерційних банків;

  • рівня управління фінансовими ресурсами підприємства;

  • суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз: по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень; по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:

1) власні фінансові ресурси;

2) позичені фінансові ресурси;

3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

5) кошти іноземних інвесторів.



Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності.

Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів.

Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать:



  • мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві,

  • планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом

  • економія від зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою:



М = (О - П) - (К1 - К2),
де О - очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;

П - планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду;

К1 - наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду;

К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Якщо результат буде зі знаком "+", - це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак "-" - це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів.

Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт досягається в результаті здійснення заходів для зниження планової собівартості будівництва.

Однією з форм відтворення основних засобів є капітальний ремонт, який відшкодовує частковий знос засобів праці заміною зношених конструкцій та деталей більш міцними та економічними, які поліпшують експлуатаційні показники об’єктів, що ремонтуються. Економічна доцільність капітального ремонту основних засобів визначається зіставленням витрат на капітальний ремонт із вартістю об’єктів, що ремонтуються.

Фінансування капітального ремонту здійснюється відповідно до плану капітального ремонту. Зазвичай він складається на рік у цілому по підприємству на підставі відповідних кошторисно-фінансових розрахунків.

Порядок фінансування капітального ремонту в основному залежить від способу його проведення (підрядного чи господарського).

При проведенні капітального ремонту машин, обладнання і транспортних засобів підрядним способом на підставі договорів чи нарядів-замовлень розрахунки здійснюються за повністю завершені ремонтні роботи по об’єкту в цілому чи по окремих вузлах, до яких додаються акти приймання виконаних робіт. Сума витрат, зазначених у них, і буде складати витрати на ремонт основних засобів при цьому способі його використання.

Законодавством України передбачено, що підприємства мають право протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних засобів, у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року.


7.2.3. Оцінка ефективності інвестиційної діяльності
Інвестиційна діяльність підприємства - це об'єктивний процес, що має свою логіку, і розвивається відповідно до властивих йому закономірностей і відіграє важливу роль в господарській діяльності підприємства, оскільки по своїй економічній природі інвестиції являють собою відмову від сьогочасного споживання заради одержання прибутків у майбутньому.

Тому інвестиційний процес починається з визначення інвестиційної стратегії підприємства, вибір якої залежить від:

• стадії життєвого циклу підприємства;

• стратегії розвитку в цілому;

• стану зовнішнього і внутрішнього ринків інвестиційних ресурсів;

• інвестиційної принадливості підприємства як об'єкта вкладення засобів.

І якщо на перший погляд може здаватися, що здійснення інвестицій є справою самого підприємства, керівництво якого може самостійно приймати рішення щодо інвестування, то в цьому випадку необхідно насамперед навчитися оцінювати наслідки таких рішень, оскільки нездійснення інвестицій - це теж свого роду стратегія.

Під інвестиційною стратегією слід розуміти весь комплекс довгострокових цілей і вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Інвестиційна стратегія підприємства повинна бути орієнтована на довгострокові цілі і реалізовуватися в процесі поточної господарської діяльності за допомогою вибору відповідних інвестиційних проектів і програм.

Інвестиційний проект – це викладення цілей та особливостей конкретного інвестування й обґрунтування його доцільності. Без цього не можливо здійснювати інвестиції. Опрацювання інвестиційного проекту залежать від інвестора та чинних законів держави.

Інвестиційний проект не має загально визначеної схеми і методики його розробки, є різні підходи, методи та методики. В Україні майже не організована розробка інвестиційних проектів для сільськогосподарських підприємств.

Робота над інвестиційним проектом розпочинається з бізнес-плану.

Бізнес-план інвестиційного проекту – це документ в якому викладено суть інвестиційної ідеї, шляхи і засоби її реалізації, а також подано характеристику ринкових, виробничих, організаційних і фінансових аспектів передбачуваного бізнесу та особливостей його управління.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, зокрема основні фонди й обігові кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Оцінюючи об'єкти реальних інвестицій, використовується ряд стандартів вартості майна, які застосовуються залежно від мети оцінки, а саме:

обґрунтована ринкова вартість - це ціна, та якою майно може переходити з рук продавця, який бажає його продати до рук покупця, який бажає його купити, тобто це стартова початкова ціна на ринку;

інвестиційна вартість — це конкретна вартість об'єкта, що оцінюється, для конкретного інвестора, виходячи з його особистих інвестиційних цілей;

внутрішня або фундаментальна вартість є аналітичною оцінкою об'єкта, яка базується на знаннях та обліку його фінансового стану, а також перспектив одержання прибутку та чистого доходу;

ліквідаційна вартість - це чиста сума, яка може бути виручена під час ліквідації цієї фірми;

балансова (бухгалтерська) вартість об'єкта оцінюється з урахуванням останньої переоцінки за мінусом зносу та амортизації;

відновлена (поточна) вартість - це балансова вартість з урахуванням переоцінки активів на дату оцінки вартості.

Визначивши вартість об'єкта реальних інвестицій, далі проводять її оцінку.



Вкладаючи свої кошти в основні фонди, інвестор мас зробити їх оцінку за повною первісною вартістю або за відновленою вартістю.

Оцінка за залишковою вартістю основних фондів з урахуванням зносу здійснюється з урахуванням амортизації за поточних періодів.

Використовуючи норми амортизації, інвестор визначає і строк корисного використання (експлуатації) основних фондів - це очікуваний період часу, протягом якого фонди будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлений очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг), причому цей строк може переглядатися у випадку зміни очікуваних економічних вигод від його використаній.

Оцінюючи основні фонди, інвестор має визначити ступінь ефективності їх використання. Основним показником, що характеризує ефективність використання інвестором основних фондів є фондовіддача, яка визначається за такою формулою:

Фв = Ор : Вф , де
Ор - обсяг виробленої продукції (послуг), грн.;

Вф - вартість фондів, грн.

Однією з найважливіших економічних проблем під час інвестицій у нерухомість (земельні ділянки, виробничі або житлові будівлі, споруди тощо) є точна та правильна вартісна оцінка нерухомого майна.

Сьогодні на практиці існує багато методів визначення вартості об'єкта нерухомості. Більшість із них об'єднані у три підходи:

• дохідний;

• порівняльний (ринковий);

• витратний майновий.

1. Метод дохідного підходу. Під час використання цього методу для оцінки нерухомості інвестори виділяють декілька рівнів доходів і витрат. Джерелом інформації для цього служить бухгалтерський звіт про доходи та витрати.

Визначивши величину доходів за попередні періоди, визначається тенденція їх розвитку в майбутньому та вираховується їх прогнозне значення, Саме прогнозні значення доходів служать основою для оцінки об'єктів нерухомості під час бажання інвестора вкладати туди кошти.

2. Метод порівняльного (ринкового) аналізу продаж. Цей методичний підхід ґрунтується на зіставленні цін продажу подібних об'єктів нерухомості (земельних ділянок), використовується в умовах розвинутого ринку землі та нерухомого майна.

3. Витратний (майновий) метод. Цей методичний підхід ґрунтується на врахуванні витрат на спорудження об'єктів нерухомого майна на земельній ділянці, використовується для проведення оцінки забудованих земельних ділянок (або тих, забудова яких передбачається) за умови ефективного їх використання (фактичного чи умовного).

За цим підходом оцінна вартість нерухомості визначається як залишок між очікуваною ціною продажу забудованої ділянки (або капіталізованим чистим річним доходом від її використання) та всіма витратами на спорудження об'єктів нерухомого майна за формулою:


Цв = Цо – Цос , де
Цв - оцінна вартість земельної ділянки, визначена шляхом урахування витрат на спорудження об'єктів нерухомого майна, грн.;

Цо - очікувана ціна продажу (або капіталізований чистий дохід від забудованої земельної ділянки), грн.;

Цос - витрати на спорудження об'єктів нерухомого майна на земельній ділянці, грн.
7.2.4. Визначення потреби в інвестиціях
Фінансові ресурси, зокрема, грошові кошти, в інвестиційній діяльності відіграють найбільшу роль.

По-перше, вони можуть трансформуватися у будь-яку іншу форму інвестиційних ресурсів шляхом придбання предметів і засобів праці, інновацій, робочої сили та інших елементів виробництва, а

по-друге, тільки грошові кошти дають можливість інвестору вибирати будь-який об'єкт інвестування.

Інвестиційні ресурси у вигляді цінних паперів, які вкладаються в об'єкти інвестування, зокрема, у статутний фонд, в Україні майже не використовуються. Інвестиційні ресурси у формі матеріальних, нематеріальних та трудових вкладаються виключно в процес виробництва.

Процес формування усіх інвестиційних ресурсів тісно пов'язаний з початковим накопиченням капіталу або створенням статутного фонду. Статутний капітал - це сума внесків (паїв) засновників підприємства для забезпечення його життєдіяльності.

Статутний капітал може включати не тільки грошові кошти, але й інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, права користування тощо. Початкове накопичення капіталу може здійснюватися як в рамках самого підприємства, так і в масштабах країни в цілому (в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу формується фонд споживання та фонд накопичення, останній, в свою чергу використовується для формування інвестиційних ресурсів).



Базою формування інвестиційних ресурсів підприємства може бути і капітал, призначений для збільшення статутного фонду та реінвестицій, зокрема, це чистий прибуток, амортизаційні відрахування; кошти, одержані від реалізації капітальних активів; надходження від продажу окремих фінансових інструментів та інші джерела.

Основною метою формування інвестиційних ресурсів підприємства є задоволення потреб у придбанні необхідних інвестиційних активів та оптимізація їх структури з позицій забезпечення ефективних результатів інвестиційної діяльності.

З урахуванням цієї мети процес формування інвестиційних ресурсів має базуватися на таких принципах:



  • врахування перспектив розвитку інвестиційної діяльності;

  • забезпечення відповідності обсягу залучених інвестиційних ресурсів обсягу інвестиційних потреб підприємства;

  • забезпечення оптимальної структури інвестиційних ресурсів із позицій ефективної інвестиційної діяльності;

  • забезпечення мінімізації витрат з формування інвестиційних ресурсів із різних джерел;

  • забезпечення високоефективного використання інвестиційних ресурсів у процесі інвестиційної діяльності.

Реалізація цих принципів г основою процесу управління формуванням інвестиційними ресурсами підприємства.

Найважливішою проблемою інвестора в процесі формування інвестиційних ресурсів є визначення їх загального обсягу.

Загальна сума інвестиційних ресурсів підприємства має визначатися виходячи з запланованого обсягу у освоєнні коштів у процесі реалізації окремих реальних інвестиційних проектів, а також запланованого приросту портфеля фінансових інвестицій. Таким чином, загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів у плановому періоді визначатиметься за такою формулою:

Sip = РІП + ΔФІ, де
Sip - загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів у плановому періоді;

РІП - потреба в інвестиційних ресурсах для реалізації реального інвестиційного проекту;

ΔФІ - передбачений обсяг приросту портфеля фінансових інвестицій.

Таким чином, розрахунок потреби в інвестиційних ресурсах для створення нового підприємства балансовим методом дозволяє визначити діапазон формування цієї потреби в межах від мінімальної до максимальної , з відповідним встановленням оптимального її об'єму в цьому діапазоні.


Зміст Зміст



1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   40


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка