«Благословляю сутнє на землі І вас усіх прощаю І люблю» мета



Скачати 230.54 Kb.
Дата конвертації02.05.2016
Розмір230.54 Kb.
#32845
Літературна композиція присвячена творчості Анни Дущак

«Благословляю сутнє на землі і вас усіх прощаю і люблю»

МЕТА: збагатити світогляд учнів поетичним словом поетеси, утверджувати високі моральні цінності, прищеплювати прагнення зберегти кращі людські якості: робити добро, бути милосердним, вміти співчувати людському горю, формувати вміння творчо осмислювати прочитане, розуміти красу слова.

Доле, де ти? Доле, де ти?

Нема ніякої.

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої

Т.Г.Шевченко

Кожному з нас доводиться пройти життєвий шлях, вибраний Всевишнім. Дорогу цю ми пробиваємо самі. Не раз здається , що дехто йде лише по рівній стежині, а інші власними руками мусять відкидати кожний камінь з-під своїх ніг. Але по суті, важливо не те, що лежить під ногами нашими, а як ми до цього ставимося. Чи матимемо наполегливість іти вперед, чи сядемо край дороги жаліючись, що змучені. У кожного своя доля.

Доля… Вона сплітає музику з найвищих щасть і мук. Блаженні, кому доля дарує зорепади щастя, кого обминають життєві бурі і незгоди. І як болить, коли щастя іде стороною, коли в душі, напоєній болями, немає місця для щастя, коли приходить через усе життя нести важкий хрест – символ випробувань людської долі.

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука, чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела жалі та голонасіння, -

То ж була буря весняна, а не сльота осіння.

А восени…. Яка журба, чи хто цвіте, чи в’яне,

Тоді й плакучая верба злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима покриє барви й квіти –

На гробі їх вона сама розсипле самоцвіти.

Хрест… Саме на ньому був розіп’ятий великий Христос. Його били, катували, але він мужньо ніс його на Голгофу. Не зрікся своїх ідей, не відмовився від своїх слів. І був розп’ятий на хресті. Ні, він не прокляв своїх кривдників. Він їх любив і просив Бога простити їм, бо не відають, що роблять.

В Анни Дущак також дуже нелегкий терен. Упродовж 50-ти років вона не один раз стояла перед великою скелею, яку треба було подолати. І хоч їй було нелегко, вона не втрачала надії, і з Божою допомогою оминала сніги песимізму та льоди цинізму. Господь благословив Анну бути у слові. У чистій, як сльоза, високій, як небо, у неперебутній, як добро, поезії.

Так живу я як умію І згораю, і зорію,

Мудре бачу у простому, А велике у малому.

Поле бачу у травинці. Синє море у краплинці.

В тихім смуткові- страждання В маминій сльозі – ридання.

Село Тисовець, що на Сторожинеччині – рідне село Анни Дущак – української поетеси, людини незвичайної долі, великої волі до життя і високої незрадливої любові до усіх нас, до людей.

Народилася Анна Кирилівна Дущак 15 жовтня 1959 року в селянській родині. Ії батьки зранку до ночі важкою працею заробляли на прожиття. А дівчина поралася по господарству, пасла худобу, ходила до школи. У школі любила уроки літератури, багато читала, захоплювалась народними піснями, добре вчилася, мріяла здобути вищу освіту.

В дитинстві дівчина дуже мріяла подорожувати. Коли попри її хату проїзджали поїзди, вона проводжала їх довгим поглядом. Вона мріяла відвідати чужі країни, пізнати різні культури, звичаї.

Зима 1976 року нічим не відрізнялася від інших буковинських зим: вона замітала снігами стежки, принесла різдвяну коляду…, але Анні радикально змінила життя. Несподівано до дівчини підкралася страшна хвороба. А їй тоді було лише шістнадцять.

Наперекір жахливим болям, відвертому цинізму лікарів, які пророкували Анні швидку смерть, важкій матеріальній скруті вона продовжувала вірити в добро, радіти кожній прожитій днині. Мужня дівчина не піддавалася важкій хворобі, в її знедоленій душі народжувалась поезія добра, ніжна, сповнена печалі і любові.

Хотіла б я вийти у чистеє поле, припасти лицем до сирої землі

І так заридати, щоб зорі почули, щоб люди вжахнулись на сльози мої.

Анна – була незвичайною людиною…Вона випромінювала стільки тепла і світла, що здавалося, це не людина, а ангел у плоті. Під час розмови з нею всі забували про її важку хворобу.

Ти, недужонько, гадала, що утопиш мене в горі.

Тільки зась! Дарують міцність вечорові диво-зорі.

Ти мій дух не переможеш, не зламаєш мою волю,

І душі тобі торкнутись я, недуго, не дозволю.

Чомусь трапляється так, що найважчий хрест у праведників. Вони мужньо зносять всі випробування долі, не зрікаються покликання, не шукають легких доріг. Вони горять свічею життя, даруючи людям тепло.

Тож запрошуємо вас на світлий вогник любові, добра, милосердя до літературної світлиці Анни Дущак «Благословляю суще на землі і вас усіх прощаю і люблю»

Запалімо сьогодні свічу Життя Анни Дущак, свічу Всепрощення, Надії, Вдячності, Щастя, Натхнення, Мужності, Поклоніння, Любові, Добра.

Свіча Життя – Доле, де ти?

Здається , що саме про Ганну Дущак великий Кобзар ще півтора століття до її народження писав:

Доле, де ти? Доле, де ти? Нема ніякої.

Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої.

Полинно страдницька доля не забарилась і 35 літ жовтим падолистом сумувала за її вікном. А в її тіснуватій сільській хатині – весна. Загадкова і принадна, як і вся її поезія і вона сама.

Стояла я і слухала весну, весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну, то знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов, про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знову те, що давно мені співали мрії.

Саме їй, жінці з легенди, нескореній буковинській Мадонні, сучасний український поет Віктор Соколов присвятив рядки:

Ні скарг. Ні ремствувань на долю, ні в голосі журного тону.

В селі, при неозорім полі, живе не дівчина – Мадонна.

Живе не встаючи із ліжка, живе, світ бачачи з вікна.

Та ж боже мій- яка усмішка у неї світла й чарівна.

Хоч з нею бачився хвилини, та я крізь сльози пронесу

У серці й пісню лебедину, і царствену її красу.

То ж радуй же, царівно Ганно, нас дивоквітом знову й знову –

У лютій стужі нездоланна квітуча гілочка тернова!

З таких одвіку і донині людей і пишуться ікони…

В селі на рідній Буковині живе воістину Мадонна.

Аня, Аничка. Анюта…Так називали її не тільки ровесники, а і ті, що могли бути їй дітьми. Бо вона поза віком: їй, 35 років прикутій до ліжка, відкривалась особлива мудрість, до якої жадібно тягнулися люди. Можливо, це вміння знаходити все потрібне до душі в тому, що відкривається з вікна, - тоді як інші, дужі і здорові, бездумно марнують даровані їм скарби.

Знов пливуть хмарини за селом, і так сумно-сумно мені в хаті.

Трави пахнуть медом за вікном, я п’янію в тому ароматі.

Поїзди гуркочуть звіддаля, їхній гуркіт в небі пропадає.

І кружляє матінка-Земля, як усе у світі кружеляє.

Верби нахиляються на став,- над своїм замислились, зелені.

Якби ти побіля мене став, то й не треба більшого натхнення.

Сонце життя Ганни Дущак зійшло 1959 року в селі Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області – мальовничому буковинському краї, де вічно зелені смереки своїм верховіттям торкаються синього неба, а над Прутом і Черемошем торжествують музи. З дитинства вдихала запахи духмяних гірських трав і розкішних квітів на схилах кришталевих потоків.

Росла, співала, раділа кожному дню, аж… тут несподівано прийшла біда. На зорі її юності, коли дівчина вчилася у 9-му класі, нечуване горе завітало до неї. Медики хибно визначили діагноз, а неправильне лікування призвело до повного паралічу. Вона вся висохла. Але страшна хвороба не торкнулася своїм злом її щирого та доброго серця, не поранила душу, талант, даний Господом, можливо за її страждання і муки.

Я так люблю на цьому світі дуже усіх і все, і радість, і печаль.

Мені ніщо у ньому не байдуже – як щастя злет, так і утрати жаль.

Хто добрим був до мене і не дуже, дарую всім любов й душі тепло.

Бо це життя таке недовге. Друже, оглянешся – а літо відцвіло…

Пройшла гроза, дихнули свіжі трави, душа моя полинула в світи.

Оці слова пишу не ради слави- себе не можу я перемогти.

Прості слова мережу на папері, ромашок цвіт горну я до грудей,

І навстіж, навстіж відчиняю двері моєї хати для усіх людей!

Свіча Всепрощення – Хочу бути останньою помилкою

Не плаче, не тужить, не кляне свою долю Анна, а живе з вірою, надією, любов’ю, добром і всепрощенням до ближніх, та до тих, хто понівечив її життя.

Я вам усе прощу: всі ваші помилки, які для мене, мов фатальність стали,

Діагнози усі, які ви клали холодним звичним порухом руки.

І кулі сліз, з якими сніг упав на материнську голову святу,

Вінчальне біле плаття і фату, не пройдені стежини серед трав.

Прощу і юність. Й молодість мою, моїх дітей, які не народились,

І мрії всі, що так і не здійснились, весну, що не розвеснилась в маю.

Прощу усе: що змовкла пісня рання, усе моє скалічене життя.

Тільки б одне, одне було знаття, щоб помилка оця у вас – остання!



Свіча Надії – Якщо не ти - то хто мені поможе?

Минають роки, та не відпливають болі за водою. І лиш надія не покидає її, бо надія тримає на світі,- вона ж надія, завжди помирає останньою. Коли стає особливо боляче, коли здається, що терпіти вже несила, Ганна Дущак звертається до Всевишнього: «Господь, якщо не ти , то хто мені поможе? Хто дасть надію у майбутній день?». Напевно чує Господь її благання, чує і дає сили жити далі, не просто жити, а творити.

Всемилостивий Боже!

Не дай мені замкнутись в самій собі, від сонця відвернутись,

Від тягот світу, від чийогось зла, аби душа моя не замертвіла.

Аби вогнем отим я не згоріла, що не дає ні світла, ні тепла.



Свіча Вдячності – За все що є, я дякую тобі

Поезія Ганни Дущак - це поезія не задля себе, а задля нас з вами, задля світу, який починається для поетеси там за шибкою вікна, за рідним селом Тисівці, це поезія вдячності за кожен прожитий день.

У своєму куточку живу, у своєму маленькому світі,

Тільки Бога Святого зову в мої весни, такі не зігріті.

Я у серця скарбничці щомить зорі літніх ночей зберігаю,

Тихий вечір, що в кронах шумить, ліс і луки чарівного краю.

Шепіт звабливий трав запашних, що ось-ось під ногою поляжуть.

О, як хочу піти я по них і послухати, що вони кажуть.

Ранок, сонце зійшло молоде,-я за все, що є , дякую Богу.

Навіть вдячна за те: подорожній зайде запитати потрібну дорогу.

Давно відомо: співчувати горю іншої людини може лише той, хто сам багато пережив. А що вже випало на долю матері Ганни Дущак, можна лише здогадуватись. Тому й дістає поетеса з глибини свого серця найзворушливіші слова, щоб висловити безмежну вдячність найдорожчій людині – своїй багатостраждальній матусі.

Чи у світі своєму зможу віднайти слова, які б сягнули висоти,

Якими би тебе зуміла оспівати, моя старенька і святая мати.

Як знайти най сонячні слова? Як до ніг вам небо прихилити?!

Ви – вода цілюща і жива, ви зуміли дух мій оживити

.

Анна Дущак дуже переживає, що не може допоїти своїй рідній старенькій матусі, яка тримає все господарство на собі. Це її поезія» - сумно всміхається Ганна.



Вероніка Іллівна тридцять п’ять років з великою материнською любов’ю доглядає свою кровинку донечку. Вісімдесятип’ятирічна бабуся, втомлена тяжкою працею, яка має проблеми зі здоров’ям, не нарікає на долю, на егоїзм людей, які не дуже часто допомагають цій сім’ї. Навпаки, вона дуже радіє, коли до їхньої оселі навідуються гості.

Я від долі не чекаю ані доброго, ні злого.

Не шукаю на землі цій собі відданих сердець.

Перед грішми не хилюся, золотові не вклоняюсь,

Не жадаю в світі цьому слави лавровий вінець.

Я люблю стежини тихі, що переплітають луки,

Шелест листя під ногами, в полі каркання ворон.

Цю печаль таку щемливу, як остання мить розлуки,

І дрібні прозорі краплі на очах моїх вікон….

Свіча Щастя – Щаслива я, що біль і радість маю

Щастя….Кожен вкладає в значення цього слова свій, власний зміст. Для одних воно в грошах, маєтках, іномарках, для інших – здоров’я, ще для інших – в дітях. Щастя Ганни Дущак в тому, що все її життя проходить в рідному селі, в хатиночці малій. І хоч не може вона з неї вийти, та все одно вона щаслива тим, що біль і радість знає. Її душу ятрять не власні, а людські болі і чиїсь страждання. Поетеса муки приймає за щастя, бо вважає, що лише в стражданні очищається душа.

Чаклує вже весна; так зеленій же, луже, Землице, розквітай, усе живе, радій!

Я не боюсь життя прожити скромно дуже Серед простих речей, в хатиночці малій.

Я не журюся тим, що золота не маю, Що срібло і кришталь не прикрашають дім,

Бо я щаслива тим, що біль і радість знаю І що любов живе у серденьку моїм.

Щаслива я отим, що вірила й чекала,У різнобарв’ї трав вслухалась в тишину

І що чиюсь печаль світанком розвидніла, Весняним журавлем злетівши в вишину.



Свіча Натхнення – Поезіє! З душі моєї лийся

Відомо, що більшість поетів звертаються до музики, до поезії як до живої істоти. Згадайте Шевченкові

Думи, думи мої, лихо мені з вами.

Нащо стали на папері сумними рядами?

Або

Слово, чому ти не твердая криця, що серед бою так ясно іскриться



Лесі Українки.

Є такі твори і Ганни Дущак. Бо її натхненням стало слово, що квітом чебрецевим розцвіло. Та її душу непокоїть одне: боронь Боже, щоб поезія стала роботою. Поезія повинна бути піснею, що ллється з душі, бути радістю і печаллю. Поезія на замовлення не пишеться.

Поезіє! З душі моєї лийся і зливами, й потоками, й струмками,

Вогнем гори і пломенися і квітни дивними квітками.

Будь леготом, цілуй і гори, й доли, стань піснею, печаллю, коли плачу….

Тільки не стань роботою ніколи, бо я тоді навіки тебе втрачу.

І виливає на папері свої думи і біль Ганна Дущак, і народжується поезія любові і болю. А це додає сили і наснаги, натхнення до життя.

Самотній лист на голій гілці клена світанням задивився у вікно.

Поезіє, навіщо ти до мене, я не пишу, мені вже все одно.

І біль цей батогом не перебити, що в душу чіпко в’ївся у мою.

Я ще жива, але по-людськи жити невпевненість й недуга не дають.

Якій духовній завтра буть погоді? Чиїх гріхів тягар важкий нести?

Навіщо я про це? Сказала ж годі! О Боже мій! Поезіє, прости!

Свіча Мужності – Я по житті упевнено іду

Слухаєш бадьорі, життєстверджуючі рядки і задумуєшся, звідки в цієї слабосильної, фізично кволої, немічної жінки стільки мужності для боротьби з хворобою. Слухаєш і мимоволі згадуєш Лесю Українку та її життєстверджуюче кредо:

Так, я буду крізь сльози сміятись…

Можливо, саме в творах черпає буковинка наснагу, силу, волю до життя.

По житті упевнено іду, я ступаю широко і твердо.

Я здолаю горе і біду, проторю дорогу свою вперто.

Я пройду крізь бурі і вітри, через чорні хмари й заметілі,

І замовкнуть всі оті роти, що лиш неміч бачать в моїм тілі.

По житті упевнено іду, я ступаю широко і твердо,

Я здолаю горе і біду, і дорогу протурю уперто.



Свіча Поклоніння – Все на землі, все треба берегти

Поезія Ганни Дущак ніжна, як яблуневий цвіт, чиста, як вранішня роса, мелодійна, як солов’їний спів, світла, як вечірня зоря. Та й сама поетеса поклоняється всьому живому на землі, бо усвідомлює себе часточкою природи. Природа жива, вона як і людина, радіє і сумує, плаче і сміється, а дощ – це небесні сльози, якими вмивається землі.

Дощ, як дитина, безутішно плаче, сльозами захлинаючись щомить.

Його печаль мені також болить, та чим йому зараджу я одначе.

Тільки сльоза полегшення несе, і тільки болем біль і переможеш.

Не треба слів, словами не поможеш, хай дощ ридає, виплаче усе..

В поезії Ганни Дущак відчувається велика гармонія між світом людини і світом природи. Коли плаче душа поетеси, природа не може бути байдужою до сліз людських – плаче не тільки засмучений дощ, ридає від болю занедбана криничка у батьківському саду.

Вчувається, що плаче у саду мурована стара криничка.

Я подумки до неї знов іду, води черпнула, умиваю личко.

Вона в посуху напувала всіх, водицю всю, до краплі віддавала.

Закинули…Забули…Чи не гріх?!

Вона ж людей від смерті рятувала?.

Зірвана людською рукою квітка також вмивається гіркими сльозами за втраченим життям. Обожнюючи красу цих незайманих створінь, поетеса благає.

Не рвіть квіток, не убивайте. Життя одне. Не віднімайте.

Воно дано їм, як і нам ,- Радіти сонцю і вітрам.

Свіча Любові – Свою любов несу до Вас

Як же треба любити все суще на землі, щоб з такою ніжною любов’ю його оспівати. Любов… Це найблагородніше, найсвятіше почуття возвеличували у своїй творчості Данте і Шекспір, Пушкін і Міцкевич, Шевченко, Павличко, Олесь, Ліна Костенко. Інтимна лірика Ганни Дущак – це одна з найщемливіших струн її поетичної лірики.

У тихі сни не приходи і не бентеж намарне душу,-

Уже відквітнули сади, тобі назустріч я не рушу.

Промоклий наскрізь від роси сміється сонцем ранок синій –

Уже тепер не приноси і не даруй бузок від нині.

Гарячих рук не простягай сріблистим променем зірниці.

Як у цвіту потоне май – уже ніщо не повториться

Радіють оченьки мої, але тому не ти причина –

Сьогодні просто гарна днина і так співають солов’ї.

Ганна Дущак з мужністю прийняла випробування долі немічної каліки. Щастя заміжжя і щастя материнства пройшли осторонь неї. Поетеса усвідомлює свою приреченість на самотність, та серцю не накажеш не любити, і летить її мрія у далекі світи за бажаним щастям.

Пожухлим листям сумувала осінь, а ти любистком був і чебрецем.

І ти, коханий, пестив мої коси, весняним, свіжим, сонячним дощем.

Десь падолистом плакали тополі, колючі хуги шматували світ…

О, як ти заціловував до болі, я ж серцем вміла вигоїти лід.

Тебе нема, бо ти столітнім дідом пошкандибав страждати у світи.

Журавкою бринить прощальне літо – і осінь, ніби вічна назавжди.

Так, любов творить чудеса, любов допомагала зносити їй найтяжчий біль і гірку муку та додавала сили.

В народі кажуть: « Можна посивіти від туги чи від горя в одну мить».

А серце, що не може розлюбити, усе життя і сивіє й болить.

Нічка заколисувала дім, місяченько плив над ясенами.

Перші сльози на лиці моїм ти збирав тремтячими губами.

Променилась у в очах любов – чиста, наче білий цвіт лілеї.

Я тулилась знову, знов і знов до руки гарячої твоєї.

Хтось зітхав із синьої пітьми – то блукав осінній вітер в полі?

Ніч стихала й сизими крильми огортала два світи, дві долі.

Для високого лету любові доля подарувала їй білі крила з чорною ознакою. Та й це не зломило Анну, вона ще більше любить життя і випромінює встократ більшу любов до людей.

Горять на деревах уже останні листочки, як вогні у пізній час

Життя моє – ніщо у порівнянні з любов’ю, що несу її до вас.

Вітри тужливо просяться до хати, і небо плаче з висоти…

Як про любов свою вам розказати? Хіба в долонях серце принести.

О, боже! Дай же сили жити або візьми мене з землі.

Бо я не може не любити, а маю лиш одні жалі.

Це серце дав мені Ти в груди і душу, як весняний хміль.

Ніколи спокою не буде, - б’є і мороз, і заметіль.

А я ще щастя і не знала, ще радості не допила.

ЇЇ крізь вікна виглядала, хвилини кожної ждала.

І ніби…. Ніби дочекалась!...Чарівний келих піднесла

До спраглих вуст…опам’яталась; в долонях - тільки кулька скла.

Свіча Добра – Щопохвилинно множ скарби добра нетлінного, живого

Серце Ганни Дущак вщент переповнене любов’ю і добром до людей, до світу, до природи.А хіба заради цього не варто жити і страждати, плакати і радіти, сприймати кожен день як дар Божий.

Минають мої дні, літа спливають за водою,

А я сижу, піднявшись в ліжку край стола.

З сльозою і душею молодою й сама себе питаю: «Ще жива?.

35 років Ганна Дущак стала на боротьбу з долею. Вона мужньо несла свій хрест, бо переконана, що якби людина ніколи не знала смутку, вона не змогла б пізнати радість. Її поезія – це її небо, земля і все на світі, її поезія це подих душі, це молитва.

Настане час – не стане і мене, а навкруги не зміниться нічого.

Весна пройде, і літо промайне, пора наступить листя золотого.

Жалію? Ні! Печалюся? Також!Такий закон життя цього земного.

Кажу собі: «Щопохвилинно множ скарби життя нетлінного, живого».

Прожити просто так на цій землі для себе лиш – це зникнути безслідно.

Немовби й не родилась взагалі, цвісти цвіла, а відцвіла безслідно.

А поки що буяє зелен-май і вечори, замріяні і п’яні.

І цей земний, чарівний, пишний рай – все тоне у зозулинім куванні.

Горять свічі, воском сльози її котяться. Сльозою скапує віск, скочується по тоненькому прутику свічі і так само… з її серця, з її душі, з її життя скочуються у невідомість її туги, її печалі, її болі.

Тоненька воскова свічечка, скільки сили благодатної ти даєш їй, перепалюючи болі,страждання, тугу, сльози.

Свіча горить. Землю, душу і долю очищає. Хай вогник життєдайної свічі Ганни Дущак запалає добром і любов’ю у наших душах, скріпить наші серця, допоможе нам вистояти у життєвих труднощах. Живи і не згасай, теплий очищаючий вогнику вічно.

Звучить пісня «Свіча» Наталії Май.

Нехай поетичне слово Анни підносить нас над проблемами сьогодення, закликає навіки полюбити свій край, землю, на якій стоїть батьківська хата, зорі, що заглядають ночами у вікно, прагнути до того, щоб у наших серцях навіки поселилась любов і доброта, всепрощення і злагода з оточуючим світом.

Вже облітає поруділо листя, луги поблідли, потемніло поле.

А я не зможу більше подивитись на осінь оцю пізнюю ніколи.

Сьогодні два, відколи пішла з життя незвичайна людина, дивовижна жінка, обдарована поетеса Ганна Кирилівна Дущак.

« Я не поетеса, я просто так живу» ,- ці слова Ганна Кирилівна говорила кожному, хто висловлював захоплення її великим талантом і незвичайною духовною силою.

Як важко б не було та на землі cвоїм шляхом пройти таки я мушу,

Як Прометей , прикутий до стіни,птахом на волю відпускаю душу.

Заходи, які були проведені протягом тижня української мови та літератури

18.02—22.02

Понеділок . Відкриття тижня. Ознайомлення з планом роботи.

Святкова лінійка.

Всю нашу родину і школу привітну

Вітають прості українські слова:

«Добридень, громадо»! Сьогодні лінійка

Цей тиждень предметний для всіх відкрива.

Доброго дня, дорогі друзі! Ми раді вітати вас на цій урочистій лінійці. Як ви зрозуміли, вона присвячена відкриттю тижня української мови та літератури.

Мова – це великий дар природи, який людина розвивала і вдосконалювала протягом тисячоліть. А мова, в свою чергу, розвивала, і вдосконалювала людину.

У кожного народу є своя мова. І, як сказав Панас Мирний, « поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ».

Ми пишаємось тим, що є носіями такої красивої, мелодійної мови. Поети називають її золотою, солов’їною, порівнюють з дорогим діамантом. І саме від нас із вами залежить подальша доля рідної мови. Чи буде вона яблуневоквітнути і плодоносити, чи житиме у далекому майбутньому, продовжуючи таким чином і життя самого народу. Але ми мусимо навчитися поважати мову, намагатися розвивати і вдосконалювати власне мовлення.

Так довго сподівана, ждана година

Настала для рідного слова мого:

Не так як приборкана смутна пташина,

Озветься воно із затишку свого,

Не так. Весняним жайворонком у полі

Вкраїнськая мова тепер залуна

І гомоном вільним по всьому роздоллі,

По всій Україні озветься вона.

Обминайте чужинні слова кострубаті,

Що до нашої мови зухвало повзуть.

Говоріть, почувайтеся наче на святі,

І натхнення слова радість вам принесуть.

Перед нами шлях широкий,

Міст хиткий та яр глибокий

Тільки разом зможем ми,

Друзі, досягти мети.

Впевнена, що буде саме так. Але для цього ми всі разом повинні плідно працювати протягом тижня, розвивати та вдосконалювати власне мовлення, творчу уяву, мислення, виховувати в собі естетичні смаки, почуття прекрасного.

Заходи, що проводитимуться протягом тижня, допоможуть нам це зробити.



Вівторок. Був проведений конкурс серед учнів 1-5 класів на кращого ілюстратора народної казки. У проведенні даного конкурсу брали участь учні 6-7 класів, які допомагали молодшим школярам з вибором казки та виготовленням ілюстрацій.

Всі учні серйозно віднеслися до даного конкурсу. Ілюстрації були на різну тематику. Роботи були виконані кольоровими олівцями, фломастерами та аквареллю. Дітям подобається таке завдання.

Хочеться відмітити Штирбу Ларіну, Дімітраш Каріну, Онеску Валерію, Бабин Ларіну, Саїнчук Адріану, Жерновей Надію, Процюк Тетяну, Сидько Емму.

Середа. Учням 1-5 класів була представлена відео подорож

« У мові звичай наш живе, живе душа, надія квітне».

Під час відео подорожі учні мали змогу побачити красу Буковинського краю, помандрувати визначними місцями нашої держави, пригадати звичаї та обряди українців та послухати пісні видатних співаків, які народилися і живуть на Україні. З великим захопленням учні слухали вірші про Україну, про українську мову у виконанні дітей, які проживають в Америці, Франції, Англії. Німеччині. Зокрема сподобався вірш В.Сосюри « Любіть Україну».

Четвер. Був проведений літературно-мовознавчий турнір для учнів 5-7 класів.

Дорогі друзі! Я рада вітати вас на літературно-мовознавчому турнірі. У змаганнях будуть брати участь дві команди, які повинні будуть продемонструвати нам свої знання, довести свою першість і здобути право називатися знавцями української мови та літератури.

Метою турніру є узагальнення та систематизація вивченого за даний період; вміти використовувати набуті знання на практиці; розвивати логічне та творче мислення; розвивати зв’язне мовлення учнів; виховувати інтерес до народної творчості, до історії нашої землі; навчати дітей працювати в колективі та відповідати за свої вчинки.

На турнірі присутнє журі, дозвольте вам його представити.

Єсипчук Альона Василівна - завуч школи.

Саїнчук Валентина Анатоліївна – педагог організатор.

Розлога Майя Павлівна – соціальний працівник.

( Оцінювання здійснюватиметься за 5-ти бальною системою).



Конкурс – Мудрий не вагається, сміливий не боїться.

Запитання для першої команди:

1.Як ще називають усну народну творчість – фольклор.

2.Зіставлення двох предметів чи явищ за їх спільними ознаками – порівняння.

3.Закінчити прислів’я: «Без труда..( нема плода)

4.Відгадайте загадку: «під одною шапкою чотири брати стоять»

5.Співзвучне закінчення рядків (Рима)

6.Хто такі ординці?( Воїни орди)

7.Що таке ідея твору?

8.Що таке портрет?

9.Що таке епітет?

10.Як звали фарбованого лиса?.

Запитання для другої команди.

1.Жанр твору Євгена Гуцала «Лось».

2.Усне народне оповідання, що розповідає про вигадані або фантастичні події.

3.Що таке пейзаж?

4.Що означає слово «халамидник»?

5. Закінчити прислів’я «Праця чоловіка годує, а ( лінь марнує)

6.Що означає фразеологізм – Ламати голову.

7.Яка домашня тварина є головним героєм колискових пісень (кіт)

8. Художнє означення це..?

9. Мова, якій не властиве римування.

10. Воно - не горобець, вилетить - не піймаєш (слово).

Завдання капітанам. Виправити помилки і пояснити.

Перша команда: розклад, прикрасний, звисиляти.

Друга команда: матірю, житя, бесоний.

Конкурс - Народ скаже, як завяже. Назвати слова, що вживаються тільки в множині.

Перша команда:

Назва обласного центру – Чернівці

Сільськогосподарське знаряддя – граблі

Інструмент, яким користуються кравчині – ножиці.

Друга команда:

Свято з нагоди закінчення жнив – обжинки

Старовинний народний музичний інструмент – цимбали

Широкі штани, що носили козаки – шаровари.

Конкурс «Відгадай літературного героя».

Перша команда.

« Це був чистий розбишака-халамидник…. Там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом» (Федько)

«Кілька разів гонили його стрільці, травили його псами, наставляли на нього заліза або підкидали йому отруєного м’яса, нічим не могли йому доїхати кінця. Дійшло до того , що він не раз у білий день вибирався на полювання й ніколи не вертав з порожніми руками». (Фарбований Лис)

« Кругленький, в розтоптаних, з довгими халявами, чоботах, в яких тонув мало не по пояс… Він, мабуть, також був здивований, що оцей могутній звір лежить на землі… Тримав у руці рушницю, але з таким виглядом ніби збирався від когось захищатись» (Шпичак)

Друга команда.

«Будьте ви мені сини, а я вам батько. Слухайтесь мене, то я з вас людей пороблю, навчу, як жити, з правдою не розминаючись»

(Названий батько)

«….одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця. Взяла ґринджоли, запрягла в них цапа. От узяла зайця під руку, одну ногу поставила на санчата, а другою по шляху ступає – одну ногу цап везе, а другою йде. Приходить отак до пана в двір…»

( Мудра дівчина)

« Це була дитини ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив на двір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима» (Толя)

Журі оголошують результати турніру.

Завершився, діти, наш турнір,

Перегорнули ми останню сторінку.

Турнір сьогодні визначив зірок,

На цьому ми і зробимо зупинку.



Пятниця. Згідно плану роботи тижня української мови та літератури був проведений загальношкільний захід: літературна композиція : «Благословляю сутнє на землі і вас усіх прощаю і люблю»,присвячений творчості Ганни Кирилівни Дущак.

( Сценарій додається)
Каталог: doc
doc -> Програма навчальної дисципліни психологія управління галузь знань 0301 Соціально-політичні науки Напрям підготовки 030102 Психологія
doc -> Назва установи, організації
doc -> Кваліфікація – 040200 бакалавр соціології
doc -> Економічний факультет
doc -> Дослідження професійних якостей керівника загальноосвітнього навчального закладу в управлінській діяльності
doc -> Програма фахового випробування для вступників на навчання для здобуття ступеню
doc -> Розділ Інженерна психологія як наука дисципліни

Скачати 230.54 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка