Біляївський нвк виступ на семінарі відповідальних за виховну роботу



Скачати 142.46 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір142.46 Kb.
#20784
Біляївський НВК
Виступ на семінарі

відповідальних за виховну роботу
«Забезпечення системи профілактичних дій педагога, спрямованих на запобігання формування в учнів негативних звичок, проявів асоціальної поведінки»


Підготувала

Педагог-організатор

Біляївського НВК

Федоровська О.О.

2015

Як засвідчує практика, в умовах становлення нашої правової держави, відхилення в моральному розвитку та у поведінці учнів стають першопричиною зростання дитячої злочинності, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії.



Причини виникнення і поширення дитячої злочинності загальновідомі:

- брак уваги до молоді з боку держави та самих батьків;

- розшарування суспільства за ознакою матеріального та соціального статку;

- культивування «кримінальної» культури через ЗМІ;

- недостатня робота інститутів позашкільної освіти;

- поширеність практики вживання алкогольних і наркотичних речовин.

Одним із напрямків виховної роботи школи сьогодні є профілактика негативних проявів у поведінці учнівської молоді, формування психологічної зрілості та соціально прийнятних форм поведінки.

Метою даної роботи є висвітлення сучасних підходів до розуміння й вирішення проблем девіантної та далінквентної поведінки школярів, а також досвіду профілактичної роботи щодо запобігання та корекції відхилень у корекції підлітків.


Поняття про девіантність

У кожному цивілізованому суспільстві існує певна система норм і правил поведінки (правових, моральних, етичних), дотримання яких є обов'язковим для його членів. Ці норми поведінки можуть бути закріплені у відповідних документах (правові норми), а можуть бути загальноприйнятими без такої документальної фіксації (морально-етичні норми).

Як засвідчує практика, наявність норм і правил поведінки сама по собі не забезпечує їх дотримання всіма членами суспільства. Завжди зустрічаються індивідууми, які не узгоджують свою поведінку з існуючими нормами, допускають відхилення від них у певних ситуаціях.

Такі відхилення від загальноприйнятих норм поведінки в науковій літературі позначають терміном «девіації» (лат. deviatio – відхилення), і відповідно, поведінку «девіантною».

Ступінь відхилення може коливатися від постійних проявів окремих негативних якостей і рис (упертість, недисциплінованість, грубість та ін.) до наявності відверто асоціальних форм поведінки і проступків типу правопорушень і навіть злочинів.

Психічна готовність до правопорушення, тобто делінквентність (анг. «провинність») характеризує випадки вчинків, які постійно повторюються та є асоціальними за спрямованістю.

Делінквентна поведінка, за юридичними визначеннями, включає такі дії, як пограбування, напад, нанесення шкоди власності, вживання наркотиків тощо, тобто дії, за які передбачена адміністративна або кримінальна відповідальність. Делінкветність також включає дії, відомі як статусні правопорушення – порушення певних соціальних правил.

Саме такі порушення становлять основні чинники дитячої злочинності.

Дітей, виховання яких викликає особливі труднощі, різні автори називають по різному: «педагогічно занедбаними», «соціально занедбаними», «соціально незахищеними», «важковиховуваними», «дезадаптованими», «з девіантною поведінкою» і т.п. спільним є те, що перераховані вище діти відносяться до категорії «важких».
У залежності від віку змінюються ознаки «важкості»:

- в 1-4 класах найчастіше капризність, упертість, лінь, неуважність, брехливість, неакуратність, забіякуватість, відсутність самостійності;

- в 5-8 класах – грубість, озлобленість, небажання трудитися і навчатися, прагнення зробити щось шкідливе, підвищений інтерес до сексуальних питань;

- у старших класах – зневажливе ставлення до батьків, дорослих, товаришів, до своїх навчальних і суспільних обов'язків, критиканство, невміння доводити розпочату справу до кінця, нестриманість, в окремих – хвороблива замкнутість.

З віком змінюються не тільки ознаки «важкості», але й «зміст» негативних якостей учнів. Якщо учень у молодших класах проявляв лінь у навчанні, то це могло бути пов'язано з невсидливістю, невмінням долати перші навчальні труднощі, в середніх класах лінь учня може мати причиною відсутність інтересу до знань і підвищений інтерес, наприклад, до спорту, в старших же класах вже може проявитися своєрідний «принцип», що виправдовує небажання вчитися: «не всім ученими бути, люди без освіти також приносять користь».
Сучасні підходи до подолання девіантної та делінквентної

поведінки учнів

Педагогічна наука розробила поетапну систему виховної роботи з важковиховуваними учнями в умовах загальноосвітньої школи. У відповідності з цією системою розглянемо такі етапи процесу перевиховання.



На першому, підготовчому, етапі детально вивчаються й аналізуються позитивні і негативні якості вихованця, умови та обставини, що сприяли їхній появі та формуванню, визначаються шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних сторін особистості, конкретні завдання і зміст роботи з урахуванням його індивідуальних особливостей і педагогічної обстановки. Складається характеристика учня і відповідно – перспективний план його перевиховання. На підготовчому етапі важковиховуваний учень емоційно переживає сам факт свого становища в колективі.

На другому, початковому, етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем. В ході її виконання долаються негативні погляди і переконання вихованця, навички і звички його поведінки, зміцнюються позитивні, формуються нові риси характеру. Дуже важливо використати наявний позитивний досвід такого учня.

Другий етап перевиховання проходить спочатку повільно, учень не виявляє особливої активності. Це пояснюється настороженістю й недовірою деяких учнів до педагогів, до виховних заходів. Часто такі учні не вбачають у своїх негативних діях нічого поганого і не вважають, що їх треба перевиховувати. На цьому етапі підліток глибше усвідомлює мотиви перевиховання. Він розуміє, що йому треба позбутися поганих звичок, негативних рис характеру, помилкових поглядів і переконань, що шкільна дисципліна, навчання, праця і виховна робота допоможуть йому в цьому.



На третьому, переломному, етапі перевиховання триває реалізація програми виховної роботи, але вже в умовах, коли учень прийняв її, добровільно й сумлінно виконує свої обов’язки, виявляючи самостійність і активність. На цьому етапі важливо не тільки формувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід учня на основі залучення його до виконання різноманітних доручень, участі в житті колективу, відносини в якому ґрунтуються на взаємній вимогливості, довірі і допомозі. У цей період вихованець твердо переконується, що він на правильному шляху, діє відповідно до нових переконань.

На останньому, заключному етапі перевиховання створюються умови для залучення вихованця до активної участі в усіх видах шкільної діяльності, нормалізуються його відносини з батьками, учнівським колективом. На цьому етапі поглиблюється сформований світогляд, закріплюються нові звички поведінки, розширюється сфера самовиховання, що стає вже потребою учня, складається єдність моральної свідомості особистості та її поведінки, нагромаджується позитивний досвід.

Заключний етап перевиховання – закріплення у неповнолітнього міцного прагнення до самовиправлення. У процесі перевиховання цей етап наступає при досягненні учнем такого рівня розвитку, коли він починає самостійно уявляти себе в сьогоднішній і майбутній соціальній ролі, проявляти позитивну самостійність в практиці життя.
Особливості превентивної діяльності

педагога в умовах ЗНЗ

Для педагогів запропонована програма вивчення особистості неповнолітнього в діяльності інституцій системи превентивної роботи:



1. Загальні відомості про неповнолітнього. ПІБ, рік і місце народження, загальний фізичний розвиток, стан здоров’я. місце навчання, праці, матеріально-побутові умови родини (бюджет, наявність житла, місце роботи батьків).

2. Особливості особистості. Спрямованість особистості, ідеали, самооцінка, інтереси, потреби, здібності, характер, вольові якості, темперамент.

3. Родина. Культурний і освітній рівень батьків, ставлення до дітей, родинні традиції та методи виховання, взаємовідносини між членами родини, обов’язки неповнолітнього в родині.

4. Колектив. Адаптованість та взаємовідносини в колективі, авторитетність, активність та зацікавленість справами колективу, наявність чи відсутність у правопорушника друзів у колективі, їх характеристика, поведінка неповнолітнього в процесі навчання, відвідування занять, пропуски.

5. Дозвілля. Участь у неформальних об’єднаннях, структура об’єднання, роль і місце неповнолітнього серед членів об’єднання, тривалість перебування в групі, категорія друзів, характер впливу об’єднання на неповнолітнього, характер впливу осіб протилежної статі.

6. Фактори впливу. Фактори та характер позитивного і негативного впливу, поведінка в позашкільних закладах, способи самоутвердження, особливості спілкування з ровесниками, захоплення.

У навчальному закладі має бути програма з превентивної роботи з подолання окремих проявів асоціальної поведінки неповнолітніх. Розглянемо напрямки превентивної роботи з окремих відхилень у поведінці.



Розглянемо превентивні заходи в роботі з окремими категоріями дітей

Категорія осіб

Заходи, форми й методи індивідуальної роботи

Важковиховувані

Обстеження лікаря, проведення тренінгів, соціальна терапія, робота з родиною.

Правопорушники

Бесіди, тренінги, психотерапія, відеолекторії.

Діти вулиці

Влаштування на тимчасове проживання з подальшим вирішенням постійного місця навчання чи праці, організаційні заходи з влаштування (соціальні, юридичні тощо), тренінги, психокорекція.

Особи, схильні до алкоголізму

Психотерапія, психологічне і соціальне консультування, позитивний приклад, робота з родиною, зміна видів діяльності.

Особи, схильні до вживання наркотиків

Організація медичного лікування, психотерапія, консультування, педагогічна корекція, превентивна робота священика.

Особи суїцидальної поведінки

Обстеження й нагляд лікаря-спеціаліста, психотерапія, мобілізація внутрішніх позитивних ресурсів, превентивна робота священика.

Особи з аморальними проявами поведінки

Моральне виховання, залучення до навчання ті праці, активної суспільної діяльності, превентивна робота священика.

Методи формування суспільної свідомості.



Особи з делінквентною поведінкою

Посилення виховної ролі сім’ї, психотерапія, реабілітаційна робота священика, соціалізаційна допомога.

Методи формування суспільної свідомості.

Методи формування суспільної поведінки.

Важливим аспектом превентивної роботи є проведення профілактичної та консультаційної роботи з родинамі, в якій виховується підліток, схильний до проявівдевіантності. Нижче наведені напрямки робот из проблемною родиною.



з/п


Напрями і форми роботи соціального працівника з проблемною родиною

1

Вивчення документації, думки педагогів та осіб з мікро оточення

2

Інформування про нормативно-правові положення щодо прав і обов’язків

3

Надання консультативної допомоги

4

Сприяння встановленню контакту між батьками і дітьми

5

Організація навчання, праці та дозвілля неповнолітніх

6

Проведення тренінгових занять з метою налагодження психоемоційного контакту між батьками і дітьми

7

Налагодження взаємодії з органами державного виконавчого та місцевого самоврядування з питань функціонування сімей

8

Соціально-правовий захист родини, її членів

9

Сприяння наданню матеріальної та фінансової допомоги

10

Психологічна підтримка

11

Проведення організаційних заходів

12

Діагностування соціальних, педагогічних, психологічних проблем родини

13

Превентивне прогнозування ситуації родини

14

Притягнення до відповідальності батьків, стимулювання позитивного виховного впливу



Методи та прийоми роботи з учнями

девіантної поведінки

У роботі з важковиховуваними учнями використовуються загальні методи виховання, які поділяються на три групи: методи формування суспільної свідомості, методи формування досвіду суспільної поведінки, методи заохочення і покарання. В особливих випадках звертаються до спеціальних методів і прийомів перевиховання.



До групи методів формування суспільної свідомості відносять бесіду (фронтальну чи індивідуальну), лекцію, диспут і приклад.

До групи методів формування досвіду суспільної поведінки відносять вправи, привчання, вимоги (в тому числі і громадська думка) і доручення.

До групи методів стимулювання і оцінки поведінки відносять методи заохочення і покарання.

В індивідуальній виховній роботі, окрім названих методів перевиховання, використовуються і спеціальні прийоми педагогічного впливу. Ці прийоми базуються на організації певної педагогічної ситуації, завдяки якій на основі відповідних психологічних закономірностей у педагогічно занедбаних учнів виникають нові думки і почуття, що спонукають їх до позитивних вчинків, до подолання своїх недоліків.

До творчих прийомів педагогічного впливу відносять: переконання, навіювання, прояв доброти і уваги, моральну підтримку і зміцнення віри у власні сили, активізація почуттів, організація успіху в діяльності, залучення до цікавої діяльності, опосередкування, обхідний рух, прохання, довіра, авансування особистості.

До гальмуючих прийомів педагогічного впливу відносять: паралельний педагогічний вплив, іронія, попередження, осуд, пробудження тривоги через майбутнє покарання, ласкавий докір, удавана байдужість, вибух.

Крім залучення вихованця до різних видів діяльності, його озброюють умінням працювати над собою. Існують такі прийоми самовиховання: самопереконання, самонавіювання, самопідбадьорювання, самоперключення, самопримус, самозаохочення, самоаналіз, самоконтроль, самооцінка, самоосуд, самонаказ, самозаборона, самозобов’язання, самохарактеристика.

У роботі з девіантними дітьми можна використати нижченаведені прийоми виховання.

Перша група прийомів індивідуального педагогічного впливу.


  1. Прохання про допомогу. Педагог, для того щоб прихилити до себе учня й установити довірчий контакт, звертається до нього за порадою, розповідаючи про свої проблеми.

  2. Оціни вчинок. Для з'ясування моральних позицій підлітка й коригування цих позицій учитель розповідає історію і просить оцінити різні вчинки учасників цієї історії.

3. Обговорення статті. Добирається низка статей,у яких описуються різні злочини та інші асоціальні вчинки людей. Педагог просить підлітка дати оцінку цим учинкам. У дискусії вчитель намагається через поставлені запитання дійти разом зі школярем правильних висновків.

4. Добрий учинок. У процесі роботи з підлітком йому пропонується надати допомогу тим, хто її потребує. При цьому важливо оцінити цей учинок позитивно, не зводячи його в ранг «героїчного поводження».

5. Оголення протиріч. Передбачає розмежування позицій вихователя і вихованця щодо того чи іншого питання в процесі виконання творчого завдання з наступним зіткненням суперечливих суджень, різних точок зору.

6. Стратегія життя. Під час бесіди педагог з'ясовує життєві плани учня. Після цього він намагається з'ясувати разом з ним, що допоможе реалізувати ці плани, а що може перешкодити їх реалізації.

7. Розповідь про себе та інших. Учитель пропонує кожному написати розповідь про минулий день (тиждень,місяць) і після цього відповісти на запитання: чи можна цей час прожити інакше?

8. Мій ідеал. У процесі бесіди з'ясовуються ідеали школяра і робиться спроба оцінити ідеал, виявивши позитивні моральні якості дитини.



9. Казка для підлітка. Цей прийом певною мірою використовує ідею казкотерапії. Вихователь складає казку, в якій герої дуже схожі на дитину й осіб з її оточення. Закінчення казки складають педагог і учень разом.

10. Рольова маска. Учням пропонується звикнути до певної ролі й виступити вже не від свого імені, а від імені відповідного персонажа.

Друга група прийомів пов'язана з організацією групової діяльності.

  1. Безперервна естафета думок. Учні «по ланцюжку» висловлюються на задану тему: одні починають, інші продовжують, доповнюють, уточнюють. Від простих суджень (коли головним є власне участь кожного учня в запропонованому обговоренні) за введення відповідних обмежень (вимог) слід перейти до аналітичних, а потім проблемних висловлювань учнів.

  2. Самостимулювання. Учні, об'єднані в групи, готують один одному певну кількість зустрічних запитань. Поставлені запитання й відповіді на них колективно обговорюються.

  3. Імпровізація на вільну тему. Учні вибирають ту тему, на якій найбільше розуміються та яка викликає в них певний інтерес; творчо розвивають основні сюжетні лінії, переносять події в нові умови, по-своєму інтерпретують зміст подій, що відбуваються, тощо.

  4. Інструктування. На період виконання того чи іншого творчого завдання встановлюються правила, що регламентують спілкування і поводження учнів: у якому порядку, з урахуванням яких вимог можна вносити свої пропозиції, доповнювати, критикувати, спростовувати думку своїх товаришів.

  1. Розподіл ролей. Чіткий розподіл функцій і ролей учнів відповідно до рівня володіння тими знаннями, уміннями й навичками, які потрібні для виконання завдання.

  2. Коригування позицій. Тактовна зміна думок учнів, прийнятих ролей, образів, що знижують продуктивність спілкування й перешкоджають виконанню творчих завдань.

  3. Самоусунення вчителя. Після того як визначено мету і зміст завдання, установлено правила і форми спілкування під час його виконання, учитель ніби самоусувається від прямого керівництва або ж бере на себе обов'язки рядового учасника.

8. Розподіл ініціативи. Передбачає створення однакових умов для прояву ініціативи всіма учнями. Його можна застосовувати в ситуації «придушеної ініціативи», коли позиційні виступи й атаки одних гасять
ініціативу й бажання спілкуватися в інших.

9. Обмін ролями. Учні обмінюються ролями (або функціями), які отримали під час виконання завдань. Інший варіант цього прийому передбачає повну або часткову передачу вчителем своїх функцій групі учнів або окремому учневі.

10. Мізансцена. Суть прийому полягає в активізації спілкування і зміні його характеру за допомогою розташування учнів у класі в певному об'єднанні один з одним у ті чи інші моменти виконання творчої роботи.

Скачати 142.46 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка