Бриндюк Ганна Петрівна викладач економічно-правових дисциплін, спеціаліст вищої категорії. Електронний навчально-методичний посібник



Сторінка14/40
Дата конвертації16.04.2016
Розмір5.94 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   40

Тема 2.2. Організація безготівкових розрахунків. Способи і форми розрахунків

Тип лекції: самостійне вивчення

Вид візуалізації:

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22;

Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні затверджене постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637.
План
2.2.1. Розрахунки платіжними дорученнями, вимогами-дорученнями

2.2.2. Розрахунки акредитивами. Вексельна форма розрахунків.

2.2.3. Клірингові розрахунки. Розрахунки при надані факторингових послуг

2.2.4.Готівкові розрахунки на підприємстві.

2.2.5. Розрахунки розрахунковими чеками

2.2.6. Розрахунково-платіжна дисципліна


2.2.1. Розрахунки платіжними дорученнями, вимогами-дорученнями

Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів.

Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках - банк. Розрахунковий документ - це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів. Використовуються відповідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа), а саме:

Платіжне доручення - це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками.



Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою рис 2.1.:

Покупець

(платник коштів)

Банк

покупця

Банк

постачальника

Постачальник

(отримувач коштів)

1

6

2

5

3

8

7

4

Рис.2.1. Розрахунки за платіжними дорученнями

1 - постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги);

2 - постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги;

3 - покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення;

4 - банк покупця списує з його рахунка кошти;

5 - банк покупця повідомляє покупця - власника рахунка про списання коштів;

6 - банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника;

7 - банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника;

8 - банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.

Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.

Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним доручення через підприємства зв'язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються у разі переказу коштів на виплату заробітної плати працівникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи.

Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату, авторський гонорар, витрати, пов'язані з відрядженням, тощо. У таких випадках підприємство-платник виписує платіжне доручення, де визначено призначення вказаної суми, на підприємство зв'язку і передає його в банк. До доручення додаються бланки заповнених грошових переказів на отримувачів і загальний список отримувачів грошей.

Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд позитивних сторін у порівнянні з іншими формами розрахунків, а саме:

- відносно простий і швидкий документооборот;

- прискорення руху коштів;

- можливість використання даної форми розрахунків за нетоварних платежів.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, їх не застосовують стосовно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають із реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари (послуги) не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено з порушенням строку; коли вони недоброякісні, некомплектні; коли не погоджено ціну товару. Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення можлива тоді, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або неукомплектованої частини товарів; у разі завищення цін, арифметичних помилок у товарно-транспортних документах тощо.

Основою відмови від акцепту може бути також порушення умов контрактів (угод). Про відмову від акцепту платник зобов'язаний у встановлений строк повідомити банк і постачальника, зазначивши причини відмови. Відмова від акцепту не приймається банком, якщо її недостатньо мотивовано або мотиви суперечать законодавству чи інструкціям банку. Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за схемою рис. 2.2.




Покупець

(платник коштів)

Банк

покупця

Банк

постачальника

Постачальник

(отримувач коштів)

1

6

2

5

3

7

8

4


Рис.2.2. Розрахунки за платіжними вимогами - дорученнями
1 - постачальник відвантажує продукцію покупцеві;

2 - разом з документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату;

3 - покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів;

4 - банк покупця (платника коштів) списує з рахунка покупця кошти;

5 - банк покупця сповіщає випискою покупця - власника рахунка про списання коштів з його розрахункового рахунка;

6 - банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення;

7 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника (отримувача коштів);

8 - банк постачальника сповіщає постачальника (власника рахунка) про надходження коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунка).

Розглянута форма розрахунків об'єднує розрахунки платіжними дорученнями і платіжними вимогами-дорученнями.

Позитивні її якості полягають у такому:


  • вона більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців;

  • зміцнює договірні відносини в господарстві;

  • прискорює оформлення розрахункових документів;

  • платіж здійснюється за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.


2.2.2. Розрахунки акредитивами. Вексельна форма розрахунків. Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.

Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платника, там задепонованих для цієї мети, або в банку платника - так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використання задепонованих коштів (власних або залучених). Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

Існує кілька видів акредитивів.

Покритий - це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунка платника і переказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок "Акредитив".

Депонування коштів в установі банку постачальника можна здійснити також і за рахунок кредиту, отриманого платником у банку емітенту. Проте для кожного конкретного акредитива можна використати тільки одне джерело платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власник коштів, а частково за рахунок кредиту не дозволяється.



Непокритий - це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити для нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови встановлення між клієнтом і банком, який відкриває акредитив, кореспондентських відносин.

Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає банку-виконавцю право списувати платежі на користь постачальника - отримувача коштів зі свого кореспондентського рахунка.



Відзивний - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачальником і прийняті банком, до отримання останнім повідомлення про зміну чи анулювання акредитива.

Безвідривний - це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.

Використання акредитивної форми розрахунків обумовлюється в угоді між постачальником і покупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків за акредитивом, строк його дії, вид акредитива, спосіб його виконання, банк постачальника і покупця.

Підставою для відкриття акредитива платником є повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару.

Для відкриття акредитива платник подає в банк :




  • заяву встановленого зразка з необхідними реквізитами номер договору, згідно з яким відкривається акредитив;

  • термін чинності акредитива;

  • рахунок платника і банк, який його обслуговує;

  • документи, згідно з якими здійснюються виплати за акредитивом;

  • строк їх подання;

  • вид акредитива та сума акредитива.


Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється:


  • на заяву постачальника щодо відмови від дальшого використання акредитива до закінчення терміну його чинності;

  • після закінчення терміну чинності акредитива;

  • на заяву покупця про відкликання акредитива повністю або частково.

  • Акредитив закривається в день отримання повідомлення від банку-емітента.

  • Невикористана сума акредитива повертається банку платника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.

Схему здійснення рахунків з використанням акредитивної форми наведено на рис. 2.3.



Покупець

Банк

покупця

Банк

постачальника

Постачальник

(отримувач коштів, продавець, виконавець, робіт, бенефіціар)

6

4

8

3

1

9

7

10

5

2


4


Рис.2.3. Розрахунки з використанням акредитива
1 - покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив;

2 - банк покупця відкриває акредитив;

3 - банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива;

4 - банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму;

5 - банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива;

6 - відвантаження товару;

7 - покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива;

8 - банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива;

9 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

10 - банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.

Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено.

Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.

Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель - це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.



Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає чотири етапи:

- оформлення та облік платіжних документів;

- проведення заліку взаємної заборгованості;

- вексельне оформлення прострочених заборгованостей;

- дальші операції з векселями.

Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Векселі різняться за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб'єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред'явлення та іншими ознаками.

Векселі казначейські - один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані:

- для здійснення розрахунків;

- для зарахування сплати податків до державного бюджету;

- як застава для забезпечення інших платежів та кредитів.

Векселедавцем і, відповідно, платником за казначейськими векселями є Головне управління Державного казначейства. Такі векселі видаються на пред'явника зі строком платежу не більше одного року.

Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів.

Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення вексе-ледавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.

Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.
Обіг простого векселя здійснюється за схемою 2.4.:

Векселедавець

(покупець)
Власник векселя

(ремітент)

1

2

3

4


Рис.2.4. Простий вексельний обіг
1 - векселедавець (покупець) передає вексель;

2 - власник векселя (ремітент) пред'являє вексель до акцепту;

3 - векселедавець погашає вексель і передає його ремітенту;

4 - власник векселя (ремітент) вручає погашений вексель векселедавцеві.

Нині в Україні прості векселі набувають певної популярності. Вони використовуються для залучення тимчасово вільних грошових коштів. Банківські установи активно використовують прості векселі для залучення коштів, бо вексель має перевагу перед ощадним сертифікатом, оскільки він більш ліквідний. Це означає, що власник векселя має можливість розрахуватися зі своїми кредиторами не тільки грошима, а й векселем за відвантажені товари і надані послуги або достроково врахувати вексель.

Важлива особливість векселя полягає в тім, що його можна використати як засіб платежу. Фінансово-кредитні установи використовують "розрахунковий" вексель.

Розрахунковий вексель - це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такої операції в тім, що різниця між ціною покупки векселя і вексельною сумою стає доходом.

У таких операціях використовують векселі надійних банків або транспортних підприємств. Векселі цих підприємств купують з метою дострокового погашення кредиторської заборгованості перед векселедавцем. Тому до таких векселів додають гарантовані листи із зобов'язанням векселедавця достроково погасити вексель у рахунок кредиторської заборгованості власника векселя перед векселедавцем за отримані останнім товари і надані послуги.



Перевага простого векселя - у досить простих правилах його обігу. У простому векселі векселедавець є прямим боржником і він зобов'язаний за простим векселем так само, як і акцептант за переказним векселем. Виходячи з цього простий вексель акцептувати не потрібно.

Переказний вексель (тратта) - це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий вексель виписує та підписує кредитор (трасант).

Трасант - особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату - особі-боржнику векселедавця - сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред'явнику тратти.

Ремітент - власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу - комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунка векселедавця на рахунок власника векселя.

Суть цих відносин полягає в такому: трасант виписує (трасирує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітенту у відповідному місці у відповідний строк.



Забезпечений вексель - це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання.

Векселі на пред'явника - це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим,

Доміцильований вексель - це такий, у якому застережено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою - доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред'являється до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.

Вексель може існувати в паперовій або без паперовій формі - як записи на електронних рахунках.


2.2.3. Клірингові розрахунки. Розрахунки при надані факторингових послуг

Кліринг – це система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери, послуги шляхом заліку взаємних вимог. Розрізняють внутрішньобанківський та міжнародний валютний кліринг.

Міжбанківський кліринг – це систематичні розрахунки між банками шляхом заліку взаємних грошових вимог юридичних осіб країни.

При клірингу банки приймають до оплати чеки та інші платіжні документи не тільки від своїх клієнтів, але й від клієнтів інших банків. Міжбанківські клірингові розрахунки здійснюються через спеціальні клірингові (розрахункові) палати, центральний банк або великі комерційні банки, а між відділами одного банку – через кліринговий відділ головної контори. Клірингові розрахунки значно спрощують, здешевлюють та прискорюють розрахунки.



Розрахунки з використанням факторингу. З метою прискорення розрахунків з постачальником на договірних засадах банки здійснюють за плату торгово-комісійні (факторингові) операції.

Факторингце купівля банком у клієнта права на вимогу боргу (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банк купує дебіторські рахунки, пов’язані із постачанням товарів або наданням послуг.



Факторингова послуга оформляється укладанням між банком і клієнтом спеціального договору. До зобов’язань банку включається, як правило, не тільки стягнення боргів, але й функції з обслуговування боргу: аналіз кредитоспроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику тощо. Клієнт, що продав банку дебіторський борг, отримує гроші (готівку, переказ, оплату чека тощо) в розмірі 80–90% суми боргу; інші 10–20% суми банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту.

За факторингові операції банк стягує з клієнта плату, яка складається із комісії за послугу з обслуговування боргу у розмірі 1–2% від загальної суми купленого банком боргу, позичкового відсотка, нарахованого на виданий клієнту аванс.


2.2.4.Готівкові розрахунки на підприємстві.

Касові операції на підприємстві пов’язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ та поширюється на всі підприємства незалежно від форми власності, виду діяльності, а також на фізичних осіб.

Підприємства, що мають поточні рахунки в банку, зобов’язані саме там зберігати свої гроші.

Отримання готівки з поточного рахунку здійснюється з використанням грошового чека. При його оформленні не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.



Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності проводяться з оформленням таких документів:

  • прибуткових і видаткових касових ордерів;

  • касового або товарного чека;

  • податкових накладних;

  • квитанції;

  • договору купівлі-продажу;

  • актів про закупівлю товарів, надання послуг або інших документів, що засвідчують факти діяльності, які підлягають оплаті.

Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Цей ліміт для кожного підприємства визначається банком з урахуванням специфіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касового обороту, установлених строків і порядку передачі готівки до банку.

Підприємства можуть мати у своїх касах готівку в межах ліміту. До встановлення ліміту каси на поточний рік діє ліміт попереднього року.

Здавання надлишкової готівки підприємство проводить у порядку та строки, встановлені відповідною установою банку, на розрахункові рахунки. Коли ліміти залишку готівки встановлено загалом, усю наявну в касі готівку наприкінці дня підприємство здає до банку.

Приймання готівки касами підприємств проводиться за відповідно оформленими (підписаними головним бухгалтером) прибутковими касовими ордерами. Видача готівки касами підприємств здійснюється за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Усі надходження й видачі готівки в національній валюті підприємства реєструють у касовій книзі.

Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в установі банку для виплат, пов’язаних з оплатою праці, понад встановлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку. Готівка, одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми, одержані в банку і не використані за призначенням протягом встановлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня.

Підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат, які пов’язані з оплатою праці і здійснюються за рахунок виручки, понад встановлений йому ліміт каси протягом трьох робочих днів із дня настання строків цих виплат у сумі, зазначеній у переданих до каси платіжних (розрахунково-платіжних) відомостях.

На кожному підприємстві встановлено строки (не рідше одного разу в квартал) проведення ревізії каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою.

Перевірка касової дисципліни здійснюється органами ДПА, ДКРУ, фінансовими органами та установами банків.

Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головного бухгалтера, касирів.



До підприємств можуть застосовуватися штрафні санкції згідно з чинним законодавством України:

  • за перевищення встановлених лімітів каси;

  • за не оприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки;

  • за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за її видачу під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів;

  • за витрачання готівки з виручки на виплати, пов’язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу;

  • за використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням;

  • за проведення готівкових розрахунків без платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцем готівки.


2.2.5. Розрахунки розрахунковими чеками

Чек - письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред'явнику чека відповідну грошову суму.

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.

Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів).

Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Існує кілька видів розрахункових чеків:


  • акцептовані,

  • не акцептовані банком,

  • з лімітованих книжок,

  • не лімітованих книжок.

Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв'язку.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця - звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов'язок банку - виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на рахунок пред'явника чека.

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов'язань перед кредитором. Зобов'язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.



Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання відповідних правил:

  • банк зобов'язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразку підпису, який є в банківській установі).

  • Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред'явнику, коли чек видано на пред'явника.

  • Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків (кошти на рахунку чекодавця чи кредит).

  • За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис якого на чеку відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано.

Платник коштів

(покупець товару)

Банк

покупця

Банк

постачальника

Постачальник

(отримувач коштів)

2

7

1

5

8

3

9

6

4

Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рис. 2.5.



Рис.2.5. Розрахунки чеком

1 - постачальник передає товар покупцеві;

2 - покупець передає чек постачальнику;

3 - постачальник передає чек у свій банк;

4 - банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;

5 - банк платника списує кошти з рахунка покупця товару;

6 - банк платника повідомляє платника про списання коштів;

7 - банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти;

8 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

9 - банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунків чеками на велику суму; складність оформлення чека.

2.2.6. Розрахунково-платіжна дисципліна

Розрахункова дисципліна передбачає зобов'язання суб'єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій.

Дотримання розрахункової дисципліни сприяє прискоренню круго обороту коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни може бути наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства, а також складного фінансового становища підприємств.

Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.

Отже, забезпечення розрахунково-платіжної дисципліни залежить від фінансового стану суб'єктів господарювання і водночас впливає на їх фінансовий стан. За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути вжиті санкції.

Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання, що застосовується за порушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб'єкта.

Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції, останні поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.

Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків уведення об'єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.

Перед застосуванням кредитних санкцій банк може виставити вимогу підприємству ліквідувати недоліки і порушення, які були виявлені в процесі аналізу діяльності підприємства, а також проведення поточних кредитних і розрахункових операцій.



Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковими адміністраціями.

Фінансові санкції визначено Законом України "Про державну податкову службу в Україні", а також законами, які регулюють фінансові відносини підприємства щодо сплати окремих податків і зборів (обов'язкових відрахувань). Зміст Зміст



1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   40


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка